РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Сербська Культура.(XIX ст.) - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

У XIX ст. значно пожвавлюється куль турне життя сербського народу, що безпосередньо пов'язано з суспільно-політичними подіями — антиосманськими повстаннями та відновленням державності, а також: з початком і дедалі ширшим розгортанням процесу національного Відродження. Майже відразу після завершення першого повстання в Сербії одна за одною з'являються культурно-просвітні інституції, кожна з яких згодом перетворюється на провідну установу у своїй галузі й важливу ланку загального процесу піднесення культурного життя. Серед них — "Велика школа" для підготовки державних чиновників, Сербське наукове товариство, театр. "Австрійські" серби започаткували видання газети "Сербські новини" у Відні, заснували літературне товариство "Матиця Сербська" в Будапешті з власним друкованим органом "Літопис Матиці Сербської", відкрили педагогічне училище в Сент-Андреї, гімназію в Новому Саді, сербські друкарні та книжкові магазини. У нових суспільно-політичних умовах налагоджується взаємообмін поміж сербами, котрі жили на різних берегах Дунаю. Певну нестачу інтелектуальної та духовної еліти, яка відчувалася на щойно визволених від османів сербських територіях, заповнювали серби з Австрії, котрі були виховані на європейський кшталт і мали освіту європейського зразка та рівня. Це явище мало як позитивний, так і, певною мірою, негативний характер. На початку XIX ст. в сербській літературі виділяються три постаті: Лукіан Мушицький (1777—1837), Сіма Мілутинович-Сарайлія (1791-1847), Мілован Відакович (1780-1841), котрі репрезентували літературні течії попереднього історичного періоду. Відакович писав сентиментальні повісті та романи; Мушицький — псевдокласичні оди; Мілутинович-Сарайлія — здебільшого поеми на зразок народного епосу. На тлі європейського романтизму твори сербських письменників мали вигляд несучасних і не надто цікавих (хоча є відомості, що, наприклад, поему Мілутиновича-Сарайлії "Сербіянка" позитивно оцінив Гете). Ситуація в сербській літературі та культурі в цілому змінюється на краще з появою у ній Вука Караджича (1787—1864). Він належить до найвидатніших постатей не лише сербського духовного життя, а й історії, адже саме він розпочав рішучу боротьбу за утвердження у сербів культури європейського типу. Діяльність Караджича позначалася різноплановістю й стосувалася практично всіх галузей культури. Він реформував сербську мову, замінивши поширений раніше сербський варіант старослов'янської мови народним діалектом і започаткувавши таким чином сербську літературну мову. Караджич запровадив принципово нову орфографічну систему, застосувавши як основний фонетичний принцип "пиши як говориш". Він видав перше у сербів зібрання народної поезії, яке згодом доповнив, надрукувавши також збірку народних оповідань, прислів'їв і загадок. Караджич писав оригінальні художні твори й наукові праці, присвячені різноманітним проблемам духовного буття; видавав літературно-наукові збірки й альманахи; вів громадську роботу. Вплив цього видатного діяча на сербське суспільство як у князівстві, так і в Австрії виявився дуже значним. Цей вплив відбувався на трьох рівнях: літературно-культурному, суспільно-політичному, національному. Ще за життя Караджича в літературу й суспільне життя прийшла нова генерація діячів, яка зросла на його ідеях і яка виводила сербську культуру на європейські обрії. Першими представниками цієї генерації стали Петар Петрович Нєгош (1813—1851), чорногорський митрополит, та Бранко Радичевич (1824—1853), з іменами яких пов'язане утвердження в сербській літературі романтизму, а разом з тим і початок її входження у європейський літературний контекст. Своїми драматичними творами уславився Йован Стерія-Попович (1806—1856), який не належав до сербських романтиків за художніми особливостями своїх творів, але був близький до них з огляду на загальний дух і пафос творчості. На культурне життя країни в 60—70-ті роки величезний вплив справили націоналістичні ідеї руху "Сербської об'єднаної молоді". Патріотичні мотиви стали однією з характерних ознак літератури сербського романтизму, визначали основні особливості духовності освічених верств населення. У Сербії та в "австрійських" сербів активно розвивалися в цю добу журналістика, видавнича справа, наукове й мистецьке життя. У літературі й надалі домінувала поезія. ЛІТЕРАТУРА История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1. Никифоров К. В. Сербия в середине XIX в. Москва, 1995. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2. Шемякин А. Л. Идеология Николи Пашича. Формирование и эволюция (1868—1891). Москва, 1998. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. 58. Ст. "Сербия", "Сербская литература", "Сербы". История сербского народа. Београд, 1987.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (14.10.2016)
Просмотров: 332 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: