РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Махатма Ганді - Інше - Реферати - Каталог статей

Махатма Ганді Багато хто вважає найвизначнішою постаттю ХХ століття геніального фізика Альберта Ейнштейна. Сам же великий вчений мав зовсім іншого фаворита: «Можливо, прийдешні генерації просто не повірять, що така людина із звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі». Ейнштейн вів мову про Мохандаса Карамчанда Ганді, якого спершу вся Індія, а потім і цілий світ називали Махатмою Ганді, хоч сам він категорично не сприймав цього ймення. «Махатма» мовою хінді означає «велика душа», «великий вчитель». «Моральний вплив, який Ганді справив на мислячих людей, — писав Ейнштейн, — є набагато тривкішим, ніж здається можливим у наш час з його надміром грубої сили. Ми вдячні долі, яка подарувала нам такого блискучого сучасника, дороговказ для прийдешніх генерацій». Єдиний його одяг — кхаді, шматок грубої домотканої тканини, обмотаний довкола худого тіла, найдешевші саморобні селянські сандалії, одягнуті на босі ноги, а часто — взагалі ніякого взуття, у руках — посох. І все. Більше ніяких речей. Так Махатма Ганді обійшов пішки або об’їхав потягами третього класу (набагато гіршими за сучасні українські електрички) всю величезну Індію. І водночас «останній лицар Британської імперії» Вінстон Черчілль уважав цього «напівбожевільного пророка» не менш страшним та небезпечним ворогом своєї імперії, над якою ніколи не заходило сонце, ніж Адольф Гітлер. Нацисти намагалися протиставити британській силі, гордині та почуттю власної виключності ще більшу силу та гординю. Ганді — сатьяграху, філософію ненасильницького спротиву темній силі. Гітлер програв, а Ганді виграв. У сучасній Україні мало знають про Махатму. А між тим, ми — саме ті «прийдешні генерації», про які писав Ейнштейн. І без Ганді та його політично-етичного вчення наш світ був би іншим. Без нього не було б ані афро-американського пророка Мартіна Лютера Кінга, ані радянського дисидентського руху, ані польської «Солідарності», ані чеської оксамитової революції кінця 80-х, ні, зрештою, української помаранчевої революції. Принаймні в такому вигляді, як усе це відбулося. Як гартувалася сталь 2 жовтня 1869 року в родині дивана (прем’єр-міністра) крихітного індійського князівства Порбандар народилася шоста і, як виявилося, остання дитина. Слабенького та худенького хлопчика назвали Мохандасом Карамчандом. Батько немовляти Карамчанд Ганді був своєрідною білою вороною серед украй корумпованих, пихатих та жадібних індійських чиновників. Карамчанд та його дружина Путлібай (мати нашого героя) належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м’яса, не палили тютюн. Індуїстська релігія, як, утім, і будь-яка інша, забороняє ображати людей, красти та брати хабарі. Проте з усіх чиновників лише Карамчанд Ганді сприймав ці релігійні настанови не як певні абстрактні поняття, а як настанову до дії. Коли Мохандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандарі. Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкота негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ганді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а згодом і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже несміливим і уникав товариства інших дітей. Проте вже першого року навчання в середній школі стався випадок, в якому, наче у краплині води, видно майбутнього Махатму. До школи приїхав англійський інспектор, який загадав учням написати англійською п’ять слів, зокрема слово «казан». Дванадцятирічний Ганді написав це слово неправильно. Вчитель штовхнув його, бажаючи, щоб Мохандас переписав слово в сусіда. «Але я вважав, — згадував Ганді через багато десятиліть, — що вчитель перебуває в класі, аби не давати нам списувати. Всі учні написали слово правильно і тільки я опинився в дурному становищі. Пізніше вчитель намагався довести мені, що я вчинив дурницю, але це йому не вдалося». І протягом усіх 67 років, які йому ще судилося прожити, ніколи нікому не вдалося змусити його зробити щось, що Ганді вважав би негідним. Під загрозою не лише поганої оцінки, але й втрати майна, свободи, краху політичної кар’єри, фізичних катувань і навіть смерті. Карамчанд Ганді на той час був уже невигойно хворий і незабаром помер. Але перед смертю ще наполіг на одруженні свого найменшого сина. Так Мохандас змушений був у віці 13 років узяти шлюб. Дружина Ганді, його однолітка Кастурбай, стала на ціле життя його вірною помічницею в усіх справах і померла 1943 року в британській тюрмі, куди її було ув’язнено разом із чоловіком та іншими керівниками визвольного руху. Проте Ганді згодом дуже негативно оцінював звичай дитячих шлюбів.Прем’єр-міністр практично не залишив спадщини й утримувати його родину випало дядькові Ганді. А незабаром Мохандас закінчив середню школу. Після тривалих обговорень та нарад родичів Мохандаса вирішили відправити до Англії навчатися «на адвоката». Важко було зібрати гроші на цю поїздку, але ще більше застережень викликало питання: чи не зрадить юний вішнуїст на чужині віри своїх батьків? Урешті-решт мати взяла з Ганді клятву — не вживати в Англії алкоголю, не їсти м’яса та не зраджувати дружини. 4 вересня 1888 року вісімнадцятирічний Ганді відплив з Бомбея в далекий незнаний світ. Поїздка до Англії була свідомим вибором не лише родини, але й самого Ганді. Він уже позбувся наївного дитячого переконання, що англійці панують над індусами тому, що їдять м’ясо та палять тютюн. Але в чому ж сила Британської імперії, яка тоді була найпотужнішою державою світу (приблизно як сьогодні Сполучені Штати)? Ганді хотів збагнути підвалини тієї сили. А водночас здобути фах, який дозволяв би йому якнайкраще служити своєму знедоленому народові. Удома його чекали рідні, мати, дружина та маленький син. За три роки у туманному Альбіоні Ганді отримав диплом баристера (адвоката). Він не лише удосконалив свою англійську, а й вивчив ще французьку мову, в Лондонському університеті та Школі права опановував юридичні та природничі науки. Вирішив довести собі та оточуючим, що індус може стати справжнім британським джентльменом, не втрачаючи своєї національної сутності. Молодий Ганді досконало опанував уміння одягатися по-європейському та поводитися в товаристві, навіть брав уроки європейських музики і танців. Проте все це було лише зовнішнім боком його життя. Саме в Англії небаченої доти інтенсивності набрали його «пошуки істини», намагання зрозуміти світ та знайти своє місце в ньому, пошуки Бога. Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ганді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга «Світло Азії», присвячена буддизму. Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн. У цілковитий захват привели його слова Христа з Нагірної проповіді: «А Я вам кажу не противитися злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому і другу. А хто захоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому». В Англії Ганді дізнався: не всі європейці їдять м’ясо, серед них теж є вегетаріанці. Це відкриття його настільки вразило, що він став активістом вегетаріанського руху і навіть певний час був секретарем Асоціації вегетаріанців одного з лондонських районів. За коротких три роки Ганді досягнув своєї мети — пізнав світ європейської культури та релігії, здобув фах, а водночас залишився щирим патріотом своєї приниженої країни. Африканські університети Повернувшись на початку 1891 року до Індії, Ганді вже не застав матері, родина переживала фінансові труднощі. Почати працювати за набутим в Англії фахом йому не вдалося. Адже Ганді практично не знав традиційного індійського та мусульманського права, яке на той час застосовувалося в індійському судочинстві не меншою мірою, аніж британське. Окрім того, юридична система Британської Індії була наскрізь корумпованою, а Ганді брати участь у жодних корупційних діях принципово не бажав. Але, мабуть, найважливішою причиною невдалого старту його професіональної кар’єри були . несміливість та сором’язливість, які 22-річний Ганді зберіг з дитячих років. «Мій дебют відбувся в суді з дрібних цивільних справ, — згадує Ганді. — Я виступав на боці відповідача і мав піддати перехресному допитові свідків позивача. Я підвівся, але тут душа моя провалилася в шлунок, голова пішла обертом. Я не зміг вимовити жодного запитання. Суддя сміявся, а адвокати насолоджувалися видовищем. Я сів і сказав своєму клієнтові, що не можу вести справу». Старший брат Ганді, який емігрував до Дурбана у південноафриканській провінції Наталь, попросив його приїхати, аби представляти в суді інтереси одного індійського купця, який зайшов у майновий конфлікт із своїм колегою-земляком. Ганді погодився і вирушив у путь. Він сподівався, що повернеться додому десь за півроку, але судилося інакше — прожив у Південній Африці довгих 24 роки. Справа, якою займався Ганді, тягнулася близько року, спірне майно було під арештом, і обидва багаті купці стали перед загрозою банкрутства. І саме Ганді вдалося умовити і позивача, і відповідача погодитися на третейський суд одного з лідерів індійської громади Наталю, а Ганді здобув великий авторитет серед індійців Південної Африки.Саме в Африці Ганді вперше в житті реально зіштовхнувся з расизмом. В Англії до нього ставилися як до освіченої людини, а в рідному місті він так рідко зустрічав англійців, що ні про яку дискримінацію не йшлося. Однак у провінції Наталь усе було інакше. Ганді змушували їхати на підніжці, а не всередині диліжанса, мовчати, коли його зіштовхували з тротуару. Білий «вищий світ» маленького провінційного містечка не допускав до себе успішного адвоката лише через смаглявий колір його шкіри. Одного разу його викинули з вагона першого класу потягу до Преторії тільки через те, що він не білий. Досягнувши блискучих успіхів у адвокатській кар’єрі, Ганді 1894 року заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими. Довго, десь аж до 1915 року, Ганді хоч і виступав проти конкретних форм британського врядування колоніями, та не заперечував британського володарювання як такого, вважав, що в цілому воно корисне і для Індії, і для Південної Африки. Під час англо-бурської війни 1899—1902 років Ганді однозначно став на бік англійців, сформувавши та очоливши санітарний загін у складі британської армії, хоч його особисті симпатії були на боці бурів. 1904 року Ганді-адвокат став Ганді-пророком. Він полишив свою адвокатську практику, яка приносила чималий прибуток, купив ферму Фенікс поблизу Дурбана, де й оселився разом із сім’єю (а мав на той час уже чотирьох синів) та однодумцями. Його приваблювало скромне життя та занурення в релігію. Він читав релігійні тексти, завів листування з Львом Толстим. Ця ферма стала прототипом ашрамів (обителей), які він згодом закладав по всій Індії. Але Ганді був особливим пророком. Він не тільки шукав істину і морально самовдосконалювався, але й залишався лідером Індійського національного конгресу Наталю, організовував та очолював боротьбу цієї дискримінованої меншини за свої права, розробив і вперше випробував на практиці теорію сатьяграхи — ненасильницької політичної боротьби. Вона якоюсь мірою перегукувалася з теоріями Толстого. Але якщо послідовники російського пророка ніколи не змогли досягти більш-менш помітних успіхів у громадському житті своєї країни, то сатьяграха діяла. Уряд Наталю запропонував 1906 року запровадити обов’язкову реєстрацію всіх індійців. Ганді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал у Йоганнесбурзі, які різко виступили проти принизливої реєстрації. Ганді попередив, що боротьба буде тривалою та виснажливою. Переговори спершу не дали наслідків, так само, як і поїздка Ганді до Англії. Лише наприкінці наступного року було досягнуто компромісу — індійцям дозволили реєструватися добровільно. Колоніальна адміністрація не вибачила Ганді його перемоги — 1908 року його було вперше запроторено до в’язниці. Потім він неодноразово сидів у тюрмі і в Африці, і в Індії, а тим, хто хотів стати його послідовником, завжди ставив запитання: «Чи готові ви до ув’язнення?» 1913 року протистояння вкрай загострилося. Індійська імміграція зростала, і британська влада Південної Африки всіляко її обмежувала. Британці сприймали індійців у Африці тільки як робітників-контрактників. Влада запропонувала заборонити в’їзд до Африки індійців, що не мали контракту, не визнавати дійсними нехристиянські шлюби між індійцями, змусити кожного індійця, в якого скінчився термін контракту, платити величезний додатковий податок. Особливе обурення індійських жінок викликало те, що більшість із них із законних дружин своїх чоловіків перетворювалася за новим законом де-юре на коханок. Зупинилися вугільні шахти, а 13 листопада 1913 року Ганді розпочав свій славетний марш на Трансвааль, першу масову кампанію сатьяграхи. У ній взяли участь 2037 чоловіків, 127 жінок та 57 дітей. Під час маршу Ганді заарештовували тричі. Тоді колону очолював його друг Полак, білий, до речі. Хоча уряд застосував силу, багатьох учасників маршу кинули до в’язниць, а решту силоміць перевезли залізницею назад до Наталю, зрештою протестувальники перемогли — громадськість в Англії обурилася, Ганді звільнили з в’язниці і після тривалих та важких переговорів з генералом Сматсом він у липні 1914 року добився повного скасування дискримінаційних законів. Ганді писав: «Якщо ця сила (сатьяграха) пошириться по цілому світові, вона здійснить переворот у громадській думці, знищить диктатуру імперіалізму, який душить Західну Європу і прагне підкорити собі Схід». Ганді відчув, що у Південній Африці йому затісно. 9 січня 1915 року 45-річний Ганді повернувся до Індії, щоб стати лідером і вчителем однієї з найбільших націй на Землі. Його боротьба тривала до самої смерті — ще 33 роки. Сатьяграха, ахімса, свадеші та свараджАхімса, свадеші, сварадж та сатьяграха — чотири стовпи політичної теорії та практики Ганді. Звичайно, політичні погляди Махатми нерозривно пов’язані з його релігійними, етичними та філософськими переконаннями. І повною мірою осягнути суть лише однієї з цих підсистем без глибокого вивчення інших неможливо. Проте обмежені розміри газетної статті дозволяють нам зупинитися тільки на політичній етиці та практиці Ганді, та й то коротко (далі всі цитати з творів і промов Махатми). Отож, ахімса — це ненасильство, відсутність гніву та ненависті. «Дослівно кажучи, ахімса означає «невбивство». Але для мене це — цілий космос значень . Насправді це означає: не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом. У того, хто дотримується цього вчення, не буває ворогів». За Ганді, тільки базуючись на ахімсі, можна досягти перемоги в політичній боротьбі. Інакше перемога з часом неминуче перетвориться на поразку. Свадеші, в дослівному перекладі «вітчизняний», — рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиріччя свого життя сам Ганді користувався виключно найскромнішим одягом та взуттям індійського кустарного виробництва. І закликав до того ж своїх прибічників. Завдяки цьому водночас скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів у Індії, підтримувалися національні товаровиробники, а самі гандисти внаслідок практичного застосування принципу агариграхи — відмови від зайвих речей — морально очищувалися та вдосконалювалися. Сварадж, у дослівному перекладі «своє правління», означав поступове запровадження в Британській Індії самоврядування аж до здобуття країною цілковитої незалежності. Серцевиною всієї системи політичних поглядів Ганді була сатьяграха, термін, що походить від слів «сатья» — істина та «аграх» — твердість, щось на кшталт «міцно триматися істини». У перші роки після виникнення сатьяграхи Ганді пояснював її суть європейцям англійськими словами «пасивний опір», але згодом прийшов до висновку, що це словосполучення несе в собі певний негатив. Між тим сатьяграха «не є зброя слабкого проти сильного». За Ганді, сатьяграхі — людина, яка зрозуміла суть сатьяграхи і застосовує цей метод боротьби на практиці, — є, безумовно, морально вищою за свого опонента, а отже, сильнішою. Сучасні норвезькі гандисти Юган Гальтунг та Арне Несс на додачу до основної норми сатьяграхи «Ти не повинен чинити насильство чи бажати чинити насильство жодній живій істоті, а діяти чи мати намір діяти лише для її блага», виділяють ще низку деталізуючих норм. Спробуємо розкрити деякі з них, базуючись на теоретичних висловлюваннях Ганді та прикладах з його практичної політичної діяльності. Отож, «Дотримуйся ахімси в думках та серці». «Сатьяграха не переможе доти, доки панує ненависть. А тому щоранку, тільки-но прокинувшись і ще не ступивши першого кроку в новий день, скажи собі: мені нема чого боятися у світі, крім Бога; у моєму серці немає ненависті, я не вчиню несправедливості; я здолаю правдою брехню». Ідентифікуй себе з тими, заради кого ведеш боротьбу. Дивно й цікаво порівнювати фотографію Махатми, який сидить на підлозі свого ашраму в одному з найбідніших сіл Індії та фотографію впевненого в собі адвоката з Південної Африки, людини заможної, одягненої по-західноєвропейському, такого собі буржуа. Чому ж така величезна різниця? Тому що Ганді прагнув бути єдиним цілим із тим злиденним народом, заради щастя якого він вирішив боротися все своє подальше життя. Ганді одягався як бідний індійський селянин, їв те, що їсть бідний індійський селянин, їздив виключно потягами третього класу — тими, якими може дозволити собі їздити бідняк. Наповни боротьбу позитивним змістом. У ході боротьби треба завжди не тільки домагатися ліквідації існуючих інституцій та поглядів, але й чітко уявляти, що ти хочеш запропонувати навзамін. Особисто зустрінься з супротивником. Зустріч необхідна, навіть якщо вона несе в собі загрозу або соратники вважають, що супротивник посідає занадто низьке становище, чи пропонують бойкотувати його. Ганді неодноразово йшов на такий ризик. Він зустрічався з генералом Сматсом, вів переговори з лордом Ірвіном, відвідував текстильних робітників у Ланкаширі, проти яких опосередковано було спрямовано кампанію бойкоту англійських товарів у Індії, промовляв у мусульманських районах, що було дуже небезпечно для індусів — завжди наперекір застереженням своїх соратників. Не суди інших суворіше, ніж самого себе. Не можна ні в етичному, ні в інтелектуальному плані ставити супротивника нижче від себе, а ставитися до нього так, наче в нього не менш високі етичні мотиви.Попереджаючи віце-короля Індії лорда Ірвіна про проведення соляного маршу проти державної монополії на сіль, Ганді писав: «Погляньте на вашу платню! Ви одержуєте понад 700 рупій щоденно, тоді як пересічний прибуток індійця становить менш ніж 2 ани на день (розрив у 3500 разів. — О.П.). Британський прем’єр-міністр отримує лише в 90 разів більше, ніж пересічний англієць. Стаючи на коліна, прошу вас замислитися над цим. Я занадто поважаю Вас як людину, щоб намагатися образити Вас. Можливо, вся сума йде на милосердні вчинки, але система, яка схвалює такий стан речей, заслуговує на те, щоб її скасували». Годі й казати, що ніяких свідчень витрачання віце-королем хоча б частини своєї платні на «милосердні вчинки» не було. Будь схильний до компромісу. «Я по суті є людиною, схильною до компромісу, бо ніколи не певен, чи маю рацію», — казав Ганді. Він вважав, що схильність до компромісу властива істинній суті сатьяграхи. Найбільш відомим прикладом компромісу є пакт, укладений Ганді з віце-королем Індії Ірвіном 5 березня 1931 року. Власне, це був компроміс між status quo Ірвіна та «повною незалежністю» Ганді. Слово «незалежність» не згадувалося в пакті, «статус домініону» теж. І все ж це був крок уперед, хоч «жодна із сторін не святкувала перемоги», бо саме поняття «пакт», на думку Ганді, символізувало можливість на рівних підставах вести переговори між гнобителем і гнобленим. Борися проти справи, а не проти особи, яка за нею стоїть. «Ненавидіти британську систему управління, а не самих британців», — неодноразово закликав Ганді своїх учнів. Не використовуй слабкостей супротивника. І під час Першої, і під час Другої світових війн, коли Британія опинялася у скруті, Ганді категорично заперечував проти того, щоб «завдавати їй удару в спину». Не використовуй важке становище свого супротивника, якщо воно спричинене не самим конфліктом з тобою чи кампанією, а дай йому відчути, що тиск, який чиниться на нього, є результатом ним самим завданої несправедливості. Не торгуйся. Під час дуже важливих переговорів 1920 року, які Ганді вів з метою об’єднання індуїстів і мусульман, мусульмани запропонували: вони не різатимуть корів (тварин, священних для індуїстів), а індуїсти натомість підтримають їхній рух за халіфат. Ганді відмовився пов’язувати цих два питання. Він заявив, що індуїсти підтримають вимоги щодо халіфату без будь-якої компенсації, позаяк ті вимоги справедливі. Не узалежнюйся від допомоги іззовні. «Якщо народ не є готовий на самопожертву заради високої мети, жодна допомога іззовні не допоможе йому вибороти власну свободу». Будь готовий до самопожертви. «Будь готовий вкласти всі свої фізичні й духовні сили в боротьбу за справу, в яку ти віриш, і, якщо це буде необхідно, пожертвувати власним життям заради справи й заради людей, а не заради самої жертви». Вживайся у світогляд супротивника. Ганді вимагає такої ідентифікації із супротивником, щоб бути в стані побачити ситуацію його очима і пояснити її так, як він сам її пояснює. Однак це не означає, що політичні дебати зводяться до засвоєння аргументів супротивника. Треба намагатися переконати супротивника у помилковості його суджень, але в такий спосіб, щоб він сам збагнув і визнав свою помилку. Не приховуй своїх планів. «Із жодної таємної організації, якою великою вона б не була, не може вийти нічого доброго. Утаювання має на меті зведення захисної стіни навколо чогось. Ахімса відкидає такий захист». Визнавай свої помилки. Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ганді відмінив кампанію сатьяграхи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства. «Було величезною помилкою закликати до ненасильницького повстання народ, який ще не дозрів до розуміння ненасильства». Не вдавайся до саботажу. Ганді виступав проти нищення будь-якого урядового майна чи об’єктів інфраструктури на знак протесту: «Знищення мостів, скажімо, з допомогою динаміту, не призведе до ліквідації зла, а спровокує ще більше зло». Віддай перевагу насильству перед боягузтвом. Під час однієї з акцій не-співпраці чоловіки — жителі кількох сіл — утекли від каральної експедиції, покинувши напризволяще свої домівки, жінок та дітей. «Я дорікав їм за боягузтво, а вони безсоромно прикривалися ненасильством. Ненасильство вимагає великої мужності. Боягузтво цілком несумісне з ненасильством. Я хочу, щоб і індуси, і мусульмани плекали в собі мужність і були готовими вмерти, не вбиваючи. Якщо ж у них немає такої мужності, хай ліпше розвивають мистецтво вбивати і бути вбитими, ніж тікають від небезпеки, мов боягузи. У цьому разі насильство краще, ніж утеча». Грунтуючись на цих нормах, Ганді розробив цілу низку форм сатьяграхи, які умовно можна поділити на «м’які», радикальні та екстремальні. До м’яких форм належать переговори, арбітраж, агітація, демонстрація та ультиматум.Для сатьяграхі важливо почати боротьбу з переговорів, бо цим самим він дає усвідомити супротивнику, що готовий до взаєморозуміння. Якщо не вдасться залагодити конфлікт за допомогою переговорів, супротивнику слід запропонувати арбітраж — третейський суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов’язуються виконати. Цією третьою стороною може стати інша нація, суспільна інституція, індивід чи група. Якщо не дали бажаних наслідків перші дві форми, починається агітація та вуличні демонстрації, які врешті закінчуються ультиматумом: «Виконайте наші мінімальні умови, або ми будемо змушені вдатися до жорсткіших методів сатьяграхи». Ультиматум є не погрозою, а повідомленням про плани та наміри сатьяграхі. До радикальних форм Ганді зараховував гарталь, страйк і загальний страйк, пікетування, дхарну і гізрат. Гарталь — припинення роботи на короткий термін, на один день чи кілька годин. У гарталь найчастіше вносять елементи свята, він має об’єднати групу сатьяграхі, привернути увагу супротивника, а також нейтральних спостерігачів. Страйк, загальний страйк та пікетування — більш-менш традиційні. Ганді звертав увагу на неприпустимість насильства. Тому бажано, щоб рішення про страйк на кожному підприємстві приймалося одноголосно, а під час пікетування штрейкбрехерам не погрожували, не ображали їх, а намагалися переконати, навернути. Економічний бойкот — наприклад, довгострокова відмова від придбання британських товарів у Індії. Соціальний бойкот полягає у відмові супротивнику в особистому спілкуванні, допомозі, за винятком тих випадків, коли його життю загрожує небезпека. Дхарна — дуже давня специфічно індійська форма протесту. Вона полягає в тому, що один або кілька протестувальників сідають навпочіпки на вулиці і відмовляються підвестися доти, доки не буде задоволено їхні вимоги. Гізрат полягає в масовій еміграції з регіону, де супротивник має найбільшу владу — на певний час, доки супротивник не згодиться піти на поступки. До екстремальних форм сатьяграхи Ганді відносив голодування, відмову від сплати податків, не-співпрацю, громадянську непокору і паралельне врядування. Сам Ганді часто вдавався до голодування. Голодуючий відмовляється від їжі, а якщо супротивник не погодиться піти йому назустріч, сатьяграхі голодує до смерті. Щоразу, коли Ганді голодував, британська колоніальна адміністрація була змушена повністю чи частково задовольнити його вимоги. Цікаво, що під час голодування 1943 року життя Ганді опосередковано врятував Сталін. На Тегеранській конференції Сталін поцікавився в Черчілля причинами його поганого настрою. Той повідомив, що Ганді голодує у в’язниці вже тривалий час, і лікарі очікують, що він з дня на день може померти. А це викличе непередбачувані наслідки в Індії. Тоді Сталін порадив Черчіллю підмішувати до пиття в’язня глюкозу. Ганді про це, звичайно, не знав, але витримав ще понад 10 днів голодування, доки англійці не пішли на поступки. Не-співпраця, за Ганді, полягає у відмові від почесних титулів та орденів, урядової платні, у бойкоті урядових судів, коли позивачі та відповідачі вдаються до третейського суду, бойкоті державних шкіл та вищих навчальних закладів, законодавчих зборів, тобто відмові голосувати та висувати свої кандидатури на виборах, відмові працювати в міністерствах та департаментах, бойкоті армії та поліції, всіх англійських банків, страхових товариств тощо. Різниця між громадянською непокорою та не-співпрацею полягає в тому, що непокора, на відміну від згаданої форми, передбачає демонстративне порушення законів. Найяскравіший приклад — Соляний марш до моря 1930 року, коли Ганді і сотні тисяч його послідовників публічно порушили закон про державну монополію на продаж солі. І, нарешті, останньою формою опору є створення паралельних органів урядування — альтернативних державним. Три десятиріччя, проведені Ганді на батьківщині після повернення з Південної Африки, — це суцільна історія різних форм сатьяграхи. У цій боротьбі були «припливи» і «відпливи», але авторитет Ганді, кількість його прибічників невпинно зростали. Зрештою, в середині 40-х років минулого століття британці зрозуміли, що їм таки доведеться надати Індії незалежність. Це означало, по суті, крах не лише найбільшої в історії людства імперії — Британської, але й усієї колоніальної системи. Тріумф та катастрофаУ серпні 1942 року, коли виникла реальна загроза окупації Індії японськими мілітаристами, очолюваний Ганді Індійський національний конгрес ухвалив резолюцію, яка дістала назву «Геть з Індії!» — Ганді вимагав негайного надання незалежності як необхідної умови захисту Індії від японської агресії. Британці кинули Махатму і тисячі його послідовників до в’язниць. Проте вже 15 березня 1946 року британський прем’єр-лейборист Еттлі був змушений заявити, що Індія дістане статус домініону — аналогічний статусові Канади, Південної Африки, Австралії. Останньою надією британців хоча б частково зберегти свої позиції в Індії стала ставка на протистояння індуїстів та мусульман. Мусульмани завоювали Індію за кілька століть перед британцями і становили більшість панівних класів цієї країни. Протягом двох віків британського панування мусульманська громада (приблизно п’ята частина населення Індії) частково зберігала своє привілейоване становище порівняно з рештою місцевого населення. Головна їхня партія — Мусульманська ліга — виступала за збереження панівних позицій своїх одновірців, а у разі неможливості цього — за виділення районів Індії з переважно мусульманським населенням в окрему державу — Пакистан. Британці робили все, аби не допустити єдності двох основних релігійних громад країни. 16 серпня 1946 року в Калькутті, а згодом по всій Індії почалася кривава індуїстсько-мусульманська різанина. Ганді докладав усіх зусиль, щоб зберегти єдність країни, яка стояла на порозі незалежності, а головне, припинити братовбивчу різанину. 77-річний Махатма метався між містами та провінціями, де щоразу виникали спалахи міжконфесійного насильства. Він ішов до індуїстів і до мусульман. І там, де він з’являвся, різанина вщухала. Проте одна людина не могла охопити всю величезну Індію. У міжконфесійних сутичках загинуло не менш ніж 700 тисяч людей, понад шість мільйонів мусульман і 4,5 мільйона індуїстів змушені були покинути рідні місця, де більшість становили представники іншої конфесії. Індію таки було поділено на два домініони — Індійський Союз та Пакистан, до складу якого ввійшла також нинішня Бангладеш. 15 серпня 1947 року на площі перед Червоним фортом у Нью-Делі учень і послідовник Ганді Джавахарлал Неру урочисто підняв прапор Індії — країна стала незалежною. Але чому Неру, а не Ганді? Махатма, буквально вбитий крахом своїх ідеалів і не бажаючи брати участь у святкуванні здобутої такою страшною ціною незалежності, демонстративно покинув столицю. «Я змушений визнати банкрутство своє, але не принципу ненасильства, — підбив він підсумки своєї політичної кар’єри. — Ненасильство, яке практикувалося протягом 30 останніх років, було ненасильством слабких. Індія не має досвіду ненасильства сильних». На початку 1948 року на околицях Делі згромадилося 400 тисяч пенджабських біженців-індуїстів. Позбавлені домівок біженці почали погроми мусульман у самій столиці. І щодня Ганді виходив до людей, пристрасно закликаючи до любові і братерства між індуїстами та мусульманами. 12 січня 1948 року він оголошує шістнадцяте у своєму житті голодування «до смерті» — з вимогою припинити погроми. 18 січня представники індуїстської та мусульманської громад присягаються в присутності Махатми покласти край протистоянню. І різанина справді припинилася! Але релігійні фанатики з обох боків не заспокоїлися. 30 січня 1948 року Ганді, як звичайно, вийшов з дому до народу, що зібрався послухати його. Раптом з натовпу вирвалася людина, впритул наблизилася до Махатми і тричі вистрелила. Як з’ясувалося згодом, це був індуїстський екстреміст Годсе. На білому одязі Махатми розпливалися червоні плями. Ганді впав, усе ще тримаючи піднесеною праву руку, якою благословляв людей, і встиг лише радісно (як стверджують усі свідки) промовити: «Рам! Рам!» (Боже! Боже!). І помер. Замість епілогу Людині європейської культури надзвичайно важко зрозуміти, осягнути, а ще важче прийняти як цілість систему релігійних, етичних, філософських та політичних поглядів Ганді. У чомусь вони видаються незбагненно мудрими, а в чомусь — по-дитячому наївними. Проте Ганді довів і, на відміну від дуже багатьох моральних авторитетів і пророків ХХ століття, довів на практиці, що політична боротьба, яка базується на засадах чесності та самопожертви, у принципі можлива. Що твердження «Політика — це завжди брудна справа» не є аксіомою.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (24.03.2016)
Просмотров: 972 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: