РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Економічна думка К.Русі - Історія економічна - Реферати - Каталог статей

ПЛАН 1. Економічна думка К.Русі 2. Історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі і його характеристика. 3. Теорія “конвергенції” та її суть. 1. Економічна думка Київської Русі Визначною пам'яткою соціально-економічної та політичної літератури доби Київської Русі є «Руська правда» — зведення законів давньоруського права XI—XII ст. Відомі 106 списків «Руської правди», які складено в XIII—XVIII ст. Статті «Руської правди» відбивають соціальну структуру й відносини власності давньоруського суспільства. Вони регулюють майнові відносини, захищають право власності князів та феодальної знаті на землю і кріпаків; право стягувати податки, отримувати ренту; визначають обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодальнозалежного населення та ін. У них знайшла відображення організація князівської та боярської вотчини в XI ст., що грунтувалася на кріпацькій і рабській праці. До речі, остання поступово поступалася продуктивнішій праці людей залежних і кріпаків. За умов замкненості натурального господарства та нерозвиненості товарообміну товарно-грошові відносини в Київській Русі були дуже обмеженими, хоч у текстах «Руської правди» трапляються такі поняття, як «істоє», «рез», «отариця» і «купа», що означають позичені під процент гроші; сам процент; ділянку землі та позичку, які закуп (смерд, що збіднів і потрапив у боргову кабалу до пана) отримує від хазяїна-землевласника. Трапляються також слова «товар», «торг» (ринок), «гостьба» (зовнішня торгівля) та інші економічні терміни. У цілому в «Руській правді» певною мірою відображено всі основні процеси економічного та суспільного життя Староруської держави. Одним із головних писемних джерел для дослідження економічної думки доби Київської Русі є літописне зведення «Повість временних літ» — монументальний історіографічний і літературний документ початку XII ст., що належить перу ченця Печерського монастиря Нестора. Хоча центральними у творі є питання політичної історії Русі, економічним і соціальним процесам та явищам надається важливого значення для пояснення історичних подій. У «Повісті временних літ» розглядаються джерела доходів Київської держави: надходження з господарства, данина і збори з населення, штрафи (судове мито), торговельне мито і воєнна здобич. Данина збиралася продуктами, хутром або грошима. Виплата данини грошима сприяла розвиткові товарного виробництва й товарно-грошових відносин. У літопису йдеться також про активні зовнішньоторговельні зв'язки Київської Русі з іншими державами, наявність суспільного поділу праці: повне відокремлення ремісництва від землеробства й розвиток різних ремесел. Літописець виявляє шанобливе ставлення не лише до розумової, а й до фізичної праці, оскільки обидва ці види праці вважаються однаково важливими для суспільства, для забезпечення його багатства й добробуту. З пам'яток давньоруської літератури, що з них можна дізнатися про економічну складову суспільного життя, можна назвати також «Повчання дітям» Володимира Мономаха (початок XII ст.). Цей твір містить чимало важливих господарських спостережень та узагальнень, показує відносини між землевласниками й залежними селянами, дає поради щодо подолання соціальних суперечностей, яскраво свідчить про розуміння вже в ті часи значення землеробства, скотарства, промислів, торгівлі для зміцнення могутності держави. Галицько-волинський літопис XIII ст. розповідає про економічну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ремісників, торгових людей. Починаючи з XIII ст. Київська, Чернігово-Сіверська, Переяславська, Волинська, Галицька, Подільська землі, а також Буковина й Закарпаття стали тією територіальною основою, на якій склалася й розвивалася українська народність. За Середньою Наддніпрянщиною, Київською землею раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва «Україна», якою пізніше, з XVII ст., почали позначати етнічну територію українського народу. На межі XIII — XIV ст. із давньоруської мовної основи виділяється українська мова. У найрізноманітніших документах XIV — XV ст. (жалуваних і позичкових грамотах, інвентарях, люстраціях тощо) відображені відносини вотчинної форми власності, тогочасна система повинностей. Деякі аспекти торгівлі, грошового обігу, розвитку сільського господарства та ремесел, надання позичок під заставу майна, у тім числі земельних володінь. З XIV ст. на українських землях починає діяти Магдебурзьке право — міське право, що виникло у XIII ст. в місті Магдебурзі (звідси й назва). За ним міста звільнялися від управління та суду великих князів чи королів, тобто одержували права самоврядування. Магдебурзьке право встановлювало порядок і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки та успадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. 1339 p. таке право одержало місто Сянок Галицько-Волинського князівства, 1356 p. — Львів, 1432 p. — Луцьк, 1494 p. — Київ. Протягом XV — XVI ст. Магдебурзьке право поширилося на більшість міст на українських землях. Міста, що перебували під безпосередньою юрисдикцією польського короля або великого князя литовського, не платили за міські землі, а міщан було звільнено від повинностей на користь феодалів. Міщани сплачували лише державний податок на торгівлю й заняття ремеслом. Вони мали право використовувати на потреби міста грошові збори, встановлені міським правлінням (магістратом), податок від броварень, солодовень, воскобоєнь, млинів, земельних угідь, мали значні привілеї в галузі організації та регламентації стаціонарної торгівлі, ярмарків і ремесел. Однак зі збільшенням впливу польських феодалів і католицької церкви на українських землях посилюється національно-релігійна дискримінація українського міщанства. Це породжувало його боротьбу за ліквідацію обмежень та за збільшення участі у міському самоврядуванні. Значення Київської Русі у вітчизняній історії важко переоцінити. В цей час склалася давньоруська народність, яка об'єднала східнослов’янські племена в новому, більш високому етнічному Створення Давньоруської держави — єдиної держави східних слов'ян — мало велике значення для їх подальшого державно-правового розвитку. Велику історичну роль відіграла Київська і я більш ніж двадцяти неслов'янських народів Прибалтики, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор'я, які робили в межах Давньоруської держави перші кроки в суспільно-політичному розвитку. Завершення в Подніпров'ї державотворчих процесів позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен, що поступово складалися в єдину народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні зв'язки. Упродовж всього періоду існування Давньоруської держави руська етнічна спільність розвивалася і зберігала при цьому етнографічні регіональні національні та економічні особливості. За своєю класовою сутністю Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це відносно єдина держава, на чолі якої стояв монарх – великий київський князь. Найдавнішою системою управління в Київській Русі була десятирічна система управління, що сформувалася в міру розвитку військової демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феодалізму на Русі призвело до появи нової системи управління — двірсько-вотчинної. Сформований у Київській Русі державний апарат, його центральні і місцеві органи, військові сили являли собою ефективну зброю зміцнення панування феодалів, придушення опору експлуатованих трудящих мас. Разом із формуванням і розвитком давньоруської держави складалося і розвивалося право та перша економічна думка Київської Русі. 2. Історичні умови виникнення утопічного соціалізму в Західній Європі і його характеристика В добу панування торгового капіталу основними були питання, зв'язані з торгівлею. Іще не існувало науки, яка б грунтувалась на економічних законах і охоплювала всі сфери люд-ської економічної діяльності. Початки такої науки було закладено А. Смітом — представником класичної політичної економії. Саме А. Сміт створив першу систему політичної економії, узагальнивши нагромаджені до нього окремі економічні знання. Послідовники й учні А. Сміта розвивають теорію, вносять в неї нові ідеї. Згодом з'являється критична течія у політичній економії, представники якої (зокрема С. Сісмонді, котрий називав 'себе учнем А. Сміта) виступають із критикою «економічної ортодоксії». Ця критика забезпечила появу нових напрямів економічної думки. Формуються соціалістичні ідеї. Виникає утопічний соціалізм, з'являється марксизм, який проголошує себе науковим соціалізмом. Розвиток капіталізму покликав до життя явища, що свідчили про недосконалість нового економічного устрою. Капіталізм і наслідки його панування в усіх сферах суспільного життя суворо критикува-ли не тільки його противники, а й прихильники. Так, Сісмонді та Прудон, захисники дрібнотоварного виробницт-ва, завершуючи свою політичну економію соціальними висновками, значно розширили межі, відведені цій науці основоположниками. Але, висуваючи на чільне місце проблему справедливого розподілу багатств, не торкалися приватної власності, визнавали її необхідною і законною. Навпаки, усі комуністичні утопії, починаючи з Платона й Мора і закінчуючи відомими філософами XVIII ст. — Маблі, Мореллі, Го-двіном, Кондорсе, Бабефом, базуються на критиці приватної влас-ності. Але автори їх ставали на бік моралі, а не економіки, апелюва-ли до свідомості правлячих класів, закликали їх удосконалити суспільство, зробити його справедливим та гуманним. Одними з перших науково обгрунтованих соціалістичних докт-рин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур'є та Оуена. По-новому зображаючи капіталізм і висвітлюючи його вади, утопісти привертали увагу до проблем, властивих капіталізму, що, у свою чергу, потребувало докорінного перегляду як методології по-літичної економії, так і відкритих нею законів. Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проблеми побудови справедливого су-спільства негайно, спираючись на тогочасні суспільні інституції — державу, науку, мораль, політику та тогочасну економічну базу. Во-ни вірили, що суспільство можна вдосконалити, впливаючи на люд-ську свідомість, використавши силу держави. Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство — а під суспільством вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що капіталістичний лад супе-речить людській природі. Утопічний соціалізм з'являється майже одночасно в трьох фор-мах, у трьох своїх різновидах: у Франції— сенсімонізм і фур'єризм, а в Англії — оуенізм. Теоретичні підходи Сен-Сімона до аналізу суспільства базувалися на історичному методі. Сен-Сімон, як і інші утопісти, вирішує питання докорінної перебудови суспільства, але щодо загальнотеоретичних поглядів він вимагає, щоб минуле людства і його сучасне вивчалося як єдиний безперервний процес прогресивного розвитку суспільства. Сен-Сімон пише, що будь-який аналіз сучасного, узятий ізольовано, може призвести лише до дуже поверхових або навіть хибних висновків, і якщо не вивчати минуле, то неможливо відрізнити соціальні елементи системи, яка має зникнути, від елементів тієї системи, яка повинна утвердитись. За Сен-Сімоном, суспільство, цілісна система політики, економіки і знання, у своєму історичному розвитку проходить три формації: рабовласницьку, феодальну та індустріальну. Кожна з них характеризується відповідним рівнем розвитку знань, політики та господарства, що, у свою чергу, проходять дві стадії: органічну, чи врівноважену, та критичну, коли попередню рівновагу порушено. Економіка і політика, з одного боку, і знання — з іншого, розвиваються, на думку Сен-Сімона, паралельно. Під час органічної стадії при владі перебуває клас, який відіграє найважливішу господарську роль у даний період, а в критичній стадії на економічну владу претендує інший клас, господарська функція якого зростає. Клас, що народжується, протистоїть тому, що вже існує. Проявом цього протистояння є політична боротьба, яка завершується виникненням нової формації. Капіталістичне суспільство Сен-Сімон розглядає як проміжну стадію між феодалізмом та індустріалізмом. Капіталізм поєднує ознаки розкладу попереднього періоду та елементи нового — індустрію. Економічною формою нового суспільства, що вирішить проблему узгодження трьох складових суспільного розвитку, на думку Сен-Сімона стане асоціація. Спираючись на історичний метод, Сен-Сімон указує, що прогресивний рух людства спрямований від більш дрібних асоціацій до більш великих: від родини до общини, від общини до нації, від нації до міжнародної згоди — це безперервний рух з відомим кінцевим пунктом — «всесвітня асоціація всіх людей на всій земній кулі і в усіх їхніх відносинах». Формування асоціації відбуватиметься створенням промислових угруповань на базі існуючих капіталів та виробництв. Це буде об'єднання промисловців, торговців, банкірів, фермерів, робітників і вчених. Сен-Сімон підкреслює, що «національну асоціацію» потрібно розглядати як «промислове підприємство», усі члени якого працюють задля однієї мети. Шлях до колективізму сенсімоністи бачили у скасуванні закону про успадкування власності і поступовій передачі права на спадок державі. Промисловість також із рук приватних підприємців поступово має перейти у власність держави. Рівність, якої вимагали сенсімоністи, вони бачили, головне, у розподілі за працею в інтересах розвитку суспільного виробництва. Водночас сенсімоністи розуміли й необхідність суспільних фондів споживання, сподіваючись, що частину прибутку, яка має рентну природу, за соціалізму буде використано для задоволення «загальних потреб нового суспільства». Сенсімоністи передбачали, що для розвитку соціалізму важливе значення матимуть великі централізовані банки, зростатиме роль кредиту й централізації підприємств як основи централізованого економічного керівництва з тим, щоб пристосувати виробництво до споживання, чого не може зробити конкуренція. У вченні сенсімоністів закладено основи майже всіх конструктивних ідей соціалізму XIX ст. Основним змістом праць Шарля Фур’є є ідея соціальної гармонії, що мо-жлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він негативно ставився до революцій, які «грабують ба-гатих, щоб збагатити інтриганів», але, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено приватну власність, що породжує конкуре-нцію, анархію і соціальну нерівність, потребує обов'язкового ре-формування. Вихід він бачить у запровадженні суспільної власності на засоби виробництва. Економічною основою майбутнього ладу Фур'є вважає суспільну власність на засоби виробництва, але трактує її досить оригінальне.) Державними засадами організації суспільства він поступається на користь об'єднань, що перебуватимуть між собою у товарних відносинах. Власність усуспільнюється не державою, а окремими товариствами — фалангами, які і стають реальними власниками. Але і в фалангах Фур'є зберігається приватна власність. Вона визначає пропорції розподілу продукту, хоч і не впливає на виробництво, що функціонує в суспільній формі. Хазяїном виробництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує спільну діяльність. Роберт Оуен був одночасно і теоретиком, і практиком. Він ви-ступав за створення нового суспільства за допомогою просвітитель-ства й законодавства. В основу його програми покладено теоретичну систему, провід-ною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятли-вого для ефективної праці та всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина — продукт середовища і що змінити її мо-жна, лише змінивши середовище, в якому вона існує. Це одна з го-ловних ідей теорії та практики Оуена. Оуен запевняє, що за допомогою виховання та законодавства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове суспільство, позбавлене будь-яких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створює спілки банкірів та підприємців, проводить з ними «виховну роботу», закликаючи до свідомої перебудови соціального середовища, але, звичайно, зазнає тільки поразки. У поняття соціального середовища він включає й економічні основи організації суспільного виробництва. Оуен стверджує, що для перебудови економічного середовища потрібно насамперед знищити приватну власність і прибуток, забезпечити еквівалентний обмін товарами за їхньою вартістю, замінити гроші «бонами праці», що стануть справжнім еквівалентом цінності. Оуен намагається теоретично обгрунтувати структуру прогресивної економічної системи майбутнього. Він виходить з аналізу суперечностей господарської системи капіталізму і, слушно (в цілому) визначивши їхню природу, наголошує, що формування нового економічного середовища полягає в тім, щоб позбутись цих суперечностей, ліквідувавши їхню основу — приватну власність. 3. Теорія “конвергенції” та її суть З теоріями соціальної трансформації капіта-лізму тісно зв'язана теорія конвергенції. Термін «конвергенція» пере-кладається як «наближення», «зближення». У природознавстві він означає виникнення в процесі еволюції у відносно далеких груп органі-змів однакових рис у будові і функціях унаслідок їхньої життєдіяльно-сті за схожих умов навколишнього середовища. Зарубіжні економісти й соціологи застосовували цей термін до аналізу явищ суспільного життя. Вони стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом суча-сного індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталіс-тичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем. З обгрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х pp. XX ст. висту-пили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 60-х pp., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші. Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріального суспільства», теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. Її автори користуються різними аргументами на захист своєї позиції, по-різному описують «змішане» суспільство. Ідею конвергенції поширювали на всі сфери суспільного життя, але її засадною частиною є економічне й технологічне обґрунтування конвергенції. Широкої популярності набув технологічний варіант «конверген-ції» Дж. Гелбрейта. Майбутнє індустріальної системи він зв'язував з конвергенцією двох систем. Ніщо, зазначав Гелбрейт, не дає змоги краще заглянути в майбутнє індустріальної системи, ніж встанов-лення факту конвергенції. Злиття двох систем відбувається внаслі-док розвитку однакової технологічної структури виробництва. У праці «Нове індустріальне суспільство» Гелбрейт писав, що «сучас-на індустріальна техніка підпорядковується певному імперативу, який виходить за рамки ідеології». Саме він диктує вимоги суспіль-ству. Відмінності між країнами, що перебувають на вищому щаблі індустріалізації, якими б великими вони не були за номенклатурою, під впливом власних потреб індустріальної техніки і зв'язаної з нею організації виробництва зменшуються дедалі більше. Неминучість «конвергенції» Гелбрейт пояснював тим, що великі масштаби сучасного виробництва, притаманні розвинутим капіталі-стичним і соціалістичним країнам, потребують «приблизно схожої системи планування і організації» . Він наголошує на необхідності державного регулювання економіки. Отже, Гелбрейт до проблеми «конвергенції» двох систем підхо-дить з погляду розмірів виробництва, його техніко-організаційної сторони і ігнорує відмінності у сферах власності. Голландський економіст Я. Тінберген процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «переборення» інших. Майбутнє «конверговане» суспільство не сприйме притаманних со-ціалізмові суспільної власності, централізованого планування (яке має набрати децентралізованого характеру), зрівняльного розподілу тощо. Щодо капіталізму, то тут посилиться планування, зростатиме роль державного сектора і державного регулювання економіки. У результаті наближення системи «Сходу і Заходу» до якоїсь середини виникне, на думку Тінбергена, «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму. Французький соціолог Р. Арон визнає наявність спільних рис і для капіталізму і для соціалізму: індустріалізація, урбанізація, роз-виток освіти. Він критикує марксистський формаційний підхід до аналізу суспільного розвитку, заявляє, що він не виправдав себе, що фактом такого розвитку став плюралізм. І капіталістична, і соціаліс-тична економічні системи розвиваються і змінюються. У процесі розвитку відбуваються «спільні для обох систем» зміни. Арон не ставив завдання дати чітке прогнозування майбутнього, хоч і вису-вав ідею плюралізму всесвітнього розвитку, для якого характерним є існування індустріальних суспільств різного типу. У. Ростоу зіставляє деякі техніко-економічні показники двох сис-тем (норму нагромадження, рівень виробництва і споживання на душу населення) і робить висновок про переваги капіталізму. Що ж до соціалістичних країн, то, відмовившись від свого суспільно-політичного ладу, вони наблизяться до капіталізму. М. Дюверже (Франція) майбутнє соціалізму і капіталізму уявляв як систему «демократичного соціалізму», яка утвориться в результа-ті неминучих процесів лібералізації на Сході і соціалізації на Заході. Буде відбуватися мирне автоматичне зближення двох систем. Для доказу процесів «конвергенції» широко використовувалась проблема зростання впливу держави на економічне життя в капіта-лістичних країнах. Це стало підставою для заяв про те, що соціалізм і капіталізм подібні в тім, що в них здійснюється державний конт-роль над економікою. В обгрунтуванні теорії «конвергенції» західні вчені зверталися не лише до економічних, а й до загальносоціологічних аспектів, вони поширювали ідеї «конвергенції» на всі сфери суспільного життя. Соціологічна аргументація «конвергенції» полягає у визна-ченні спільних рис двох систем в галузі виховання, освіти, культу-ри, мистецтва, науки. Так, П. Сорокін у праці «Соціологічне і культурне зближення між Сполученими Штатами і Радянським Союзом» підкреслював певну схожість систем виховання й освіти в США і СРСР. Він намагався також встановити схожі тенденції в розвитку соціальних наук і філософії. Ця схожість, на його думку, полягає в тім, що значна частина радянських учених не стоїть нібито на позиціях діалектичного матеріалізму, тоді як значна час-тина американських учених більш схильна до матеріалістичного світогляду. Яким же уявляли собі західні теоретики майбутнє «конвергова-не» суспільство? Так, американський економіст В. Бакінгем у праці «Теоретичні економічні системи. Порівняльний аналіз» (1958) зазначає, що в ре-зультаті конвергенції виникне «єдиний загальний економічний лад» на капіталістичній основі. Три з чотирьох визначальних основ капі-талізму будуть включені в нову систему: приватна власність, еконо-мічні стимули і мотив прибутку, ринкова система. У Р. Арона мож-ливий шлях «синтезу» двох систем — це організація соціалізму на основах капіталістичних принципів. Що ж до капіталізму, то він не створює перешкод розвиткові продуктивних сил і тому заміна капі-талізму соціалізмом не є необхідною. Я. Тінберген — прихильник «синтезу деяких елементів капіталі-стичної ефективності і соціалістичної рівності». Французький економіст Ф. Перру писав про створення «всесвіт-ньої економіки», яка б об'єднувала протилежні системи і була б здатною задовольнити потреби всіх людей. Д. Белл заявляв, що СРСР і США схожі як індустріальні суспіль-ства, а вимоги науково-технічної революції зумовлюють їх «конвер-генцію» у вигляді «нового типу централізовано-децентралізованої ринково-планової системи»'. Різні варіанти і відтінки теорії «конвергенції» не дають підстав твердити про їх суттєві відмінності. Пропагуючи зближення соціалі-зму і капіталізму, більшість теоретиків «конвергенції» насправді ма-ли на увазі поглинання соціалізму капіталізмом. Абсолютно відвер-то про це писав професор Колумбійського університету, помічник з питань національної безпеки при президенті Дж.Картері 3. Бжезинський. У праці «Політичні системи США і СРСР» (1964), написаній разом із соціологом С. Хантингтоном, автори констатували процес зближення СРСР і США. Але разом з тим вони підкреслювали, що цей процес виявиться насправді у збереженні принципово важливих аспектів капіталісти-чної системи і відмиранні ознак соціалізму, зокрема комуністичної партії і її монополії на владу. «Таким чином, — робили висновок ав-тори, — за ближчого розгляду виявляється разюча обставина -—?' більшість теорій так званої «конвергенції» в дійсності постулюють не «конвергенцію», а поглинання протилежної системи». Як відомо, марксистська література не просто критично оцінювала теорію «конвергенції», а називала її «міфом» і бачила її призначення у спробах захистити капіталізм і спростувати досягнення соціалізму. Арбітром у вирішенні цієї проблеми стала практика. І не випадково З. Бжезинський у праці «Холодна війна і її наслідки» пи-сав: «Замість теорії «конвергенції» двох конкуруючих систем, що її колись вихваляли, реальність виявилась однобічною конверсією». Проте «конвергенція» справді буде відбуватися на шляху розвит-ку демократичних режимів в ім'я миру на землі. Використана література: Історія економічних вчень світу та України. – К., 2001. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я.Корнійчук, Н.О.Татаренко та інші. – КНЕУ, 2001. Юхіменко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. – Київ, «Знання – Прес», 2001. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Історія світової економічної думки: Навчальний курс.- Тернопіль, 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Історія економічна \| Добавил: DoceNt (23.10.2017)
Просмотров: 323 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: