РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Росія. Географічне положення, природно-ресурсний потенціал, населення - Інше - Реферати - Каталог статей

Площа - 17 075,4 тис км2. Населення – 148,3 млн. чоловік. Столиця - Москва. осія (Російська Федерація) - одна з найбільших за площею, кількістю насе-лення, економічним потенціалом країна світу. За площею вона посідає перше місце в світі, за кількістю населення - шосте. Росія - євразійська країна: 1/3 території її знаходиться в Східній Європі, 2/3 -в Північній Азії. На заході Росія межує з Норвегією, Фінляндією, Естонією, Латвією, Білорус-сю, на південному заході - з Україною, на півдні - з Грузією, Азербайджаном, Ка-захстаном, Монголією, Китаєм, КНДР. На сході територія Росії омивається морями Тихого, на півночі - Північного Льодовитого океанів, на півдні виходить до Чорно-го, Азовського та Каспійського морів. На морські кордони припадає майже 2/3 всіх кордонів країни. До Російської Федерації належить розташована окремо на заході Калінінградська область, яка межує з Литвою й Польщею, омивається водами Балтійського моря. З Після розпаду СРСР з березня 1992 р. його правонаступницею в 00Н та в Раді Безпеки, в інших міждержавних організаціях стала Росія, що визначило її високий міжнародний статус. Проте геополітичне положення країни змінилося: утворилися нові державні кордони з суверенними державами - колишніми республіками СРСР; обмежився вихід у Балтійське море, а також до портів та військово-морських ба; Чорного моря, що переважно знаходяться нині в Україні. Природно-ресурсний потенціал. Росія має велику різноманітність природни: умов і багаті природні ресурси. Близько 70 % площі зайнято рівнинами. Гірськ області переважають на сході і півдні країни. Складна геологічна будова зумовлює значну різноманітність корисних копалин Росія добре забезпечена паливно-енергетичними ресурсами. Тут знаходяться велик поклади вугілля (Кузнецький, східна частина Донецького, Печорський, Іркутський Швденноякутський кам'яновугільні та Кансько-Ачинський і Підмосковний бурс вугільні басейни); нафти і газу (Волго-Уральська, Західносибірська. ПівнічнокаІ казька, Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Є значні поклади торфу (Цені ральна Росія), горючих сланців (Поволжя), урану. Родовища залізних руд залягають на Уралі, в Сибіру, в європейській части* країни (Курська магнітна аномалія, Кольський півострів). Марганцеві руди є н Уралі, в Західному і Східному Сибіру. Поклади руд кольорових металів - мідню поліметалічних, олов'яних, алюмінієвих (боксити), дорогоцінних, рідкісних і рідке земельних знаходяться на Уралі, в Західному Сибіру. Значні поклади калійної і кам'яної солі зосереджені в Поволжі, Алтаї, Східном Сибіру, фосфоритів і апатитів - на Польському півострові, в європейському Центр Сибіру. Крім того, в країні є значні поклади сірки, азбесту, алмазів, різноманітив будівельних матеріалів. Більша частина території країни знаходиться в помірному поясі. Майже п< всю дно клімат континентальний .{.„Ступінь континентальності помітно зростає заходу на схід від помірно континентального в європейській частині країни } різко континентального в Східному Сибіру, що пояснюється зменшенням вплі ву Атлантичного океану] На півдні Далекого Сходу, який перебуває під впливе морів Тихого океану, клімат мусонний. Різко континентальний' клімат є причиною поширення багаторічної мерзлої в Сибіру, площа якої перевищує 10 млн км2. Багаторічна мерзлота ускладнює го подарське освоєння північно-східних територій. На відстані понад 400 тис. кілометрів річки Росії придатні для судноплавс ва та лісосплаву, їх води є основним джерелом водопостачання міст та промисл вих підприємств, а в південних районах вони використовуються для зрошенн Річки багаті на гідроресурси, особливо в східних районах країни. \ Російська Федерація знаходиться в межах арктичної, тундрової, лісотундр вої, лісової, лісостепової, степової, напівпустельної, субтропічної природних зо Грунти і рослинність на рівнинних ділянках розподіляються зональне і зоі послідовно змінюють одна одну з півночі на південь.ЈСпіввідношення теш світла, зволоження, якості грунтів в кожній природній зоні створюють ПЄЕ агрокліматичні умови для сільськогосподарського використання території^] На більш придатні для землеробства - південь лісової, лісостепова та степова зов Більша частина території країни спеціалізується на різних видах тваринницті Великі запаси земель для нового освоєння є на півдні Західного Сибіру та на Ј лекому Сході .^.Нечорноземна зона європейської частини Росії після проведен відповідних меліоративних заходів також може бути інтенсивніше задіяна сільському господарстві. І Населення. Росія - багатонаціональна держава. Тут проживає понад 100 націй і народностей, що утворюють автономні республіки, краї, національні округи. Населення по території країни розподіляється нерівномірно, що пояснюється різноманітністю природних умов, історією освоєння, різним рівнем економічно-го розвитку окремих територій. Найгустіше заселена європейська частина країни, де проживає 2/3 населення, пересічна густота становить 9 чол. на 1 км2, а в окремих районах - понад 100 чол. на 1 км2 Смуга концентрації населення збігається з районами старого промислово-го та землеробського освоєння зі сприятливими для життя природними умовами зон мішаних лісів, лісостепу, степу. Водночас освоєння природних багатств, залу-чення їх у сферу економіки призвело до значних змін у розселенні, що позначи-лося на розвитку продуктивних сил. Сучасне розселення в Росії характеризується процесами урбанізації, її можна віднести до високоурбанізованих країн. Міське на-селення становить 2/3 від усього населення. З початку XX ст. кількість міських по-селень зросла майже в 2,5 раза. Нині в країні понад 1 тис. міст та більш як 2 тис. селищ міського типу. Більша частина міського населення проживає у великих містах (понад 100 тис. чоловік). Великі міста утворюють агломерації, найпотужнішими з яких є Московська, до якої входить 81 міське поселення, Петербурзька (55), Єкатеринбурзька (32), Нижньоновгородська (28). Москва і Санкт-Петербург за соціально-економічним, науковим, культурним потенціалом є найбільшими містами не тільки країни, а й Європи та світу (мал. 71). За рівнем урбанізації в Росії виділяють зони високого, середнього та низького рівнів. Перша об'єднує найбільш урбанізовані території Центру, Північного Захо-ду, Уралу, Далекого Сходу. Середній рівень мають Поволжя, Волго-Вятський, Західносибірський та Східносибірський райони. Низький - Центральночорнозем-ний район, Північний Кавказ, де міське населення становить близько 50 %. Сільське розселення більшою мірою визначається природними умовами, які впливають також і на господарську діяльність. Тому в степовій та лісостеповій зоні найбільша густота сільського населення. Тут села великі як за розміром, так і за людністю (500-1000 чоловік), а в Нечорнозем'ї, навпаки, переважають малі села (до 200 чоловік). На демографічних процесах у країні позначилась сучасна ситуація в еко-номіці й політиці, пов'язана з переходом до ринкових відносин. Вона призвела до зниження рівня життя, а в психологічній сфері - до втрати впевненості в май-бутньому. Це позначилося насамперед на народжуваності, а отже, і на природно-му прирості населення, який нині в країні становить 0,7 %, а в окремих ра-йонах (Поволжя, Західний Сибір) має ще нижчі показники. Водночас у Росії, порівняно з державами Центральної Європи, - незначний рівень безробіття. Структура зайнятості типова для постсоціалістичних країн: більша частина населення зайнята в матеріальному виробництві і тільки третина -у невиробничій сфері. Росія має значний економічний потенціал, що становить майже 60 % колишньо-го економічного потенціалу СРСР. Проте за рівнем економічного розвитку країна посідає 25-27 місце в світі. Для господарства Російської Федерації характерна склад-на багатогалузева структура, в якій переважає промислове виробництво (мал. 72) . У своєму розвитку господарство країни спирається на власну добре розвинуту сировинну базу. На території Росії концентрується 9/10 запасів вугілля і торфу, близько 3/4 горючих сланців, майже 3/4 гідроресурсів та 2/3 залізної руди й понад 9/10 запасів деревини країн колишнього СРСР. Міжгалузеві комплекси забезпечують Росії відповідне місце в міжнародному та регіональному поділі праці, хоч останнім часом її економіка зазнала значного спа-ду. Кризові явища охопили всі галузі виробництва. Причини цього криються в ек-стенсивному розвитку в попередні десятиліття, в моральному і фізичному зношенні обладнання, застосуванні застарілих енергомістких, трудомістких, екологічно не-безпечних технологій, що веде до випуску дорогої й неконкурентоспроможної про-дукції. Підприємства банкрутують і дуже гострою є проблема взаєморозрахунків між ними та окремими галузями. До того ж вони зв'язані поставками сировини, па-лива, устаткування, комплектуючих, що були встановлені ще в період командне- адміністративної системи СРСР, що за сучасних умов переходу до ринкових форм §ання призводить до розриву зв'язків або до їх ускладнення, нсдовості дереважають галузі важкої індустрії, яка спирається на по-йвно-енергетичну базу, о-енергетичний комплекс країни орієнтований на інтенсифікацію видо-Ірщї,ош_гаау, нафти, дешевого вугілля. Сучасний стан цього комплексу ) того, який був у США на початку 60-х років: зростання експорту газу, )топродуктів при одночасному падінні їх виробництва. Так, видобуток нафти скоротився з 570 млн тонн в 1991^. до 300^310^І_1994__р., і за обсягами її ви-добутку Росія поступається нині Саудівській Аравії та США. Зменшився обсяг екс-порту нафти і нафтопродуктів у країни СНД та Балтії. Через брак коштів понад 40 тис. свердловин, або третина від загальної їх кількості, законсервовані й можуть бути закриті. Втрати нафти стадожать~10_Уо_Л!^ За оцінками спеціалістів, на Росію припадає 36 % світових запасів природ-ного газу, з них 78 % знаходяться в Західному Сибіру, 4 % - в Східному Сибіру й на Далекому Сході, 7 % - в зоні шельфу Охотського, Баренцового, Карського морів, півострова Ямал. Нині головними районами видобутку газу є Західний Сибір (в основному території Ямало-Ненецького національного округу), Повол-жя, Північний Кавказ, острів Сахалін. У Росії продовжує формуватися найбільша в світі загальнодержавна система газопостачання, яка об'єднує близько 200 газових і газоконденсатних родовищ системою магістральних газопроводів довжиною понад 140 тис. кілометрів. Вугільна промисловість виявилась у найважчому становищі: понад 70 % шахт, в яких концентрується близько 50 % промислових запасів вугілля, не реконструю-вались останні 20 років. Припинення державних дотацій у галузь призвело до щорічного зменшення видобутку на 8-10 %. Проте нині частка вугілля становить 40 % в енергетиці, 15 % - в коксохімії, 10-20 % - в інших видах енергоспоживан-ня. В умовах, коли нафта й газ стають переважно експортною продукцією, частка вугілля на внутрішньому ринку зростатиме. Основними^у^ільщм]й_басейнами.Росії є Кузнецький, Печорськ^^Щщшшякутсьщда (перебуває в стадії формування) та Кансько-Ачинський. В енергетиці країни ІЩШШШ .ЖС.ДЄ посідають теплові електростанції, які працюють переважно на низькосортному кам'яному та бурому вугіллі^ торфі, го-рІбГчих сланЕ^я^^Ттдкож на газі (в районах видобутку). На атомну енергетику припадає близько 11 % загального виробництва елек-троенергії, а в європейській частині країни - 25 %. Планується нарощування енергоблоків на діючих АЕС: Кольській, Білібінській, Курській, Калінінській, Балаковській. Майже_5_% від заг^дьааш--Дашбництва електроенергії дають так звані нетра-дціц^ні^щ^щіяи^^^ Це Кислогубська припливна, Паужетська геотер-мальна^ станцп, вітрові електростанції різної потужності (їх близько 1500), а також станції сонячного теплопостачання і біоенергетичні установки. Крім Курило-Кам-чатської зони7 де знаходяться основні запаси термальних вод, перспективними є ра-йони Північного Кавказу, півдня Західного Сибіру, Східний Сибір (Бурятія, Тува). На^ШвІічнрму Кавказі (Дагестан, Ставропольський та Краснодарський краї) тер-мальні воддвж^^ик^ристовуються для теплопостачання. В північних та північно: східних районах Росії, які не були охоплені централізованим енергопостачанням, є значні резерви комбінованого використання традиційних та нетрадиційних джерел (особливо використання вітрової енергії). На власній сировинній базі розвивається й металургійна промисловість. У Росії дістала розвиток чорна та кольорова металургія. Основними базами чорної МЄТ^Щ)ГІЇ_Є] 1) Уральська, що працює переважно на власній руді та девізному (з Кузбасу і Казахстану) паливі. Тут розміщені комбінати повного циклу, що випускають ча-вун, сталь, прокат. Основні центри - Магнітогорськ, Нижній Тагіл, Новотроїцьк, Челябінськ. 2) Центральна, використовує залізні.руди КМА та паливо з Донбасу і Пе-чорського басейну. Поряд з традиційними доменними виробництвами дістали розвиток нові технології (електрометалургія, виробництво феросплавів, порошко-ва металургія). Центри - Москва, Електросталь, Новолипецьк, Старий Оскол. 3) Сибірська, що розвивається _н^^ласщй, сивовині. ЩЕЕПОТ^^ЩЕІШІ^ДД-приємства, що виробляють чавун, сталь, прокат, концентруються в Новокузнець-к%. Сталь і прокат дають також підприємства Новосибірська, Красноярська,-Крм-сомольська-на-Амурі. "Великим металургійним цеІгг^юм^^^ц^^_забезпечує металом промислово розви-н^І^П^ніч^й^^^^д^рей^^ї Росії, є Череповець, підприємства якого ви-користовують руди Кольського півострова та вугілля Печорського басейну. ^[е^алу^Ігійн2^^Іі!5пр^Іємства Росії спеціалізуються на випуску окремих марок сталі,, прокату^^що зумовлює широкий обмін продукцією та розгалужені зв'язки щодо збуту. За цією продукцією Росія посідає четверте місце д,щщ. Підприємства кольорової металургії розміщені на Уралі (мідна та алюмінієва промисловість), Кольському півострові (нікелево-кобальтова, алюмінієва), Північно-му Кавказі (свинцево-цинкова), Східному Сибіру та Далекому Сході (свинцево-цинкова, нікелево-кобальтова, олов'яна, титано-магнієва, алюмінієва). Саме в східних районах зосереджені нові родовища (Удоканське міднорудне). На базі елек-троенергії потужних„ГЕС (Красноярськ, Іркутськ, Братськ) розвивається алюмінієва промисловість;. В Якутії добувають алмази. За обсягами їх виробництва Росія посідає одне з провідних місць у світі. Металургійна промисловість майже всюди поєднується з хімічною проми-словістю, виробництвом будівельних матеріалів. Хімічна промисловість Росії спеціалізується як на продукції основної хімії (передусім це - мінеральні добри-ва, лаки, фарби, кислоти), так і на продукції хімії полімерних матеріалів (пла-стмаси, синтетичний каучук, хімічні та штучні волокна, гумо-технічні вироби). В цілому визначає розміщення підприємств хімічної промисловості різноманітна сировинна база. Основними районами її розвитку є Центральна Росія, Поволжя, Урал, Західний Сибір. У Західному Сибіру є перспективи щодо розвитку галузі на основі комплексного використання ресурсів нафти і газу. Машинобудування є однією з провідних галузей промисловості Росії. Воно має бага^6гаЗгузевйй""дйнамічний характер, віддзеркалюючи в своїй структурі зміни потреб господарства країни. Машинобудуванню властива глибока спеціалізація та_ Інироке кооперування виробництва. " Машинобудування та металообробка - одна з найстаріших галузей промисло-* 4 /* К врсті Росії. Ще у царській Росії вона розвивалася переважно в Центральному, Петербурзькому та Уральському районах. П^їас^ндустріалізації машинобудівні виробництва перемістилися в східні райони - Сибір, Далекий Схід, а науково-технічний прогрес істотно змінив галузеву структуру,^ підвищив роль середнього 1^грчн^г^\|^лашинобудуваннж,«у' ТВажке машинобудування тяжіє до металургійних баз, тому переважно кон-центрується на Уралі (Єкатеринбург, Орськ), в Сибіру (Красноярськ, Іркутськ), в Центральній Росії (Бєлгород), де виробляють устаткування для гірничої та мета-лургійної промисловості, енергетики. Історичним центром енергетичного маши-нобудування є Санкт-Петербург. Транспортне машинобудування, зокрема виробництво локомотивів, вагонів зосе-реджене в Центральній Росії (Коломна, Брянськ, Твер), на Північному Кавказі (Но-вочеркаськ), Уралі (Нижній Тагіл). Суднобудування тяжіє до морських (Санкт-Пе-тербург, Астрахань, Мурманськ, Владивосток) та річкових портів (Нижній Новгород, Волгоград, Тобольськ). Сільськогосподарське машинобудування орієнтується на споживача. Перева-жає виробництво зернових (Ростов-на-Дону, Таганрог, Красноярськ), льоно- та картоплезбиральних (Центральний район) комбайнів. Для галузей середнього машинобудування характерне широке кооперування і технологічна спеціалізація. Автомобілебудування, орієнтуючись у розміщенні на трудові ресурси, починало розвиватись у центрі європейської частини Росії (Москва, Брянськ), згодом перемістилося на схід і нині його основним районом є Поволжя. Тут випускають великовантажні (Набережні Човни), середньовантажні (Нижній Новгород, Ульяновськ) та легкові автомобілі (Тольятті, Нижній Новгород), автобуси. Виробництво тракторів розміщене в Поволжі (Волгоград, Чебоксари), в Центральній Росії (Володимир, Липецьк, Санкт-Петербург), на Уралі (Челябінськ) та в Сибіру (Рубцовськ). Верстатобудування історично склалося в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петербург), а нині розвинуте повсюдно, часто визначаючи спеціалізацію еко-номічного району, вузла, центру. До середнього машинобудування належить і військово-промисловий комп-лекс (ВПК), діяльність якого та розміщення підприємств донедавна вважалися державною таємницею. Основні райони зосередження ВПК - Урал (20 %), Цен-тральна Росія (17 %), Волго-Вятський район (13 %), північно-західні райони Росії (10 %). У Москві третина підприємств та майже половина наукових уста-нов зв'язана з військовим виробництвом. Нині ВПК зазнав значної перебудови в зв'язку з конверсією, яка відкрила можливості використання великого науково-технічного потенціалу для потреб економіки країни. -Електротехнічна, радіотехнічна, електронна промисловість, приладобудування, виробництво обчислювальної техніки, новітні виробництва (робототехніка, біотехно-логії тощо) концентруються в районах з розвинутим науковим потенціалом, забезпе-ченим кадрами високої кваліфікації - в Центральній Росії (Москва, Санкт-Петер-бург), на Уралі (Єкатеринбург), в Сибіру (Новосибірськ). У Росії сприятливі умови для розвитку лісового комплексу. Близько 65 % те-риторії країни розташовано в зоні лісів. У європейській частині Росії це темно-хвойна тайга, в азіатській - світло-хвойна, представлена цінними породами дерев (кедр, модрина), на південному заході - мішані ліси. Розвинуті всі ланки лісового комплексу: заготівля, механічна та хімічна обробка. На значній сировинній базі працює целюлозно-паперова промисловість. Виробництва концентруються пере-важно на півночі європейської частини країни та Уралі, у Західному та Східному Сибіру, Далекому Сході. Легка промисловість, зокрема текстильна, є однією з найстаріших галузей гос-подарства, що визначала спеціалізацію країни ще на початку століття. Підприємства текстильної промисловості використовують в основному девізну сировину (крім льо-ну). Спеціалізуються на випуску льняних, бавовняних та шовкових тканин. Нала-годжене швейне, взуттєве, трикотажне виробництва. Основним районом концент-рації підприємств легкої промисловості є Центральна Росія (Іваново, Орєхово-Зуєво, Москва, Ярославль, Твер). Другий район розвитку легкої промисловості, який також майже повністю використовує девізну сировину, формується в Сибіру (Барнаул, Бійськ, Красноярськ). Агропромисловий комплекс Росії базується на розвинутому сільському госпо-дарстві та потужному переробному виробництві харчової промисловості. Росія -значний виробник зерна, м'яса, масла, інших видів сільськогосподарської про-дукції, посідає за обсягами цієї продукції 2— 4 місце в світі. У структурі сільського господарства переважає тваринництво. Зернові виро-щують на родючих чорноземних грунтах лісостепової та степової зон. Під цими культурами знаходиться 3/5 посівних площ, з них більша частина - під пшени-цею. Вона є основною культурою в Поволжі, Центральному Чорнозем'ї, Західно-му Сибіру, на Північному Кавказі, Уралі, Далекому Сході (мал. 73). Основними технічними культурами, що мають велике значення для господарст-ва Росії, є льон-довгунець, коноплі, соняшник, соя, гірчиця, цукрові буряки, тютюн та махорка. Льон-довгунець вирощують на підзолистих та суглинистих грунтах Не-чорноземної зони Центральної Росії. Це найбільший у світі масив цієї культури, що є основою розвитку традиційного для країни лляного виробництва. Соняшник як провідна олійна культура дає найкращі врожаї на чорноземних грунтах Північного Кавказу, Центрального Чорнозем'я, Поволжя. Соя - традиційна харчова культура Далекого Сходу, а як кормова вирощується в південних районах країни. Гірчиця тяжіє до сухих південних районів (Нижнє Поволжя, Ставропілля). На вирощуванні цукрових буряків спеціалізуються три великі території: Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ і Поволжя. Майже повсюдно культивують картоплю, але більша частина посівів припадає на центральні райони європейської частини. Картоплярство й овочівництво є галу-зями спеціалізації приміських зон. Великі площі під овочами знаходяться на Північному Кавказі. Райони Північного Кавказу і пониззя Дону спеціалізуються на садівництві, виноградарстві, а Краснодарський край - на вирощуванні чаю і цит-русових, Нижнє Поволжя — баштанних культур. Розвиток і напрям тваринництва залежить від кормової бази. Природні пасо-вища займають понад 20 % території країни. На соковитих кормах лісової і лісо-степової зон розвивається скотарство молочного та молочно-м'ясного напрямів. Степова зона спеціалізується на м'ясо-молочному і м'ясному тваринництві. ' Вівчарство дістало розвиток у південних степових та деяких гірських районах, особливо в Поволжі та на Північному Кавказі. Свинарство і птахівництво розви-нуті повсюдно. В тундрі основний напрям тваринництва - оленярство. На Алтаї розводять кіз, маралів, у горах Бурятії й Туви - яків. Традиційною, хоч і трохи забутою галуззю, є конярство, яке колись розвива-лося повсюдно. Нині племінних коней розводять на конезаводах, що переважно зосереджені в лісостеповій та степовій зонах. Табунне утримання характерне для Бурятії, півдня Якутії. Залежно від спеціалізації сільського господарства розвивається й харчова про-мисловість. Повсюдно діють підприємства м'ясної, маслоробної, молочної, молоч-ноконсервної, хлібопекарської, кондитерської промисловості, пивоваріння, інші галузі переважно споживчої орієнтації. Певну територіальну спеціалізацію мають галузі сировинної орієнтації: цукрова (Центральне Чорнозем'я, Північний Кавказ, південь Поволжя), олійна (Північний Кавказ), плодоовочеконсервна (Північний Кавказ, Поволжя), виноробна, чайна (Північний Кавказ). Транспорт Росії відіграє надзвичайно важливу роль, забезпечуючи зв'язки між галузями господарства та окремими її територіями. Розвинуті всі види сухопутно-го, водного та повітряного транспорту. Провідна роль у перевезенні вантажів та па-сажирів належить залізничному транспорту. Потужні транспорті потоки спрямо-вані у напрямах Центральна Росія - Урал, Центр - Сибір, Центр - Південь. У євро-пейський частині країни мережа залізниць густіша, ніж у східних районах, але на сході вони відіграють дуже значну роль у господарському житті. У перевезенні вантажів та пасажирів на незначні відстані зростає роль авто-мобільного транспорту. У внутрішніх вантажоперевезеннях друге місце посідає річковий транспорт. Найбільш значним є Волго-Камський басейн, де обробляється 2/3 річкових ван-тажів країни (переважно нафта, ліс, будівельні матеріали). Морський транспорт забезпечує розвиток внутрішніх зв'язків (Північний морсь-кий шлях) і зовнішньоекономічну діяльність. Значними портами є Санкт-Петер-бург, Новоросійськ, Владивосток, Архангельськ. Портом п'яти морів вважається Москва. В європейській частині Росії поєднання всіх видів транспорту утворило такі по-тужні транспорті вузли, як Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Самара, Волгоград, Єкатеринбург. В азіатській транспортні вузли зосереджені переважно на півдні - Омськ, Новосибірськ, Хабаровськ. У Східному Сибіру та на Далекому Сході переважає повітряний транспорт у поєднанні з автомобільним, річковим, а на узбе-режжі Тихого океану - з морським. Значними транспортними центрами тут є Якутськ, Магадан, Анадир, Петропавловськ-Камчатський. Переважно сухопутний транспорт забезпечує зв'язки Російської Федерації з усіма країнами-сусідами, експортуючи сировину та обладнання. Імпортує Росія вугілля, сталь, прокат, устаткування та комплектуючі для розвитку важкої промис-ловості, харчові продукти (зерно, цукор, олію, вовну, бавовну тощо). х__х Росія складається з двох великих регіонів: Європейської та Азіатської части-ни, що істотно відрізняються не тільки природними та історичними особливостя-ми, а й рівнем, проблемами та перспективами розвитку. Європейська Росія, що займає 25 % території, має 79 % населення. Тут знахо-дяться 12 міст-мільйонерів, більша частина великих міських агломерацій. На євро-пейський регіон припадає 90 % наукових досліджень, 85 % випуску промислової та сільськогосподарської продукції. Тут споживається основна частина електро-енергії, металу, продукції обробної промисловості і сільського господарства. Азіатська Росія займає 75 % території, а концентрує 21 % населення. Значну частину займає зона Півночі, складні природні умови якої створюють труднощі для життя людей і господарського освоєння території. Тому основна частина населення концентрується в більш комфортних для життя південних районах. Азіатська Росія відзначається переважно розвитком добувної промисловості. Звідси в Євро-пейську Росію постачається паливо, руди, ліс. Багато ресурсів є унікальними та дефіцитними і надалі використовуватимуться в міжрегіональних перевезеннях, не-зважаючи навіть на значні транспортні витрати. Зважаючи на умови формування, природно-ресурсний потенціал, спеціалізацію в територіальному поділі праці, на території країни виділяють історико-географічні райони. В європейській частині це - Центральна Росія, Російська Північ, Південь, Поволжя, Урал. В азіатській - Західний та Східний Сибір і Далекий Схід. У їх межах виділяють 11 економічних районів (мал. 74). і__і Центральна Росія До складу району входять: Московська з містом Москва, Володимирська, Іва-новська, Костромська, Ярославська, Тверська, Калузька, Брянська, Орловська, Туль-ська, Рязанська, Воронезька, Липецька, Курська, Бєлгородська, Тамбовська, Ниж-ньогородська, Кіровська, Новгородська, Псковська, Ленінградська з містом Санкт-Петербург, Калінінградська, Смоленська, Владимирська області, Республіка Марій Ел, Мордовська Республіка, Чуваська Республіка. Це найбільш освоєна і густо заселена частина Росії, ядром якої є колишня Мос-ковська держава. Нині тут проживає більш як третина населення всієї країни, роз-ташована майже половина найбільших міст та міських агломерацій. Найпотужніші з-поміж них - Московська, Санкт-Петербурзька, Нижньогородська. Район має значний та різноманітний природно-ресурсний потенціал, представ-лений запасами мінеральної сировини (буре вугілля, торф, залізні руди, фосфори-ти, кухонна сіль, будівельні матеріали), води та родючих грунтів. Тут є кваліфіко-вані трудові ресурси та значний науковий потенціал. Це забезпечує району провідну роль у науково-технічному прогресі, в інтенсифікації розвитку господарства. Центральна Росія - високоіндустріальний регіон, в якому промисловість відіграє визначальну роль. Провідною галуззю господарства є машинобудування насамперед середнє, енергетичне і точне. Транспортне, верстатобудівне та точне машинобудуван-ня розвинуті повсюдно, проте найбільша концентрація його спостерігається в межах головних міських агломерацій. На базі Курської магнітної аномалії розвивається гірничодобувна промисловість та чорна металургія, на північному заході - алюмініє- ЩНН^^^^^Е § 46. Туреччина І^^^^И Площа - 781 тис. км2. ІИ^ИР Населення - 61,2 млн чоловік. Столиця - Анкара. Туреччина - південний морський сусід України. Відстань між Одесою і Стам-булом становить 690 км, від Криму до турецьких берегів - 250 км. Важлива географічна особливість Туреччини — розташування на перехресті шля-хів з Європи в Азію і з Причорномор'я до Середземномор'я. Через Босфор і Дарда-нелли ведуть шляхи до Світового океану, а через територію Туреччини - з Європи в Азію (мал. 89). Туреччина відіграє важливу геополітичну роль. Вона є членом ША.Ш І асоційованим членом ^вропеи- , ського Співтовариства і водночас - це частина величезного ісламського світу і і тюркомовних країн, що займають ве-личезну територію. Туреччина - парламентсько-прези-дентська республіка. За конституцією 1982 р. законодавча влада належить Великій Національній Асамблеї. Гла- ва держави - президент. В адміністративному відношенні країна поділяється на вілайєти. Європейська частина Туреччини - Фракія, порівняно добре освоєна територія з комфортним субтропічним кліматом. Азіатська частина - Анатолія - становить 97 % площі Туреччини. Гірський рельєф Східної і Центральної Анатолії з напів-аридними ландшафтами разюче контрастує із зволоженою прибережною частиною Чорного, Егейського та Середземного морів. Країна досить багата на різні види рудної та гірничо-хімічної сировини. Тут розробляють світового значення родовища хромітів, ртуті, сурми, вольфраму. Є уран, вугілля, нафта. Клімат більшої частини країни — субтропічний середземноморський з воло-гою зимою, у внутрішніх районах - континентальний і сухий. Населення. Основна етнічна спільнота — турки, вони становлять 9/10 населення країни. На сході проживають кілька мільйонів курдів, а також араби, туркмени. Розміщено населення вкрай нерівномірно. Густо заселені узбережжя Чорного, Егейського та Мармурового морів, тоді як Центральна і особливо Східна Анатолія -порівняно малолюдні. Половина населення живе в містах. Найбільші з них Стамбул (7,5 млн чоловік), Анкара (2,6 млн чоловік) (жал. 90, 91), Ізмір (2 млн чоловік), Ада-на, Бурса, Газіантеп, Конья. Господарство. Туреччина належить до середньорозвинутих країн з багатогалузе-вим господарством. Це - індустріально-аграрна країна, в якій поступово першість починає вести промисловість. Успішно розвивається нематеріальна сфера - торгівля, фінансова діяльність, міжнародний туризм, освіта і наука. В структурі ВВП частка промисловості (разом з будівництвом і транспортом) перевищує 40 %, сільського гос- подарства - 20 %, хоча в ньому зайнято все ще половина економічно активного на-селення. Промисловість Туреччини добуває вугілля, нафту, залізні і хромові руди. Розвинуті легка і харчова промисловість доповнюються металургією, нафтоперероб-кою і хімією, підприємствами, що виробляють автомобілі та військову техніку, ус-таткування і транспортні засоби. Основа сільського господарства країни - рослинництво, яке дає 2/3 продукції. Обробляється 28,5 млн гектарів, з них 3,8 млн - зрошувані землі. Також викори-стовується 24 млн гектарів пасовищ. Головні культури - зернові, зокрема пшени-ця, збір якої досягає 20 млн тонн. Вирощують ячмінь і кукурудзу. Важливе місце займають технічні культури - цукрові буряки, тютюн, бавовник, соняшник, а та-кож виноград, інжир (фіги), цитрусові, маслини. Тваринництво - переважно ек-стенсивне, використовує пасовища Центральної та Східної Анатолії. Розводять корів, овець, кіз, які дають цінну ангорську вовну (мохер). Господарство Туреччини поступово переходить до моделі експортне орієнтова-ної економіки, яка активно виходить на світовий ринок. Основу становить експорт продукції легкої (особливо текстильної та швейної), харчової промисловості та сільського господарства. Туреччина вивозить тканини, одяг, вироби із шкіри, пше-ницю, ізюм, інжир, сухофрукти, горіхи, тютюн, бавовну, мохер, хромову руду. До-возить рідке паливо, машини і обладнання. Негативний торговий баланс компен-сується грошовими переказами емігрантів (кілька мільйонів турків працює за кордоном), доходами від туризму, іноземними позиками. Головні торгові партне-ри Туреччини - країни ЄС, особливо Німеччина, арабські країни, США та Японія. Територіальні відмінності. Туреччину можна умовно поділити на промисловий Захід, аграрно-промисловий Центр та Південь, аграрний Схід. На Заході основні ОП7 організуючі центри - агломерації Стамбулу та Ізміру, які пов'язані з розвинутими багатогалузевими економічними районами узбережжя Мармурового та Егейського морів. Важливі центри - Стамбул, Ізмір, Бурса, Газіантеп.У Центральній Анатолії виділяється Анкара - столиця Туреччини і стародавнє місто. Важливі сільськогос-подарські райони знаходяться на узбережжі Чорного моря. Середземномор'я стало не тільки сільськогосподарським, а й промисловим, і провідним туристсько-рекреа-ційним районом, свого роду «валютним цехом» країни. Важливі міста тут - Адана, Мерсін, Анталья. Схід - найменш освоєна частина країни. Великими містами є Трабзон, Ерзурум, Діярбакір (мал. 92). Висновки________________________________________________ Південно-Західна Азія має виняткове стратегічне положення. Це регіон численних політичних конфліктів і найбільших у світі нафтових багатств, в якому нафтова проми-словість визначає його місце в світовому господарстві. Нафтові доходи стали основою збагачення арабських країн західного узбережжя Перської затоки. Продуктивність сільського господарства регіону низька. Поширене зрошуване землеробство. За виробництвом ізюму, сухофруктів, горіхів, фініків, тютюну Південно-Західна Азія посідає _____ТУРЕЧЧИНА _____ Загальні відомості Держава у Півд.-Зах. Азії. Вихід у Чорне, Мармурове, Егейське і Середземне моря. Розташована в Європі та Азії (азіатська частина — 97 % площі). Перетинається стратегічними протоками Босфор (ширина 750 м) і Дарда-нелли. Офіц. назва — Турецька Республіка. Площа — 779 тис. км2. Населен-ня — 61,0 млн чол. Офіц. мова — турецька. Столиця — Анкара (2,8 млн жителів). ВНП — 169,4 млрд дол., на душу населення — 2780 дол. ІРЛП середній — 74 місце. Економічно слаборозвинена країна. Європейська і азіатська, чор-номорська і середземноморська країна. Частина ісламського і тюркомовного світу. Спадкоємиця стародавніх цивілізацій Малої Азії, Візантійської та Османської імперій. Півд. мор. сусід України (відстань між Одесою і Стам-булом — 690 км, від Криму до турецьких берегів 250 км). Член ООН, НАїО, ОЕСР. Основні етапи історії II—І тисячоліття до н.е. — хетська, фригійська, мідійська і лікійська дер" жави. З 513 р. до н.е. по 330 р. н.е — у складі різних держ. утворень Середнього Сх. У 330—1453 рр. м. Константинополь було столипею Візантійської імперії. 1453—1918 рр. — ядро Османської імперії. 1923 р- "" проголошення республіки. Державний устрій Республіка. Глава держави — президент, уряду — прем'єр-міністр. Закон давчий орган — парламент. Адм.-тер. поділ: 79 провінцій. Воєнні витрати 4 % ВНП. Військовослужбовців 639 000. Природне середовище Макс. відстані: Пн.-Пд. — 748 км, Сх.-Зх. — 1693 км. Берегова лінія — 3558 км. Найвища точка — 5185 м (г. Великий Арарат). Складові рельєфу: днатолійське і Вірменське нагір'я з напіваридними ландшафтами, дов-колишні гори (Понтійські, Тавр), низинні узбережжя і прилеглі до них річкові долини. Субтропіки (здебільшого середземноморського типу, на півн.-схід. узбережжі Чорного моря вологі). Пересіч. т-ри на узбережжях: січня 5—10 °С, липня 22—32 °С. Опадів 510—760 мм. Верхів'я річок Тигру і Євфрату. Оз. Ван. Лісовкрита площа — 26 %, під охороною — 1,4 %. 6 нац. парків. Осн. багатства: можливості рекреації, поклади хромітів, біокліматичні ресурси. Населення Річний приріст — 1,7 %. 80 % — турки, 20 % — курди. Півд. європеоїди, мусульмани. Турецька мова належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї, курдська — до іранської групи індоєвропейської сім'ї. Курдська проб-лема досі не вирішена. Пересіч. густота — 78 чол./км2, макс. на узбережжях. У містах мешкає 70 % населення. Найбільші міста: Стамбул (7,9 млн чол.), Анкара, Ізмір (2,0 млн), Адана. Господарство Зайнято 28 млн чол., з них у с.г. — 53 %, пром-сті — 18 %. Частка у ВНП: с г. —16 %, обробна пром-сть — 21 %, сфера послуг — 53 %. Обробляється 36 % площі; пасовища — 16 %; зрошується 4,2 млн га. Збір зерна — 27,0 млн т (в т.ч. пшениці — 17,5, ячменю — 7,0). Осн. зерновий район — п-ів Анатолія. Узбережжя зайняті середземноморськими експортними куль-турами (виробництво, тис. т): цитрусові — 1750, виноград —3550, горіхи — ^43, чай — 125, тютюн — 220, бавовна — 590, овочі — 21 632, фрукти — ^/62). Поголів'я (млн): вівці — 35,6, кози — 9,5, вел. рог. худ. — 11,9. Остриг вовни — 42 тис. т. Вилов риби — 652 тис. т. Заготівлі пром. ДеРевини — 5,6 млн м3. Добувають вугілля, хроміти (706 тис. т). Виробництво №лнт): сталі — 12,5, паперу — 1,0; автомашин (тис.) — 276, у т.ч. пасажир. "' тис. Осн. галузі пром-сті: текстильна, харчова, металургійна. Споживан-?? енергії на душу населення — 953 кг у.п., виробництво електроенергії — 8«3 млрд кВт год. Залізниць 10 319 км. Автопарк: 3,1 млн пасажир, і 962 тис. вантаж. \|аШин. Діють два мости через Босфор, проектується підводний тунель. 26 ^'Ропортів з постійними рейсами. Мор. торг, флот — 5,3 млн бр.-реєстр, т. 11 мор. порти: Стамбул, Ізмір, Мерсін. Транзитні нафтопроводи. Проекти транзитних газопроводів у Європу. На 1000 жителів: телевізорів — 182, телефонів — 212. Експорт — 21,6 млрд дол., імпорт — 35,7 млрд дол. В імпорті: нафто-продукти, обладнання, споживчі товари, озброєння. Осн. торг, партнери: Німеччина, С1ІІА. Частка у зовн. торг, обігу України — 1,6 %. Доходи від експорту робочої сили. Грошова одиниця — турецька ліра. уризм 5,9 млн туристів і 3,9 млрд дол. прибутку. База: пляжі та курорти субтро-пічних узбереж, іст.-культурна спадщина за 3500 років (з часів хетів, Трої, Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, Візантії, Османської імперії). Гол. курортні зони: Егейське і Середземноморське узбережжя; осн. туристичні об'єкти: Стамбул, Ізмір, Анталья, руїни Трої, Ефеса, Мілета. Ефес — свя-щенне місто для християн. У Списку ЮНЕСКО 8 об'єктів: іст. зона Стам-була, нац. парк Каппадокії, мечеть Дівригі, столиця хетів Хатгушаш, архео-логічні пам'ятки Немрутдаґ і Ксантос-Летун, гарячі джерела Хіераполіс-Па-мукале, м. Сафранболу. Анкара — побратим Києва.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (22.05.2016)
Просмотров: 495 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: