РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Брусиловський прорив - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Брусиловський прорив (Луцький прорив) — наступальна операція Південно-Західного фронту російської армії проти австро-угорських і німецьких військ під час Першої світової війни. Проведена чотирма російськими арміями під командуванням генерала від кавалерії Олексія Брусилова від 22 травня (4 червня за новим стилем) до 7 вересня (20 вересня) 1916 року на фронті від Луцька до Чернівців. У ході операції було завдано серйозної поразки австро-угорській армії та зайнято Галичину і Буковину. Літній наступ російської армії було частиною загального стратегічного плану Антанти на 1916 рік, яка передбачала взаємодію союзних армій на різних театрах війни. 15 травня австрійські війська перейшли в наступ на італійському фронті в районі Трентіно і завдали тяжкої поразки італійцям. Італійська армія опинилася на межі катастрофи. У зв'язку з цим Італія звернулася до Росії з проханням допомогти наступом армій Південно-Західного фронту, щоб відтягнути австро-угорські частини з італійського театру військових дій. Ставка своєю директивою призначила наступ Південно-Західного фронту на 4 червня. При підготовці операції Брусилов вирішив зробити по одному прориву на фронті кожної з чотирьох своїх армій. Хоча це розпорошувало сили росіян, супротивник позбавлявся можливості своєчасно перекинути резерви на напрям головного удару. До початку наступу чотири армії Південно-Західного фронту нараховували 534 тис. багнетів і 60 тис. шабель, 1770 легких і 168 важких гармат. Проти них були чотири австро-угорські армії і одна німецька, загальною чисельністю 448 тис. багнетів і 38 тис. шабель, 1301 легких і 545 важких гармат. На напрямках ударів російських армій було створено перевагу над противником у живій силі (в 2-2,5 рази) і в артилерії (в 1,5-1,7 рази). Наступу передували ретельна розвідка, навчання військ, обладнання інженерних плацдармів, що наблизили російські позиції до австрійських. У свою чергу, на південному фланзі Східного фронту проти армій Брусилова австро-німецькі союзники створили потужну, глибоко ешелоновану оборону. Дві тилових смуги були обладнані слабше. А між смугами і лініями окопів влаштовувалися штучні перешкоди — засіки, вовчі ями, рогатки. Вороже командування вважало, що таку оборону без значного посилення російським арміям не прорвати, тому наступ Брусилова для нього був несподіванкою. 4 липня Південно-Західний фронт відновив наступ. Німецький фронт був прорваний. Але повністю подолати Стохід не вдалося. Підтягнувши свіжі війська, противник створив тут сильну оборону. Брусилов змушений був на два тижні зупинити наступ на Ковель, щоб підтягнути резерви і перегрупувати сили. 28 липня Південно-Західний фронт почав новий наступ. Ворог уперто чинив опір. Атаки змінювалися контратаками. Особлива армія здобула перемогу у містечках Селець і Тристень, 8-а здолала ворога у Кошева і взяла р. Торчин. Було захоплено 17 тисяч полонених, 86 гармат. У результаті триденних жорстоких боїв, армії просунулися на 10 км і вийшли до р. Стохід вже не тільки в нижній, а й у верхній її течії. Але атаки сильно укріплених болотистих дефіле на Стоході закінчилися невдачею, прорвати оборону німців і взяти Ковель не вдалося. До кінця серпня наступ російських армій припинився через посилення опору австро-німецьких військ, а також збільшених втрат і втоми особового складу. У результаті Брусиловського прориву Південно-Західний фронт завдав поразки австро-угорській армії, фронти при цьому просунулися від 80 до 120 км вглиб території супротивника. Війська Брусилова зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину Галичини. Для відбиття російського наступу, Центральні держави перекинули із Західного, Італійського і Салонікського фронтів 31 піхотну і 3 кавалерійські дивізії (більше 400 тисяч багнетів і шабель), що полегшило становище союзників у битві на Соммі, і врятувало терплячу поразки італійську армію від розгрому. Під впливом російської перемоги Румунія прийняла рішення про вступ у війну на боці Антанти. З точки зору військового мистецтва, наступ Південно-Західного фронту ознаменував собою появу нової форми прориву фронту (одночасно на декількох ділянках), висунутої Брусиловим, яка отримала розвиток в останні роки Першої світової війни, особливо в кампанії 1918 року на Західно-Європейському театрі військових дій. Підсумком Брусиловського прориву і операції на Соммі став остаточний перехід стратегічної ініціативи від Центральних держав до Антанти. Союзникам вдалося домогтися такої взаємодії, при якому протягом двох місяців (липень-серпень) Німеччині доводилося направляти свої обмежені стратегічні резерви і на Західний, і на Східний фронти.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (13.09.2016)
Просмотров: 723 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: