РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Болгарія 1918-1941 рр. - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

ПЛАН 1. Загострення соціально-політичної ситуації в країні (1918-1923 рр.) У першій світовій війні Болгарія брала участь на боці австро-німецького блоку і майже повністю контролювалась Німеччиною. Вивіз сировини і сільськогосподарської продукції до Німеччини зумовили зубожіння болгарського народу, його небажання воювати за чужі інтереси. З року в рік посилювався антивоєнний рух, що вилився у страйки та заворушення у військових частинах. Цю боротьбу очолювали ліві соціал-демократи («тісняки») та Болгарський землеробський народний союз. Парламентські фракції цих партій відкрито виступали проти військових кредитів, засуджували пронімецьку політику царя Фердинанда. Лідерів цих партій Г-Димитрова, В.Коларова, О.Стамболійського та Р. Даскалова було звинувачено у державній зраді й кинуто до в'язниці. У вересні 1918р. війська Антанти прорвали Македонський фронт. Значна кількість болгарських солдат потрапила в полон, інші, покинувши фронт, рушили на Софію. Вони розгромили головну ставку армії у Кюстендилі й завоювали місто Радомир — велику залізничну станцію у 45 км від столиці. Цар Фердинанд поспішив випустити із в'язниці О. Стамболійського та Р. Даскалова, доручивши їм умовити солдат припинити повстання. Проте лідери Болгарського землеробського народного союзу приєдналися до повстання. 27 вересня 1918р. на солдатському мітингу в Радомирі Райко Даскалов оголосив про скинення царя Фердинанда і проголосив Болгарію республікою. Олександра Стамболійського було обрано президентом, а Р. Даскалова — головнокомандуючим республіканської армії. Наступного дня 30-тисячна армія повсталих рушила на Софію. Страх перед повсталим народом змусив болгарську буржуазію піти на капітуляцію перед Антантою. 29 вересня 1918 p. в Солоніках Антанта підписала з Болгарією перемир'я, у відповідності з яким Болгарія була окупована військами держав-переможниць. Тим часом повсталі досягли села Владай (у 15 км від Софії). Нерішучість керівників призвела до повного розгрому Владайського повстання, проти якого уряд кинув юнкерів та німецьку дивізію з артилерією й кулеметами. Після дводенних жорстоких боїв урядові війська 2 жовтня 1918р. завоювали м.Радомир. Проте стихійне повстання солдатських мас змусило уряд піти на поступки народу. З жовтня 1918р. цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого сина Бориса і втік за кордон. Уряд Миланова, лідера реакційної партії демократів, який був при владі в останній період війни, пішов у відставку. У листопаді 1918р. було утворено коаліційний уряд Тодорова, лідера буржуазної народної партії. До його складу ввійшли представники правих соціал-демократів та Землеробського союзу. Уряд Тодорова оголосив загальну політичну амністію, запровадив 8-годинний робочий день, здійснив інші демократичні поступки на користь народу. За мирним договором, підписаним у Нейї-сюр-Сен у листопаді 1919 p., Болгарія втрачала Північну Добруджу, Македонію, Західну Фракію, позбавлялась виходу до Егейського моря. Їй дозволялось мати лише найману армію чисельністю 20 тис. чоловік. Болгарія зобов'язана була виплатити репарації на суму 2,25 млрд. франків золотом. За три роки після підписання договору Болгарія відправила Румунії, Югославії та Греції 118 локомотивів, 2049 вагонів, 2300 тон різноманітного залізничного устаткування тощо. У серпні 1919р. в Болгарії відбулися перші післявоєнні парламентські вибори. Вони принесли перемогу Землеробському народному союзу. До складу уряду, очоленого О.Стамболійським, увійшли також представники народної й прогресивно-ліберальної партій. Діяльність кабінету відбувалася у складних міжнародних і внутрішніх умовах. Болгарію охопили страйки і демонстрації протесту проти Нейського договору, які 29 грудня 1919р. переросли у загальний політичний страйк. Намагаючись стабілізувати становище в країні, уряд Стамболійського запровадив надзвичайний стан. Вибори до Народних зборів 4 березня 1920 p. надали невелику перевагу Землеробському союзу. Цього разу Стамболійський сформував однопартійний уряд. Звільнившись від коаліції з буржуазними партіями, Землеробський союз здійснив спробу провадити самостійну «селянську» політику. Було проведено низку реформ, які відповідали інтересам основної маси сільськогосподарських виробників. Уряд запропонував закони про трудову повинність і трудову поземельну власність, про прогресивний прибутковий податок, зменшив поземельний податок і податок на худобу. Коопераціям надавалось монопольне право на вивіз сільськогосподарських продуктів. З державних і монастирських земель, а також із земель, викуплених у великих власників, було створено земельний фонд, який розподілявся між безземельними та малоземельними селянами. Сплату вартості земельного наділу селяни могли здійснювати протягом 20 років. До 1923 p. землю отримали майже 75 тис. селянських господарств. Велика буржуазія, невдоволена діяльністю уряду Стамболійського, розпочала підготовку до насильного усунення його від влади. У 1922р. всі опозиційні партії об'єдналися у так званий «Конституційний блок», який створив власну військову організацію і проголосив своєю метою відновлення «принижених конституційних прав і свобод». Водночас з консолідацією болгарських реакційних сил активізувалася діяльність профашистських організацій. Особливо впливовою була «Народна змова», очолювана колишнім професором політичної економії, ректором столичного університету О.Цанковим. У своїй діяльності він спирався на офіцерський корпус армії і готувався до збройного повстання. Значну роль опозиція відводила російським білогвардійцям, яких у Болгарії нараховувалось майже 30 тис. чол. Пробільшовицькі комуністичні елементи за допомогою Комінтерну також приступили до створення окремої військової організації. Вони розгорнули пропагандистську роботу в армії, вимагали від уряду роздати зброю робітникам промислових підприємств. Наприкінці 1922р. стосунки між болгарською компартією і Землеробським народним союзом значно погіршилися. Комуністи інспірували страйки і компанії протесту проти політики уряду Стамболійського, закликали до збройного повстання. В умовах наростання внутрішньої нестабільності уряд призначив на квітень 1923р. нові парламентські вибори на основі мажоритарної системи. За їх результатами Землеробський союз забезпечив собі 212 місць у Народних зборах з 245 можливих. Це дало змогу проголосити встановлення в Болгарії «селянської» влади, сформувати так званий землеробський уряд. Комуністи відразу ж зайняли ворожу позицію до цього кабінету. Однак проведені зміни не дали змоги стабілізувати внутрішнє становище в країні. Політика «землеробського» уряду виявилася малоефективною. Противники Землеробського союзу почали групувати сили для боротьби за здобуття влади. 2. Державно-політична структура та діяльність партій Противники політики Стамболійського були об'єднані у Військову лігу, «Конституційний блок» і такі організації, як «Народна змова», «Кубрат», «Родна защита». Їм допомагали збройні загони македонських націоналістів. Цар Борис ІІІ таємно підтримував такий перебіг подій. Вночі з 8 на 9 червня 1923 p. у Софії було здійснено військовий переворот. Міністрів і депутатів Землеробського Народного союзу заарештували змовники, а О.Стамболійського по звірячому вбили. Внаслідок перевороту до влади прийшов уряд на чолі з лідером «Народної змови» Олександром Цанковим. Провідні посади в ньому отримали військові. Офіцери посіли важливі місця в апараті державного управління. Політичні партії відігравали другорядну роль. Новий режим мав профашистський характер і був диктатурою деяких груп фінансового капіталу, реакційної інтелігенції і вояччини. Його керівники прагнули докорінно реорганізувати політичну систему держави шляхом ліквідації політичних партій і об'єднання їх у «Демократичну змову». Уряд, щоб знищити опозицію, провів арешти. Понад 3,5 тис. активістів і прихильників Землеробського союзу розстріляли. Були заарештовані члени лівих партій і організацій, закриті опозиційні друковані органи. Гостре, загальне обурення болгарського народу вилилось у вересневе повстання 1923 p., яке очолила Болгарська комуністична партія. Щоправда, багато членів ЦК БКП виступили проти повстання й бойкотували його. У ніч з 22 на 23 вересня (строк, визначений Військово-революційним комітетом) повстання спалахнуло у Фердинанді, Оряхові, Бяла Слатині, Кнежі, Берковицях, Видині. Особливого розмаху воно набуло у північно-західній Болгарії, де ним керували Т.Димитров і В.Коларов. Але значна частина болгарських робітників не приєдналася до повстання. Члени софійського ревкому, які не схвалювали повстання, розіслали директиву із закликом відкласти виступ. Цанков порівняно легко розгромив повсталих. 30 вересня виступи проти уряду повністю припинились. Понад 20 тис. чол. було вбито, десятки тисяч ув'язнено в тюрмах. Наприкінці 1923 p. у Болгарії відбулися вибори до Народних зборів. На виборах перемогли сили, об'єднані у «Демократичну змову». За умов невдоволення профашистським урядом активізувались авантюристичні елементи, які 14 квітня 1925 p. здійснили замах на царя Бориса, а 16 квітня влаштували вибух у Софійському соборі, де перебували члени уряду. Внаслідок вибуху загинув генерал Георгієв. Цей терористичний акт призвів до нових масових арештів і репресій проти опозиції. На початку 1926 p. цар Бодис усунув від влади уряд Цанкова. На чолі нового кабінету став А. Ляпчев. Його уряд оголосив про повернення до конституційного порядку і парламентських методів управління. Економічна криза викликала у Болгарії масове безробіття, призвела до зубожіння населення. Вона вплинула на співвідношення політичних сил. У 1931 p. Демократична і Робітнича партії спільно із Землеробським народним союзом створили Народний блок, який домігся перемоги на виборах у Народні збори. Уряд Народного блоку очолив Малинов. Однак строкатий партійний склад членів уряду зумовив його нестійкість і непослідовність. Між партіями Народного блоку наростали суперечності й чвари. Зовнішня політика його уряду характеризувалась все тіснішими зв'язками з Італією. Передвиборних обіцянок Народний блок не виконав. У зв'язку із загостренням протиріч у болгарському суспільстві відбувалося перегрупування політичних сил. У країні активізувались профашистські елементи. У 1932р. О.Цанков створив партію «Національно-соціальний рух», організаційно структуровану за гітлерівським зразком. Прихильники Цанкова проповідували «класове співробітництво», вели агітацію за зближення з гітлерівською Німеччиною; навколо нього об'єдналися найбільш реакційні політичні сили. Група «Ланка», що також прагла до встановлення диктатури, об'єднувала антинімецькі настроєних офіцерів та інтелігенцію. Вона вимагала ліквідації усіх політичних партій, встановлення в країні національної, надпартійної влади. У зовнішній політиці група «Ланка» орієнтувалась на Францію, вбачаючи в ній гаранта міжнародної стабільності і болгарської незалежності. 19 травня 1934р. діячі «Ланки» й офіцерська ліга здійснили військовий переворот і скинули уряд Народного блоку. У Болгарії знову до влади прийшла військова диктатура. На чолі уряду став представник мілітаристських кіл К.Георгієв. Нова влада заборонила діяльність всіх політичних партій, відмінила конституцію й розпустила профспілки. З метою налагодження економічного життя країни уряд К.Георгієва посилив монополію зовнішньої торгівлі, встановив державну монополію на спирт, тютюн, сіль і нафтові продукти, знизив заборгованість селян на 40%, запровадив дворічний мораторій на всі платежі. У зовнішній політиці кабінет К.Георгієва провів низку заходів по зближенню із Францією та Англією. Водночас болгарський уряд закликав Югославію підтримати ідею створення єдиної федеративної слов'янської держави, включаючи болгарів та югославські народи. Однак така ініціатива викликала тривогу в Італії. У липні 1934 p. Болгарія встановила дипломатичні відносини з СРСР. Політика уряду К.Георгієва викликала невдоволення більшості болгарської буржуазії. Народні маси, позбавлені всіх демократичних прав і свобод, також не підтримували урядовий курс. У січні 1935 p. цар Борис залучив на свій бік частину керівництва Офіцерської ліги і усунув уряд К.Георгієва від влади. Уряд генерала Златова, що прийшов на зміну, протримався лише три місяці. До нового уряду на чолі з Томашевим увійшли декілька вірних царю генералів, а також два представники від організації Цанкова. Боротьба угрупувань у військовій верхівці та в оточенні царя призвела у жовтні 1936 p. до формування нового уряду на чолі з начальником царської канцелярії Кіосейвановим. Цей уряд протримався при владі до лютого 1940р. Уряд Кіосейванова домагався встановлення «тотальної» диктатури. Він прийняв новий виборчий закон, спрямований проти опозиції. Кількість депутатів парламенту значно скоротилася. Вся влада, по суті, зосереджувалася в руках царя. Політичні партії й організації були заборонені. Новий режим видавав себе за надпартійний і опирався на армію. 3. Болгарія в системі міжнародних відносин 1918-1941 рр. Одним із перших зовнішньополітичних заходів коаліційного уряду Стамболійного було підписання мирного договору з Антантою в Неї (біля Парижу) 27 листопада 1919 р. У зовнішній політиці кабінет К.Георгієва провів низку заходів по зближенню із Францією та Англією. Водночас болгарський уряд закликав Югославію підтримати ідею створення єдиної федеративної слов'янської держави, включаючи болгарів та югославські народи. Однак така ініціатива викликала тривогу в Італії. У липні 1934 p. Болгарія встановила дипломатичні відносини з СРСР. Політика уряду К.Георгієва викликала невдоволення більшості болгарської буржуазії. Проводячи зовнішню політику, Болгарія постійно тримала в полі зору балканські проблеми. У січні 1937р. вона підписала договір про ненапад з Югославією, а в серпні 1938р.— угоду з країнами Балканської Антанти (Салонікська угода). Цей документ базувався на принципах мирного співробітництва балканських держав. Разом з тим наприкінці 30-х років. Болгарія швидко зближується з фашистською Німеччиною. Німецький капітал енергійно проникає в економіку країни. У 1939 p. на долю Німеччини припадало понад 65% імпорту і 67,8% експорту Болгарії. З 1938 p. Німеччина почала поставки в Болгарію зброї та військового спорядження. На початку другої світової війни Болгарія оголосила про свій нейтралітет. Але правлячі кола країни перетворили її на придаток до воєнної машини фашистської Німеччини. У березні 1941 p. гітлерівські війська окупували територію Болгарії. Список використаної літератури Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія. — Запоріжжя, 2002. — 496с. : Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. — К., 2002. — 406с Філіпенко А. С. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин. — К. , 1992. — 191с. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945 рр. — К., 1997. — 232с.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (27.10.2016)
Просмотров: 429 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: