РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Горбачовська перебудова в СРСР та нове політичне мислення. Розпад СРСР - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Горбачовська перебудова в СРСР та нове політичне мислення. Розпад СРСР План 1. Горбачовська перебудова в СРСР та нове політичне мислення 2. Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння 3. Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР 4. Посткомуністичний світ. Нові горизонти міжнародного співробітництва 5. Література Горбачовська перебудова в СРСР та нове політичне мислення До квітня 1985 р. рівень напруженості у стосунках Сходу і Заходу досяг критичної точки. Ядерний конфлікт здавався неминучим. Щоб мати уявлення про масштаби гонки озброєнь у другій половині 70-х — першій половині 80-х років, досить навести такі факти: в 1979—1988 pp. СРСР, у багато разів поступаючись країнам НАТО за розмірами ВНП, примудрився виготовити зброї більше аніж усі країни НАТО разом узяті. Зокрема, Радянський Союз випустив у 3,5 рази більше танків, у 4 рази — бомбардувальників, у 2 рази більше винищувачів, гелікоптерів та підводних човнів аніж США. Мілітаризація та гонка озброєнь висвітлили економічну неспроможність СРСР та його союзників. Невиправдані військові затрати важким тягарем лягли на плечі народу. Радянський Союз, попри свою військову силу, залишався досить відсталою у технічному плані країною. Дефіцит товарів народного споживання, взагалі характерний для соціалізму, ще більш поглибився. Гонка озброєнь позначилася навіть на економіці США. Розуміння фатальності воєнного конфлікту змушувало обидві сторони шукати вихід із небезпечної ситуації. Устами свого нового лідера М. Горбачова СРСР дав зрозуміти Заходові, що подальші військові змагання йому не під силу. Для радянської сторони цей пошук виразився у кардинальних внутрішньо- та зовнішньополітичних змінах, у новому політичному мисленні, суть якого зводилася, насамперед, до відмови від класових пріоритетів і переходу до загальнолюдських принципів у зовнішній політиці. Нове політичне мислення радянського керівництва формувалося довго і болісно під впливом змін у світі, які дедалі більше диктували хід суспільного розвитку. Нові технології, електроніка стали визначальними для характеристики рівня розвитку держави. Безнадійно відстали ті, хто зосередився на традиційних галузях (металургія, видобуток вугілля тощо). Виявилося, що від інформаційної революції не відгородитися "залізною завісою", а від арсеналів ракетно-ядерної зброї безпека не зростає. Навпаки, мілітаризація економіки і бідність населення породжують внутрішню нестабільність. Військово-стратегічний паритет, до якого весь післявоєнний період прагнув СРСР, став лише більш високим рівнем "рівноваги жаху", до краю виснажив народне господарство, мілітаризував усі сфери життя, відкинув на периферію розвитку соціально спрямовані галузі промисловості. Ось за таких умов радянське керівництво почало схилятися до нового політичного мислення, що було нічим іншим, як добре забутим нормальним політичним мисленням демократичного представницького керівництва. Принципи нового політичного мислення — світ єдиний і взаємозв'язаний, верховенство загальнолюдських принципів над класовими, свобода вибору, відмова від концепції всесвітньої перемоги соціалізму та протиборства, де ідеологізація та демілітаризація міжнародних стосунків, неможливість вирішення світових проблем воєнним шляхом та пошук компромісів, визнання у міжнародній політиці принципу взаємної безпеки, визнання факту допущення помилок, критична оцінка всієї міжнародної діяльності радянського керівництва — ставали поступово пріоритетними у зовнішній політиці Радянського Союзу. Взявши за основу принципи нового політичного мислення, горбачовське керівництво поставило перед собою два першочергові завдання: по-перше, усунути найбільш небезпечні перекоси в гонці озброєнь, що вели до загострення конфронтації між лідерами світового протистояння, по-друге, шукати взаєморозуміння зі США для вирішення найболючіших проблем, пов'язаних з міжнародною напруженістю. Зустрічі "нагорі". Перші кроки на шляху роззброєння Передусім горбачовське керівництво вирішило відновити діалог із Заходом, блокований у 1979 р. Такий поворот подій цілком влаштовував західних лідерів. Відбулася ціла серія зустрічей "нагорі" між М. Горбачовим і президентом США Р. Рейганом, який ще в 1981 і 1983 pp. у своїх зверненнях до Брежнєва та Андропова намагався переконати їх, що США не мають агресивних намірів щодо СРСР. Водночас Рейган схилявся до того, що особисті зустрічі лідерів обох країн сприяли б вирішенню багатьох важливих проблем. Повільно й обережно, із зрозумілою недовірою обидві сторони почали зондувати фунт для порозуміння. Зустріч у Женеві (1985) завершилася усвідомленням того, що ядерна війна не повинна бути розв'язана. У ході наступних зустрічей (Рейк'явік, жовтень 1986 p.; Вашингтон, грудень 1987 p.; Москва, травень-червень 1988 p.; Нью-Йорк, грудень 1988 р.) була закладена міцна концептуальна та правова основа для розвитку взаємопорозуміння між СРСР і США з виходом на конкретні рішення, спрямовані на згортання гонки озброєнь. Найважливішим результатом переговорних процесів було підписання 8 грудня 1987 р. Договору про РСМД (ракети середньої і малої дальності), що передбачав цілковиту ліквідацію двох класів ракетно-ядерних озброєнь СРСР і США: ракет з дальністю від 500 до 5000 км, їх пускових установок, пов'язаних з ними допоміжних споруд та устаткування. Уперше в історії ліквідації підлягали найновіші види озброєнь. 1 червня 1988 р. Договір набув чинності. Уперше за післявоєнний час СРСР дав згоду на здійснення контролю за ліквідацією озброєння. Радянські військові інспектори в США, а американські — в СРСР на військових підприємствах та полігонах контролювали не лише знищення, а й припинення випуску цих ракет. Переговорний процес захопив широкий спектр озброєнь. У березні 1989 р. делегації 23 держав розпочали у Відні переговори про скорочення чисельності збройних сил і звичайних видів озброєнь. Важливе значення мало підписання 19 листопада 1990 р. в Єлісейському палаці (Париж) 22 країнами-учасницями Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) Договору про звичайні (конвенційні) збройні сили в Європі, що визначив колективні рівні озброєнь НАТО і ОВД, які через 40 місяців мали бути обмежені такими кількісними рамками: танки — 20 тис. штук, броньовані машини — 30 тис. і т. ін. Переговори, що стосувалися тактичних ядерних озброєнь, завершилися виведенням США, Радянським Союзом, а потім Росією цього виду зброї з Центральної Європи. У січні 1993 р. була підписана конвенція про заборону і ліквідацію такого виду зброї масового знищення, як хімічна. У листопаді 1987 р. почалися радянсько-американські переговори по обмеженню та припиненню ядерних випробувань. Мораторій, який згідно з досягнутою домовленістю почав вводитися, підтримується ядерними державами до сьогоднішнього дня. У цьому плані набуло актуальності завдання припинення виробництва матеріалів, які розщеплюються, необхідних для створення ядерної зброї, що було пов'язано з прогресом роззброєння у цілому. В 1989 р. в СРСР припинено виробництво високозбагаченого урану. На 1989 р. було зупинено також три плутонієвих реактори. До 2000 р. планувалося зупинити решту. У США цей процес розпочався ще раніше. Уже в липні 1988 р. з технічних та економічних причин були зупинені останні з 14 діючих реакторів, на яких виготовлявся плутоній, а продукування урану, призначеного для виготовлення зброї масового знищення, припинено ще в 1964 р. Важливим досягненням другої половини 80-х років було припинення гонки озброєнь. Уперше за післявоєнну історію вдалося домовитися про початок роззброєння. Це було наслідком нового співвідношення сил у світі. Тоталітарні режими під тиском внутрішніх обставин змушені були відмовлятися від воєнних змагань в ім'я ідей, утопізм яких ставав дедалі очевиднішим. Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР Епохальною подією кінця 80-х — початку 90-х років став крах комунізму у Східній Європі. У 1989—1991 pp. система, яка трималася на насильстві, примусі, узурпації громадянських свобод, упала настільки швидко й обвально, що висновок напрошувався один: передумови краху комунізму у країнах ЦПСЄ визріли давно і лише страх перед радянськими танками, які в 1956 р. прокотилися по народному повстанню в Угорщині та "празькій весні" 1968 p., утримував народи від повалення насаджених після 1945 р. режимів, що не виправдали надій і сподівань. Це могло статися і сталося тільки за умов докорінних змін у світі та цілковитої зневіри у "світле майбутнє". Не останню роль відіграло й нове політичне мислення, продеклароване новим лідером СРСР. Делійська 1986 р. та Белградська 1988 р. декларації, проголошені Горбачовим, визнавали невід'ємне право кожного народу на вибір свого суспільного шляху. Радянський Союз зобов'язався не втручатися у внутрішні справи соціалістичних країн ЦПСЄ, що означало кінець політики "радяноцентризму" та "доктрини Брежнєва", яка беззастережно була відкинута радянським лідером під час поїздки до Фінляндії у жовтні 1989 р. Радянські танки вже не могли з'явитися на вулицях столиць так званих країн народної демократії. Цей шанс швидко Й ефективно був використаний тими, хто жив за умов насильно насадженого тоталітаризму. Крах комунізму у країнах ЦПСЄ призвів до розвалу ялтинської системи поділу світу на сфери впливу переможців, яка відразу ж після 1945 р. стала системою протиборства і конфронтації, до швидкого згортання "холодної війни". Радянському Союзові більше нічого було просувати в Європі та світі, він сам почав вибиратися з-під уламків власного комунізму, а американцям та їхнім союзникам більше нічого було стримувати. Водночас розпалися й міжнародні структури комуністичного блоку — ОВД та РЕВ (1991). Спроби комуністичних сил у серпні 1991 р. зупинити об'єктивний процес краху тоталітаризму в СРСР завершилися спонтанним розпадом Радянського Союзу. Посткомуністичний світ. Нові горизонти міжнародного співробітництва З розвалом комунізму зникли двополюсність світу та конфронтація по лінії "Схід — Захід". Водночас піднялася хвиля національно-визвольного руху, яка особливо сильною виявилася на теренах колишнього СРСР, Югославії та Чехословаччини. У кривавих конфліктах та війнах розпалася також СФРЮ, цивілізовано розійшлися чехи та словаки, утворивши 1 січня 1993 р. свої національні держави. Ставлення Заходу до подій на Сході проявилося в обережних кроках, спрямованих на послаблення удару від падіння комунізму. З цією метою у 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який мав фінансово сприяти розвиткові ринкової економіки у країнах ЦПСЄ. Західні країни підтримали нові посткомуністичні уряди кредитами, надавали їм гуманітарну допомогу. У політичному плані знову окреслився регіон Центральної Європи, який розпочав пошуки свого місця в Європі та світі. Колишні соціалістичні країни повернули свою економіку та політику на Захід, вступили до Ради Європи, прагнули вступити до Євросоюзу, а прилучившись у 1994 р. до "Партнерства заради миру", зробили перший крок на шляху до НАТО. Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил. Якщо раніше вона будувалася на конфронтації та протиборстві двох військово-політичних угруповань, то сьогодні в її основу закладені принципи Заключного акта в Хельсінкі, що за нових умов здобули загальне визнання. Європейська безпека ставиться сьогодні на демократичну, правову основу. Поряд з ООН дедалі важливішим механізмом європейської безпеки ставала НБСЄ (з грудня 1994 р. ОБСЄ, штаб-квартира у Відні). ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) виступає гарантом суверенітету та цілісності кордонів європейських держав. Концепція миру та безпеки здобула широку підтримку світового співтовариства, яке однозначно засуджує агресію та насильство. Так, зокрема, сталося з Іраком, правитель якого Саддам Хусейн спробував улітку 1990 р. насильно приєднати до своєї країни невеличкий Кувейт. Могутня коаліція демократичних держав рішуче припинила ці наміри. Санкції на операцію у Перській затоці (1991) дала ООН, роль і значення якої незмірно зросли після зникнення двополюсності світу. Після тривалого періоду буксування на місці ООН почала виконувати функції, які покладалися на неї з самого початку утворення цієї організації. Демократичні параметри сучасного світу сприяли тому, шо міжнародна організація запрацювала дієво та ефективно. Миротворчі функції (з 1949 по 1998 р. здійснено 49 заходів з метою підтримки миру за участю майже 750 000 військових і цивільного персоналу), гуманітарна допомога, ліквідація низки локальних конфліктів, активізація процесу замирення на Близькому Сході були важливими досягненнями ООН у справі гарантування надійного миру та безпеки у світі Література 1. Бжезинский 3. Великая шахматная доска: Господство Америки и его геостратегические императивы. Москва, 1999. 2. Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. Київ, 1995. 3. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года: В 2 ки. / Пер. с англ. Москва, 2000. 4. Казанцев Б. Новая стратегия НАТО вызывает серьезную озабоченность // Международная жизнь. 1999. № 2. 5. Коршунов С. "Имперское" и национальное в российском сознании // Международная жизнь. 1998. № 6. 6. Киссинджер Г. Дипломатия / Пер. с англ. Москва, 1997. 7. Литвин В. М. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті роки XX ст.). Київ, 2001. 8. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945— 70-ті роки). Київ, 1999. 9. Нариси з історії дипломатії України. Київ, 2001. 10. Носов А/. Гч Рогов С. М., Шмелев И. Я. Россия и Запад после 11 сентября 2001 года // США, Канада: экономика, политика, культура. 2002. № 6. 11. Смирнов П. Я. США и Западная Европа. Борьба за влияние в восточноевропейском пространстве // США: экономика, политика, идеология. 1997. № 6. 12. Сокол Я. Я. Многополярный мир в зеркале теорий международных отношений // США: экономика, политика, идеология. 1998. № 7. 13. Татю Мишель. Треугольник Вашингтон—Москва-Пекин в новой геометрии // Международная жизнь. 1999. № 2. 14. Уткин А. Я. Антитеррористическая коалиция: опыт и уроки // США, Канада: экономика, политика, культура. 2002. № 6.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (04.03.2017)
Просмотров: 458 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: