РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Мисливствознавство - Інше - Реферати - Каталог статей

мисливствознавцю чи відповідальному за проведення обліку. Відповідальний за проведення обліку розкладає облікові листки за кварталами, в яких траплялися відбитки слідів ведмедя, проводить ідентифікацію і прив'язку облікованих слідів і місць зустрічей до квартальної мережі (на карті - схемі лісництва). Облікові листки з однаковими шириною і довжиною «долоні» складаються разом і ретельно аналізуються. Як правило, всі облікові картки з однаковими шириною і довжиною «долоні», вважаються дублікатами лап однієї й тієї ж особини. Записи стосовно такої особини на картосхемі закреслюються, а в кружечку червоним кольором записується «виміряна ширина і довжина «долоні» одного ведмедя». Якщо була виявлена самиця з ведмежатами, тоді в кружечку на картосхемі зазначаються розміри ширини і довжини «долоні» самиці і малят за допомогою загальноприйнятих символів (> - самець, + - самиця). За кількістю і розмірами відбитків передньої лапи ведмедя може визначити чисельність, статеву і вікову структуру популяції (за обліком відбитків лап самиць з приплодом), місця гону і парування (за концентрацією на певній території відбитків лап самців і самиць, що, зазвичай, має місце у червні - липні), величину індивідуальної ділянки окремих особин (шляхом співставлення розмірів відбитків «долоні»). Вибравши, у такий спосіб, дані за кілька років можна обчислити величину приросту популяції. Цей метод обліку ведмедів досить точний, проте трудомісткий. Методів обліків чисельності вовка є багато, проте жоден з них не може бути застосований, як основний, хоча окремі елементи облікових методик (зимового та літнього маршрутного обліку, картування ділянок перебування, за кількістю здобутої дичини, «на вабу» та інших), потрібно використовувати під час проведення постійної інвентаризації цього хижака в кожному мисливському господарстві у межах території його розповсюдження [2.3.43.47]. Для проведення спостереження за окремими вовчими зграями доцільно залучати місцевих мисливців - вовчатників, попередньо ознайомивши їх з олівець. В обліковій картці зазначають загальні відомості - місце (господарство, лісництво, урочище, перелік кварталів, що входить в абрис обліковця) і дату проведення обліку, стан і глибину снігового вкриття, прізвище ім'я та по батькові обліковця, а також конкретні результати роботи - місця виявлення слідів на маршруті, їх кількість та розміри (до 0,1 см), розміщення та опис барлогу. До прикладу, барліг знаходиться між кварталами 25 - 36, (в густому ялиннику), ведмідь вийшов з кв. 25. Ширина відбитку його передньої лапи 18,5 см, а довжина - 9,0 см, довжина кігтів 6,2 см. Кожен обліковий листок підписується обліковцем. Обміри відбитків лап ведмедя проводять для того, щоб мати змогу з'ясувати вікову і статеву структуру популяції. Розміри відбитків лап ведмедя тісно корелюють з його віком. Так, у ведмежат віком до одного року ширина відбитку передньої лапи становить 5,0 - 6,5 см, у ведмежат переярків (особини минулорічного приплоду, що перезимували) - 8,0 - 10,0 см, у молодої статевозрілої самиці - 11,0 - 12,0 см, у старшої самиці - 14,0 - 17,0 см. В самців, як правило, лапа більша, і ширина відбитку передньої лапи сягає 20 і більше сантиметрів. Виявивши місця розташування - барлогів і встановивши за слідами, які особини вийшли з них, маємо змогу встановити чисельність особин ведмедя на відповідній території. За результатами обліків кількох років можна одержати найбільш достовірні дані про чисельність ведмедів на їх індивідуальних ділянках, розрахувати приріст і визначити репродуктивний потенціал популяції за відповідний період. Другий облік ведмедя бурого доцільно провести в тому ж році в червні -липні. Методика другого обліку полягає у виявленні та визначенні розмірів відбитків лап ведмедів. Результати другого обліку вносять у спеціальну облікову картку, яка заповнюється для кожного виявленого сліду зокрема або для слідів декількох ведмедів, що проходили разом. Заповнені облікові картки з результатами записів та обмірів слідів і абриси з позначенням пунктів зустрічі ведмедів обліковці передають минулих років народження та молоді цьогоріки - особини останнього року народження. Зграя тримається своєї ділянки, мисливських угідь, де і виводиться потомство. Площа такого «сімейного» мисливського району складає від 100 до 600 км2. Крім «сімейних» вовків, для популяції характерні бродячі одинаки, так звані не територіальні вовки. Це, в основному, молоді, що не приймають участі у розмноженні та старі самці. Зрідка вони можуть об'єднуватися у невеликі (2 -З особини) групи. Маршрути їх переміщення можуть пролягати через сусідні «сімейні» ділянки. Місце виведення вовчого потомства, зазвичай, знаходиться у постійному районі з обмеженою площею (5 - 10 км ), який обов'язково знаходиться неподалік води. Поява в кінці зими - на початку весни в такому районі парних слідів дорослих звірів є ознакою підготовки місця майбутнього лігва. Дуже доречним у цей час є вимір відбитку ступні (найбільша довжина) дорослих особин з точністю до 1 мм. Значення цієї величини є своєрідною «візитною карткою» родоначальників та «організаторів» локальної вовчої ватаги. Виявлення у такому районі слідів молодих вовченят у кінці весни (на початку літа) підтвердить гіпотезу про наявність виводкового району. Поява слідів молодих вовченят у кінці літа свідчить про те, що виводок почав мандрувати разом з дорослими вовками і зростає загроза нападу хижаків на свійських тварин. Істотне значення для обліку має також наявність у вовків чітко визначеного, добре чутного голосового видоспецифічного спілкування. Це може бути скавчання (вищання) молодих особин, виття різної сили та діапазону у дорослих та переярків. Звукові сигнали вовків мають своєрідну сезонну динаміку. У період виведення потомства вовки не виють зовсім (у цей період хижаки взагалі намагаються не виказати свого місцеперебування, навіть припиняють перемішуватися по дорогах). Згодом, змужнілий молодняк активно спілкується з дорослими особинами за допомогою голосових проявів. Голосова активність дещо вщухає на початку мандрівного періоду. Восени активність виття зростає, досягає максимуму у кінці осені - на початку зими. Взимку вовки виють часто і регулярно. Інтенсивність виття знову зменшується на початку виводкового періоду. В Карпатах вовк, екологічно дуже пластичний. Ця його особливість, а також зростаюча синантропізація (пристосування частини популяції до людини) допомагає хижакам виживати. Він легко змінює характер живлення (зміна раціону від диких до свійських тварин), збільшує інтенсивність мандрівок змінює структуру зграї за рахунок «не територіальних» особин тощо. В останніх сезонність живлення більш виражена, влітку залюбки їдять чорницю, виноград, кавуни та іншу рослинну їжу. Вони найчастіше відвідують смітники, знаходять залишки загиблих тварин, і через підвищену активність найбільш небезпечні для людини. Крім того не територіальні особини відіграють роль розвідників нових кормових районів. Такі вовки першими знаходять випущених у мисливські угіддя, з метою акліматизації, ланей чи оленів. В Карпатах вовкам притаманні постійні маршрути переміщення та періодичність (3-6 днів), появи на них звірів, в залежності від розміру мисливського району сім'ї. Протяжність мандрівних маршрутів «не територіальних» одинаків може бути значно більшою. Найраціональнішим способом обліку є проведення одночасного (в межах окремого мисливського господарства, адміністративного району, області) зимового маршрутного обліку за слідами з обов'язковим стежкуванням вовчих слідів до візуального виявлення звірів, підняття їх з місця денного відпочинку або виходу на сліди сусідніх обліковців. Дотримання цієї вимоги істотно зменшує ймовірність подвійного обліку звірів. Термін проведення одночасних обліків встановлюється таким чином, щоб їх результати увійшли до щорічної статистичної звітності за формою 2 - ТП (мисливство). У процесі одночасних обліків кожним обліковцем заповнюється картка польової інвентаризації вовків і здається районному мисливствознавцю, який проводить узагальнення матеріалів у межах району. В межах кожного мисливського господарства проводиться узагальнення результатів обліків за спеціальною формою, в якій зазначають: назву господарства, рік обліку, кількість добутих вовків (за віком і статтю), місце відстрілу (відлову); кількість знайдених виводків і вовченят у них; місце знаходження лігва, а також хижаків пальці озброєні гострими кігтями. Півкулі головного мозку мають багато звивин і борозен, що зумовлено високим рівнем нервової діяльності й складною поведінкою. Серед хижаків є моногами (живуть парами, самець і самиця спільно виховують малят) і полігами (самець спаровується з кількома самицями, малят виховує тільки самиця) . Залежно від виду народжують від 1-2 до 17-18 сліпих і безпорадних малят. Добувають хижаків заради хутра, з цією ж метою деяких з них (лисицю, песця, норку та ін.) розводять на звірофермах [4]. Лісових звірів люди бачать не часто. Навіть якщо людина йде лісом обережно, намагається не шуміти, звірі виявляють її присутність значно раніше, ніж вона їх побачить або почує. Нічого дивного в цьому немає, тварини мають більш гострий слух, ніж люди. Лось, наприклад, може чути людину за 1 км, ведмідь мисливця, що йде проти вітру — за 200 м, рись вловлювала звук свистка за 4,5 км, козуля на шелест сторінок зошита в руках спостерігача реагує за 100 м. Мисливця на відкритому місці вона бачить за 2 км, а в рідколіссі за 500 м. За 1 км чує шурхіт лише вовк, а за 50 м - шурхіт трави під ногами обережно крокуючої людини (людина такий звук чує на відстані 5 м) . Мисливці, імітуючи писк миші,приманюють лисицю за 150—200 м. Проте вона швидко усвідомлює, що тут щось не гаразд, очевидно, розрізняє голоси різних видів мишей. Зачувши людину, звірі або втікають, або затаюються доки непроханий гість пройде мимо. Це одна з причин того, що людям рідше,ніж можна було б сподіватися, зустрічаються в лісі звірі [4]. Наблизитись до звіра легше, якщо не виявляти відкрито свого наміру, створити у тварини враження випадковості своїх дій: йти петляючи, уникати різких рухів, не зустрічатися з твариною поглядом. Диких тварин виявити в лісі не так просто, а ось сліди їх життєдіяльності можна побачити на кожному кроці. Звичайно, не все ми вміємо й бачити, у ба-гатьох, як говорив знаменитий Дерсу Узала: "Очі є, а подивись— нема", проте поглянемо довкола. Напрямок ходу тварини можна визначити за такою ознакою: з того боку, звідки вона прийшла, перед відбитками лапи чи копита тягнеться смужка вдавленого снігу, поступово смужка поглиблюється і переходить у відбиток. Інші загальновідомі деталі: в копитних відбиток передньої ноги більший і кругліший, ніж задньої, у ведмедя і борсука він коротший, у зайця — менший. Ось іще один слід. Він схожий на собачий, але звідки б сюди прибігла собака? Відбитки лап трохи видовжені, стрічка їх спочатку тяглася рівно, потім раз по раз стала перериватися ямками. Все зрозуміло: бігла лисиця, зачула мишей під снігом, стрибок - і миша в зубах. Буває, звичайно, що стрибок — і мимо. До речі, писк миші лисиця здатна почути на відстані до 250 м, за півкілометра вона чує, як перелітає з гілки на гілку тетерев, а пролетить на такій відстані ворон обов'язково підніме голову, проведе поглядом. З лісу лисиця подалася в поле, згодом вийшла на дорогу, добігла до узлісся, метнулася в кущі по сліду козулі, повернула звідти і знову пішла в поле. Слід став скидатися на заячий - швидко бігла, потім відбитки лап лягли один від одного на однаковій відстані - перейшла на рись, знову зблизились - пішла кроком. Місцями вздовж сліду лисячий послід — продовгуваті, загострені з двох боків ковбаски брудно-зеленого кольору. Такий колір надають послідові рослинні залишки із шлунків полівок — основної їжі лисиць в зимовий період. До собачого сліду подібний і слід вовка. Тільки він значно більший (відбитки лап досягають ширини 14 см) і прямолінійний (собачий кривуляє на всі боки). До того ж ходять вовки взимку не поодинці, а зграєю: самець, самиця, приплід цього і минулого року. На чолі зграї іде самиця або самець, молоді біжать за ними, ступаючи слід у слід. Сліди розходяться тільки, коли вовки натрапляють на густі зарості. Тоді можна полічити скільки їх пройшло. По снігу першому йти важко, тому батьки час від часу міняються місцями, один іде попереду, другий позаду, останнім. Взимку вовки, лисиці й інші хижаки в пошуках здобичі оглядають бурелом, пеньки, купи хмизу, місця лігвищ, дефекацій, сечовиділення. Довжина сліду дорослої свині 12-13 см, кабана- Висновки 1. Популяції хижих звірів на території Українських Горган представлені ведмедем, вовком, лисицею та іншими хижаками, чисельність яких регулюється наявністю корму, рослиноїдних тварин і залежить від антропогенного впливу. 2. Ведмедя бурого не слід відносити до типових хижаків, поскільки він відрізняється від них навіть будовою своєї зубної системи. Річний його цикл життя і особливості харчування дозволяють йому жити без інтенсивного хижацтва. А враховуючи його низьку чисельність в регіоні, він підлягає посиленій охороні. Необхідно також охороняти і покращувати його місця перебування. Віднесення ведмедя до малочисельних видів і занесення його до «Червоної книги України» на даному етапі слід вважати виправданим і своєчасним. Статево - вікова структура популяції ведмедя у регіоні на даний період нераціональна. Серед статевозрілих особин переважають самці, відсоток молодняку дуже низький, переважають старі особини, мало середньовікових ведмедів. 3. У жителів Карпатських гір до цього часу збережені традиції бережливого ставлення до ведмедя, якого в давнину і сьогодні зображають на різних виробах по дереву, вишиванках тощо. Поряд з цим, в міру тих чи інших обставин, щорічно браконьєри незаконно знищують більше 10 % поголів'я. Одночасно відтворюючі процеси проходять надто повільно не тільки у зв'язку з нераціональною структурою виду, але і через біологічну його властивість. Відтворюючий потенціал не перевищує 5 %. Незважаючи на занесення ведмедя до «Червоної книги України», якщо не будуть вжиті кардинальні заходи по його охороні, досягнути збільшення чисельності поголів'я ведмедя буде проблематично. 4. Найагресивнішим хижаком тваринного світу, особливо диких копитних, є вовк, чисельність якого щорічно перебуває в прямій залежності від пресу на нього з боку людини. Допустимої щільності вовка (0,02 голів на 1000 га) можна досягнути в найближчі 3-4 роки, знижуючи щорічно не менше 65 % популяції чисельності перед біологічним періодом поточного року. Спектр живлення було 21, з них старших одного року 8, самок було 35, з них тільки 14 старших одного року. Зробивши розрахунки, можемо констатувати, що серед відстріляних в сезон полювання лисиць, самців і самок була однакова кількість, тобто співвідношення становить 1:1. Що стосується вікової структури, то молодих самців було 76,0 %, а молодих самок 65,6 %. Отже вікова структура популяції до сезону полювання складає: дорослих 24,8 %, а молодняку 75,2 %. Як бачимо, вище приведені дані не надто відрізняються від даних з інших регіонів щодо старих і прибулих особин на кінець літа - початок осені. Звичайно ж, що на початок року вікова і статева структура популяції лисиці у Передкарпатті буде дещо іншою. По матеріалах обліку лисиць у двох базових мисливських господарствах, що проводилися загінним методом після закриття полювання у січні - лютому місяцях 2006 -2008 років на частині території господарств, було відстріляно 17 лисиць, з яких самців 6 (35,3 і самок 11 (64,7 %). У 2007 році в зоологічному заказнику «Чорний ліс» після сезону полювання було відстріляно 9 лисиць, з яких самців 4 (44,4 і самок 5 (55,6 %). полівка, підземна полівка, лісова і жовтогорла миші тощо) зустрічаються поодинично. Явно другорядну роль відіграють птахи, що складають 15,7 % зустрічей. Весною (друга половина березня, квітень і травень місяці) в живленні лисиці також переважають гризуни (більше 55,0 %), однак змінюється співвідношення видів: руда лісова полівка продовжує займати перше місце (40,0 % зустрічей), потім йдуть підземна полівка (13,2 %), сіра полівка (6,6 %)та інші. Заєць зустрічається поодинично. Птахи складають 20,0 % зустрічей. Додатковими кормами весною є комахи (26,6 % зустрічей). У двох випадках в екскрементах лисиці була виявлена шерсть козулі. Влітку (червень, липень, серпень місяці) живлення лисиці більш різноманітне. Зустрічаються в екскрементах залишки 11 видів гризунів, різних комах, а також залишки ягід. Залишки гризунів виявлені майже в усіх екскрементах (93,2 % даних). Найчастіше зустрічаються руда лісова полівка (28,8 % зустрічей), підземна полівка (19,4 %), миші роду Apodemis (16,1 %), водяний щур (13,3 %), сіра полівка (7,7 %). Поодиноко зустрічаються заєць, соня-вовчок, сніжна полівка, землерийки та їжак, різні комахи. На долю птахів в літньому живленні приходиться лише 9,3 % зустрічей. Д. В. Владишевським (1968) у Карпатах було зібрано і проаналізовано 320 екскрементів. Основну долю становили рештки мишовидних гризунів, що були знайдені в усіх екскрементах, у 34 екскрементах були знайдені рештки ондатри, у 57 - рештки, зайця-русака, у 5 - риб, в 14 - комах і у 80 - падаль і побутові відходи. В одному екскременті були знайдені залишки крота і землерийки. Цим автором також вивчалася живлення лисиці в період депресії мишовидних гризунів на Передкарпатті в осінньо — зимовий та весняний періоду 1967 - 1968 років (табл. 4.6). Автор робить висновок, що такі відмінності в складі харчів лисиці спостерігаються в період депресії мишовидних гризунів, а також різко зростає доля зустрічей (майже удвічі) кормів антропічного походження - падалі домашніх тварин, побутових відходів та рослинної їжі. Ця їжа, безперечно, є Більшість зоологів, котрі займалися вивченням лисиці, вважають, що винищувати лисицю недоцільно, а регулювання її чисельності повинно відбуватися за рахунок підвищення інтенсивності полювання у встановлені терміни. В мисливських господарствах, де основними об'єктами полювання є заєць-русак і перната дичина, підгодовувати ними лисицю, звичайно ж, розкіш, яка викликає загрозу веденню інтенсивного мисливського господарства [27]. В останні роки в регіоні Карпат склалася ситуація, що мисливці-спортсмени все частіше віддають перевагу полюванню на зайця-русака, а спеціально на лисицю майже не полюють, її випадково добувають при полюваннях на зайця. Після закінчення терміну полювання на зайця-русака, який традиційно закінчується 31 грудня, на лисицю дозволяють полювати за окремими дозволами, котрі видають лише службовим особам. Словом, в період з січня по лютий, коли у лисиці найкраще хутро і її можливо відносно легко здобути, постільки тварини скупчуються в окремих місцях під час гону, лисицю повністю не опромисловують. Чисельність лисиці по цих та інших причинах не зменшується, а збільшується. На території України, крім світлої лисиці, що найбільш поширена в центральних областях, ще поширена лисиця середньоросійська, зокрема в північних районах Полісся та в західних областях України, і лисиця степова у степових областях, прилеглих до Чорного та Азовського морів, лисиця гірсько-кримська в передгір'ях та горах Криму. Лисиця розповсюджена дуже широко, заселяючи всі ландшафтні зони світу. Розвинені нюх і слух, вона легко знаходить здобич, непомітно підкрадається до неї. Вона може поступово пристосуватися до різноманітних умов середовища, навіть найекстремальніших умов. Але не всюди вона буде себе почувати добре, що звичайно впливає на її чисельність в тих чи інших умовах. Найчастіше заселяє лисиця смугу змішаних лісів острівного характеру, а також смугу лісостепу.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (31.03.2016)
Просмотров: 479 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: