РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ - Історія економічна - Реферати - Каталог статей

ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ Економічні проблеми в період підготовки та здійснення реформи 1861 p. Економічна думка в Україні має багатовікову історію. У цьому розділі розглянуто лише економічну думку другої половини XIX ст., коли відбувалися величезні зрушення в економіце та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь не тільки на пи-тання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких відношеннях (особливо щодо форм селянського землеволодіння) була іншою, ніж у більшості російських губерній. Українські еко-номісти зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, особливо статистики та математичної школи. Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських за-ворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху. Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної ду-мки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та револю-ційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилеж-них класів — поміщиків та селян. Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об'єднання слов'янських наро-дів на демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. Проте щодо шляхів досягнення цього кириломефодіївці не були одностай-ні. У товаристві утворилося два напрями: революційно-демократич-ний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші). Представники революційно-демократичного напряму були при-хильниками революційної ліквідації самодержавства і кріпацтва. Вони закликали всіх членів товариства до активних дій, спрямова-них на підготовку народного повстання і на повторення 1825 року, але в ширшому масштабі і з участю народу. Значна частина членів товариства, яка стояла на ліберальних по-зиціях, заперечувала революційну боротьбу і виступала за еволю-ційний шлях розвитку. Основним засобом скасування кріпацтва вони вважали освіту народу в релігійно-християнському дусі і пере-конання поміщиків у необхідності проведення реформ. В. Н. Каразін (1773—1842) — учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету. У питанні ставлення до кріпацтва він стояв на позиціях дворянського лібералізму, тобто не виступав за повне і негайне звільнення селян, закликаючи лише до обмеження зловживань поміщиків. В. Каразін прагнув зберегти поміщицьке землеволодіння. Помі-щицьку землю він розглядав як капітал, котрий має забезпечувати певний зиск її власникові. Як прогресивний мислитель і землевласник В. Каразін, проте, розумів неефективність старих форм господарювання на селі. Тому він виступає за реформування аграрних відносин. В.Каразін пропо-нує наділити селян землею у вічне користування, виступає за вста-новлення «межі залежності» селян від поміщиків, заявляє про доці-льність заміни панщини грошовим оброком. Проекти В. Каразіна мали прогресивний характер і антикріпос-ницьку спрямованість. Цікаво, що, розробляючи проекти реформу-вання аграрних відносин, він намагався втілити їх у життя у своєму маєтку (с. Кручик Харківської губ.). В. Каразін розробляв проекти реформування різних сфер су-спільного й державного життя. Він був прихильником конститу-ційної монархії, свої проекти реформ надсилав царю й урядовцям. За реформаторську діяльність В. Каразін зазнав репресій з боку царського уряду: арештів, ув'язнень, заборони проживати у Моск-ві й Петербурзі. З 1804 p. він живе у своєму маєтку, де займається науковою роботою. У дусі своїх теорій В. Каразін регламентує па-нщину своїх селян, наділяє їх землею, замінює панщину грошовим оброком. Обробіток панської землі, яка залишилась після передачі частини землі селянам, здійснювався не примусовою, а вільнонай-маною працею. В. Каразін розробляє проекти господарського розвитку країни в цілому. Він виступає з вимогою інтенсифікації землеробства, удо-сконалення способів обробки землі, удосконалення сільськогоспо-дарської техніки. В. Каразін — прихильник розвитку різних галузей вітчизняної промисловості, він закликає дворян організовувати промислові підприємства та сприяє наданню їм фінансової допомо-ги. Саме ці проекти приводять його до розуміння необхідності капі-талістичного способу розвитку промисловості. Діяльність В. Каразіна була надзвичайно багатогранною. Він зробив великий внесок у різні галузі науки. А. О. Скальковський (1808—1898) — народився в м. Житомирі в родині дрібнопомісного дворянина. Після закінчення юридичного факультету Московського університету (1827) працював в Одесі при канцелярії генерал-губернатора. З 1841 p. очолював статистичний комітет. У численних працях А. Скальковського (276 назв) висвіт-люються різні сторони життя Новоросії: історія, етнографія, геогра-фія, статистика, економіка. Найвідомішою його економічною працею є «Досвід статистич-ного опису Новоросійського краю» (1850—1853). Дослідження міс-тить величезний матеріал щодо процесів економічного розвитку півдня України, який свідчить про кризу феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин. Висвітлюючи різні сторони економічного розвитку південної України, А. Скальковський намагався обгрунтувати й виправдати принципи економічної політики вищої адміністрації Новоросії та окреслити деякі напрями її дальшого розвитку. Річ у тім, що на про-тивагу протекціонізму царського уряду, новоросійські власті стояли на позиціях фритредерства. Така політика відповідала інтересам ве-ликих землевласників півдня України, які переходили до капіталіс-тичних форм господарювання і були заінтересовані в максимально-му збільшенні експорту. Крім того, на Півдні не було галузей промисловості, які б потребували митного захисту. Основне завдання економічної політики А. Скальковський вба-чав у сприянні всебічному розвитку продуктивних сил, що служило б перетворенню Новоросії на «житницю Європи». Вирішення цієї проблеми, підкреслював він, було безпосередньо зв'язане зі зрос-танням товарності сільського господарства. Саме з цих позицій він і аналізує аграрні питання. А. Скальковський не виступав з прямим засудженням кріпацтва і, водночас, не був запеклим противником його ліквідації. У ви-рішенні аграрного питання він виступає як захисник великого поміщицького землеволодіння. Основною проблемою, що непо-коїла поміщиків Півдня, було забезпечення поміщицького госпо-дарства робочою силою. Саме під цим кутом зору поміщики Півдня розглядали питання скасування кріпацтва, наділення селян зем-лею тощо. А. Скальковський виступає за наділення землею як селян-кріпаків, так і селян-переселенців. Він пропонує виділити селянам досить щедрий наділ (10—15 десятин), щоб «прив'язати» їх до Новоросії й забезпечити робочою силою поміщицькі господарства. За цю землю селяни мали довічно платити поміщикові (або відробля-ти). Отже, за А. Скальковським, селяни не могли стати власниками землі і фактично залишалися залежними від поміщиків. Відтак його аграрна програма обмежувалася збереженням напівкріпосницьких порядків. Прогресивний характер мали пропозиції А. Скальковського щодо розвитку промисловості, шляхів сполучення, широкого осво-єння природних ресурсів краю. Проте у вирішенні цих проблем він також виступає як захисник інтересів великих землевласників, заін-тересованих у розвитку шляхів сполучення, внутрішньої і зовніш-ньої торгівлі. Д. П. Журавський (1810—1856) — видатний учений, економіст, статистик, наукова діяльність якого припадає на 40—50-ті pp. XIX ст. З 1851 p. він — учений секретар і редактор статистичного відділу «Комісії для обстеження Київської учбової округи» при Київському університеті. Його перу належить ціла низка глибоких наукових до-сліджень. Найбільш значна його праця — тритомний «Статистич-ний опис Київської губернії», яку М. Чернишевський назвав «одним з найбільш дорогоцінних надбань» російської науки XIX ст. У цьому описі Д. Журавський дав глибокий і всебічний аналіз феодально-кріпосницької системи. Він аналізує основні ланки сіль-ськогосподарського виробництва: поміщицьке й селянське госпо-дарства. Досліджуючи поміщицьке господарство, Д. Журавський робить висновок про його неефективність, зростання заборгованос-ті, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємництвом, застосовую-чи суто капіталістичні форми господарювання. Але це було під силу лише небагатьом. Д. Журавський показує тяжке економічне становище селянства, більша частина якого не могла самостійно господарювати. Він кон-статує появу процесів диференціації селянства, виникнення явищ, не властивих колишньому феодальному господарству. Особливу увагу Д. Журавський звертає на неефективність кріпа-цької праці. Це питання досить широко обговорювалось у пресі, але тільки Д. Журавський розкрив його науково, аналізуючи величезний статистичний матеріал. Він обгрунтовано довів не лише низьку про-дуктивність праці кріпаків, а й непродуктивне використання її по-міщиками. Підрахувавши кількість робочих днів, витрачених кріпаками у поміщицьких маєтках губернії, а також зробивши розрахунок ре-альних потреб у праці для виконання всіх робіт, він робить висно-вок, що витрати праці більше ніж утричі перевищували дійсну по-требу в них. Марнотратство праці Д. Журавський називає болячкою в еконо-мічному розвитку суспільства і підкреслює, що лише заміна праці кріпаків вільнонайманою ліквідує це зло. Проте попервах він не ставить питання про скасування кріпацтва. Він лише розробляє ре-цепти для поліпшення становища селянства і підвищення продукти-вності його праці. Д. Журавський пропонує навчати селян ремеслам, пристосувати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільно-найманої тощо. Загострення кризи феодально-кріпосницької системи, посилення селянського революційного руху. Кримська війна показали повну безперспективність кріпосництва, його нездатність забезпечити на-лежний розвиток продуктивних сил. Д. Журавський ще до офіційної постановки питання про ліквідацію кріпацтва (1856) виступає за звільнення селянства і наділення його землею на правах повної влас-ності без викупу. Він пише, що це забезпечило б утворення самостій-ного селянського господарства, незалежного від поміщика. Щоправ-да, він пропонував залишити за селянами лише половину тієї землі, якою вони користувались. А це ставило селян у нову залежність від поміщиків, перетворювало їх не на самостійних виробників, а тільки на джерело дешевої робочої сили для поміщицького господарства. Отже, Д. Журавський виступав за збереження великого поміщи-цького господарства, але з умовою його повільного перетворення на капіталістичне. Він є прихильником розвитку капіталістичних від-носин і присвячує свої дослідження розвитку промисловості, товар-но-грошових відносин, зростанню внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі, тобто тих процесів, що свідчили про розвиток капіталісти-чних відносин у країні. Д. Журавського можна назвати ідеологом буржуазії, що народжувалась, і поміщиків, які пристосовувались до нових умов господарювання. Д. М. Струков — ліберальний економіст, інспектор сільського господарства півдня Росії. У працях 50—б0-х pp. («Досвід викла-дення найголовніших умов успішного сільського господарства», «Про поземельне володіння і користування», «Зауваження на статтю п. Русинова» та ін.) Д. Струков намагається з'ясувати умови успіш-ного функціонування сільського господарства, перспективи його розвитку. Однак ці умови він не зв'язував із поліпшенням техніки, агротехніки тощо. Запоруку успішного розвитку сільського госпо-дарства він вбачає у вільній праці й забезпеченій власності, тобто в заміні феодальних відносин капіталістичними. Критикуючи феодальні аграрні відносини, Д. Струков розумів, що дальший розвиток сільського господарства не може відбуватися на базі поміщицького господарства. Він скептично ставився до мо-жливостей дворян розвивати сільськогосподарське виробництво, підкреслював їхню непрактичність, безвідповідальність та й брак капіталів. Для переходу до нової системи, писав Д. Струков, необ-хідним є «інший порядок, для якого потрібні капітали й уміння»', чого нема в поміщицькому господарстві. Критикуючи поміщицьке землеволодіння, Д. Струков не закли-кає до його ліквідації, а пропонує реорганізацію — продаж частини поміщицьких земель або передачу землі в довгострокову оренду і створення господарств типу фермерських. Д. Струков посилається на досвід організації сільського господарства в Новоросійському краї, де господарства колоністів і десятинників, що наближались за формою до капіталістичних ферм, досягли за короткий строк знач-них успіхів. Саме на півдні України, стверджував він, перехід до но-вих форм господарювання буде нескладним, оскільки тут ще до ска-сування кріпацтва застосовувалась вільнонаймана праця. Не відкидав Д. Струков можливості перебудови аграрних відносин і на базі селянського господарства, яке вважав здатним нагромаджу-вати капітал, що категорично заперечували дворянські ліберали. Про-позиція щодо обмеження поміщицького землеволодіння, визнання вільного селянського господарства одним із факторів перебудови аграрних відносин, зовсім не означає, що Д. Струков був прихильни-ком дрібного виробництва. Як буржуазний ідеолог він виступає проти монополії поміщицького землеволодіння і вважає можливим і раціо-нальним існування різних за розмірами господарств. Посилаючись на досвід Заходу, він підкреслював, що там існують ферми з різною кількістю землі. Д. Струков доводив, що саме масштаб господарств має визначати розмір землеволодіння, а не навпаки. Виходячи з необхідності перебудови всієї системи «земельних розпорядків» у Росії, Д. Струков виступає і проти общинного земле-володіння. У звільненні селян від опіки общин він бачить одну з обов'язкових умов розвитку самостійного селянського господарства. Отже, у вирішенні аграрного питання Д.Струков виступає як бур-жуазний ліберал, вимагаючи усунення перешкод для нагромаджен-ня капіталу, вільної конкуренції, тобто для розвитку капіталістич-них відносин. Ідейна боротьба навколо скасування кріпосного права не обме-жується лише розглянутими питаннями. Вона мала значно складні-ший характер. До 1857 p., тобто до офіційного оголошення урядом підготовки реформи, головним було питання самого скасування кріпацтва. Дворянські й буржуазні ліберали та представники демо-кратичних сил були прихильниками звільнення селян. Дворяни-кріпосники боролися за збереження кріпосного права. У період безпосередньої підготовки реформи, коли це питання було вирішене остаточно, на перший план вийшли міркування про майбутні взаємовідносини між поміщицьким і селянським госпо-дарством, про міру поступок селянству. Консерватори вимагали без-земельного звільнення селян і високих викупних платежів. Дворянсь-кі ліберали виступали за збереження поділу землі як об'єкта господа-рювання між поміщиками і селянами за збереження монополії поміщицького господарства. Буржуазні ліберали домагались створен-ня умов для капіталістичного аграрного розвитку, головною пере-шкодою на шляху якого була особиста залежність селян. Інтереси буржуазії безпосередньо не вступали в конфлікт з феодальною зе-мельною власністю. Буржуазні ліберали гостро критикували поміщи-цьке господарство як неефективне. Але щодо питань земельної влас-ності їхня позиція не суперечила позиції дворянських лібералів. Демократи були прихильниками революційного зламу феодально-крі-посницьких відносин, ліквідації поміщицького землеволодіння.
1 2 3 4 5 Категория: Історія економічна \| Добавил: DoceNt (25.10.2017)
Просмотров: 420 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: