РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Жанрові та історичні зображальні джерела - Інше - Реферати - Каталог статей

План 1. Жанрові та історичні зображальні джерела 2. Кінофотовідеодокументи (аудіовізуальні) Жанрові та історичні зображальні джерела Живопис, так само як і інші види мистецтва, є однією з форм суспільної свідомості, засобом пізнання світу. Художні образи, створювані живописцями, здебільшого не розвиваються в часі, а відображають певний момент історичної події або явища. Методами типізації і відповідними засобами художньої виразності живопис розкриває суть явищ і закономірність процесів життя, відтворює не лише зовнішній вигляд, а й внутрішній світ, характери людей, їхні суспільні взаємовідносини. Як приклад можна навести жанрові і пейзажні малюнки Т. Шевченка, в яких реально показано життя і побут українського народу. В жанрі побутового живопису втілені моральні й соціальні погляди великого Кобзаря. Критика тогочасної дійсності прослідковується у його картині "Катерина". Подаючи образ скривдженої російським офіцером селянської дівчини, Т. Шевченко першим у вітчизняному мистецтві висловив протест проти безправного становища жінки. "Катерина" має риси традиційної народної картини, з її оповідністю, драматичним змістом, повчальним висновком. Є в ній від народної картини й окремі засоби та форми в зображенні, наприклад, пейзажного мотиву, в атрибутах побуту, в компонуванні постаті селянина, в якому простежується подібність до козака Мамая, у дзвінкому соковитому колориті. З особливою любов'ю написана постать Катерини — вродливої селянки, простої і довірливої. На її обличчі — вираз глибокого жалю, терплячості, затамованих сліз. У картинах "Селянська родина", "На пасіці" Т. Шевченко звернувся до теми, яку оспівував у поемах та віршах, — до теми святості, недоторканості материнства і батьківства. Коли дивишся на ці картини, пригадуються рядки його поезій про матір і дитя, які за силою вираженої в них думки є справді мудрими і філософськими. У лагідній розмові батьків окреслюються характери жінки і чоловіка, їхня зацікавленість поведінкою дитини. Один із характерних моментів сімейної злагоди відображає картина "На пасіці". Малі діти принесли обід своєму батькові, який працює за селом. Привітні обличчя, широко відкриті очі малят і навіть така "деталь, як віночок на голові старшої дівчини, — все промовляє про радість зустрічі з батьком. У картинах "Катерина", "Селянська родина", "На пасіці" Т. Шевченко мовою реалістичного мистецтва на повний голос заявив про рідну землю, про її знедолених людей — селян-кріпаків. Джерельне значення мають й інші жанри образотворчого мистецтва, в яких доробок Т. Шевченка був досить вагомим, зокрема історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної і світової класики. Його малюнки на історичну тематику відбивають не просто зацікавленість ефектними сюжетами, а певну вибірковість: "Смерть Лукреції", "Смерть Віргінії", "Смерть Сократа", "Смерть Олега, князя древлянського" та ін. Художник трактує смерть відомих персонажів античної і вітчизняної історії як наслідок підступу, тиранії, терору. Відтак елементи драми, контрасту стають визначальними і в інших, більш зрілих і детально опрацьованих творах Т. Шевченка на історичну тематику. Особливу увагу привертають малюнки "Смерть Олега, князя древлянського" та "Смерть Богдана Хмельницького", які свідчать про зацікавленість художника українською історією. В основу малюнка "Смерть Олега, князя древлянського" покладено один з епізодів князівської міжусобної боротьби часів Київської Русі, про який розповідається в Іпатіївському літописі, а саме — історія вбивства в 977 р. князя Олега його рідним братом Яро-полком за намовою Свінельда. В центрі малюнка зображено вбитого Олега, який лежить на килимі в оточенні натовпу своїх переможених прибічників. Біля його ніг стоїть Ярополк. Театральним жестом руки вказуючи на вбитого, він докоряє воєводі Свінельду, звинувачуючи його в трагедії, яка щойно відбулася. На малюнку "Смерть Богдана Хмельницького", гетьмана зображено в його останні години життя, коли він передає булаву своєму синові Юрію. Булаву тримає на блюді дружина гетьмана — Ганна Золотаренко. За церемонією спостерігають козаки з найближчого оточення Хмельницького. Деякі з них стоять з опущеними головами, інші вносять до кімнати регалії козацького війська: прапори, тулумбаси тощо. Обабіч смертельно хворого гетьмана в дорогих кріслах сидять митрополит і московський боярин — представник царя при дворі Богдана Хмельницького. В малюнках, ілюстраціях та офортах Т. Шевченка високого рівня досягло мистецтво графіки. Перший твір критичного реалізму в українській графіці "Живописна Україна" був задуманий Шевченком як періодичне художнє видання про історичне минуле України. У 1844 р. вийшов перший і єдиний випуск "Живописної України" з шести естампів — історична композиція "Дари в Чигирині", присвячена подіям Визвольної війни українського народу середини XVII ст. У жанровій сцені "Старости" йдеться про високі моральні риси українського народу, в "Судній раді"— справедливий народний суд протиставляється судові офіційному. Офорт-казка "Солдат і смерть" є гострою сатирою на миколаївську солдатчину. Пейзажі "У Києві" та "Видубицький монастир у Києві" відтворюють природу і старовинну архітектуру України. Історик завжди має пам'ятати, що переважна більшість творів, які відображають історичні події, створені авторами, які не були ані сучасниками, ані очевидцями подій, а розкривали сюжети на основі власного вивчення й бачення епохи. Саме тут, а не в сюжеті картини, криється джерельна інформація. Звернемося до славнозвісних картин видатного художника І. Рєпіна. Не лише походженням, а й творчою, педагогічною, громадською діяльністю він був пов'язаний з Україною, вивчав історію, побут українського народу, його культуру і мистецтво. І. Рєпін — українець і за характером своєї творчості. Українська стихія виблискує в його полотнах на українську тематику — "Українська селянка", "Портрет Т. Г. Шевченка", "Гетьман", "Чорноморська вольниця", "Гайдамаки", "Вечорниці" та ін. Смерть Хмельницького. Дари в Чигирині. Т. Шевченко. 1833-1837, 1848 рр. Детальніше зупинимося на картині "Запорожці пишуть листа турецькому султанові". Вона рознесла по всьому світу славу про запорозьке козацтво, його героїчну, нескорену вдачу. Історія створення цього полотна невіддільна від України, її історичних пам'яток, природи, нащадків запорозьких козаків. І.Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султанові На полотні яскраві, колоритні постаті запорозьких козаків. Троє з них — це образи гоголівських літературних героїв, козацький полковник Тарас Бульба та його сини Остап і Андрій. Один персонаж — це історична особа, кошовий отаман Іван Сірко, двоє інших — військовий суддя і писар, решта — рядові запорожці. Рєпін зобразив на картині татарина і поляка-шляхтича, що теж бували на Запорожжі. Дух картини підтримує оригінальний запорозький антураж — яскравий одяг, зброя, амуніція. За юрбою запорожців проглядається табір. Запорожці скупилися навколо столу, за яким сидить писар. На його обличчі лукава посмішка. Він чує, але не квапиться записувати дошкульні епітети на адресу турецького султана, що їх вигадують запорожці. Одні сиплять дотепами, інші супроводжують гучним реготом або лише всміхаються на гумор своїх товаришів. Сюжет картини відтворює лише один з епізодів життя запорозького козацтва, проте художник вклав у неї глибший зміст. Він утілив свою історичну концепцію, ідею героїзму, нескореності, безмежної волелюбності, незалежності запорозьких козаків, які відкидають вимогу володаря наймогутнішої у світі на ті часи держави — султанської Туреччини — підкоритися йому. Запорожці, які протистояли величезним силам Османської імперії на морі, руйнували турецькі чорноморські фортеці і порти, цього разу перемагали ворогів своїм сміхом, гумором, знущальним реготом. Історія українського козацтва приваблювала і надихала художників XX ст. Видатний український живописець-баталіст і графік М. Самокиш чимало картин і малюнків присвятив Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Серед них "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Бій під Жовтими водами", "Абордаж турецької галери запорожцями", "Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким" та інші полотна. Розглядаючи жанрові та історичні за змістом зображальні джерела, слід відзначити, що кожне з них має своє власне обличчя, яке складалося під впливом багатьох чинників. Проте головні з них — це час створення твору та індивідуальність творця, особливість художнього сприйняття світу. Дослідник пересвідчується, що художник, хоч би яких проблем він торкався, вирішує своє завдання в органічному зв'язку з сучасним йому життям. Він відгукується на ті чи інші події, відчуває їх соціальне звучання, виступає з особистою думкою про них, виражаючи її художніми засобами. Кінофотовідеодокументи (аудіовізуальні) Специфічною формою зображальних джерел є фіксація навколишньої діяльності, за допомогою фізико-хімічних засобів — кінофотовідеодокументів, які зберігають цінну історичну інформацію про події політичного, економічного та культурного життя народу. Кінофотовідеодокументи, як історичне джерело, розкривають історичні події і факти у вигляді статичних або динамічних зорових образів. Об'єктив схоплює такі деталі і нюанси, властиві тому чи іншому явищу або події, які навряд чи можуть бути зафіксовані в іншому виді джерел. Із кінофотовідеодокументів історик може запозичити інформацію, не відому йому з інших джерел, що має важливе значення для уточнення уже відомих фактів. Порівняно давнім, масовим і доступним для дослідника джерелом цієї групи є фотографії. Вони зберігаються у колекціях архівів та музеїв, видаються у формі фотоальбомів, в основному тематичного характеру, що дуже важливо для дослідників. Цінними фотографіями заповнені сторінки газет, наукової і мемуарної літератури тощо. Солідним фондом фотодокументів володіють українські музеї та архіви як центральні, так і місцеві, чимало їх зберігається у приватних колекціях. Таким чином, фотодокументи — досить поширене і доступне, але водночас складне для дослідження історичне джерело. Якщо кінофільми мають свої сюжетні тексти, що допомагають дослідникам у роботі з ними, то фотодокументи, окрім найменувань, необхідних текстів здебільшого не мають. Вони потребують розшифрування, тобто додаткової роботи з ними. Безпосереднє відображення дійсності на зображенні є незаперечною перевагою фотодокументів як історичного джерела. їх джерельне значення визначається тим, що вони містять конкретні факти, а це дає можливість досліднику реально відтворювати події з історії відповідного часу. Синтезованим видом зображальних джерел є кіно та відео, які на практиці вбирають у себе засоби літератури, живопису, принципи побудови кадру тощо. Кіно та відео втілюють на екрані образи, події, які створюють сценаристи, кінорежисери, художники, актори, оператори. Виникнувши на базі високо розвинутої техніки, вони відтворюють дійсність, спираючись на досвід інших видів мистецтва. На відміну від писемних джерел, кінофотовідеодокументи дають можливість досліднику побачити історичну дійсність у русі, в процесі, перенестися в минуле. Кінофотовідеодокументи мають низку особливостей, знання яких необхідне у джерелознавчій роботі з ними. Загальні принципи критики історичних джерел повністю застосовуються і до кінофотодокументів. Дослідник насамперед встановлює походження фотографії або кінофільму, визначає їх творця. Діяльність кінооператорів здебільшого пов'язана з окремими установами (кінофабриками, кіностудіями тощо). Виявлення авторства фотодокумента дещо складніше, особливо коли йдеться про знімки багаторічної давнини. Одна з важливих проблем критики кінофотодокументів – визначення місця і часу зйомки, прізвищ її учасників тощо. Якщо легенда кіно фотодокумента викликає сумнівів, необхідно зіставити його з іншими джерелами – пресою, архівними матеріалами,мемуарною літературою тощо. Відомі елементи і деталі окремого району, будівлі, твори монументального мистецтва, зображені в кадрі нерідко допомагають визначити місце зйомки. Велике значення для розшифрування кінофотодокументів має так звана допоміжна інформація — внутрішньо кадрові написи: лозунги, транспаранти, плакати, афіші тощо. Українські селянки за працею. Луганські сталевари. Фотографії кінця XIX ст. Одним із різновидів фотодокументів є фотопортрет. Багато світлин кінця XIX — початку XX ст. зберегли до нашого часу зображення видатних представників політичної, культурної, освітньої та інших важливих сфер життя тогочасного українського суспільства. Серед них особливу цінність мають фотопортрети першого Президента України М. Грушевського, керівників Директорії УНР В. Винниченка, С. Петлюри, гетьмана П. Скоропадського, Президента ЗУНР Є. Петрушевича та інших будівничих української держави періоду визвольних змагань. Головним спеціалізованим центром зберігання кінофотовідеодокументів є Центральний державний кінофотофоноархів України, заснований у Києві в 1932 р. Унікальність цього архіву полягає в тому, що він збирає, обліковує та зберігає документи зображального, а також звукового характеру, що мають форму фотографій, кінофільмів, відеофільмів, грамофонних платівок, магнітних касет тощо. Серед зображальних джерел у фондах цього архіву зберігаються контратипи портретів Т. Шевченка, портретні та групові фотографії І. Франка, Л. Українки, М. Грушевського, М. Лисенка, М. Заньковецької, багатьох політичних діячів, подвижників українського відродження, зокрема С. Петлюри, В. Винниченка, П. Скоропадського та ін. В архіві зберігаються також унікальні кінохроніки, в яких зафіксовано історичні події Української революції 1917 — 1920 pp., Другої світової війни та ін. З огляду на конкретно-історичні умови домінуюче місце у фондах архіву належить кінофотофонодокументам радянської доби. Вони зафіксували основні події соціально-економічного, політичного та культурного життя: будівництво промислових підприємств, електростанцій, розвиток сільського господарства, здобутки у сфері науки, освіти, культури, мистецтва, проведення масових маніфестацій, святкові демонстрації тощо. Кінофотодокументи містять цінну зображальну інформацію про життя та діяльність багатьох діячів української культури (А. Бучма, О. Вишня, О Довженко, Л. Курбас, П. Тичина, А. Малишко, В. Сосюра, М. Рильський), вдатних учених (А. Кримський, В. Вернадський, С. Корольов, Б. Патон) та ін. Загалом у фондах архіву зберігається понад 50 тис. кінодокументів, 30 тис. фотодокументів, а також значна кількість фонодокументів. Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Павло П. Скоропадський, Євген Петрушевич. Фото початку ХХ ст. Кінофотодокументи широко представлені і в ряді місцевих архівів Києва, Севастополя, АР Крим, областей. Вони широко використовуються в історичних дослідженнях, науково-популярних виданнях, мемуарній літературі, газетах і журналах тощо. Література 1. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. Львів, 1999. С. 117. 2. Див.: Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. Київ, 1963. 3. Див.: Стрельський В. І. Джерелознавство історії СРСР періоду імперіалізму. Київ, 1957; Його ж. Основные принципы научной критики источников по истории СССР. Киев, 1961; Його ж. Теория и методика источниковедения истории СССР. Киев, 1968; Борщевекий В. Я. Источниковедение истории СССР. Киев, 1985; Варшавчик М. А. Источниковедение истории КПСС. Киев, 1989; Санцевич А. В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду. Київ, 1972; Його ж. Методика исторического исследования. Киев, 1984 та ін. 4. Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Нью-Йорк; Київ; Торонто, 1995. С. 33. 5. Филюшкин О. Какими глазами смотреть на историю Древней Руси?//УГО. Киев, 2001. Вып. 5. С. 113. 6. Див.: Данилевский И. М. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX—XII вв.). Курс лекций. Москва, 1998. 7. Див. : Джерелознавство історії України. Довідник. Київ, 1998; Архівознавство. Підручник. Київ, 1998 та ін. 8. Див.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Київ, 1996 та ін. 9. Бойко А. Південна Україна останньої чверті XVIII ст.: аналіз джерел. Київ, 2000. С. 241, 246.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (30.03.2016)
Просмотров: 551 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: