Вторник, 22.07.2025, 06:10
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Історія економічна

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Економічні погляди С. Сісмонді
Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842) — посі-дає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатко-вує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світо-гляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти ка-нонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією». Народився Сісмонді в родині протестантського пас-тора в околицях Женеви. Службову діяльність розпочав у ліонсько-му банку. Згодом залишає Францію і повертається до Женеви, деякий час живе в Англії та Італії. 1880 p. знов повертається до Же-неви, де працює секретарем торгової палати. Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не ли-ше економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику на-укову спадщину.
Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 p. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відно-шенні до народонаселення». Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. Він пе-реконаний, що це йому вдалося. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки».
Які ж нові ідеї проголошує Сіемонді? Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У кла-сиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Класична політична економія ні-би не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним ко-ристуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлума-чення політичної економії. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави».
Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як та-кі, що регулюються державою. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Отже, політична економія перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв'язки явищ, на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей. Сісмонді застосовує також інші методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, іг-норування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ста-влячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником істори-чної школи.
Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільст-ва, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків.
Свобода конкуренції посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення влас-ності від праці. У такому відокремленні Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не лише в промислово-сті, а охоплює й сільське господарство, де формується велика земе-льна власність і селяни перетворюються на сільськогосподарських робітників.
Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична еко-номія раніше не розглядала. Він проголосив протилежність ін-тересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва.
Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загост-рення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економіч-ного лібералізму, що її пропагували класики.
Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності. Для цього Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив Сісмонді проти радикальних реформ, він оголошує себе противником комуні-зму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запрова-дження робітничого законодавства.
Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді, як уже було ска-зано, завершує етап класичної політичної економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Сісмонді справді писав, що «праця є єдиним джерелом багатства...». Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього мінова вар-тість товару визначається витратами праці на його виробництво.
Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке роз-межування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.
Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як за-соби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. На-громадження капіталу, як і Сміт, він зв'язує з ощадливістю.
Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. «Прибу-ток підприємця, — писав він, — становить часто не що інше, як по-грабування робітників, котрих він використовує». Заробітної плати і факторів, що її визначають, він спеціально не досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від нагромадження капіталу і зростання народонаселення.
Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак, було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі рен-ти не дають.
Теорія відтворення і криз. Ця теорія е наріжним каменем еко-номічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробницт-ва називає споживання, а суперечність між виробництвом і спожи-ванням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не іс-нує її у дрібному товарному господарстві.
Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталі-зму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши, як і Сміт, вартість до суми доходів, він робить висновок, що для ре-алізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво від-повідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зме-ншить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою.
«Виробництво, — писав Сісмонді, — має співвідноситись із су-спільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі, сподіваючись відкрити їй шлях до багатства».
З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витискує-ться з виробництва машинами, а зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити якомога менше. Не зростає ринок і за рахунок попиту з боку капіталістів, які частину свого доходу, що її мали б використати на споживання, нагромаджують (виробниче нагрома-дження Сісмонді ігнорує). За цих обставин усе більшу й більшу час-тину суспільного продукту стає неможливо реалізувати на внутріш-ньому ринку. Зовнішні ринки у зв'язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються.
До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була вели-ка маса споживачів — дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне виробництво, звужуючи тим самим внутрішній ринок. Він породжує загальне надвиробництво, а відтак і кризи. Отже, кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно не-доспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможлив-люють його розвиток. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звер-тається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою «припинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим встанов-ленню «загального добробуту й достатку» за умов дрібного вироб-ництва.
Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й на-явності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії роз-виває Мальтус.
Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної ду-мки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли представники соціалістичних учень, а ідеї щодо предме-та й методу політичної економії — представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили еко-номічного розвитку започаткували критичне ставлення до економіч-ного лібералізму.
Категория: Історія економічна | Добавил: DoceNt (01.09.2017)
Просмотров: 321 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: