РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: США у післявоєнний період - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Основні підсумки війни 1. Економічні підсумки Друга світова війна - остання глобальна війна, у якій США ще могли воювати на чужій території, удалині від Американського континенту. На території США ще не було не тільки воєнних дій і повітряних бомбардувань, але навіть повітряних тривог. Під час другої світової війни відбулися структурні зміни в промисловості США. Ті галузі, що зробили великий стрибок уперед ( як наприклад, авіаційна і хімічна), збільшили своя питома вага в промисловості країни. У США до другий світів війни в мирний час ніколи не було великої сухопутної армії. Тому там не було і воєнної промисловості такого масштабу, як, наприклад, підприємства Круппа в Німеччині, Шнейдера-Крезо в чи Франції Армстронга-Виккерса в Англії. В роки другої світової війни в США була створена могутня воєнна промисловість, що зберігається в значних розмірах і в мирний час і граюча велику роль не тільки в економічної, але верб політичного життя країни. Створення і збереження великої воєнної промисловості в країні є одним з найважливіших підсумків другої світової війни в США. У підсумку другий світовий національне багатство США в невимірних цінах ( у цінах 1929 р.) виросло незначно. Воно дорівнювало 445,8 млрд. дол. у 1929р., 424,8 млрд. дол. - 1939 р. і 435,6 млрд. дол. - у 1945 р. Абсолютно і тим більше на населення національне багатство країни в 1945 р. не досягло рівня 1929 р. Це порозумівається тим, що війна поглинала велику частину національної продукції, а також невідповідністю між ростом продукції і виробничого апарата. У 1942 - 1943 р. військове виробництво займало двох третин промислової продукції. Варто також врахувати величезну державну заборгованість США, що виросла вчасно Отже, Америка в силу особливих умов, що відрізняли її економіку від економіки інших держав у воєнний час, збільшувала своє багатство у військові і післявоєнні роки. Власники цього багатства помножили свій стан. Під час війни надзвичайно підсилився процес концентрації виробництва, а разом з цим підсилилася міць монополістичного капіталу. У підсумку війни утворився так називаний “відкладений попит” усередині країни і великий попит на товари американської промисловості і сільського господарства за кордоном. Житлове будівництво, що розгорнулося після війни, і відновлення автомобільного парку потягнули за собою ряд галузей виробництва, що сприяло великим капіталовкладенням у промисловість. Умови, що створилися, мали глибокі і довгодіючі наслідки, вони модифікували весь хід післявоєнного промислового циклу. Великий післявоєнний експорт товарів зі США обумовлював значний ріст експорту капіталів. Збагачення Америки на війні і її наслідках колосальних руйнувань господарства інших великих капіталістичних держав, набагато збільшило питому вагу США в економіці капіталістичного світу. 2. Мілітаризм Після другої світової війни США перетворилися в найбільшу мілітаристичну державу. Процес мілітаризації глибоко проникнув в економічне, політичне і громадське життя країни. У минулому США вели багато малих воєн і брали участь у великих агресивних Війнах. І щораз мілітаристичний дух, войовничі пристрасті розпалювалися й охоплювали визначені кола населення. Але після закінчення воєнних дій завжди відбувалася повна демобілізація: військова, політична і навіть психологічна. За старих часів професійні військові і військова кар'єру котирувалися в США невисоко. У царстві долара вище всего ставили бізнесмена, промисловця, банкіра. Військових людей, що не мала відносини до економічної діяльності і податок, що годувалися за рахунок, практичні янкі не цінували. А американські історики изучавшие своєрідний хід політичного життя США, часто посилалися на відсутність мілітаризму, що, на їхню думку, більше всего відрізнялася Америку від Європи. Мілітаризм, що викликає великі виробничі витрати і відривається від навчання і корисної праці молодих людей, говорили вони, являє загрозу для “американського способу життя”. Відсутність у минулому мілітаризму, відсутність у мирний час загальної обов'язкової військової повинності вважали священною традицією США, що відповідає наказу творців заокеанської республіки, батьків американської революції. Після другої світової війни витрати США на зміст збройних сил складають не 10-15 млрд., а перевищують 110 млрд., дол. у рік. На таких колосальних асигнуваннях, набагато перевищуючі максимальні річні витрати другої світової війни, вигодуваний найбільший у світі мілітаризм, що проникає в усі пори економічного, політичного і громадського життя США. До 1940 р. у США в мирний час не було обов'язкової військової повинності. Наймана сухопутна армія мирного часу завжди була нечисленною. До 1940 р. її вважали чи ледве не на 20-м місці серед армій інших країн. У червні 1940 р. командуючий національною гвардією штату Нью-Йорк генерал У. Хакскел затверджував, що, не вважаючи 44 тис. чоловік гарнізонів колоній, на континенті навряд чи вся регулярна армія США збере 75 тис. навчених солдатів. Територіальні війська окремих штатів, так називана національна гвардія номінально нараховувала 235 тис. чоловік, що, за словами Хаскела, не були збройні і навчені. До середини 1940 р. у всій американській армії числилося близько 400 танків. Важких танків не було артиллерия застаріла. Зовсім інша картина спостерігалася після другої світової війни. США зберігали в мирний час близько 1 млн. чоловік тільки в регулярній сухопутній армії, а всього в їхніх збройних силах нараховувалося близько 3 млн. чоловік. У 1968 р. це число дійшло до 3500 тис., в одній лише сухопутній армії містилося 1522 тис. чоловік. Якщо до цього додати 1300 тис. цивільних облич, що служили в міністерстві оборони, і 3800 тис. робітників воєнної промисловості, то вийде, що в 1968 р. на військові цілі працювало не менш 8500 тис. чоловік. Після війни збройні сили США збройні новітньою технікою. І армія, і флот, і авіація США займають перше і головне місце в збройних силах капіталістичного світу. За перші 15 післявоєнного років США витратила більш 15 млрд. дол. на збройні сили, приблизно в 40 разів більше , ніж за 15 років попередніх цій війні. За наступний 15 років (1961-1975) вони витратили на зміст збройних сил біля трильйона доларів. Переключення країни на рейки мілітаризму і військових союзів, повний відхід від вікової традиції вимагали відомого пояснення, тим більше що США довго затверджували, що високим рівнем життя країна в багато зобов'язана відсутності мілітаризму. Шукане пояснення знайшли в жупелі небезпеки, що нібито загрожує США з боку Радянського Союзу. Улітку 1945 р., що командував американськими повітряними силами під час війни генерал Арнольд, називав СРСР “наступним ворогів Америки”, затверджував: “Щоб використовувати нашу стратегічну міць успішно, ми повинні мати бази, розташовані навколо світу таким чином, щоб ми могли досягти будь-яку мета, по якій ми знайдемо потрібним ударити”. Спустя кілька років колишній американський посол у Токіо і заступник державного секретаря Дж. Грю писав: “Війна з Радянським Союзом у майбутньому так само визначена, як усе, що в цьому світі може бути визначене”. У той же час у друкованому органі конгресу США публікувалися виступи про неминучість третьої світової сили, про те, що Америка повинна бути войовничої і непримиренної, “готової вдарити першої”. Американський мілітаризм асоціюється з Пентагоном-будинком міністерства оборони США. Це колосальне спорудження з коридорами загальною довжиною 28 км, що вважається найбільшим будинком і найбільшим приміщенням казенної установи у світі, це сама грандіозна в США бюрократична машина символизирующая американський мілітаризм. До кінця 50-х років цивільні службовці, зайняті в міністерстві оборони, складали більше половини всіх державних федеральних службовців США. Власність цього міністерства оцінювалася більш ніж у 150 млрд. дол. у 1959 р. і 210 млрд. дол. - 1960 р. Його активи перевищували більш ніж у 3 рази загальні активи п'яти найбільших корпорацій того часу. До середини 60-х років близько 25 тис. приватних промислових підприємств, розкиданих по всій країні, працювали на Пентагон, знаходячись під його контролем і дотримуючи встановлені їм правила. Пентагону належало 32 млн. акрів землі в США і 2,6 млн. акрів за кордоном. Верховне командування армії, флоту й авіації підкорило собі найважливіші ключові галузі науки. Мілітаризація науки прийняла такі розміри, що ряд університетів і наукових інститутів виявилися в матеріальному відношенні цілком залежних від штабів збройних сил. Створена після другої світової війни нова військова каста США - пентагон не тільки офіційно втручається, але і фактично превалює у вирішальних питаннях політичного життя держави. Пентагон відіграє велику роль не тільки в політику, але й в економіці. Левину частку колосальних військових витрат поглинають військові замовлення промисловості. Ці замовлення переважно розподілялися, як правило, без торгів, переважно між великими корпораціями, між монополістичними компаніями, що в остаточному підсумку визначають поводження Пентагона, і Білого дому, і Капитолия. В післявоєнні роки в конгресі США й у печатці багато говорилося про закордонні бази, про їхню ефективність, про витрати на їхній зміст, про їхнє значення як знаряддя втручання в політичне й економічне життя інших держав, як джерела посилення міжнародної напруженості і т.д. Багато хто в США визнають наступальний, агресивний характер військових баз США, розташованих удалині від Американського континенту, на території й у границь інших країн. Але разом з тим в офіційних колах Вашингтона й у печатці США, де всіляко намагаються довести необхідність збереження, розширення і зміцнення закордонних баз, затверджують, що ці бази мають велике значення для оборони США. Створення і розвиток всесвітньої системи військових баз США спростовує теорію про оборонне призначення цієї системи. Не говорячи вже про те, що ні у Вашингтоні, ні в столицях інших країн ніхто не вважає серйозним розмови про раптовий напад, що готується, на Америку, варто мати через, що всесвітня система військових баз був задуманий і будувалася в той період, коли США мали абсолютну монополію на атомну зброю і коли вони були упевнені, що ця монополія збережеться в них надовго. Як би те ні було, після другої світової війни під прикриттям нібито нестатків оборони США усупереч віковій традиції перетворилися в найбільшу мілітаристичну державу з впливовою військовою кастою, що проникає в усі області економічного, політичного, суспільного і наукового життя країни, з військовими пактами, з численними військовими союзниками й іноземними базами, призначеними для наступальних операцій, для агресивних воєнних дій. 3. Реакція у внутрішній політиці У підсумку другої світової війни монополістичний капітал, що нажився на військових постачаннях і збільшило свою питому вагу в економіці США, ще більше підсилив свій вплив на політичне життя в країні. Особиста участь керівників монополій у керуванні державою прийняло небувалі раніше розміри. Монополії взагалі служать рушійною силою реакції. Їхнє збагачення і посилення активізували реакцію в США. У виборній кампанії 1944 р. уряд США, що очолювався Рузвельтом, обіцяло трудящим Америки “економічний білль прав”, не тільки зберегти, але і розширити демократичні волі. Менш чим за місяць до закінчення війни в Європі, 12 квітня 1945 р. Франклін Рузвельт раптово вмер. Віце-президент Гарри Трумен зайняв посаду президента США. Ця подія полегшила задачі реакції. Великий монополістичний капітал, вимагаючи реставрації “добрих” старих дорузвельтовских часів, став за допомогою Трумена повертати державний корабель США вправо. Через два дні після смерті Рузвельта реакційна нью-йоркська печатка, радіючи, затверджувала, що ”уряд Трумена буде поступово, але неухильно змінювати внутрішню політику для того, щоб покінчити з радикальними принципами “ нового курсу”.1 З дня закінчення війни на заводах і фабриках США спостерігалося падіння заробітної плати. Заробітна плата скорочувалася номінально і реально. Вона падала номінально через припинення понад визначену роботу, за рости цін на предмети першої необхідності , зокрема на продукти харчування. Після закінчення війни деякі профспілки вимагали підвищення заробітної плати на 30%, для того щоб компенсувати ріст вартості життя. Капіталісти заперечували, посилаючись на те що ріст заробітної плати спричинить за собою підвищення цін на промислову продукцію, у результаті чого буде інфляція , чревата небезпеками для економіки країни. Офіційні обстеження і звіти доводили, що положення в промисловості таке, що заробітна плата може бути підвищена на 25% без підвищення цін на промислові вироби . Монополії, ставлячи своєю метою розгром профспілок і приняти е реакційного антиробочого законодавства, ігнорували ці доводи, упорствовали і провокували страйку. Багато капіталістів були упевнені, що компенсацію втрат підприємств у результаті страйків візьме на себе держава на основі акта конгресу 1942р., що передбачав компенсацію у виді скорочення податків за військові і післявоєнні витрати і збитки, зв'язані з реконверсією промисловості. Така впевненість ще більше збільшувала завзятість монополії в боротьбі з робітниками. Наприкінці 1945 р. на нараді представників 12 найбільших корпорацій з капіталом у 1 млрд. кожна було вирішено спільно бороти проти якого б то ні було підвищення заробітної плати. Уряд Трумена зайняло спочатку офіційно примирливу позицію. У листопаду 1945 р. президент США скликав конференцію представників великого капіталу і лідерів профспілок. Трумен бажав продемонструвати, що в конфліктах між працею і капіталом він за прикладом Франкліна Рузвельта виступає посередником. Однак до цього часу страйкуючі робітники вже мали випадок бачити дійсні наміри президента Трумена. 30 січня 1946 р. конгресмен з Південної Дакоты К. Кейз уніс драконівський білль проти страйків. Наприкінці травня обидві палати конгресу схвалили цей білль. “Білль Кейза” не тільки урізав права робітників на страйки, але фактично скасував багаторічні завоювання трудящих США. Пункт, що містився в ньому, про покарання страйкуючих робітників за те, що вони “заважають торгівлі між штатами”, означав скасування закону Клейтона 1914 р., означав, що існуючий з 1890 р. антитрестовський “акт Шермана” буде надалі цілком спрямований проти робітників і їхніх союзів. Відповідно до цього закону “ кожне об'єднання у формі чи тресту в іншій формі, що обмежує торгівлю між окремими штатами, вважається незаконним. 25 травня 1946 р. палата представників поспішно схвалила антиробочий законопроект, запропонований Труменом. Вона обговорювала його менш 40 минут. голова Конгресу продуктивних союзів у телеграмі, розісланої членам сенату, охарактеризував цей законопроект як “спробу протягти через конгрес США закон, єдиною метою якого є знищення робочого руху в країні”. Колишній міністр фінансів Генрі Моргенау заявив, що “Трумен вирішив відкрито й остаточно відмовитися від спадщини Рузвельта”. Рішення палати представників викликало таке збурювання у всіх профспілкових організаціях, а також в інших прогресивних колах, що навіть сенат змушений був зм'якшити цей законопроект-вилучити з нього параграф про примусову мобілізацію страйкуючих робітників у збройні сили. Страйку служили только приводом для відкритого походу реакції. Дискусія в сенаті підтвердила, що справа не стільки в страйках, скільки в загальній політиці монополістичного капіталу США, обраної їм при рішенні проблем внутрішнього і міжнародного становища, що склалося в підсумку другої світової війни. Похід реакції за ліквідацію так називаного рузвельтовского спадщини далеко не обмежувався кампанією за заборону страйків. Сюди додалася, як побачимо далі, і антикомуністична істерія, і скажена активність комісії з розслідування антиамериканської діяльності, і перевірка лояльності, і багато чого іншого. Але, повідомляючи похід за повернення до дорузвельтовским порядків, монополістичний капітал США по досвіду реакції в інших країнах в епоху імперіалізму направив насамперед головний вогонь проти вирослих і зміцнілих у роки президентства Франкліна Рузвельта профспілок, проти організованих робітників. 4. Від ізоляціонізму до претензій на керівництво світом Друга світова війна поклала кінець ізоляціонізму як впливовому напрямку в зовнішній політиці США. У дійсності ізоляціонізм остаточно не забутий. У всякому разі, під час війни неодноразово про нього нагадували в політичних колах США. Незабаром після закінчення війни, 19 грудня 1945 р., президент Трумен у посланні конгресу США заявив: “ чиПодобається це нам чи ні, ми усі повинні визнати, що перемога, що ми одержали, поклала на американський народ постійний тягар відповідальності за керівництво світом”. В зовнішній політиці США давно виробився своєрідний метод, прийом, властивий американської дипломатії і характерний для неї. Цей прийом зводиться до того, що Вашингтон декларує визначену доктрину в питаннях, життєво важливих для інших країн і інтереси третіх держав, що торкається, не запитуючи ні тих, ні інших. На підставі однобічної декларації державний департамент привласнює собі визначені міжнародні права, праці, щоб інші держави визнавали, дотримували і поважали їх. Уперше такий дипломатичний метод був застосований у 1823 р., коли була оголошена “доктрина Монро”, як Америка із середини 20 в. відрізняється від Америки першої чверті 19 століття. Разом з тим старі і нові зовнішньополітичні доктрини мають дуже істотні риси. “Доктрину Монро” у дні її виникнення намагалися виправдати тим, що вона має “ справедливий початок”, “прогресивну сторону”, що вона спрямована проти небезпеки агресії з боку найбільших європейських держав у Західній півкулі, де повсталі народи бороли за незалежність, за самостійне державне існування. Питання про тім, чи керувалися ініціатори “доктрини Монро” справедливим, прогресивними спонуканнями, залишається предметом суперечки. Але безперечно, те що ця доктрина із самого початку мала іншу, обранную, претензійну, агресивну сторону. Вона поставила під опіку США країни і народи, що вони можуть використовувати по своєму власному розсуді, коли хочуть і як хочуть без найменших зобов'язань перед ким би те ні було. Після остаточного відмовлення від ізоляціонізму програма американського імперіалізму зводилася кінцевому підсумку до поширення в модифікованому виді пристосованої до сучасних умов доктрини “відкритих двер” на увесь світ, супроводжуючи і підкріплюючи її в міру потреби і можливості збройними силами. У Вашингтоні були переконані, що там, де “двер відкриті”, там, з огляду на промислову міць і фінансові можливості США, забезпечене панування американського капіталу. Програма “відкритих двер” в усьому світі, програма створення негласної колоніальний імпері-це програма світового панування Сполучених Штатів Америки . Післявоєнний світовий розвиток наочно показало нездійсненність і авантюризм програму світової політики Вашингтона, привело до кризи цієї політики. Але ця програма глибоко засіла в розумах правлячих кіл США і служила постійною перешкодою до налагодження співробітництва між державами соціалістичної і капіталістичної систем, доводячи зовнішню політику США, по вираженню державного секретаря Даллеса, до балансування “на грані війни”. Ще до закінчення другої світової війни у Вашингтоні розгорнулася велика дипломатична підготовка до проведення програми керівництва світом, світове панування, до створення блоку забезпечення пануючого положення США в майбутній Організації Об'єднаних Націй. Суть цієї програми виразив у своєму виступі президент США Трумен на відкритті сесії Генеральної асамблеї ООН 23 жовтня 1946 р., хоча на цій міжнародній трибуні Трумен, бравіруючи силою Америки, змушений був заявити, що ця сила, буде використана “ інтересах світу і справедливості”. Заявивши спочатку , що “це збори-символ того, що Сполучені Штати відмовилися від політики ізоляціонізму”, президент США уклав: “Застосування чи сили погроза застосування сили з метою порушення світу в який би те ні було частини світу безпосередньо торкається інтересів американського народу. Хід історії зробив нас однієї з найсильніших країн світу. Цим самої на нас покладена особлива відповідальність за збереження нашої сили і за використання нею в інтересах справедливості в такому взаимозависящем світі, якої наш світ є тепер”. Однак ідея керівництва світом, що президент США Трумен офіційно проголосив під час роботи двох систем, до цього часу настільки укоренився в керівних колах американського імперіалізму, що Вашингтон незабаром узяв курс на ревізію рішень глав трьох урядів у Потсдамі, курс на перетворення Західної Німеччини у військово-економічну базу антирадянських агресивних блоків. На Далекому Сході політика світового панування Сполучених Штатів і зв'язана з нею світова система баз США і військових союзів також підірвала демілітаризацію Японії. Отже, експансіоністські сили американського імперіалізму, позбувшись від вантажу і гальма ізоляціонізму, проводячи під прапором “всесвітньої відповідальності” політику світового панування, строя з цією метою всесвітню систему баз і створюючи агресивні военнополитические блоки, узяли незабаром після закінчення війни курс на ремілітаризацію Японії і Німеччини, на перетворення своїх недавніх заклятих супротивників у військових союзників.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (12.11.2016)
Просмотров: 365 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: