РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Розвиток технічних знань у Середньовіччі - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

В епоху Середньовіччя розвиток техніки проходив повільно, через накопичення й передачу практичного досвіду. Процес ішов нерівномірно. У сільському господарстві вдосконалювалися переважно засоби рільництва. В XI-XII ст. набув ширшого застосування важкий залізний колісний плуг із відвалом і зубчаста борона. У цілому ручна сільськогосподарська техніка мало чим відрізнялася від сучасної (коса, серп, вила, граблі тощо). Поштовхом до створення простих механізмів стало удосконалення першого автомата — механічного годинника. З'явилися механізми, що полегшували працю людини під час піднімання вантажів, а також коловороти, домкрати, підіймальні крани, поршневі насоси. Для прокладання та очищення каналів почали використовувати землерийні пристрої. Удосконалювався видобуток й обробка металів. Горно, яким користувалися до XII ст., з початку XIV ст. замінює домна — піч п'ятиметрової висоти, призначена для плавки руди. За добу в ній виплавляли майже півтори тонни заліза, з якого ковалі виготовляли найнеобхідніше: зброю, знаряддя праці, прикраси тощо. Ковалів у епоху Середньовіччя дуже шанували, а їхнє ремесло прирівнювали до мистецтва чаклунства. Так тривало до ХІІ-ХІІІ ст., поки залізну руду не почали безперебійно видобувати в копальнях. Інша важлива середньовічна галузь обробки металів — ювелірне ремесло й карбування монет. У Європі перші монетні двори з'явилися в IX. ст. Через нестачу золота основним монетним металом зал питалося срібло. Тривалий час провідним районом видобутку срібла, з якого карбували монети, були гори Гарцу в Центральній Німеччині. Багаті поклади срібла тут відкрили ще в 970 р. Із V- VI ст. у Європі зерно починають молоти у водяних млинах, відомих ще з часів Римської імперії. Будова млина постійно вдосконалювалася і з часом його стали використовувати для подрібнення рули, при обробці конопляного волокна, шкір тощо. Розквіт ткацтва пов'язаний з винайденням у IХ ст. вертикального ткацького верстата. Від іспанських арабів європейці купували бавовну, що сприяло зародженню нових видів виробництва: плетіння, вишивка, мереживо, килими. У Західній Європі навчилися виготовляти й шовк. Технічні відкриття, які з'явилися в епоху Середньовіччя, різко змінювали життя людей. Так, у IX-X ст. замість ярма з'явився хомут. Це дозволило запрягати для оранки коней, а не биків, перевозити великі вантажі. Ярмо ускладнювало дихання, сповільнювало швидкість руху, а хомут, змістивши центр ваги на спину, вивільнив сили тварин для роботи. З XI-XII ст. для будівництва використовують обпалену цеглу, цемент, вапняну штукатурку, облицювальні кахлі, черепицю. У XII ст. у Європі спорудили перший водопровід з елементами каналізації. Споруджуючи храми й навіть будинки знаті, дедалі частіше використовували кольорове скло і вітражі. Скло у Європі виробляли що з часів античності. Проте грецьке й римське скло було тьмяне, грубувате за формою. На початку ХІІІ сл. міцне, прозоре скло виплавили венеціанські гутники. Завдяки цьому винаходу виникла наука оптика. Вважають, що першу пару окулярів у 1260 р. виготовив англійський філософ Роджер Бекон (бл. 1214 — бл. 1292). Цікаво, що на одному з вітражів Страсбурзького собору німецького імператора Генріха VII (бл. 1273-1313) зображено в окулярах. Із виготовленням венеціанцями посрібнених дзеркал європейці стали більше дбати про свій зовнішній вигляд. Приблизно у XII ст. у Європі з'являється компас. Та сучасної форми він набув тільки на початку XIV ст. Удосконалювалось і виготовлення виробів із кераміки, зокрема посуду. Пальму першості тут утримували італійські майстри міста Фаенца, що прославилися виготовленням чаш. Звідси й назва — фаянсовий посуд. Новаторство торкнулося й книжкової справи. У IV ст. замість папірусу починають використовувати пергамент — майстерно оброблену шкіру тварин (кози, вівці, теляти). Він був міцним, довговічним, згинався, не ламаючись, і використовувався з обох боків. У VI ст. з'являється основна форма середньовічної рукописної книги (спочатку з пергаменту, а пізніше — з паперу), що отримала назву кодекс. Певний час кодекси писалися стилем (металевою паличкою) і каламом (паличкою з дерева або тростини). У VII -VIII ст. починають послуговуватися гусячими, лебединими та павичевими перами. Літери писали рівними рядками за наведеними лінійками. Чорнило виготовляли із соку дубових горішків. Воно було дуже стійке і майже не стиралося. При переписці того чи іншого тексту використовували й кольорове чорнило. Книги з пергаменту вважалися дуже цінними, тому що сам матеріал був лорогий. Наприклад, аби переписати одну Біблію, треба було обробити близько трьохсот телячих шкір. Тому деколи старий текст зішкрібували, щоб на очищену поверхню нанести новий. Дерев'яні палітурки книг обтягували шкірою або тканиною, іноді кували сріблом, оздоблювали коштовним камінням. Формат книг міг бути найнесподіванішим: від маленького до дуже великого. Із часом пергамент був змушений поступитися місцем паперу. Секрет виготовлення паперу європейці отримали від іспанських арабів. Сировиною для нього було лляне ганчір'я. Перша рукописна книжка з такого паперу з'явилася у XII ст. Згодом книги почали друкувати. На дошці вирізували текст книжкової сторінки, ілюстрації до нього, а вже потім з неї робили відбитки. Однак спосіб цей був доволі примітивний. Тільки в середині XV ст. німецький ремісник Йоган Гутенберг винайшов новий спосіб книгодрукування. Йоганн Гутенберг (бл. 1398-1468) був досвідченим ювелірним майстром. У1430-1434 pp. жив у Франції, потім повернувся до рідного Майнца, де в середині 40-х років XV ст. видрукував перші тексти. Він здогадався відлити з олова та міді окремі літери й розмістити та закріпити їх так, щоб вони сторінку за сторінкою утворювали слова й речення. У1450 р. від купця Йоганна Фуста він отримав грошову позику, на яку видав свою знамениту Біблію. Пізніше Фуст почав переслідувати книгодрукаря за борги: він привласнив не тільки обладнання талановитого майстра, а і його винахід. У судових суперечках Гутенберг утратив власне житло й помер у бідності. Епоха Середньовіччя уславилася також винайденням різних механічних пристроїв і перших машин. Подиву гідним є виготовлення у XII ст. залізного протезу руки з рухомими пальцями для німецького імператора Фрідріха І Барбаросси. Упродовж XIV-XV ст. з'являються землерийна машина, підйомний кран, домкрат, різноманітні верстати. Було винайдено й механічний годинник, який постійно вдосконалювали. Спочатку годинники почали встановлювати на замкових вежах чи міських ратушах, а в XV ст. німецький майстер П. Хенляйн створив кишеньковий годинник. Зброя та військове спорядження В епоху Середньовіччя людина майже все життя була пов'язана зі зброєю. Свободу і честь, дім і багатство не просто було захистити юридичними параграфами. Упродовж багатьох століть долі людей вирішували поединки, битви, повстання, заколоти, змови, родові й особисті чвари. Усе це сприяло інтенсивному розвитку зброярства. Найпоширенішою наступальною зброєю були спис і довгий меч. При потребі залучали великий лук зі стрілами, піки та арбалети. У VIT ст. з'явилася шабля. Одним із важливих нововведень у ранньому Середньовіччі стало стремено. Без нього кінний воїн не міг міцно триматися в сідлі, а кавалерія здебільшої о складалася із загонів кінних лучників, які не билися з ворогом на мечах чи списах. Застосування стремена вплинуло на розвиток важкої кавалерії — майбутнього рицарства. Підчас рукопашного бою використовували також ножі, сокири чи булави. Вершинка стягували з коня за допомогою алебарди — нової зброї, утвореної від поєднання довгого списа із сокирою. До VIII ст. в бій чи на поєдинок воїн вирушав у панцирі. У бідних людей панцирі були переважно дерев'яними, а в заможніших — шкіряні, з нашитими на них металевими пластинами. Пізніше використовували також кольчугу — захисне військове спорядження у вигляді сорочки з металевих кілець. Розрізи спереду й ззаду робили її зручною при їзді верхи. Кольчуга звисала до колін. Згодом входять у вжиток кольчужні панчохи та рукавиці, тож осе тіло, крім обличчя, було закритим. Із XIV ст. обладунки стали суцільними. їхню основу становила не кольчуга, а лати з металевих лусок чи пластинок. Це було зумовлено, з одного боку, вдосконаленням зброярською ремесла, а з іншого — поширенням арбалетів, проти яких кольчуга надійно не захищала. Голову воїна закривав капюшон, підбитий м'якою тканиною. Зверху одягався шолом із захисними пластинами, що прикривали ніс і щоки, або ж на обличчя опускалося забрало зі спеціальними прорізами для очей. Ще одним надійним прикриттям воїна був щит. Винайдення вогнепальної зброї відкрило новий етап у військовому ремеслі. Відомо, що порох у Європу прийшов зі Сходу через посередництво арабів. Припускають, що активне поширення пороху пов'язане з вдалими алхімічпими дослідами німця Бертольда Шварца із Фрайбурга. Він був монахом-францисканцем, роки його життя невідомі. За одними свідченнями, Б. Шварц жив наприкінці XIII ст., за іншими — у другій половині XIV ст., бо нібито 1380 р. навчав виготовляти порох венеціанців. У той же час починають використовувати гармати та рушниці. Мистецтво виготовлення гармат стало досить розвиненим у Західній Європі завдяки одному з найбільш мирних ремесел — литтю дзвонів. Література: Пікашова Т.Д., Шашкова Л.О. Основи історії науки і техніки: Київ 1997 рік Виргинский П.С. История науки и техники Москва 1973р.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (23.10.2016)
Просмотров: 528 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: