РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Битва за Іводзіму - Історія всесвітня - Реферати - Каталог статей

Битва за Іомдзіму ( , іото но татакай або іодзіма но татакай; Battle of Iwo Jima) — бій, який тривав з до року, на завершальній фазі на між військами і за контроль над островом , більш знаним як , з . Битва відома як одна з найзапекліших на . Це була перша військова операція сил США на японській землі. створила широку мережу підземних фортифікаційних споруд, і замаскованих , що дозволило їй відбивати впродовж місяця атаки суперника, який мав чисельну та технічну перевагу. Майже весь японський 21-тисячний контингент загинув. У 100-тисячному війську США кількість убитих і поранених становила близько 28 тисяч вояків. Битва за Іодзіму була єдиною наземною операцією японських сил, у якій втрати армії США перевищили втрати Японії. Передумови — острів вулканічного походження , що знаходиться 1080 км південніше та 1130 км північніше . Більша частина поверхні острова вкрита відкладеннями , за що він отримав назву Іодзіма — «сірковий острів» ( іо, «сірка»; дзіма, «острів»). Довжина острову з північного сходу на південний схід становить менш 8 км, а ширина — 4 км на півночі і близько 800 м на півдні. Загальна площа Іодзіми дорівнює 21 км2. Її найвищою точкою є . Через великий вміст у , прісної води на острові мало, а та що є, має гіркуватий присмак. В основному, жителі острова, яких до початку Другої світової війни нараховувалося близько 1000 чоловік, добували воду з колодязів або збирали дощові води. Вони також займалися і розведенням . З початком у році, Іодзіму було поставлено під контроль бази на сусідньому острові . На ньому знаходився постійний контингент у 1200 чоловік, а також 3700-3800 солдатів . З розгортанням бойових дій японське командування усвідомило стратегічне значення Іодзіми як зв'язуючого пункту на повітряному шляху між та фронтом у , і спорудило на острові летовище Тідзіма за 2 км північніше гори Сурібаті. Це летовище постійно мало 20 літаків і 1500 солдат авіації. У лютому року армія США захопила і здійснила масштабне бомбардування з групи . Японський генштаб прийняв рішення усіма засобами боронити імперію по лінії Каролінські острови — — острови Оґасавара. Для її захисту була сформована 31-а армія під командуванням . Його підлеглий був призначений керівником оборони району островів Оґасавара. З березня по квітень 1944 року до Іодзіми почали прибувати підкріплення, в результаті чого кількість військ на острові сягнула 5000 чоловік. Влітку 1944 року основні сили армії і флоту США прорвали японську лінію оборони і захопили Маріанські острови. З листопада того ж року вони розпочали перші авіанальоти на Японський архіпелаг літаками . Проте вповні розгорнути програму бомбардувань не вдавалося через острів Іодзіма. Він відігравав функцію сигнального пункту японців, з якого відомості про наближення літаків противника надходили до Токіо. З огляду на віддалену відстань Маріанських островів до Японії і дороговизну палива, авіація США не була у змозі висилати разом із бомбардувальниками літаки прикриття. B-29 перетворювались на літаючі мішені для японських сил протиповітряної оборони, які регулярно сповіщалися про небезпеку радистами Іодзіми. В свою чергу, японці також відправляли з Токіо через острови Оґасавара бомбардувальники до баз США і успішно нищили B-29. Японські літаки, навіть зазнавши пошкоджень, могли пристати до Іодзіми і пройти там ремонт. Виходячи з ситуації, що склалася, генштаб США вирішив оволодіти Іодзімою і побудувати ній свою авіабазу. Захоплення цього острова припинило б японські нальоти на Маріанські острови, знищило японські радари і, відповідно, систему попереджень Токіо про наближення B-29, а також, завдяки скороченню відстані між авіабазами США і Токіо, дозволило б відряджати бомбардувальники разом із винищувачами. З поступовим завершенням на , армія і флот США зосередилися на завоюванні Іодзіми перед . План по штурму острова дістав назву «Операція Детачмент» ( Operation Detachment). Планування операції Генерал-лейтенант — командуючий обороною острова Іодзіма План Японської імперії Підземні укріплення і комунікації У травні року генерал-лейтенант був призначений до острова Тітідзіма. На перших порах він розташував свій штаб у тамтешній фортеці, проте у результаті аналізу даних розвідки, він вирішив, що сили США атакуватимуть сусідню Іодзіму, і переніс на цей майже незахищений острів командний центр і 109-у дивізію. Було очевидно, що Іодзіма довго не встоїть перед військами противника, який володів наступальною ініціативою на морі і на суші. До кінця серпня було завершено цивільного населення острова, після якої Курібаясі розробив план повномасштабної фортифікації Іодзіми. Через те, що наземні укріплення не витримали б потужного вогню авіації і флоту США, задумувалося спорудити широку оборонну мережу під землею, використовуючи природні і штучно вириті . Восени 1944 року, у , японські війська змогли успішно і впродовж довгого часу чинити опір силам США завдяки системі підземних фортифікаційних споруд. Досвід використання такої системи був узятий на озброєння захисниками Іодзіми. Усі підземні і планувалося сполучити сіткою штучних тунелів, загальна довжина яких складала 28 км. Для виконання цих робіт з Японії були надіслані . За наказом генерал-лейтенанта Курібаясі для усіх солдат острова 70часу витрачалося на тренування, а 30 — на риття тунелів. Оскільки Іодзіми була дуже м'яка, більшість комунікацій були спорудженні вручну. Генерал навіть видав наказ про заборону віддавати честь старшинам і , аби не відволікати солдат від робіт і встигнути з підготовкою до приходу противника. Проте будівництво просувалося з труднощами. Окрім виснажливої фізичної праці, солдат мучили випаровування сіркових газів і 30-50 градусна спекота. Вояки без спеціального обладнання і захисних масок могли продовжувати риття не більше як 5 хвилин. На додаток, з почались щоденні бомбардування острова літаками США, через що японські війська були змушені час від часу ремонтувати летовище Іодзіми, зазнаючи втрат серед обслуговуючого персоналу. Найглибші місця тунелів залягали на 12—15 м. У північному схилі гори Сурібаті довжина комунікацій складала декілька кілометрів. Підземні печери, які вміщали лише незначну кількість солдат, були розширені до складних бункерів, у яких могло зосередитися 300—400 вояків. Виходи і входи оснащувались так, аби мінімізувати ударну силу бомб і снарядів противника. Один бункер мав розгалужену систему комунікацій, щоб уникнути його ізоляції у випадку обвалу якогось тунелю. Окрім цього, для убезпечення солдат від сіркових газів, особлива увага приділялася підземної мережі . Загальний вигляд острову Іодзіма Гора Сурібаті Карта острова Іодзіма. На півдні, на краю видовженого півострова, знаходиться гора Сурібаті, по центру летовище Мотояма, а на півночі поселення Кіта. Генерал-лейтенант Курібаясі розмістив свій основний штаб у північній частині острова, за 500 м на північний схід від поселення Кіта. Цей штаб залягав на глибині 20 м під землею, мав різноманітні бункери і був сполучений складною мережею тунелів і ходів. На другій за висотою точці острова, горі Бьобу, встановили радіорубку і метеорологічну станцію. Неподалік від гори, на південно-східному плато, було споруджено штаб полковника Ґайдо Тьосаку (????), який командував усією артилерію Іодзіми. Окрім цього у різних місцях острова, під землею, залягали командні пункти полків. З усіх підземних споруд Іодзіми найбільш добротно зробленою був головний центр зв'язку на півдні поселення Кіта. Він являв собою кімнату довжиною у 50 м і шириною у 20 м. Міцність стін і стелі центру була така ж сама як у штабу-бункера головнокомандуючого Курібаясі. Їх зв'язував 150 метровий тунель на глибині 20 м. Окрім цього вздовж берегової лінії при горі Сурібаті було зведено з замасковані наземні , товщина стін яких сягала 1,2 м. Перша лінія оборони Іодзіми складалася з декількох укріплених позицій, які розташовувалися рядами і могли підтримувати одна одну вогнем. Ця лінія простягалася від північно-західного узбережжя, проходила летовищем Мотояма і сягала села Мінамі на південному сході. По її периметру розташовувались доти, які були підкріплені частинами . Друга лінія оборони починалася декількома сотнями метрів південніше найпівнічнішої точки Кітанохана, проходила летовищем Мотояма і виходила до східного берегу. Порівняно з першою лінією, ця була менше укріплена, але підземні споруди і особливості рельєфу давали японцям переваги під час захисту цих позицій. була окремим, наполовину незалежним оборонним районом, який містив замасковану берегову артилерію і чимало дотів. Усі дороги, по яких могли просуватися танки армії США були перериті протитанковими ровами. Північний перешийок гори був під прицілом японських артилеристів як з півночі, так і з півдня. Наприкінці 1944 року місцеві інженери дізналися, що завдяки змішуванню з чорним вулканічним пилом, якого було багато на острові, можна виготовляти більш якісний залізобетон. Це відкриття пришвидшило роботи по укріпленню Іодзіми. Через атаки і літаків США, будівельні матеріали часто затримувались або не приходили взагалі, тому із запланованих 28 км підземної мережі були споруджені лише 18 км. Тунель, який мусив з'єднувати гору Сурібаті і штаб головнокомандуючого, завершити не встигли. У такій ситуації японські війська зустріли перший штурм противника. Незважаючи на незавершеність робіт, існуючі підземні укріплення допомогли захисникам острова тривалий час відбивати атаки чисельно і технічно переважаючих сил США. [] Нарощування військових сил До Іодзіми постійно прибували нові підкріплення Імперської армії Японії. Генерал-лейтенант Курібаясі насамперед перекинув сюди з Тідзіми 2-гу об'єднану бригаду у складі 5 000 вояків під командуванням генерал-майора Осуґа Котау (????). У грудні 1944 року його замінив . У зв'язку із , 145-й піхотний полк у складі 2 700 чоловік під командуванням полковника Ікеди Масао був перенаправлений до Іодзіми. Імперський флот Японії також відрядив свої сили до острова. Серед них був 204-й інженерний батальйон, робота якого сприяла прискоренню будівництва підземних укріплень. року до Іодзіми прибув з підрозділами флоту, авіації та саперів числом у 2 216 чоловік. Барон , командир 26-го танкового полку, золотий медаліст року у . Окрім нарощування живої сили, японці добре оснастили острів артилерією. На кінець 1944 року до бойового ладу була приведена 361 калібром понад 75 мм. Серед них були 12 калібром у 320 мм, 65 траншейних мінометів середніх калібром 150 мм і легких калібром у 81 мм, 33 берегові гармати калібром понад 80 мм, а також 94 далекобійні гармати калібром понад 75 мм. Окрім цього, війська Іодзіми мали на озброєнні понад 200 гармат протиповітряної оборони калібром 20 мм і 25 мм, та 69 скорострільних гармат калібром 37 мм і 47 мм. На додаток, до острова була доставлена нова японська зброя — , числом у 70 машин з двома типами снарядів. Ця зброя мала значну перевагу — її можна було одразу ж ховати після здійснення пострілу у підземні бункери. Таким чином, на Іодзімі було зосереджено артилерії у 4 рази більше ніж мала одна японська дивізія. Також на острів було вирішено перекинути 26-й танковий полк з 600 вояків і 28 машин, який після дислокування у північній знаходився у . Його командиром був полковник, . 1944 року на шляху до Іодзіми транспортний човен «Ніссюмару», на якому переправлявся полк, був підбитий підводним човном США «Кобія» за 250 км від острова Тітідзіма. Незважаючи на те, що загинуло лише двоє солдат, усі танки потонули. До кінця грудня вдалося доставити до Іодзіми нові 22 машини. Полковник Нісі планував вповні реалізувати мобільність танків на острові, однак після вивчення рельєфу, вирішив використати їх як стаціонарні артилерійські установки. Машини були частково закопані у землю і замасковані так, аби противник не бачив їх ні з повітря, ні з землі. Попри безперестанні атаки авіації і субмарин США, підкріплення надходили до Іодзіми аж до початку лютого року. Врешті-решт, під командуванням генерал-лейтенанта Курібаясі зібралося близько 21 тисячі вояків. Відтепер для організації ефективної оборони головною проблемою для головнокомандуючого була ліквідація внутрішнього протистояння між офіцерами флоту і армії, яке базувалось на давній традиції клановості родів військ , що вкрай негативно позначалось на проведенні сумісних бойових операцій. Підготовка до оборони В той час як вояки Іодзіми укріпляли її, генерал-лейтенант Курібаясі працював над покращенням плану оборони острова. Командир 31-ї армії генерал-лейтенант Обата у відповідності за тогочасними правилами віддав наказ про оборону берегової лінії, плануючи зустріти там війська США і завадити їхній висадці. Проте Курібаясі вважав, що така тактика не має сенсу, оскільки опір у води викликав би у відповідь артилерійський вогонь з суден противника і зніс би усі наземні берегові укріплення японців. За планом головнокомандуючого, який базувався на досвіді , японські війська мусили облишити оборону на березі і організувати опір силам США вглибині острова. Відповідно були прийняті наступні директиви на перші дні операції: Японська артилерія не відкриватиме вогонь під час превентивного обстрілу острова військами США перед висадкою, аби противник не викрив місцезнаходження японських позицій; Японські війська не чинитимуть опору армії США на березі під час висадки. Коли сил противника, що висадилися, заглибляться на територію острова до 500 м, японські підрозділи у околицях летовища Мотояма відкривають по ньому прицільний вогонь. Водночас, артилерія Мотоями бере під обстріл північний берег, а гармати Сурібаті — південний берег Іодзіми. Після нанесення військам США якомога більших втрат, японська артилерія переводиться на північ, до плато поблизу летовища Тідзіма. Іодзіма перед висадкою військ США. Генерал-лейтенант Курібаясі обрав тактику війни на виснаження, яка передбачала маневрену оборону і поступове знищення живої сили противника. Для цього у підземних бункерах було заготовлено боєприпасів, харчів і ліків на 2,5 місяці. У одній з останніх директив у січні року головнокомандуючий закликав остаточно укріпити усі позиції і, допомагаючи один одному, захищати їх до кінця. Проведення великомасштабних контрнаступів, відступів і , які могли спричинили значні втрати у живій силі японців, були суворо заборонені. року контр-адмірал Ітімару зібрав вищих офіцерів морських сил острова і сповістив їх, що японський зазнав поразки у і що війська США незабаром атакуватимуть Іодзіму. японський розвідувальний літак зафіксував на 170 великих кораблів противника, які рухались на північний захід від . По островах Оґасавара була оголошена бойова тривога усім японським підрозділам, а на Іодзімі завершили останні приготування. План США Генерал-лейтенант , командуючий військами висадки, які штурмували Іодзіму. року головнокомандуючий , , видав наказ про початок підготовки «Операції Детачмент» по завоюванню Іодзіми. У ній брали участь 5 експедиційних корпусів. Відповідальним за успіх операції було призначено адмірала , командира 5-го флоту США. Його заступником постановили , командира , який мусив вести 51-й експедиційний корпус і, водночас, головувати над рештою об'єднаних корпусів. До них входили 53-й корпус, 54-й корпус з , 58-й корпус з 2-ма швидкісними лінкорами та 12-ма , і 56-й корпус під командуванням , начальника штурмових сил висадки. Саме на генерал-лейтенанта Сміта покладалось безпосереднє здійснення операції. Його війська висадки складалися з 5-го десантного корпусу, що включав у себе 3-ю, 4-у та 5-у дивізій США. 3-я дивізія блискуче зарекомендувала себе у боях за і , але на осінь 1944 року перебувала ще у Гуамі, проводячи зачистку території від залишків японських військ. Оскільки вона могла затриматись на три дні на початок здійснення «Операції Детачмент», було вирішено залишити її як резерв, а першу ударну висадку провести силами 4-ї та 5-ї дивізій (за виключенням 26-го полку) на південно-східному узбережжі Іодзіми. 4-а дивізія мала десантуватись по праву сторону берега, а 5-а — по ліву. Карта плану висадки сил США і захоплення Іодзіми. План командування США по захопленню острова був схематично простим. За ним, війська мусили швидко оволодіти південно-східним узбережжям Іодзіми і, розділившись на дві групи, захопити південну гору Сурібаті та ліквідувати японські позиції на півночі острова. Взяття Сурібаті покладалось на 5-у дивізію, а опанування північними плато — на 4-у дивізію. Передбачалось, що у випадку зволікання із захопленням цих двох пунктів, десантники США понесуть великі втрати від перехресного артилерійського вогню противника. Зокрема, на прес-конференції року, Сміт заявив, що в ході операції загинуть або будуть поранені щонайбільше 15 000 солдат. Трикілометрове південно-східне узбережжя Іодзіми було поділено на 7 десантних зон — "пляжів", довжиною по 457,2 м кожна. Вони отримали свої назви з півдня на північ — зелена зона, 1-а червона зона, 2-а червона зона, 1-а жовта зона, 2-а жовта зона, 1-а синя зона і 2-а синя зона. Також були встановлені рубіжні лінії О-1 і О-2, на які мусили вийти війська США під час виконання операції. Згідно плану, 28-й полк 5-ї дивізії морської піхоти мусив висадитися у зеленій зоні і просуватися у напрямку гори Сурібаті. Справа від нього десантувався 27-й полк цієї ж дивізії, який повинен був пробитися до західного узбережжя острова і, змінивши курс на північний схід, вийти до лінії О-1. 26-й полк 5 дивізії було залишено у резерві. 23-й полк 4-ї дивізії мусив висадитися у жовтих зонах, захопити летовище Тідзіма і, просуваючись на північ до Мотоями, вийти на рубіж О-1. 25-й полк цієї ж дивізії повинен був десантуватися у 1-й синій зоні, опанувати 2-у синю зону і, також пройшовши летовищем Тідзіма, вийти на лінію О-1. 24-й полк було вирішено зробити запасним. Сили учасників Японська імперія (загальна кількість: 13 586 чоловік) Корпус Оґасавара (109-а дивізія, командир корпусу:генерал-лейтенант , керівник штабу: Такаісі Тадасі , прикріпний командир дивізії: Осуґа Котау) Безпосередні частини корпусу Оґасавара 17-й окремий піхотний полк 145-й піхотний полк (командир: полковник Ікеда Масао 26-й танковий полк (командир: полковник Нісі Такеіті) 2-а об'єднана бригада (командир: генерал-майор Сенда Садасуе (??), прикріпні командири бригади: Полковник Адзуті Канехіко (????), полковник Хорі Сейіті (???)) Кулеметна рота 309 окремого піхотного полку (командир: Абе Такео (????)) бригада польової лікарні (командир: капітан Ноґуті Івао (???)) Артилерійська бригада (командир: полковник Ґайдо Тьосаку (????)) 309-й окремий піхотний полк (загальна кількість 7 347 чоловік) Безпосередні частини корпусу Оґасавара 27-а авіаційна ескадрилья (командир: генерал-майор Ітімару Ріносуке Гарнізон Іодзіми (командир: полковник Іноуе Самадзі Авіаційний корпус Південних островів 204-й інженерний полк США Експедиційні війська до Іодзіми (головнокомандуючий:віце-адмірал , заступник: контр-адмірал ) 51-й експедиційний корпус (командир: віце-адмірал Річмонд Тернер) 53-й експедиційний корпус (командир: Гаррі Гілл) 54-й експедиційний корпус (командир: контр-адмірал Бетрам Роджерс) 58-й експедиційний корпус (командир: віце-адмірал Марк Мітчер) 56-й експедиційний корпус (командир: генерал-лейтенант морської піхоти ) 5-й десантний корпус(командир: генерал-лейтенант морської піхоти Гаррі Шумет, керівник штабу: морської піхоти Вільям Роджер, загальна кількість: 61 000 чоловік) а дивізія морської піхоти (командир: генерал-майор Ґребс Ерскін) 9-й полк морської піхоти 21-й полк морської піхоти 12-й артилерійський полк 3-й танковий батальйон а дивізія морської піхоти (командир: генерал-майор Кліфтон Кец) 23-й полк морської піхоти 24-й полк морської піхоти 25-й полк морської піхоти 14-й артилерійський полк 4-й танковий батальйон а дивізія морської піхоти (командир: генерал-майор Келлер Роккі) 26-й полк морської піхоти 27-й полк морської піхоти 28-й полк морської піхоти 13-й артилерійський полк 5-й танковий батальйон Хід битви 4-а дивізія морської піхоти США направляється до Іодзіми ( року). Розбиті японським артилерійським вогнем бронетранспортери морської піхоти США. Морська піхота США обстрілює гору Сурібаті. «Підняття прапору на Іво Джіма» (всесвітньо відоме фото Джо Розенталя). Японські захисники острова скидатимуть цей прапор двічі. Розбитий японський дот із 120 мм гарматою. Просування морської піхоти вглиб острова. Ряди з тілами загиблих солдат 3-ї дивізії морської піхоти США на узбережжі. Кінець операції. Пошкоджена техніка військ США на березі Іодзіми. на передньому плані видніється загиблий десантник. Кінець операції. Прапор японського піхотного полку захоплений солдатами США. Десант військ США року усі експедиційні корпуси США, що були вислані до Іодзіми, наблизились до острова і розпочали його обстріл з корабельної артилерії. Командування морської піхоти вимагало вести артпідготовку впродовж десяти днів перед тим як розпочнеться висадка основних сил. Проте керівництво флоту відмовилось це робити, через бажання заощадити снаряди для майбутньої , і скоротило артобстріл до трьох днів. Японські війська відповіли на бомбардування противника гарматами з гори Сурібаті і завдали серйозних пошкоджень частині його суден.Проте цими ж діями захисники острова дали знати флотилії США своє місцезнаходження і викликали на себе прицільний вогонь лінкорів, який знищив практично всю основну артилерію гори. Через безперестанний обстріл Сурібаті диміла, а весь острів укрився пиловою завісою. року, о 6:40, кораблі США розпочали черговий обстріл Іодзіми. О 8:05 їх змінили 120 літаків B-29, які піддали острів черговому бомбардуванню. З 8:25 прибережні судна знову відкрили вогонь, який тривав 45 хвилин. О 9 годині ранку 4-а та 5-а дивізії морської піхоти США розпочали висадку на Іодзіму. Не зустрівши опору на узбережжі, вони просунулись вглиб острова. Саме цього чекали японські вояки, які витримали потужний артобстріл і бомбардування у підземних бункерах. О 10:00 з усіх точок вони відкрили прицільний вогонь по передовим загонам противника. 24-й і 25-й полки морської піхоти США миттєво втратили 25свого складу. З 56 танків, які десантувалися першим захомдом, було знищено 26 машин. Вояки США не могли окопатися, оскільки вулканічний ґрунт був крихким і руйнував стіни окопів. Загалом, втрати десантників склали 501 убитими, 47 померлими від ран і 1 755 поранених. Під вечір війська США висадили на берег Іодзіми 30 000 чоловік. Вони очікували традиційного нічного нападу японських сил і їхніх масованих . Проте оборонці острова відмовилися від старої тактики і перейшли до нічних диверсій, які проводили невеликими загонами. Вони підкидали у табори противника ручні гранати або робили поодинокі постріли. Завдяки цьому обози військ США часто загорялися, а десантники не мали можливості перепочити. Бій за гору Сурібаті року після артпідготовки, один полк морських піхотинців США рушив на південь, до гори Сурібаті, а три інших — на північ, у напрямку плато Мотояма. Останні змогли до вечора захопити летовище Тідзіма і розірвати зв'язок між японським головним штабом і горою. Незважаючи на відносну легкість взяття летовища, захоплення Сурібаті затягнулося. Японці билися за кожен метр схилів гори. Наземний вогонь був неефективний проти японських підземних укріплень, тому морські піхотинці зачищали доти і бункера ручними гранатами і . Під час бою за Сурібаті загинув командир оборони, полковник Ацудзі Канехіко. , коли десантувалася 3-я дивізія морської піхоти, судна флоту США, що перебували у берегів Іодзіми зазнали нападу . Останні вилетіли на 32 літаках і з бази Каторі у японській . Їхня атака була успішна — затонули авіаносці США «Бісмарк сі» (Bismarck Sea) і «Саратоґа» (Saratoga). Повідомлення про цей напад надійшло навіть до захисників острова, які змогли перехопити повідомлення спантеличеного противника «Нас атакують камікадзе. Терміново допоможіть!». Нальоти загонів "смертників" тривали ще декілька днів, завдаючи значних втрат десантованим частинам і кораблям США. 4-у дивізію морської піхоти, яка зазнала значних втрат на підходах до плато Мотояма, замінила 3-а дивізія. 5-а дивізія продовжувала бій за Сурібаті. Солдати США випалювали в горі підземні укріплення противника і перекривали тунелі сполучення, ізолюючи в окремих бункерах японські частини. Вночі опір захисників було зламано. , о 10:15, вояки 5-ї дивізії встановили на вершині гори Сурібаті на знак своєї перемоги. О 12:15 його замінили на вдвічі більший. Момент підняття другого прапору був зафіксований на Джо Розенталя. Цей твір з мистецької точки зору був нікудишнім, але мав важливе символічне значення, яке підхопила преса і уряди союзників. Вперше прапор США було піднято на японській території, що давало багатьом надії на швидке і переможне завершення війни. Для морської піхоти США, у доцільності існування якої сумнівалось чимало військовиків, ця фотографія послужила демонстративною заявою своєї професійності. Адмірал , побачивши майоріючий прапор, навіть промовив до генерал-лейтенанта Сміта: «Тепер за існування морської піхоти можна п'ятсот років не хвилюватися» Після падіння Сурібаті, невеликий загін японських вояків контратакував її вершину, відбив противника і, скинувши зірково-стрічковий прапор, здійняв японський . Солдати США двічі перехоплювали гору і двічі піднімали свій прапор. За їх свідченнями, трофейний японський стяг був весь червоний від крові його захисників. Бій у околицях Мотоями Після взяття Сурібаті та повернення наглядача за операцією адмірала Джеймса Форестела до США, битва за Іодзіму ставала дедалі запеклішою. Японський головнокомандувач Курібаясі все ще мав у розпорядженні більшу частину свого війська. З по дивізії морської піхоти США повільно просувались до летовища Мотояма. Зазнаючи значних втрат у живій силі, її солдати послідовно знищували підземні укріплення японців. В середньому швидкість просування становила 10 м на годину. Переконавшись на власному досвіді, що артилерія неефективна проти підземного противника, морські піхотинці широко використовували вогнемети, ручні гранати і танки з вогнеметною установкою. Бої тривали навіть вночі при освітленні острова авіацією і кораблями США. Нарешті, під вечір 26 лютого летовище Мотояма було захоплено силами США. Того ж дня інженерний батальйон почав його перебудову, яку завершив за п'ять днів. перший бомбардувальник B-29, що зазнав пошкоджень під час нальоту на Токіо, приземлився на Іодзімі і був відремонтований. Острів було підготовлено для здійснення широкомасштабних бомбардувань японських міст. Незважаючи на падіння летовища, плато Мотояма залишалось під захистом 2-ї японської об'єднаної бригади генерал-майора Сенда. Завдяки його вишколу, цей неупорядкований підрозділ було перетворено на потужну бойову машину. Через запеклий опір вояків Сенди, солдати США називали фронт в районі Мотоями «м'ясорубкою». Впродовж десяти днів чисельно і технічно переважаючий противник не міг прорвати тутешню оборону. З наближенням військ США, генерал-лейтенант Курібаясі переніс свій штаб до північного району Іодзіми. Зранку загони 3-ї дивізії морської піхоти пішли у масовий наступ і захопили центральну частину острова. Японські сили опинилися роз'єднаними на півночі і сході. Останні дні Наступ США все наростав. У захисників острова вичерпалися запаси води і вони почали страждати від спраги. Ті з японців, хто виходив із підземних бункерів здобути дощової води, практично не поверталися. командир 145-піхотного полку полковник Ікеда, який захищав штаб головнокомандуючого, урочисто спалив військовий прапор, щоб не дістався противнику. Готуючись до завершення операції, генерал-лейтенант Курібаясі відправив прощальну телеграму до Генштабу у : « \| Наступив час останнього бою. З моменту прибуття ворога, [мої] підлеглі офіцери і солдати воювали завзято, немов демони. Я радий, що не зважаючи на неймовірні наземні, морські і повітряні атаки чисельно переважаючого [противника], [наші воїни] блискуче продовжували боротьбу...Через безперестанний натиск ворога, [вони] полягли один-за-одним. Всупереч Вашим очікуванням, [мені] нічого не залишається як передати острів у руки противника. З невиразним жалем у серці, уклінно осмілююсь просити Вас пробачити мене. Зараз, коли вичерпались снаряди, висохла питна вода і всі бажають ринутися у останній бій, [я] постійно думаю про ласку імператора і не жалкуватиму [за неї] свого життя. Знаю, що імператорські землі не матимуть спокою допоки Іодзіма не відвойована. Тому навіть якщо я стану привидом, присягаю обов'язково повернути її. Перед останнім боєм, висловлюю Вам свої істинні помисли і, безперестанно молячись за перемогу нашої Монаршої держави, навіки прощаюсь з Вами... \| » війська США досягли найпівнічнішої точки острова — місцевості Кітанохана. Цього ж дня з Токійського Генштабу було надіслано повідомлення про підвищення Курібаясі до рангу , однак він не дізнався про це. Противник зруйнував усі засоби зв'язку. Курібаясі встиг лише віддати останній наказ своїм воякам: « \| 1. Наступив час останнього бою. 2. [Наказую] корпусу [Оґасавара] розпочати в ніч на 17 березня загальний наступ і знищити ворога. 3. [Наказую] усім підрозділам атакувати ворога на відповідних фронтах [лише] опівночі. Битися на смерть до останнього; назад не оглядатися. 4. Я буду постійно попереду вас. \| » За цим наказом решти японських сил перейшли від оборони до наступу. Під час нього загинув командир танкового полку, полковник Нісі, який незважаючи на важке вогнеметне поранення, продовжував боротьбу ще 2 доби. У ніч з на була проведена завершальна контратака японців. Генерал Курібаясі і контр-адмірал Ітімару, особисто очоливши декілька сот вояків, щосили вдарили по позиціях противника. Перед виступом, Ітімару склав послання-заповіт на ім'я президента США, — «Лист до Рузвельта». Контр-адмірал переклав його за допомоги японського солдата з і, передбачивши, що противник обшукуватиме тіла полеглих офіцерів, заховав його собі під пазуху. Під час контратаки Ітімару загинув, а лист потрапив до рук морських піхотинців. його опубліковали у газетах США. У цьому посланні покійний контр-адмірал покладав відповідальність за розв'язання війни між двома країнами на Рузвельта і викривав експансіоністські амбіції США в Азії. Найголовніше, Ітімару вказував на протиріччя лозунгу «боротьби проти поневолення і тиранії», оскільки воюючи з тираном , Рузвельт водночас тиснув руки тирану . Завдяки раптовості останнього удару японців, війська США зазнали значних втрат. 59 морських піхотинців було вбито, а 119 — смертельно поранено. Захисники острова полягли всі, включаючи генерала Курібаясі. Він вступив у бій попередньо скинувши з себе генеральські петлиці і ордени. Саме через це солдати противника не змогли розпізнати його тіла. Не зважаючи на те, що бої тривали до 26 березня, Голланд Сміт, бажаючи вислужитися, доповідав командуванню США про повне підкорення острова війська вже . Водночас, токійський Генштаб, не знаючи реального положення справ на Іодзімі, відправив на неї останню телеграму з наказом вчинити захисникам самогубство. Підсумки і наслідки Пам'ятник «Підняття прапору на Іво Джіма» біля Воєнного меморіалу морської піхоти США. Під час битви за Іодзіму загинуло 20 703 солдат з японського контингенту у 20 933 чоловік. Кількість полонених склала 216. Більшість з них задавалися до кінця березня. Загальні втрати військ США становили 27 909 чоловік, серед яких 6 825 полегли у боях, а решта отримали поранення різного ступеню тяжкості. Битва за Іодзіму стала єдиною операцією японських збройних сил у , у якій втрати США перевищили їхні власні. Кількість загиблих і поранених вояків армії США за перші три дні операції була найвищою у воєнній історії цієї країни. Хоча битва за острів була закінчена, уціліла сотня японських солдат все ще переховувались у підземних тунелях, і, не знаючи про перемогу противника, продовжувала чинити поодинокий опір. Двоє останніх захисників острова капітулювали лише року, через 4 роки після завершення операції. Серед шести солдат, які здійняли на горі Сурібаті, додому повернулися лише троє. 3-а, 4-а та 5-а дивізії морської піхоти США втратили стільки особового складу, що не змогли прийняти участь у наступній битві за Окінаву. Показовим є те, що серед усіх , якими були нагороджені морські піхотинці Сполучених Штатів у Другій світовій війні, чверть була вручена учасниками боїв на Іодзімі. На пам'ять про острів і перемогу на ньому було названо лінкор флоту США, а також зведено монумент поблизу за мотивом фотографії «Підняття прапору на Іво Джіма». Церемонія «Возз'єднання Честі» у 2005 році. Завдяки захопленню острова, США отримали ідеальне місце для авіаційної бази, яку можна було використовувати як проміжний пункт під час бомбардувань основних островів . Вже у перших числах березня, після того як інженери відремонтували летовища, ескадрилії B-29 здійснили ряд нальотів на японські міста. авіація США виконала , — , а — . Ці повітряні атаки стали регулярними, і були націлені не стільки на військові об'єкти, як на залякування цивільного населення. Іодзіма стала ремонтною стоянкою і місцем розміщення винищувачів , котрі захищали бомбардувальники від японської артилерії. Загалом, до кінця Другої світової війни близько 2 251 літаків B-29, які були підбитими токійськими силами протиповітряної оборони під час виконання завдань, терміново приземлялися на Іодзімі та ремонтувалися тут. По закінченню війни острів тривалий час знаходився під окупацією США. У 1960-х роках на Іодзімі була створена військова база збройних сил цієї держави, на якій зберігали . Під тиском японського уряду, у році США повернули острів Японії і вивели з нього війська. року на Іодзімі було проведено поминальну службу і церемонію примирення — «Возз'єднання Честі». Вона була організована зусиллями відставних військових Японії і США, а також ветеранів, які приймали участь у битві. На захід зібралось понад 400 чоловік. Була встановлена пам'ятна дошка японською і англійською мовами, з прославленням полеглих і молитвою за мир. Виноски ^ Morison, Samuel Eliot (1963). “Iwo Jima and Okinawa”, The Two-Ocean War, 443, New York, New York, USA: Ballantine Books, Inc.. ISBN ISBN 45-02493-1-195. Розпорядженням від року острову Іомдзіма була повернута стара назва , яку він мав перед . Англійський варіант Іво Дзімма (Iwo Jima) походить від японського застарілого написання острова Іуодзіма (iwojima, ????) на картах імперського флоту Японії. У знак «?» передавався латиницею як «wo», але вимовлявся як «о». Ймовірно, при перекладачі з , слідували транслітерації назви острова, тому у англомовних джерелах його називають «Іво Джіма» («Іво Дзіма»). Джерело: 20 сантиметрові вагою у 90 кг, які мали довжину польоту у 2 — 3 км, та 40 сантиметрові снаряди, які мали довжину польоту понад 7 км Японські гармати, замасковані на схилі гори Сірібаті і північному плато летовища Мотояма, були розміщені непомітно для флоту США. Окрім цього очікувалось, що до Іодзіми особисто прибуде адмірал для контролю над виконанням операції. Існував також запасний план, який передбачав висадку підрозділів США на південно-західному узбережжі Іодзіми, аби нівелювати вплив на південно-східному узбережжі. Проте його відклали через небезпечність великих хвиль, спричинених сильним сезонним північно-західним вітром. Під час бою лейтенант Абе Такео потрапив до полону, а після війни став постійним директором Асоціації Іодзіма і долучився до створення меморіальної дошки на острові в честь полеглих японських солдат. Здався у полон разом із пораненими і пацієнтами. Гора Сурібаті знаходилась під контролем сил Японського імперського флоту, командири якого прохолодно ставились до головнокомандуючого Курібаясі і, слідуючи своїм переконанням на рахунок оборони, порушили його наказ не відкривати вогонь до висадки військ противника на острів. Згодом фотографія Розенталя під назвою «Підняття прапору на Іво Джіма» отримала . Сам Рузвельт листа не побачив через раптову смерть.
1 2 3 4 5 Категория: Історія всесвітня \| Добавил: DoceNt (03.11.2016)
Просмотров: 379 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: