РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Виникнення і діяльність Луцького братства - Історія - Реферати - Каталог статей

В самому кінці XVI віку Луцьк починає ві догравати значну ролю в українському церковно му житті. В тих часах у Луцьку було ще чотири манастирі св. Василія й Пречистенський в місті, Черчецький біля села Черчець і Спаський на Крас ному та біля 15 церков, як св. Анастасія, Воскре сення, Вознесення на Яровиці, св. Михайла, св. Івана—катедральна в замку, Покровська.Пятииць ка, Рождественська, св. Духа, св. Симеона і Троїць ка. Луцька православна єпископія була дуже ба гата, бо володіла 4 місточками, 2 замками й 34 селами. Серед луцьких владик, що мали титул єпископів луцьких і острозьких та екзархів усієї Руси, найбільш відомий Кирило Терлецький, один з ініціяторів церковної унії з Римом. Цей владика ще відомий тим, що провадив завзяту боротьбу з ченцями Жидичинського манастиря, найбільшого тоді на Волині. З моментом народження унії починається сильна католицька акція на Волині. В 1604 році прибувають до Луцька єзуїти, що її спровадив сюди луцький біскуп Шишковський, й згодом закладають тут свої школи, при яких навіть відбувалися вищі курси науки. В 1614 році єзуїти для конкуренції з Братською школою заложили українську школу. Одначе та школа серед українців 5ула дуже непопулярна й її мусили з браку учнів зліквідувати. Оживлення релігійного життя, як наслідок тодішніх церковних і політичних подій, не оминуло також православних українців у Луцьку. Вже в 1600 році чуємо про існування тут якогось православного братства. В 1617 році це братство остаточно зорганізувалося. Першим ктитором Луцького братства був ігумен черчецького манастиря Герасим Микулич, а основоположниками його були місцева українська цпяхта, місцеве духовенство і міщіне. З перших членів братства найбільше відомі: Лаврентій Древинський—чашник Волинський, Михайло Гулевич—Воютинський— підсудок Луцький, Хведір Святополк кн. Четвертинський, Юрій кн. Пузина, о. Іван Гораїнович Черчецький, ієромонах Ісаакій Борискович, о. Іван Федорович, ієромонах Паїсій Мостицький та інші. Членами його були також славетні особи, як митро полит Київський Петро Могила, гетьман Іван Виговський, Марина Мазепина—гетьманова мати. Кон-стянтин Вовк—запорозький полковник. В 1619 році король Жигимонт III дає братству грамоту, на підставі якої братство будує церкву з шпиталем і притулком, В 1620 році єрусалимський патриарх Теофан дав братству грамоту з правом ставропігії, що звільняло цю організацію зпід єпископської юрисдикції. В 1623 р. константинопільський патриарх Кирило Лука рис підтверджує цю грамоту й благословляє братство. Користаючи в таких привилеїв, воно розвиває широку діяльність. При братстві крім шпиталя й притулка існує також школа, статут якої був взірцем для інших братських шкіл на Україні. В цій школі вчили граматики, реторики, дія-лєктики, аритметики; з предметів церковних були: читання, церковний спів, святе письмо й наука про святих. Той, хто бажав вступити до братської ніколи, мусів за 3 дні запізнатися з усіма її порядками й дати до шкільної каси 4 гроша. Статут братської школи порушував багато справ, а його приписи спричинилися до того, що ця школа за більш як 100 літ свого існування, завдяки взірцевому порядкові й високо поставленій науці, дала українському суспільству багато осіб, що відограли в його житті важну ролю. Крім того братство мало свою друкарню, що часово була також при черчецькому манастирі. В 1628 році в братській друкарні іероманах Павло Маткович видрукував книжки для Служби Божої, які тепер є бібліографічною рідкістю. Католики, яким братство було луже немиле, часто гальмували працю цієї організації. Нераз ченці братського манастиря Й самі братчики скаржаться до гродського суду, що різні особи нападають на них і на церкву та "чинять насилія і безчинства". Особливо рік 1634 записався в історії братства кривавою подією. 24 травня на Боже Тіло учні місцевої єзуїтської колегії напали на манастир цього братства, побили й покілічили палками та камінням ченців, вчителів, учнів, що вчилися в братській школі; не пожаліли й калік, що жили в притулку, в церкві вони знищили дорогі килими, а з церковної каси забрали біля 150 зол. Після смерти короля Жигимонта III в 1632 р. 13 червня на соймику в Луцьку біля 200 осіб української волинської шляхти гостро виступили в обороні прав православної церкви. Новий король Владислав IV того ж року видав "статті замирення", на підставі яких відновлювалася православна єпископська катедра в Луцьку, що від 1595 року перебувала в руках уніятських владик. Рік опісля висвячено на луцького православного єпископа Афанасія Пузину, що зайняв Луцьку катедру щойно по смерти уніятського владики Почаповського в 1636 році. Єпископ Пузина являється одним з найбільших оборонців православної віри, за ініціятивою якого щороку зїзджалося до Луцька православне духовенство з цілої Волині на синоди, що звичайно відбувалися 9 жовтня в день Івана Богослова (храмове свято луцької катедри). Опис такого зїзду був видрукований 1638 року в Кремянці під заголовком: „Синод ведлєзвичаю доречного"...В першій пол. XVII ст„ завдяки переважаючій кількости українців у Луцьку, міські уряди займали ще українці, а урядовою мовою на підставі ухвал люблииської унії була тодішня українська мова. В місті були тоді цехи: кравецький, ковальський, різницький, шевський, кушнірський, мулярський і рибацький. Тому що польське міщанство було малочисельне, українці в цих цехах відогравали першорядну ролю. Слід також зазначити, що в 30—40 роках XVII століття був намісником луцького старости Іван Виговський, пізніший гетьман. Побідний похід Богдана Хмельницького в 1648 році не оминув Луцька. Полковник Колодка займає місто, що його без бою залишило польське військо, й вирізує тут багато шляхти та жидів. Наступного року схвильоване околичне населення .нападає на місто й частинне його нищить. Не зважаючи на упадок українсього політичного й національного життя на Волині в кінці XVII віку, коли наш політичний центр перенісся над Дніпром в Славуту, луцьке братство, одиноке по Волині, ще проявляє живу діяльність. Коли в 1680 році ко роль Ян III Собіський заїніціував собор у Львові в справі приняття унії усіма православними, луць ке братство через своїх представників кн. Вацла ва Четвертинського, Данила Братковського та Андрія Гулевича вплинуло на короля й не допус тило до собору. Особливо немилим був тодішньо му урядові Данило Братковський, що його за участь у Палієвому повстанні покарано смертю в Луцьку 1702 року. Не зважаючи на таку працю братства, луцький владика Діонисій Жабокрицький в 1709 році приймає унію, а луцька православні ка тедра після деякої боротьби в 1711 році перехо дить до уніятів. В звязку з тією подією число членів брат ства зменшується й воно само, десь біля 1730 ро ку після приняття останніми братчиками унії, пе рестав існувати. Усі будинки й майно братства пе рейшло тоді до о.о. Василіян, що далі продовжували благодійну й культурну працю цієї організації. Резиденцією луцьких уніятьких владик між іншим був також Жидичинський манастир, при якому аж до кінця XVIII віку містився луцький уніатський духовний семинар. Віки XVII і XVIII це час повільного упадку міста Луцька. До цього найбільш спричинюються пожежі й часті епідемії, коли люди тисячами вмирали на різні хвороби. В українському житті Луцька також наступає упадок. Від другої половини XVII століття наша шляхта польонізується. В урядах мову українську й українців—урядовців замінюють мова польська й урядовці—поляки. Наприкінці XVIII віку було в Луцьку тільки чотири церкви: катедральна св. Івана в замку, Василіянська (братська), св. Димитрія і Покровська; але вже аж вісім манастирів—костелів: Домініканів (де тепер курія римо-кат. єпископів), Езуїтів (тепер кат. катедра), св. Трійці (напроти костела Езуїтів), Боніфратрів (на вул. Караїмській), Тринітарів (Суд Окружний), Бригідок (вязниця), Кармелитів (де тепер кірха) і Бернардинів (теперішній православний собор). В 1781 році Луцьк впав жертвою страшної пожежи. Згоріли тоді греко-католицька катедра в замку й римо-католицька та більш як 400 домів. До якого упадку дійшов Луцьк при кінці XVIII століття свідчить факт, що було тоді в місті всього 597 домів, з яких тільки 50 належало християнам, рештою володіли жиди й караїми. Кінець цього віку в історії Луцька найкраще характеризує народне прислів’я: „У тому Луцьку все не по людську: навколо вода, а в середині біда".
1 2 3 4 5 Категория: Історія \| Добавил: DoceNt (21.03.2017)
Просмотров: 374 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: