РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Давньоєгипетський та давньоримський календарі - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

План. Давньоєгипетський календар. Давньоримський календар. Одним із найперших і найважливіших досягнень людства стало спостереження над ритмічністю зміни дня та ночі, зими, весни, літа й осені. Звідси виникли елементарні уявлення про час і про часові відрізки. Всі вони були зв’язані з астрономічними факторами – обертанням Землі навколо своєї вісі та навколо Сонця. Після переходу до землеробства та скотарства почали виникати перші календарі. Календар – це визначена система відліку часу. Сама ця назва походить від латинського слова „календи” – перший день нового місяця. Латинське слово „календаріум” у буквальному перекладі означає „боргова книга”, тому що у Давньому Римі існувало правило сплачувати боргові відсотки у перший день місяця. Вважається, що найперші календарні системи виникли у IV-III тис. до н. е. Найдавнішими, напевно, були місячні календарі, в яких чергувалися місяці по 29 і 30 діб. У місячному календарі було 12 місяців, або 354 доби, тому він був довшим за тропічний на 11 діб. Тропічний рік – це інтервал часу між послідовними положеннями Сонця у точці весняного рівнодення (21 березня). Його тривалість дорівнює 365 добам 5 годинам 48 хвилинам 46 секундам. Місячний календар був поширений серед кочівників, які звикли орієнтуватися по нічних зірках, але надзвичайно незручним для тих народів, основою господарського життя яких було землеробство, тому що початок року не припадав на якийсь визначений день, а переміщувався по сезонах. Щоб наблизити рік місячного календаря до тропічного, стали періодично вводити додатковий 130й місяць. Таким чином був створений місячно-сонячний календар. Найдавніший сонячний календар з’явився в Давньому Єгипті приблизно у IV тис. до н. е. Дуже важливу роль у житті давніх єгиптян відігравали розливи Нілу. Найголовнішою зіркою вони вважали Сиріус (альфу Великого Пса), який вони називали Сотіс. Єгипетські жерці помітили, що Сиріус зникає з неба в один і той же самий день. Знову він з’являвся через 70 днів на кілька хвилин перед сходом Сонця. Ця подія співпадала з початком розливу Нілу. Крім того, поява Сиріусу відбувалася під час літнього сонцестояння. Збіг цих трьох важливих подій став відправною точкою для побудови першого єгипетського календаря. День першої появи Сотіс, розливу Нілу та літнього сонцестояння давні єгиптяни стали вважати початком нового року і називати Упет ренпет. Між двома послідовними появами Сиріусу проходило 360 днів, і за цей час Сонце проходило 12 зодіакальних сузір’їв. Таким чином, єгиптяни отримували 12 місяців по 30 днів кожний. Але цей рік постійно відставав від тропічного, тому в кінці додавали ще 5 вихідних додаткових днів, які присвячувалися покаянню в гріхах і поминанню померлих. У кінці кінців єгипетський календар мав такий вигляд: 10 днів складали один тиждень; 3 тижні складали один місяць (30 днів); 4 місяці складали один сезон (120 днів; сезони мали назву Розлив, Проростання, Посуха); 3 сезони (360 днів) плюс 5 додаткових складали один рік (365 днів). Єгипетський рік був коротшим за тропічний на ј доби. За 4 роки різниця становила 1 день, за 120 років – 1 день, а за 1460 – 1 рік, тобто 1460 тропічних років дорівнює 1461 єгипетському. Розливи Нілу почали обганяти появу Сотіс. Через ті самі кожні 1460 єгипетських років поява Сиріусу співпадала із розливом Нілу та сонцестоянням. Цей період стали називати „періодом Сотіс” або „великим роком”. Для пояснення цього єгиптяни вигадали легенду про птаха Фенікс, який кожні 1460 років на заході сонця спалювала себе у багатті з пальмового листя, щоб на ранок відродитися з попелу. Взагалі для пояснення всіх особливостей свого календаря жерці Давнього Єгипту розповідали красивий міф. Давно, коли була тільки першопочаткова вода, а Земля та Небо, злившися в одне, лежали у цій воді, бог Тум підняв богиню неба Нут над землею так, щоб Сонце могло почати свій щоденний коловорот. Тоді і рік Сонця, і рік Місяця дорівнювали трьомстам шістдесятьом дням. Але потім бог Землі – Геб – взяв за дружину богиню Неба – Нут. І бог Сонця – Ра – дуже розгнівався. Він прокляв богиню Нут і заявив, що не дасть їй жодного дня і жодної ночі для народження дитини. Засмучена богиня пішла до мудрого Тума, і той заспокоїв її. Тум пішов у гості до богині Місяця і виграв у зернь по одній сімдесят другій частині від кожного дня місячного року. Це склало п’ять повних днів. Тум подарував їх Нут. Богиня народила п’ятьох дітей, які теж стали богами та віддали свої дні Ра, щоб улестити його. З тих пір сонячний рік став дорівнювати 365 дням, а місячний скоротився до 355. Крім того, єгиптяни мали ще і місячний календар. Оскільки у ньому місяць складав 29,5 днів, у нього необхідно було постійно вводити поправки. Але їм користувалися для вираховування деяких релігійних свят. Перший календар, який ділив рік на 365 днів, був уведений ще у Давньому царстві, можливо, Імхотепом. Після відвідування Єгипту Юлій Цезар наказав використовувати його по всій Римській імперії. Варіант цього календаря, відомий як юліанський, використовувався у Європі до XVI ст., тобто до створення григоріанського. Єгипетським календарем довгий час користувалися вірмени. У Давньому Римі з VII ст. до н. е. Використовувався місячно-сонячний календар, у якому було 355 днів, які ділилися на 12 місяців. Забобонні римляни боялися парних чисел, тому кожен місяць складався із 29 або 31 дня. Початком року було 1 березня. З метою максимально наблизити рік до тропічного раз на 2 роки стали вводити додатковий місяць – марцедоній (від латинського слова „марцес” – платня), який спочатку дорівнював 20 добам. В цьому місяці повинні були закінчуватися всі грошові розрахунки минулого року. Однак неузгодженість римського та тропічного року цим ліквідувати не вдалося. Тому в V ст. до н. е. Марцедоній стали додавати два рази в 4 роки, чергуючи 22 і 23 додаткових дні. Таким чином середній рік у такому циклі став дорівнювати 366 дням і був приблизно на ѕ довше за тропічний. Використовуючи своє право вводити у календар додаткові дні та місяці, римські жерці-понтифіки настільки заплутали календар, що виникла необхідність у його реформі. Така реформа була здійснена у 46 р. до н. е. З ініціативи Юлія Цезаря. Реформований календар на його честь стали називати юліанським. Для створення нового календаря запросили олександрійського астронома Созігена. За основу був узятий єгипетський рік у 365 діб, але було вирішено раз на 4 роки вводити додаткову добу. Таким чином середній рік у такому циклі став дорівнювати 365 добам і 6 годинам. Кількість місяців і їх назви залишилися незмінними, але їх тривалість була збільшена до 30 та 31 доби. Додатковий день стали додавати до лютого, який мав 28 днів, вставляючи його між 23 і 24 числом, куди до цього вставляли марцедоній. У результаті в такому продовженому році з’явилося друге 24 число, а оскільки римляни вели рахунок дням цікавим способом, визначаючи, скільки днів залишилося до певного числа кожного місяця, цей день виявивя другим шостим до березневих календ (календи – перше число місяця; березневі календи – 1 березня). Латиною такий день називався „біс сектус”. У слов’янській вимові цей термін трансформувався у „вісокос”, а сам подовжений рік стали називати високосним. У Давньому Римі, окрім календ, спеціальні назви мали п’яті числа кожного короткого (30 днів) місяця чи сьомі довгого (31 день) – нони та тринадцяті короткого чи п’ятнадцяті довгого місяця – іди. Початком року стали вважати 1 січня, бо в цей день починали свою роботу консули та інші магістрати. З плином часу були змінені назви деяких місяців: у 44 р. до н. е. квінтіліс (п’ятий місяць) на честь Юлія Цезаря став називатися іюлем, у 8 р. до н. е. секстіліс (шостий місяць) – августом на честь Октавіана Августа. У зв’язку зі зміною початку року назви деяких місяців втратили зміст, наприклад, десятий місяць – декабрь – став дванадцятим. Отже, юліанський календар набув такого вигляду: январіус (названий на честь дволикого бога Януса), фебруаріус (місяць „очищення”), мартіус (названий на честь бога війни Марса), апріліс (імовірно, від слова „апрікус” – „зігрітий сонцем”), майюс (названий на честь богині Майі), юніус (названий на честь богині Юнони), юліус (названий на честь Юлія Цезаря), аугустус (названий на честь Октавіана Августа), септембер (сьомий місяць), октобер (восьмий), новембер (дев’ятий), децембер (десятий). Латинськими назвами місяців досі користуються у російській мові, в той час як в українській збереглися давньослов’янські назви. Загалом юліанський календар відставав від тропічного на одну добу кожні 128 років. У 325 р. перший вселенський Нікейський собор постановив вважати юліанський календар обов’язковим для всіх християн. Давньоримський календар мав багато свят. Найголовнішими з них були: 1 січня. В цей день приймали присягу консули. В знак подяки Юпітеру за допомогу римлянам приносили в жертву биків. Консули обіцяли Юпітеру, що їх наступники зроблять те саме. Початок січня – Компіталії. У сільській місцевості кожен землероб будував на кордоні своєї ділянки невелике святилище з вівтарем. На вівтар він ставив свій плуг і дерев’яні ляльки, по одній на кожного члена сім’ї. Наступний день вважався святом. В цей день приносили особливі жертви богам, щоб очистити дім і господарство від скверни га наступний рік. В містах господар кожної ін сули приносив у жертву курку на спеціальних вівтарях, що стояли на перехресті. Після цього влаштовувалися триденні свята. 13-21 лютого – Паренталії. Це церемонії на честь померлих батьків. Римляни відвідували їх могили за містом, покладали квіти та виливали вино. 15 лютого – Луперкалії. В цей день у Луперкалі, печері на Палатині, збиралися дві команди юнаків, які змагалися у бігу навколо пагорба. Бігуни були одягнені у шкури жертовних кіз, а їх тіла були оббризкані кров’ю. Пробігаючи повз жінок, вони били їх ременями зі шкір, бо вважалося, що це сприяє родючості. 22 січня – Карістії. Цим святом Паренталії закінчувалися. 1 березня. В цей день у храмі Вести здійснювали ритуал оновлення вічного вогню. Цей день слугував початком танців саліїв (особливої колегії жерців). Дванадцять молодих патриціїв виконували танці навколо всього Риму, тримаючи в руках щити, а кожну ніч проводили в різних домах, бенкетуючи з господарями. 14 березня В цей день на Марсовому полі на честь бога війни влаштовували скачки. 15 березня. Свято на честь Анни Перенни – покровительки року. Римляни влаштовували пікніки на березі Тибру. Вважалося, скільки чаш вина вип’єш у цей день, стільки років проживеш. 23 березня – Тубілустрій. На особливій церемонії на честь Марса проводилося очищення священих бойових труб, що мало принести удачу на війні. 4-10 квітня – Мегалезійські ігри. Ігри на честь Кібели – Великої матері. 12-19 квітня – Це реалії. Влаштовувалися ігри та вистави на честь Церери, покровительки зерна та врожаю. 21 квітня – Парілії. День заснування Риму. На вулицях запалювали багаття, на яких спалювали жертви, коло них танцювали римляни. Свято закінчувалося величезним бенкетом під відкритим небом. 28 квітня – 3 травня – Флоралії. На честь богині квітів Флори влаштовувалися квіткові карнавали. 9 червня – Весталії. В цей день заміжні римлянки приносили пригощання в храм Вести. Цей день також вважався днем пекарів. 24 червня – Форс Фортуна. Свято на честь богині Фортуни. Городяни спускалися у човнах по Тибру, щоб принести жертви у двох святилищах, які були за межею Риму. Залишок дня вважався вихідним. 6-13 липня – Аполлонові ігри. Влаштовувалися театральні вистави, видовища, циркові скачки тощо. 12 серпня. Свято на честь Меркурія, якому купці платили десяту частину свого прибутку. З цих грошей влаштовували офіційний бенкет. 13 серпня. Цей день присвячувався Діані. Раби відпочивали, римлянки мили голову. 5-19 вересня – Римські ігри. Спочатку це святкування було присвячене Юпітеру, але з часом релігійний компонент відійшов на другий план. 13 вересня у храмі Юпітера в жертву приносили корову і влаштовували ритуальне пригощання консулів і магістратів. Статуї Юпітера, Юнони та Мінерви одягали в парадний одяг і вкладали на застільні ложа, щоб боги могли бенкетувати разом із людьми. 4-17 листопада – Плебейські ігри. Ці свята, що включали театральні вистави, ігри та скачки, були присвячені Юпітеру. 13 листопада влаштовувався спеціальний бенкет для сенаторів і магістратів. Початок грудня – церемонія на честь Бона Деа (Доброї богині), покровительки жінок. Вона трималася у суворій таємниці, чоловікам заборонялося бути присутніми там. 17 грудня – Сатурналії. Спочатку Сатурналії продовжувалися лише один день, але поступово продовжилися на цілий тиждень. Свято відкривали жертвоприношення Сатурну молодих поросят, яких з’їдали на наступний день. У цей день господарі прислуговували своїм рабам за столом. Література. Вспомогательные исторические дисциплины: Учеб. пособ. Для студентов ист. фак. пед. ин-тов / В. Б. Кобрин, Г. А. Леонтьева, П. А, Шорин; Под ред. В. Г. Тюкавкина. – М.: Просвещение, 1984. – 208 с. Римляне: Э. Маркс, Г. Тинджей / Пер. с англ. А. М. Голова. – М.: Росмэн, 1996. – 96 с. Томилин А. Н. Небо Земли. Очерки по истории астрономии. – Л. Детская литература, 1974. – 334 с. Котрелл Л. Во времена фараонов. Пер. с англ. Ф. Л. Мендельсона и В. И. Андрушова. – Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1982. – 380 с. с ил. Ранние цивилизации: Д. Чизхолм, Э. Миллард / Пер. с англ. А. М. Голова. – М.: Росмэн, 1996. – 97 с.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (29.10.2016)
Просмотров: 365 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: