РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Епоха Нового часу - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Епоха Нового часу Епоха Нового часу (ХVІІ ст – поч. ХІХ ст ) – інтенсивний розвиток наукової думки. На порозі Нового часу видатні мислителі, які належали до різних культурних ареалів, в давалися до спроби викласти свої соціальні погляди у систематичному вигляді. Новий час – розробка раціонально обґрунтованої теорії громадського суспільства на основі групового інтересу та договірних засад сусального життя. 2. Характеристика розвитку соціологічної думки в Новий час (6 позицій). Епоха Нової історії характеризується: - інтенсивним розвитком наукової думки. Розкріпачена від теології, вона спрямовується на пошуки істини; - соціальне пізнання стає на шлях пошуків природничих факторів розвитку суспільства; - поступово розпадається середньовічні система цінностей і світосприйняття; - ідея рівності трансформується в ідею рівності людей за своєю природою і пошуків причин її фактичної нерівності в суспільстві; - буржуазія стає домінуючим, провідним суб’єктом у системі суспільних відносин, вона вже реально править державою чи постійно прагне до цього, вірить у своє майбутнє і намагається якомога більше знати про суспільство і людину, про зв’язок з природою; - виникає нова соціальна парадигма, пов’язана з натуралістичним розумінням світу природи та людини. Натуралізм перетворюється в домінуючий принцип науки, в тому числі і науку про людину. В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на виявлення природничих та біологічних детермінант соціального, на пошуки споконвічної “природи людини”, що знайшло відображення насамперед у таких відомих концепціях, як теорія “природної людини”, “природного права”, природної етики”. Першим соціологом Нового часу був Ш.Л. Монтеск’є. Монтеск’є не висунув ідею про соціологію, яку окрему науку в суспільствознавстві. Але він заклав новий напрям в останньому, який у ХІХ ст одержав назву географічної школи в соціології. Автор географічної школи в соціології одним з перших розробив послідовну теоретичну систему поглядів на історію, у якій вбачав об’єктивні природничі, натуральні, а не містичні детермінанту суспільного розвитку. Суспільний прогрес Жан Руссо пов’язує з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу. Француз Вольтер вперше вжив термін “філософія історії” для позначення загальних розумів і досліджень людської історії та культури без чіткого визначення їх змісту. Особливе місце в історії соціальної думки посіли ідеї італійського мислителя Джамбаттіста Віко, викладені у першій систематизованій праці з соціології і культурної динаміки “Основи нової науки про суспільну природу націй”. Теорія Віко була новим і важливим внеском суспільної думки: - методологію і методику порівняльного історичного дослідження; - теорія циклічності, яка дозволила йому піднятися до рівня з’ясування характеру процесу соціально-історичного розвитку суспільства; - модель цілісного пізнання соціальних процесів, релігійних, господарських, культурних, юридичних та інших підвалин соціального життя; - методологію, методику критичного вивчення документів, аналізуючи питання соціальної і сторичної психології. Створивши “Нову науку”, Вінко зазирнув далеко уперед, тому не випадково його праці привертають увагу все більшої кількості дослідників. Значення трьох напрямів. Важливе місце в європейській суспільно-політичній думці займали соціологічні ідеї консерватизму, лібералізму й утопічного соціалізму. З деякими спрощеннями найцікавіші думки з цього приводу можна згрупувати за трьома напрямками. Перший напрям об’єднує ті концепції, які в тій чи іншій формі висловлюють неприйняття нових порядків і прагнуть критикувати їх з позицій минулого. Даний напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні засади соціальної філософії Просвітництва, принципи буржуазного права, втілені у “Декларації прав людини і громадянина” і наступних кодексах. До другого напряму належить соціальна філософія лібералізму. Лібералізм, як і консерватизм, це не суворо обґрунтовані теоретичні системи, а швидше конгломерати поглядів, які концентруються навколо таких провідних ідей, як індивідуалізм і утилітаризм. Відстоюючи цінності буржуазного активізму та раціоналізму, ліберали захищають від консервативної критики ідеологію Просвітництва. Третя позиція пов’язана також з критичним ставлення до буржуазного ладу, який утвердився внаслідок революційних подій, однак при цьому і “старий порядок” стає об’єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному сьогоденню тут протиставляють майбутній справедливий лад, який має бути побудови най самими людьми. Це – позиція представників уточнічного соціалізму. Висновок: Науку Нового часу особливо цікавили проблеми історичної закономірності розвитку суспільства. Суспільний прогрес повзується з розвитком людського розуму, передбачає необоротність суспільного прогресу. ГОБС У XVII ст. особливого значення набувають концепції природного права та суспільного договоруУ книзі «Про громадянина», де вперше систематизовано витрактувано походження і сутність держави, Т. Гоббс пише: «Правий не Арістотель, а Макіавеллі, який проголосив у своїй «Державі», що людина не є за природою здатною до громадського життя». Помилкове положення про те, що людина є суспільна тварина, породжене, на думку Гоббса, поверховим розглядом людської природи. Коли громадянське суспільство вже встановлено, коли держава давно існує, може здаватися, що людина не спроможна жити поза суспільством, що нею керує природжена схильність до громадського життя. Насправді до виникнення держави люди перебували у стані загальної війни, постійного суперництва, жорстокої конкуренції. Цей стан війни всіх проти всіх Гоббс назвав природним станом людського роду. Він є таким, тому що відповідає егоїстичній природі людини, її тваринній суті. Але люди володіють не тільки «тваринними пристрастями». Їм властиві відчуття, що схиляють до миру: страх смерті, почуття самозбереження. Та найголовніше, що в людей є «природний розум», який велить вступити в договір один з одним для забезпечення власної безпеки. Гарантією такої безпеки може бути тільки загальна влада, що об'єднує безліч людей, володіє реальною силою щодо захисту їх від зовнішніх ворогів і несправедливостей, скоєних один одному. Тобто, щоб люди жили в мирі, займалися мирною працею, необхідна абсолютна влада держави: «того великого Левіафана... якому ми... зобов'язані своїм миром і своїм захистом...» Держава є єдиною особою, наділеною владою шляхом взаємного договору між собою великої кількості людей з метою використання всіх їх сил і засобів для їх миру і загального захисту. Ефективною формою держави Гоббс вважав абсолютну монархію, але й не відкидав прогресивні форми правління, зокрема у сфері приватноправових відносин; допускав можливість широкої правової ініціативи, систему прав та свобод. Т. Гоббс розумів свободу як право робити все, що не заборонено законом, а закон може дати лише правильний напрям діям людей. Вважав необхідною гарантією правопорядку і законності необмежену владу короля і засуджував громадянську війну. Структуру держави розглядав, застосовуючи принцип органіцизму (уподібнення до живого організму): суверен — душа держави, чиновники — нерви і сухожилля, виконавчі та судові органи — суглоби тощо. Тобто держава — це механізм, створений «механіками» (людьми), який керується за допомогою встановлених норм поведінки. Договірна теорія виникнення і сутності держави, розвинута Гоббсом, виключала принцип народного суверенітету, що проголошував народ джерелом і остаточним власником влади. На відміну від радикальних представників теорії суспільного договору (Мільтон в Англії, Руссо у Франції), які підкреслювали пріоритетність народу щодо їх правителів, Гоббс твердо стояв на позиціях відмови підданих від своїх прав (крім права самозахисту) на користь носія верховної влади. . Дж.Локк (1632-1704). У роботі "Два трактати про державне правління" він висуває інший погляд на первісний, природний стан людини. На відміну від Гоббса з його тезою про "війну всіх проти всіх", Локк вважає первісну абсолютну волю людей не джерелом боротьби, а вираженням їх природної рівності і готовності слідувати розумним природним законам. Ця природна готовність людей приводить їх до усвідомлення того, що в інтересах загального блага необхідно, зберігши свободу, частину функції віддати уряду, що покликаний забезпечити подальший розвиток суспільства. Так досягається суспільний договір між людьми, так виникає держава. Основна мета держави - захист природних прав людей, прав на життя, свободу і власність. Легко помітити, що Локк істотно відходить від теорії Гоббса. Гоббс підкреслював абсолютну владу держави над суспільством і людьми. Локк акцентує увагу на інше: люди віддають державі лише частину своєї природної свободи. Держава зобов'язана захищати їх природні права на власність, життя, волю. Чим більше прав у людини, тим ширше коло її обов'язків перед суспільством. Держава при цьому не володіє абсолютною довільною владою. Суспільний договір припускає, на думку Локка, і відповідальність держави перед громадянами. Якщо держава не виконує свого обов'язку перед людьми, якщо вона порушує природні свободи - люди вправі боротись проти такої держави. Локка часто називають у числі основних теоретиків демократичного державного устрою. Його ідеал - англійська конституційна монархія, в якій втілена рівновага інтересів особи і держави. Погляди Локка знайшли своє вираження в "Декларації незалежності США" в "Декларації прав людину і громадянина" у Франції.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (17.10.2016)
Просмотров: 403 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: