РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Українська держава - Історія України - Реферати - Каталог статей

Українська Держава — українська держава, що існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським. Постала на місці Української Народної Республіки в результаті державного перевороту. Підтримувалася консервативними колами українського суспільства, військовими, землевласниками, а також командуванням Центральних держав. Проводила внутрішню політику, спираючись на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці дотримувалася антибільшовицького курсу, орієнтувалася на союз із Кубанню і Доном, користувалася підтримкою Німеччини. Ліквідована в ході антигетьманського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки. В історіографії інколи називається Гетьманатом.Зміст 1 Історія 1.1 Переворот 1.2 Політична криза листопада 1918 р. Повстання 1.3 Хронологія 2 Адміністративно-територіальний поділ 3 Внутрішня політика 3.1 Державне будівництво 3.2 Економічна стабілізація і робітниче питання 3.3 Аграрне питання 3.4 Національно-культурна політика 4 Зовнішня політика 5 Державний устрій 5.1 Уряди 6 Збройні сили 6.1 Армія 6.2 Флот 7 Релігія 8 Історіографія 9 Примітки 10 Джерела 11 Література 12 Посилання [ред.] Історія Українська держава (травень-листопад 1918): Українська держава Кримський крайовий уряд Кубанська народна республіка ЗУНР (19.X.1918) Всевелике Військо Донське Білоруська народна республіка Литовська республіка Польська республіка Австро-Угорщина Королівство Румунія Королівство Сербія Радянська Росія Українська держава (листопад - грудень 1918): Антиурядові повстання. Похід Директорії на Київ Наступ поляків на Холмщину й ЗУНР Наступ більшовиків на Східну Україну Наступ румунів на Буковину [ред.] Переворот Детальніше: Вступ німецької армії до Києва 1918 та Гетьманський переворот 1918 В кінці лютого 1918 року, за збройної підтримки Німеччини та Австро-Угорщини, Центральна Рада та уряд Української Народної Республіки повернулися до звільненого від більшовиків Києва. Українська влада не змогла стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Україні, встановити ефективну адміністрацію на місцях та гарантувати виконання Брест-Литовських мирних угод. Соціалістичний курс, якого дотримувався український уряд до більшовицької окупації, змінено не було. В регіонах процвітала корупція і бандитизм. Таким станом справ було обурене не лише українське населення, а й німецьке і австро-угорське командування. Воно було зацікавлене в нормалізації господарського життя України щоби розпочати імпорт українського збіжжя для потреб власних країн[1]. Проголошена в ході організованого правою офіцерською політичною організацією «Українська народна громада» і схваленого командуванням німецької групи військ в Україні державного перевороту 29-30 квітня 1918 р. Хронологія подій: 29 квітня початок засідань Всеукраїнського з'їзду хліборобів у Києві (7000 делегатів від 3 млн. українського населення), вимога припинити соціальні експерименти та відновити гетьманат — історичну форму правління в Україні; одностайне обрання делегатами Павла Скоропадського гетьманом України; миропомазання Павла Скоропадського на гетьмана єпископом Никодимом, молебень на Софійській площі.; захоплення прихильниками гетьмана урядових закладів, розпуск Центральної Ради; обнародування «Грамоти до всього українського народу» та «Законів про тимчасовий устрій України»; 30 квітня формування уряду М. П. Василенка роззброєння синьожупанної дивізії та формувань Січових Стрільців; [ред.] Політична криза листопада 1918 р. Повстання Джерела кризи: нерозв'язаність аграрного питання; радикальна позиція лівих націоналістичних партій; підривна пропаганда агентури РКП(б); протистояння робітників і промисловців; вимушене затягування формування збройних сил; ворожість російського населення, партій і організацій; революція в Німеччині. Опозиційні центри: Ліво-націоналістичний (Український Національно-(Державний) Союз (українські соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, Трудова Партія; хлібороби-демократи, Рада залізничників, Поштово-телеграфний союз, українські соціал-демократи, соціалісти-революціонери; голова. А. Никовський, В. Винниченко). Всеукраїнський Союз Земств). Правий русофільський («Київський національний центр», «Союз відродження Росії», «Союз діячів України»). Радикальний більшовицький (КП(б)У). Селянське повстанство (єдиних організаційних форм не мало). [ред.] ХронологіяДатаПодія 1.Vзаборона на проведення з'їзду представників міст 8 - 11.Vз'їзд Конституційно-Демократичної партії 13 - 16.Vз'їзд Української партії соціалістів-революціонерів (нелегальний), створення Українського Національно-Державного Союзу 15 - 18.Vз'їзд представників промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства — «Протофіса» (голова. кн. Голицин, тов. голови. М. Ф. фон Дітмар) 19.Vкиївський єпархіальний з'їзд, обрання архієпископа Антонія (Храповицького) головою Київської митрополії 25.Vположення про Малу раду міністрів 27.Vзакон про земельні комісії 6.VІвибух військових складів у Києві (теракт) 12.VІпідписання прелімінарної мирної угоди із РРФСР (Київ) 14.VІпожежа на дров'яних складах у Києві (теракт) 20.VІ - 11.VІІВсеукраїнський Церковний Собор у Києві 1.VІІстворення Державного університету в Кам'янці-Подільську 5.VІІ - 12.VІІутворення Комуністичної партії (більшовиків) України (Москва) 8.VІІЗакон про Державний Сенат 19.VІІпочаток загального страйку залізничників 24.VІІратифікація Німеччиною Брест-Литовських угод з Україною 30.VІІвбивство Ейхгорна, командувача німецьких військ в Україні (теракт) 31.VІІвибух на складі боєприпасів в Одесі (теракт) 1.VІІІТимчасовий закон про верховне правління державою на випадок смерті, важкої хвороби і перебування за межами держави Ясновельможного пана Гетьмана всієї України 17 серпня — Візит Ф. А. Лизогуба в Берлін; 5 вересня — Закон про вибори в земства 4-17 вересня — Візит у Німеччину гетьмана П. Скоропадського 17 вересня — Перетворення Українського народного університету в Києві на Київський державний український університет 18 вересня — В. Винниченко обраний головою Українського національного союзу (УНС) 16 жовтня — Універсал про відновлення козацтва в Чернігівських, Полтавських, Харківської губернії. 18-19 жовтня — Проголошення Української Держави на території Галичини, Північної Буковини й Закарпаття 22 жовтня — Грамота до українського народу 30 жовтня — 12 листопада — Розпад Австро-Угорської імперії 9 листопада — Проголошення Західно-Української Народної Республіки 11 листопада — Захоплення м. Чернівці румунськими військами 12 листопада — Закон про автокефалію Української Православної Церкви листопад — Окупація польськими військами Лемківщини, Посяння, Холмщини й Підляшшя 13 листопада — Створення Директорії УНР 13 листопада — Анулювання Брест-Литовського мирного договору СНК РРФСР 14 листопада — «Федеративна Грамота» П. Скоропадського 14 листопада — Уряд С. Гербеля 14 листопада — Відкриття Української Академії Наук у Києві 16 листопада — Початок очолюваного Директорією УНР повстання проти гетьмана 18 листопада — Захоплення Харківської губернії військами отамана Болбочана 18 листопада — Призначення гр. Келлера командуючим збройними силами Української держави 27 листопада — Захоплення Полтавської губернії військами отамана Болбочана 27 листопада — Призначення кн. Довгорукого командуючим збройними силами Української Держави 14 грудня — зречення гетьмана П. П. Скоропадського [ред.] Адміністративно-територіальний поділ Адміністративно-територіальний поділ Української Держави. Зелена пунктирна лінія — територіальні претензії. Уряд Павла Скоропадського скасував адміністративно-територіальну реформу Центральної Ради і використовував старий адміністартивно-територіальний поділ українських земель часів Російської імперії. Українська держава поділялася на 9 губерній і 2 округи[2].Територіальна одиницяЦентрСтароста Волинська губерніяЖитомирД. Андро Катеринославська губерніяКатеринославІ. Черников Київська губерніяКиївІ. Чарторижський Подільська губерніяКам'янець-ПодільськС. Кисельов Полтавська губерніяПолтаваС. Іваненко Харківська губерніяХарківП. Залеський Херсонська губерніяХерсонС. Пищевич Холмська губерніяБрест-ЛитовськО. Скоропис-Йолтуховський Чернігівська губерніяЧернігівМ. Савицький Поліська округаМозир Таврійська округаБердянськІ. Луценко Кримський крайовий уряд1СімферопольМ. Сулькевич Кубанська народна республіка1Катеринодар 1 Вели переговори щодо приєднання до Української держави на правах автономії. Губернії та округи очолювалися старостами, які керували з губернських міських центрів. Столицею було місто Київ. З представниками Кримського крайового уряду та Кубанської народної республіки велися переговори про входження до складу Української держави на правах автономій[3]. [ред.] Внутрішня політика Найбільш консервативний з утворених в ході Громадянської війни 1918—1921 р. політичних режимів. Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу» (автор О. Палтов): «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відновлюються повною мірою, всі розпорядження колишнього українського уряду, так само як і Тимчасового російського уряду скасовуються і анулюються… На фінансовому та економічному полі відновлюється повна свобода торгівлі і відкривається широкий простір приватного підприємництва і ініціативи…» Провідною політичною опорою гетьманського уряду вважаються Українська демократична хліборобська партія і Союз земельних власників. [ред.] Державне будівництво Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України» (прототип — «Основні закони» Російської імперії в редакції від 23 квітня 1906 р.)., держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Наміри встановити монархічний лад відкидалися. У кадровій політиці спирався на земських діячів і професійних управлінців царського державного апарату. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). У законодавстві підтверджувалася дія законодавчих актів Російської імперії, не скасованих урядом Української Держави. Видано понад 500 законодавчих актів; розроблена нереалізована програма реформи судової системи, земського самоврядування тощо. Створено систему державних нагород. [ред.] Економічна стабілізація і робітниче питання Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. Серйозну загрозу являв страйковий рух, актуальним продовжувало залишатися протистояння профспілок і організацій промисловців. [ред.] Аграрне питання У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи. Продовження курсу Столипінської аграрної реформи (Закони від 8 та 14 червня) — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі і німецьким командуванням. Зберігалася державна хлібна монополія. Зіткнення селян і великих землевласників: дії каральних і повстанських загонів (у тому числі Нестора Махна). [ред.] Національно-культурна політика Політика м'якої підтримки українського національно-культурного відродження. Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво. Почали роботу Архітектурний, Клінічний (Київ), Політехнічний, Сільськогосподарський (Одеса) інститути. [ред.] Зовнішня політика Українська держава була визнана 30 державами, в Києві розташовувалися постійні представництва 10-ти з них; Україна мала дипломатичні місії в 23 країнах (на рівні послів Німеччина, Туреччина, Болгарія, Швейцарія, Швеція, Норвегія; дипломатичні представництва Грузії, Азербайджану, Фінляндії). Основною проблемою зовнішньої політики Української держави було встановлення державних кордонів. Західні і північні кордони були визначені у Брест-Литовських угодах. Питання про північно-східні і східні рубежі було відкрите. Уряд ухвалив вважати державним кордоном демаркаційну лінію між українсько-німецькими та більшовицькими військами. Проте планував приєднання усіх земель, що в етнографічному та історичному плані були пов'язані з Україною[4]. У відносинах з новоутвореними державами українська сторона виходила з факту розпаду Російської імперії і визнавала за окремими її частинами, які самовизначились, право на суверенітет[5]. галицьке питання: таємна угода з Австро-Угорщиною про створення коронного краю на землях Східної Галичини, Холмщини і Буковини — анульована в липні 1918 р.; поставки продовольства і товарів державам-протекторам; інциденти, пов'язані з діями військ Німеччини та Австро-Угорщини в Україні. Встановлення політичного, військового і економічного союзів (із подальшим входженням на автономній основі до складу Української Держави) з Всевеликим Військом Донським, Кубанською Радою та Кримською Народною Республікою. Спроби встановлення відносин із країнами Антанти через нейтральні країни як і переговори у Яссах успіху не мали. Країни Антанти стояли на позиції усунення «германофільського уряду гетьмана». Білорусь За Брестським договором до України відійшли три південні повіти колишньої Мінської губернії: Пінський, Мозирський і Річицький, де проживало змішане українсько-білоруське населення. Початково повіти інкорпорували до складу українських Волинської та Холмської губерній. Однак проти такого рішення виступав самопроголошений уряд Білоруської народної республіки. У червні до Києва прибув її надзвичайний посол Роман Скірмунт, який провів переговори щодо перегляду лінії кордону з українським міністром іноземних справ Дмитром Дорошенком. Зустріч закінчилися безуспішно, оскільки з'ясувалося, що білоруський уряд не мав реальної влади в Білорусі . В результаті, за згодою німецького командування, уряд Української Держави розповсюдив свою владу на всі північні території, на які претендував. Постановою Ради Міністрів від 14 серпня на їх основі створили Поліську округу з адміністративним центром у Мозирі. Зі стратегічних мотивів до України також приєднали Гомельський повіт Могилівської губернії, який включили до Чернігівської губернії[6]. Дон Відносини Української Держави з Доном носили союзницький характер. Початково обидві країни мали територіальні претензії одна до одної. Зокрема, Україна прагнула приєднати Таганрозький округ і західні волості колишньої Області війська Донського понад річкою Калитва, що були заселені українцями. Донці мали претензії на Старобільський повіт Харківської губернії та Луганськ. В травні розпочалися двомісячні переговори між українським міністром закордонних справ Дмитром Дорошенком та донськими представниками — міністром торгівлі Володимиром Лебедєвем та послом в Україні Олександром Черячукіним. Зважаючи на більшовицьку загрозу обидві сторони пішли на поступки. 8 серпня уряди Української Держави і Дону підписали договір, за яким визнали незалежність обох країн і зрекалися територіальних претензій. Міждержавний кордон було встановлено по межі між Областю війська Донського з одного боку та Воронезькою, Харківською і Катеринославською губерніями з іншого. В районі Маріуполя до України була приєднана невелика територія для забезпечення цілісності управління містом та портом. Договір також передбачав зрівняння в політичних правах українців та донських козаків, що проживали на в Донській республіці[7]. 18 вересня уряди Україну і Дону уклали окрему угоду щодо господарського життя Таганрозького промислового району. Керівництво ним здійснювала спільна доно-українська комісія, дислокована у Харкові. Політичний союз та економічна співпраця України і Дону зміцнювали їхні позиції в боротьбі проти російських більшовиків. Проте каменем спотикання залишалося кубанське питання — обидві сторони прагнули приєднати Кубань до себе[8]. Крим Кубань Українська Держава проводила політику зближення з Кубанською республікою, плануючи створити разом з нею федерацію. Серед кубанського козацтва цю політику підтримувала «чорноморська партія», нащадки українських запорожців, на чолі з головою Кубанського крайового уряду Лукою Бичем. Їм опиралася партія кубанських «лінійців», нащадків донських козаків, які виступали за союз з Доном та реставрацію імперської Росії. 28 травня кубанський уряд направив до Києва офіційну делегацію у складі Миколи Рябовола, Кузьми Безкровного та Григорія Омельченка для встановлення міждержавних відносин та допомоги проти більшовиків. Послів прийняв особисто гетьман Скоропадський. Окрім офіційних зустрічей, кубанські козаки провели таємні переговори з представниками українського міністерства закордонних справ про справу входження Кубані до Української Держави. Про суть переговорів дізналися донці, які натиснули на Кубанський крайовий уряд з вимогою припинити їх. У відповідь кубанська влада надіслала київській делегації заборону вести переговори про приєднання, наказавши зосередитися на питаннях озброєнь. В результаті переговорів Українська Держава почала з червня надсилати до Кубанської республіки щомісячні транспорти з рушницями, набоями і артилерійськими снарядами. Незважаючи на заборону, таємні контакти між кубанським козацтвом і українським урядом тривали. Польща Згідно з Брест-Литовським миром суверенітет Української Держави поширювався на Холмщину та Підляшшя. На їхній території була утворена Холмська губернія. Входження цих земель до складу України спричинило протести місцевого польського населення[9]. Оскільки Польща не мала незалежності, офіційні контакти між польською та українською сторонами відбувалися через Австро-Угорщину. Остання сподівалася на утворення Польської держави під своїм протекторатом і діяла неприхильно до України. Через це український уряд покладався на Німеччину, що підтримувала Київ як реальну противагу російському та польському впливові у Східній Європі. Гетьманат ігнорував усі вимоги австрійців провести українсько-польський кордон по річці Буг, східніше від зафіксованої у Брест-Литовському договорі лінії. Після розпаду Австро-Угорщини, польське населення Холмської губернії організувало національне ополчення. 5 листопада гетьман П. Скоропадський звернувся до командування німецьких військ в Україні з проханням ввести на територію губернії українсько-німецькі підрозділи для охорони української адміністрації та населення. Німці погодилися, але повстання Директорії перекреслило усі плани. В грудні 1918 року польські збройні частини новоутрвореної Польської Республіки спільно з польським ополченням окупували Холмщину, Підляшшя та частину західної Волині. Українська адміністрація була інтернована до Калішського табору[10]. Румунія Уряд Української держави прагнув повернути від Румунії українську частину Бессарабії, а саме Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти, де більшість населення складали українці. До часу розв'язання територіальної проблеми Київ не встановлював дипломатичні відносини з Бухарестом на рівні послів. 11 травня гетьманський уряд розпочав «митну війну», заборонивши імпорт товарів до Румунії і Бессарабії. 25 червня була припинена діяльність румунських приватних скупників сировини та продовольства. Одночасно українська влада матеріально і культурно підтримувала українські організації в Бессарабії. Восени 1918 року, користуючись підтримкою Антанти, Румунія остаточно анексувала Бессарабію. Територіальне питання залишилося не вирішеним[11]. Росія (більшовики) У ході переговорів з РРФСР досягнуто прелімінарної мирної угоди. Встановлена так звана «нейтральна зона», що розмежовувала сторони до встановлення державного кордону. Україна приєднала окремі території Мінської, Могилівської, Курської та Воронезької губерній. Велике значення мала боротьба з більшовицькою підривною агітацією і шпигунством. Росія (білий рух) Надання технічної і фінансової допомоги Білому руху на півдні Росії. Створення підлеглого гетьманові Особливого Корпусу із числа російських офіцерів-добровольців для боротьби з більшовизмом. Роботи зі створення Південних, Північних і Астраханської білих армій. [ред.] Державний устрій Державна печатка Української Держави Палац київського генерал-губернатора — офіційна резиденція гетьмана. Згідно «Законам про тимчасовий устрій України», гетьман — голова держави і гарант «порядку». Відповідальний перед гетьманом уряд. Незалежна судова система. Місцеве земське і міське самоврядування. Повнота законодавчої влади визнавалася за представницьким органом влади — сеймом. [ред.] Уряди 29 квітня — 30 квітня 1918 Микола Миколайович Сахно-Устимович — в.о. голови Ради Міністрів — уряд не сформований голова Ради Міністрів («отаман-міністр»)Міністри30.IV — 4.V4.V — 24.X25.X — 14.XI14.XI — 14.XII Отаман-міністрВасиленко М.П.Лизогуб Ф.А.Лизогуб Ф.А.Гербель С.М. закордонних справВасиленко М.П.Дорошенко Д.І.Афанасьєв Г.О.— військовий—Рогоза О.Ф.—— морськийМаксимов М. Л.Максимов М. Л.Покровський А.Г.— внутрішніх справВишневськийЛизогуб Ф.А.Кістяковський І.О.— фінансівРжепецький А.К.Ржепецький А.К.Ржепецький А.К.Ржепецький А.К. торгівліГутник С. (кадет)——Меринг С. праціВагнер Ю.М.Вагнер Ю.М.Славинський М.А.Косинський В.А. шляхів сполученняБутенко Б. А.Бутенко Б. А.—Ландеберг В.Є. продовольстваСоколовський Ю. Ю.Соколовський Ю. Ю.—— юстиціїЧубинський М.П.Чубинський М.П.В'язлов А.Г. (с/ф)Рейнбот В.Є. віросповіданьВасиленко М. П.Зеньковський В.Лотоцький О. (с/ф) Стебницький П. (с/ф)Воронович М.М. народного здоров'яЛюбинський В. Ю.Любинський В. Ю.Любинський В.Ю.— народної освіти—Василенко М. П.—Науменко В.П. землеробства—Кокольцов В.Г.—— державний контролер—Афанасьєв Г.О.—— державний секретарГижицькийКистяковський І. Завадський С.—— [ред.] Збройні сили [ред.] Армія Детальніше: Армія Української Держави та Сердюцька дивізія (1918) Гетьман оглядає війська Роботи зі створення армії, штатна чисельність: 8 піхотних корпусів у складі 54 піхотних й 28 кавалерійських полків, 48 польових артилерійських полків, 33 важких артилерійських полків, 4 кінно-артилерійських полків: 1-й Волинський корпус 2-й Подільський корпус 3-й Херсонський корпус 4-й Київський корпус 5-й Чернігівський корпус 6-й Полтавський корпус 7-й Харківський корпус 8-й Катеринославський корпус Особовий склад армії в мирний час нараховував 75 генералів, 14 930 старшин, 2 975 військових службовців, 291 120 підстаршин і козаків, 4,5 кавалерійських дивізій. Формування за територіальним принципом. Реальна чисельність збройних сил у листопаді — до 60 тисяч осіб. У липні 1918 року була створена Сердюцька дивізія на зразок гвардійських полків Російської імперії. До підрозділу було набрано добровольців і призовників 1899 року народження, переважно з козаків Лівобережжя. У жовтні дивізія нараховувала близько 5 тисяч бійців. Ними командував полковник Віктор Клименко. Дивізія була найбоєздатнішою військовою частиною Української Держави і захищала гетьманат під час повстання Директорії. Після бою під Мотовилівкою та неуспішної оборони Києва, частина сердюків перейшли на бік повстанців, влившись до лав Січових Стрільців. [ред.] Флот Детальніше: Український державний флот [ред.] Релігія Православ'я було офіційною релігією Української Держави. Згідно з «Законами про тимчасовий державний устрій України» впровідне положення країні займала християнська православна віра[12]. Одночасно з цим, громадяни України, які належали до інших конфесій, мали право на сповідування своєї релігії та обрядів[13]. В Центральній та Східній Україні панівною була Російська Православна Церква. Проте на території Західної України існували тертя між православними, греко-католиками, римо-католиками та юдеями. У конфліктах Міністерство ісповідань Української Держави і Рада Міністрів морально і матеріально підтримували православне духовенство. Так, 25 червня уряд виділив 3 млн карбованців на допомогу священикам, що переселялися на приєднані до Української Держави Волинь, Холмщину, Гродненщину, Поділля і Полісся. 2 липня було виділено 120 тисяч карбованців на утримання православного духовенства на землях Холмщини, Підляшшя та Полісся[14]. [ред.] Історіографія Радянська: маріонетковий пронімецький уряд поміщиків і великої буржуазії. Ліво-націоналистична українська: проросійський антинаціональний режим. Дмитро Дорошенко (1930) зазначає, що час існування Української Держави «при всіх своїх помилках і розчаруваннях був періодом найбільшого виявлення української творчости в сфері політичного, економічного і культурно-просвітного будівництва»[15].
1 2 3 4 5 Категория: Історія України \| Добавил: DoceNt (09.09.2016)
Просмотров: 542 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: