РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Ранній інституціоналізм - Інше - Реферати - Каталог статей

Ранній інституціоналізм У рамках раннього інституціоналізму склались три основні напрями: 1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний). Соціально-психологічний Інституціоналізм. Торстен Веблен (1857—1929). Син норвезького селянина-емігранта, Веблен здобув ступінь доктора наук в Иєльському університеті, підготувавши дисертацію про етику Канта. 1899 року Веблен опублікував свою першу працю «Теорія бездіяльного класу», в якій дав глибоку критику капіталізму з його культом грошей. Цій проблемі були присвячені й наступні його праці: «Привілейовані групи і стан промислової техніки» (1919), «Інженери і система цін» (1921), «Абсентеїстська власність» (1924) та інші. У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського матеріалізму. Як ідеаліст у філософії Веблен дав своєрідне тлумачення предмета економічної науки. У центр дослідження він ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Саме з цих позицій він критикує утилітаристів і особливо засновника утилітаризму І. Бентама, який усі суспільні відносини розглядав з погляду їхньої корисності, можливості бути засобом для досягнення якоїсь мети. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, таку, що є результатом спостережень за людською діяльністю. Він критикує ортодоксальних економістів за те, що вони зводять економічні інтереси тільки до суто грошових і ігнорують людину, виключивши її з економічного аналізу. Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу економічних явищ, Веблен ставить завдання — розширити сферу дослідження за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного відгалуження — інституціоналізму. Веблен виступив з гострою критикою капіталізму, що дало підставу колегам назвати його «американським Марксом». Веблен і справді був добре обізнаний з «Капіталом» К. Маркса, називав Маркса великим мислителем, який розвиває ідеї класичної школи. Але сам Веблен стояв на інших позиціях. Він не був противником капіталізму, заперечував революційні перетворення і виступав лише за здійснення більш-менш радикальних реформ. Цілком слушно відомий французький дослідник історії економічної думки Жамс писав: «Не зважаючи на вороже ставлення до капіталізму, Веблен не був і соціалістом у повному розумінні цього слова. Правильніше було б порівнювати його з Прудоном, а не з Карлом Марксом». Критичне начало, притаманне інституціоналізмові, наміри дослідити рушійні сили економічного розвитку породжували в інституціоналістів певний інтерес до марксизму. Проте інституціоналізм в цілому, на всіх етапах його розвитку виступає проти визначення капіталізму як експлуататорського суспільного ладу, проти марксистської теорії історичного прогресу через класову боротьбу й соціальну революцію. Критика капіталізму Вебленом стала своєрідним фундаментом інституціональної теорії. Вона не була результатом, висновками досліджень, а обмежувалась лише вихідними, оцінними судженнями, що визначали підхід до розробки тих чи інших проблем. Веблену властивий соціальний підхід до аналізу економічних процесів. Він розглядає суспільство як цілісну систему, аналізує поведінку соціальних груп людей, зумовлену соціальними мотивами, «соціальною психологією». Веблен виступає як прихильник еволюціоналізму, що його він, однак, поєднує із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природного добору, боротьби за існування на сферу суспільного життя («Теорія бездіяльного класу»). Соціал-дарвінізм Веблена характеризується певною своєрідністю: закономірності суспільного розвитку в нього психологічні, інституціональні, і саме вони, на його думку, підлягають дії біологічних законів. Будуючи свою концепцію на засадах еволюціонізму, Веблен формулює ідею суперечностей еволюційного розвитку. За його концепцією, інститути в процесі розвитку суспільства вступають у суперечність з новими умовами життя, з новим суспільним середовищем. А оскільки нормальний розвиток суспільства відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовуються до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для суспільного розвитку. Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Веблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість^Зрозуміло, що таке визначення рушійних сил суспільного розвитку не можна визнати ні слушним, ні вичерпним. Воно свідчить про те, що Веблен був більше соціологом, ніж економістом. У розвитку людського суспільства Веблен виділяє кілька стадій. Вихідною стадією еволюції є дикунство, якому притаманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція суспільства проходить через варварство до сучасної машинної системи. Капіталізм Веблен визначає як «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головною суперечністю капіталізму він вважає суперечність між «індустрією» і «бізнесом». «Індустрія» — це безпосередній процес виробництва, що грунтується на машинній техніці. «Бізнес» — це певна інституціональна система, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит тощо. Суперечність між ними проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розвиткові машинної техніки. Сфера «індустрії», за концепцією Веблена, має на меті підвищення продуктивності й ефективності виробництва на відміну від сфери «бізнесу», яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу. Веблен не шкодує чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Він критикує магнатів фінансового капіталу за неробство, називає їх «бездіяльним класом», тобто класом консервативним, який намагається зберегти старі інститути (звичаї, спосіб мислення тощо). В основу відношення цього класу до економічного процесу покладається не принцип виробництва, а грошовий принцип, не надання послуг, а сутяжництво. Отже, «функція цього класу є паразитичною». Веблен розрізняє «ранній бізнес» і «сучасний бізнес». «Ранній бізнес» — це «грошова економіка», що відповідала періоду домонополістичного капіталізму. «Сучасний бізнес» — це «кредитна економіка», тобто економіка монополістичного капіталізму. Гостро критикуючи монополії, Веблен їхню суть обмежує утворенням ними «імматеріального багатства» — фіктивного капіталу. Веблен розрізняє промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталізму відбувається підкорення, поневолення власників справжнього багатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів — фінансовими магнатами. Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання. Якщо джерело всіх суперечностей, усіх недоліків капіталізму перебуває у сфері бізнесу, то і позбутись таких негараздів можна, звільнивши індустрію від поневолення її бізнесом. Веблен виступає за реформування капіталізму, рекомендуючи замінити бізнесменів промислово-технічною інтелігенцією. Індустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони, стверджував Веблен, створюватимуть генеральний штаб індустріальної системи, котрий візьме під контроль усе суспільство. Панування техноструктури забезпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функціонування економіки, спрямованої на задоволення людських потреб. За цих умов виникнуть нові інститути, нові інстинкти. Веблен став основоположником індустріально-технологічної концепції, яка набрала розвитку у працях неоінституціоналістів. Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інженерної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталізму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «принцип бізнесу». Соціально-правовий інституціоналізм. Джон Роджерс Коммонс 1862—1945). Систему його поглядів викладено в таких працях, як «Розподіл багатства» (1893), «Правові основи капіталізму» (1924), «Інституціональна економіка. Її місце в політичній економії» (1934), «Економічна теорія колективних дій» (1950). На формування світогляду Коммонса великий вплив справила його практична діяльність. Він здобув університетську освіту, працював у кількох американських університетах, в урядових установах, певний час був фактично одним із ідеологів Американської федерації праці, брав участь у розробці низки законопроектів. За його участю було підготовлено такі фундаментальні наукові праці, як «Документована історія промислового суспільства» у десяти томах (1911) та «Історія робітничого класу в США» (1918— 1935). Як і Веблен, Коммонс в основу аналізу бере позаекономічні інститути. Проте якщо Веблен на перший план висував психологічні й біологічні фактори, то в Коммонса такими є юридичні, правові норми. Він досліджує дію колективних інститутів: сім'я, виробничі корпорації, профспілки, держава тощо; досліджує колективні дії, спрямовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інституціональна економіка» він писав, що колективні дії є єдиним способом примирення суперечливих інтересів. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вирішення економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливостями його розвитку в США, зокрема відсутністю кодифікації (відповідних кодексів) так званого загального права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'язкову силу щодо всіх аналогічних справ. І Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути суспільства: сім'я, тредюніони, акціонерні компанії і навіть держава. Відносини між капіталістом і робітником теж є угодою рівноправних членів суспільства. Сама угода, яка становить основний елемент кожного економічного інституту, включає в себе три моменти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це має означати, що всі суспільні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне регулювання правил «угоди». Коммонс допускає не лише мирне врегулювання конфлікту, а й примусове. Як приклад він наводить діяльність великих холдингових компаній, котрі є провідними колективних інститутів і найбільш визначними учасниками угод. Як однією з форм регулювання діяльності вони широко користуються методом фінансового контролю, фінансового примусу. Конфлікт може і мусить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої розумної цінності. У концепції Коммонса категорія «розумної цінності» посідає велике місце. Він навіть заявляє, що політична економія — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Економічна наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи добробуту, прагне людина. Уся економічна діяльність пояснюється, кінець-кінцем, бажанням людей домогтися ліпшого життя. Саме тому слід встановити такий юридичний і економічний порядок, який забезпечив би сталу основу, гарантії для чекання. «Без цієї гарантії очікувань, — зазначав він, — не може бути вартості, підприємництва, угод і зайнятості тепер, або всього цього буде менше. Вартість є сучасною оцінкою майбутнього блага». Коммонс критикує класиків і неокласиків за їх визначення вартості і зазначає, що воно могло бути придатним колись. З розвитком «банкірського капіталізму» поняття вартості випливає з угоди про виконання в майбутньому певного контракту2. Така теорія виводить вартість із переговорів, її остаточне встановлення завершується в судах. На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення вартості є прагматичні шим. Він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб'єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, передачі власності в наймання на невигідних умовах тощо). Саме в результаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є не тільки результатом випадкового втручання судових органів у вирішення конфліктів між окремими підприємцями, а загальним принципом регулювання ними економічного життя, тобто «торжеством колективного розуму» над індивідуальним. Інакше кажучи, Коммонс розглядає вартість як очікуване право на майбутні блага й послуги. Визначаючи економічні критерії як юридичні відносини з приводу цих категорій, Коммонс і власність трактує не як економічну категорію, а як юридичний «титул власності». У нього власність поділяється на три категорії: речову, неречову (борги і боргові зобов'язання) і невідчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу цінних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власності», Ці угоди у Коммонса є головною ознакою капіталістичної економіки, а фіктивний капітал — основною економічною категорією. Відтак у Коммонса капіталістична економіка набирає якогось нереального, містичного характеру. З аналізу випадає не лише виробництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод». «Інституціональна економіка» в Коммонса — це економіка «регульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характеристики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталістичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками. Коммонс визнавав неминучість конфліктів у сфері трудових відносин. Марксистському вченню про класову боротьбу він протиставив теорію «соціального конфлікту». Соціальні конфлікти не мають антагоністичного характеру. Уся проблема полягає лише в тім, щоб опрацювати задовільні правила регламентації. Велику роль у цій справі він відводив профспілкам, які мають забезпечувати «загальні інтереси», а не підривати капіталістичну систему. Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник економічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях. Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм. Уеслі Клер Мітчелл (1874—194 8)2 Мітчелл — учень Веблена став творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі. Він закінчив Чиказький університет. На формування світогляду Мітчелла вплинули Жак Леб, Роберт Ф. Хоксі, Генрі Хетфілд. Але найбільше — Веблен і Дж. Дьюї. Дьюї пропагував прагматизм і широкий, усебічний підхід до соціальних проблем. Він вірив у можливість конструктивного вирішення будь-яких конфліктів. У Веблена Мітчелл запозичив генетичний метод дослідження. Він сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом дослідження. Мітчелл поділяв думку Веблена щодо суперечності між виробництвом і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом виробництва і рухом цін, а також між прагненням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він, зокрема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень. Під впливом і керівництвом Дж. Лоренса Лафліна, визначного фахівця з проблем грошей, Мітчелл підготував і захистив докторську дисертацію з проблем паперових грошей часів громадянської війни, так званих грінбеків. Згодом він присвятив цьому питанню вичерпне дослідження «Історія грінбеків» (1903), яке здобуло високу оцінку фахівців. У цій праці Мітчелл простежив рух цін, розробивши самостійно індекс роздрібних цін, і дійшов висновку, що залежність між цінами і кількістю грошей в обігу є менш очевидною, ніж стверджували класики'. У центр наступних досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія в нього — це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зводиться логіка сучасного життя. Виробництво товарів підпорядковане не виготовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку2. Мітчелл на відміну від Веблена, який критично ставиться до цієї проблеми, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення прибутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства. Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, — найліпша форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в суспільстві. Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік проблеми — соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки, яка визначає характер сучасних інститутів. Завдання економічної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового господарства й поведінкою людей. Мітчелл критикує класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попиту і пропозиції і не торкаються правил поведінки людей у грошовому господарстві. У нього гроші не просто засіб обміну, а рушійна сила економічного життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме придбанню грошей надають великого значення в сучасній грошовій цивілізації, то інший бік їхнього призначення постійно недооцінюють. Цьому питанню Мітчелл присвятив спеціальну працю «Відсталість у мистецтві витрачати гроші», котру 1912р. було опубліковано в журналі, а 1937 p. випущено окремим виданням. Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марнотратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не контролюються індивідуумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумовлене потребами, а диктується намаганням підтримати імідж, перевершити суперника. Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливаній. Проблемою циклів займалась гарвардська школа кон'юнктурознавства і, зокрема, очолюване Мітчеллом Національне бюро економічних досліджень. В основу програми досліджень було покладено працю самого Мітчелла «Економічні цикли», яку він опублікував 1913р. і (з доповненнями) 1927 p. 1946р. було опубліковано книгу «Виміри економічних циклів», написану Мітчеллом разом з учнем і співробітником — Артуром Ф. Барнсом, а 1951 p. (посмертно) — працю «Що відбувається під час економічних циклів». У своїх працях Мітчелл критикував відомі теорії циклів за те, що їх не підкріплено фактичним матеріалом, а за визначальну причину циклу вибрано якийсь випадковий фактор. Сам він хотів побудувати теорію циклів на підставі аналізу емпіричного матеріалу, який був би перевіреним поясненням дійсних фактів, а не суто логічною вправою. Економічні цикли Мітчелл характеризує як послідовну зміну піднесень і спадів виробництва, котрі періодично повторюються. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні коливання кон'юнктури — ділові цикли. Циклічний характер капіталістичного відтворення за Мітчеллом спричиняється дією багатьох факторів «системи грошового господарства». У своїх працях Мітчелл дає детальний аналіз економічної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного піднесення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін заробітної плати, процентних ставок, грошового обігу, банківських операцій тощо. Основну увагу він звертає на категорію прибутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із пранення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивістю процесу товарного виробництва. Вона випливає із «грошового господарства», на якому тримається вся капіталістична економіка. Цикли, писав Мітчелл, — специфічне явище, притаманне лише сфері інститутів підприємництва. Мігчелл визнає, що циклічні коливання не є випадковими, а мають, регулярний характер. Саме ця регулярність, закономірність зумовлює, на його думку, можливість впливати на цикли і навіть запобігати їм. Факторами впливу на економіку він вважає фінанси, грошовий обіг, кредит тощо. Він прихильник державного регулювання економіки. Одним із важливих методів регулювання, за Мітчелом, є планування. З допомогою планування він сподівався вирішити складні економічні й соціальні проблеми суспільства., Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує технологічний підхід до аналізу закономірностей суспільного розвитку. У цілому погляди Мітчелла були позитивно оцінені економістами й соціологами. Проте його критикували за описовий характер досліджень і брак теоретичного аналізу. Погляди економістів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інституціоналізму», розквіт якого припадає на 20—30-ті роки XX ст. Економічна криза 1929—1933 pp. родила кризу неокласицизму, а інституціоналісти виступили в ролі опозиції цьому напряму. Проекти реформ, що їх пропонували інституціоналісти, позначились на економічній політиці “Нового курсу” Ф. Рузвельта.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (24.05.2016)
Просмотров: 291 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: