РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Прояв московської зовнішньої політики - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Тоді, зосередившись на своїх західних сусідах, Іван Великий почав використовувати свій титул у ділових стосунках з ними. Починаючи з 1483 р., перед Ливоньцями Іван оголосив себе законним правителем усієї Росії. Через два роки під час битви з Литвою для того, щоб нав’язати своє бажання на рахунок Твері Іван офіційно назвав себе монархом усіх росіянів всупереч такому ж твердженню, яке виголосив великий князь Литви і титулував себе “Вождем земель російських”. Використання титулів було рівносильно проголошенню війни, і війна дійсно спалахнула в 1500 р., війна, в якій на карту була поставлена стратегічна територія. В 1493 р. в ділових стосунках з Німецьким імператором, Іван Великий вперше використав свій провокаційний титул з головною Європейською силою. До того часу російська царська ідеологія зробила інший символічний крок, щоб передавати свої історичні промови. З 1473 р. Іван звертався до титула Цар (російське перекручення ім’я Цезара) в різних ситуаціях, посилаючись на той факт, що родовід Рюриковичів зв’язував Москвою з Римським імператорами. Щоб вразити імператора (який вже бачив себе спадкоємцем Римської імперії), Іван використав зображення двоголового орла. Для посилення романізації московської імперіальної ідеології, учений священник з Твері, Спірідон (пізніше Монах Савва), запропонував новий вид родоводу для Московії. За цією пропозицією Рюрик був братом Прусса - засновника Прусії, що робило Рюриковичів прямими нащадками Римського імператора Августа. Як показали московські територіальні надбання, прийняття та використання титулів та їх додатків ідеології були не тільки бажання показати рівність перед правителями, але й відкритою заявкою про експансіоністські задуми, від яких Москва не відмовилася. Та це не знищило ворогів Московії. Наприклад у 1519 році полководець Тевтонського ордену (знаючи, що Лівонія вважалася частиною всієї Росії) сподівався зміцнити територіальні амбіції Василія ІІІ на рахунок південного сходу, заохочуючи до боротьби за його Константинополітанську спадщину без сумніву припускаючи, що оприлюднення Третьої Римської теорії змінить Московські територіальні амбіції. Але і Василія ІІІ ні його наступник Іван IV Грозний не піддалися цій хитрості. Останнім кроком Московської імперіальної політики було те, що московські правителі все більше й більше усвідомлювали себе спадкоємцем Золотої Орди. Через те, що могутність столиці Сарая Кінчак зменшилася, з’явилося 4 потенційних політичних центри: Крим у 1427 р., Казань у 1437 р., Астрахань у 1466 р., і, нарешті, Московія у 1480 р. Потім почалася боротьба за долину річки Волги, яка була основою імперії Золотої Орди. Московія, не менше ніж три ханства, намагається здобути цей надзвичайно важливий торгівельний шлях (канал). Хоча операція “Волга” була частково завойована хрестовим походом, щоб підбурити православних росіян, московські правителі залучилися до Східної операції (кампанії) як послідовні спадкоємці руїн Колишньої Золотої Орди. Насправді, як широко показав Михайло Чернявський, титул Цар був перш за все синонімом до Слова Хан, ще задовго до того як росіян пов’язували його з римським словом “Цезар”. Але, коли звернутися до Донського, тут сказано, що “Цар” - це досягнутий статус хана, незалежного монарха. Це відбулося після успішного походу на Казань, коли Іван ІІІ вперше прийняв цей титул. Коли Іван IV завоював Казань та Астрахань як цар, він поводився як справжній нащадок Хана Золотої Орди. Чернявський показав, що титул Цар на політичній мові Росії того часу носив в собі ідею незалежності, яка була хановою до 1480 р., і яка потім перемістилася в титул принца; останній, в прийнятті титулу, зробив це після нав’язування власної незалежності казанцям. Так само, Іван IV нав’язав свою волю на Астрахань в середині 16 ст. В 1565 р., повернувшись в Лівонію, Іван поводився не тільки як государ всієї Руси, але як законний правитель нових здобутих територій в долині річки Волги. Він підтвердив своє право на титул Цар (або краще сказати Хан), коли це підтвердили попередні правителі території, які були завойовані і приєднані ним. Отже, якщо правителі Московії здійснювали перехід на захід як нащадки римських імператорів і духовні спадкоємці Візантійських імператорів то на схід-як наступники ханів великої Євразійської імперії Монголії, частиною якої вони колись були. Як показує московська політична теорія середини 16 ст., з боку православної Росії не було відрази щодо визнання престижу великих мусульманських правителів. Коли Іван почав свої великі походи на Казань як щойно коронований цар Росії Іван Пєресвєтов переконав (якщо Іван хоче швидкого успіху) наслідувати найбільш успішного завойовника того часу – Султана Мохамеда Великого, перед яким тремтить вся Європа. В результаті правителі Московії, використовували всю гаму можливостей, яку пропонувало їх багате минуле – Київської Русі, Римської імперії та імперії Хана – щоб сформулювати імперіальну ідеологію, яка могла покращити їх територіальні амбіції. Прояв московської зовнішньої політики З точки зору realpolitik, де панує цілковита влада, що є основною критерією, яка визначає експансію і звуження держав, елементи, які досі обговорювалися є лише ідеологічним підґрунтям, даючи ще й додаткові стимули для експансіоністських амбіцій держави. У випадку Московії спонукальним мотивом для розміщення кордонів стало просте бажання – інстинкт виживання, відповідальності за небезпеку, яку ставила топографія. Відсутність природних захисних кордонів, які могли б служити для захисту, та суперечливі напружені відносини між Московією та її сусідами змусило Московію серед кількох варіантів боротьби за політичні виживання вибрати такий, при якому вона максимально можливо віддалиться від ворогів. Багатонаціональний та багато культурний склад народу її володіння робив Московію надзвичайно вразливою до внутрішніх суперечок (негараздів), які могли б обернутися проти неї. Зрозуміло, ці страхи іноземного вторгнення та серйозні повстання примусили московських топографів зовнішньої політики рухатися на зовні. Цей процес не має прикладів в історії. Поза пошуками національного захисту зародилася московська зовнішня політика, і на тлі її приголомшеного успіху була заснована Російська імперія Петра Великого. Коли Московія стала незалежним цілим, вільною від Монгольської влади, її правителі вдалися до методу територіальної експансії як засобу захисту. Навіть попередні приєднання прилеглих князівств можуть бути розшифровані таким чином: Новгород і Твер – для захисту від Литовської експансії, Рязань – щоб зменшити можливість татарської навали. В гонитві за метою захисту нової московської незалежності Іван ІІІ заклав основні принципи зовнішньої політики, які виявились дієвими на протязі 2-ох століть. Визнаючи технологічну першість Європи, Іван знав, що московське майбутнє залежить від повної участі в її наукових досягненнях, і таке рішення вимагало необмеженого доступу до Європейських наукових центрів. Визначивши всі свої думки, Іван ІІІ пояснив всі принцини майбутньої зовнішньої політики Московії. Насамперед, Московія повинна була зберігати нейтралітет до людей сходу, щоб уникнути військового оточення в спробах переходу на захід. Подруге, Московія повинна була ізолюватися від західних ворогів за допомогою зваженої (розважливої) дипломатії, щоб запобігти інтернаціональній війні, з якою Московія б не справилась. По-третє, Московія мала бути готова до самостійної боротьби з ворогами і не розраховувати на підтримку союзників. Готуючись і керуючи війною з Литвою, Іван дав класичне пояснення цим принципами: під час багаточисельних військових походів на Казань, Іван показав достатню військову перевагу , щоб знеохотити до протистояння; завдяки його терплячим переговорам з Кримським ханом, Іван виграв гарантію його тимчасового нейтралітету, і, нарешті, після обережних дипломатичних переговорів з Молдавією Угорщиною, та Данією, між іншим Іван позбавив Литву військових союзників дозволяючи їй боротися у війні одній, щоб виграти важливі територіальні поступки для Московії. Василій ІІІ швидко зрозумів точність і розумність батькової зовнішньої політики, в його прийнятності і в його невдачах він чітко бачив всі її принципи. В першій половині свого царювання, в гонитві за західною експансією за порадою Івана ІІІ, Василій ІІІ поважав умови які утримував його батько, в результаті Московія у 1514 р. захопила Смоленськ. В другій частині свого царювання, як не дивно Василій зазнав невдачі в підтримуванні Криму нейтральним. Тому, він пробував керувати жорстокою війною з Литвою, і в той же час він мусив протистояти нападам Криму. Багато переваг досягнутих Іваном були швидко зруйновані через те, що Московська позиція щодо заходу була ускладнена зростаючими суперечками в південних степах. Щоб вгамувати вразливий степовий кордон, Василій вдався до будівельних зміцнень (укріплень) і почав наступальну політику, як не дивно, не відкладаючи атаки на Литву. Проте він залишив навислу війну в два фронти в спадщину регентам молодого Івана IV в 1533р. Коли Іван взяв на себе контроль за московською зовнішньою політикою в 1547 р. Московії загрожувала Литва та Крим. Проблеми молодого царя супроводжувались “відродженням Казані через підбурення Криму”. Протягом першого періоду його правління, Іван та його радники поволі повернулися до прийняття правил, як Іван ІІІ визнавав найнеобхіднішим для доброго функціонування московської зовнішньої політики. В контексті пакту з Литвою є гарантія, що Московія не повинна приховувати своїх подальших територіальних намірів, тому Московія зосередилась на Казані, здійснюючи чисельні походи, які закінчилися у 1552 р. історичним завоюванням. Потім, щоб забезпечити безпеку торгівлі з Персією та Центральною Азією, Московія наклала свою волю на цілу долину річки Волга, ніякий її житель не був достатньо сильним, щоб підтримувати порядок вздовж відкритих берегів річки. Щоб зберегти мир вздовж річки, яка була надзвичайно важливою для економічного розвитку, Московія захопила цілий регіон і виграла розважливу гарантію щодо охорони східної сторони перед тим, як повернутися до своєї першочергової мети – відбудувати прямий зв’язок з Центральною Європою. За обставин правління Івана Грозного він та його радники розійшлися у поглядах щодо наступного кроку в зовнішній політиці. Адже Іван надавав перевагу негайному пересуванню на Балтику, що було б логічним продовженням завоювання Волги, декілька його радників обговорювали війну з Кримом, щоб назавжди ліквідувати небезпеку з півдня. Зрозуміло, Іван уникав цього ходу, зазначаючи, що це втягне і Оттоманську імперію противника, якому Московія не могла протистояти на той час. Навпаки, Іван прагнув приборкати степ і відговорити Крим від наступу укладання угоди щодо щорічних стримуючих наступів проти ханства. В той же час Іван сміливо повернувся до заходу і готувався до завоювання Балтики, через яку проходила значна частина торгівлі Московії з Європою. З послабленням сили рицарів Тевтонського ордену і розпадом Лівонії, Польща та Швеція мали бажання захопити контроль над цією стратегічною береговою лінією. Але Польща та Швеція були давніми суперниками Московії, що унеможливлювало унаслідування ними влади в Лівонії. Обидві держави активно дотримувалися політики, яка забороняла Московії право на землю в Балтиці, відколи Іван збудував Івангород навпроти Нарви в 1492 р. Зрештою, Іван не мав вибору, тому він мусив брати ініціативу в захопленні Лівонії, адже його вороги могли заблокувати торгівельні шляхи з Європою. Якщо ж рішення Івана брати участь в завоюванні Лівонії було правильним і вірним традиціям його дідуся, то його дипломатична підготовка була незадовільною і показувала брак терпіння в порівнянні з Іваном ІІІ. Замість того, щоб чекати поки московська дипломатія запевнить його у вичерпності війни, Іван пірнув з головою у війну, його поспіх в завоюванні Лівонії (не тільки плацдарм висадки десанту для захисту московської торгівлі) втягнув Московію в затяжну міжнародну війну, яка закінчилась його нищівною поразкою через чверть століття. Війна затягнулася, тому Литва, Польща та Швеція були активно втягнуті в боротьбу за Лівонію та проти послабленої Московії, яка ще й до того була позбавлена своїх військових союзників. В середині війни південний захист Івана був розбитий і Крим наніс у 1571 р. жахливий удар, спаливши Москву. В 1584 р. коли він помер, через ігнорування тактики зовнішньої політики Івана ІІІ, Московія змушена була ділити кордони з об’єднаним Польсько-Литовським Князівством (договір в Любліні в 1569 р.) і могутньою Швецією, яка звільнилася від данського панування. Разом вони загрожували навіть самому існуванню Московії. Польща, як “охоронець” контр реформаційного католицизму, могла знищити Московію як православну державу. Швеція, як зростаюча Європейська монархічні нація, була на межі зробити з Балтики морську панацею, і щоб досягти цю мету знищити зв’язки Московії з морем, включаючи виходи в Біле море. Період часу незгод (1605 – 1613 р.р.) показав всі помилки та приреченість московської зовнішньої політики, що вплинуло на її свідомість. Майже одночасно, всі московські вороги повстали проти неї, рішуче настроєні стерти її з політичної карти, або в крайньому випадку перетворити її на периферійну державу без ніякого впливу в західній Європі. Швеція проголосила свої вимоги вздовж Балтики і тимчасово захопила Новгород та його землі. Польща всякими шляхами (під виглядом союзника) проникла в столицю і погрожувала зробити Московію сторожовою охороною для польських амбіцій. З півдня, з Дніпра та Дону, навалилися козацькі загони в пошуках пригод та трофеїв, і тільки погіршили становище Часу Незгод. Тільки героїчний опір та щасливі обставини врятували Московію від нового знищення. Нова династія Романових і планувальники їх зовнішньої політики з великими труднощами та обережністю відродили Московію, обмірковуючи уроки тих страшних часів. До 1633 р. патріарх Філарет був основною людиною в плануванні зовнішньої політики Московії. В загальному його підхід характеризувався терплячістю та обережністю, і його дух тримався до кінця правління Михайла Романова (1645 р.). Після укладення миру зі Швецією у 1617 р. та з Польщею у 1619 р. Московія не могла сподіватися на довгий відносний баланс сил: разом Швеція та Польща могла перемогти Московію, але по одинці жодна з цих держав не була достатньо сильною, проте Московія не була здатною подолати жодну з них самостійно.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (28.10.2016)
Просмотров: 216 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: