РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сторінки давньої історії села Чернелиця - Інше - Реферати - Каталог статей

Живе моє село своїм життям І кожен з нас окрему долю пише, Стару вербу з не зрубаним гіллям Як шість віків назад вітри колишуть. 1. Археологічні пам'ятки села. Селище Чернелиця розташоване на крайньому сході Івано-Франківської області, на північний захід від повітового міста Городенки, на правобережжі річки Дністер. Місцевість території в основному рівнинна і входить до Правобережного Придністров я. Подекуди розкидані горби. Загальна висота горбів становить 5-8 метрів. В рельєфі місцевості переважають четвертинні відклади, загальною потужністю 10 - 15 м., які представлені алювіальними, делювіальними і воднольодовиковими формами. Прикладом існування четвертинних відкладів є утворення внаслідок підняття Поділля Дністровського каньйону, абсолютна висота якого над рівнем моря становить 140 м. [22, с. 35]. Територія села вкрита потужною товщиною осадових порід. З корисних копалин на цій території є багато прикладів будівельних матеріалів, представлених породами уламкового походження: пісок, глина, пісковик, гравій; та органічного походження: крейда, вапняк. Клімат місцевості - помірно-континентальний. Характерною основною річкою регіону є Дністер, друга за величиною річка України. Оскільки місцевість горбиста, то між горбами протікають струмки, які зливаються в один струмок Ж „Полотяний" і є правою притокою річки Дністер [50, с. 168]. Чернелиця славиться з давніх-давен доброю водою, тут є 12 джерел. Ці джерела-криниці називаються: „Довга", „Камінярні", „За містом", „Випасняцька", „Жолобок", „Цьолкова", „Хмарина", „Дутчина". Під Круткою - „Хортава" і „Ростичка". Одне з джерел без назви. Довкола Чернелиці розмістилося 10 сіл. Люди собі жартували: „Чернелиця, Хмелева, Копаченці, Раковець, Копачинці, Олієво-Королівка, Далешева, Колінки, Репуженці, Дубки тримаються купки [20, с. 469]. Увесь хрещений народ довгий час з'їжджався на ярмарок кожного вівторка в тиждні, що відбувався на площі перед замком. На крутому правому березі Дністра розташований густий ліс. На місці самого селища колись у давнину був дрімучий ліс. Поступово люди розширяли ділянки землі, корчуючи і спалюючи його, переселялися в долину, де виникали нові поселення землеробів. Заселення побережжя Дністра і Пруту та нижньої течії їх приток у XIV-XVI століттях зумовлено тим, що в долинах цих річок простягалися незаймані родючі цілинні землі і запашні луки, де можна було випасати худобу. До того ж водні артерії були майже єдиним шляхом сполучення, адже гужові дороги починали розвиватися [63 с. 38]. З матеріалів галицького городського і земських судів XV сторіччя довідуємося про наявність на Прикарпатті ще 325 нових населених пунктів. Серед них на Городенківщині господарське життя пульсувало в 35 селах. Серед них згадується і Чернелиця (1440; першоназва Черлениця) і Гнила # Чернелиця (1461 - 1642) [13, с. 15]. Єдиний слід, який залишили по собі перші поселенці - це крем'яні знаряддя, знайдені на полях „Довжок", „Панасівка", „Середнє". Розкопки пізньопалеолітичного поселення проводили уБорисновський (1953 p.), / Черниш (1954 р.),УБерегова (1960 р.) [52, с. 65]. Найдавніші сліди людського перебування в околицях села Чернелиця датується приблизно 40 000 - 25 000 років до нашої ери. В цей час -палеологічні люди просувалися в гору Дністром, заклали свої мисливські поселення в Чернелиці і навколишніх селах [6, с.72]. Під кінець неолітичної доби (5 тис. - 2500 pp. до нашої ери) з Побужжя у Подністров'я прийшла нова хвиля поселенців, їх характерною рисою було поховання у скринькових гробах, складених із кам'яних плит. Два таких гроби було знайдено під час розкопок в 1870 році Д.Пшибиславським в околицях Чернелиці. Кістяки у них були обрядово скорчені, первісне може й пов'язані мотузком. Біля голови покійних лежали уламки глиняного посуду та декілька крем'яних виробів[20, с. 38]. Чергові пам'ятки походять з бронзової доби. В Чернелиці було виявлено скриньовий гріб цього періоду. Але виявлений він був випадково і не досліджувався фахівцями. З нього збереглася лише одна глиняна посудина - ваза з характерним для закарпатської кераміки орнаментом, в долині якісно вирізані і водночас скісно-неприховані трикутники [11, с. 455]. Нові знахідки на території сучасної Чернелиці належать до залізної доби (1 тис. до нашої ери). Під час розкопок 1878 року було виявлено поховання комарівсько-пшинецької культури. Поховання було з кам'яних плит, довжиною від 1,19 метра і шириною 0,55 - 0,81 метрів. В ньому знаходився кістяк у скорченому стані, біля якого було виявлено бронзову сережку та посуд. Одна посудина зараз зберігається в Краківському археологічному музеї, решта інвентаря не збереглося [58, с. 66]. Відомостей про поселення ранньослов'янської доби в околицях сучасної Чернелиці дуже мало, оскільки дуже багато документів того часу зникло без сліду у вирі бурхливих віків минулого, а інші дослідники ще не виявили у відчужених архівах та відділах рукописів наукових бібліотек. Збереглися лише залишки укріпленого городища княжої доби, як і більш давні поселення, вони також тяжіли до Дністра, важливого торгівельного шляху. Земляні вали з оборонними дерев'яними стінами служили захистом для жителів городищ від степових кочівників. Ці залишки поселення збереглися на хуторі Залісся біля Чернелиці. Там і зараз існує площа 100x100 метрів, обведена валом, яка називається „Перекопи". Городище датується X - XII століттям [36, с. 36]. Досліджено християнські поховання, які свідчать про збереження „двовір'я", так як поряд з ознаками християнського обряду помістили елементи язичництва. Зокрема, посуд з їжею, предмети побуту, амулети. Численну групу складають поодинокі знахідки на всій території Городенківщини. У Чернелиці знайдено скарб срібних прикрас княжої доби [Додаток]. 2. Перша письмова згадка. Топоніміка і топографія села. До кінця XIV початку XV століття поселення на хуторі Залісся І занепадає. Населення поступово переселяється на територію сучасного села. Це переселення можна пояснити декількома причинами. Насамперед, сучасне село розташоване в більш вигідному географічному становищі, воно мало кращі виходи до річки Дністер, і розташоване в долині, оточеній селами. По-друге, природні укріплення і наявність замку сприяли тому, що сюди „стікалося" населення з навколишніх сіл, яке шукало захисту від татарських набігів. По-третє - це економічні причини, а саме наявність вільної родючої землі, багато лісів, близькість до Дністра і наявність великої кількості джерел з житньою водою [62, с. 60]. Дата переселення населення з хутора Залісся І на територію сучасного села остаточно не з'ясовано. В історичній науці немає єдиної думки з цього приводу. Сіреджук П.С. у статті „Джерела до вивчення історії виникнення міст Галицької землі XV - XVIII століття” [42] та В.В.Грабовецький у праці „Нарис історії Прикарпаття"[20] датою виникнення села називають 1440 рік. Я.Пастернак у статті „Городешцина в безодні віків" вважає, що поселення на території сучасного села відоме ще з кінця XIII століття [51, с. 10]. Також уперше перше селище згадується в середині XV століття, у грамоті 1461 року під назвою Czerlenicza (Чернелиця), а два роки пізніше Magna Czerlenicza, тобто Велика Чернелиця, поруч з якою існувало ще одна поселення Гнила Чернелиця [13, с. 16]. У силу поселень, з яких збирали поземний податок у XVIII ст. (1735 р.), Чернелиця вважається як місто і цей статус вона зберігала ще у 1914 році. Метричні книги в церкві велися з 1760 р. Мурована церква в Чернелиці була збудована в 1824 році. На 1886 ріку Чернелиці мешкало 1833 особи, а 1914 -2050 осіб/В „Актах Гррдських і Земських" на протязі восьми років в період від першого лшшя_145Ј_до 1467 року Чернелиця згадується сім разів з певними змінами у назві: „Чернелиця, Черлениця, Черлиниця, Maсна Черлениця, Гнила Черлениця" [2, с. 238]. Пам'ять про Гнилу Чернелицю на сучасному етапі збереглася лише у назві „Кругла", або як називають місцеві жителі „Нагір'я".[24, с. 6] Д.Г. Бучко у своєму дослідженні „Топонімія Покуття" датою виникнення села називає 1886, 1880, 1758, 1765 роки, як „in opp Czerlenicza", 1661 - 1665 роки „Czerlenicza", 1578р. „Czerlenicza", 1468 рік „villa Magna Jb Czerlenicza", 1420 рік „villa Czerlenicza (!)".[32, с. 5]. Таким чином, першу згадку про населений пункт Чернелиця дослідник датує 1420 роком. Словник географічний подає дату заснування сала - 1584 роком [83, с. 721]. Порівнюючи число поселень у місцевостях найдавнішого заселення та Ігідгірської смуги Прикарпаття, видно, що найбільше сіл виникло на Городенківщині. Це свідчить про те, що в межах давніх феодальних маєтків даної місцевості існували великі фільварки, які подробилися на менші, а тому там ще були можливості засновувати невеликі села. Так довкола Чернелиці, як уже згадувалося, розмістилися десять сіл [36, с. 37]. Селян з інших околиць Прикарпаття Городенківщина вабила не тільки родючими землями, а й тим, що тутешні магнати і шляхта менш гнобили своїх селян, бо лівий бік Дністра, тобто Південне Поділля, після тридцятилітнього турецького панування, залишився майже безлюдний [20, с. 36]. Заселення і залюднення прикарпатських поселень XIV - XV ст. йшло двома шляхами. З одного боку, без будь-якого врегулювання, за рахунок тих селян, які сміливо освоюють цілинні землі і „орють, де хочуть і скільки хочуть". З другого - бажаючи мати свою опору на загарбаних прикарпатських землях, польські королі надають маєтки шляхті і магнатам волоської, польської, німецької та угорської національностей. Звичайно, головна заслуга в освоєнні Прикарпаття у XIV - XV ст. належить людям праці, а не феодальній знаті різних національностей [37, с. 79]. Власниками поселення Чернелиці у XVI ст. були шляхтичі язловецькі, а у XVIII ст. брацлавський воєвода Михайло Чорторийський. Саме тоді в селі збудував замок, руїни якого зберігаються по сьогоднішній час [19, с. 715]. Таким чином, можна з впевненістю говорити, що на середину XV ст. на території сучасної Чернелиці вже існувало поселення. Частота, з якою вона згадується в письмових джерелах, свідчить про те, що поселення було вже досить великим. Часте вживання двох назв „Magna" і „Hnyla" Черлениці дає можливість припустити, що в XV ст. існувало два поселення: одне на 63, с.-нa території сучасного села, інше на хуторі Залісся І [63, с.42]. В парохіяльній хроніці села записано, що Чернелиця колись була на „Заліссі" при „Перекопах" і мала назву „Черлениця". Ця стара назва - сказано походила, мабуть, від того, що попід Залісся тягнеться гора з червоною глиною і червоним каменем. Пізніше чернеличчани переселилися на місце теперішньої Чернелиці, в заліснені долини, де було безпечніше перед нападами татар, а також за для води, де є багато джерел. Роман Чернелицький у статті „Чернелиця в минулому й сучасному" вважає, що назва правдоподібно походила від „чорних лиць" татар і турків, що в 1672 і в 1678 роках робили часті наскоки на ті околиці [71 с. 515]. Дмитро Бучко назву поселення виводить від найменування сьогодні безіменної річки, що протікає через селище. У минулому вона очевидно називалася „Чернелиця", порівняно давньоруський і сучасний діалектний прикметник „черлений", червоний. Таку назву річка отримала від червоного кольору її дна. Колір та характер течії - це дві найхарактерніші риси, за якими іменувалися річки, потоки [61, с. 16]. Згадують також у парохіяльній хроніці, що в той час у теперішній Чернелиці було три церкви. Одна на місці теперішньої церкви, одна на Випасняках, а одна між осередком і селянським кутом під горою Панашівка. Багата та цікава історія села Чернелиця. Нею цікавляться, вивчають і навчають інших юні краєзнавці школи, велику допомогу яким надають старожили села. З їх уст краєзнавці почули чимало легенд і переказів, які пов'язані з виникненням назви населеного пункту. Легенди не залишаються самотніми, а надихають людей своєю загадковістю. Одна з легенд записана за переказами добродіїв Степана Гутька [6] та Івана Щиголя [18]. Для захисту від ворогів за наказом Михаила Чорторийського, якому належала ця територія, було розпочато будівництво кам'яного укріплення на зразок феодального замку XII століття. Будувався замок дуже повільно, роботу виконували вручну. До замку вела широка дорога, яка вривалася біля рову, через який був перекинутий дерев'яний міст. У рів була пущена вода. Навколо рова була зроблена огорожа із залізних стовпів, які на кінцях загострювалися. Після закінчення будівництва замку два брати Чорторийських виїхали на будівництво міста Кракова. Перед виїздом старший брат Василь наказав своїй жінці нічого не будувати під час його відсутності. У той час поштовий зв'язок був через кінних гінців. Козаки, які возили посилку від Чорторийського до Чернелиці перечитували і зовсім по іншому переробляли зміст листів, в яких говорилося будувати церкви і костели. За час відсутності братів дружина старшого брата побудувала три костели в Чернелиці, Гвіздці, Городенці і три церкви. Коли вона дізналася правду, що її чоловік повертається додому, а вона не виконувала його наказу, кинулася з замкової башти і вбилася. Оспівана легендами земля. Тут молода княгиня Чорторийська? Дала селу омріяне ім'я, Цю загадкову назву - Чернелиця [25, с. 5]. Жінка Чорторийського була чорнява зі смуглявою шкірою. Тому князь в пам'ять про неї назвав село Чернолицею. Друге твердження про формування села Чернелиця записане від старожила Гоголя Івана. Заселення села Чернелиця почалося з території другого Залісся. На перших порах населення складалося з тридцяти дворів. Ними управляла чорнява, смаглява жінка. Звідси пішла назва „Чорнолиця", яка пізніше Ц ввійшла в розмову мешканців як Чернелиця [14]. Їдучи з Городенки гостинцем, доїжджаючи до Чернелиці через гору „Крутка", видно майже цілу Чернелицю як на долоні. Посеред Чернелиці площа приблизно 300 метрів довга й на 60 метрів широка, по місцевому звана містом. Ідучи на захід, через так званий осередок міста, обабіч були єврейські крамниці і кілька жидівських ремісників - як кравці, бляхарі, склярі, столярі тощо. На західному кінці міста був костел з „плебанією" (польське приходство). Дальше на захід тягнеться мурованка аж до дільниці „Засело" і тут звертає вже гостинцем до Городенки, а направо - до Хмелеви. Хмелева - це мале село, яке належало до парохії в Чернелиці. Навколо міста жили поляки-ремісники, між якими було найбільше ткачів, аж понад 80. З ремісників-українців було троє ковалів, два стельмахи, три теслі чотири шевці й один кравець. Ціла Чернелиця мала дільниці з назвами: саме місто з довколишніми вулицями — „осередок", на схід від осередку - гора „Панамівка", не заселена. На південному сході „Селянський Кут" і „Крутка", на півдні „Макаруки", на південному заході „За село", на північному заході цвинтар і „дідиче поле", на півночі ,Випасняки". Попід замок через гору „Червону" тягнулася дорога, яка тягнулася на чернелицьке поле „Залісся" і знову входила до наддністрянського лісу - до перевозу. При виході „Залісся" до лісу, по правому боці край лісу є чотирикутна площа величиною близько 100x100 метрів, об'єднана валом. Сама площа рівна, дещо поросла кущами, її вживали під сіно. Натомість вал - порослий грубими черешнями й ліщиною. Це місце називається „Перекопи" [19, с. 715]. Як уже згадувалося, Чернелиця славиться дуже доброю водою, є тут аж дванадцять джерел. Від півдня й заходу, з пільних мочар і джерел пливуть три замітні потічки. Один поміж Осередком і Макаруками, другий - з, південного боку Макаруків і біля криниці „Фостичка" спливаються в один. Дальше цей один біля криниці „Хмарина" лучиться з потічком, що пливе через Селянський Кут. Тут, збагатившись ще водою малих потічків та криниць, пливе вже річка „Провал" на північ аж до Дністра. На лівому березі провалу є сім водних млинів. Ці млини, крім Чернелиці обслуговували також довколишні села. Вони називалися по порядку від Чернелиці до Дністра: Тимчишин, Мадярів, Коваликів, Калинчуків, Свинарів, Панський, Долішний. На окрему увагу заслуговують лише Коваликів та Свинарів. У цих млинах стіни муровані з великого, мало що обробленого каміння і пізнати, що дуже-дуже старі. Зокрема, на ці два старі млини в Чернелиці на річці Провал, переповідали чернелицькі старожили, що ще за княжих часів на згаданих „Перекопах" була садиба якоїсь княжої боярині. Під час одного нападу татар, їх перший зауважив свинар, що недалеко садиби пас свиней. Прибіг до садиби і першого зустрів коваля. Оба вони зчинили тривогу, збіглися люди до садиби, замкнули браму у частоколі на валі і так садибу від татар врятували. За це бояриня нагородила свинаря і коваля тим, що дала їм у власність згадані два млини з приділом лісу при млинах. Від тоді ці млини мають назву „Свинарів" і „Ковалів". Пізніше, вже за австрійсько-польських часів, якийсь шляхтич підступом виманив від власника свинарного млина, документ на пергаменті із записом млина і лісу. Відтак ліс він відібрав, а з млина призначив частину прибутку польському парохові. Ліс при млині Свинареві належав власникові млина ще до наших часів [16]. В парохіяльній хроніці описано про чудотворний образ Матері Божої, що з'явився на горі Панашівка далешівському чоловікові й він заніс цей образ до церкви в Далешеві. Селище-містечко Чернелиця мало свою історію, свою мову (говірку), свої пісні, свою традицію. Воно характеризувалося великою працьовитістю, побожністю і прив' язаністю до рідної землі. Чернелиця з давніх часів славиться як село багатоголосне, співуче і мистецьке. У довгі зимові вечори, з віконець, що світилися у загатах, лунали з-під кужелів пісні. Весною співали в лугах солов' ї, перегукуючись із піснями сапальників зозуль, а осінню, у місячні ночі пісні линули в переливах із грою сопілок. Так згадує про Чернелицю старожитель села Капчак Іван Антонович [15]. І досі душа кожного мешканця Чернелиці оспівана спогадами і розповідями про славні сторінки минулого. Тому не випадково при історико-краєзнавчому музеї Чернелицької ЗОШ працює лекторій „Пам'ять". Краєзнавці проводять певну пошукову роботу, і в цьому питанні своєрідну допомогу їм надають старожили села. Так, під час земних робіт на першому Заліссі пошуковим загоном і жителями Гуцуляком Іваном та Сеником Володимиром були знайдеш кам'яні знаряддя праці - мотика, скрибачки, лопати. Ці знайдені речі дають нам змогу говорити про те, що на околицях нашого селища жили в минулому скотарі і землероби, чому сприяли родючі землі вздовж берегів річки Дністра і сам повноводний Дністер [17]/ Широка, крута стежка Дністра, що ділить Поділля від Покуття, врізується в грунт і творить стрімкі береги, яких гарні ліси або нагі скали купаються в гарячих проміннях сонця. Своєю мальовничістю, величчю і багатством яр Дністра може захопити не одного туриста. Багатство першорядних овочів (виноград, бросквині, морелі), близькі ліси, полудневе сонце і відсвіжуюча купіль у хвилях Дністра, - вода, що містить у собі між іншим йод, який діє достатньо на організм - все це створює першорядні умови дозвілля для літників, спраглених відпочинку на лоні не сплямленої краси [71, c.51]. Дністер - головна ріка західно-українських земель, що своїми могутніми мандрами творить північну частину Городенщини. Велика ржа, 1410 кілометрів завдовжки, стала важливим чинником у житті найдавнішого населення сьогоднішніх західних українських земель, як найкращий на ті часи комунікаційний шлях та зв'язок з широким світом і його культурними та цивілізаційними досягненнями [66, с. 45]. Чернелиця славиться близькістю до Дністра, багатим чорноземом, на якому дозрівають такі культури як жито, пшениця, овес, ячмінь, гречка, просо, конюшина, люцерна, ріпак, картопля, кукурудза, фасоля, соняшник, цукровий буряк, тютюн, всяка городнина 3 овочевих дерев: яблуні, груші, вишні, черешні, горіхи і сливи. Пошуковий загін „Пам'ять" збирає, зберігає та вивчає пам'ятки природи, речові, документальні та інші матеріали рідного краю; створює експозиції, виставки. Так ним зібрано багато речей, що говорять про розвиток гончарства в нашому краї, старовинного ремесла, яке виникло ще в епоху палеоліту (це горщики звичайні, горщики-близнята, миски, глечики та ін.). Таким чином, Чернелиця - містечко на правому березі Дністра, віддалене від нього на три і півкілометра. Лежить над потічком, що бере свій початок на чернелицьких грунтах, а перепливши 3 кілометри, впадає до Дністра. До Городенки 22 кілометри. Тут римо-католицька парохія заснована 1681 р. її костел був побудований для конвенту Домініканів. В містечку знаходяться руїни колишнього оборонного замку, в якому звик перебувати Ян Собеский під час своїх воєнних виправ. Дискусійним залишається питання заснування села. Українська Радянська Енциклопедія гадає, що Чернелиця згадується вже в XIII ст. [77, с. 56]. У польських хроніках згадується про постійні татарські набіги на Покуття й нищення дорібку населення. Чернелиця завдяки своєму вигідному географічному положенню, зокрема в поближжі такого водного комунікаційно-торговельного шляху як Дністер, з найдавніших часів була заселена й належала до просторих теренів, зайнятих найраннішими предками українського народу [76, с. 311]. Завдяки цій важливій водній магістралі населення Чернелиці мало у всіх праісторичних та ранньо-історичних часах живі зв'язки з іншими частинами городенківських земель. Це мало вирішальний вплив на його економічний і культурний ріст. Тому давня історія села Чернелиця насичена багатьма культурними та історичними пам'ятками, оповідана старожилами, оспівана легендами, які наповнені багатством життєвої мови, а також творчістю мешканців цього чудового і мальовничого краю. Зокрема, мешканка села Уляна Ромах всі свої почуття до села вмістила у вірші: „Рідний край, Батьківщино моя!" — Лине з уст, мов джерельна водиця, І відлунює ліс: „Тут хатина моя - Серию мила й близька Чернелиця!" Таким чином мальовниче селище Чернелиця вперше в історичних документах згадується в 1453 році. Розташоване на крайньому сході Івано-Франківської області, на правобережжі річки Дністер, за 22 км. від районного центру. Чернелиця славиться з давніх давен доброю водою. Тут є 12 джерел. Історія села оповита павутинням легенд, навіть назва села говорить про різноманітність її тлумачення. Тому й захоплює це селище-містечко своєю легендарністю, чудесним краєвидом і надихає автора описати Чернелицю з найдавніших часів і до сучасності. Розділ IV. Культурна спадщина села. 1. Чернелецький замок Прикарпаття багате пам’ятками різних епох. Але особливий інтерес сучасників викликають руїни середньовічних фортець та замків, або, як їх тепер називають, «пам’ятки оборонної архітектури» [70, с.32]. Замки будувалися державою (так звані королівські), містами і приватними особами. Великі феодали та шляхта зводили замки у головних своїх містах для захисту від частих татаро-монгольських нападів та наїздів феодалів-сусідів. Замок старалися зводити на природному піднесенні [69, с.10] На околиці покутського села Чернелиці величать руїни старого замку. Посічені дощами, потріскані від вітру і гарячого сонця, мури стають безмовними свідками бурхливих подій, що котилися протягом кількох століть по покутському краю [41, с. 102] Металева дошка з написом «Пам’ятник архітектури засвідчує», що залишкові близько 400 років. У совїх записах історики-краєзнавсці багато згадують про замок. Зокрема О. Чоловський писав: «… Чернелиця, містцеко в повіті Городенківськім на правому березі Дністра, на півмилі від цієї ріки, над потоком лежить занедбаний замок, який у загальних утрихаха в цілому зберігся…» про замок згадують у совїх працях дослідники В. Лоозинський «… Наступні місцевості замлі галицької мали замочки: … Чернелиця…» , І.Ступницький стверджував: «…Чернелиця, над Дністром, зі страим замком, в якому Ян Собеський під час великих нападів звик перебвати» Чеський історик А.А. Прохачка зауважив: «… коли воєвода брацлавський князь Михайло Чорторийьский (польський магнатський рід, українського походження) у своїй дідизні Чернелиці побудував муровану фортецю, контр валами обведену, сеймик Галицький 1659р. доручає рішенням послові, аби Річ Посполита подумала про повернення коштів (князю), тому що фортеця ця є дуже потрібна краю Покуття…». Далі він зазначав про одних з власників замку: «… у XVII ст. Чернелиця Стадницьких…» [49, с.18]. Короткі відомості про замок подають джерела радянського періоду. У «Історії міст і сіл УРСР» читаємо: «… У XVII ст. вланик села князь Чорторийський збудував тут замок, рештки якого збереглися й досі. У 1672 та 1676 роках Черналиця зазнала наскоків татар та турків» [79, 195]. Катало-довідник пам’яток історії і культури УРСР взагалі не описує замок, а тільки вказує, що «… замок (руїни) XVIIст. – пам’ятка архітектури». Спробу описати цю пам’ятку роблять колектив авторів іншого каталогу «Пам’ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР», які з детальніше висвітлюють історію замку, а також подають його план: «Чернелиця, смт. Замок (руїни), XVIIст. (вулиці Лесі Українки, І) Охор. 251. Будівництво замку проводилося з початку ХVІІст. в часи національно-визвольної боротьби українського народу (1648-1654рр.) замок потерпів. У 1659р був відновлений разом з валами. В 1672 і 1676рр. знову значно пошкоджений. У часи турецьких війн фортеця відіграла важливу роль, а також служила місцем зберігання продуктів і фуражу. [27, с.10] Почалося будівництво замку на початку ХVІІст. з волі польських феодалів Чорторийських, яким належала значна частина покутських земель. З допомогою кам’яної твердині сподівалися магнати тримати в покарі місцеве населення і за товстими мурами ховались зі своїми багатствами. Частими в ті часи були татаро-турецькі набіги. Сотні селян з навколишніх сіл турдилися на будівництві цього кам’яного феодального гнізда [61, с. 17]. Та визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького зірвала плани магнатів. Будівництво твердині завершив аж у 50-х роках ХVІІст. один із магнатів Чорторийських, брацлавський воєвода, Михайло. Замок – бастіонної системи займав площу 2,5га і був оточений оборонними стінами товщиною близько двох і висотою близько 6м. в плані квадратний, з чотирма бастіонами і в’їздною, квадратною в плані, двохповерховою вежею, розміщеною посередині західної стіни. Вежа має арочний проїзд, оформлений порталом з білого каменю, над яким на головному і дворовому фасадах розташовані кам'яні герби. Архітектурний стиль і декор вежі витриманий у дусі ренесансу [40, с.10]. Та повернімося до думок Б. Чоловського, він стверджував:„... Замок розташований у східній стороні містечка, на легкому скелястому піднесенні, доступному тільки зі сходу. Представляє собою замок фортеці, які будувалися на Русі, з однією тільки відмінністю, що там ті споруджувалися із землі і дерева, а тут дерево і земля замінені муром. Ця місцевість займає площу 4 опри. Стіни чотирикутника товщиною 2 м., і висотою 2,5 м. Вимурувані з лупаного каменю і упорядковані бійницями для ручної зброї. В середині західного муру, збереженого відносно найкраще, знаходиться двоповерхова квадратна вежа, в якій є аркова в’їздна брама, архітектурно оздоблена, чим і привертає до себе увагу. Фасад її зовнішньої стіни оздоблює великий герб „Pogon”, вирізьблений з каменю, але пошкоджений власне в тім місці, де мав би бути вирубаний рік. Від таблиці залишилося тільки обрамлення. По правій стороні брами є отвір для гармати, полівій - вхід до підвалів. Внутрішній фасад вежі оздоблює герб „Pilawa", розміщений теж над одвірками брами з літерами E.S.X.C.W.B., що означає Єфродинія Станіславіцька, княгиня Чорторийська, воєводина брацлавська (друга » дружина князя Михайла Чорторийського). Житлові кімнати по обидва боки ч брами знищені і використовуються під стайні. Другий поверх пустує. Всередині в, просторої площі, оточеної фортифікаційними мурами, яка використовується під овочевий город, ближче до південно-західного боку підноситься невеликий в одноповерховий житловий будинок. Збудований він з лупаного каменю, з гарно різьбленими одвірками і віконними рамами і до тепер зберігся добре. Мешкає в ньому теперішній власник Самуель Мосберг, який хотів у минулому році замок перебудувати, але розпорядженням городенківського староства під загрозою кари це робити заборонялося. [44, с.19] Чернелицький замок, заснований на початку XVII століття. Однак завершено будівництво після війни козаків з воєводою брацлавським. Свідчить про це герб його дому і інструкція шляхти з Галицького сеймику 1659 p., яка рекомендує королеві компенсувати кошти, затрачені князем на фортифікацію замку. У турецьких війнах чернелицькийй замок два рази був здобутий і знищений (1672 - 1676 рр.). У часи молдавських походів Яна III в 1685-1691рр. відіграв важливу роль, бо служив місцем зберігання провіанту і фуражу. Сам Собеський в ньому кілька разів замешкував. Служив за помешкання наступним власникам: Галицьким, Потоцьким, Стадницьким і т. д. чи їх орендарям" [63, с. 44]. У архівному документі - „Акт розподілу дібр тернопільського дистрикту між братами Іваном та Михайлом Бугацькими", який знайшов Р. Никифорчук, (11 травня 1469 р.), читаємо також молодшому братові Іванові від відходять дібра... Чернелича... з містечками, замочками, селами, прилеглими до цих дібр, і до сільських староств, розташованих у дистриктах Галицькому, Коропецькому, аж до річки Стрипа”. Никифору висловлює припущення, що замок чи „замочок” можливо, в іншому, простішому вигляді існував задовго до того, як його збудував чи перебудував князь Михайло Чорторийський [41, с.98]. Чернелицький замок XVII ст. за постановою Ради Міністрів України 1963 р. за № 970 взятий під охорону [66, с. 112]. Не обминула замку й усна народна творчість. Бо чим старіші стіни, тим неймовірнішими легендами і переказами обростають вони. Одна розповідає про те, як король Ян Собеський під час війни з волохами і турками спорудив у своєму замку підземні ходи на випадок тривоги і втечі - один до Дністра, а другий - до костелу в Городенці. Підземний хід тут справді існував до костелу в Чернелиці і проходив під сучасною головною вулицею селища. Друга - про те, як княгиня Єфросинія, обдурена пахолками, які підробляли листи її чоловіка, розтратила багатство братів Чорторийських, будуючи в час їхньої відсутності та без їхньої згоди костели і церкви в окрузі, через що, дізнавшись правду, наклала на себе руки [14]. Третю легенду - про кохання княгині, записану понад 20 років тому Ярославом Ярошем, наводимо повністю: „Кращу та славну жінку мав володар замку князь Михайло Чорторийський. З лиця Єфросинія була красунею чернолицею, не один панок задивлявся на її гнучкий стан, милувався лебединими руками. Бачив усе те чоловік, але виду не подавав. Одного дня наказав князь Чорторийський готувати до виїзду коней. Світ-рання він вирушив на війну" під Відень, а Єфросинія залишилася самотньою сидіти вдома. Злітали дні. Життя в замку пливло тихо, спокійно. Нудно було княгині самій у просторих палатах і вона вирішила щодня робити прогулянки на коні. Щоб її ніхто не впізнав, переодягалася в просте сільське вбрання і їхала в лан, ближче до Дністра ріки. Красуня-княгиня могла годинами пролежувати серед високої отави і дивитися в глибоку синь, по якій пропливали хмарини. Кінь пасся оддалік, аж Єфросинії вистачало легко сплеснути в долоні, як він з'являвся біля неї. Стояла літня спека. Єфросинія хотіла вже вертатися до замку, але забачивши вершника, що скакав їй назустріч, вирішила почекати. - Доброго дня тобі, красуне! Вона повільно звела великі карі очі. Проти неї на коні сидів вродливий сільський хлопець. На його вишитій сорочці пломеніли калинові китиці, зелен-лист барвінку. - І тобі доброго, - посміхнувшись відповіла Додому? – спитався тихо. Ствердно кивнула головою. - А то далеко? - Та й не близько, - гордо відповіла пані. - Заки доїдеш, то чисто спечешся. Може води?.. Ось тут поруч є джерело... Досхочу напившись холодної джерельної води Єфросинія скочила на коня. Гнідий рушив... Услід - юнак. Порівнялися. Незчулася княгиня, як опинилася на колінах в юнака. Лице її запломеніло жаром, і вона заллялася дзвінким сміхом. Той сміх чимдужче наростав, шаленів. Заледве стримала себе. - Пусти! Відчувши на своїй спині княгиню, кінь пішов жвавіше. Доїхали до того місця, де зустрілися. Зирнула на юнака. Вираз його обличчя був невимовне благальним і сині очі-зірниці ніби мали щось казати. її силует зник у видолинку. Надходив вечір. У повітрі чулися духмяні солоди, а сонце, ніби вогненна білка, перестрибуючи з хмари на хмару, мчало до обрію. Через день вони знову зустрілися. Недобра слава пішла про Єфросинію. Дійшло й до неї, та не зважала на те. Продовжувала зустрічатися з тим, хто полонив її душу. Бистрим алюром до замку вершник примчав. Його кінь був увесь в піні, важко дихав. - Князь їде... лі/ Ніби сурми стрепенулись голосні. В скронях Єфросинії натужно загули, забамкали дзвони. Вона не знаходила собі місця в замку. А коли далеко на дорозі з’явилася князева карета, вона з найвищої стіни стрімголов кинулася до низу, щоб не бути більше з нелюбом. Гірко переносив смерть дружини Михайло Чорторийський. Він наказав замурувати тіло жінки в стіну замку, а її ініціали викарбувати над головною брамою. Відтоді цю місцевість на честь смаглявої чорнявки почали називати Чернелицею" [75, с. 75]. Не залишали тьмяні руїни байдужим і мешканця Івано-Франківська Юрія У горчака, працівника музею Прикарпатського університету, з-під пера якого вийшло оповідання„Привид Чорнолицького замку" [49, с. 23]. Слід зауважити, що Юрій У горчак подає свій опис замку: „Будівництво його ще не було остаточно завершено з заходу, бо стриміла двоярусна квадратна башта, ще продовжувалися мулярські роботи. Кілька десятків напівголих людей метушилися біля стін: підвозили камінь, готували розчин, ставили кладку [49, с.28] Замок охоплював площу в два з половиною гектари і збоку виглядав досить вражаюче. Через високий рів, викопаний навколо замку, був перекинутий підйомний міст. Чорторийський з внутрішнім задоволенням милувався своїм замком. Товстелезні шести-метрові стіни з червоного дністровського каменю, чотири бастіони гострими кутами висунені далеко за межі стін, чотирикутна башта, що суворо здіймалася над в’їздною брамою, - справляючи грізне враження. Здавалося, вони надійно захищатимуть добро Чорторийських, як від татар-людоловів та захланних сусідів-шляхтичів, так і від бунтівного схизматського бидла, що спить і видить, як би пограбувати свого пана. Ось воно гніздо Чорторийських на диких кресах. Не кожен магнат може дозволити собі звити таку потужню твердиню. Не даремно в Городенці, тай не тільки там, він наслухавася стільки похвал від місцевої шляхти. Замки та фортеці – найкращий засіб проти бунтівливого хлопства, ще один крок польського чобота в колонізації цього дикого краю [33, с.28] Завершуючи опис замку, хочеться зауважити, що стан Чернелицького замку викликає велику тривогу, він вимагає негайної реставрації, інакше через декілька десятиліть ця унікальна пам'ятка середньовічного фортифікаційного зодчества загине остаточно. Проте, мешканці не перестають захоплюватися цією пам'яткою і навіть згадують у віршах про Чернелицю. А саме, Майя Василівна Тузик написала вірш „Чернелиця": Тут кущ калими хату береже Рушники хрещаті на покутті, Вічну пам'ять замок стереже, Імена всіх предків незабуті. 2. Церква в житті Чернеличчан Неподалік від замку, на південний гахід є церква, обведена муром, за яким ростуть кількасотні дерева (ясені, ялини, липи, черешні). У свята чи будні лине над Чернолицею мелодія дзвонів, ніби перегукуються між собою церковні дзвіниці. Одна несе звістку на східну половину села, інша - на західну. Немало поколінь народжувалося, виростало і відходило у вічність під передзвін рідної церкви - Різдва Пресвятої Богородиці, Побудована церква в 1817 році, мурована в роках 1917 - 1928, за адміністратора о. Володимира Голинського відновлена. Новий дах критий цинковою бляхою і зовнішній вигляд виправлений. Bсе це за фонди спроданого церковного поля. Середину розмалювала в українському стилі донька тодішнього пароха Люба Добрянська і М Максимів [19, с. 716]. Чернелиця, яка славиться руїнами оборонного замку, де колись мав навіть бувати польський король Як Собескі начислювала 1880 р. 645 римокатоликів. Парохія була створена в 1661 р. родичами її були Міхал Ґжегош на Киеваню князя Чорторийського і його дружина Єфросина Потоцька зі Станіславіц. До цієї парохії належали ще Хмелева, Кушнівці, Копаченці, Корнів, Олієво-Королівка, Раковець, Семенівка і Тшясівці. На початках до „емісійної пращ" були також спроваджені сюди отці Домініканки [48. с.30]. У Літературному “собрание” Гал.-Рус мацтиці вказується: “Вь тому году князь Михаил Чорторийський основал кня?????гигор Домініканцев в городку Чернелища (правильне Черенелища), где до сих пор находиться каменные равалины построеного им замка” [9, с.564]. Костел ордену домініканців збудований в ренесансному стилі. Споруда хрестовина в плані. Головний фасад увінчує трикутний фронтон з нішами, прикрашений білокам'яною різьбою. Вхід виділений кам'яним ренесансним порталом “Pogon”. Дах гонтовий. З північного боку до костелу прибудовано приміщення у формі вежі, в якому влаштовано гвинтові сходи, що ведуть на хори. На внутрішніх стінах збереглися залишки шестого живопису з перевагою геральдичних мотивів [81, с. 78]. Костел з'єднаний із замком підземним ходом... За останні десятиліття архітектурна пам'ятка (її охоронний № 1154) зазнала пошкоджень і потребує термінової реставрації [Додаток]. За статистичними даними про склад населення села Чернелиці на підставі з перепису населення з 30 вересня 1921 року, видно, що за віровизнанням: греко-католики римо-католики мойс. інші 1 918 759 525 1 за національністю: українці поляки жиди інші 1 824 974 404 1 за статтю: чоловіки жінки 1 533 1670 Таким чином, з вище наведеним даних можна при припустит що у селі переважали українці греко-католики. Значно менше було поляків і євреїв. Найстаріші метри кальні книги, які знаходились в парахіанім уряді відносяться до 1850 року. Давніші переховувалися у церкві. З книг знаємо, що тоді був парохом о. Попель. Перебував у Чернелиці досить довго, бо за переказом о. Попель, промавляючи до своїх парохіян, сказа так: “Та ж я вас усіх хрести”. Після о. Попеля був парохом Д. Нестайка, що започаткував культурно-освітню роботу в селі. Він заклав читальню Просвіти. Братство тверезості і церковний хор, керівником якого він був. Після о. Нестайка якийсь час парохом був о. Омелян Весаловський. Десь коло 1907 року прийшов на пароха Владислав Добрянський, який ще краще розвинув культурно-освітню діяльність [81, с.68]. Іван Василишин так писав про Владислава: “В містечку Чернелиця заслужився тамошній парох, визначний провідник о. В. Добрянський. Він відновив читальню „Просвіти" і побудував для неї дім, в якому часто відбувалися аматорські театральні вистави, що відіграли неабияку роль в розбудженні національної свідомості [71, с. 716]. Церква і релігія відіграли дуже важливу роль за польської окупації. Хто був східного обряду, означало, що був українцем. Володимир Добрянський - великий на той час народолюбець і Богом обдарований проповідник, що був батьком і опікуном всього народного життя. Як письменник, написав проповіді і великий твір „Маріологія" на честь Пречистої Діви Марії. Все це, на жаль, залишилося в рукописах, які не знайдені. Крім того, о. Добрянський організував місійний гурток світських священників, що до нього належали о. Миколай Луцький -парох Серафинець і о. Анатоль Базилевич - парох Поточиськ. Вони промовляли часто по селах і своїми науками громадсько-релігійного характеру причепилися до освідомлення громадян Чернеличчини [74, с.662]. священиками у Чернелиці в різна періоди заспо???? ??? були: о. Гординський (1867-1907) о. Добрянський Владислав (1907- о. Мелимука Юрій о. Кирил Володимир о. Неморник Михайло ( ) о. Богайчук Андрій (1978-1989) о. Біля їв Ярослав (1989-2001) о. Стефаник Дмитро (2001- Керівництво церки з 2001р. Старший брат – Яцина Микола Старша сестриця – Нашян Гання Касир – Гришоришак Ганна Дяк – Вобровський Андрій, Меуш НАН. Отже, Чернелиця, як і кожне містечко селян, чи село навіяна духовністю, а місцеві жителі вирізняються своєю релігійністю і відданістю Богові. Кожне церковне свято тут відмічають радісно і весело. Б’ють церковні дзвони, все оживає, душа наповняється теплотою і відчуттям святості. Кожна сім’я дружно поспішає до церкви, щоб прославити Бога. Між священиками Чернеличчини у кін. ХІХст. вибився на перше місив о. Іван Пісецький, як патріотичний проповідник. Син його Григорій загинув в боротьбі з поляками. Місіонером він часто проповідував на великих відпустах села, на національних святах, а майже кожного року проповідував на Зелені свята на городенківському цвинтарі на панахиді за полегших героїв у визвольній боротьбі українського народу. Одного року польська влада заборонила вмурувати в збудований пам'ятник плиту з написом „Борцям за волю України”. Ця заборона стала однією з головних думок проповіді отця Івана. Заплатив о. Іван десятки злотих кар за свої патріотичні промови [69, с. 117]. Під керівництвом Владислава Добрянського було організовано торговельне підприємство під назвою “Русько-Християнська Торгівля”, яке співпрацювало з крамницею, що продавала споживчі товари. Це була перша українська крамниця на ціло округу. Крамниця було розташована у будинку читальні “просвіти”. Тому робота читальні була тимчасово припинена. З часом статут Торгівлі переробили до вимог кооперативного закону. Вона стала челоном Повітового Союзу Кооперативів, і проіснувала аж до приходу більшовиків [55, с.4] 3. Розвиток шкільництва у селищі. Безперечно, важливою ознакою національного життя кожного народу є стан його освіти. На жаль, як випливає з архівних джерел у XVI-XVIII століття населення Чернелиці, як і всієї Галичини, було неписьменне. Дослідник шкільництва с. Баран писав про цей період: “... Народних шкіл в теперішнім їх розумінні не було зовсім, місцями існували справді так звані дяківки, але дуже ???спорадично і ціла їх задача була – вивчення церковної грамоти; загал міщанських і селянських народних мас коротав свій вік у безпросвітній тьмі” [38, с. 114]. В Івано-Франківському обласному архіві є згадка про існування парохімської школи у Дерне лиці 1832р. 1854р. – народна школа, в якій навчалось 10 дітей і відомим вчителем був Болонський Василь [9, с. 76]. 1857р – народна тривіальна школа; яка була відкрита на вимогу громадян містечка за спеціальним урядовим циркуляром. Цей навчальний заклад у 1864р. успішно працював. Назва школи “тривіальна” походить від латинського слова “trivium”. Вона мала три курси – підготовчий, перший і другий. Школярі навчалися тут трьох речей – читати, писати й рахувати. Навчальний рік починався у вересні. Тут діти вивчали: “Начало науки християнськой” – релігії. “Познание писем і слагания”, куди уходило: а) “читання руської, польської і німецької книги”; б) “писание руської, польської, німецької мови”; в) “читання главное і табличное”. Наприкінці року учні складали іспити за перший клас. Після закінчення школи видавали свідоцтво, де зазначали прізвище учня, його соціальне походження, рік вступу до школи, оцінки за ?????; “???? Й ?????, здібність, працелюбність, звички, кількість пропусщени уроків. У примітках пояснювали причини поганої успішності – “недбалость родітелей”; “через слабость”, “убогость”. [67, с.19]. У 1869р. уряд запровадив у галичині обов’язкову освіту для дітей віком від 6 до 12 років. Держава зобов’язувалася фінансувати навчання, будівництво шкільних прміщень, виплату вчителям заробітної платні. У зв’язку з цим збільшилась і кількість учнів [26, с. 64]. У 1882р. у Чернелиці діє двокласна школа, а з 1884р. – чотирьох класна школа. Уже на 1887р. у двохкаласній школі навчалося 210 дітей [13, с. 43] Школа в Чернелиці була спочатку двокласна, а потім навчання продовжилося до 6-ти років по відділах. Навчання на першому відділі тривало один рік, на другому також один, на третьому і четвертому відділ по два роки. Директором школи був Андрій Шленко - людина освідчена, працьовита і талановита [26, с. 65]. У школі вчилися українські і польські діти. ???? мали свою оокрему при світську школу з правом при людності – школа “Барона ????”. Біля школи був великий город і сад. Навесні учні 4-го відділу працювали в саді й городі - ???? овочеві дерева, вчилися щепити. Директор Шлемко цікавився культурно-освітнім життям в селі. Великої шкоди українському народному шкільництву заподіяв закон від 31 липня 1924 року. “Загадничою мовою навчання в народних школах Польщі була польська мова. Але цей стан можна було змінити всенародним голосуванням. Коли батьки сорока дітей внесуть декларацію за українською мовою навчання, то в тій школі залишиться викладатися українська мова. Але якщо проти такої переміни ????? 20 декларацій за польською мовою, то школа буде “утри:?????”, тобто ?????? [51, с. 19]. На початку 1932 року було знову завдано важного удару по народній освіті. На підставі нової реформи запроваджувались початкові школи трьох ступенів: Першого ступеня – чотирьохкласна, другого - шестикласна, третього – семикласна. В Чернелиці в 1955р. вже працювала семикласна школа, а в 1979р. – діяла утраквіністична школа ІІІ-го ступеня [15, с.43]. (Додаток) За даними Івано-Франківського оласного архіву в Чернелиці в 1945-1948рр. діяло 12 шкіл загального тиу, в яких навчалося тисяча дітей. А на 1950р. зареєстровано дві середні, п’ять семирічних та сім початкових шкіл. Директорами були: 1945-1946рр. – Грузін Гарра Іванівна 1946-1953рр. – Каліущенко Іван Терентійович 1953-1954рр. – Бабенок Тетяна Олександрівна 1954-1955рр. – Гришак Микола Іванович 1955-1956рр. – Балай Віталій Петрович 1956-1959рр. – Сеник Петро Михайлович 1959-1976рр. – Недільський Василь Якович 1976-1994рр. – Семовеник Дмитро Михайлович 1994-і в даний час – Біленька Ганна Зіновіївна
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (07.06.2016)
Просмотров: 776 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: