РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Стародавні держави і право на території північного Причорномор’я і Приазов’я (VII ст. до н.е. –V ст. до н.е.) - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Стародавні держави і право на території північного Причорномор’я і Приазов’я (VII ст. до н.е. –V ст. до н.е.) План Найдавніші племена і союзи племен степових кочовиків південної частини України (Кіммерія, Суспільний лад східних слов'ян і державу Антів слов'ян) Джерела і основні риси права Скіфського права (VII ст. до н.е. –ІІІ ст. до н.е.) Джерела права та основні риси Боспорського права (V ст. до н.е. –VІ ст. до н.е.) НАЙДАВНІШІ ПЛЕМЕНА І СОЮЗИ ПЛЕМЕН СТЕПОВИХ КОЧОВИКІВ ПІВДЕННОЇ ЧАСТИНИ УКРАЇНИ (КІММЕРІЯ, СУСПІЛЬНИЙ ЛАД СХІДНИХ СЛОВ'ЯН І ДЕРЖАВУ АНТІВ СЛОВ'ЯН) Починаючи з VІІ ст. до н.е. історичний процес І тис. до н.е. на території України позначений впливом давньогрецької цивілізації як в матеріальному так і в соціально-економічному і духовному аспектах. Це відбилось у прискоренні формування у кочовиків станово класового суспільства, в зародженні державотворчої традиції. Наприкінці ІІ ст. на початку І тис. до н.е. у степах Причорномор’я оселились кіммерійці найдавніші народ, назву якого до нас донесли писемні джерела, зокрема “Одісея” Гомера. Етичність кіммерійців остаточно не з’ясована. Вони напевне належали до однієї із груп іраномовного населення. Провідною галуззю їхнього господарства було кочове скотарство, ефективне і продуктивне. Без цього не могли б існувати військові кінний загони кіммерійців, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка дозволила кардинально дозволила кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд із економікою в кіммерійському середовищі відбувались важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва. Відчужуваний додатковий продукт нагромаджувався в руках знаті й царів (вождів міжплемінних союзів) Культура кіммерійців Найбільш ранні згадки про північне узбережжя Чорного моря є в грецькій міфології. М.І. Росатвцев пише: Перша згадка про кіммерійців “Одіссей” говориться в поемі, відправившись з острова Єї, доходить до країни, яка знаходиться біля межі глибокотекущого океану, де народ поніс мужів “кіммерійських, закутаних імлою та хмарами. Країна кіммерійців у Гомера знаходиться поблизу входу в загробний світ в царство Аіда. На цій підставі деякі вчені роблять висновок, що кіммерійці народ не історичний, а є витвором античної міфології творчості. Погодитися з цим не можна Геродот заявляє: вся країна скіфів колись належала кіммерійцям. “І зараз ще є в Скіфії кіммерійські стіни, є кіммерійські переправи, є й область, що називається Кіммерією. Перші відомості про кіммерійців відносяться до 722-715 рр. до н.е., коли кіммерійці перемогли урартського царя Руссу І. Є припущення, що асирійський цар Саргон ІІ загинув у битві із ними у 705 р. до н.е. Кіммерійці проводячи походи на могутню Ассирію, відкрили туди шлях іншим етносом українських земель. Переслідував кіммерійців скіфський цар Мадій. З вторгненням скіфів пов’язаний 2 період передньоазіатських походів кіммерійців. Кіммерійці, що вперше стали відомими, являли собою незначну частину цілого, яка у вигляді вигнанців перейшла від Меотіди в Азію під проводм Лігдаміса. Скіфи і кіммерійці протягом тривалого часу жили разом у Північному Причорномор’ї. Про етичну приналежність кіммерійців відомо дуже мало. Лише на підставі їх особистих імен лінгвісти роблять висновок, що за мовою вони були іранцями. Кіммерійців можна ототожнювати з племенами зрубної культури. Однак пам’ятки їх різко обриваються у VІІІ-VІІ ст. до н.е. і знаходять лише малі поховання. Матеріальна культура є теж маловідомою. Зброя представлена на копичниками стріл(бронзові залізні) зо довгою втулкою, плоскою ромбічною або овальною головкою. Таким чином ті нечисленні даті, що відомі про культуру кіммерійців в VІІІ – в першій половині VІІ ст. свідчать про походження її від зрубної культури бронзової доби. ДЖЕРЕЛА І ОСНОВНІ РИСИ ПРАВА СКІФСЬКОГО ПРАВА (VII СТ. ДО Н.Е. –ІІІ СТ. ДО Н.Е.) Серед перших паростків державності на теренах Ук-раїни історико-правова наука традиційно називає Скіфію. Більшість дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії місцевих (кіммерійських) племен та прибулих (іранських) кочових племен. Дав-ньогрецький історик Геродот вважав скіфів одним народом, однак аналіз їх способу життя та господарювання свідчить про інше. Суспільний лад у скіфському царстві характеризується соціальним розшаруванням. Розкопки курганів свідчать про різкий контраст поховань знаті й простих людей. Панівну верхівку суспільства становили: царська сім'я, військова аристократія, родоплемінна знать, багаті купці, які постійно збагачувалися за рахунок воєнних походів, работоргівлі, експлуатації общинників і рабів. На найнижчому щабелі скіфської соціальної ієрархії перебували раби. Хоча кількість рабів була значною, во-ни не відігравали вирішальної ролі у виробництві, їх ви-користовували у домашньому господарстві, а також як товар у торгівлі з грецькими містами. Головними джерелами рабства були: підкорені народи, військовополонені, народжені від рабині та ін. Основу скіфського війська становила легкоозброєна кіннота, головною ударною силою були загони важко-озброєних вершників, захищених панцирями та щитами. Право. Основними джерелами права у Скіфії були: звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив на право справляла релігія. Скіфи уникали запози-чення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та інших груп населення. Цивільно-правові норми захищали державну владу, життя майно та привілеї царської сім'ї. Верховна власність на землю належала цареві. Скіфське право захища-ло приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні речі, рабів, особисті речі, зброю, знаряддя виробництва. Було розвинене зобов'язальне право, яке регулювало відносини купівлі-продажу, дарування, міни. Зазвичай до-говори скріплювалися клятвою. Здійснювалася правова регламентація данницьких від-носин. Так, відмова від сплати данини вважалася достатнім приводом для початку воєнних дій, які супроводжувались пограбуванням майна, худоби, захопленням полонених (рабів). Шлюбно-сімейне право базувалося на принципах патріархату. Відлік родоводу провадився за чоловічою лінією. Практикувалося багатоженство. Жінки не мали жодних прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не було вбито й поховано разом із ним, то вона, як і майно померлого, переходила у спадщину до його старших родичів. Майно після смерті батька успадковував молодший син, а старші сини наділялися частинами рухомого майна при одруженні. Кримінальне право перебувало у початковому стані. Зазвичай існувала кровна помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя, замах на життя можновладця, непокора царському наказові, що каралися скіфами на смерть. Жорстоко переслідувалося нехтування законами, порушення звичаїв та боговідступництво. Чітко визначеної системи покарань не існувало. Суддя сам визначав покарання за злочини, серед яких, окрім смертної кари, були калічення, вигнання за межі держави. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ОСНОВНІ РИСИ БОСПОРСЬКОГО ПРАВА (V СТ. ДО Н.Е. –VІ СТ. ДО Н.Е.) Боспорська держава виникла у V ст. до н. е. на основі об'єднання ряду грецьких держав-полісів та приєднання територій місцевих племен синдів, меотів, торетів та інших на Керченському й Таманському півостровах, а також Південному узбережжі Азовського моря. Центром цього краю було місто Пантикапей (сучасна Керч), яке й стало столицею царства. Спочатку тут правила династія Археанактидів, а з 438 р. до н. е - династія Спартокідів. У III ст. до н. е. один із представників династії Спартокідів (Євмел) проголосив себе царем; власне, із цього часу Боспор вважа-ється царством. У ІV-Ш ст. до н. е. Боспорське царство досягає найбільшого розквіту й поширює свій вплив на Північне узбережжя Чорного моря. В середині II ст. до н. е. Боспор переживає економічну й зовнішньополітичну кризу, яка ще більше загострилась повстанням рабів у Пантикапеї у 107 р. до н.е. під проводом Савмака. На початку І ст. до н. е. Боспорське царство підпадає підвладу понтійського царя Митридата VI Сенатора. Щоправда, ненадовго - після поразки Митридата у боротьбі із Римом у середині І ст. до н. е. Боспор опинився під владою римлян. За імператора Нерона (54-68 рр. н. е.) мала місце спроба перетворити Боспор на римську про-вінцію, але в останній чверті І ст. н.е. він стає васалом Риму, який, однак, вважав Боспор союзною державою. За римських часів царі офіційно титулувалися «друг кесаря й друг римлян». У III ст. н. е. на нього нападають готські племена, які розорили значну кількість поселень і міст. Остаточно Боспорське царство було зруйновано наприкінці IV ст. кочовими ордами гунів і підвладних їм племен. Терито-рії Боспору в VI ст. увійшли до складу Візантії. Право. Збереглося мало відомостей про боспорське право. Його джерелами були: законодавча діяльність царів Боспору, право грецьких міст-держав, звичаї місце-вих племен, норми римського права. Право захищало інтереси рабовласників. Воно регулювало майнові відносини, насамперед державної та приватної власності на землю, рабів, худобу, рухоме майно. Здебільшого власниками земель були боспорська знать і місцева аристократія. Землі належали також і храмам. Усі землевласники могли користуватися землею, виконуючи певні службові обов'язки та повинності на користь царя, який вважався верховним власником усіх земель. Товарне виробництво, жвава внутрішня й зовнішня торгівля стимулювали розвиток зобов'язального права, договірних відносин: купівлі-продажу, позики, дарування та ін. У кримінальному праві найтяжчими злочинами вважалися повстання, змова та замах на життя царя, держав-на зрада тощо. Каралися й злочини проти особи, власності. Серед видів покарання застосовувалися: смертна: кара, конфіскація майна, штрафи. До нас дійшло небагато свідчень про судочинство в Боспорському царстві. Вірогідно, що суд творили цар із своїми наближеними, які зналися у судових справах, та місцеві правителі. Існу-вала посада судового виконавця. У першому тисячолітті до нашої ери людство на території України розвивалося дуже нерівномірно. Тут сходилися різні племена й народи. Тому й перші державні утворення, що виникли на українських землях, формувалися в різні часи по-різному. Так, скіфська держава характеризувалася неподільною єдністю влади та її ж верхов-ною власністю на землю, природні та людські ресурси. На вузькій смузі Чорноморського узбережжя греки-колоністи розвинули полісну цивілізацію, яка поєднувала державну владу й приватну власність, що сприяло демократії вільних громадян. Виникали й розвивалися економічні та політичні зв'язки між Скіфською державою, грецькими містами-державами, Боспорським царством і землеробами українського Полісся та Лісостепу. Скіфи-орачі, яких вважають пращурами сучасних українців, становили значну частину населення Скіфської держави. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соціально-економічні й культурні надбання впливали на розвиток ранньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (24.01.2017)
Просмотров: 580 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: