РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА. - Історія економічна - Реферати - Каталог статей

Дитина посміхається матері - перша в житті посмішка. Дитина грається - перші в житті ігри. Дитина стала школярем - перші уроки. Перші книжки, перші малюнки, перші пісні... Перші радості і образи. Все - перше. Перші цеглинки побудови особистості. Якою людиною буде ця дитина? Є таке відоме слово — "стереотип", "штамп". Штамп цілком корисний на виробництві, полегшує, прискорює, неймовірно розширює можливості. І дуже небезпечний він в людини, в її розвитку. Тут він неймовірно звужує можливості. При цьому абсолютно неможлива творчість і справжня людська чуйність. Якщо символ масового виробництва - саме єдинообразність, то смисл виховання людини зворотний - неповторність. Саме в дитинстві формується або яскрава людська індивідуальність або безлика, безкрила стереотипність. Саме в дитинстві закладається шлях людини до власного щастя або нещастя. Навіть самий найбільший талант живе серед людей. Його оточують близькі, рідні, ровесники, співробітники. Йому неможливо пройти в житті повз дружніх, синівських, батьківських обов'язків і почуттів, повз своєї любові. Хоч чому ж неможливо? Скільки людей проходять повз всього цього, не одержуючи і невіддаючи всієї повноти почуттів, не відчувши - величезних - радощів життя! Від чого так буває? Ми нерідко недооцінюємо ролі почуттів у нашому житті. Ми заглибились в "світ інформації", ми взагалі почали нехтуватичасом вважати логічне мислення єдино гідним сучасної людини, а емоції (емоційно-асоціативне мислення) чимось атавістичним. І звичайно, присвятивши всі сили розвитку в мисленні дітей раціонального, логічного початку, часто не звертаємо уваги на розвиток їх почуттів. І одержуємо нерідко логіку безкрилу, нетворчу, а емоційне життя примітивне до неуцтва. А цей недолік - відсутність культури почуттів, здатності співпереживати — в зрілі роки, як підтверджують дослідження, неможливо набути навіть проходженням будь-якого спеціального курсу "хороших манер". Цей "університет''може лише одягнути нерозумні, примітивні почуття в маскувальний одяг, але не змінить їх. Звичайно, здержувати примітивно-грубу поведінку також не шкодить. Але хіба не краще розвивати свої почуття в дитинстві на справжньому людському рівні? Відповідь може бути лише одна - можна, прилучивши дітей до найбагатшого досвіду почуттів людських, накопиченому в мистецтвах в широкому розумінні цього слова: музика, література, живопис. Кожне з мистецтв має свою неповторну будову мови і образного мислення, і має свій аспект змісту. І цю будову образного мисленя, і мову, на якій дане мистецтво звертається до духовного світу людини, треба навчитися сприймати. Є багато шляхів до покращення масового розвитку особистості засобами мистецтва, які ми, на жаль, використовуємо далеко неповністю. Тут і розширення виставочної діяльності, і створення нових музеїв, і кіно, і школа, і сім'я і ін. Все це - ланка єдиної лінії. Проте, школа більше ніж інші здатна з дитинства прищепити кожній людині любов до мистецтва, дати основи його розуміння. Це її важливе завдання. Ось чому так хвилює саме в школі існуюча недооцінка естетичної освіти і виховання. На духовний розвиток особистості, як відомо, впливає і сам характер викладання мистецтв в школі. Так, наприклад, навіть в теперішньому викладанні літератури виявляється деяка невірна тенденція. Суть її полягає в заміні емоційно-художнього розкриття смислу твору літератури його історично-соціальним аналізом. Сюжети і образи часто аналізуються лише з боку соціально-історичного, без використання творів мистецтва як засобу етичного і естетичного виховання. Це приводить до перетворення літератури в додаток уроку історії, послаблює інтерес учнів до мистецтва слова, перекручення їх уявлень про його значимість і в кінцевому підсумку збіднює їх духовне життя. Всі ті специфічні функції мистецтва в житті людини при такому методі викладання залишаються майже не використаними. Сам процес пізнання життя через мистецво розуміється в цьому випадку примітивно. Поза полем зору учителя і учня залишається справжній предмет пізнання мистецтва - ставлення людини до явищ життя. За предмет пізнання приймаються лише зовнішні форми речей і явищ. Бо аналіз, наприклад, побудови куба, циліндра, яблука або відмінності породи одних дерев від інших - це предмет вивчення, швидше, для креслення або ботаніки. Краса ж листка або яблука, наше про неї уявлення - вже проблема мистецтва. А це і є проблема людського ставлення. Поза цим немає і уявлення про красу, прекрасне. Тому так небезпечно для уроку малювання маса завдань типу "підібрати власний колір предмету", бо тут часто забувається саме проблема ставлення. Також і в бесідах про мистецтво, якщо вони не побудовані системно, з урахуванням мови мистецтва, зміст картини розкривається лише в плані ілюстрації подій і явищ. За зміст твору в цьому випадку видається лише його сюжет, а не все багатство естетичного, морального, соціального змісту, яким відрізняється будь-яке справжнє творіння мистецтва. Все це - результат відсутності підходу до мистецтва як до особливої форми пізнання і відображення життя, форми, яка не дублює наукового його пізнання (наприклад історію). Досліджуючи проблему розвитку особистості засобами мистецтва (дослідження проводилось в школах Волинської області з учнями молодших і середніх класів), ми поставили завдання, яке формулюється в одній фразі: "Формування в учнів художньої культури як невід'ємної частини духовної культури", а також розробили ряд конструктивних і методичних прийомів в формуванні через світ емоційних ставлень морально-естетичного ідеалу людини. По-перше, це - захоплення мистецтвом. Поза цим захопленням насолода його творіннями не може не тільки бути сформована потреба постійного (на все життя) спілкування з ним, але й не може взагалі відбуватися справжнього спілкування з мистецтвом. В противному випадку спілкування чисто формальне, фіктивне, "для протоколу". По-друге, це - художній розвиток (культура). Це завдання складається з трьох елементів: суть, зміст мистецтва; мова мистецтва; творчість. Суть, зміст мистецтва - це, власне, ті життєві проблеми, ради розв'язання яких і існує мистецтво. Саме тут стверджується в особистості уявлення про характер ставлення до всяких явищ життя. Через мистецтво і усвідомлюється це ставлення, відбувається і передача знань наступним поколінням, формування традиції ставлення. І це неможливо зробити іншими шляхами, оскільки це ставлення завжди єдність почуттів і знань, а подібна єдність можлива лише в мистецтві, в його образній, емоційній формі пізнання. Формула, навіть найкраща, не може передати почуття її творця. Суть мистецтва можна визначити як морально-естетичну позицію часу, середовища, виражені особистістю художника в творі мистецтва. Ми рахуємо це завдання основним, провідним в триєдності елементів художньо-творчого розвитку. Для інших елементів - мова мистецтва і творчість - забезпечуючі. Не розв'язавши даного завдання, втрачається смисл розв'язування і інших. Сприймаючи лише професійну інформацію, тобто не пізнаючи суті мистецтва, людина не сформується як спадкоємець емоційно-морального, соціального досвіду мистецтва. За допомогою певних етапів (уроки, чверті, роки навчання) передбачали розв'язування цієї проблеми. При чому будували уроки так, щоб навіть недосвідчений педагог через характер матеріалу, послідовність завдань був поставлений в умови необхідності розв'язати центральну проблему. Саме для виконання цього завдання ми "змінили" і предмет вивчення. Не навички, не історія мистецтва були для нас предметом вивчення. Вони - лише засоби. Предмет вивчення - зв'язок мистецтва з життям людини. Вся структура і виділення трьох форм художньої діяльності - підпорядкована цьому. Підпорядкована цій меті і методика з її активізацією ігрових моментів, створенням ситуацій уподібнення, з її діалогом учителя і учнів, доступністю засобів і матеріалів. Створення атмосфери радості, насолоди процесом сприймання і творення мистецтва. Що ж формується в душі, в особистості дитини в результаті виконання цього завдання? Здатність сприймати суттєву інформацію мистецтва? Так. Але не тільки. Через пізнання суті, змісту мистецтва в душі дитини поступово формується морально-естетична позиція ставлення до всіх явищ життя - до природи, праці, любові, дружби. Морально-естетична позиція завжди неабстрактна, це перш за все соціальна позиція. Мета - тактовне, тонке проникнення наших переконань через мистецтво в глибину особистості дитини, через її почуття - її захоплення, радість, ненависть, зневагу - в свідомість! Мова мистецтва - це образна будова, через яку художник виражає, а глядач сприймає зміст твору. Проте мова мистецтва - це не просто його зображувальні засоби (хоч вони часто ототожнюються з мовою). Мова - це сама образна будова твору, система, структура, метод використовування цих засобів. Ми будували уявлення дітей про засоби мистецтва, зв'язуючи їх з уявленням про роль цих засобів у мові, образній будові мистецтва. Ми дали чітке розуміння: всі засоби мистецтва - засоби вираження художнього образу. Людина зображує, будує і прикрашає не заради цього, а лише заради вираження свого ставлення до об'єкту, до життя. Третій елемент - творчість. Без неї неможливо, немислимо суті мистецтва злитися з його мовою і вилитися в живий твір мистецтва. Розвинені творчі здібності необхідні і при створенні твору мистецтва, і при його сприйманні. Саме тому в процесі роботи з творами мистецтва ми шукали шляхи формування в учнів здібностей до творчості. Творчість в мистецтві складна і багатопланова, тому треба розвивати такі ж творчі можливості людини. Саме ця здібність передбачає наявність двох елементів: здібність накопичувати, засвоювати багаж знань, і здібність порушувати стереотип, що вже склався, готовність робити крок в незвідане. Породжена накопиченим досвідом і розвиненою фантазією творча здібність передбачає гостру уяву, здібність незрозумілу, абстрактну ідею, почуття, думку уявити, ніби побачити, "внутрішнім зором" її вже здійсненою, реальною. Наступний крок - її реальне здійснення можливе лише як наслідок уяви в свідомості, уяви, яку породила фантазія на основі досвіду. Всі ці елементи можна було б розглянути більш детально, це фактично три групи елементів: наприклад, в творчість входить її провідний елемент - фантазія, інтуїція, уява, допитливість і ні. Але важливо, щоб у розвитку особистості всі елементи були присутні. Характерно, що сформована радість творчої праці переносилась учнями на всі інші заняття. І немає в школі іншого предмета, який дав би дитині таке широке поле для творчого переломлення своїх вражень і уявлень, яке дає їй зображувальне мистецтво з самих перших кроків, з першого класу. Учити творчості можна лише по-творчому, захоплюючись і захоплювати дитину мистецтвом.
1 2 3 4 5 Категория: Історія економічна \| Добавил: DoceNt (04.12.2017)
Просмотров: 382 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: