РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Південноросійська буржуазія в органах земського та міського самоврядування під час революції 1905-1907 рр. - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Південноросійська буржуазія в органах земського та міського самоврядування під час революції 1905-1907 рр. Постернак Олег Перехід до капіталізму в Російській імперії супроводжувався активним залученням підприємницьких верств до органів земського та міського самоврядування. Беручи в них участь, буржуазія намагалась поширити в суспільстві ідею багатогранності торгово-промислової діяльності, подолати упереджене ставлення до підприємців, створити оптимальні умови для своєї комерційної діяльності, здійснювати вплив на місцеву податкову політику, використати їх для внесення власних клопотань, заяв, прохань до державних органів влади. За умов відсутності парламентських форм представництва та реалізації інтересів підприємницької верстви, механізм місцевого самоврядування став потужним інструментом для забезпечення присутності позицій й інтересів буржуазії в громадському середовищі. На початку ХХ ст. земські збори, міські думи та їх виконавчі органи стали повноцінним самоврядним механізмом, які самостійно обирали своє керівництво, визначали структуру управління та напрямки своєї діяльності, набирали і навчали спеціалістів, складали власний кошторис та розпоряджались фінансами тощо. Система самоуправління приваблювала заможних купців і міщан, торговців і промисловців, що звикли до свободи підприємництва і намагались привнести подібні принципи в громадську діяльність. Революція 1905-1907 рр. не тільки підкреслила цю тенденцію в середовищі буржуазії Півдня Росії, а й призвела до радикалізації свідомості підприємців, змінивши таким чином акценти у їх взаємовідносинах з владою. Важливу роль у посиленні позицій буржуазії під час революції відіграла взаємодія З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії із земськими установами. Періодичний орган з'їздівської організації Півдня Росії «Горнозаводской листок», детально коментуючи зміст Указу Миколи ІІ від 12 грудня 1904 р., особливо тих його параграфів, які стосувались промисловості (статті 2 та 4), вперше порушив питання участі підприємців у органах самоуправління. Пункт другий Указу певною мірою розширював представництво привілейованих верств населення в установах місцевого самоврядування. Керівники гірничопромислової організації Півдня М.С. Авдаков, М.Ф. фон Дітмар та їх колеги небезпідставно вважали, що розширення представництва промисловців у земствах і міських думах створить нові можливості для активнішого впливу на діяльність останніх [3, c. 7493-7494]. Необхідність подальшого збільшення в складі органів самоврядування буржуазії пояснювалася представниками великої індустрії Півдня Росії ще й тою причиною, що підприємці своєю участю в них тим самим захищають інтереси десятків тисяч робітників вугільної та металургійної промисловості, які не мають виборчих прав і своїх гласних в земствах і міських думах [12, c. 77]. Публікація тексту Указу від 12 грудня 1904 р. сприяла посиленню інтересу до діяльності земств з боку промислової буржуазії. Цей інтерес у значній мірі мав обєективний характер, оскільки був тісно пов'язаний із процесом чисельного зростання підприємницької верстви. А в умовах революції 1905-1907 рр. та пробудження політичної активності буржуазії, рівень її представництва в земствах і міських думах став ще більш актуальним питанням. В одному з перших видань «Горнозаводского листка» за 1906 р. на цю тему була надрукована велика стаття, яка стосувалась проблем участі підприємців в діяльності органів самоуправління. Її поміркований характер і характерна обмеженість в оцінках курсу державної політики пояснювалося як загальним напрямком гірничопромислового часопису, так і певними побоюваннями в підприємницькому середовищі, викликаними негативною реакцією з боку уряду на серію ліберальних бенкетів [18, c. 310]. «Горнозаводской листок» доводив, що у зв'язку із значним розвитком торгівлі й промисловості в пореформений період сформувався і швидкими темпами піднявся клас буржуазії, який за своїми інтелектуальним і моральним розвитком не поступався ніякій іншій соціальній групі. З урахуванням цієї обставини і «приймаючи до уваги, що промисловість й торгівля у зв'язку із зростанням їх майна й оборотів з кожним роком перетворюється у все більш великого платника різних податків», друковане видання південних гірничопромисловців ставило питання про необхідність уважнішого ставлення до інтересів торговельно-промислової верстви в земських установах [4, c. 7566-7568]. Слід зауважити, що позиції підприємців і земських діячів не завжди збігалися, іноді вони набували конфліктного характеру і перетворювалися на відкрите протистояння. Так, спеціальна комісія ХХІХ з'їзду гірничопромисловців (1904), розглянувши проект обов'язкових санітарних постанов Катеринославської губернської земської управи, вимагала внести до нього зміни, які б захистили інтереси підприємців, як-то: поширення однакових санітарних правил на всі промислові підприємства, систематизація розроблених заходів, спрощення деяких технічних питань. Разом з тим, у висновку комісії зазначалося, що компетенція земств у справі санітарного нагляду починається за межами заводських і рудничних будівель та поселень для робітників, які у комплексі становлять єдине фабрично-заводське або гірничопромислове підприємство. Тому санітарний нагляд за рудниками та заводами належав до компетенції присутствія з фабричних та гірничозаводських справ і підлягав безпосередньому контролю з боку окружних інженерів [16, c. 59]. Доцільність розгляду даного питання підприємці пов'язували з необхідністю налагодження взаєморозуміння між підприємницьким об'єднанням та земствами. Гострої критики з боку З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії зазнавала податкова політика земств. У одній з резолюцій З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії підкреслювалося: «Наша податкова система вимагає докорінної реформи, оскільки встановлений нею податковий тягар нерівномірно падає на різні категорії платників, створюючи податні переваги для власників приватних земель» [2, c. 286]. Норми, які регулювали земську оцінку та оподаткування торгово- промислових підприємств, були прописані нечітко, що давало земствам широкий простір для встановлення різних систем оцінки майна. Так, наприклад, саме завдяки оподаткуванню підприємців кошторис Катеринославського земства постійно збільшувався. І навіть у 1906 р., коли внаслідок революційних подій витрати земства були значно скорочені, кошторис був на 290% вище земського бюджету 1896 р. [13, c. 43]. Відомо, що для більшості земських кас левову частину їхнього бюджету становило оподаткування нерухомого майна. В Катеринославській губернії цей показник досягав майже 90%. Основним джерелом прибутку для земств цього регіону на початку ХХ ст. було оподаткування гірничої і металургійної промисловості. В Слов'яносербському земстві надходження з промислових підприємств становили 52,7% всього прибутку, тоді як від землевласників надходило лише 27,7%. Ще більший прибуток - 61,1% - вносила в земську касу промисловість Бахмутського повіту, тоді як землевласники давали тут лише 26,5% [13, c. 44-45]. Якщо ж порівняти рівень оподаткування промислових підприємств з рівнем торгово-промислового представництва в органах місцевого самоврядування, то можна помітити непропорційну відповідність. Незважаючи на значне переважання надходжень від промислових підприємств у повітовому земському бюджеті, представникам торгівлі та промисловості в земських установах законодавчо не відводилося обов'язкового мінімуму місць. У Бахмутському повіті частка розкладкових зборів, сплачених торгово-промисловими підприємствами, становила 56%, а гласних від них було лише 17%; у Слов'яносербському повіті - 69% та 13% відповідно [17, c. 156]. Становий принцип, покладений в основу виборчої земської системи, не відповідав місцевим умовам та загальному соціально-економічному розвитку країни. Відповідно до «Положення про земські установи», представники промисловості й торгівлі мали право участі лише в другому виборчому зібранні, разом з благодійними, науковими та навчальними установами та іншими особами, допущеними законом до обрання земських гласних [8, c. 27]. Гласні від другого виборчого зібрання на засіданнях були в меншості порівняно з делегатами від селянських громад та особливо від першого виборчого зібрання, в якому домінувало дворянство. Останні мали більше половини загальної кількості гласних у повітових зібраннях імперії. Настільки явна перевага дворянсько-землевласницького стану в земствах пояснювалася законодавцями наступним чином: «Необхідно взяти до уваги не лише кількість власності, але також і якість власників, через першорядність значення дворянства як стану найбільш освіченого, служилого та більш проникливого, ніж інші класи населення, розумінням суспільного обов'язку, залучити дворян до земського представництва в більшій, ніж осіб інших станів, кількості» [17, c. 156]. До речі, невідповідність земського представництва констатували й самі земські зібрання. Слов'яносербське повітове земство на сесії 1904 р. визнало бажаним наступні норми представництва: зменшення земельного цензу до 100 десятин, зрівняння у виборчих правах усіх станів, збільшення кількості гласних від другого виборчого зібрання. Бахмутські земські збори пропонували збільшити кількість гласних від другого виборчого зібрання до 10 осіб, з яких промисловців мали б представляти 4 особи [8, c. 29]. На проблему представництва промисловців в земствах вказували і З'їзди гірничопромисловців. Проте, свої клопотання буржуазія Півдня Росії формулювала досить лояльно і надзвичайно виважено. Участь у роботі земств вона бажала організувати лише «у відповідності до сплачених податків», за умови «найбільш широкого та справедливого представництва всіх груп та районів» [8, c. 32]. Однак, більшість клопотань З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії щодо земського представництва не знаходили підтримки уряду. Держава в черговий раз продемонструвала близькість до помісно- землевласницького стану, ігноруючи при цьому інтереси прогресивної частини буржуазії. Початок революції 1905-1907 рр. та активізація суспільно- політичних рухів стали часом випробувань для міських самоврядних установ та представлених в їх складі підприємців. Діяльність міських дум та їх виконавчих органів - управ почала охоплювати не лише справи місцевого характеру, а й загальнодержавні. Справа в тому, що саме в 1905 р. Російська імперія зробила перший крок у напрямку обмеження самодержавства, побудови політичної системи на засадах еволюції від абсолютної до конституційної монархії, що, в свою чергу, спонукало і органи міського самоуправління до активних дій та вимог у напрямку лібералізації політичного життя. Особливо активну участь в бурхливій дискусії, присвяченій майбутньому устрою імперії, брала Катеринославська міська дума. Перше засідання думи з питань майбутнього державного устрою було проведено 14 березня 1905 р. На цих зборах гласні створили спеціальну комісію для обговорення принципів, на яких має будуватися Російська імперія. Окрему увагу планувалось приділити заходам, спрямованим на посилення ролі органів міського самоуправління. Вже 3 липня 1905 р. відбулась чергова приватна нарада гласних Катеринославської думи з обговорення ідеї політичної реформи. Головував на ній підприємець Іван Якович Езау. Згодом була обрана нова комісія з гласних для розробки пропозицій щодо оптимізації політичного устрою держави, куди увійшли найактивніші представники міського органу самоврядування, серед яких були і підприємці - П. Мордовський, В. Карпов, І. Теличенко, М. Заусайлов, М. Биков, С. Бродницький, В. Воронін, Г. Хватевський, П. Гезе, М. Поюровський, В. Олексієнко, М. Вукашев [6, c. 69-71]. До подібної активності представників місцевого самоврядування спонукала революція 1905-1907 рр., яка яскраво проілюструвала місцевим підприємцям, діячам міської думи, безперспективність державного ладу, заснованого на станових принципах та домінуванні дворянсько-бюрократичної системи управління. У 1905 р. міська дума Катеринослава повинна була складатися із 64 гласних, а також голови повітової земської управи і голови духовного відомства. Проте, станом на 1 січня 1906 р. до складу думи входило лише 59 гласних, що було пов'язано з тим, що частина гласних і кандидатів покинули місто під час революційних заворушень. Вплинула революція і на виборчу активність катеринославського населення. Під час чергових виборів міських гласних 1905 р. із 943 осіб, які мали право голосу, взяли участь у виборах 201 [9, c. 17-20]. Міська управа станом на січень 1906 р. складалася з виконуючого обов'язки міського голови І.Я. Езау та членів управи В.І. Макарова, Г.Д. Огурцова, З.С. Ловягіна, гласного думи підприємця І.І. Гезе, обраного для завідування окремими галузями міського господарства та міського секретаря М.А. Набіркіна [7, c. 156-157]. Більшість з керівників органів міського самоврядування в Катеринославі мали підприємницьке коріння. Так, 18 жовтня 1906 р. одного з найвідоміших підприємців Півдня Росії І.Я. Езау було обрано на посаду міського голови Катеринослава [6, c. 73]. Німець за походженням, Іван Якович народився у Катеринославі, де і розпочав свою першу підприємницьку справу. У 1894 р. він відкрив Катеринославську фабрику з виробництва сільськогосподарських знарядь (завод Езау), був відмінним інженером, розпорядливим господарником, директором Товариства катеринославських (донецьких) залізоробних та сталеливарних заводів. Упродовж багатьох років гласними міської думи були заможні купці міста: А.І. Єфанов, якому належала майже вся мануфактурна торгівля в місті; І.Я. Фаст - власник одного з найбільших млинів і лісопилень Катеринослава; І.М. Алексєєнко, який володів мережею будинків і магазинів оптової та роздрібної торгівлі залізом. Останній в 1893 р. був вперше обраний гласним міської думи і був ним незмінно упродовж 17 років [11, c. 221]. Привнесена революцією 1905-1907 рр. ідея розширення участі представників підприємництва в роботі органів місцевого самоврядування знайшла своє безпосереднє практичне втілення в перших післяреволюційних виборах до Катеринославської думи, що відбулися в травні 1909 р. Розподіл виборців за станами свідчив про збільшення виборців-підприємців. Так, із 979 осіб, які брали участь у виборах до міської думи, 129 були купцями і торгівцями (14%), 271 - міщанами (28%). Основою для виборів, як відомо, був майновий ценз. З 979 виборців 3% мали ценз в 1500 крб., 63 % володіли цензом в 15005000 крб., 15% - 5000-10000 крб., 6% - 10000-30000 крб., 2% - більше 30000 крб., ще 11% брали участь у виборах відповідно до гільдійських документів [10, c. 125]. Таким чином, основну роль у виборах гласних відігравала заможна частина міського населення, яка мала відношення до підприємницької діяльності, здійснення торговельних операцій та участі в комерційних установах. Дослідниця О. С. Двуреченська небезпідставно вказує, що населення міста не задовольняв соціальний склад міської думи. Незважаючи на чисельну перевагу представників середніх прошарків, остаточне рішення завжди належало невеликій групі крупних промисловців і торговців [6, c. 79]. Міське положення від 11 червня 1892 р. надавало право участі у виборах тільки власникам (як фізичним, так і юридичним) нерухомого майна, оціненого не нижче 1500 крб., а також особам, які утримували в місті торгово-промислове підприємство першої або другої гільдій не менше року. Отже, від участі в справах міста була усунута значна кількість дрібних власників і підприємців, а міське самоврядування фактично було передано до рук заможних домовласників, купців, міщан, підприємців [5]. Так, серед гласних Одеської міської думи в 1905 р. значились найбільші підприємці міста - А. А. Анатра, Г. Е. Вейнштейн, Ф. П. Калотті, В. А. Дубінін, М.М. Кожевніков, Е.М. Петрококіно, П.П. Котляревський, А. І. Тработті, О. С. Хаїс, І. М. Яловніков та ін. [1, c. 249-251]. Ці підприємці займала провідні позиції не тільки в органах міського самоуправління, а й в інших державних, корпоративних та громадських органах. Так, наприклад, комерції радник, одеський купець І гільдії Анжело Анжелович Анатра в 1905 р. був головою біржового комітету та старшиною купецької управи Одеси; комерції радник Михайло Михайлович Кожевніков - керівником Одеського комітету торгівлі та мануфактур, членом біржового комітету; мануфактур радник Григорій Еммануїлович Вейнштейн, почесний громадянин Альфред Ілліч Тработті, почесний громадянин Оазіс Савелійович Хаїс також входили до складу комітету торгівлі і мануфактур; Ілля Микитович Яловіков був представником від фабрикантів і заводчиків в Одеському міському з фабричних та гірничозаводських справ Присутствії [1]. Наростання опозиційного руху та активізація ліберально - демократичних сил серед підприємницьких кіл Одеси позначились, зокрема, на позиції міської думи. 1 листопада 1904 р. дума розглянула клопотання про скликання з'їзду міських голів і представників дум, а вже 20 листопада одеський міський голова влаштував бенкет на 300 осіб в рамках «бенкетної кампанії» у зв'язку з 40-річчям введення судових статутів. Як вказувалось в повідомленні одеського градоначальника міністру внутрішніх справ, під час бенкету лунали заклики до бунту, революції, ліквідації самодержавства. 30 листопада 1904 р. за підписом секретаря Одеської міської управи до Московської міської думи була відправлена телеграма з проханням вислати «Заяву 74 гласних», яка стала своєрідним маніфестом реформ в середовищі міських гласних [14, c. 104-108]. Ці факти переконливо вказували на процес політизації діяльності міських дум, антиурядовий характер їх діяльності на початковому періоді революції. Участь в роботі міського органу самоврядування для представників торгово-промислового класу була однією з найпріоритетніших форм представництва своїх інтересів та свідчила про їх вагомий авторитет в місті. Міський голова Санкт-Петербургу І.І. Толстой на початку ХХ ст. у своїх мемуарах намагався пояснити, чому «практичні» люди прагнули потрапити на посаду гласних, виокремивши деякі мотиви участі підприємців в роботі органів самоврядування: прагнення отримати плату за роботу, зробити кар'єру, отримати чини, нагороди, зайняти гідне положення в суспільстві, встановити ділові відносини із впливовими людьми. «Звичайний торговець викликає недовіру, а гласний думи - це особа, якій довіряє населення» [15, c. 184]. Прагнення використати сприятливу ситуацію і підсилити роль торговельно-промислової верстви в органах місцевого самоврядування було одним з основних напрямків активності південноросійської буржуазії напередодні та в період революції. Модернізаційні процеси в економіці Півдня Росії, швидкий темп розвитку індустрії, високий рівень концентрації виробництва, бурхливі політичні процеси, пов'язані з буржуазною демократичною революцією 1905-1907 рр. суттєво змінили ставлення підприємців до органів міського та земського самоврядування, які стали розглядатися ними не тільки як засіб захисту приватних і комерційних інтересів, а й служили формою вираження громадських інтересів. Проте, через слабке представництво останніх та при значному домінуванні в органах місцевого самоуправління дворянства і чиновництва, голос найбільш прогресивної частини підприємницької верстви залишився непочутим. З іншого боку, революційні події 1905-1907 рр. продемонстрували неспроможність буржуазії, представленої в місцевих самоврядних органах, використати їх для прогресивних змін в політичному устрої та обмеження влади самодержавства. Місцеве самоврядування було формою представництва інтересів переважно великої буржуазії, яка постійно відчувала залежність своєї комерційної та громадської діяльності від політики офіційної влади, а тому не могла собі дозволила піти в опозицію до правлячого політичному режиму. Більш радикальна частина буржуазних верств, яка могла у випадку широкого представництва в місцевих органів управління пройнятися духом революційних зрушень та бути рушійною силою опозиційного руху - дрібні та середні підприємці, крамарі, міщани, в більшості випадків через майновий ценз, законодавчі умови виборів та постійний контроль з боку каральних органів самодержавства, опинилися поза межами місцевого самоврядування. Література 1. Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1905 г. - Одесса, 1905. 2. Берлин П. А. Русская буржуазия в старое и новое время. - М., 1922. 3. Горнозаводской листок. - 1905. - № 4. 4. Горнозаводской листок. - 1905. - № 8. 5. Городовое положение // Свод законов Российской империи: В 5 кн. - СПб., 1912. - Кн. 1. - Т.2. 6. Двуреченська О.С. Органи міського самоврядування Катеринослава: формування, структура та напрями діяльності (кінець ХУЛІ - початок ХХ ст.). - Дніпропетровськ, 2006. 7. Дніпропетровськ: віхи історії . - Дніпропетровськ, 2001. 8. Доклад горного инженера Н.Ф. фон-Дитмара по 8-му вопросу программы: об отношениях горнопромышленных предприятий юга России к местным земским самоуправлениям. - Харьков, 1906. 9. Известия Екатеринославского городского общественного управления. - 1908. - № 1-27. 10. Известия Екатеринославского городского общественного управления. - 1909. - № 1-21. 11. Історія міста Дніпропетровська. - Дніпропетровськ, 2006. 12. Крутіков В.В. Гірничопромислова буржуазія України в початковий період революції 1905-1907 рр. // Дослідження з історії Придніпров'я: соціальні відносини та суспільна думка. - Дніпропетровськ, 1991. 13. Лохматова А. Катеринославське земство. - Запоріжжя, 1999. 14. Нардова В.А. Нарастание оппозиционности органов городского самоуправления в канун Первой российской революции 1905-1907 гг. // Новое о революции 1905-1907 гг. в России. - Л., 1989. 15. Толстой И. И. Дневник. 1906-1916. - СПб, 1997. 16. Труды XXIX съезда горнопромышленников Юга России. - Т. 1. - Харьков, 1905. 17. Шандра І. О. З'їзди гірничопромисловців Півдня Росії в системі державних та громадських установ (1874 - 1918 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. - Луганськ, 2007. 18. Шацилло К.Ф. Русский либерализм накануне революции 1905-1907 гг. - М., 1985
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (24.01.2017)
Просмотров: 345 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: