РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Види друкарських фарб - Інше - Реферати - Каталог статей

Друкарські фарби. Хороша друкарська фарба повинна мати блискучий колір, бути однорідною, міцною, довговічною. Вона повинна швидко сохнути, легко змиватися зі шрифту, не розпливатися на папері, не просочувати папір наскрізь, не мати неприємного запаху. Для друкарської фарби береться найкраще льняне масло, так як погані сорти дають рудий тон і мають неприємний запах. Очищення масла проводиться тривалим нагріванням з 3%-ной міцною сірчаною кислотою. Нагрівання ведеться при температурі не більше 100 ° С. Потім масло відстоюється, зливається без осаду і промивається теплою водою до зникнення останніх слідів сірчаної кислоти, що випробовується лакмусовим папірцем. Очищене таким чином масло має світло-жовтий колір при повній відсутності запаху. При варінні треба мати на увазі, що очищене сірчаною кислотою масло кипить дуже бурхливо, тому бажано вжити всіх заходів, щоб втекти масло не торкнулося полум’я. Щоб уникнути цього котел треба наповнювати не більше, ніж до половини. Нагрівання йде швидко, і масло закипає, видаючи при клекіт особливий деренчливий звук, вироблений леткими з масла водяними парами. Коли масло звільниться від води, воно буде кипіти спокійніше, поступово темніти та густіти. При подальшому нагріванні масло починає розкладатися на гази (пари). Спочатку бульбашки з’являються в більш нагрітих місцях, тобто біля стінок котла. Потім масло спучується, поширюючи гострий, неприємний запах продуктів розкладання. У цей час потрібно стежити за маслом, щоб попередити утворення всередині маси великих міхурів газу, які можуть викинути масло з казана. Якщо топка не допускає швидкого зменшення вогню, то потрібно наливати масла менше, а частина його тримати в запасі, щоб вливанням холодного масла можна було охолодити надто сильно киплячу олію в казані. Регулюючи нагрівання масла так, щоб масло кипіло повільніше і не википає з котла, треба уварювати його до тих пір, поки охолоджена крапля масла не буде розтягуватися між пальцями в нитці до 10 см в довжину. Коли це буде досягнуто, оліфа готова і їй дають охолодитися. Чим крупніше повинна бути печатка (наприклад, для афіш) і чим швидше повинна сохнути фарба (наприклад, для газет), тим менше слід уварювати оліфу. Для художнього друку оліфа уварюється гущі і тому фарба дорожче. При варінні оліфи для друкарської фарби можна додавати до неї деякі речовини, такі як, наприклад, соснова смола, що скорочує час уварювання, або мило, що додає фарбі властивість легше змиватися зі шрифту, або паризька синь, що додає чорній фарбі кращий тон. Всі ці домішки повинні бути в абсолютно очищеному, сухому та подрібненому вигляді. Додаються вони до оліфі, коли починається розкладання масла і біля стінок котла з’являються дрібні бульбашки. На 50 частин масла беруть 20 частин смоли, п’ять частин мила і 0,5 частини паризької сині. З такими домішками оліфа називається друкарським лаком. Іноді дороге лляне масло при варінні типографського лаку замінюють дешевшими продуктами: 1) конопляним маслом, причому продукт виходить не гірше, але має неприємний запах, і 2) смоляним маслом, яке останнім часом стали добувати у великих розмірах перегонкою дешевих смол, причому виходять досить дешеві друкарські фарби. 1000 частин смоляного масла, 400 частин смоли, 100 частин мила. Види друкарських фарб Застосовувані в цей час флексографічні друкарські фарби по типу розчинника й способу закріплення бувають: на органічних розчинниках; водорозчинні (водні), у т.ч. тільки на воді або із уведенням органічного розчинника; двокомпонентні з затверджувачем; ультрафіолетового закріплення. Фарба на органічних розчинниках Друковані фарби цієї групи в основному складаються з наступних компонентів: барвники (10-30 %); в'яжучі речовини (10-40 %); розчинники (25-70 %); допоміжні речовини (до 5 %). У якості барвників для цих фарб застосовуються барвники, неорганічні й органічні пігменти, а також металопігменти. У початковому періоді розвитку флексодруку застосовувалися винятково так звані "анілінові", або штемпельні фарби, що представляють собою спиртові розчини основних барвників з додаванням фіксуючих засобів. Незважаючи на застосування фіксаторів, отримані за допомогою таких фарб відбитки мали дуже низьку стійкість до впливу води, кислот, лугів, жирів. Крім того, у барвників є неприємна властивість: сильний неприємний запах. Вдобавок і світлостійкість цих барвників дуже мала зроблені із застосуванням таких фарб упокаовки, які піддавалися впливу денного світла, не витримували тривалого користування. З іншого боку, не можна не сказати й про позитивні якості цих фарб: у них прекрасні друкарські властивості, з їхньою допомогою можна одержувати винятково інтенсивні по забарвленню, насичені відбитки. Однак, незважаючи на зазначені незаперечні переваги, використання флексографічних фарб із барвниками досить обмежене. Водорозчинні фарби Хоча водорозчинні фарби, так само як і фарби, що містять органічні розчинники, складаються з барвників, в’яжучих, допоміжних добавок і розчинників, все-таки вони мають деякі відмінності. У якості розчинників у водорозчинних фарбах використовують спирти: метанол, етанол, ізопропанол, а також воду. Застосовувані в якості барвників пігменти аналогічні пігментам фарб, що містять органічні розчинники. Для одержання спеціальних поверхневих властивостей, а також для поліпшення міцності на стирання в ці фарби додають віск. За допомогою пластифікаторів фарбова плівка стає більш еластичною. Спеціальні добавки перешкоджають піненню фарби. У якості основних в’яжучих застосовуються кислі малеінатні, поліефірні й акрилатні смоли. Ці смоли за допомогою омилення їх карбоксильных груп водяним розчином аміаку або амінами переводяться в розчинні солі й у такому виді входять до складу фарб. При висиханні фарбової плівки присутній у ній аміак або відповідні аміни випаровуються, завдяки чому виникає водонерозчинна вільна карбонова кислота. Таким чином фарбова плівка, що висохла, здобуває певну водостійкість. Застосовуючи дисперсійні смоли, можна ще підвищити водостійкість фарбової плівки. При цьому досягається навіть певна стійкість до лугів, яка потрібна при виготовленні шпалер. При роботах з водними фарбами повинні враховуватися деякі важливі обставини. В’яжучими у флексографічних фарбах служать омиленні акрилати й, частково, акрилатні дисперсії. При тривалих простоях друкарської машини ці фарби можуть засихати на друкарській формі й на анілоксовому валі й ставати нерозчинними. У таких випадках рекомендується очищення анілоксового валу й друкарської форми розведеним водним розчином аміаку, у який, зважаючи на обставини, можна додати небагато спирту. Водні фарби чутливі до морозу. Ні за яких умов вони не повинні прохолоджуватися до температури нижче нуля градусів. У багатьох випадках фарби розбавляються прямо в друкарській машині сумішшю етилового спирту й води. При цьому завжди слід додавати у фарбу саме водно-спиртову суміш, а не спочатку воду, а потім спирт, тому що нерідко при додаванні у фарбу спирту відбувається "згортання". Уведення етилового спирту в суміш, що розбавляє, підвищує у водних фарб швидкість сушіння, особливо при друкуванні на невсотуючих матеріалах. Якщо ж друк ведеться на сильно вбираючій поверхні, то застосування спирту з метою прискорення сушіння найчастіше не потрібно. При друкуванні на плівках, наприклад, на поліетилені, нерідко до води додають ізопропіловий спирт, тому що водна фарба, що містить близько 20% ізопропанолу, набагато краще змочує відносно неполярну поверхню плівки, внаслідок чого й відбиток виходить теж дуже гарними. Двокомпонентні фарби Зростаюча частка еластичних матеріалів у загальній масі пакування вимагає нових технологій у виготовленні й застосуванні друкарських фарб. Розробка двокомпонентних фарб для флексографського друку дозволила здійснити широкий перехід від твердої, покритої вигоряючими фарбами тари зі скла й металу до еластичного пакування з поліолефінової плівки і її ламінатів з поліефірної й поліамідної плівками, алюмінієвою фольгою, а останнім часом із плівки з вакуумним алюмінієвим напилюванням. Світове виробництво плівки з поліетилену й поліпропілену в останні роки сильно зросло. Повсюдне зростання споживання цих матеріалів очікується й надалі. У сфері пакування збільшуються масштаби використання поліетиленової, поліпропіленової (з покриттям і без) і багатошарових плівок, отриманих співекструзією. Для задруковування цих плівок розроблені особливі двокомпонентні ґрунтові білі фарби з етилацетатом у якості розчинника, які застосовуються як ґрунт для звичайних однокомпонентних кольорових фарб на основі нітроцелюлози. Друкування на поліолефіновій плівці двокомпонентною білою фарбою, у порівнянні з використанням однокомпонентної білої, дає наступні переваги: підвищена стійкість при зварюванні; підвищений глянець; підвищена стійкість до сильно розчинюючих або агресивних продуктів, для пакування яких використовується задруковуваний матеріал; краща стійкість до стирання; краща адгезія до погано підготовлених або постарілих при зберіганні матеріалів. Звичайно, ці переваги проявляються вже при використанні підходящої однокомпонентної кольорової фарби поверх двокомпонентної білої. Для спеціальних же умов, наприклад, при особливо сильно роз'їдаючих фарбу продуктах наповнювачах упаковки (шампуні, барвники для волосся у вигляді розчинів, розчини, що дезінфікують, креми для шкіри) ці переваги можуть навіть підсилитися, якщо й фарба буде двокомпонентною. Такі двокомпонентні кольорові фарби використовуються, зокрема, для друкування без ґрунтовки по білому поліетилену, коли це необхідно для продукту-наповнювача. Двокомпонентні фарби, так само як і однокомпонентні, складаються з барвників, в’яжучих, допоміжних добавок і розчинників. У якості барвника для ґрунтової білої фарби цього виду застосовується неорганічний білий пігмент. Спеціальні добавки й пластифікатори відповідають тим, які беруться й для однокомпонентних фарб. Але от в’яжучими для цих фарб вибираються речовини, молекули яких містять особливі функціональні групи завдяки ним молекули можуть реагувати з отверджувачем на основі полімеризованного ізоціаніту, у результаті чого утворюється просторова сітчаста структура. В’яжучі й затверджувачі це полімери, які розчиняються відповідним розчинником, а продукти (їх сполуки), що утворюється в результаті є нерозчинними. Це означає, що така двокомпонентна фарба висихає спершу після друкування внаслідок випару розчинника, а потім при зберіганні в рулоні завдяки хімічному затвердженню. Тому відразу після друкування, фарба ще не здобуває тих властивостей, які з'являються після остаточного затвердіння. Вибір розчинників для таких фарб сильно обмежений, тому що не можна застосовувати спирти й інші речовини, що містять спиртові групи (наприклад, гліколі), тому що ці розчинники вступають у реакцію з затверджувачем і перешкоджають тим самим утвору раніше згаданої высокополімеризованої сітчастої структури в фарбовій плівці. Підходящими розчинниками для двокомпонентних фарб цього виду є складні ефіри (етилацетат, метилацетат, ізопропілацетат), кетони (ацетон, метилтетилкетон), а в особливих випадках тетрагідрофуран. Слід мати на увазі, що розчинники повинні бути безводними, тому що вода теж реагує з затверджувачем. У якості сповільнювача сушіння для фарб, що звичайно дуже швидко сохнуть, можна використовувати диацетоновый спирт. Цей розчинник, щоправда, містить одну спиртову групу й тому, у принципі, здатний реагувати з затверджувачем, але реакція тут іде так повільно, що ніякого негативного впливу не очікується. Відразу після друкування і фізичного сушіння, фарбова плівка починається й триває протягом наступних годин і навіть днів та хімічне затвердження двокомпонентної фарби. Швидкість затвердження залежить, по-перше, від виду фарби. По-друге, існує загальна залежність від температури зберігання рулонів задруковуваного матеріалу, так само як і від вологості повітря при друці й зберіганні. Вплив вологості повітря на швидкість затвердження не дуже великий, однак ця швидкість небагато зростає з підвищенням вологості. Значно яскравіше виражена залежність від температури зберігання. Підвищення температури приблизно на 10 °С збільшує швидкість затвердження фарби більш ніж удвічі. Зрозуміло, температура зберігання задруковуваних рулонів не може підвищуватися довільно: а якщо ні, то виникає небезпека злипання шарів. Однак узимку рекомендується зберігати рулони по можливості в опалювальнім приміщенню. Фарби ультрафіолетового затвердження Останнім часом на вітчизняному ринку з'явилася велика кількість фарб, які затверджуються під впливом Уф-випромінювання з діапазоном довжин хвиль 200-400 нм, завдяки значному поліпшенню їх якості. Раніше ці фарби мали значну в'язкість. Сьогодні цей параметр відповідає необхідним для флексодруку значенням. Фарби забезпечують стабільність складу в процесі друкування й відтворюють необхідний відтінок без зміни під час друкування всього тиражу, у тому числі й при повторному тиражеві. Слід також зазначити, що рівномірність насиченості плашок і великих штрихів досягається набагато легше, чим при використанні інших фарб; краще проробляються пастельні кольори. Відходи в процесі приладження йдуть в основному на приводку фарб, а не на досягнення необхідного колірного відтінку. Істотним є також той факт, що фарби Уф-затверждения не сохнуть у фарбовому апарату й скорочується час простоїв друкарської машини на змивання й чищення. Фарби Уф-затвердження мають наступний склад: пігмент (10 20 %); в'яжуча речовина (60 70 %); допоміжні добавки (15 25 %). У якості пігментів використовуються пігменти, аналогічні фарбам із введенням органічних розчинників. У якості в’яжучої речовини в Уф-фарбах використовуються фотополімеризаційноздатні композиції, що включають суміш реакційноздатних олігомерів і мономерів, що впливають на друкарсько-технічні властивості, і фотоініціатор. Мономер речовина, як правило, малої молекулярної маси й низької в'язкості. Він досить часто використовується в якості розріджувача друкарської фарби. Олігомер речовина з молекулярною масою, що набагато перевищує масу мономера. Він являє собою рідину з високою в'язкістю або тверду речовину. Олігомер здатний до полімеризації або співполімеризації з мономером. Природою олігомера визначаються головні друкарсько-технічні й споживчі властивості Уф-затверджуваних фарб. Фотоініціатор речовина, що ініціює під впливом Уф-світла реакцію полімеризації мономера й олігомера, що й забезпечує в такий спосіб перехід фарби з рідкого стану у твердий з утворенням зшитої просторово-сітчастої структури, що забезпечує високу міцність фарбовій плівці. Друкарські фарби, залежно від способу друку, для якого вони призначені, діляться на фарби для високого, офсетного, глибокого, трафаретного і інших видів друку. Фарби цих класів мають різні властивості: в'язкість, липкість, швидкість і характер закріплення, ступінь вологостійкості. Фарби кожної групи, залежно від характеру друкарської продукції можуть бути газетні, книжково-журнальні, ілюстраційні, картографічні, для друкування на пакуванні, палітурні і ін. Офсетні фарби, залежно від швидкості друкування і подачі паперу, розділяють на дві групи для друкування на рулонному і аркушевому папері. Фарби високого друку, залежно від конструкції і швидкості роботи машини, діляться також на дві групи ротаційні і для плоскодрукарських машин. За кольором фарби можуть бути кольорові, чорні та білі. Для макро- і мікропористого паперу, полімерних плівок, жерсті випускають різні фарби. Тріадні фарби (фарби для три- і чотирифарбового друку) призначені переважно для друкування ілюстрацій на гладкому папері. Різноманітність кольорів і відтінків кольорових оригіналів вдається чітко відтворити шляхом сполучення трьох спеціально підібраних фарб: жовтої, пурпурної та голубої з добавкою четвертої чорної (або сірої) фарби. Тріадні фарби повинні відповідати таким технічним вимогам: мати чисті спектральні кольори; бути прозорими (одна з фарб, наприклад, жовта, якщо її наносять першою на папір, може бути непрозорою, покривною); бути глянцевими; мати високу світлостійкість; бути збалансованими за насиченістю таким чином, щоб, при накладенні їхніх шарів приблизно однакової товщини, можна було б отримати чорний або нейтральний сірий тон; відповідати способу друкування, для якого вона призначена. Тріадні фарби за оптичними властивостями бувають двох видів: відповідають європейському стандарту СЕІ; відповідають стандарту ОІМ. При візуальному порівнянні фарб обох тріад видно, що пурпурна та голуба фарби, що відповідають стандарту ОІМ, дещо світліші, ніж фарби європейського стандарту. Жовті фарби однакові. Тріадні фарби стандарту ОІМ не дають змоги відтворити глибокі пурпурні та темнозелені тони й тіні, зате створюють яскраві кольори. Тому ці фарби використовують для листівок, проспектів, реклами. Тріадні фарби стандарту СЕІ не дають яскравих, зелених кольорів, але створюють глибокі тони пурпуру, м'якої зелені, золота, що необхідно для відтворення оригіналів класичного живопису. Наявність двох стандартів тріад наслідок недосконалості оптичних властивостей друкарських фарб. Тому в майбутньому повинна існувати одна тріада фарб. Широкий розвиток комп'ютерних технологій у додрукарських процесах поставив проблему невідповідності кольорів, що ми бачимо на моніторі настільно-видавничої системи, та їх відтворення на папері в процесі друкування. Спеціальні системи наскрізного контролю, калібрування дисплеїв вирішують цю проблему тільки у деяких, порівняно нескладних випадках. Частіше за усе єдиний надійний засіб досягти точного відтворення кольорів зображення вибрати зразок потрібного кольору та користуватися ним у роботі, як еталоном. Основне призначення систем змішування фарб: нормалізація та контроль кольорової продукції, відтворення потрібного кольору за зразками з використанням рецептур, що додаються до кожного зразка кольору. У цих системах кольори з ідентифікаційними номерами згруповані за кольоровим тоном, насиченістю та яскравістю. Каталоги систем містять відповідні рецептури, змішуючи фарби за якими можна отримати необхідний колір. Найбільш відомі системи змішування поліграфічних фарб це "Каст-Ейхінгер", "Хартман", "Пантон" та "Райдуга".
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (17.03.2016)
Просмотров: 735 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: