РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Цивілізації Доколумбової Латинської Америки - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Цивілізації Доколумбової Латинської Америки Заселення і найдавніші культури Центральної та Південної Америки. Більшість дослідників сьогодні дотримується думки про заселення території Л.А. біля 30-20 тис. років тому вихідцями з Північно-Східної Азії через “сухопутний міст” Берінгій на місці сучасної Берінгової протоки. Проте ряд учених вважає, що азійський шлях переселення був не єдиний, а в пізніші часи існували тісні зв’язки між Л.А. і Океанією. Проте навряд чи вони могли відіграти суттєву роль у формуванні корінного населення континенту. Поступово склалося два основних осередки ранніх цивілізацій: Мезоамерика (території сучасних центральної й південної Мексики, Гватемали, Белізу, західні райони Гондураса і Сальвадору) та Андська область (частина сучасної Колумбії, Еквадор, Перу, Болівія, північ Чилі). Найдавнішою з відомих нині цивілізацій доколумбової Л.А. є культура ольмеків, яка існувала на південно-східному узбережжі Мексики в ХІV-ІІІ ст. до н.е. Ольмеки володіли писемністю, але їхня мова невідома, і надписи розшифрувати й досі не вдається. Свої храми вони зводили на східчастих пірамідах, згодом цей архітектурний прийом у ольмеків запозичили й інші центральноамериканські цивілізації. У храмах жерці приносили богам людські жертви, ритуальні вбивства – спільна риса давньоіндіанських культур. Головним божеством був ягуар. Загадковими лишаються найхарактерніші пам’ятки ольмекської культури – величезні кам’яні “голови” висотою до 3 м і вагою до 40 т, їхні лиця мають явно африканські риси. Призначення “голів” незрозуміло, причому їх доставляли вручну за десятки кілометрів від каменоломень. Зате в руїнах ольмекського міста (сучасний Сан-Лоренсо, штат Веракрус) був виявлений найдавніший у Л.А. двохкілометровий кам’яний водопровід, схожий на римські аведуки. З появою крупного міста-держави Теотіуакана (ацтекською – “місто, де жили боги”) (ІІ ст. до н.е. – VІІ ст. н.е.) за півсотні кілометрів на північний схід від сучасного Мехіко почався так званий класичний період центральноамериканських культур. В епоху розквіту Теотіуакан мав площу до 28 кв. км і біля 80 тис. мешканців. Серед його споруд виділяються два головних храми, присвячених Сонцю (на піраміді висотою в 64,5 м) та Місяцю (висота піраміди – 42 м), а також грандіозне святилище Кетцалькоатля (Пернатого Змія) – одного з найшанованіших божеств Центральної Америки. Вчені підрахували, що на будівництві цих гігантів не менше 30 років працювало біля 20 тис. чол. Всі храми були прикрашені різнокольоровими розписами і статуями богів. Протягом VІІ-VІІІ ст. цивілізації “класичного періоду” були зруйновані нашестям тольтеків, які прийшли з Північної Мексики і створили власну культуру, сповнену своєрідної морокової виразності. Серед руїн їхньої столиці Толлана й досі височіють 4-метрові статуї суворих воїнів із зображеннями метеликів на грудях, що символізували планету Венеру – одне з втілень Кетцалькоатля. У цей час на південному сході Мексики й на території Белізу, Гондурасу та Гватемали найвищого розквіту досягла перша крупна міська цивілізація Ц.А. - майя, що налічувала біля 100 міст-держав (Паленке, Копан, Чичен-Іца, Тікаль та ін.). Їх очолювали правителі зі спадковою владою, котрі призначали начальників дрібніших містечок та селищ, зобов’язаних сплачувати данину та виставляти загони воїнів. Верховний жрець був радником правителя і призначав жреців у селища, які відігравали важливу роль у керівництві землеробськими роботами. Майя володіли вражаючими математичними і астрономічними знаннями: тривалість сонячного року в календарі майя була визначена точніше, ніж у григоріанському, вчені майя прогнозували затемнення Сонця і Місяця й навіть розрахували траекторію руху Венери. У них існувала оригінальна розвинена система ієрогліфічного письма, винайденого біля 2 тис. років тому, але розшифрованого лише в середині 50-х рр. ХХ ст. радянським ученим Юрієм Кнорозовим. Але майже всі книги майя були знищені після їхньої заборони католицькою церквою у ХVІ ст., збереглося лише 4 рукописи. В Х ст. прекрасні міста майя опустіли, при звістці про вторгнення тольтеків населення залишило їх. На півострові Юкатан виникла майя-тольтекська держава, столицею котрої в середині ХІ ст. став Чичен-Іца, а після його загибелі наприкінці наступного століття – Майяпан. Міжусобні війни привели до зруйнування найбільших міст майя, що значно полегшило завоювання регіону іспанськими конкістадорами. Ацтекське царство. Наприкінці ХІІ ст. з півночі сучасної Мексики почали рух на південь ацтеки, які після довгих поневірянь поселились на оз.Тескоко, перейшли до землеробства і бл. 1325 р. на одному з островів заснували Теночтітлан (сучасний Мехіко) – “американську Венецію” за свідченнями іспанських конкістадорів. Через півтора століття місто стало центром царства, що охоплювало всю Центральну Мексику. Найвищого розквіту Ацтекське царство досягло при Моктесумі ІІ (1503-1520 рр.), формально головний правитель держави був виборним вождем, але фактично його влада стала спадковою, вищі посади займали члени однієї сім’ї. Ацтекські міста мали правильне планування, частково пов’язане з роділом землі на між родами на прямокутні ділянки. Як і в інших народів тогочасної Центральної Америки, величезне місце в житті ацтеків займала релігія, можливо найжорстокіша у Новому Світі. Боги ацтеків вимагали людських жертвоприношень шоденно – інакше світу загрожувала б загибель. Щоб добути потрібну кількість жертв, ацтеки здійснювали набіги на сусідні племена, - це називалося священною “війною квітів”. Про ювелірне мистецтво ацтеків вражений свідок писав, що “вони можуть відлити птаха з рухомим язиком, головою і крилами або відлити мавпу чи іншу тварину з рухомим язиком, головою, і ногами, і руками, а в руки вкласти іграшку, так що здається, що вона танцює з нею. Більш того, вони беруть злиток, половина котрого із золота, а половина – із срібла, і відливають рибу з усіма її лусками, причому одна луска золота, а інша – срібна”. З ХІV ст. відоме піктографічне з елементами ієрогліфіки ацтекське письмо, матеріалом для котрого слугували шкіра і паперові смужки, що складалися у вигляді ширми. Імперія інків. Оскільки люди заселяли Л.А. з півночі, поступово просуваючись на південь, перші цивілізації там виникли пізніше, хоча відомо про них набагато менше, ніж про центральноамериканські. Певну роль у цьому зіграли інки, які знищували культові споруди, будівлі, піраміди і пам’ятки мистецтва підкорених індіанських племен, витравлюючи з їхньої пам’яті все, що було до завоювання. “Зіркою першої величини” доінкської історії Південної Америки була цивілізація Наска на пустельному південному узбережжі Перу (іспанська транскрипція індіанської назви далекої країни – Біру), що існувала у VІ-VІІІ ст. н.е. Багато хто вперше дізнався про неї з сенсаційного фільму Е.Денікена “Спогади про майбутнє”, в котрому були продемонстровані прокладені на високогірному плато від горизонту до горизонту гігантські прямі лінії, що сходяться, перетинаються, створюють загадкові комбінації та фігури фантастичних тварин на площі в 700 кв. км. Автор фільму стверджував, що це були рештки космодрому інопланетян. Але вчені довели, що малюнки на плато Наска повністю відповідають подібним стилізованим зображенням на кераміці та тканинах і призначалися Богам – Сонцю, Місяцю, зіркам, шляхи яких на небосхилі індіанці повторювали у вигляді ліній на поверхні землі. Та найвідомішою з південноамериканських цивілізацій є імперія інків – Тауантінсуйу (мовою кечуа – чотири з’єднані між собою сторони світу, “сини Сонця” вважали, що всі ще не завойовані землі з часом підкоряться їм). Вона склалася протягом ХІІ-ХV ст. навколо гірської общини Куско (на південному сході сучасного Перу), охоплювала більшу частину сучасного Еквадору, Перу, значну частину Болівії, Чилі та Аргентини. Тауантінсуйу була державою типу східної деспотії з сильною централізованою владою – Верховний інка (історична традиція кечуа налічує 14 правителів) вважався Богом на землі з необмеженою владою. Панівний клас складався з кількох каст: “інки по крові” (вони вважались прямими нащадками засновника держави – Манко Капака, на початок конкісти їх було 567), “інки за привілеєм”, курака (вожді підкорених громад та племен) та ін. Простолюдини також підрозділялися на касти: мітімає 1-ї категорії (привілейована частина общинників-військових поселенців у щойно завойованих областях), хатун руна (формально вільні общинники і ремісники), мітімає 2-ї категорії (переселенці із завойованих районів), раби, жриці – “Обранниці Сонця” та ін. Різномовне населення Тауантінсуйу складало, за різними даними, від 6 до 40 млн. чол., асиміляторська політика інків в області мови, релігії та методів ведення господарства поклала початок процесу злиття різних етнічних груп у єдину давньокечуанську народність. Господарською основою Тауантінсуйу було террасне іригаційне землеробство, але імперія інків виявилася єдиною державою доколумбової Америки, в котрій існувало тваринництво як особлива галузь господарської діяльності (приручені лами і альпака). У релігії головне місце посідав культ Сонця, а також перехідний до монотеїзму культ “багатоєдиного” бога Віракочі, що уособлював Сонце. Напередодні іспанського завоювання інки будували витягнуті в довжину, геометрично строгі за формами, надзвичайно міцні споруди з ретельно обтесаного і викладеного чіткими рядами каміння, скріпленого пазами і шипами. В сучасному Куско збереглися нижні поверхи будівель, зведених в інкський час таким способом. І досі існують різні думки щодо призначення кіпу (на кечуа – вузол) – засіб кращого запам’ятовування, своєрідна форма письма чи звичайний атрибут поховання. У 1530-1532 рр. Тауантінсуйу було послаблене міжусобною боротьбою за престол між братами Атауальпою (представником т.зв. династії Кіто) і Уаскаром (представником династії Куско), що полегшило захоплення імперії конкістадорами. Взагалі, теократичний (глава держави водночас є і її релігійним главою), одноособовий характер влади верховного правителя і міжусобна боротьба індіанських вождів, які вступали в союзи з чужоземними загарбниками проти своїх суперників, сприяли завоюванню Л.А. колонізаторами. А відоме відставання у розвитку давньоамериканських цивілізацій від європейської було викликане передусім кастовим общинним ладом, відсутністю розвинених міжнародних зв’язків, труднощами освоєння нового континенту за переважання кам’яних знарядь і без тяглової худоби. Відкриваючи американський континент, досліджуючи його узбережжя та вигадуючи йому назву, європейці навіть гадки не мали, що там існують великі індіанські цивілізації та самобутні культури.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (02.11.2016)
Просмотров: 716 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: