РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Литва - Економічний та політичний розвиток - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

План 1. "Розлучення" по-литовськи 2. Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса 3. На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО 4. Зовнішня політика 5. Література "Розлучення" по-литовськи Перебудова в Радянському Союзі дала поштовх новому етапові національно-визвольного руху в Литві, анексія якої у 1940 р. Радянським Союзом більшістю литовців розцінювалася як тимчасова окупація. У жовтні 1988 р. відбувся Установчий з'їзд литовського руху за перебудову — "Саюдіса", який узяв курс на досягнення Литвою державної незалежності. Активізувалася також діяльність Ліги свободи Литви — антикомуністичної організації, котра виникла ще в 1978 р. Не залишилось осторонь перебудовчих процесів керівництво компартії Литви, очолюване А. Бразаускасом. Саме він зініціював скасування ст. б республіканської конституції, підготував небачені на теренах Радянського Союзу закони про політичні партії, про пресу та інші засоби масової інформації, відродив справжнє поняття приватної власності. У грудні 1989 p. XX з'їзд КПЛ прийняв рішення про вихід зі складу КПРС і створення на соціал-демократи ч них засадах Демократичної партії праці (ДПП). Наступним кроком на шляху незалежності Литви стали парламентські вибори у березні 1990 р., що вперше в республіках СРСР відбувалися на багатопартійній основі. Перемогу на виборах здобули прихильники незалежності, а лідер "Саюдіса" В. Ландсбергіс став головою Верховної Ради. 11 березня 1990 р. було прийнято Акт про відновлення незалежності литовської держави — Литовської Республіки. На ці кроки Вільнюса радянське керівництво відповіло економічною блокадою республіки й моделювало ситуацію повалення нового литовського уряду і запровадження прямого президентського правління. Для початку наступальних дій у Литві Кремль вичікував сприятливого моменту й провокував російськомовне населення республіки на підтримку своїх планів. Під приводом забезпечення призову литовських юнаків до лав Радянської Армії у Литву були введені додаткові підрозділи десантних військ. 10 січня 1991 р. 22 робітничі колективи союзних підприємств Вільнюса, не без підштовхування ззовні, оголосили політичний страйк. Після одного з мітингів протесту їхні представники попрямували до Верховної Ради, щоб передати депутатам резолюцію. У парламент їх не пустили, а під його стінами між маніфестантами і службовцями Департаменту охорони краю, а також добровольцями литовської армії виникла сутичка, під час якої кілька чоловік дістали поранення. Ситуація, що склалася, вимагала політичних рішень, однак кремлівські лідери зробили ставку на ефект залякування цивільного населення із застосуванням десантних військ і бронетехніки. Всупереч здоровому глузду, сила знову стала головним аргументом у політичних суперечках. Уранці 11 січня на вулицях Вільнюса з'явилися танки, що почали стріляти навсебіч холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Будинок преси. Того ж дня промосковськи налаштовані політичні сили утворили Комітет національного порятунку, метою якого проголошувалося відновлення чинності радянської конституції в Литві. Наступного дня десантники та спецпідрозділи союзного МВС оточили головний поштамт, телецентр і телебашту, у місті було запроваджено комендантську годину. В ніч на 13 січня, застосувавши сльозоточивий газ проти мирних жителів, радянські війська розпочали штурм телецентру. Під час цієї операції "умиротворення" було вбито 13 чоловік, у тому числі один військовослужбовець, і 163 особи дістали поранення, що викликало хвилю протестів як на Заході, так і в союзних республіках. Відтак від подальшого застосування силових методів та запровадження в бунтівній республіці президентського правління Кремль відмовився. Отже, спроба військового перевороту в Литві зазнала невдачі. 1 хоча в республіці залишалися радянські війська і продовжував діяти антиконституційний Комітет національного порятунку, 90 відсотків учасників загальнолитовського референдуму, що відбувся 9 лютого 1991 p., позитивно відповіли на запитання про їхнє ставлення до незалежності республіки. Так Москва програла двічі: і радянську владу за допомогою багнетів не відновила, і мимоволі сприяла перемозі голови Верховної Ради Литви В. Ландсбергіса, який став символом незалежності Литви. Січневі події у Вільнюсі поглибили процеси поляризації литовського суспільства. Формула вибору компартії на платформі К.ПРС — "соціалістична Литва" у складі Союзу, наділена атрибутами національного суверенітету, остаточно збанкрутувала. "Саюдіс", Демократична партія праці й уряд Г. Вагнорюса обстоювали курс на цілковиту незалежність поза Союзом, самостійне входження до європейського та міжнародного співтовариства, відмову від соціалістичного вибору, декомунізацію. Генпрокуратура Литви порушила карні справи проти лідерів компартії "за публічні заклики до порушення суверенітету Литовської держави" й участь у незаконних "комітетах національного порятунку". Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса Литовська республіка, домігшись незалежності, приступила до проведення економічних реформ. їх основою була програма приватизації державної власності, для участі в якій громадяни Литви отримували приватизаційні чеки. Роздержавленню підлягали насамперед дрібні й середні об'єкти промисловості, сфери торгівлі, а також житло й земля. Зв'язок, транспорт, військові та природоохоронні підприємства, лісове господарство на початковому етапі не підлягали приватизації. Литовським громадянам також компенсувалося втрачене ними в перші роки радянської влади майно. Ці заходи сприяли стабілізації соціально-психологічної ситуації в республіці. Реформування економіки супроводжувалося скороченням промислового виробництва, руйнуванням фінансово-кредитної системи. Криза охопила аграрний сектор, де лідери "Саюдіса" ліквідовували колгоспи, але при цьому не віддавали землю селянам, і застерігали від захоплень ринковою економікою. У 1992 р. інфляція сягала 1163 %. Економічна реформа не була підкріплена соціальними заходами найбільш близького й знайомого Литві шведського типу. На адресу Ландсбергіса, який ще влітку 1991 р. був оточений ореолом героя, почала лунати відверта критика. Не додавали авторитету "Саюдісу" й досить неприваблива кампанія проти екс-прем'єра К. Прунскене, конфлікт парламенту з прем'єром Г. Вагнорюсом, спроби націоналістичного крила в парламенті перетворити поляків, росіян, білорусів, що проживали в Литві, на громадян другого сорту. Унаслідок цього між населенням і владою, що виступала під демократичними лозунгами, утворився значний розрив. 25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі прийнято конституцію Литовської Республіки. Відповідно до Основного закону, Литва проголошувалася незалежною демократичною республікою. Державна влада здійснюється сеймом, президентом республіки й урядом. Вищий судовий орган — Верховний суд. Президент обирається всім населенням республіки строком на п'ять років, але його повноваження суттєво обмежуються. До складу вищого законодавчого органу — сейму — входить 141 депутат. Законодавці обираються за змішаною (пропорційною і мажоритарною) системою на чотири роки. Уряд очолюється прем'єр-міністром, якого, зі схвалення сейму, призначає й звільняє президент. На парламентських виборах у листопаді 1992 р. перемогу здобула Демократична партія праці (ДПП). її лідер А. Бразаускас у березні 1993 р. був обраний президентом Литовської республіки. Отримавши від попередників важкий спадок, команда Бразаускаса змогла дещо виправити становище. Зусиллями Литовського банку вдалося зміцнити тимчасову національну валюту талон (купон), а в червні 1993 р. була запроваджена національна валюта — лит. З метою його підтримки у країні заборонялося використання іноземної валюти, унаслідок чого інфляція знизилася до 180 % у 1993 р. і 45 % у 1994 р. Через аукціони, продаж акцій було продовжено роздержавлення підприємств. Проте, як і раніше, приватизації не підлягали стратегічні об'єкти, а також земля, що, як вважали лідери ДПП, могла опинитися в руках іноземців. Однак у 1994 р. у приватному секторі було задіяно 63,5 % від загальної кількості зайнятих. У 1995 р. визначилась тенденція зростання виробництва сільгосппродукції у приватних фермерських господарствах, площа яких становила дві третини від загальної площі угідь. Водночас зберігалася тенденція падіння чисельності зайнятих в економіці, переважно за рахунок еміграції російськомовного населення, у 1994—1997 pp. спостерігалося поступове збільшення ВВП з 1,7 до 5 %. Завдяки зусиллям президента Бразаускаса й уряду у вересні 1993 р. останній російський солдат залишив територію республіки. Однак уряд ДПП з її посткомуністичною ідеологією не зміг уникнути деяких принципових помилок, що виявилися у гальмуванні реформ, тоді як ситуація вимагала рішучих дій. Нерідко захищалися інтереси політичних номенклатурних кланів, практикувались субсидування й підтримка нерентабельних підприємств, їх захист від банкрутства. Реформування недостатньо супроводжувалося заходами соціального захисту населення. У сукупності з іншими чинниками це зумовило відставання Литви у сфері економічних реформ від своїх балтійських сусідів — Латвії та Естонії. Прорахунки президентської команди Бразаускаса в економічній сфері, звинувачення на її адресу в комуністичному минулому були використані опозицією в ході парламентських виборів 1996 р. Більшість депутатських мандатів у сеймі виборола Консервативна партія — політичний наступник "Саюдіса", лідер якої В. Ландсбергіс зайняв крісло спікера. Уряд Литви вдруге очолив Г. Вагнорюс, який відразу проголосив курс на тотальну приватизацію. Консерваторам вдалося знизити дефіцит державного бюджету, поліпшити інвестиційний клімат. У 1997 р. іноземні капіталовкладення зросли майже удвічі, досягнувши 1 млрд. доларів, а наступного року — 2 млрд. Головними інвесторами республіки були Німеччина, США й Велика Британія. На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО Перехідний період пострадянської ЛИТОВСЬКОЇ історії, відомий як доба Бразаускаса — Ландсбергіса, завершився перемогою на президентських виборах 1997 р. володаря університетських дипломів Мюнхена й Іллінойса, американського вченого-еколога В. Адамкуса. Зусилля глави держави й уряду Р.Паксаса були спрямовані на завершення економічних реформ та інтеграцію країни в Північноатлантичний альянс і Євросоюз. У 1999 р. глава уряду відмовився поставити підпис під угодою з американською компанією "Вільямс інтернешенл", що передбачала продаж останній 33 % акцій і передачу прав на керівництво литовським нафто комплекс ом, вважаючи, що цей інвестиційний проект суперечить інтересам литовської держави. Проте більшість членів уряду підтримали угоду, і Р. Паксас разом з міністрам і однодумцями подав у відставку. Наступні події засвідчили, що прем'єр мав рацію: американці невдовзі продали свою частку й пішли з керівництва Мажекяйського НПЗ. Партійно-політична система Литви перебувала на стадії формування. У жовтні 2000 р. за депутатські мандати змагалися 28 партій і рухів. Найбільші з них — "Союз Вітчизни" (литовські консерватори), лівоцентристський "Новий союз", відновлена 1989 р. Соціал-демократична партія, Демократична партія праці. За результатами виборів уряд сформували центристські партії — Союз лібералів Литви й "Новий союз". Прем'єр - міністром республіки вдруге став лідер ліберальних демократів Р. Паксас. Його уряд намагався зменшити безробіття (8% загального числа зайнятих), підвищити рівень заробітної плати, відновити субсидії сільському господарству. Однак економічні труднощі та чергова урядова криза спричинили відставку цього кабінету влітку 2001 р. Новим прем'єр-міністром став перший президент Литовської республіки, лідер соціал-демократичної більшості в сеймі А. Бразаускас. Він спрямував зусилля на зменшення політизації литовського суспільства, виведення країни з економічної кризи та інтеграцію Литви до Євросоюзу й НАТО. У 2002 р. рівень ВВП в республіці перевищив 26 млрд. доларів. При цьому близько 72 % ВВП було створено приватними власниками, малим і середнім бізнесом. Уперше за роки незалежності Литва увійшла до числа так званих високорозвинених країн, про що згадувалося у звіті ООН "Зміцнення демократії у роз'єднаному світі". Одна з головних проблем, яку сьогодні намагається розв'язати Литва, перш ніж вона стане у 2004 р. повноправним членом Євросоюзу, — це закриття єдиної в республіці атомної станції — Італійської, що працює на застарілих реакторах РБМК (як і Чорнобильська АЕС). Важливою подією в житті республіки стали президентські вибори, які проводилися у два тури в грудні 2002 — січні 2003 pp. Новим главою Литовської республіки став колишній прем'єр литовського уряду Р. Паксас, під керівництвом якого країна стала повноправним членом європейських структур і НАТО. Зовнішня політика ГОЛОВНІ ЦІЛІ зовнішньої політики Литви — збереження дружніх відносин із сусідніми державами й інтеграція в Європейське товариство. У лютому 1994 р. Литва приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру", з лютого 1998 р. вона — асоційований член Євросоюзу, до якого республіка увійде в 2004 р. Наприкінці 2002 р. Литва підтримувала стосунки із 165 країнами, а її головними торговельними партнерами були Німеччина й Росія. У нормальному руслі розвивалися стосунки між Литвою і Україною, що базувалися на стабільній правовій основі. Обидві країни співробітничали в економічній, політичній і культурній сферах, в ряді міжнародних організацій. Традиційними стали візити й зустрічі глав держав і урядів двох країн, зокрема в жовтні 2002 р. відбувся вже п'ятий візит до Литви президента України Л. Кучми. Торговельно-економічний оборот між Литвою і Україною у 2001 р. дорівнював 264 млн. доларів, а наприкінці 2002 р. обсяги прямих інвестицій з Литви в Україну становили близько 8 млн. доларів. В Україні функціонують 113 підприємств за участю литовського капіталу, половина з яких є спільними підприємствами. Пріоритетними напрямами розвитку двосторонніх відносин є співробітництво у галузі транспорту, транзиту й перевезення вантажів. Керівництво обох країн усвідомлює необхідність пошуку нових можливостей для інтенсифікації двосторонніх відносин, ураховуючи перспективу вступу Литви до ЄС. Література 1. Бурков В. Г. Государственные эмблемы и символы стран Содружества Независимых Государств и Балтии: Учеб. пособие. СПб., 1998. 2. Демурин М. Россия и Латвия: как выходить на стезю добрососедства // Международная жизнь. 2000. № 12. 3. Дзинтарс Я. Латвия: в почете фашисты // Диалог. 2001. № 6. 4. Круминг-Cyxapee Б. А. Русские в Прибалтике: рубеж XXI века. СПб., 2001. 5. Метропольский А. Страны Прибалтики преодолевают кризис // МЭМО. 1998. № 9.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (13.09.2016)
Просмотров: 447 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: