РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Мексиканська революція - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

ПЛАН 1. Причини та передумови революції Мексиканська революція 1910-1917 рр. (або за іншим визначенням – громадянська війна) стала результатом закономірного розвитку соціально-економічних та політичних протиріч, що склались у країні наприкінці XIX – на початку XX ст. Мексика на початку XX ст. була сільськогосподарською країною. З її 20 млн населення приблизно 15,5 млн мешканців займалося сільським господарством. Основними виробничими осередками у суспільстві були індіанська община та великі напівфеодальні латифундії. Великі земельні площі залишались незаселеними та необробленими. У 1876 р. пост президента Мексики обійняв індіанець Порфіріо Діас, який проводив відкрито диктаторську політику. Намагаючись збільшити товарність сільського господарства, Діас створив максимально сприятливі умови для іноземних компаній, що скуповували пусті землі, а також видав низку законів, спрямованих на розклад та знищення общини. Зокрема, циркуляр 1890 р. передбачав поділ общинних земель та передачу їх у приватну власність, у 1894 р. було опубліковано закон, який вимагав неухильного поділу общинних земель. У результаті з 1880 по 1906 рр. 50 іноземних компаній захопили 49 млн га мексиканських земель, або 25% всієї території країни. У підсумку селяни позбавились 72 млн га землі, або 80% всіх площ, що були у власності общини чи окремих землевласників. За 25 років у Мексиці відбулась нечувана концентрація земельної власності: 1% населення володів 97% земель. К 1910 р. 96,6% селянських земель не мали земельних наділів. У широких масштабах використовувалась така перехідна форма експлуатації як батрачество або піонаж. Водночас зростав сільськогосподарський пролетаріат, особливо в районах, де діяли іноземні компанії. Безземелля, важка робота, часте пересування з одного місця на інше, надзвичайний нестаток спричинили появу, особливо у північних районах, своєрідної форми партизанської боротьби, яку вели “летучі” загони. Останні захоплювали маєтки, захоплювали частину майна, яке розподіляли серед бідноти. Така форма боротьби була єдино можливою в умовах, коли усі права і можливості легальної демократичної організації і боротьби, включаючи право на страйк і організацію профспілок, були скасовані. У густонаселених південних штатах країни панували така ж злиденність та безправ’я селянства. Основною вимогою селянського руху цього району було повернення общинам земель, незаконно відібраних у них іноземними компаніями. Селянство Півдня повставало неодноразово. З 1909 р. боротьба прийняла масовий характер, і її очолив Еміліано Сапата (1879-1919). Крім конфлікту в селянському середовищі, сформувалися протиріччя і серед робітничого класу, який на 1910 р. складав приблизно 1 млн. чол. Активізація робітничого класу, у першу чергу, була пов’язана з бурхливим розвитком капіталізму, з інтеграцією національної економіки в світову капіталістичну економіку, яка вступала у вищу стадію монополістичного капіталізму та з настанням у 1905-1908 рр. чергової циклічної кризи економіки в США, Англії і Німеччині. За 30 років, що передували революції, капіталістичні відносини перетворилися у надзвичайно динамічні. Свідченням цього є наступні факти: за 1880-1910 рр. залізнична мережа збільшилась з 900 до понад 24 тис км. У 2-3 рази збільшився видобуток металів, у країні була створена металургійна промисловість. При цьому характерною особливістю капіталістичного розвитку країни була активна участь у ньому іноземного монополістичного капіталу. Іноземним кампаніям належала значна частина залізничних шляхів, великі землеволодіння, вся господарська інфраструктура, система кредитування. Виходячи з цього робітничий клас. що інтенсивно збільшувався, вів боротьбу не стільки проти роботодавця-капіталіста (саме цей фактор перебільшувався у радянській історіографії), скільки проти іноземних (найчастіше американських компаній). Привілеї, що давалися іноземцям, гальмували розвиток національної буржуазії. Замість сучасного капіталізму Мексика одержала консервацію феодальної системи. У 1906 найбільш радикальна організація, що спиралась на ремісників та робочих, Партія визволення, на чолі якої знаходився Рікардо Флорес Магон, сформулювала основні завдання мексиканської революції: демократичні права – народу, соціальне законодавство – робітникам, землю – селянам, повалення режиму Діаса, експропріація латифундій та іноземних компаній, розпуск армії і поліції диктатора. Програма вимог містила також захист національного суверенітету, забезпечення загальних виборчих прав, свободи слова, друку, зборів, обов’язкової освіти, обмеження влади церкви, вимога забезпечення 8-годинного робочого дня, покращення умов праці тощо. Політичні передумови революції пов’язані з вищезазначеною диктатурою Порфіріо Діаса – індіанця, який у 1876 р. зайняв пост президента Мексики. З цього часу і до 1911 р (за винятком періоду 1880-1884, коли посаду президента обіймав його ставленик), Діас був президентом і хазяїном країни. Він знаходився при владі більше, ніж будь-який латиноамериканський диктатор. Подібно до інших деспотів, Діас на початку свого правління носив маску ліберала, займався демагогією. Однак справжня його політика була спрямована на сприяння розграбуванню країни іноземними компаніями, перетворенню Мексики у колонію. Отже, Мексиканська революція була спричинена цілим вузлом протиріч, в якому переплилися соціально-економічні і внутрішньополітичні проблеми, а також зовнішній вплив західних держав, у першу чергу, США. У вітчизняній історіографії (зокрема, роботах Н. Лаврова, М. Альперовича) склалась чотирьохетапна періодизація Мексиканської революції. Розглянемо в її контексті основні події революційних подій. 2. Зміст революційних подій 2.1. Перший етап: війна проти диктатури Діаса (1910-1911). У квітні 1910 р. з’їзд Ліберальної партії висунув кандидатом у президенти Ф. Мадеро. 5 жовтня 1910 р. після переобрання президентом Мексики П. Діаса, його суперник ліберал Ф. Мадеро опублікував “План Сан-Луис-Потосі” із закликом до відновлення демократичних принципів конституції 1857 р. і відсторонення Діаса від влади. Одночасно була призначена дата загального повстання проти диктатури Діаса – 20 листопада 1910 р. У призначений день Ф. Мадеро з невеликим загоном перетнув кордони Мексики, але, не знайшовши ніяких загонів повстанців, незабаром повернув назад. На цей час припадає початок повстання в штатах Чіуауа і Морелос. На початку 1911 р. кавалерійські частини армії США вступили в штат Ріо-Гранде для забезпечення безпеки території США від мексиканських повстанців. Поступово повстання проти президента П.Діаса, розпочате 20 листопада 1910 р., поширилося на величезну територію, що перейшла під контроль повстанських загонів Ф. Вільї і П. Ореско – у Чіуауа, Е. Сапати – у Морелосе, Л. Де Лара в Козуіле, К. Агіляра – у Веракрусе. У лютому 1911 р. революційна армія Е. Сапати почала наступ з південної провінції Морелос на столицю країни – м. Мехіко. Повстанські війська Ф. Вільї і П. Ореско осадили місто. В цих умовах президент П. Діас направив міністра фінансів Лімантоура на переговори з повстанцями. Коли Лімантоур відмовився обговорювати вимогу відставки Діаса, Вілья й Ореско відновили наступ і взяли місто штурмом. 21 травня 1911 р. у штаб-квартирі Ф. Мадеро була підписана угода про припинення бойових дій та відставку президента П. Діаса, а також розпуск повстанських армій. Після відставки 80-річний екс-президент емігрував у Францію. Незважаючи на створення Тимчасового уряду Мексики, безладдя в сільських районах країни не припинилося. У жовтні 1910 р. Ф. Мадеро був обраний президентом країни, а наступного місяця офіційно обійняв посаду президента Мексики. 28 листопада 1911 р. голова повстанців на півдні країни Е. Сапата опублікував “План Айяла”, в якому звинуватив Ф. Мадеро в зраді революції й оголосив про експропріацію поміщицьких латифундій. З цих подій починається другий етап Мексиканської революції. 2.2. Другий етап: війна проти президента Ф. Мадеро (1911-1913) Повстанські сили Е. Сапати заподіяли серйозні ушкодження залізницям і телеграфним лініям і виграли кілька боїв проти федеральних військ президента Ф. Мадеро. У цей час відбувається повстання П.Ореско проти президента Ф. Мадеро в провінції Чіуауа, швидко придушене урядовими військами генерала В. Уерти. Розкрито антиурядову змову; керівника змови Ф. Діаса (племінник колишнього президента П. Діаса), заарештовано у м. Мехіко. За таких умов Президент Тафт заборонив відправлення військ у Мексику, де проходять антиурядові виступи. Заколот у частинах столичного військового гарнізону, підготовлений Ф. Діасом, що знаходився в столичній в’язниці і послом США Г. Вільсоном. Заколотники атакували Національний палац. У місті йдуть бої між заколотниками й урядовими військами під командуванням генерала В. Уерти. 18 лютого 1913 р. головнокомандуючий збройними силами Мексики генерал В. Уерта приєднався до заколотників і примусив президента Ф. Мадеро піти у відставку, проголосивши себе президентом Мексики. Президент Ф. Мадеро і віце-президент Д. Суарес були заарештовані. 21 лютого 1913 р. генерал В.Уерта приніс присягу президента Мексики. Наступного дня був вбитий колишній президент Ф. Мадеро і віце-президент Д. Суарес. 2.3. Третій етап: війна проти диктатури Уэрти. Перша інтервенція США (1913-1914) У березні 1913 р. опозиція президенту В. Уерте сформувала єдиний фронт проти диктатора, що об’єднав війська В. Карранси в штаті Коахіль, Ф. Вильї в штаті Чіуауа й А. Обрегона в штаті Сонора, опублікувавши “План Гуадалупе”. Пізніше до них примкнув і Е. Сапата (штат Морелос). На 1913 рік припадають перемоги Північної дивізії Ф. Вілья над урядовими військами генерала В. Уерти. Федеральні сили тероризували села і мародерствували, політичні убивства стали відмітною рисою правління В. Уерти. Країна стояла і перед іншими проблемами: федеральне скарбниця була порожня, і кожна фракція стала випускати власну валюту. У листопаді 1913 р. уряд США зажадав висилки генерала Уерти за межі Мексики. Після серії міжнародних інцидентів (арешт мексиканською владою моряків США, обстріл м. Веракрус ВМС США) у травні 1913 р. почалися переговори між США і Мексикою. Як арбітри у переговорах виступили представники Аргентини, Бразилії і Чилі. 24.06.1914 р. у Ніагара-Фоллз було підписано мирний договір між США і Мексикою. Під тиском США президент В. Уерта пішов у відставку. Тимчасовим президентом було призначено Карбахала, однак той в умовах наступу Північної дивізії Ф. Вільї незабаром втікає за межі Мексики. Генерал Обрегон проголосив свого друга В. Каррансу “Першим керівником” Мексики. В середині серпня 1914 р. почався вивід військ США з міста. У грудні 1914 р. відбулася зустріч лідерів ворогуючих угруповань для формування нового уряду країни. Не дійшовши згоди, повстанські війська Ф. Вільї і Е. Сапати взяли столицю – м. Мехіко, відтіснивши війська В. Карранси і генерала Обрегона до м. Веракрус. 2.4. Четвертий етап: Війна проти президента Карранси. Друга інтервенція США (1915-1917) У січні 1915 р. урядові війська президента Карранси під командуванням генерала Обрегона вибили загони Ф. Вільї і Е. Сапати зі столиці країни. Президент В. Карранса опублікував Закон про аграрну реформу. Урядові війська генерала Обрегона в 3-денному бої (13-15. . р.) здобули рішучу перемогу над повстанською армією Ф. Вільї, залишки якої почали відхід у штат Чіуауа. 9 листопада 1915 р. конференція латиноамериканських держав визнала В. Каррансу главою уряду в Мексиці. У жовтні 1915 р. уряд В. Вільсона визнав генерала Каррансу президентом Мексики. Після одержання згоди президента Мексики В. Карранси, 12-тисячний загін військ США під командуванням генерала Д. Першинга перейшов мексиканський кордон з метою ліквідації банди Ф. Вільї, а 24 листопада 1916 р. в Атлантик-Сіті (штат Нью-Джерсі) було підписано протокол про врегулювання відносин між США і Мексикою. Втім Президент Мексики Карранса відмовився ратифікувати цей протокол. Тим часом Німеччина надіслала шифровку своєму послу у Мексиці з пропозицією до уряду Мексики укласти оборонний союз між Мексикою і Німеччиною у випадку нападу США на одну з договірних сторін. У випадку вступу Мексики у війну проти США їй були обіцяні загублені території штатів Нью-Мексика, Техас і Арізона. Тим часом, Установчі збори готували нову конституцію країни, прийняття якої стало заключним акордом революційних подій. У січні 1917 р. почався вивід з країни військ США. 3. Підсумки та історичне значення Мексиканської революції Підсумовуючи розгляд проблеми, можна дійти наступних висновків та узагальнень. В ході революції мексиканське суспільство спробувало: 1) вирішити аграрне питання, тобто ліквідувати латифундальну систему і пеонаж; 2) створити умови для розвитку національної буржуазії, тобто звільнити економіку від залежності від іноземного капіталу; 3) сприяти розвитку громадянського суспільства, тобто створити систему загальної світської освіти, поставити в залежність від суспільства такі інститути, як армія, церква. Важливим підсумком революції стало прийняття нової конституції країни. Після багатьох років революційної боротьби в Мексиці оформилася нова політична система. Конституція заборонила вибирати президента на другий термін, забезпечила загальне виборче право. Національна буржуазія і селянство “одержали” статтю 27, що, по-перше, позбавила іноземні монополії всяких привілеїв, підкоривши їх суверенітету мексиканської держави, і, по-друге, заклала основу для широкої аграрної реформи. Земля і надра проголошувалися власністю мексиканського народу. Робітничий же клас “одержав” статтю 123, що стала найпередовішим для того часу трудовим кодексом у капіталістичному світі. Зокрема, конституцією були забезпечені соціальні гарантії для робітників: 8-годинний робочий день, страхування від нещасних випадків на виробництві і підвищення зарплати. У цілому конституція 1917 р. у Мексиці була найдемократичнішою в Латинській Америці. Вона заклала основи для консолідації суспільства і припинення громадянської війни. 5 лютого 1917 р. остаточно залишили Мексику американські інтервенти, однак за декларованими конституцією перетвореннями ще стояла тривала і завзята боротьба. З цієї причини, хоча саме Мексиканська революція підбила підсумок новому періоду історії Латинської Америки, вона одночасно намітила програму буржуазно-демократичних перетворень новітнього періоду історії як у самій Мексиці, так і в інших державах регіону. Радянська історіографія наголошувала при розглядів підсумків революції на зростанні робітничого класу ідейно і організаційно. Сучасні науковці більш виважено підходять до цього аспекту, не вважаючи робітників єдиним гегемоном суспільно-політичного розвитку. Разом з цим, не можна не зазначити, як про історичний факт, виникнення в ході революції марксистських гуртків і організацій, а також їх згуртування, розповсюдження марксистських ідей в країні. Говорячи про подальший перебіг політичних подій у Мексиці після завершення революції, варто зазначити, що в 1919 р. було вбито Е. Сапату, після вбивства Карранси у 1920 р. президентом було обрано Альваро Обрегона, який відновив стабільність у країні. Мексиканська революція була останньою революцією нового часу в Латинській Америці, вона яскраво продемонструвала, якою входить Латинська Америка у новітній період історії людства. Список використаної літератури 1. Альперович М., Руденко Б. Мексиканская революция 1910-1917 гг. и политика США. – М.: Издательство социально-экономической литературы, 1958. 2. Лавров Н.М. Мексиканская революция. 1910-1917. – М.: Наука, 1972. 3. Мексиканская революция // Кредер А.А. Словарь по новейшей истории. – М.: Центр гуманитарного образования, 1999. 5. Паркс Г. История Мексики / Пер. с англ. Ш. Богиной. – М.: Издательство иностранной литературы, 1949. 6. Шульговский А. Мексика на крутом повороте своей истории. – М., 1967.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (24.10.2016)
Просмотров: 297 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: