РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Наші славні земляки Яготина - Історія - Реферати - Каталог статей

Наші славні земляки. Григорій Косяченко “Я не кину співати про степ...” Григорій Панфилович Косяченко (1903-1935)талановитий український радянський поет, поет широкий і відкритий. Його батьки Черняхівські селяни-трударі. Мати дала йому талант не буденний, революція відкрила можливість учитися, працювати. Близько восьми років тривала літературна творчість. За цей час у світ вийшло 8 поетичних збірок. “Віхоли”, “Залізна кров” (1927р.), “Схід сонця” (1928), “Шторм” (1929), “Полустанок” (1930), “Вибрані поезії книга І”, “Дорога” (1931), “Борня і дні” (1932). Косяченко любив рідну землю, тужив за селом. “Я не кину співати про степ...” – писав він, і створив багато зворушених віршів. А за селом стоїть смуглява тиша, До серця приколола сірий біль. І по борознах кров’ю вже не пише Лунав спів оскаженілий біль. Не так давно тут ранили гармати, і крицею точився кулемет, А вороги далеким шляхом – в коло... І тільки з рани просюрчала кров. Упав до ніг знесилений вже голос.., Ах! про минуле згадую я знов !.. І освітив криваві пальці місяць... – О, скільки вже було тут боїв? Чи скоро землю з кров’я перемішать, І над болотом звисне не туман, а гнів? Іван Царинний Іван Михайлович Царинний родом із Яготина. Тут він з’явився на світ у 1952 році, тут минуло його дитинство, тут закінчив середню школу, пізнав працьовитих людей і сам вперше відчув на смак, яка вона, праця. Трудовий стаж розпочав робітником у радгоспі, електрозварником. Враження від цієї напруженої землі живуть тепер в його віршах. Почав писати дуже рано, лише у 25 років з’явилося кілька доробок у періодиці, якими привернув увагу. Улюблений образ молодого поета – світло. Воно йому тремтить, переливається, бринить і щемить, дише, сміється, біжить... Від природи наділений даром проникнення в поетичну суть речей, даром олюднення й метафори. Поезія Івана Царинного наближається до фольклорної не лише у посліду ванні певних засобів, вироблених народнопісенною традицією – молодий поет близький до народної творчості. Кращі вірші І. Царинного: “Троїсті музики”, “Сон”, “Синє полум’я”, “Батькове поле”, “Рибалка”, “Сім днів літа”, “Смерть пасічника”, “Вулиця” ота поєднана із залюбленістю в людей благословенна дитинність. У Яготинській районній бібліотеці є дві поетичні збірки І Царинного “Гілка блискавки” видана у 1978 році у видавництві “Молодь” та “Довіра лісова” (1990), Радянський письменник. Анатолій Прохоренко Анатолій Григорович Прохоренко народився і виріс в селі Богданівці на Яготинщині, яке дало світу Катерину Білокур. Закінчив Київський інститут народного господарства, працював на цілині, служив у армії, навчався в аспірантурі, докторантурі. Зараз викладає у Київському Міжнародному університеті цивільної авіації. Перша поетична публікація побачила світ в районній газеті ще тоді, коли майбутній поет навчався в школі. У творчості А.Г.Прохоренко – поет різноплановий. В його палітрі зустрічаються і тонкі ліричні твори, і м’який гумор, і м’яка сатира. Євген Степанович Товстуха. 7жовтня І934 року в с Макіївка що на Чернігівщині народився Євген Степанович Товстуха. У 60-х роках закінчив Київський медінститут із тих часів веде початок його захоплення літературою. Ним написано декілька строго документальних, біографічних повістей ( про Миколу Лисенка, Кирила Стеценка), створюючи які, він виконав величезну пошукову роботу, Також книжку гумористичної прози " Як пізнати дружину". Сам музикант, фольклорист, знатний маляр. Як поборник рідної мови і травознай чверть віку був гнаний і переслідуваний. Своїми різнобічними талантами і заняттями він мовби продовжує традиції вітчизняної медицини і науки. Євген Степанович Товстуха написав II ґрунтовних дуже корисних для медичної науки і лікарів-практиків моног афій. Адже праці "фітотерапія", яка витримала 3 видання, "фітотерапевтичні заходи проти радіації", "Як зупинити смерть", "Раджу ліки перевірені тисячоліттям", " Українська народна медицина", " Кришталева чара", "Лікувальна магія українців" -це не лише теоретика - практичні надбання української народної медицини, але й одухотворений шлях нашого поступу І розуміння психології українців. Його цілющі настої, відвари, сиропи й мазі повернули радість життя десяткам, сотням тисяч людей. Але Євген Степанович пішов далі і 3робив те що могла заповісти тільки народна пам'ять - він повернув гідність І визнання українській народній медицині. Завдяки його подвижницькій праці. Його наполегливості, як наукового і практичного Фітотерапевта вона входить сьогодні у коло таких знаних народних медицин, як древня тибетська, Індійська, єгипетська. Уславлений лікар.. народний академік, вчений фольклорист. Вірний внук Данбога... Вельми красива людина... коротше кажучи: Євген Товстуха Але захопленням немає меж. Е ще вірші. Вони з’явились не раптово, вони прийшли у час людського хвилювання і натхнення "це нагорода за каторжну працю" , - так писав про натхнення наш великий художник-земляк Ілля РепінНаша нація тяжко хвора, і хвороба ця важка і затяжна - втрата пам'яті. Забуття материнської мови . Глухота і сліпота... Тож потрібні такі лікарі, які б одночасно лікували тіло й душу Особливо - душу нації. Щоб лікували та рятували її чудодійними травами, чистою росою і водою, щирим сонцем та найрідкіснимй словом. Це домінанта творчості Товстухи. У 1997 році у видавництві газети "Вечірній Київ" вийшла його перша збірка віршів "Краплина вічності", "потім була "Зона" І це не все .. Євген Товстуха - лікар, художник, Фольклорист. учений в галузі фітотерапії і оригінальний дослідник праоснов народної медицини, академік Української міжнародної академії оригінальних ідей. Іван Кирій ( 1924 - 1998 ) Народився 12 червня 1924 року в с.Пасківщина Згурівського району, Вже в І2-ть , років став юнкором республіканської газети "На зміну", а коли йому минуло 15 років, усе село здивувалось. Іванко Кирій написав оповідання " В степу" і нагороджений ІІІ республіканською премією. Після закінчення Згурівської середньої школи працював у сільській Раді. А вечорами писав. Одна за одною з’являються його статті в районній газеті. А в 1946 році його, як талановитого сільського кореспондента, запросили на роботу в редакцію Згурівської районної газети "Прапор Леніна". Після воєнні роки були важкі. Іван Іванович пішки міряв дороги покриті то пилом, то грязюкою. але ніколи не нарікав на свою долю, на труднощі. Працював і вчився: спочатку в культосвітньому технікумі , потім у Київському державному університеті їм. Т.Г.Шевченка на факультеті журналістики, І.І.Кирій захопився роботою з дітьми і почав писати для дітей став дитячим письменником, друкував свої твори у журналі "Барвінок", а в 1958 р. вийшла його перша книжка "Ключі до щастя". Слідом за нею з’являється одна за одною збірки оповідань для дітей "Як ми їздили в Каховку", "Сигналісти", "Мій друг Кася", "Пташкам літати в небі", збірки гуморесок "Хитра штука закарлюка" та інші. .В 1974 році була видана повість для дітей "П’ята осінь ". Ці книги знайомлять юне покоління з життям українського народу в кріпацькій неволі, Перед очима читачів, як живі, виникають постаті великих народних співців Т Г.Шевченко та І.Я.Франка. Багато пише І.Кирій про шкільні справи учнів "Ворон", сигналісти", "Катрусь І Майка", "Мій друг -Вася" Цікава збірка І І.Кирія "Листок з календаря" це твори про важку, небезпечну, але таку потрібну роботу міліції повість "Над Дніпром" - розповідає про юних героїв Великої Вітчизняної війни. Війна забрала в них дитинство, осиротила, але не зламала В її чорнилі загартувалася їхня дружба, любов до Батьківщини, ненависть до ворога Цікаво, що своїх героїв І.І.Кирій не вигадує, а вміє знайти в житті. Щоб краще проникнутись життям сучасного школяра, мріями дітей, Іван Іванович часто зустрічається з учнями У житті І.І.Кирій був оптимістом Свідченням цьому є його збірка прозових гуморесок "Хитра штука закарлюка чи віршована - "Сто усмішок", видані редакцією районної газети Яготинські вісті" . Після цього була ще книга "Голодна весна ", в якій письменник розповідає про трагічні події 1933 року, які він хлоп» ям пережив сам, коли здійснювався геноцид проти народу України УІ998 році на 75 році життя не стало людини великої щирої душі нашого земляка Івана Івановича Кирія. АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ КРАВЧЕНКО / 1899 - 1963рр./ Ім'я прославленого броньового командарма Андрія Григоровича Кравченка навіки вписалось літопис Великої Вітчизняної війни, в героїчну Історію радянських танкових військ. За хоробрість, мужність військову майстерність та беззавітну службу Радянській державі А.Г.Кравченко одержав 24 подяки від Верховного Головнокомандуючого. Про його бойовий шлях говорять 26 орденів і медалей. Це шлях доблесті І слави. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10січ-ня 1944 року А.Г.Кравченко удостоєний звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра та визволення Києва. А в 1945 році за успішні бойові дії 6-І танкової армії по розгрому японських мілітаристів він нагороджений другою медаллю "Золота зірка" А народився Андрій Григорович Кравченко ЗО листопада 1899 року в с.СулимІвка. Тут пройшло далеке дитинство і роки юності простого селянського хлопця, наймита панської економії, червоного воїна часів громадянської війни. У 1908 році малий Андрійко йде до церковноприходської школи, причому закінчує її з відзнакою. У грудні 1918 року йде добровольцем в Червону армію; воює у складі Першого Таращанського полку 44-ої стрілецької девізії, був учасником боїв з петлюрівцями і білополяками. У квітні 1921 року коли громадянська війна закінчилася, його направили курсантом 14-ої Полтавської піхотної школи. У 1939 році полковник Кравченко керує штабом 173-ої мотострілецької дивізії, котра вела бої з білофінами на Виборзькому напрямку. За вміле керування бойовими діями одержує першу бойову нагороду -орден Червоного Прапора.Восени 1941 року А.Г.Кравченко командує 31-ою та новою бригадою, бере участь 7 листопада 1941 року в параді на Червоній площі в Москві. А з параду -в бій. захищати столицю - серце Вітчизни. Двічі герой Радянського Союзу генерал-полковник Андрій Григорович Кравченко Велику Вітчизняну війну почав на Україні, а закінчив на Далекому Сході. Спочатку був начальником штабу механізованого корпусу, а в кінці війни командував танковою армією. А.Коваленко здійснив перехід танків по дну ріки Десни, здивувавши таким подвигом увесь світ. У 1999р. ми відзначаємо 100-річчя з дня - народження героя. О.С. НЕПОРОЖНІЙ О.С. Непорожній народився 6 січня 1921 року в м.Яготині. Закінчивши філологічні факультети Київського учительського, а згодом - Черкаського педагогічного інститутів невтомно працював у Яготинській середній школі N3. Це за його підручником для 10 класу юні покоління оволодівають знаннями з рідної мови та літератури. У співавторстві з професором І. Семенчуком ще у 1955 році вийшла хрестоматія для 11 класу «Золотий гомін». Воістину золоторука його майстерність, багатогранна його творчість, воістину подвижницька його праця в Ім'я Добра, Людяності, Справедливості. Свідченням тому - історичний музей в Яготині, картинна галерея, музей-садиба відомої усьому світові Катерини Білокур в с. Богданівці, Алея Героїв, Алея Слави в Яготині. Добраничівська стоянка, флігель Т.Г. Шевченка, Капустинський, Сулимівський, Новоолександрівський музеї музей освіти. Ціною надзвичайних зусиль Олександра Степановича споруджено пам’ятник молодому Тарасові біля міської середньої школи N3 створеного, як відомо, Іваном Гончарем. До нас шанувальників, поцінювачів його небуденного таланту, звертається Олександр Степанович в своїх статтях, нарисах, передмовах до чисельних творів українських і зарубіжних письменників у своїй "рідній" районній газеті любити рідне слово, все прекрасне на землі. Багато зробив Олександр Степанович значущого, доброго вічного за що яготинці безмірно вдячні, присвоївши звання "Почесний громадянин". ДМИТРО ШУПТА Дмитро Романович Шупта народився 20 січня І938 року в с.Куріньці Чорнуського району на Полтавщині. Після закінчення Макиївської середньої школи навчався в Севастопольському технічному училищі №З, працював котельником на морзаводі. Згодом закінчив Сімферопольське медичне училище та Кримський медичний інститут з відзнакою. Працював хірургом, травматологом, викладачем хірургії, фітоінформотерапією, нетрадиційною медициною, має друковані наукові праці з медицини та краєзнавства. Він є автором праці "Хірург без ножа". Його професійну працю відзначено Дипломом "Майстер Золоті руки". Дмитро Шупта - поет, член Спілки письменників України. Відколи 1 липня 1950 р. видрукував першого свого вірша, видав близько двох десятків збірок поезій: "Провісники звітілля", "Полум’я мелодія", "Крим", "Колиска поколінь", "Знак літа", "Біль" Стебла", "Єрусалим квітів", "Осягнення", "Сонях сонетів", "Листя клена", "Птахи" та ін. Як поет Дмитро Шупта розвинувся в Криму, де в газетах та колективних збірках друкувалися його молоді твори, інколи й малюнки, до них виконані самим автором. Він був багаторазовим переможцем конкурсів, що організовувало радіо й телебачення. Йому одному з перших присуджено міжнародну премію імені Григорія Сковороди. Поезії Дмитра Шупти рядом композиторів покладено на музику, а відомий композитор К. Стеценко створив близько десяти вокальних циклів за однойменними поемами поета та збірку вокальних творів для дітей дошкільного віку. В районній бібліотеці є його збірка "Знак літа" видана у видавництві "Радянський письменник" у 1981 році та уривки з книги "Листя клена ". ГРИГОРІЙ КОСЯЧЕНКО Народився майбутній поет в с.Черняхівка в незаможній селянській сім'ї. З дитинства наймитував у поміщицьких економіях. Закінчив середню комерційну школу у Києві. вчився в інституті народного господарства (інгоспі) Із спогадів сестри поета - Олександри Панфилів, яка проживала в с.Фарбоване ми дізналися про далекі роки дитинства її брата, про його непереборне прагнення вчитися. Він був уважний до людей, старався кожному про все розказати, влаштовував у селі вечори. читав землякам свої вірші. А писати поезії Григорій Косяченко почав з 17 років, друкувати - з 1921 року. Був членом письменницької організації «Гарт», потім ВУСПП. Перша збірка віршів «Віхоли» побачила світ року 1927 у видавництві «Маса» (Київ). Загалом Г. Косяченко видав вісім книг поезій: «Залізна кров», «Схід сонця». «Борня і дні» та ін Популярність поета швидко зростала. Про нього часто відгукувалась критика, визнаючи за Г. Косяченком безсумнівний талант. Із спогадів його сучасника письменника Євгена Кротевича: «... Косяченко бувала, прозаїка Жигалка, в якого я й зустрів його. До Жигалка зрідка приходив і Максим Рильськийякому Косяченко читав свої вірші. Рильський прихильно ставився до віршів Косяченка. Та й на мене робили вони добре враження своєю простотою й невимушеністю. Видно було, що' автор пише їх сердечно, з відчуттям краси з одного боку і з другого,, - з розумінням нашої сучасності, з повним заглибленням у неї...» В родинному житті Косяченкові, як то кажуть, не пощастило, і це накладало на нього певний відбиток. Він майже завжди був сумний, малоговіркий. Єдиною втіхою для душі була природа. яку він дуже любив і завжди звертався до неї, щоб підкреслити настрій, поглибити відчуття теми. Григорій Косяченко захворів сухотами, що, напевно, і звело його передчасно в могилу у віці 33 років. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Більшість його поезій і сьогодні Але твори Косяченка давно стали бібліографічною рідкістю. В історичному музеї в кімнаті «Письменники - наші земляки» є куточок. де експонується портрет Г. Косяченка роботи-художника М.П. Малинки, його твори, фотографії та ін. В степу цвітуть, гойдаються жита, Над ними сонце п'яне і гаряче. Там блудний син до дому поверта, вже кілька літ села свого не бачив. Прийду до матері – Кляніть мене, кляніть, а я - мов раб, покірний як дитина... Той самий двір і хата в бур'яні, верба патлата горбиться над тином... У серці десь лишилася мала, повита тьмою, іскорка надії... І блудний син до хати почвалав, сльоза, мов кров, захмарилась на вії... Григорій Косяченко ...Місяць над калиною Ніби голубий. Стала над долиною: - Що мені робить?!. ...Ні вітрів,ні гомону. їхав на коні, Зорі білі промені Кидали до ніг. О, моя, заручена. Тільки не забудь!.. Голову засмучену Кинула на грудь. І полинув птицею – Сколихнувся лан. А понад пшеницею Пилу океан... І ногами босими Ходить на степу Плачуть очі росами – Дума, що забув. (Уривок з вірша «Велика могила», зб. поезій «Схід сонця», в-во «Маса», Київ, 192в) * * * Вечір... Тиша... Стомивсь я докраю. Важко впала вся міць моїх рук... Ранок... Сонце... Я знов поринаю-у стрімкий. безконечний, невпинний рух... (зб. поезій «Борня і дні», 1932 р.) ВОЛОДИМИР ФЕДОРОВИЧ КАЙДАШ / 1914 - 1972 / Народився 16 вересня 1914 року в місті Яготині в родині робітника. За національністю - українець. Закінчивши семирічну школу, вчився в Смілянському сільськогоспо-дарському технікумі. З 1933 року до початку Великої Вітчизняної війни працював на цукрових заводах Чернігівської та Сумської областей. В 1941 - 1943 роках - підпільник у тилу фашистських окупантів, виконував спеціальні завдання партизанського з'єднання. Від жовтня 1943 р. воював на Першому і Другому Українських фронтах - спочатку рядовим, а потім командиром відділення зв'язку діючої армії. Визволяв Будапешт, Прагу та інші європейські міста За мужність І відвагу, проявлені при форсуванні Дунаю; 24 березня 1945 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу. В післявоєнні роки працював заступником головного інженера Буринського, а потім – головним механіком Куянівецького цукрозаводів на Сумщині. Помер 31 липня 1972 року.
1 2 3 4 5 Категория: Історія \| Добавил: DoceNt (16.03.2017)
Просмотров: 411 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: