Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Історія економічна |
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Предмет історії економічних вчень
|
1. Предмет історії економічних вчень Економічне життя суспільства є надзвичайно багатогранним. Йо-го вивчає система економічних наук, які включають науки про за-гальні закони економічного розвитку, галузеві економічні науки, науки, що розглядають конкретні економічні процеси та явища, на-уки про народне господарство. Кожна з них має свій предмет, своє коло досліджуваних питань. Першість серед усіх економічних наук належить економічній теорії (політичній економії). Політична економія як наука склалась у XVII ст. Вона є результатом тривалого історичного розвитку еконо-мічної думки. Економічна думка зародилась у глибокій давнині і пройшла складний шлях від емпіричного розуміння економічних явищ до формування наукових теорій. Очевидно, уже в первісному суспіль-стві люди замислювались над економічними явищами. Але ці їхні погляди ще не складалися в будь-яку систему. Перші спроби систе-матизації економічних поглядів можна віднести до стародавньої до-би й середньовіччя. Проте й вони ще не склались у наукові системи. Економічні знання стали самостійною галуззю досліджень у XVI—XVII ст. — в епоху меркантилізму, хоч і тоді дослідники за-ймалися аналізом тільки окремих економічних проблем. Видатний економіст Йозеф Шумпетер писав, що меркантилізм був не стільки науковим напрямом, скільки практичною політикою. Так само і література меркантилістів була вторинним явищем і міс-тила лише зачатки науки. Таку оцінку меркантилізму заперечує відомий англійський еко-номіст M.Блауг. Він пише, що не можна, наслідуючи Шумпетера, «зводити меркантилізм лише до другорядної течії поступального розвитку економічного аналізу». У меркантилістській літературі вже містилися основні елементи класичного підходу, підкреслює Блауг. Меркантилістів цікавили, зокрема, питання визначення суті ба-гатства, яке вони ототожнювали із золотом і сріблом, регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу дорогоцінних металів у країну, заохочення експорту, протекціоністські тарифи на імпортні товари тощо. Зрозуміло, що в добу панування торгового капіталу основними були питання, зв'язані з торгівлею. Іще не існувало науки, яка б ґрунтувалась на економічних законах і охоплювала всі сфери люд-ської економічної діяльності. Початки такої науки було закладено А. Смітом — представником класичної політичної економії. Саме А. Сміт створив першу систему політичної економії, узагальнивши нагромаджені до нього окремі економічні знання. Послідовники й учні А. Сміта розвивають теорію, вносять в неї нові ідеї. Згодом з'являється критична течія у політичній економії, представники якої (зокрема С. Сісмонді, котрий називав себе учнем А. Сміта) виступають із критикою «економічної ортодоксії». Ця критика забезпечила появу нових напрямів економічної думки. Формуються соціалістичні ідеї. Виникає утопічний соціалізм, з'являється марксизм, який проголошує себе науковим соціалізмом. У 70-х роках XIX ст. економічна думка була репрезентована, з одного боку, історичною, а з іншого — суб'єктивно-психологічною школою, яка ознаменувала розвиток політичної економії на нових, маржинальних (граничних) засадах. На цих засадах наприкінці XIX ст. формується неокласичний напрям економічної думки, з по-явою якого зв'язане становлення мікроекономіки. Новим етапом розвитку політичної економії стала поява у 30-х роках так званого кейнсіанства. Кейнсіанці, на відміну від неокласиків — прихильників економі-чного лібералізму, на перший план висувають проблему регулюван-ня ефективного попиту. З появою кейнсіанства зв'язане також фор-мування нового розділу економічної науки — макроекономіки. Неокласичний напрям і кейнсіанство з моменту їхньої появи і до наших днів пройшли складний еволюційний шлях, по черзі виходя-чи на перший план і в економічній теорії, і в економічній політиці. Своєрідним напрямом економічної думки є інституціоналізм, який виник наприкінці XIX — на початку XX ст. Цей напрям, який за предмет свого дослідження взяв переважно позаекономічні фак-тори, розширив поле аналізу економічних наук, інтегрував економі-чну теорію з іншими суспільними науками. Значний внесок у розвиток економічної думки зробили соціал-реформістські концепції. Знання цих концепцій є практично цінним для формування ринкової економіки в пострадянських країнах. Зрештою, не можна обминути процес історичного розвитку еко-номічної думки в нашій країні. Тривалий час українська економічна думка взагалі не досліджувалась, а видатні українські економісти оголошувались російськими і вивчались у відповідному контексті єдиного суспільно-економічного простору. Процес розвитку економічних поглядів та ідей і є предметом іс-торії економічної думки. Цей курс охоплює також економічні по-гляди, які не склалися в систему. Складовою частиною його є історія економічних учень, тобто економічних поглядів, які об'єднувались у певну систему. Таким чином, історія економічних учень є поняттям вужчим, ніж історія економічної думки. А історія політичної економії, у свою чергу, є основою історії економічних учень. Щодо методико-методологічних засад аналізу історії економіч-ної думки, то вони можуть бути різними залежно від того, якої мети бажає досягти дослідник. У літературі виділяють, в основному, два принципи, два методи: історичний, або хронологічний, і логічний. Історичний підхід передбачає розгляд ідей, теорій у порядку їхнього виникнення та формування. Він дає змогу проаналізувати сукуп-ність поглядів, ідей на певному етапі суспільного розвитку й дальшу еволюцію цих ідей. Такий підхід може поєднуватися з аналізом со-ціально-економічних умов, що в них формувалися ці погляди та ідеї. Логічний метод грунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв'язку з іншими тео-ріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку. Досить часто оби-два методи поєднують. Варто згадати і так званий мотиваційний, або класовий, метод, коли аналіз економічної думки підпорядковується економічній мо-тивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну част-ку кінцевого продукту, а відтак — класова позиція теоретиків, ідео-логів того чи того класу. Цей метод використовував К, Маркс і його послідовники. Не заперечуючи наявності такої боротьби, треба, проте, урахову-вати, що це лише одна зі складових характеристик суспільства, а її теоретичне обгрунтування — одна зі складових економічної теорії. Очевидно, річ у тім, щоб теоретично вирішувати передовсім питан-ня ефективного функціонування економіки. Може застосовуватись і територіальний метод, що передбачає до-слідження історії економічної думки в певних країнах. Кожний метод має свої переваги і недоліки. Застосовується той чи той метод, як уже зазначалось, залежно від того, які завдання ставить перед собою до-слідник. Може використовуватись поєднання різних методів, особли-во у разі навчальних, а не безпосередньо наукових завдань. З проблемою методико-методологічних засад дослідження й ви-кладу матеріалу безпосередньо зв'язане питання періодизації історії економічної думки та визначення пріоритетів, що підлягають аналізу. Економічні теорії та школи можна досліджувати відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку, тобто ко-ристуватись історичним методом дослідження. Саме таку періоди-зацію подано в цьому підручнику. Тут досліджується історія еконо-мічної думки Стародавнього світу та середньовіччя, теорія меркантилізму, що охоплює XV—XVII ст., класична політична еко-номія та її еволюція у XVIII — першій половині XIX ст., а також виникнення критичного напряму в політичній економії і формуван-ня соціалістичних ідей (перша половина XIX ст.). Друга половина XIX ст. характеризується формуванням марксиз-му, виникненням маржиналізму, розвитком ідей історичної школи та становленням неокласичного напряму. У рамках XX ст. аналізується виникнення та еволюція основних напрямів сучасної економічної ду-мки: неокласичного, кейнсіанства та інституціоналізму. Предметом дослідження є також соціал-реформізм і радянська економічна думка. Отже, в даному разі періодизація здійснюється за історико-хроноло-гічною ознакою. Проте історичні межі, етапи розвитку економічної думки виокремлюються відповідно до панівних економічних теорій. У марксистській літературі застосовувався класовий принцип періодизації в поєднанні з формаційним. Аналізувалась економічна думка Стародавнього світу, середньовіччя (феодалізму), доби капі-талізму й соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поді-лялась на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Розглядалась також дрібнобуржуазна економічна думка. У сучасній літературі деякі автори пропонують нову періодиза-цію, нову структуру курсу історії економічної думки. Так, Я. Ядгаров уважає за необхідне застосувати позбавлену класового підходу періодизацію етапів і напрямів розвитку економічної думки. Він пропонує поділити історію економічної думки (економічних учень) на три етапи: 1) економічні вчення доби доринкової економі-ки; 2) економічні вчення доби нерегульованої ринкової економіки; 3) економічні вчення доби регульованої (соціальне орієнтованої) ринкової економіки'. Не вдаючись у детальну критику такої схеми, зауважимо, що далеко не всі теорії вкладаються в запропоновані ав-тором етапи. Це особливо стосується третього етапу. Щодо пріоритетів, то цілком зрозуміло, що всю історію економі-чної думки, навіть у стислому викладі, неможливо вмістити в одній книжці. Кожний дослідник обмежує себе певними періодами, на-прямами, країнами. У нашому підручнику теж досліджуються лише основні напрями, школи, які сприяли формуванню сучасних еконо-мічних ідей. Важливим моментом дослідження історії економічної думки є ви-явлення співвідношення між економічними теоріями та ідеологією. Ця проблема є особливо актуальною для пострадянських країн. Адже історія економічної думки, як і всі суспільні науки, була занадто ідеологізованою. Деякі економісти пострадянських країн удаються тепер у іншу крайність. Намагаючись позбутись марксистського догматиз-му та зайвої ідеологізації економічної теорії, вони заперечують будь-який зв'язок економіки та ідеології. Але ігнорувати цей зв'язок не-правомірно. Це питання є предметом широких дискусій серед захід-них економістів. Усі вони визнають роль ідеології, проте не всі одна-ково визначають цю роль. Одні економісти заперечують наявність ідеологічних елементів у економічній теорії, інші — визнають ці еле-менти як такі, що реально існують і є неминучими. Одні намагаються «звільнити» економіку від ідеології, інші — визнають функціональну роль ідеології і науки як знарядь соціального контролю. Ті, хто заперечує роль ідеології в економічній теорії, твердять, що «чисту» економічну теорію можна використати для дослідження будь-якої економічної системи без огляду на її ідеологічну суть. Ін-ші — навпаки, наголошують на необхідності враховування ідеоло-гічних аспектів у економічному аналізі. Як правило, радикальніш! економісти надають цій проблемі більшого значення. Ортодоксальні, або консервативні, — примен-шують її роль. Крім того, є різні погляди й на саму суть ідеології: західні економісти визнають її явищем групової, професійної свідо-мості, а не особливою формою класової свідомості, як К. Маркс. Й. Шумпетер визнавав вплив ідеології на економічну теорію, але вважав, що він не є суттєвим. Шведський економіст Г.Мюрдаль твердив, що політико-ідеологічні елементи неможливо усунути з економічного аналізу, хоч їхня роль у сучасному суспільстві посту-пово зменшується. А відомий французький економіст, лауреат Но-белівської премії (1988) Моріс Алле, навпаки, підкреслював поси-лення політизації науки й наукової діяльності «через вплив ідеологічних концепцій, до якого б крила вони не належали». І саме тому економіка, на його думку, іще не є «справжньою наукою», оскільки «її вихідний матеріал тісно зв'язаний із інтересами та ідео-логією»'. Англійські економісти Моріс Добб і Дж. Робінсон ствер-джують, що економічна теорія неминуче має ідеологічний характер. Дж. Робінсон наголошує, що економічний аналіз відіграє основну роль у виправданні існуючого ладу. Американський економіст Пол Суїзі неокласичний економічний аналіз прямо називав однією зі стадій апологетики капіталізму. Польський економіст Оскар Ланге й американський Р. Хейлбронер наголошували на безпосередній за-лежності економічних теорій від ідеології. І справді, якщо розгляда-ти історичну еволюцію економічної думки, то зв'язок економічних теорій і ідеології простежується досить виразно. А. Сміт проголошував ідею гармонії приватних і суспільних ін-тересів. Проте він поширював цю ідею лише на виробництво багат-ства, а не на його розподіл. На відміну від А. Сміта Д. Рікардо по-клав саме проблему розподілу в основу своєї праці. Він висловив думку про протилежність і взаємозалежність заробітної плати й прибутку, наголосив на трудовому характері ренти. Теорію ренти Рікардо використав у боротьбі проти землевласників, викриваючи протилежність їхніх інтересів та інтересів робітників і промисловців. Сісмонді одним із перших поставив проблему становища робіт-ничого класу за умов капіталізму, виступивши з критикою ідеології економічного лібералізму класиків. Економічна свобода сприяла не лише розвитку продуктивних сил, вона призвела до зубожіння робіт-ничого класу і криз. Сісмонді намагається з'ясувати причини цих явищ і знайти способи їх подолати. Сісмонді не був соціалістом, проте його ідеї знайшли підтримку в соціалістів Прудона, Родбертуса, Лассаля. Вони виступали із за-кликами справедливішого розподілу, втручання держави в економі-чні й соціальні процеси, реформування суспільства. Соціалісти-утопісти ставили своїм завданням вирішення соціальних питань. Проблему розподілу вони підпорядковували проблемі відносин вла-сності і на цій підставі дійшли висновку про протилежність ін-тересів, суперечності між трудящими й «експлуататорами». Вирішення соціальних проблем вони сподівалися здійснити через свідо-му й розумну діяльність суспільства, організацію асоціацій, добро-вільну кооперацію. Проти теорій соціалістів виступали Бастіа і Кері, проголошуючи гармонію інтересів праці й капіталу. Ця гармонія зумовлена тим, що, на їхню думку, частка праці й капіталу в проду-кті зростає паралельно, проте частка праці зростає й абсолютно й відносно, а капіталу — лише абсолютно. Історична школа сприяла розвитку та поширенню реформізму, зокрема доказу доцільності його застосування у сфері розподілу. Маркс чітко й однозначно сформулював проблему класових су-перечностей, експлуатації. Її суть полягає у привласненні капіталіс-тами додаткової вартості. Усунення експлуатації, за Марксом, мож-ливе лише революційним шляхом. Маржиналісти розподіл пов'язують із оплатою факторів вироб-ництва, хоч самі фактори та їхня продуктивність набувають нового тлумачення. Теорія граничної корисності маржиналістів передбача-ла відхід від розгляду соціально-економічних відносин. Проте її іде-ологічна спрямованість породила особливо багато суперечок. Якщо Шумпетер уважав за можливе розглядати її як ідеологічно нейт-ральну, то Дж. Робінсон заявляла, що цю теорію просякнуто ідеоло-гією і її покликано покласти край іншим ідеологіям. Маршалл, як і маржиналісти, теорію розподілу зв'язує з теорією факторів виробництва. Проте в нього, на відміну від маржиналістів, і, зокрема, їхньої теорії граничної продуктивності, ідеться про умо-ви попиту і пропозиції, якими визначається нормальна ціна кожного фактора виробництва. І тому завдання теорії розподілу Маршалл убачає в тім, щоб з'ясувати елементи, рушійні сили, які визначають попит і пропозицію. Він визнає недосконалість розподілу, його не-рівність, проте виступає проти соціалістичних принципів рівного розподілу. Маршалл запропонував замінити назву «політична еко-номія» новою — наука економіки (economics). Якщо у XIX ст. відбувалася гостра теоретична боротьба різних шкіл, котра ще посилювалась політичними розбіжностями й різними соціальними інтересами, то поява нової функціональної теорії «eco» означала послаблення її соціальної і класової спрямованості. Але разом з неокласичним напрямом виник інституціоналізм, прихильники якого одразу заявили про себе гострою критикою ка-піталізму, критикою «бездіяльного, паразитичного класу». Інституціоналісти виступили з вимогою соціального контролю суспільства над економікою. Кейнс не надавав особливого значення політичним і соціальним факторам і стояв на позиціях безперервності економічного розвитку, хоч і не заперечував необхідність реформ. Проте в посткейнсіанців У центрі уваги стоять проблеми економічного зростання й розподілу. У 70-х — початку 80-х pp. на зміну кейнсіанству прийшов неоконсерватизм, який спирався переважно на неокласичні ідеї, хоч у неоконсервативних теоріях чіткіше виявляється ідеологічна спрямо-ваність. Прихильники цих теорій виправдовують нерівність у дохо-дах, у розподілі багатства. Вони виступають за податкові пільги для найбагатших верств населення, домагаються скорочення соціальних програм. Про зростання ролі політики та ідеології у неокласичному напрямі писали й західні економісти, зокрема американці А. Айхнер і Р.Ерл. У всесвітньо відомому підручнику П. Самуельсона «Економікс» спостерігається поступове зростання інтересу як до політичних, так і до соціальних проблем. До того ж Самуельсон неодноразово по-вертається до терміну «політична економія», підкреслюючи соці-альну значущість останньої і увагу до соціальних проблем. На дум-ку Самуельсона, предмет політичної економії (економічної теорії) збігається з предметом таких наук, як соціологія, психологія тощо. Отже, будь-які спроби заперечити зв'язок економічної теорії та ідеології, створити деідеологізовану історію економічної думки не мали успіху. І не випадково американський економіст Уоррен Дж. Семюельс писав: «Неокласична школа, кейнсіанство, монетаризм, марк-сизм і інституціоналізм — усі ці напрями економічної думки є біль-шою чи меншою мірою невизначеними, але відносно відособленими парадигмами. Усі вони функціонують як ідеологія, виступаючи одно-часно як пізнавальні системи і як вираз систем цінностей». Щодо більш широкого аспекту визначення місця й ролі ідеології в науці й усьому духовному житті, то тут для другої половини XX ст. можна назвати два етапи, два підходи до вирішення пробле-ми. У 50—60-ті роки, а це був період економічного піднесення в розвинених капіталістичних країнах, з'являється цілий ряд концеп-цій, що проголошували «деідеологізацію» західного суспільства й міжнародного життя в цілому. Одним із перших, хто заклав основи концепції «деідеологізації» у праці «Опіум інтелектуалів» (1955), був французький соціолог Р. Арон. На початку 60-х pp. ця ідея розроблялася в різних варіантах американ-ськими вченими С. Ліпсетом, А. Шлезінгером, Т. Парсонсом. Д. Белл у збірці статей «Кінець ідеології» (1969) прямо заявляє, що традиційні системи вичерпали свої творчі можливості й відходять у минуле. У 70-ті роки західні теоретики оголосили про «оновлення духу», виникнення «нової ідеології». Вони закликали до «реідеологізації» західного суспільства, тобто відродження ідеологізації. Перегляда-ють свої погляди щодо ролі ідеології в сучасному суспільстві Р. Арон, Д. Белл, С. Ліпсет, Т. Парсонс та інші. А західнонімецький соціолог Є. Хельце в монографії «Ідея та ідеологія» (1969) заявив про необхідність оцінювати значення ідеології в рамках історичного процесу, відмовитись від концепції деідеологізації як такої, що не витримує критики, не підтверджується фактами. Він підкреслював, що ідеологія активно втручається в усі сфери життя, що навіть саме поняття «деідеологізація» уже має ідеологічне забарвлення. Поява цієї ідейної хвилі, що означала посилення ролі ідеології, позначи-лась на всіх напрямах суспільної думки. Отже, предметом історії економічних вчень є вивчення історичного процесу виникнення і розвитку економічних ідей, течій, шкіл, поглядів формування і розвиток економічної науки на різних ступенях розвитку суспільства як особливої системи знань. 2. Місце історії економічних вчень у системі економічних наук Історія економічних вчень відноситься до числа гуманітарних дисциплін і займає дуже важливе місце. Методологічною основою науки є вчення про базиси та економічні надбудови. Історія економічних вчень займає велике місце в системі економічних наук. Доповнюючи економічну теорію, вона разом з тим несе визначене самостійне навантаження. Велике значення історії економічних навчань і в системі економічної освіти, у підготовці економістів, у формуванні їхньої кваліфікації. У літературі прийняте наступне визначення науки: історія економічних вчень вивчає історичний процес виникнення і розвитку основних систем економічних поглядів учених різних історичних періодів. З цього випливає, що аналіз виникнення і розвитку економічних вчень охоплює весь історичний процес суспільного розвитку, всі історичні епохи починаючи з рабовласницького суспільства. Корені економічних теорій ідуть у природу економічного ладу, що складає основу розвитку суспільства. «Економічні умови, — підкреслював Ф.Енгельс, — як би сильно не впливали на них інші — політичні й ідеологічні, — є в кінцевому рахунку усе-таки вирішальними й утворять ту червону нитку, що пронизує весь розвиток і одна приводить до його розуміння» Зв'язок економічних вчень з економікою суспільства найбільш безпосередня. Роль їх у суспільному розвитку дуже велика. Економічні навчання не пасивно відбивають процеси, що відбуваються в економіці, а роблять на них визначений вплив, сприяючи суспільному розвитку, чи прискорюючи, навпаки сповільнюючи його. Загальновідомо, що багато концепцій (наприклад, неокласичні чи кейнсіанські), з'явилися основою державних економічних програм. Економічні вчення досліджуються в динаміці в процесі історичного розвитку. Разом з тим необхідно підкреслити, що історія економічних вчень звернена в сучасність. Це визначається особливою актуальністю і навіть злободенністю розглянутих нею питань, у чому одна з важливих особливостей предмета історії економічних навчань. Аналіз економічних навчань минулих епох не є самодостатнім, здійснюється не заради вивчення самого історичного процесу. Пізнання історичного минулого сприяє кращому розумінню джерел сьогодення. Також історія економічних вчень – складова частина історії економічної думки – ширше поняття, тому що вона вивчає не лише теоретичні погляди, але й історію податків, грошей, фінансів, ведення домогосподарства, форм управління і т.д. Курс історії економічних вчень не лише вивчає джерела і погляди економістів, але й виявляє взаємозв’язок ідей та трансформацію підходів і висновків. Історія економічних вчень допомагає зрозуміти загальний її взаємозв’язок з економічною політикою. Погляди – це судження, які витікають з аналізу економічних процесів, які відображають їх суть, причинно-наслідкові і функціональні взаємозв”язки. Форми суджень – різні і багатогранні. Вони виступають у вигляді законів, принципів, постулатів, моделей. Формул. Із системи поглядів формуються постулати, концепції, теорії. Історія економічної думки розкриває процес виникнення економічних категорій, концепцій, теорій, показує їх спадкоємність і безперервність процесу. Відомий англійський історик економічної думки М. Блауг пише, що вивчення історії економічної науки потрібне для того, щоб ліп-ше знати інтелектуальну спадщину, яку нам залишили попередні покоління. На підтвердження своєї думки він цитує слова англійсь-кого поета Т. С. Еліста і навіть бере їх епіграфом до своєї праці: «Хтось сказав: "Письменники минулого ще далі від нас тому, що ми знаємо значно більше за них". І це правильно: ми знаємо більше то-му, що ми їх читали». Вивчення історії економічної думки необхідне і для розуміння й розвитку сучасних економічних теорій. Список використаної літератури Білоконенко О.В. Історія економічних вчень. - К., 1998. Блауг М. «Экономическая мысль в ретроспективе». – М.: Дело. ЛТД. – 1994. Всемирная история экономической мысли./ Под ред. Фоминского И.Т. – М.: Мысль, 1987, т.1. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко та ін. КНЕУ, 2001. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навчальний курс.- Тернопіль, 1996. Мешко І.Н. Історія економічних учень. - К., 1994. Юхіменко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. – Навчальний посібник. – Київ.: “Знання – Прес”, 2001. | |
| Просмотров: 421 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |