РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Чехословаччина після другої світової війни - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Чехословаччина після другої світової війни План Чехословаччина кінця 40-60рр. „Празька весна”. „Оксамитова революція” 1989р. і відновлення демократичного ладу. Утворення незалежних держав – Чехії та Словаччини. Одним із наслідків завершення Другої Світової війни було визволення від фашизму і возз’єднання Чехії та Словаччини та відродження єдиної Чехословацької республіки. Що правда, згідно з договором між СРСР та Чехословаччиною від 29 червня 1945 року, Закарпатська Україна, що у міжвоєнні роки входила до складу ЧСР, була возз’єднана з Україною в складі СРСР. Утворений антифашистськими силами різної політичної орієнтації Національний фонд чехів і словаків (НФ) 5 квітня 1945 року в місті Кошице сформував коаліційний уряд і проголосив урядову програму дій. Вона передбачала проведення демократичних перетворень, в тому числі збереження політичного плюралізму і демократичних прав та свобод. Однак, комуністична партія Чехословаччини (КПЧ) за радянської підтримки поступово нарощувала свій вплив в державних структурах і суспільстві. В результаті перемоги на виборах Установчі національні збори (парламент) в травні 1946 року вона формувала новий коаліційний уряд на чолі з лідером КПЧ К. Готвальдом. Президентом республіки залишився Е. Бенеш. У цей період були націоналізовані великі підприємства, банки, ліквідовані великі землеволодіння. Щоб залучити на свій бік селян, КПЧ вимагала проведення радикальних соціально-економічних реформ, зокрема аграрної. Загострювалося протистояння комуністів з опозиційними демократичними партіями НР і президентом. З метою повного захоплення влади в Чехословаччині і встановлення „диктатури пролетаріату” за підтримкою СРСР велася активна підготовка до комуністичного путчу. З метою протистояти диктатурі КПЧ у лютому 1948 року міністри від опозиції подали у відставку, сподіваючись, що президент не прийме її і розпустить уряд. Однак, КПЧ, спираючись на незаконні озброєні формування народної міліції і створені ними заводські радіоробітники, змусила президента Бенеша прийняти відставку міністрів від опозиції і сформувати новий, здебільшого соціалістичний за складом уряд на чолі з Готвальдом. Наслідником лютневого комуністичного перевороту стали проголошення курсу на соціалістичне керівництво за радянським зразком, що знайшло відображення в прийнятій в травні 1948 року Новій Конституції ЧСР. Відмовившись від посади, Бенеш подав у відставку, а новим президентом ЧАС був обраний лідер чехословацьких комуністів Готвальд. З кінця 50-х рр. і до кінця 60-х рр Чехословаччина розвивалася успішно, завдяки значному економічному капіталу, що мала країна до війни. За рівнем добробуту населення ЧСР значно випереджала інші країни соціалістичного табору. Прагнення справжньої демократії в чехословацькому суспільстві посилилося після того, як на початку 1968 року перший секретар ЦК КПЧ став О. Добчик. Він був переконаним прихильником соціалізму, проте не в радянській його формі. Новий ж лідер та його однодумці розробили програму політичних і економічних реформ, покликані побудувати – „соціалізм з людським обличчям”. Це означало, що засоби виробництва повинні бути передані трудовим колективам. У політичній галузі мало гарантувати демократичні свободи (слова, думку, мітингів, зборів). Терпимим мало бути ставлення до приватної ініціативи. Тобто йшлося про такий собі „ринковий соціалізм”. Цю програму підтримувало населення, було знято ідеологічні обмеження на радіо, на телебачення, у пресі. Розпочалася загальна дискусія про подальший розвиток країни, в якій активну участь брали новостворені неформальні суспільно-політичні організації. Особливо активно демократизація відбувалася навесні 1968 року, тому ці події і отримали назву „Празька весна”. Радянське керівництво зрозуміло загрозу цих подій для справи комунізму. Адже Чехословаччина могла розпочати відродження ринкової економіки – головного зла у спілці з точки зору комуністів. Чехословаччина могла подати поганий приклад для інших країн соціалізму. А що, як і вони забажають побудувати соціалізм не радянського зразка „соціалізм з людським обличчям”. У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року плен держав членів ОВД (СРСР, Болгарія, НДР, Польща, Угорщина) ввели до Чехословаччини війська. Прикриваючись гаслом „загрози соціалізму”, на практиці було застосовано „доктрину Брінквіла”. О. Добчика заарештували. Інтервенція військ ОВД викликала негативну реакцію в Чехословаччині та всьому демократичному світі. Однак західні держави за проханням чехословацького керівництва не втрутилися в ситуацію і „Празька весна” закінчилася поразкою комуністів реформаторів. Комуністичну партію і країну очолив „вірний Брежнєвець” Г. Гусак. Нове парадоксальне комуністичне керівництво розгорнуло активні дії соціалістичної нормалізації партії та суспільства. Було відновлено світ економічних і політичних реформ, здійснило широку чистку КПЧ, з якої було виключено майже 500 тис. членів. Почалися роки застою та наростання кризових явищ в чехословацькому суспільстві. Застійні явища в економіці, ідеологічний тиск КПЧ і політичні репресії влади стали основою для посилення дисидентського руху в Чехословаччині. На початку 1977 року група діячів культури виступила із програмною заявою з гострою критикою соціалістичної системи в Чехословаччині, яка дістала назву „Хартія 77”. Її підтримала значна частина інтелігенції, яка утворила нелегальну організацію під тією ж назвою. Поступово їй вдалось здобути суспільну думку проти існуючого ладу. Через 21 рік після „Празької весни” у ході так званої „Оксамитової революції” – тобто ненасильницьким шляхом, комуністичний режим було повалено. Головна причина революції – відсутність демократичних свобод і економічне відставання від Заходу. Чехословаччина, яка в 1948 році була на 7 місці за рівнем економіки в світі, за 40 років соціалістичного будівництва опинилась на 40. Революція почалась 17 листопада 1989р. у Празі багатотисячних маніфестацій студентів, жорстоко розрізаної владою. Опозиційний громадський форум, головою якого був один з засновників „Хартії 77”, відомий чеський драматург В. Гавел, і керівництво КПЧ пішли на переговори. Під тиском громадської думки керівництво КПЧ пішло у відставку. В грудні 1989 року був сформований Коаліційний уряд Національної згоди і оновлений склад Федеральних зборів обрав головою парламенту О. Дубчека, а президентом країни – В. Гавела. На вимогу словаків змінили назву країни на Чехословацьку федеративну республіку – (ЧСФР). Чехословаччина рішуче ставала на шлях демократичних перетворень. Акцент в політичних реформах робився на приватизації об’єктів державної власності за бізнес правом, що дало змогу підвищити ефективність виробництва і головне не допустити зниження життєвого рівня населення. Після падіння комуністичного режиму в країні загострилося національне питання: в Словаччині дедалі сильніше ставав рух за її відокремлення від Чехії. Прагнення словаків до національної незалежності та економічні суперечності між двома країнами стали основною причиною поділу країни. 1 січня 1993 року Чехословаччина федерації за згодою двох сторін була поділена на дві держави Чеську і Словацьку республіки. Після „Оксамитового розлучення” в обох державах були проведені президентські вибори: президентом Чеської республіки став В. Гавел, який був переобраний і на другий термін, а Словацької – М. Ковач, якого на наступних виборах замінив Р. Шустер. В економічних реформах Чехія завдяки рішучим діям уряду правих партій В. Клауса, в першій половині 90рр. істотно випереджає Словаччину, де уряд лівих партій В. Меч’яра проводив поміркований курс реформ. З ініціативи Чехії була створена Вишеградська група країн (Чехія, Польща, Угорщина), метою якої є якнайкраще входження до ЄС. Чехія і Словаччина стали членами Ради Європи, бажають стати членами НАТО: у 1999 році – Чехія була прийнята до НАТО. Обидві країни мають добросусідські відносини з Україною. У Чехії проживають понад 15 тис. українців, у Словаччині – 240 тис. Активно діють різноманітні українські установи, організації. Використана література 1. Дейчаківський Микола. На визвольних стежках Європи..- К.: Юніверс, 1997.- 128с. 2. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи.- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- 77с. 3. Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи.- К.: Задруга, 2005.- 4. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу.- Львів: ЛНУ, 2002.- 150с. 5. Коріненко П.С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945рр.).- Тернопіль: астон, 2002.- 6. Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002).- Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003.- 560с. 7. Газін, Володимир Прокопович Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 роки: Навчальний посібник/ В.П.Газін, С.А.Копилов; За ред. А.О.Копилова.- К.: Либідь, 2004.- 624с.- 14-53
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (04.03.2017)
Просмотров: 958 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: