РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Ф.Кене – основоположник вчення фізіократів - Історія економічна - Реферати - Каталог статей

“Ф.Кене – основоположник вчення фізіократів” У XVII столітті Франція, незважаючи на значний розвиток промисловості, продовжувала залишатися аграрною країною. Гніт феодальних повинностей підсилювався. Занепад сільського господарства досяг своєї межі. Важке положення селянства викликало великі селянські хвилювання. Фінанси країни знаходилися в катастрофічному стані. Продуктивні сили прийшли в глибоке протиріччя з феодальними виробничими відносинами. Швидко назрівали передумови буржуазної революції. У боротьбі проти феодального ладу буржуазія усунула своїх ідеологів, перше місце серед яких займало вчення Ф.Кене – основоположника і голови школи фізіократів. Фізіократи — французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва цієї наукової школи походити від грецьких слів «фізіс» — природа і «кратос» — влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближалась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно панував меркантилізм. На цей година чітко визначилися дві проблеми, що гальмували економічний розвиток: панування меркантилізму і збереження феодального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти меркантилізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характерну На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму. Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства. Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою шко-ли фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіократи, ставши салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійснення програм фізіократів за розумів абсолютизму. Особливість фізіократичної теорії полягала в тому, що її буржуазна сутність ховалася під феодальною оболонкою. Хоча Кене і збирався обкласти чистий продукт єдиним податком, в основному він звертався до освіченого інтересу влада імущих, обіцяючи їм ріст прибутковості земель і зміцнення земельної аристократії. Л «хитрість» ця удалася у великій мері. Справа отут, звичайно, не тільки в сліпоті влада імущих. Справа в тім, що врятувати земельну аристократію дійсно могли тільки буржуазні реформи, як це случилося,— правда, в інших умовах — в Англії. А в рецепті старого доктора Кене ці гіркі ліки були изрядно підсолоджені і сховано під привабливою обгорткою! З цієї причини школа фізіократів у перші роки мала чималий успіх. Їй покровительствовали герцоги і маркізи, іноземні монархи виявляли до неї інтерес. І в той же час її високо цінували філософи-просвітителі, зокрема Дідро. Фізіократам спочатку удалося залучити симпатії як найбільш мислячих представників аристократії, тай і зростаючої буржуазії. З початку 60-х років крім версальського «антресольного клуба», куди допускалися тільки обрані, відкрився свого роду публічний центр физиократии в будинку маркіза Мирабо в Парижеві. Тут учні Кене (сам він не часто бував у Мирабо) займалися пропагандою і популяризацією ідей метра, вербували нових прихильників. У ядро секти фізіократів входили молодий Дюпон де Немур, Лемерсье де ла Ривьер і ще кілька людей, особисто близьких до Кене. Навколо ядра групувалися менш близькі до Кене члени секти, різного роду співчуваючі і попутники. Особливе місце займав Тюрго, що почасти примикав до фізіократів, але занадто великий і самостійний мислитель, щоб бути тільки рупором метра. Те, що Тюрго не зміг втиснутися в прокрустове ложе, зрубане теслею з версальських антресолей, змушує нас з іншої сторони подивитися на школу фізіократів і її главу. Звичайно, єдність і взаємодопомога учнів Кене, їхня безумовна відданість учителю не можуть не викликати поваги. Але це ж поступово ставало слабістю школи. Уся її діяльність зводилася до викладу і повторення думок і навіть фраз Кене. Його ідеї усе більш застигали у виді твердих догм. На вівторках Мирабо свіжа думка і дискусія усе більш витіснялися як би ритуальними обрядами. Физиократическая теорія перетворювалася у свого роду релігію, особняк Мирабо — у її храм, а вівторки — у богослужіння. Секта в змісті групи однодумців перетворювалася в секту в тім негативному змісті, який ми вкладаємо в це слово тепер: у групу сліпих прихильників твердих догм, що відгороджують їхній від всіх інакомислячих. Дюпон, що відав друкованими органами фізіократів, «редагував» псу, що попадало в його руки, у физиократическом дусі. Саме смішне, що він вважав себе великим фізіократом, чим сам Кене, і ухилявся від публікації переданих йому ранніх робіт останнього (коли Кене писав їх, він був, на думку Дюпона, ще недостатньо фізіократом). Такому розвитку справ сприяли деякі риси характеру самого Кене. Д. І. Розенберг у своїй «Історії політичної економії» зауважує: «На відміну від Вільяма Петті, з яким Кене поділяє честь іменуватися творцем політичної економії, Кене був людиною непохитних принципів, але з великою похилістю до догматизму і доктринерства». З роками така похилість збільшувалася, та й поклоніння секти цьому сприяло. Вважаючи істини нової науки «очевидними», Кене ставав нетерпимий до інших думок, а секта в багато разів підсилювала цю нетерпимість. Кене був переконаний в універсальній застосовності свого навчання незалежно від умові місця і часу. Його скромність ні па йоту не зменшилася. Він аж ніяк не шукав слави, але вона сама знаходила його. Він зовсім не принижував своїх учнів, але вони принижували себе самі. В останні роки Кене став нестерпно впертий. У 76 років він зайнявся математикою і загордився, що зробив важливі відкриття в геометрії. Д'аламбер визнав ці відкриття дурницею. Друзі й один голос умовляли старця не робити із себе посміховище і не публікувати роботу, де він викладав свої ідеї. Усі було даремно. Коли в 1773 році цей твір усе-таки вийшло, Тюрго журився: «Це ж скандал зі скандалів, це сонце, що потьмяніло». На це можна, видимо, відповісти тільки прислів'ям: і на сонце бувають плями. Кене вмер у Версалі в грудні 1774 року. Фізіократи не могли ніким його замінити. До того ж вони вже переживали занепад. Правління Тюрго в 1774—1776 роках оживило їхні надії і діяльність, але тем сильніше був удар, нанесений його відставкою. До того ж 1776 рік —це рік виходу у світло «Багатства народів» Адама Смита. Французькі економісти наступного покоління — Сисмоиди, Сей і інші — більше спиралися на Смита, чим на фізіократів. У 1815 році Дюпон, уже глибокий старий, у листі докоряв Сея тим, що він, вигодуваний на молоці Кене, «б'є свою годувальницю». Сей відповідав, що після молока Кене він з'їв чимало хліба і м'яса, тобто вивчив Смита й інших нових економістів. У кінцевому рахунку Сей відмовився і від головних прогресивних елементів навчання Сміта. Корінна причина розпаду фізіократичної школи і зменшення популярності ідеї Кене в 70-х і 80-х роках полягає в тому, що зазнали невдачі її спроби підготувати класовий компроміс між дворянством і буржуазією. Королівська влада виявилася нездатної відігравати роль арбітра і примирителя між обома класами. Утративши заступництво двору, послідовники Кене стали піддаватися нападкам феодальної реакції. У той же час їм було не по дорозі з лівим, демократичним напрямком у просвітительстві. Проте фізіократи зіграли велику роль у розвитку суспільні ідеї у Франції й у становленні політичної економії як науки. Модель Ф. Кене Сільське господарство і видобувна промисловість дають приріст матерії, отже, тут і створюється чистий продукт. А от в обробній промисловості, у ремеслі матерія убуває, значить тут, не виробляється суспільного багатства. Ремісники - марний, чи стерильний, клас. До речі, термін «клас» у відношенні до суспільних груп людей, що розрізняється по тому, як вони відносяться до чистого продукту, уперше застосував Ф. Кене. Спробуємо відтворити модель Ф. Кене: Продуктивний клас, що складається винятково з хліборобів (і, може бути, також з рибалок, рудокопів і ін.) Клас власників, у которий входять не тільки власники землі, але і всі ті, котрі по тім чи іншому феодальному титулі володіли землею Марний клас, що включає представників індустрії, торгівлі, ліберальних професій і частковослужбової праці. Джерело багатства природно в першому класі, тому що він один робить. Припустимо, що він робить на 5 мільярдів франків. Насамперед, він утримує 2 мільярди на свій зміст і на зміст худоби, на обезнасінення і добриво; ця частина доходу не йде в звертання, вона залишається у свого джерела. Залишок продукту землеробський клас продає й одержує за нього 3 мільярди франків. Але тому що для його змісту не досить одних сільських продуктів і йому потрібні ще мануфактурні продукти, одяг, інструменти й ін., те він запитує їх в індивідуального класу і платить останньому 1 мільярд. У нього залишається, таким чином, тільки 2 мільярди, що він віддає класу власників і феодалів у формі орендної плати і податей. Перейдемо до класу власників. Два мільярди, отриманих їм у формі орендної плати, він, природно, уживає на те, щоб жити. І добре жити; для цього йому потрібні, по-перше, засобу споживання, що він купує в землеробського класу і сплачує йому, скажемо, 1 мільярд, а по-друге, мануфактурні продукти, що він купує в марного класу і сплачує йому теж, скажемо, 1 мільярд. На цьому рахунок його довершений. Що стосується марного класу, то він, нічого сам не роблячи, може одержати необхідне йому тільки з других рук - з рук продуктивного класу. Тільки одержує він це двома різними шляхами: 1 мільярд від землеробського класу на сплату за мануфактурні продукти такої ж цінності і 1 мільярд від класу власників теж на сплату за мануфактурні продукти. Помітимо, що останній мільярд- один з тих двох, котрі клас власників одержав від землеробського класу; він у такий спосіб зробив повний оборот. Марний клас, одержавши ці 2 мільярди на сплату за свій продукт, уживає їх, на прожиття і на покупку сирих матеріалів для своєї промисловості. І як тільки продуктивний клас може постачити його засобами споживання і сирих матеріалів, то він повертає їх землеробському класу у формі плати за ці продукти. Таким чином, ці 2 мільярди повертаються до свого джерела. Разом з мільярдом, уже сплаченим класом власників, і 2 мільярдами продуктів, у натурі не проданих, вони складають загальний підсумок 5 мільярдів, що знову з'являються на руках у продуктивного класу, і кругообертання відновляється до нескінченності. Помилка моделі Кене Уважний аналіз таблиці легко виявить помилку, що полягає в тім, що ремісники реалізували весь продукт, не залишивши собі нічого для «щорічних авансів»; тобто їхнє внутрішнє відтворення стає проблематичним. Відзначена помилка Кене - результат його погляду на значення промисловості того часу. Доля ремісників його просто не цікавила. Він був ідеологом фермерства, ведшего товарне виробництво. Програма Ф.Кене Таким чином, «таблиця Кене» показує всі умови і пропорції відтворення, стаючи першої в історії економічної науки макроекономічною моделлю. З цієї відтворювальної концепції випливає досить радикальна податкова програма Кене: раз фермери роблять, але не споживають чистий продутий, те і платити податок з його не повинні. Хто одержує і споживає чистий продукт, той і платить Кене знає щирі причини упадка землеробської країни. Їх, на його думку, вісім: неправильна форма податкового обкладання; зайвий тягар податків; надмірності в розкоші; надмірні судові витрати; особиста несвобода мешканців села; відсутність волі у внутрішній торгівлі; відсутність зовнішньої торгівлі; відсутність повернення чистого річного продукту до продуктивного класу. Радикалізм Кене безсумнівний. Пройде небагато часу, Французька революція по-іншому дозволить протиріччя цього суспільства, ще більш рішуче реалізувавши програму буржуазії. У Кене більш м'яка програма. Так сказати, «експропріація», за допомогою оподатковування. Деякі коментатори, сучасники революції, вважали, що якби король послухався Кене, те революції разом із громадянською війною можна було б уникнути. Концепція про природний порядок Ф.Кене Методологічною платформою економічного дослідження Ф.Кене стала розроблена їм концепція про природний порядок, юридичною основою якої, на його погляд, є фізичні і моральні закони держави, що охороняють приватну власність, приватні інтереси й обеспечивающие відтворення і правильний розподіл благ. За його словами, «сутність порядку така, що приватний інтерес одного ніколи не може бути відділений від загального інтересу всіх, а це буває при пануванні волі. Світ йде тоді сам собою. Бажання насолоджуватися повідомляє суспільству рух, що стає постійною тенденцією до можливо кращого стану». Одночасно Ф.Кене попереджає, що «верховна влада» не повинна бути аристократичної чи представлений великим земельним власником. Останні, з'єднавшись разом, могли б утворити влада більш могутню, чим самі закони, поневолити націю, заподіяти своїми честолюбними і жорстокими звадами руйнування, безладдя, несправедливості, найбільш звірячі насильства і скликати саму розгнуздану анархію». Він вважає за доцільне зосередити вищу державну владу в одному освіченому обличчі, що володіє знанням законів природного порядку, необхідному для здійснення державного керівництва. Навчання про чистий продукт Ф.Кене У теоретичній спадщині Ф.Кене важливе місце займає навчання про чистий продукт. Який зараз називають національним доходом. На його думку, джерелами чистого продукту є земля і прикладений до неї праця людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, У промисловості й інших галузях економіки чистого збільшення до доходу не виробляється і відбувається нібито тільки зміна первісної форми цього продукту. Міркуючи так, Ф.Кене не вважав промисловість марної. Він виходив з висунутого їм же положення про продуктивну сутність різних соціальних груп суспільства – класів. Разом з тим Ф.Кене аж ніяк не тенденційний, підрозділяючи суспільство на класи, оскільки, за його словами, «працьовиті представники нижчих класів» вправі розраховувати на роботу з вигодою. У розвиток цієї думки вчений писав: «Заможність збуджує працьовитість тому, що люди користаються добробутом, що воно доставляє, звикають до зручностей життя, до гарної їжі, гарному одягу і бояться бідності... виховують своїх дітей у такій же звичці до праці і добробуту... а удача доставляє задоволення їх батьківським почуттям і самолюбству». Ф.Кене належить перше в історії економічної думки досить глибоке теоретичне обґрунтування положень про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, із грошима, то Ф.Кене вважав, «що гроші самі по собі являють собою марне багатство, що нічого не робить...» Як пише у своїх мемуарах Мармонтель, уже з 1757 року доктор креслив свої «зиґзаґи чистого продукту». Це була «Економічна таблиця», що неодноразово видавалася і тлумачилася в працях самого Кене і його учнів. Вона існує в декількох варіантах. Однак у всіх варіантах «Таблиця» являє собою те саме: у ній зображується за допомогою числового приклада і графіка, як створюваний у землеробстві валовий і чистий продукт країни звертається в натуральній і грошовій формі між трьома класами суспільства, що виділяв Кене. Щоб показати хоча б в основних рисах трактування «Економічної таблиці» з погляду сучасної науки, скористаємося словами академіка Василя Сергійовича Немчинова. У своїй роботі «Економіко-математичні методи і моделі» він пише: «У XVIII столітті на зорі розвитку економічної науки... Франсуа Кене... створив «Економічну таблицю», що з'явилася геніальним злетом людської думки. У 1958 році виповнилося 200 років з моменту опублікування цієї таблиці, однак ідеї, закладені в ній, 'не тільки не померкли, а придбали ще велику цінність... Якщо охарактеризувати таблицю Кене в сучасних економічних термінах, то її можна вважати першим досвідом макроекономічного аналізу, у якому центральне місце займає поняття про сукупний суспільний продукт... «Економічна таблиця» Франсуа Кене — це перша в історії політичної економії макроекономічна сітка натуральних (товарних) і грошових потоків матеріальних цінностей. Закладені в ній ідеї — це зародок майбутніх економічних моделей. Зокрема, створюючи схему розширеного відтворення, К. Маркс віддав належне геніальному утвору Франсуа Кене...». Основний зміст приведених цитат зрозумілий, але деталі, можливо, варто пояснити. Макроекономічний аналіз — це аналіз сукупних економічних величин (суспільний продукт, національний доход, капіталовкладення і споживання нації) і зв'язані з цим економічні проблеми. На противагу цьому мікроекономіка — аналіз категорій і проблем товару, вартості, ціни і т.п., а також кругообігу індивідуального капіталу. Макроекономічна модель Кене — це гіпотетична, побудована на відомих допущеннях і постулатах схема відтворення і звертання суспільного продукту. Вона послужила однієї з головних точок опори, що використовував Марксе у своїх схемах відтворення. У листі Енгельсу від 6 липня 1863 року він вперше описує свої дослідження в цій області і накидає числовий і графічний приклад: як виникає сукупний продукт із витрат постійного капіталу (сировина, паливо, машини), перемінного капіталу (зарплата робітників) і прибавочної вартості. Утворення продукту відбувається в двох різних підрозділах суспільного виробництва: там, де виробляються машини, сировина і т.п. (перший підрозділ), і там, де виробляються предмети споживання (другий підрозділ). Наскільки Маркс надихався ідеями Кене, свідчить той факт, що безпосередньо під своєю схемою він зобразив у листі «Економічну таблицю», вірніше, саму її суть. Схема Маркса навіть у цьому первісному виді, звичайно, різко відрізняється від «Таблиці» Кене: у ній показаний дійсне джерело прибавочної вартості — експлуатація найманої праці капіталістами. Але важливо те, що в Кене містилася в зародку найважливіша ідея: процес відтворення і реалізації може безперебійно відбуватися тільки при дотриманні визначених народногосподарських пропорцій. І Кене в «Таблиці», і Маркс у цій першій схемі виходили з простого відтворення, при якому виробництво і реалізація повторюються щороку в колишніх розмірах, без нагромадження і розширення виробництва. Це природний шлях від простого до складного, від частки до більш загального. В другому томі «Капіталу», що був опублікований Енгельсом уже після смерті його автора, Маркс розвив теорію простого відтворення і заклав основи теорії розширеного відтворення, тобто відтворення з нагромадженням і збільшенням обсягу виробництва. Цим проблемам присвячені і найважливіші економічні роботи В. И. Леніна. Головна проблема, який займався Кене,— це, говорячи мовою сучасної науки, проблема основних народногосподарських пропорцій, що забезпечують розвиток економіки. Досить назвати цю проблему, щоб зрозуміти її крайню актуальність і важливість для сучасності. Можна сказати, що ідеї Кене лежать в основі склада тепер і в нашій країні, і в інших країнах балансів міжгалузевих зв'язків. Ці баланси відбивають виробничі взаємини галузей і грають усе велику роль у керуванні господарством. Міжгалузевий баланс (інакше називаний баланс витрати — випуск) дає найбільш повний вихідний статистичний матеріал для аналізу виробництва і розподілу сукупного суспільного продукту і для планування економічно обґрунтованих народногосподарських пропорцій. Упровадження цього методу — одне із самих значних і практично важливих досягнень економічної науки нашого часу. Чистий продукт. Основу економічної системи Кене становить його вчення про «чистий продукт», «Чистий продукт» у нього — це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над витратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільському господарстві, оскільки отут діє природа, здатна збільшувати споживні вартості. У промисловості відбувається не збільшення споживних вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм. Отже, «чистий продукт» у Кене має натуральну форму, він є даром природи.] Це означав, що Кене, як і усі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживної вартості. Помилка фізіократів полягала в тім, що смороду плутали процес зростання матеріальних благ, який найбільш наочно проявляється в сільському господарстві, зі збільшенням вартості. Водночас у Кене спостерігаємо й інший підхід до визначення «чистого продукту». Оцінюючи величину «чистого продукту», він стверджує, що вона є точно визначеною і залежить від витрат виробництва, тобто витрат на сировину, матеріали й заробітну плату. Заробітну плату теж визначено — це мінімум засобів існування. Витрати на сировину і матеріали також відомі — це витрати капіталу. Відтак «чистий продукт» — це не дарунок природи, а результат додаткової праці землероба. “Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним — поземельним. Продуктивна й непродуктивна праця. Із поняття «чистого продукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непродуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці смороду оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійснює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктивний клас, власники й непродуктивний класу До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тихнув, хто створює «чистий продукт». До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок «чистого продукту», який йому виплачує продуктивний клас. Призначення цього класу полягає в привласненні, споживанні «чистого продукту». Непродуктивний «безплідний» клас складається з громадян, які зайняті всіма іншими видами праці. Капітал. Фізіократи дали досить глибоке, як на ті часи, визначення капіталу. На відміну від меркантилістів фізіократи розглядають капітал в уречевленій формі. Капітал у Кене — не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Кене вперше розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати (насіння, засоби існування робітників), або «щорічні аванси», і витрати на кілька років (сільськогосподарський інвентар, худорба) — «первісні аванси^ Це розмежування він узалежнює від способу перенесення вартості на готовий продукт різними частинами капіталу. У витрати виробництва «щорічні аванси» входять повністю, а «первісні аванси» — частково. Тім самим Кене закладає основи теоретичної розробки основного й оборотного капіталу. Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутності грошів. Виступаючи проти меркантилістів, які ставили гроші в центр усіх економічних програм, фізіократи досить зневажливо ставляться до цієї економічної категорії. Гроші в Кене — лише засіб, що полегшує обмін, а тому Кене виступає проти нагромадження грошів, оскільки це — безплідне багатство. Економічна таблиця Ф. Кене. Геніальною ідеєю назвавши К. Маркс спробу Кене проаналізувати процес відтворення всього суспільного капіталу. Відтворення й обіг суспільного капіталу Кене виклав у своїй знаменитій «Економічній таблиці». У ній знайшли відображення всі сторони економічного вчення Кене: «чистий продукт», капітал, гроші, продуктивна і непродуктивна праця тощо.\|У «Економічній таблиці» показано, як річний суспільний продукт у процесі обігу розподіляється між трьома класами і як формуються передумови відтворення. У теоретичному аналізі процесу відтворення Кене виходить з кількох методологічних передумов. Він абстрагується від процесу нагромадження, тобто аналізує просте відтворення, виходить з незмінних цін, не враховує зовнішню торгівлю, абстрагується від обігу, що відбувається в межах одного класу. За вихідний момент відтворення Кене бере кінець сільськогосподарського долі, закінчення збирання врожаю. Спираючись на статистичні підрахунки, він оцінює вартість річного валового продукту в сільському господарстві Франції в 5 млрд ліврів (4 млрд л. — продовольство, 1 млрд л. — сировина). Крім того, фермери мають 2 млрд ліврів, які виплачують землевласникам як орендну плату. Ці 2 млрд ліврів Кене не включає в сукупний суспільний капітал, розглядає його як засіб, що опосередковує процес обігу сукупного продукту. Непродуктивний клас має промислової продукції на 2 млрд ліврів. Отже, сукупний суспільній продукт становить 7 млрд ліврів. Вартість річного земельного продукту складається з таких частин: 1) «річні аванси» (обіговий капітал) — 2 млрд ліврів; 2) «первинні аванси» (перенесена вартість основного капіталу) — 1 млрд ліврів; 3) «чистий продукт» — 2 млрд ліврів. Продукт непродуктивного класу не містить додаткової вартості. Обіг складається з рухові товарів і грошів та поділяється на п'ять актів: 1) започатковують реалізацію землевласники, які на 1 млрд ліврів купують у фермерів продукти харчування; 2) на другий млрд ліврів смороду закуповують промислові товари. Дальший обмін відбувається між фермерами і промисловцями; 3) на 1 млрд ліврів, який промисловці одержують від землевласників, смороду купують продукти харчування у фермерів; 4) фермери, у свою чергу, на цей 1 млрд ліврів купують засоби виробництва в промисловців; 5) промисловці на виручені кошти купують у фермерів сільськогосподарську сировину. Унаслідок процесу обігу й реалізації суспільного продукту було реалізовано сільськогосподарської продукції на 3 млрд ліврів: на 1 млрд — землевласникам і на 2 млрд — промисловцям. У фермерів лишився продукт вартістю в 2 млрд ліврів для відтворення «щорічних авансів». Крім того, у них запозбавилося 2 млрд ліврів готівкою, які смороду виплатять землевласникам як орендну плату. Непродуктивний клас продавши свою продукцію (на 1 млрд — власникам і на 1 млрд — фермерам) і придбав засоби існування й сировину. Отже, суспільний продукт реалізовано і може розпочатись нове виробництво. Такий основний зміст «Економічної таблиці», у якій показано, як процес виробництва й обігу суспільного продукту створює умови Для відтворення. Головна заслуга Кене полягає в тім, що він започаткував науковий метод дослідження суспільного відтворення. «Таблиця» не була бездоганною з нашого сучасного погляду. У ній можна виявити багато недоліків. Помилковим є поділ на класи. Промисловці позбавлені засобів виробництва, смороду повністю про-дають свою продукцію. У центрі дослідження, як це і передбачено теорією фізіократів, стоїть клас фермерів. Проте недоліки «Економічної таблиці» не применшують її величезного значення в опрацюванні проблеми суспільного відтворення. Висновок Франсуа Кене (1694—1774) — народився в передмісті Версаля, у сім'ї дрібного землевласника. Одержавши диплом хірурга і почав практикувати недалеко від Парижа. Прославився як лікар, а 1749 p. ставши придворним лікарем Людовіка XV, одержавши звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де проживши двадцять п'ять років. У його помешканні також відбувалися зустрічі фізіократів. Отут бували славетні філософи Дідро, д'аламбер, Гельвецій. Кілька разів зустрічався з Кене й А. Сміт. Економічними проблемами Кене почав займатись, коли йому було 60 років. Цьому сприяла його дружба з філософами Дідро і д'аламбером, які з 1751 p. почали видавати свою знамениту «Енциклопедію». У ній друкувалось багато статей на економічні тими. Саме отут Кене опублікував свої перші праці «Фермери», «Зерно» та ін. 1758 p. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом виходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно копійчаного відсотка» (1766) та ін. У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті. Він проголосивши ідею «природного порядку», котрий панує як у природі, так і в суспільстві. Законі природного порядку створено Богом, і смороду вигідні людству. «Фізичні законі, — писав він, — які встановлюють природний порядок найбільш вигідний для людського роду і з точністю визначають природне право всіх людей, є вічними, незмінними і безумовно найліпшими законами, які тільки можуть існувати». Основою природного порядку в Кене є право власності. Отже, Кене фактично визнає, що розвиток суспільства відбувається за об'єктивними законами. У цьому — велика заслуга фізіократів. Проте смороду ототожнювали законі природи й законі суспільства, а під «природним порядком» фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи його як вічне, незмінне. Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, те фізіократи перенесли свої дослідження в сферу виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну зарозумів природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить у її основі, він не розумів. Кене розглядав лише «ринкову ціну», яка, на його думку, залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за розумів вільної конкуренції. Якщо обмін є еквівалентним, те він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства1. А прибуток, який одержує торговець, не є прибутком держави. Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і передовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи переносять свої дослідження в сферу безпосереднього виробництва, а саме — у сільське господарство. Ф. Кене зосередив свою увагу на сфері виробництва. У цьому його «класицизм». Але найбільшою заслугою цього вченого було те, що він розглядав виробництво не як одноразовий акт, а як постійно поновлюваний процес, тобто як відтворення. Сам термін «відтворення» введений у науку Ф.Кене. Більш того, відтворювальний процес вперше в історії показаний дослідником на макроекономічному рівні, як деякий суспільний феномен, як безперервний обмін речовин у суспільному організмі. Немає ні найменшого перебільшення у твердженні, що.Ф. Кене з'явився засновником макроекономічної теорії. Ф. Кене створив першу модель руху товарних і грошових потоків у суспільстві, визначив умови реалізації суспільного продукту, показав теоретичну можливість безперервності суспільного відтворення товарів, капіталів і виробничих відносин. Його модель еквівалентного обміну досить абстрактна, але це наукова абстракція, що дозволяє проникнути в суть речей. Не даремно усі великі дослідники макроекономіки, так чи інакше, зверталися до праць Ф.Кене. Список використаної літератури: Баликоев В.З. «Загальна економічна теорія» Навчальний посібник для технічних Вузов; Новосибірський університет, 1994р. Гусейнов Р.А., Горбачова Ю.В. «Історія економічних навчань» Тексти лекцій (за редакцією Горбачевой Ю.В.); Нгаеиу, Новосибірськ, К. Маркс і Ф. Енгельс. Твору А. Токвиль. «Старий порядок і революція». М., 1898 Ф. Кене. «Обрані економічні добутки». М., Соцекгиз, 1990 Д.И. Розенберг. «Історія політичної революції». т. 1. М., Соцекгиз, 1980 В.С. Немчинов. «Економіко-математичні методи і моделі». М., «Думка», 1965 Черковец В. «Історична тенденція і соціальна затребуваність політичної економії», журнал «Російський економічний журнал», №3,1996р.
1 2 3 4 5 Категория: Історія економічна \| Добавил: DoceNt (30.10.2017)
Просмотров: 485 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: