РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС - Історія України - Реферати - Каталог статей

У системі зовнішньополітичних пріоритетів України особливе місце посідає співробітництво з ЄС. Європейський вибір нашої держави відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин. Однак, сучасний стан відносин України з Європейським Союзом наводить на серйозні роздуми. Проблеми співробітництва України з ЄС, можливі напрями поглиблення взаємовигідної співпраці стали предметом обговорення на заочному круглому столі, організованому експертами УЦЕПД. Експерти УЦЕПД запропонували учасникам круглого столу відповісти на наступні питання: 1. Як би Ви охарактеризували сучасний стан взаємовідносин України з ЄС? 2. Що, на Ваш погляд, перешкоджає інтеграції України до Європейського Союзу? 3. Яких першочергових заходів необхідно вжити для прискорення інтеграції України до ЄС? На думку експертів УЦЕПД, продуктивним є співставлення думок представників різних гілок влади, незалежних експертів та науковців щодо сучасного стану відносин України з ЄС, перспектив і пріоритетних напрямів інтеграції нашої держави до Європейського Союзу. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ У стосунках України з ЄС настав час нових можливостей, але й нових ризиків. Нових можливостей — тому, що на виборах в Україні Президент переміг на платформі європейського вибору, європейської інтеграції. Справді, в нашій країні була альтернатива, чи швидше, дилема — в якому напрямі рухатись? І певною мірою, справедливо стверджувати, що український народ на президентських виборах зробив європейський вибір. Це серйозний мандат на здійснення рішучих кроків у напрямі європейської інтеграції. Якщо до цього Україні закидали, що вона начебто не визначилася з курсом щодо Європейського Союзу, то я думаю, що результат виборів — це і є відповідь на питання щодо курсу. Крім того, і призначення нового Уряду, і формування парламентської більшості відбулися, в принципі, саме на засадах європейського вибору. І це не лише декларації, це певні конкретні речі. Зокрема, завдяки відповідним дорученням Президента та рішенням Уряду, було знято багато питань у відносинах України з Європейським Союзом. Почали здійснюватись реальні кроки по реформуванню нашого суспільства — йдеться, зокрема, про адміністративну реформу, реформу агропромислового комплексу, ряд інших важливих кроків. Це посилило позиції України в стосунках з ЄС, сприяло появі нових очікувань з боку Європейського Cоюзу і країн-членів. На цьому фоні ми можемо говорити про певний кредит довіри до України та про створення нових можливостей в наших взаєминах. З іншого боку, це створює і нові ризики: якщо ми втратимо момент зараз, то наступний шанс Україна отримає нескоро. Водночас, треба на речі дивитися реалістично. Зараз ідеться про європейську перспективу як досить віддалену. У найближчому майбутньому жодних кардинальних зрушень на цьому шляху ми не досягнемо. Ми будемо лише закладати підвалини наших майбутніх відносин, але це, в свою чергу, повністю відповідає нашим внутрішнім першочерговим завданням. Отже, реформування економіки і набуття критеріїв членства в ЄС — це дорога в одному напрямі. Ігор Осташ. Зараз Україна знаходиться на етапі реалізації Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), підписаної 14 червня 1994р. в Люксембурзі між Україною та ЄС. Після набуття чинності УПС 1 березня 1998р., остаточно було сформовано механізм двостороннього діалогу, зокрема, регулярні політичні контакти на найвищому рівні. Почали діяти передбачені УПС органи — Рада та Комітет з питань співробітництва між Україною та ЄС, а також Комітет парламентського співробітництва. 11 червня 1998р. Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС, яка реалізується органами виконавчої влади. У відповідь на звернення України до ЄС з проханням визнати право нашої держави на набуття членства в ЄС після досягнення відповідних критеріїв, на самміті ЄС у грудні 1999р. було прийнято Спільну стратегію ЄС щодо України. Таким чином, можна говорити про певний прогрес у відносинах, особливо тепер, коли в наших владних органах намітився консенсус щодо самої необхідності інтеграції України до європейських структур. У свою чергу, Європейський Союз також готовий іти нам назустріч. Про це свідчить, зокрема, виступ міністра закордонних справ Португалії (країни, яка головувала у I половині 2000р. в ЄС) Ж.Гами під час візиту до Брюсселя української делегації на чолі з Прем'єр-міністром України В.Ющенком. Крім усього іншого, у виступі пролунала думка про те, що при належному виконанні наших зобов'язань Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС може перерости в асоційоване членство. Це було підтримано і Президентом Європейської Комісії Р.Проді. Насамперед, слід відзначити, що попри всі труднощі трансформаційного періоду ми спромоглися досягти політичного визнання європейського вибору України з боку ЄС. У Спільній стратегії ЄС щодо України, затвердженій на Гельсінському самміті ЄС 10-11 грудня 1999р., задекларовано, що «Європейський Союз відзначає європейські прагнення України та вітає про-європейський вибір, зроблений Україною». Необхідно підкреслити, що йдеться про офіційний документ ЄС, яким визначаються стратегічні напрями розвитку наших двосторонніх стосунків на чотири роки вперед. За основними напрямами стосунків Україна - ЄС сьогодні ведеться щоденна напружена робота. Більш детально вона полягає в наступному. Поставлено на постійну основу виконання УПС. У визначеній послідовності проводяться засідання Ради, Комітету, профільних підкомітетів з питань співробітництва Україна-ЄС, а також Парламентського комітету з питань співробітництва, заходи з політичного діалогу Україна-Трійка ЄС на різних рівнях — від найвищого до експертного. Обговорюються заходи наступної Спільної програми імплементації УПС на 2000р. і подальші роки, які враховують як позитивний, так і негативний досвід реалізації попередньої програми (на 1998-1999рр). Значну роботу здійснено в напрямі приведення національного законодавства у відповідність до норм та стандартів ЄС. Прийнято ряд постанов Уряду, які забезпечують правову основу цього процесу. Зокрема, Постанову Уряду від 1998р. про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС та Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затверджену 16 серпня 1999р. На четвертому засіданні Міжвідомчої координаційної ради (14 квітня 2000р.) затверджено План роботи з адаптації законодавства на 2000р., яким передбачено розробити протягом року понад 50 проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Розширюється договірно-правова база співробітництва. На сьогодні укладено чотири галузеві угоди між Україною та ЄС про співробітництво у сталеливарній та текстильній промисловості, ядерній енергетиці. Додаткові можливості розкриваються з підписанням Україною і Євросоюзом багатосторонньої рамкової Угоди INOGATE (22 липня 1999р.) щодо створення правових засад міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи, в т.ч. з урахуванням транзитних можливостей України. Ведеться робота з підготовки до підписання Угоди про науково-технічне співробітництво та про торгівлю ядерними матеріалами. Окремої уваги заслуговує робота з реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України. Унікальність цього документу, порівняно з базовою угодою УПС, полягає в тому, що Стратегія поширює можливості двостороннього співробітництва на сфери, які раніше не були задіяні повною мірою у діалозі України з ЄС, — це зовнішня політика та політика безпеки, а також юстиція та внутрішні справи. В рамках першого Робочого плану реалізації Спільної стратегії, який діяв у період Португальського головування в ЄС, було започатковано серію консультацій на експертному рівні з питань роззброєння, експорту звичайних озброєнь, загальної безпеки, нерозповсюдження, проблематики ОБСЄ тощо. Представники України брали участь у конференції з питань наркотичних речовин у Європі (28-29 лютого 2000р.). За результатами місії експертів ЄС в Україну (січень 2000р.) підготовлено спільну доповідь щодо боротьби з нелегальною імміграцією та торгівлею людьми, а також рекомендації, які були схвалені під час Третього засідання Ради з питань співробітництва Україна-ЄС (23 травня 2000р.). Започатковано техніко-економічне дослідження для підготовки проекту у сфері боротьби з «відмиванням» грошей в Україні. Досвід розвитку торговельно-економічних відносин між Україною та ЄС переконливо доводить необхідність докладання зусиль з метою розв'язання існуючих проблем та прискорення інтеграції України в європейський та світовий економічний простори. . На сьогодні, в результаті клопіткої роботи відповідних міністерств та відомств України, а також плідної співпраці експертів України та ЄС в рамках Підкомітету №1 з питань торгівлі та інвестицій врегульовано більшу частину (14 з 21) існуючих торговельно-економічних претензій з боку ЄС. Розпочато роботу щодо реалізації Меморандуму міністерства в справах міжнародного розвитку Великобританії про надання технічної допомоги Уряду України у формулюванні та імплементації її торговельної політики. Для забезпечення інтеграції в економічний простір Європи Україна визначила для себе наступні першочергові завдання: (1) набуття членства в СОТ; (2) входження в Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) та Європейську економічну зону; (3) створення зони вільної торгівлі Україна-ЄС. Слід відзначити, що 19 червня 2000р. в Женеві вже підписана «Декларація Україна - ЄАВТ», в якій ідеться про основні напрями та інституційні засади співробітництва сторін. Таким чином, якщо підсумувати наведений (далеко не повний) перелік зробленого за два останніх роки, відповідь на поставлене питання щодо характеристики сучасного стану взаємовідносин України і ЄС є достатньо однозначною і, безумовно, позитивною. Сергій Толстов. Якщо брати до уваги саме ЄС у якості керівних і координаційних органів інтеграційної спільноти (а не позицію урядів окремих країн ЄС), то сучасний стан відносин з Україною можна визначити як певну паузу, яка відбиває настрої вичікування. З одного боку, виконавчо-координаційні структури ЄС усвідомлюють невідповідність України інтеграційним критеріям та відстежують причини затримок у плані виконання українською стороною положень УПС, а з іншого боку, — займають спостережну позицію щодо заходів Уряду В.Ющенка, очікуючи від нього скільки-небудь істотних економічних успіхів. Це головне, оскільки решту контексту взаємовідносин становлять протиріччя другорядного характеру, пов'язані з вужчими, більш егоїстично спрямованими розбіжностями в інтересах окремих ділових груп та окремих країн. Ситуація може змінитися на краще лише в разі створення Урядом та Парламентом України реальних умов для прискорення економічного зростання та виконання необхідних заходів для вступу України до СОТ. Останнє передбачає приведення українського законодавства у відповідність до стандартів країни з ринковою економікою. Враховуючи відсутність чітких уявлень стосовно стратегії економічного розвитку та катастрофічно низький обсяг ВВП України, зробити це буде надзвичайно важко. Лише зі вступом до СОТ Україна виконає положення УПС, яке в принципі дозволить розпочати новий раунд переговорів з ЄС і перевести в практичну площину питання про створення зони вільної торгівлі з ЄС, як це було передбачено в Угоді 1994р. Подібний захід не слід тлумачити як перешкоду встановленню зони вільної торгівлі в межах СНД. На Заході лібералізація міжнародної торгівлі сприймається під кутом зору «глобалізації», тобто як позитивне явище. Так, голова представництва Комісії Європейського Союзу в Україні А.Ванавербек однозначно заявив: «Ми підтримуємо ідею створення зони вільної торгівлі між Україною та Росією»(1). Можна напевно стверджувати, що зараз Україна втратила можливість входження до ЄС на тих же засадах, на яких у цьому процесі братимуть участь країни Центральної та Східної Європи (держави Вишеградської групи, Словенія, країни Балтії, і, можливо, Болгарія та Румунія). Специфіка цих держав полягає в тому, що вони мають з ЄС партнерські угоди (європейського зразка), які визнають за ними статус кандидатів на членство в ЄС, входять до CEFTA (як проміжної адаптаційної структури), мають статус асоційованих партнерів Західноєвропейського Союзу. Можливості України наздогнати згадані держави зараз виглядають надто песимістично. Відтак, можна очікувати, що ситуація у відносинах з ЄС зрушить з «точки замерзання» в разі вступу України до СОТ та значного прискорення темпів економічного розвитку. Але й у цьому випадку саме ЄС буде вирішувати, який тип подальших взаємин буде застосовано до України: модель європейської партнерської угоди (що відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС), або модель відносин асоціації, яку в 70-х роках було встановлено з Туреччиною, країнами Магрибу та Близького Сходу (ці угоди було присвячено переважно економічним аспектам і перспективи членства в ЄС вони не декларували). Співробітництво між Україною та ЄС сьогодні визначається досить фундаментальним документом — Угодою про партнерство і співробітництво, яка охоплює практично всі важливі аспекти двосторонніх відносин. На мою думку, повномасштабна реалізація цієї Угоди для України означає просування шляхом реформування економіки з одночасним наближенням до ЄС. Іншими словами, інтеграція в ЄС має визначатися як стратегічна мета. Сьогодні ж більш коректно говорити саме про наближення до Європейського Союзу. На мою думку, в українській політиці європейської інтеграції слід чітко розмежовувати стратегію та етапи її реалізації, а також бачити об'єктивну послідовність кроків на шляху до Європи. У більш загальному плані, сучасний стан взаємовідносин України та ЄС можна визначити як етап усвідомлення обома сторонами принципово нових економічних і політичних реалій. Так, Україна має чітко зрозуміти, що Європейський Союз — це організація, членство в якій обумовлене досить жорсткими вимогами, які навряд чи будуть переглядатися на користь тієї чи іншої країни-апліканта. Що стосується ЄС, то його розширення в найближчій перспективі поставить нові проблеми і перед інтеграційним угрупованням в цілому. Тому, на мою думку, ставлення ЄС до України та інших держав багато в чому визначатиметься (і вже визначається) процесами, що відбуватимуться всередині ЄС. Очевидно, що всі наслідки нового, багато в чому — безпрецедентного, розширення угруповання сьогодні досить важко передбачити, а тому політика ЄС стосовно нових членів (країн другої та третьої хвилі) ставатиме більш стриманою та обережною. ЧИННИКИ, ЩО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄС Перешкоджає те ж саме, що перешкоджає нам нормально жити в самій Україні. Як я вже зазначав, відповідаючи на перше питання, не можна відділяти процес інтеграції України до ЄС від внутрішніх процесів, що відбуваються в нашій державі. Важко, складно йдуть реформи. Ми не задоволені їх результатами, відповідно й наше просування на шляху європейської інтеграції не є задовільним. Як тільки реформи підуть нормально, відразу ж з'являться і конкретні результати на шляху нашої інтеграції. На жаль, у реальному житті не буває так, щоб прокинутись через 10-15 років і опинитися в Європейському Союзі. Не всі це усвідомлюють, але інтеграція — це, насамперед, дуже копітка робота по приведенню нашого законодавства, наших стандартів до існуючих в Європейському Союзі норм. У зв'язку з цим, єдине, що можна було б назвати додатковим фактором серед тих, що перешкоджають нам, це те, що дуже мало людей у нашій державі, насамперед — серед політичної еліти, серед державних службовців уявляють, що саме треба робити. Існує багато чинників, які перешкоджають інтеграції України до Європейського Союзу. Перш за все, незважаючи на згаданий вище певний консенсус щодо самої необхідності цього процесу, досить впливовими залишаються сили, які цю необхідність відкидають. Чим швидше ми усвідомимо, що іншого шляху для України немає, і разом візьмемося за його реалізацію, тим швидше ми досягнемо реальних результатів. Іншим, основним, чинником є економічний. Хоча потрібно наголосити на тому, що в першу чергу, це питання є політичним, про що свідчить рішення ЄС щодо Болгарії, Румунії та інших країн, які мають практично однаковий з Україною рівень економічного розвитку. Проте, доки ми активно не візьмемося за проведення економічних реформ, доти вони не принесуть певних результатів і, відповідно, вступ до Європейського Союзу буде залишатись лише недосяжною мрією. Ні для кого не є таємницею, що Україна в світі користується сумнівною славою однієї з найбільш корумпованих держав. Це є не лише перешкодою на нашому шляху до цивілізованого світу, гальмом економічного розвитку, а й реальною загрозою національній безпеці України. Якщо говорити конкретніше, то слід згадати про існування певних перешкод на законодавчому рівні. Так, загальновідомими є претензії до України в галузі захисту прав інтелектуальної власності, надмірного втручання держави в регулювання торговельного співробітництва тощо. Якщо не вдаватися в деталі, то можна виділити дві основні групи чинників, що стають на заваді якнайшвидшої інтеграції України в ЄС — зовнішні та внутрішні. До зовнішніх, у першу чергу, слід віднести невизначену остаточно позицію самого ЄС щодо географічних кордонів майбутнього Європейського Союзу та, навіть, часових рамок приєднання до нього нових країн. При цьому, якщо полеміка відносно першого питання на сьогодні має, здебільшого, довготерміновий характер, і його природа залишає певний лаг до отримання остаточної відповіді, то щодо другого — необхідні швидкі, оперативні, але ретельно виважені дії. Проте, останнім часом і для самого ЄС стає дедалі більш очевидним відставання реальної швидкості процесу розширення від задекларованих політичних амбіцій. Про це відкрито починають говорити навіть ті політики ЄС, яких відносять до групи «євроентузіастів». Показовим у цьому плані є, наприклад, виступ Комісара з питань розширення ЄС Г.Ферхойгена на Всесвітньому конгресі Міжнародної торговельної палати (4 травня 2000р., Будапешт). Він визнав повільний хід інституційної підготовки Євросоюзу до розширення, що, в свою чергу, автоматично віддаляє момент прийняття до ЄС нових членів. Інший приклад — це думка міністра закордонних справ Швеції А.Лінд, яка, коментуючи результати неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄС на Азорських островах (6-7 травня 2000р.), зокрема, зазначила: «Я відчуваю реальний ризик зволікання або навіть тимчасового відкладення процесу розширення ЄС». З іншого боку, результати дослідження, проведеного Німецькою торговельно-промисловою палатою на основі аналізу динаміки економічних параметрів країн-кандидатів, також вказують на їх реальну готовність приєднатися до ЄС не раніше 2004р., або навіть пізніше. Незважаючи на певну парадоксальність, ця невизначеність з боку ЄС на даний момент може обернутися для України певним позитивом: застосування Євросоюзом критерію визначення індивідуальної готовності тієї чи іншої країни до членства, а також відставання в часі з внутрішнім реформуванням самого ЄС, за певних умов, надають Україні можливість надолужити своїх Центрально- і Східноєвропейських сусідів з метою приєднання до держав-кандидатів на вступ до ЄС. У цьому контексті логічно визначитися з другою групою чинників, які стримують євроінтеграційний рух України, — внутрішніх. Слід зазначити, що ми ще й досі відчуваємо на собі наслідки недостатньої скоординованості заходів з економічних реформ і завдань євроінтеграційного розвитку. Водночас, динаміка подолання цих наслідків сьогодні надихає на оптимізм. Зокрема, характер завдань, визначених у Посланні Президента України до Верховної Ради «Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004рр.», а також тих, що сформульовані у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України на 2000р., свідчать про рішучу налаштованість скоординувати заходи по згаданих напрямах трансформаційних процесів в Україні. Іншим внутрішнім чинником, який потребує щоденної уваги, є недостатнє поки що розуміння населенням усієї сукупності переваг інтеграції України в ЄС. Втім, і цей стримуючий чинник показує динаміку до зменшення його значення. В результаті реалізації кількох цільових програм, спрямованих на поглиблення обізнаності українців про Європейський Союз, зростає позитивне сприйняття населенням перспектив європейської інтеграції України. Зараз розробляються нові освітні, наукові, культурні програми як в Україні, так і в формі чисельних стажувань та відряджень спеціалістів до країн ЄС. що Євросоюз є, передусім, економічним об'єднанням, і прийняття рішення про членство в ньому зумовлюється, не в останню чергу, економічними параметрами. Саме тому будь-яка невизначеність України щодо характеру її торговельно-економічної політики (чи бути їй ліберальною, чи мати низку обмежень конкуренції на національному ринку) має бути усунена в першу чергу. Підкріплення цього висновку низкою практичних дій з боку виконавчих структур стало б ефективним каталізатором процесу інтеграції України до єдиного європейського економічного простору. Інтеграцію України в ЄС стримують стан і тенденції, що домінують в українській економіці та суспільстві. Можна назвати безліч факторів: економічних, політичних, соціальних. Варто нагадати, що ЄС — не благодійний заклад. Реальні шанси на вступ (за умов певних критеріїв політичної доцільності) мають країни, в яких обсяг ВВП на душу населення становить не менш, ніж 35-40% середнього в ЄС рівня. На сьогодні — це Словенія, Чехія, Польща, Угорщина, Естонія, а також Мальта та Кіпр. Таким чином, перспективу інтеграції України до ЄС перекреслює тривала (впродовж 10 років) руйнація економічного потенціалу країни та відсутність ефективної стратегії економічного розвитку, в першу чергу, на урядовому рівні. Не кажучи вже про відсутність скільки-небудь помітного прогресу в плані становлення громадянського суспільства, правової держави, партійно-політичних каналів взаємодії між владою та народом, поглиблення соціо-культурних та регіональних економічних дисбалансів. Річний ВВП на одного жителя України, за різними підрахунками, зараз становить $350-$617 — це вдвічі менше, ніж у Болгарії, найбіднішій з країн Центрально-Східної Європи - «асоційованих членів» ЄС. За умов досягнення темпів економічного зростання не нижче 6-7% річних, рівень ВВП «славетного» 1990р. може бути відновлено не раніше 2008-2010рр. То про що ж тут можна говорити? Відтак, стає очевидним, що впродовж наступного десятиліття Україна має перспективу або розвиватися за прикладом країн Центрально-Східної Європи (прискорене реформування економіки на основі європейських стандартів, демократизація суспільних відносин, сприяння економічному зростанню за допомогою регуляторів податкової та фіскальної політики, застосування норм європейського права), або за так званою латиноамериканською моделлю, за якої країна, зазвичай, здійснює декілька спроб трансформації суспільства на засадах ринкової економіки та політичної демократії, причому ці спроби лише частково досягають своєї мети та перериваються приходом до влади режимів популістського або олігархічно-авторитарного спрямування. У першому випадку відносини України з ЄС активізуватимуться і матимуть чіткішу перспективу. В другому — вони можуть бути заморожені, або ж навіть скорочуватимуться в дусі встановлення «нових розмежувальних ліній» у постбіполярній Європі. Звичайно, окремим фактором, який треба враховувати, буде стан справ у самому ЄС після введення безготівкового «євро» та наступної фази розширення. Якщо чергові трансформації в межах ЄС пройдуть без ускладнень, то роль ЄС у Європі, включаючи Східну Європу та Причорномор'я, посилиться. Такий розвиток подій призведе до посилення прямого впливу ЄС на Україну та внутрішні процеси в нашій державі. Якщо ж трансформації в межах розширеного ЄС матимуть складніший характер, це спричинятиме більш виразну інтровертну спрямованість стратегії цієї інтеграційної спільноти та обмежуватиме активність ЄС у суміжних субрегіонах. Ігор Бураковський. Головною перешкодою інтеграції України до Європейського Союзу є відсутність широкого консенсусу стосовно європейського вибору. Мова йде про те, що хоча Президент визначив інтеграцію в ЄС як стратегічний пріоритет української політики, на рівні державних інституцій (Парламенту, міністерств та відомств) проблеми інтеграційного процесу мають не тільки різне трактування, а й у багатьох випадках поки що серйозно не дискутуються. Слід окремо зазначити, що сьогодні й серед українських підприємців відсутня більш-менш чітко визначена позиція щодо співробітництва України з ЄС. Можна, очевидно, говорити про відсутність в Україні впливових політичних сил та підприємницьких кіл, які серйозно ідентифікують своє майбутнє саме з Європейським Союзом. Основою такого консенсусу має стати розуміння того, що шлях в Європу — це вибір цілком конкретної моделі соціально-економічного та політичного розвитку. Така модель вигідна, в першу чергу, Україні, а не реалізується під примусом Європи (чи нав'язується ЄС). Суто в технічному плані, проголошення наміру інтегруватися в ЄС означає, що й регулятивна база виробничо-підприємницької діяльності має бути побудована на відповідних принципах, які запроваджені в Європейському Союзі. Іншими словами, сьогодні Україна та ЄС мають багато в чому несумісні господарські механізми, що ускладнює розвиток взаємного співробітництва. Ця проблема багато в чому зумовлена гострим дефіцитом спеціалістів з проблем інтеграційних процесів в цілому та Європейської інтеграції зокрема. Таким чином, відсутня підготовка державних службовців, які б мали належну «європейську» кваліфікацію. ПЕРШОЧЕРГОВІ ЗАХОДИ В НАПРЯМІ ПРИСКОРЕННЯ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ Тут не варто винаходити велосипед, треба лише виконувати взяті на себе зобов'язання. Не більше, і не менше. А це, як виявляється, завжди дуже складно. У нас є Угода про партнерство і співробітництво з ЄС, де виписані дуже конкретні зобов'язання. У нас є внутрішні документи, насамперед, Указ Президента України від 11 червня 1998р. про затвердження Стратегії інтеграції України до ЄС, де чітко розписано, хто, що і коли має робити. Треба тільки виконувати ухвалені рішення. Є мета, є інструменти її досягнення. Поки що, на жаль, бракує лише серйозних результатів. Ігор Осташ. Прискорення інтеграції до ЄС потрібно розпочинати з реалізації Угоди про партнерство і співробітництво. Загалом, для повної інтеграції до ЄС, Україна має пройти два етапи: угоду про вільну торгівлю та асоційоване членство. УПС, зокрема передбачає низку умов, які має виконати Україна для початку переговорів про підписання угоди про вільну торгівлю. Це стосується, перш за все, посилення Україною захисту прав інтелектуальної власності (для чого потрібно прийняти відповідні закони та приєднатися до відповідних міжнародних угод), лібералізації зовнішньої торгівлі та наближення законодавства України до законодавства ЄС загалом. Слід зазначити, що Верховна Рада України та Комітет у закордонних справах роблять певні кроки для впровадження в життя згаданих заходів. Зокрема, на розгляд Верховної Ради було внесено проект постанови, яка передбачає затвердження програми гармонізації законодавства України з законодавством ЄС та створення Комісії з питань європейської інтеграції, на яку має бути покладено завдання верифікації законодавства України на відповідність законодавству Європейського Союзу. Крім того, слід посилити координацію між гілками влади та проводити узгоджену політику інтеграції до європейських структур. Йдеться про створення Національного комітету з питань європейської інтеграції, який би очолив один з керівників Уряду. По-перше, необхідно інтенсифікувати повномасштабну роботу всередині країни з виконання взятих на себе зобов'язань по УПС та Стратегії інтеграції України в ЄС. Програма дій нового Уряду в поєднанні з реалізацією Стратегії інтеграції України до ЄС мають надати відчутного імпульсу просуванню України обраним євроінтеграційним шляхом. По-друге, сьогодні стає достатньо очевидною важливість врахування фінансової складової євроінтеграційного руху. Природним є розуміння того, що для якнайшвидшого втілення економічних реформ в Україні держава звертається за фінансовою підтримкою до міжнародних фінансових інститутів та найбільших країн-донорів. Органічно ж поєднаний з економічними реформами процес приведення країни до норм та стандартів високорозвиненого європейського суспільства все ще залишається без відповідного і належного фінансового забезпечення. Зараз ідеться про те, щоб передбачити в державному бюджеті України спеціальну статтю, де були б акумульовані внутрішні фінансові ресурси, які (разом з технічною допомогою, донорськими внесками та іншими формами міжнародної допомоги) спрямовувалися б на здійснення заходів з приведення країни у відповідність до норм та стандартів ЄС. Крім того, інтенсифікація стосунків Україна-ЄС, яка мала місце протягом останніх двох років, розширення сфер співробітництва, пов'язані з реалізацією Спільної стратегії ЄС щодо України, свідчать також про нагальність приведення організаційної компоненти євроінтеграційної підготовки країни у відповідність до сучасних вимог. У міністерствах і відомствах необхідна чітка структуризація управлінь (департаментів), які б займалися виключно проблематикою інтеграції України до ЄС. Можливо, доцільним є створення окремого структурного підрозділу в рамках Кабінету Міністрів України, який би здійснював загальну міжгалузеву координацію співробітництва України з ЄС. Поряд з цим, треба чітко визначити роль і функції структур, створених в рамках УПС, зокрема, опрацювати шляхи підвищення їх ефективності. Таким чином, ідеться про те, щоб підготовка країни до європейської інтеграції здійснювалась комплексно і являла собою цілісну систему, в якій кожен елемент виконує свою чітко визначену функцію. Лише за таких умов можливо змусити цей механізм працювати на повну потужність. У цьому контексті мова, в першу чергу, може йти не про заходи, а про загальну модель розвитку держави та суспільства. Ці заходи достатньо прозорі та відомі: 1. Створення сприятливих умов для економічного розвитку та прискореної (постіндустріальної) модернізації економіки та суспільства. 2. Впровадження ринкових відносин, формування відповідних відносин власності в усіх без винятку економічних сферах. 3. Загальний перегляд економічного та цивільного законодавства, впровадження європейських правових стандартів. 4. Зміцнення засад політичної демократії та цивільного контролю за силовими відомствами, придушення корупції. Якщо визначати пріоритети, то на перших місцях усе ж таки стоять прискорення економічного розвитку, податкова та бюджетна реформи, вступ до СОТ, виконання в повному обсязі зобов'язань України перед Радою Європи. Важливе значення міг би мати й розвиток проекту транспортування каспійської нафти за маршрутом Грузія - Україна - Польща, що сприяло б залученню європейських капіталів. Проте, враховуючи специфіку європейських та світових процесів, переконаний, що шлях європейської інтеграції України пролягає через глибше попереднє інтегрування до євроатлатничної спільноти, що включає НАТО, Раду Євроатлантичного партнерства, програму «Партнерство заради миру» і, зрозуміло, ЄС/ЗЄС. Цим шляхом до ЄС пішли Греція, Польща, Чехія, Угорщина. Цим же шляхом іде й Туреччина. Участь України в євроатлантичному співтоваристві напевно матиме істотний позитивний ефект, оскільки унеможливлюватиме безглузді та історично безперспективні відхилення від задекларованої на найвищому рівні виконавчої влади України моделі розвитку та інтеграційної орієнтації. Що ж стосується певного обмеження суверенітету, притаманного участі країн у європейських і євроатлантичних структурах, то навряд чи нам є що втрачати. По-перше, ніхто в Європі не викручує руки тим чи іншим членам НАТО і ЄС з метою змусити їх поступитися національними інтересами. Однак, протягом 60-70-х років саме НАТО і ЄС відіграли вирішальну роль у сприянні демократизації та економічному піднесенню Греції, Португалії та Іспанії, допомогли їм подолати спадщину правління диктаторських режимів і тривалої економічної ізольованості. Україна теж навряд чи щось втратить. В 90-х роках держава насолоджувалася суверенітетом у цілком достатніх межах, однак не спромоглася досягти більш-менш пристойних європейських стандартів. Політичне та воєнно-політичне приєднання до спільноти розвинених демократій могло б стати суттєвим чинником внутрішніх трансформацій стосовно досягнення відповідності критеріям європейської інтеграції. Ігор Бураковський. Першочергові заходи лежать у царині великомасштабних економічних перетворень. Адже саме вихід на траєкторію стійкого економічного зростання є найкращим прискорювачем інтеграції України в ЄС. Навряд чи слід очікувати серйозного ставлення з боку ЄС до країни, перспективи розвитку якої залишаються невизначеними та непевними. Тому для України надзвичайно важливо підкріпити декларацію про європейський вибір конкретними позитивними аргументами. Одним з таких аргументів має стати завершення процесу переговорів щодо вступу України в Світову організацію торгівлі, здійснення продуманої та ефективної податкової реформи, забезпечення виконання діючого законодавства (адже саме в цій сфері Україна сьогодні має найбільші проблеми). Думаю, що визнання України державою з ринковою економікою стало б сильним поштовхом подальшого розвитку відносин з Європейським Союзом. ВИСНОВКИ Підводячи підсумки заочного круглого столу УЦЕПД, можна стверджувати, що його учасники оцінюють сучасний стан відносин України з Європейським Союзом з обережним оптимізмом. Помітну стриманість оцінок визначають сьогоднішні реалії. Наголошується на тому, що сучасний стан відносин ЄС з Україною можна визначити як певну паузу, яка відбиває настрої вичікування. Європейський Союз усвідомлює невідповідність України інтеграційним критеріям, займаючи обережну позицію щодо України та очікуючи скільки-небудь істотних економічних успіхів. Говорячи про фактори, що гальмують рух України до Європи, учасники круглого столу, насамперед, виділяють низку внутрішніх проблем. По-перше, це повільність у проведенні економічних реформ, відсутність помітних результатів внутрішніх соціально-економічних трансформацій. Без цього, наголошують експерти, вступ до ЄС буде залишатися недосяжною мрією. По-друге, тривогу викликає високий рівень корупції та економічної злочинності. Україна користується сумнівною славою однієї з найбільш корумпованих держав Європи. По-третє, наголошується на невідповідності нашого законодавства і стандартів існуючим в Європейському Союзі нормам. По-четверте, на думку більшості учасників круглого столу, серйозною перешкодою інтеграції України до ЄС є відсутність консенсусу стосовно європейського вибору як серед населення, так і на рівні державних інституцій (Парламенту, міністерств та відомств). Водночас, наголошується на відсутності в Україні впливових політичних сил та підприємницьких кіл, які ідентифікують своє майбутнє саме з Європейським Союзом. По-п'яте, експерти відзначають явний дефіцит досвідчених фахівців з евроінтеграції, насамперед, серед політичної еліти і державних службовців України. Експерти визначають комплекс заходів щодо прискорення інтеграції України до ЄС — це створення сприятливих умов для економічного розвитку, модернізації економіки та суспільства; впровадження ринкових відносин, проведення податкової і бюджетної реформ. Водочас, наголошується на необхідності зміцнення засад політичної демократії, посиленні боротьби з корупцією, вдосконаленні захисту прав інтелектуальної власності, впровадженні європейських правових стандартів. Важливими умовами наближення України до ЄС називаються вступ до СОТ, виконання у повному обсязі взятих на себе зобов'язань в рамках УПС та Стратегії інтеграції України до ЄС. Експерти звертають увагу на необхідність посилення координації між гілками влади та проведення узгодженої політики інтеграції до європейських структур. Наголошується на тому, що в міністерствах і відомствах необхідна чітка структуризація управлінь (департаментів), які б займалися виключно проблематикою інтеграції України до ЄС. Також пропонується створити Національний комітет з питань європейської інтеграції. Привертає увагу пропозиція експертів щодо зміцнення фінансової складової євроінтеграційного руху України. Йдеться про передбачення у державному бюджеті України спеціальної статті (яка б акумулювала внутрішні фінансові ресурси, донорські внески, іншу міжнародну допомогу) для здійснення заходів з адаптації внутрішніх правил до норм та стандартів ЄС. Експерти УЦЕПД висловлюють глибоку вдячність представникам державних структур, незалежним експертам і науковцям, які взяли участь у дискусії з питань співробітництва України з Європейським Союзом.
1 2 3 4 5 Категория: Історія України \| Добавил: DoceNt (09.09.2016)
Просмотров: 909 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: