РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Перспективи розвитку м’ясопромислового та молокопромислового спеціалізованих АПК в Західному регіоні України - Інше - Реферати - Каталог статей

План Вступ. Розділ І. Загальна характеристика можливості м’ясопромислового та молокопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону . 1.1. Івано-Франківська область; 1.2. Закарпатська область; 1.3. Волинська область; 1.4. Рівненська область; 1.5. Чернівецька область; 1.6. Тернопільська область; 1.7. Львівська область. Розділ ІІ. Аналіз сучасного рівня розвитку м’ясопромислового та молокопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону. 2.1. Перспективи розвитку молокопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону. 2.2. Перспективи розвитку м’ясопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону. Розділ ІІІ. Основні напрямки розвитку даної галузі. Висновок. Використана література. Вступ Свійське тваринництво виникло на Близькому Сході за 8 тис. років до н. є. Існують докази того, що за 5 тис. років до н. є. віл тягнув дерев'яний безколісний плуг, ним користувалися і в Давньому Римі. Свійські стада овець і кіз відомі щонайменше за 7 тис. років до н. є. Ламу одомашнили як тяглову тварину, альпака — заради вовни. Нині у світі розводять велику і дрібну рогату худобу, свиней, овець, кролів, коней, верблюдів та інших представників тваринного світу. Природа істотно впливає на ведення тваринництва; зокрема тундра і лісотундра є сприятливими регіонами для оленярства і, навпаки, для розведення верблюдів більше придатний аридний клімат, а для молочного тваринництва потрібні гарні пасовища (які є, наприклад, у Новій Зеландії). Молочне і м'ясне скотарство. Велику рогату худобу молочного напрямку розводять у густонаселених регіонах Європи та Північної Америки. Воно практично відсутнє у тропічних районах планети. М'ясо-молочний напрямок скотарства розвивають у помірному поясі та аридних регіонах. Скотарство м'ясного напрямку поширене в Аргентині, Австралії та США — країнах, де є великі площі природних пасовищ. Сьогодні галузь тваринництва і в цілому агропромисловий комплекс України та Західного регіону, зокрема, перебувають у центрі суспільної уваги, оскільки і без того небагатий наш стіл останнім часом особливо збіднів, стрімко зросли ціни на продовольство — такі явища викликають у населення України велику стурбованість і загострюють соціальну напруженість. В сучасному аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, певна система земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. Важливу роль у виробництво сільськогосподарської продукції відіграють АПК що єдиною цілісною виробничо-економічною системою, яка охопила цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства . Головне завдання що стоїть перед галузями АПК – це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок .Подолання глибокої економічної кризи зокрема в АПК України пов’язане з переходом до ринкових відносин, з усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обгрунтованого здійснення цього процесу необхідно в повній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація економічних перетворень столипинськоі реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства. Важливою умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури вирибництва Метою даної науково-дослідної роботи є вивчення і визначення на основі теоритичного обгрунтування і практичного матеріалу особливості діяльності м’ясопромислового та молокопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону в сучасних умовах господарювання, обгрунтування механізму організації і ефективного фунціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в даній галузі АПК. Багатограність поставленоі мети визначає необхідність вирішення таких завдань: характеристика природно-економічних умов і встановлення рівня їх впливу на результати м’ясопромислового та молокопромислового спеціалізованого АПК; сучасний стан та характер розміщення галузі; закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК; реформування виробничих відносин в сільському господарстві, та в галузі тваринництва зокрема; оцінка ефективної діяльності різних форм господарювання в АПК; основні проблеми та перспективи розвитку АПК. Розділ І. Загальна характеристика західного регіону в м’ясопромисловому та молоко промисловому спеціалізованому АПК. Західний регіон включає 7 областей: Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку. Його площа становить 110тис.км.кв, або 18,3 відсотка загальної території України. Для регіону характерна надто висока розораність сільськогосподарських угідь – близько 80 відсотків, що спричиняє розвиток водної ерозії. Лише за останні 20 років площа еродованих угідь збільшилася приблизно на 600 тис.га. 1.1. Івано-Франківська область При всій різнорідності природнокліматичних і економічних умов, а також виробничої спеціалізації сільськогосподарську підприємства різних форм власності знаходяться у чотирьох виробничих сільськогосподарських підзонах: Гірський західний, Гірський східний, Передкарпатській передгірний і Передкарпатській низинний. Специфічні природно-кліматичні умови, невелика площа оральних земель і порівняно велика площа кормових угідь визначають тваринницький напрям як основний у розвитку сільськогосподарського виробництва передгірських і гірських районів. Найважливішу роль у тваринництві області відіграє велика рогата худоба, потім свинарство і вівчарство. більшість районів мають сприятливі умови для розвитку бджільництва, кролівництва, рибництва і шовківництва., проте його стримує погана кон’юнктура ринку. Головним завданням рослинництва є забезпечення тваринництва міцною кормовою базою. Гірські райони більш сприятливі для вирощування кормових культур, зокрема сіяних трав, ніж для деяких зернових колосових. Товарною частиною рільництва є тільки технічні культури як найбільш трудомістку й одночасно найдоходніші, що особливо важливо для великих сільськогосподарських підприємств, де є можливість раціонально використовувати існуючий земельний фонд, трудові ресурси, а також овочівництво. У 2000-2002 рр. проводилось реформування АПК області. На базі КСП створено 404 нових ринкових агроструктури різних форм власності, що спрацювали ефективно. Паювання землі в області проведене ще на початку 90-х років, набуло розвитку фермерство та особисті підсобні господарства селян. За даними Обласного комітету статистики, валове виробництво зерна становило 252,8 тис.тонн, що на 3% більше, ніж у 1998р., (область традиційно не належить до зернових), на 36% зросло виробництво картоплі, на 33% - овочів. Вдалося призупинити спад виробництва в тваринництві. Взагалі за статистичними даними, 82% агропідприємств закінчили 2000 р. з прибутками, а у 1999 р. рентабельними були лише 7% господарств. Продовжується формування аграрного ринку. Почали роботу три товарні біржі, два агроторгових доми, 47 ярмарків, 17 оптово-продовольчих та 11 оптово-овочевих ринків, 703 заготівельні пункти, 17 кредитних спілок, 75 фірмових магазинів по торгівлі сільськогосподарською продукцією і продовольством. 1.2. Закарпатська область. АПК області включає сировину, переробну і обслуговуючу ланки. Основною сферою є сільське господарство. Сільськогосподарські підприємства об’єднанні у чотири виробничі сільськогосподарські підзони: Гірську Західну, Гірську східну, Закарпатську передгірну і Закарпатську низинну. В жодній господарсько-виробничій зоні України немає таких різноманітних природнокліматичних та економічних умов, як в Закарпатті та Карпатах. Специфічні природнокліматичні умови, значна площа орних земель і порівняно великі площі кормових угідь визначають тваринницький напрям як основний в розвитку сільськогосподарського виробництва передгірських і гірських районів. Найважливішу роль у тваринництві області відіграє велика рогата худоба, що дає близько 20% усіх грошових доходів, свинарство і вівчарство поділяють друге місце, а птахівництво не відіграє великої ролі. В зонах області є сприятливі умови для розвитку бджільництва, кролівництва, рибництва і шовківництва, проте він стримується недостатнім виробничим досвідом та кон’юнктурою ринку. Головним завданням другої основної галузі сільськогосподарського виробництва колгоспів – зони рослинництва – є забезпечення тваринництва міцною кормовою базою. Гірські райони більш сприятливі для вирощування кормових культур, зокрема сіяних трав, ніж для деяких зернових колосових культур, урожайність яких рідко перевищує 5 ц/га, а буває навіть нижчою. Товарною частиною рільництва є тільки технічні культури, а в окремих підзонах також овочівництво. Виробництво технічних культур, як найбільш трудомістких і одночасно найбільш доходних, особливо важливе для великих сільськогосподарських підприємств, де є можливість раціонально використовувати як існуючий земельний фонд, так і наявні трудові ресурси. 1.3. Волинська область. Область розвивається як аграрно-індустріальна. Сільське господарство спеціалізується на скотарстві м’ясо-молочного напряму, в деяких районах – на свинарстві, а також виробництві цукрового буряку, зерна та льону-довгунця. На одного зайнятого в сільськогосподарському виробництві приходиться 1,05 га сільгоспугідь, у тому числі 0,7 га ріллі. Область займає 2,5% сільгоспугідь та 2,1% ріллі країни. У структурі товарної продукції сільського господарства сільськогосподарських підприємств питома вага тваринницьких галузей складає 44,9%, серед яких переважає м’ясо-молочне скотарство, особливо в північних районах області. У рослинництві основними галузями є зернове господарство та буряківництво, питома вага яких відповідно становить 31,6 і 11,8% у грошових надходженнях від реалізації продукції сільського господарства. Залежно від природних і економічних умов на території області сформувались дві підзони виробничої спеціалізації сільського господарства, у яких основною галуззю тваринництва є м’ясо-молочне скотарство, а рослинництва – льонарство, картоплярство і буряківництво. У структурі посівних площ області питома вага зернових культур складає 44,5%, технічних – 6,2%, картоплі та овочів – 13,3, кормових культур – 36,0%. Аналіз розвитку сільськогосподарського господарства показує, що в усіх категоріях господарств виробництво валової продукції в 2000 році зменшилось порівняно з 1990 роком на 55,1%, зокрема: валові збори зерна – на 45,4%, картоплі – на 0,3%, цукрових буряків – на 58,4%, урожайність зернових культур – з 24,3 до 19,4 ц/га, цукрових буряків – з 230 до 182,9 ц/га. Крім того, в області на кінець 2001 р. нараховується 528 селянських (фермерських) господарств, які обробляють 11,3 тис.га (1,1% площі сільськогосподарських угідь), у тому числі 10,2 тис.га ріллі. 1.4. Рівненська область. Грунтові та агрокліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства. У 2000 році в усіх сільськогосподарських підприємствах під зернові та зернобобові було занять 214,1 тис. га, з них і пшеницю – 89,8, цукрові буряки – 19,8, технічні культури – 29,19, кормові культури – 189,4 тис.гектарів. У всіх категоріях господарств валовий збір зернових у 2000 р. склав 478 тис.тонн, що на 32 тисячі (7,2%) більше, ніж у 1999 р. З 1991-2000 роки темпи зниження виробництва основних видів продукції сільського господарства коливались в значних межах – від 26(яєць) до 73,7% (цукрових буряків). У 2000 році вироблено 60 тис.тонн м’яса, 464,7 – зерна, 431,4 – цукрових буряків, 133,6 – овочів. М'ясо переробляють на міясокомбінатах у Рівному і Дубно. По всій території області розташовано підприємства молочної промисловості (найбільші - в Рівному, Дубно, Сарнах, Гощі). 1.5. Чернівецька область. В області - 11 районів, 10 міст, у тому числі 1 обласного підкорення, 9 селищ міського типу і 398 сільських населених пунктів. У Передкарпатській низинній підзоні сільськогосподарське виробництво різносторонньо галузеве з провідним значенням тваринництва і технічних культур, як товарних галузей. Основний напрям тваринництва у підзоні. – молочно-м’ясна велика рогата худоба та напівсальне свинарство. Вовно-м’ясне вівчарство має необхідні умови для розвитку лише в тих місцях, де є суходільні пасовища. Достатня кількість ставків сприяє розвитку птахівництва та рибництва. В цій підзоні найбільшу питому вагу взагалі в Карпатському економічному районі займають посіви зернових і технічних культур - цукрових буряків (основної культури), льону, коноплі, соняшнику, ріпаку озимого, тютюну. Нові умови господарювання сприятимуть розвитку товарного садівництва і ягідництва. Земельні угіддя в гірських районах розміщуються у вертикальному напрямку, починаючи від гірських долин до пасовищ – полонин. Саме це, а також специфічна структура угідь значною мірою обумовлюють спеціалізацію виробництва та ставлять особливі вимоги. Гірськи райони – це підзона пасовищного тваринництва і лісових промислів. Основна орієнтація в тваринництві цієї підзони – це м’ясо-молочне скотарство і вовно-молочно-м’ясне вівчарство. Велике значення має історично літній вигул худоби на природних кормових угіддях з реалізацією восени на ярмарках. Птахівництво не має значних можливостей у своєму розвитку через відсутність кормової бази. Перспективним вважається свинарство, але кормова база окремих фермерських господарств для його розвитку є недостатньою. Невеликі площі орної землі обмежують рільництво, вони використовуються під ранню картоплю та кормові багаторічні трави. Таблиця.2 Виробництво основних видів продукції тваринництва в Чернівецькій області. Вид продукції \| 1990 \| 1995 \| 2000 \| 2000, % до 1990 1995 М’ясо у забійній вазі, тис. тонн \| 81 \| 47 \| 29 \| 35,8 61,7 Молоко, тис. тонн \| 474 \| 365 \| 333 \| 70,3 91,2 Вовна, тонн \| 143 \| 32 \| 58 \| 40,6 181,3 1.6. Тернопільська область. Область поділяється на 16 районів, має 14 міст, 15 селищ міського типу. Сільське господарство спеціалізується на розвитку зернового господарства, буряківнику і молочно-м'ясному тваринництві. Основні культури – озима пшениця, ячмінь, зернобобові, кукурудза, гречка, просо, цукрові буряки, картопля, овочеві,кормові (горох, конюшина, люцерна). Розвинені садівництво і ягідництво. Провідні галузі тваринництва – скотарство, свинарство; допоміжні – вівчарство, птахівництво, ставкове рибництво, бджільництво, конярство, звірівництво. За обсягом валової продукції сільського господарства у 2000 році рослинництво складає 63,5, тваринництво – 37,5%. Структурна перебудова у сільському господарству привела до зменшення виробництва у всіх ланках його господарювання. За період 1990-1999 рр. відбулось абсолютне скорочення валової продукції галузі по всіх категоріях господарств: у 2000р. її рівень становив всього 52,9% від 19990 року. в 2000 році намітилась тенденція до її незначного росту і регіон за валовою продукцією на одного працюючого перейшов з 24-го (1998р.) на 18-те місце серед регіонів України. Основними виробниками продукції сільського господарства стали господарства населення (питома вага яких у загальному обсязі валової продукції, починаючи з 1990 року постійно зростає: 1990р – 37%, 1991 – 43,1%, 1995р. – 50,9%, 1996р. – 59,2%, 1997р. – 60,2%, 1999р. – 69,9%, 2000р. – 76,1%. Кризові явища в економіці позначалися на усіх показниках виробництва продукції рослинництва ( за винятком овочівництва та картоплярства) і тваринництва Однією з важливих причин зниження показників економічної ефективності підприємств сільського господарства в умовах ринкових відносин є відсутність господарського механізму в його організації, а також непомірно висока вартість послуг. Надзвичайно великий негативний вплив має зменшення виробництва засобів виробництва для сільського господарства, а отже, й пропозиції промислових засобів виробництва і предметів праці. 1.7. Львівська область Основними напрями у сільському господарстві області - це тваринництво і рослинництво. Прерогативним в галузі рослинництва є вирощування зернових культур, цукрових буряків, картоплі, льону-довгунця. Основні напрями виробництва в галузі тваринництва виробництво м'яса всіх видів, молока, яєць. Площа сільськогосподарських угідь становить - 1275.5 тис. га, з них: 840.2 тис. га рілля, 251.3 тис. га пасовища, 152.4 тис. га сіножаті. На 1 січня 2001 року загалом в області нараховувалось: 565,7 тис. голів великої рогатої худоби (ВРХ), у тому числі 336,9 тис. голів корів, 260,8 тис. голів свиней, 33,5 тис. голів овець та кіз, 6,3 млн. голів птиці. У 2000 році забезпечено приріст виробництва в тваринництві, але обсяги його залишаються незначними. Порівняно з 1999 роком зросло виробництво в господарствах населення, в той же час у сільськогосподарських підприємствах значно скоротилось, що зумовлене скороченням поголів'я худоби і птиці, а також низькою їх продуктивністю. Господарства області утримували в основному незначну кількість худоби. Так, на 1 січня 2001 року більше 200 голів в одному сільськогосподарському підприємстві нараховувалось лише у: 155 господарствах (20% загальної кількості), що утримували ВРХ; 37 господарствах (5,5%), корови); 16 господарствах (3,4%), свині). Середній надій молока від однієї корови, наявної на початок 2001 року, загалом по області - 3132 кг, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах (включаючи фермерські) - 1913 кг, у господарствах населення - 3273 кг. Розділ ІІ. Аналіз сучасного рівня розвитку м’ясопромислового та молокопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону. 2.1. Перспективи розвитку молокопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону. Рівень виробництва молока залежить від наявності поголів’я корів та їхньої продуктивності. Кількість цих тварин у господарствах Західного регіону (всі категорії) зменшилася від 3232,9 тис. в 1990 році до 1931,6 тис. у 2001-му. Особливо скоротилося поголів’я в сільськогосподарських підприємствах зони – від 2401,8 тис. до 818,9 тис. за аналізований період (у 2,9 рази). Збільшення кількості корів у господарствах населення від 828,1 тис. у 1990 році до 1112,7 тис. в 2001-му, або на 34,3 %, не компенсувало втрат, що мали місце у сільськогосподарських підприємствах. У підвищенні молочної продуктивності худоби, збільшенні обсягів виробництва продукції та зростанні її економічної ефективності важливу роль відіграє цілеспрямована селекційно-племінна робота. Для формування власної селекційної бази голштинської породи в областях створюють стада–репродуктори цієї породи на базі поголів’я тварин канадської та німецької селекцій. Чорно–ряба порода характеризується високою молочною продуктивністю, доброю оплатою корму молоком, інтенсивною енергією росту. Схрещування її з чорно-рябими голштинами забезпечує підвищення продуктивності вітчизняного поголів’я. Порода максимально відселекцінована за надоєм, добре споживає об’ємисті корми, швидко нарощує масу в сухостійний період. Так у ПЗ “Маяк” Рівненської області від корів чорно-рябої породи надоїли в середньому 5025 кг молока за лактацію; в ДПЗ “Україна” Черкаського району – 4375, а в ДПЗ “Велика Бурімка” Чорнобаївського району – 6906 кг. Водночас при кровності голштинської породи у ДПЗ “Христинівське” Христинівського району в середньому від корови за третю лактацію одержано 6228 кг молока, ДППЗ “Коробівський” Золотоніського району – 5626, ПЗ АФ “Яснозір’я” Черкаського району – 6155, а у ДПЗ “Велика Бурімка” Чорнобаївського району – 6921 кг. Досвід ефективного молочного скотарства нагромаджено у приватному аграрно-орендному підприємстві (ПАОП) “Зоря” Чернівецької області, де добре ведуть селекційно-племінну роботу в молочному стаді, створили міцну кормову базу. Перелічені фактори відіграють вирішальну роль у забезпеченні продуктивності корів. Формувати високопродуктивне молочне стадо корів почали у 1991 році. Для підвищення молочної продуктивності та поліпшення технологічних якостей маточне поголів’я осіменяли спермою голштинізованих червоно–рябих бугаїв. Спрямований підбір плідників і відбір тварин бажаного типу дали змогу створити в господарстві високопродуктивне стадо. Станом на 1 березня 2002 року на фермах утримували 4379 голів великої рогатої худоби, у тому числі 1210 корів української червоно–рябої худоби молочного напряму продуктивності. Для поліпшення генетичного потенціалу молочного стада будуть використовувати чистопородних голштинських червоно–рябих бугаїв. Велику увагу приділяють стабільному зміцненню кормової бази. За останні три роки в структурі посівних площ на кормові культури припадає 42%. Під багаторічні трави у цей період відводили в середньому 33%, кукурудзу на зелений корм і силос – 50,7, однорічні трави – 15,2, під кормові коренеплоди – 1,1%. У господарствах Західного регіону одержують високі врожаї кормових культур, що дає можливість постійно забезпечувати тваринницьку галузь високоякісними кормами. Так, у 1999–2001 роках урожайність зернових у середньому становила 32,4 ц/га, сіна багаторічних трав – майже 22, зеленої маси багаторічних та однорічних трав – відповідно 92, кукурудзи на зелений корм і силос – 192 і кормових коренеплодів – 544 ц/га. Піднесення кормовиробництва дало змогу збільшити витрати на корову від 56,4 ц корм. од. у 1999 році до 73,9 ц корм. од. у 2001-му й на середньорічну телицю – від 18 до 22 ц корм. од. За останні три роки на середньорічну корову заготовлено по 7,1 ц сіна, 123 – силосу та 10,9 ц коренеплодів, а згодовували в середньому 3 ц сіна, 55–60 – силосу, 7–8 – кормових коренеплодів, 25–26 ц концентрованих кормів, із них високобілкових (соняшникова макуха) – 7,9 ц. Крім того, на корову припадає ще до 8 ц гички цукрових буряків, близько 29 – жому і 1,5 ц меляси. Великого значення в господарствах Західного регіону надають ритмічній роботі зеленого конвеєра. Мається на увазі не лише достатнє забезпечення тваринництва зеленими кормами, поповнення їхніх запасів у сховищах, але й подовження строків використання. З третьої декади квітня починають випасати худобу на озимому житі, а також скошують останнє на зелений корм. З другої декади травня скошують люцерну на зелений корм і згодовують в однакових частинах із зеленою масою жита. У другій декаді червня косять однорічні трави першого строку сівби і згодовують із зеленою масою люцерни. Пізніше косять однорічні трави 2–3-го строків сівби. З інших площ багаторічних і однорічних трав закладають сінаж, а з багаторічних трав другого укосу заготовляють сіно. В даному регіоні в окремих групах тварин одержано ще кращі результати. Так, у 2001 році від 133 корів надоїли понад 7 тис. кг молока. У трьох майстрів машинного доїння продуктивність поголів’я перевищила 8 тисячний рубіж (від 8041 до 8728 кг). Низька молочна продуктивність тварин у господарствах України зумовлена, насамперед, недостатньою їх годівлею, внаслідок чого корми використовуються на підтримку життєдіяльності поголів’я. Через це витрати кормів у кормових одиницях з розрахунку на 1 т молока у нашій країні в 1,5 – 1,8 рази більші порівняно з розвиненими державами світу. Нині нерозв’язаною проблемою розвитку галузі є стабілізація поголів’я і продуктивності корів. Наступне питання – забезпечення рівня виробництва тваринницької продукції, поголів’я та продуктивності, досягнутого в 1990 році. У перспективі основним стратегічним завданням розвитку галузі залишатиметься підвищення продуктивності дійного стада. Вивчення складових формування молочної продуктивності корів підтверджує вирішальну роль такого фактора, як повноцінна годівля. Групування господарств України за продуктивністю корів виявило таку закономірність: при надої 1700 кг витрати кормів на голову худоби становили 31,7 ц корм. од., а понад 4000 кг – 61,1 ц корм. од. Різниця в рівні годівлі між цими групами господарств – близько 30 ц корм. од., а в продуктивності – 2832 кг. Це свідчить про те, що на приріст 1 ц молока у групі господарств із продуктивністю корів понад 4000 кг витрачалося порівняно з першою групою майже 0,9 ц кормів. Привертає увагу істотне збільшення витрат концкормів з розрахунку на одну корову із зростанням продуктивності поголів’я. В групі господарств із найвищою продуктивністю корів (понад 4000 кг) витрати концкормів були майже в три рази більшими, ніж у першій групі. 2.2. Перспективи розвитку м’ясопромислового спеціалізованого АПК Західного регіону Важливе місце у веденні тваринницької галузі відводиться вирощуванню худоби та птиці. Вартість виробленої тут продукції в порівнянних цінах 2000 року знизилися від 30,3 млрд. грн. у 1990 році до 10,7 млрд. грн. в 2000-му і лише у 2001 році обсяг валової продукції зріс до 11,4 млрд. грн. Питома вага продукції галузі у валовій сільськогосподарській продукції в 2001 році становила 18,6 % Виробництво м’яса в господарствах усіх категорій Західного регіону зменшилося від 2465,9 тис. т у 1990 році до 981,4 тис. т у 2001-му, або в 2,5 рази. Особливо скоротилися обсяги його виробництва у сільськогосподарських підприємствах Західного регіону за аналізований період – від 1824 тис. т до 270,8 тис. т, або в 6,7 рази. Деяке зростання обсягів виробництва м’яса у господарствах населення (від 641,9 тис. т до 710,6 тис. т, або 10,7 не змогло стабілізувати ситуацію в галузі. Основним виробником м’яса у Західному регіоні, як і в Україні у цілому, стали господарства населення. Питома вага цього сектора у виробництві м’яса становила в 2001 році від 61,6% у Черкаській області до 87,6% в Чернівецькій. У структурі виробництва м’яса в Україні велику питому вагу становить яловичина. Так у 1990 році в господарствах усіх категорій на її частину припадало 50,3%, у тому числі в зоні Степу 41,9, Лісостепу – 53,5 і на Поліссі – 60,4%. У сільськогосподарських підприємствах питома вага виробництва яловичини й телятини зросла від 63% у 1990 році до 73,9% у 2000-му, в тому числі у зоні Степу – відповідно від 51,3 до 64,6%, Лісостепу – від 66,4 до 75,7 % і на Поліссі - від 66,4 до 87%. У господарствах населення частка м’яса великої рогатої худоби не була переважною: в 1990 році – 16,5 й у 2000-му – 43,4 %. Основним виробником яловичини й телятини нині є господарства населення як у цілому в зоні Лісостепу, так і у більшості областей, що входять до її складу. Особливо великою була питома вага населення у виробництві яловичини в 2000 році у Чернівецькій, Сумській і Тернопільській областях. Спад виробництва м’яса великої рогатої худоби пов’язаний із зменшенням кількості поголів’я худоби та істотним зниженням продуктивності тварин. Так у господарствах усіх категорій України його кількість зменшилася від 24,6 млн. голів на кінець 1990 року до 9,4 млн. в 2001-му, або у 2,6 рази, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – відповідно від 21,1 млн.до 4,6 млн., або в 4,6 рази. У Західному регіоні чисельність поголів’я в господарствах усіх категорій зменшилася за період з 1990 по 2001 рік від 9,5 млн. до 3,9 млн., або у 2,4 рази, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах – від 8,2 млн. до 2,3 млн., або в 3,6 рази. У господарствах населення поголів’я зросло від 1330,7 тис. до 1625,5 тис., або на 22,2 %. Таке значне збільшення кількості поголів’я не може суттєво компенсувати втрати сільськогосподарських підприємств. Групування сільськогосподарських підприємств за рівнем рентабельності виробництва м’яса великої рогатої худоби в 2000 році при її мінімальному рівні (до 5%) свідчить, що оптимальний рівень рентабельності (майже 40%) досягається при близько 350 г середньодобових приростів. Концептуальними положеннями розвитку м’ясного скотарства України на 2001 – 2010 роки). передбачено до 2010 року довести виробництво яловичини, одержаної від корів молочних, комбінованих і м’ясних порід, на душу населення до 35 кг, що в 2,3 рази більше порівняно з 2000 роком. Частка забійної маси яловичини, одержаної від м’ясної худоби, зросте від 2,3 у 2000 році до 17,8% у 2010-му. Чисельність поголів’я м’ясних корів передбачено довести в 2005 році до 620 тис., а у 2010-му – до 1 млн. голів. По регіонах розведення худоби їх частка становитиме в зоні Полісся 54,5% у 2005 році і 55% у 2010-му, в зоні Лісостепу – відповідно 31 і 30 й у Степу – 14,5 і 15%. Обсяги виробництва яловичини від худоби м’ясного напряму продуктивності досягнуть у 2005 році 266,6 тис. т, а в 2010-му – 475 тис. т. У зоні Полісся яловичини вироблятимуть у забійній масі від м’ясної худоби 90,1 тис. т в 2005 році і 161,9 тис. т – у 2010-му в Лісостепу – відповідно 51,7 і 88,3 тис. т, у Степу – 23,5 і 44,2 тис. т. Це дасть можливість суттєво підвищити рівень харчування населення високоенергетичними м’ясними продуктами. В Україні розведенням м’ясної худоби займаються 18 племінних заводів і 39 репродукторів, де утримують понад 7 тис. корів. У племпідприємствах використовують 165 племінних бугаїв м’ясних порід. У спермосховищах нагромаджено до 7 млн. спермодоз. Проте для досягнення запланованої кількості поголів’я необхідно розширювати племінну базу галузі. Зокрема, потрібно довести чисельність племінних корів до 55 тис. голів, або збільшити в дев’ять разів, а бугаїв–плідників – до 700 голів, або у 4,2 рази. Племінна база м’ясного скотарства України представлена 14 спеціалізованими м’ясними породами, з яких шість – вітчизняні. Характерні особливості технології розведення м’ясної худоби: безприв’язне утримання тварин у зимовий період на глибокій підстилці в приміщеннях полегшених конструкцій; максимальне використання природних і культурних пасовищ та вирощування молодняку до 6 – 8–місячного віку за системою вільного або режимного підсосу. Система кормовиробництва і використання кормів ґрунтується на зональних особливостях раціональної структури посівних площ, докорінному та поверхневому поліпшенні природних угідь, створенні культурних пасовищ, впровадженні екологічно безпечних і ресурсозберігаючих технологій виробництва та заготівлі кормів. Раціональним є використання 3– 5– компонентних травосумішок, з яких 2 – 3 види злакові й 1 – 2 – бобові трави (ранньо–, середньо– і пізньостиглі) та випасання худоби переважно за режимною системою. Передбачається виділяти на одну корову 0,4 – 0,5 га пасовищ, у структурі посівних площ частку зернобобових (горох, люпин, соя) планується довести до 10–15%, олійних продовольчих і технічних культур (соняшник, цукрові буряки, ріпак) до 5–10, багаторічних бобово–злакових травосумішок – до 6%, що забезпечить підвищення виходу з одиниці площі обмінної енергії та перетравного протеїну на 30 – 40% і знизить енерговитрати в 3–4 рази. Система годівлі ґрунтується на фізіологічно максимальному використанні сухої речовини високоякісних об’ємистих і зелених кормів при економічно оптимальному рівні концентрованих у складі біологічно повноцінних раціонів. Річні зональні норми заготівлі кормів на корову з приплодом із розрахунку на одержання середньодобових приростів живої маси 1000 г і більше становлять 72,8–75,6 ц корм. од., 99–104 г перетравного протеїну на 1корм. од., при частці зелених кормів за поживністю від 30 до 43% та концентрованих від 20 до 32% залежно від зони й продуктивності. Технологією годівлі м’ясної худоби передбачено використання кормів переважно власного виробництва, особливо зелених, у чистому і комбінованому вигляді, в тому числі й на пасовищах протягом 7 – 8 місяців, впровадження однотипної та комбінованої годівлі тварин протягом року, а також годівлі повноцінними кормосумішами з використанням БМВД, преміксів і комбікормів. Планується забезпечити м’ясну худобу зеленою масою у літній період за рахунок культурних пасовищ у зоні Степу на 70%, Лісостепу –80 і на Поліссі – на 90%. Для успішного розвитку спеціалізованої галузі м’ясного скотарства середньорічна потреба в капітальних вкладеннях у 2001 – 2005 роках має становити 58,5 млн., а у 2006 – 2010-му – 183,3 млн. грн. Цільове використання коштів забезпечить створення надійної матеріальної бази м’ясного скотарства й сприятливі передумови для прискореного розвитку галузі. З підвищенням ефективності м’ясного скотарства завдяки зменшенню витрат кормів на одиницю продукції (20 – 23 %), зниженням їхньої собівартості на 16 – 18 % продукцію м’ясної худоби можна здешевити на 12 – 14 % з розрахунку на 1 ц приросту живої маси. У 2001 – 2005 роках за рахунок заощаджених коштів щорічно планується додатково виробити й реалізувати яловичини на суму 133 млн. грн., у 2005 – 2010-му – 237 млн. грн., що перевищить середньорічну суму капітальних вкладень за вказаний період відповідно у 2,3 і 1,3 рази. Основними елементами механізму управління та контролю за виконанням концептуальних положень передбачено: розробку науково обґрунтованої Національної програми розвитку м’ясного скотарства на 2001 – 2010 роки; реалізацію регіональних програм розвитку м’ясного скотарства на базі бізнес-планів для сільськогосподарських формувань, що розводять м’ясну худобу. Контроль за виконанням регіональних програм і бізнес–планів здійснюватиметься на основі державної статистичної звітності за такими показниками: рух поголів’я худоби, обсяги промислового схрещування, виробництва і реалізації яловичини тощо. Виробництво свинини в Україні займає в загальному обсязі м’яса (у живій масі) друге місце після яловичини. В 1990 році частка свинини в загальному обсязі м’ясної продукції по господарствах усіх категорій становила 32,1%, а в 2000-му зросла до 36,3%. У сільськогосподарських підприємствах обсяги її виробництва зменшилися відповідно від 25 до 17,7%, а в господарствах населення вона переважає: 51,1% – у 1990 році й 43,4% – в 2000-му. У Західному регіоні за аналізований період частка свинини практично мало змінилася по господарствах усіх категорій: відповідно 32,6 і 36,3%. У сільськогосподарських підприємствах за ці роки рівень її виробництва знизився від 25,3 до 17,1%, а в господарствах населення у 1990 – 2000 роках він також знизився від 53,4 до 44,7 %. Господарства населення стали основними виробниками свинини в усіх регіонах країни, зокрема в лісостеповій зоні, де питома вага її в 2000 році коливалася від 77,3% у Полтавській області до 92,8 – у Чернівецькій. Зменшення виробництва свинини, як і яловичини, пояснюється двома причинами: скороченням кількості поголів’я свиней у господарствах усіх категорій, а також істотним зниженням продуктивності тварин. Динаміку середньодобових приростів свиней на вирощуванні та відгодівлі наведено в таблиці 8. З 1990 року по 2000-й середньодобові прирости свиней на вирощуванні та відгодівлі у зоні Карпат зменшилися в два рази. Лише у 2001 році спостерігалося деяке зростання порівняно з попереднім роком. У межах зони найменшими були прирости в Чернівецькій області (119 г), а найбільшими – у Харківській (199 г). Групування сільськогосподарських підприємств, які вирощують свиней, залежно від рівня рентабельності (2000 р.) свідчить, що дана галузь була збитковою в усіх господарствах із середньодобовим приростом менше 136 г. Мінімальний рівень рентабельності (1,6%) забезпечила група господарств із середньодобовим приростом 184 г. У групі із 336 господарств (4,4% до підсумку) з рівнем рентабельності 38% середньодобові прирости перевищили 205 г. Виробництво м’яса птиці в структурі м’ясної продукції у господарствах всіх категоріях займало третє місце (після яловичини та свинини), його питома вага становила в 1990 році 14,7 %, а у 2000-му зменшилося до 10,1%. У сільськогосподарських підприємствах питома вага м’яса птиці відповідно зменшилася від 10,1 до 6,8%, а в господарствах населення – від 26,8 до 11,3%. У Західному регіоні спостерігається така ж тенденція. В господарствах усіх категорій аналізований показник знизився від 11,8 до 9,8 %, у сільськогосподарських підприємствах – від 7,2 до 6,1% і в господарствах населення – від 24,7 до 11,4 %. Основними виробниками м’яса птиці були господарства населення як у цілому в лісостеповій зоні, так і в усіх областях: від 67,4% у Київській до 96,9% у Чернівецькій. Групування сільськогосподарських підприємств України за показником виробництва м’яса птиці залежно від рівня рентабельності (2000 р.) свідчить, що галузь не буде збитковою при досягненні середньодобових приростів на 1 тис. голів 34,4 кг. Ефективність виробництва м’яса значною мірою залежить від цін реалізації. Динаміку цін на худобу і птицю у сільськогосподарських підприємствах наведено в таблиці 1.49. У 2001 році найвищий рівень цін на м’ясної продукцію спостерігався у Київській, а найнижчий – у Тернопільській області. Ціни на велику рогату худобу протягом 1996–2001 років у сільськогосподарських підприємствах лісостепової зони зросли від 854 до 3658 грн. за 1 т. В 2001 році вони коливалися від 3295 грн. у Тернопільській області до 3789 грн. у Хмельницькій. Значення скотарства — ведучої галузі тваринництва в усіх природних зонах України не обмежується виробництвом яловичини. Воно є основним постачальником кожевенного сировини для легкої промисловості і органічних добрив для рільництва. Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь в передгірських і гірських районах Карпат, в Лісостепі і на Полісся, т. Е. В зонах, добре забезпечених природними кормовими угіддями і високою щільністю сільського населення. Скотарство України, в залежності від природно-економічних умов, характеризується певними територіальними відзнаками в виробничій спеціалізації. На Полісся і в Лісостепі розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-молочне скотарство. В Степі переважає - м’ясне і м*ясомолочне. В приміських зонах, особливо найбільших і більших міст, — молочно-м’ясне. Розводять в Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську, чорно-пегую і інші породи. Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в усіх природно-економічних зонах України. Відмінності в рівні його розвитку визначаються передусім характером кормових ресурсів і наявністю достатньої кількості кормів ,що концентрувалися. Найбільш розвинуте свинарство в Лісостепі і Степу. Здебільшого розводять білу українську породу. Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. За 1981-1991рр. Поголів’я вівців зменшилося з 8.8 млн голов до 7.9 млн голов. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степі і в Карпатах. Воно забезпечує сировиною текстильну, смушковохутряную і кожевену промисловість. М’ясо вівців характеризується високою калорійністю. Крім Того, вівчарство відрізняється прискореним оборотом череди, що створює сприятливі умови для збільшення вовни і баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги. Виробництво м’яса в убойній вазі склало 4.4 млн т, а промислове виробництво (включаючи субпродукти 1 категорії (1990 г.) — 2.8 млн т. В структурі виробництва м’яса і мясоизделий ведуче місце займає яловичина. Далі ідуть свинина, м’ясо птаху і баранина. Розділ ІІІ. Основні напрямки розвитку даної галузі В Україні, зокрема у Західному регіоні, молочне скотарство є однією з провідних галузей тваринництва, яка забезпечує виробництво молока і молочних продуктів, а також значних обсягів м’яса. Поголів’я молочних корів у країні необхідно стабілізувати на рівні орієнтовно 5 млн., а в лісостеповій зоні – близько 2 млн. Потребує пожвавлення роботи з поліпшення генетичного потенціалу молочної худоби у сільськогосподарських товаровиробників. Основне завдання в розвитку галузі – підвищення рівня та якості годівлі молочної худоби. Необхідно забезпечити середньорічний рівень годівлі корів у товарних господарствах – 40-50 ц корм. од., а у племінних – не менше 60 ц корм. од. із розрахунку на одну голову, щоб одержати від корови за рік 3500 – 4000 кг молока в товарних і 5000–7000 кг у племінних господарствах, зменшити витрати кормів із розрахунку на 1 ц молока. Підвищення ефективності селекційного процесу в розведенні молочної худоби потребує вдосконалення системи селекційно-племінної роботи. Управління селекційно-племінною роботою здійснюється через асоціації та об’єднання, які повинні забезпечувати комплексну й об’єктивну оцінку продуктивності та екстер’єру корів, розширювати мережі лабораторій якості молока, впроваджувати сучасні інформаційні технології й удосконалювати систему оцінки бугаїв за якістю потомства. У господарствах різних форм власності з гарантовано стабільною кормовою базою, високим рівнем вирощування і годівлі тварин перевагу слід віддавати високопродуктивним спеціалізованим молочним породам вітчизняної селекції, які краще пристосовані до наших умов. Імпортувати племінні ресурси необхідно з селекційною метою згідно із затвердженими програмами. Надій молока від корови в цілому у Західному регіоні прогнозується на 2008 рік близько 3000 кг. У чотирьох областях (Київська, Тернопільська, Черкаська та Чернівецька) подолано 3000-й рубіж молочної продуктивності. Поряд із молочним скотарством важлива роль у тваринництві відводиться виробництву м’яса (яловичина, свинина, м’ясо птиці). Прогнозується нарощування обсягів виробництва яловичини за рахунок збільшення вирощування великої рогатої худоби м’ясних і комбінованих порід. Основні напрями розвитку виробництва яловичини наступні: впровадження технології інтенсивного вирощування великої рогатої худоби при середньодобових приростах молодняку 700 г та більше, досягнення живої маси однієї голови худоби при реалізації 500 – 550 кг і більше; переорієнтування кормовиробництва на максимальне вирощування необхідних для галузі кормів; створення високопродуктивних культурних пасовищ, у тому числі й за рахунок залуження ріллі та поліпшення природних пасовищ, зменшення витрат кормів на 1 ц приросту до 8 ц корм. од. Реалізація перелічених заходів дасть змогу одержати у 2005 році в Україні від 5 млн. корів молочного і комбінованого напрямів продуктивності 300 кг м’яса в живій масі з розрахунку від корови. Загальний обсяг виробництва яловичини досягне близько 900 тис. у забійній масі, в тому числі у лісостеповій зоні – 360 тис. т. Виробництво яловичини і телятини великою мірою залежить від кількості поголів’я великої рогатої худоби. З цією метою в перспективі необхідно забезпечити істотне збільшення її в цій галузі. Висновок Природнокліматичні умови Західного регіону сприяють виробництву достатньої кількості власних концентрованих та інших кормів для забезпечення потреб свинарства. В галузі тваринництва необхідно невідкладно розв’язати такі основні проблеми: на першому етапі стабілізувати кількість поголів’я і почати його нарощування; у 2008 році довести обсяги виробництва свинини до 1,3 млн. т у живій масі; для цього в господарствах усіх категорій потрібно утримувати 1 млн. основних і 1,5 млн. перевірюваних свиноматок й одержувати від них достатню кількість поросят; відновити роботу племзаводів, племгоспів і племферм, у стадах яких утримувати 50 тис. основних свиноматок й одержувати щорічно близько 1 млн. племінних поросят. У нарощуванні виробництва м’яса в перспективі важливу роль відіграватиме така скороспіла галузь, як птахівництво. Економічно доцільним є відновлення роботи великих птахофабрик як найефективніших підприємств галузі. Нарощування обсягів виробництва продукції тваринництва передбачає першочергове розв’язання проблеми кормової бази з метою повної реалізації генетичного потенціалу продуктивності тварин. В Україні є всі можливості для забезпечення тваринництва необхідними кормами, а комбікормової промисловості сировиною. Потрібно відновити роботу комбікормової промисловості й переорієнтувати її на випуск переважно преміксів, кормових добавок і спеціальних сумішей, щоб можна було виробляти комбікорми безпосередньо у господарствах. Невідкладним завданням є врегулювання системи економічних відносин між виробниками комбікормів і господарствами-споживачами, розробка державних стандартів та забезпечення виробництва комбікормів, преміксів і кормових добавок для різних вікових і технологічних груп тварин. З метою повнішого постачання підприємств комбікормової промисловості сировиною для виробництва комбікормів запровадити регіональні контракти по заготівлі фуражного зерна та білкової сировини. Програми з кормовиробництва мають передбачати застосування найменш енергозатратних технологій вирощування й заготівлі кормів, найповніше використання потенціалу природних кормових угідь, створення багаторічних пасовищ, розширення посівів і підвищення валових зборів високобілкових культур. У 8ретравного протеїну – 8,8 млн. тонн і 105–110 г його з розрахунку на 1 корм. од. У 2005 році планується виробляти 17–18,5 млн. т комбікормів, 11,9 – сіна, 16 – сінажу, 32,5 – силосу, 23 – кормових коренеплодів, 15 – жому. Для забезпечення тваринництва високобілковими кормами виробництво макухи і шротів потрібно довести до 2,8 млн. т. НА території західного регіону доцільно виробляти 32 млн. т корм. од. Проблема забезпечення тваринництва кормами повинна вирішуватись за рахунок оптимізації структури посівних площ, зокрема кормових культур, збільшення виробництва протеїну, створення нових сортів і гібридів кормових культур, удосконалення їх насінництва, підвищення ефективності використання меліорованих земель, інтенсифікації лучного кормовиробництва. У 2008 році питому вагу зернофуражних культур у загальному виробництві зерна необхідно довести до 55%, а в її структурі частку фуражного зерна – до 10, кукурудзи – 25, ячменю – 30%. Посівні площі кукурудзи на зерно слід також збільшити і впровадити технологію зберігання зерна з використанням консерванту вітчизняного виробництва. Частка зернобобових культур повинна зрости до 12 %. Пріоритетним напрямом є розширення площ посіву сої, ріпаку, люпину, кормових бобів та інших високобілкових культур. Площу кормових угідь, включаючи пасовища, треба збільшити за рахунок вилучення з ріллі силових земель. Велике значення у відродженні тваринницьких галузей має поліпшення племінної справи. Необхідно реформувати систему селекційно-племінної роботи в тваринництві відповідно до Закону України “Про племінну справу у тваринництві”, насамперед в таких напрямах: удосконалення структури управління селекційно-племінною роботою та формування державної племінної інспекції; запровадження державної підтримки племінної справи у тваринництві і птахівництві; проведення селекційно-племінної роботи відповідно до програми селекції в тваринництві та птахівництві; поширення системи селекційно-племінної роботи на тваринництво у фермерських і особистих селянських господарствах. Список використаної літератури. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. Учебник для вузов. – М.,2000. Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. Розміщення продуктивних сил. – К., 2001. Мазур А.Г. Регіональна Економіка: проблеми відтворення і управління. – Вінниця: ВДАУ, 2000. Методологічні засади комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил регіонів. РВПС України НАН України. – К., 1998. Продуктивні сили економічних районів України / Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Горська О.В., Фащевський М.І., Антоньєва Л.С. та ін. – К.: ЗАТ Нічлава, 2000. Розміщення продуктивних сил України . Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І.Дорогунцов, Ю.І. Петюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ.2000. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика. Навч. Посібник. – К.:Вікар,2001. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. Навч. посібник. – К.: Вища школа,2000. Молокопромисловий комплекс — один з найважливіших агропромислових комплексів України. Основою його формування є сприятливі природні і економічні умови. Приблизно третина поголів’я великої рогатої худоби України потрібно на поголівя’ коров (в 1991 г. — 8.4 млн голов, з них 60 % — тваринні молочного напряму). Найбільш розповсюджені червона степова і чорно-пегая породи. Вони дадуть найвисокі надої молока. В 1991р. Середньорічні надої молока в цілому по Україні склали 941 кг.В Україні 2/3 молока виробляють спеціалізовані господарства. В зоні більших міст, наприклад, на них потрібно більш 4/5 всього виробленого молока.В молочній промисловості виділяють такі галузі: маслобойню, цельно-молочну, сироварну і консервную. Особливістю молочної промисловості є те, що на більшості підприємств виробляють векілька виглядів молочної продукції, хоча в цілому молокопромислову комплекс України має маслобойную спеціалізацію. Масло виробляється в усіх областях України, але більше всього — в Чернігівській, Вінницької і Київської (біля 30 тис. Т в рік). Молоко — це біологічна рідина, яка виробляється молочними залозами самок ссавців. У коров'ячому молоці міститься незначна кількість небілкових азотистих речовин (альбумоз, пептонів, пептидів, амінокислот та ін.). Жир є у вигляді жирових кульок, які покриті зверху лецитино-протеїновою оболонкою. Ця оболонка не дає можливості з'єднуватися жировим кулькам між собою. Жирові кульки дуже малі (від 2 до 3 млрд в 1 мл). Температура плавлення молочного жиру становить від 27 до 35° С і є набагато нижчою, ніж у тваринних жирах. Питне молоко класифікують за способом термічної обробки, вмістом жиру і добавок, призначенням. За способом термічної обробки його поділяють на пастеризоване, стерилізоване і пряжене. Пастеризоване молоко без добавок виготовляють з таким вмістом жиру, %: 1,0; 1,5; 2,0; 2,5; 3,2; 3,5; 6,0 і знежирене. Молоко з вітаміном С випускають з вмістом жиру 1,5%, 2,5%, 3,2% і знежирене, а білкове — 1% і 2,5%. В молоко з вітаміном С додають 110г вітаміна на 1 т молока, у 6% — вершки, в білкове — сухе і згущене знежирене молоко. Білкове молоко багате сухими знежиреними речовинами, насамперед білками. Кількість сухих знежирених речовин у ньому складає від 10,5 до 11,0%. Молоко з какао і кавою випускають з вмістом жиру 1,0% і 3,2%. Вміст сахарози в цих видах молока досягає відповідно не менше 10% і 6%, а какао і кави — 2,0%. Пастеризованим виготовляють також солодове і дитяче молоко. Солод збагачує молоко цукрами, вітамінами і ферментами. Солодове молоко солодкувате на смак з присмаком солоду. У складі дитячого молока 3,5% жиру і 10% цукру. Його виготовляють з високоякісної сировини і на спеціальному обладнанні. Вершки одержують сепаруванням молока. Вони мають широке застосування. Їх рекомендують споживати при виразці шлунку та дванадцятипалої кишки, гастритах, для посиленого харчування дітей та дорослих. З вершків одержують сметану і вершкове масло. Цей продукт використовують у виробництві деяких кондитерських і хлібобулочних виробів, морозива та ін. У питних вершках міститься від 8 до 35% жиру, 2,5—3% білків і 3,5—4% цукрів. Кисломолочними називають продукти, які одержують з молока шляхом молочнокислого бродіння, інколи за участю спиртового. Залежно від характеру зброджування лактози весь асортимент кисломолочних продуктів поділяють на дві групи: молочнокислого бродіння і змішаного бродіння (молочнокислого і спиртового). До продуктів молочнокислого бродіння належать простокваша різних видів, йогурт, ацидофільне молоко, ацидофілін, кисломолочний сир, сметана. В продуктах змішаного бродіння, крім молочної кислоти, накопичується певна кількість етилового спирту (ацидофільно-дріжджове молоко, кефір, кумис). Такий поділ кисломолочних продуктів умовний, бо при бродінні лактози в продуктах першої групи накопичується невелика кількість етилового спирту, вуглекислоти, летких органічних кислот, які характерні для продуктів другої групи. За хімічним складом і консистенцією кисломолочні продукти поділяють на кисломолочні напої, сметану, кисломолочні сири і сиркові вироби. Виробництво молочних консервів і сухих молочних продуктів є найбільш індустріальною галуззю молочної промисловості. Консервування молока, вершків та інших молочних продуктів проводять з метою збільшення строку зберігання і розширення асортименту. Воно пов'язане також з сезонністю отримання молока. Виготовлення молочних консервів і сухих молочних продуктів дозволяє використати всі корисні речовини молока. Це виробництво є практично безвідходним. Морозиво є високопоживним продуктом харчування з солодким або солодкуватим смаком. Споживання морозива в Україні не перевищує 1—1,5 кг на людину в рік; у Швеції, Норвегії, Фінляндії та інших країнах світу воно складає 12—13 кг. В Україні виробництвом морозива займаються молокопереробні магазини та ін. Сичужні сири — це високопоживні харчові продукти, які виготовляють шляхом ферментативного згортання білків молока, з подальшою обробкою і дозріванням виділеної сирної маси. Сичужні сири поділяються на натуральні і перероблені. До натуральних належать: тверді, напівтверді, м'які і розсільні. Плавлені сири виготовляють з натуральних сирів шляхом їх теплової обробки з використанням солей-плавників. Вони характеризуються високими споживними властивостями; в їх складі міститься від 20 до 30% білків і 15—25% жирів (на сиру масу). Засвоюваність білків і особливо жирів дуже висока. Внаслідок гомогенізації плавленої сирної маси жирові кульки стають в 10—15 разів меншими, ніж у звичайних сирах. Велика відносна поверхня дрібних жирових кульок сприяє кращому засвоєнню жиру. Енергетична цінність плавлених сирів висока; вона коливається в межах 235—320 ккал/100 г. У плавлених сирах є багато мінеральних речовин, особливо кальцію і фосфору. Вони характеризуються високими санітарними показниками; деякі мають дієтичне і лікувальне значення.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (05.06.2016)
Просмотров: 512 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: