РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Історія українського костюму - Інше - Реферати - Каталог статей

1.1. Історія українського костюму. Археологічні розкопки, описи давніх грецьких та мусульманських письменників, ранні слов’янські літописні сказання свідчать про те, що задовго до утворення держави, відомої як Київська Русь, на теренах Південно-Східної Європи мешкали праслов’янські та слов’янські племена, певним чином економічна і культурно розвинені. З найдавніших часів тут проходив великий шлях пересування різних народів з Азії на Захід. Скіфи, сармати, гуни, готи та інші племена побували на цих територіях, поки не осіли по всій Західній Європі. Здавна сюди приїздили купці з великих азіатських царств – Персії, Індії, а також фінікійці, греки. Фінікійці ще задовго до нової ери приїздили торгувати аж до Дніпра й утворювали там свої оселі. Два з половиною тисячоліття тому по низині Дніпра та в Криму греки заснували свої колонії: Ольвію, Херсонес, Пантікапей, та інші, які завдяки швидкому збагаченню грецьких купців перетворилися на квітучі місця. Народи Північного Причорномор’я підтримували зв’язки і з Китаєм, Іраном, Єгиптом, звідки привозили шовкові тканини, прикраси тощо. Давні зв’язки з греками, безумовно, підсилювали цей процес, і ці зв’язки були б значно відчутнішими, якби не безперервний натиск диких орд зі сходу. Зокрема, з греками йшов жвавий обмін товарами: слов’яни відправляли в Грецію шкури, мед, віск, а звідти отримували паволоки – дорогі тканини та одяг, які були загальноприйнятою ознакою багатства й заможності. [Николаєва ?????? 28]. Значні здобутки раннього періоду культури слов’янських племен яскраво розкрилися у зарубинецькій (ІІІст.до н.е. – Іст.н.е), черняхівській (ІІ-Vст.н.е.) та інших культурах, які стали основою поглиблення взаємозв’язків із Візантією, західноєвропейськими країнами. Розвиненими державами Сходу, що згодом сприяло піднесенню культури Київської Русі. За матеріалами українського традиційного вбрання можна стверджувати, що саме тими територіями, де у пізніші часи збереглися жіночий поясний одяг з одного або декількох шматків саморобної тканини, своєрідна техніка його ткання та орнаментально-колористичного вирішення, тунікоподібні сорочки, складні жорсткі форми жіночих головних уборів – очіпків, майстерні способи драпірування та пов’язування жіночих рушникоподібних головних уборів – наміток тощо (Наддніпрянщина, Наддністровщина, південь Поділля), проходила межа, по якій на рубежі двох ер відбувалися взаємопроникнення античної та давньослов’янської культур, етнокультурні контакти наших пращурів із цивілізаціями Давнього Світу. Побутування в Україні широких чоловічих штанів із низькою ???????, способів підстригання волосся і ??????? чоловічих поясів і способів їх пов’язування, жіночого халатоподібного простібаного осінньо-весняного одягу, деякі мотиви орнаментики, нарешті, назви певних елементів одягу – все це свідчить про давні і тривалі етнокультурні зв’язки з азіатськими кочовими племенами. Основною частиною чоловічого одягу була сорочка двох типів – довга та коротка. Вони виготовлялись з грубого вовняного або лляного полотна, з коміром і рукавами [Матейко ????? 21]. Сорочки були тунікоподібного крою з довгими рукавами і розрізом посередині грудей. Найдавнішим матеріалом для виготовлення одягу були шкіри тварин, хутро, вовна, ?????? волокно, з якого виробляли тканини, меншою мірою для цієї мети використовували стебла рослин, деревину та кору дерев. Відомі різні види верхнього одягу слов’ян, виготовленого з грубих матеріалів: довгополого (у заможних опущеного хутром), із стоячим коміром та поясом. Жіночий одяг складався з довгої нижньої сорочки з лляного полотна та запаски. Крій сорочки нам невідомий, але правдоподібно, що це був шматок тканини, зшитий збоку, без рукавів, на плечах підтримуваний однією або двома шлейками. Верхній жіночий одяг подібний до чоловічого. Взування селяни і личаки (??????, лапті), а також черевики із шматка шкіри, краї якої згинали і стягували ликом, мотузкою або ремінцем. Чоботи мали лише заможні верстви населення. Невід’ємною складовою частиною взуття були конопляні перев’язі або ремені й короткі до колін панчохи (кочитця). Чоловіки носили різноманітні шапки з хутровою опушкою, високі й низькі. Відомі також плетені капелюхи і шапки, що їх виготовляли монахи Києво-Печерської лаври, -клобуки, чоловіки, за деякими винятками, носили довге волосся (коротко підстрижене волосся було ознакою рабства). Південна Русь підтримувала торговельні зв’язки з Північним Причорномор’ям, Візантією, арабським Сходом, а також Південно-Східними сусідами – степовики кочовими та осілими племенами, а згодом налагодила контакти і з західноєвропейськими країнами. На Русь імпортувалися різні види тканин – шовкові, суконні, оксамитові. Шовкові дорогоцінні тканини ручного виробу різноманітних кольорів мали загальну назву паволоки і поділялися на парчу, пурпур, порфир, черевлему, або багр. У письмових джерелах часто згадуються яскраві дорогоцінні тканини – анашип, алтабас, ворс яких робився із срібла або золота. Вираз “на вагу золота” відносно старовинних оксамитів і алтабасів мав буквальний зміст – так дорого цінувалися матеріали (шовк і дорогоцінні метали), з яких її ткали. Ці важкі не????чі тканини надходили і Ірану, Туреччини, Франції, Італії та вживалися тільки для потреб князівського двору й вищого духовенства. Із Західної Європи руські князі завозили також фризькі й фламандські сукна. З арабського Сходу, крім тканин, надходило намисто з кольорового, позолоченого або посрібленого скла тощо [Вишневськая И.И. стор.31]. Хоча слід зазначити, що в економіці Південної Русі імпорт у цілому відігравав другорядну роль і був пов’язаний в основному з предметами розкоші. Про накопичення чималих скарбів заможними верствами населення Київської русі розповідають як численні клади дорогоцінностей та монет, так і поховання, в яких збереглися атрибути влади чи високого стану, - гривня (нашийні обручі), поясні набори, персні, дорогоцінна збруя, котли, намиста, діадеми, опріччя (дробниці), хрести. Виконувалися вони різноманітною технікою: перегород частої сталі, зерні, скані, черні, інкрустації, золочення [Рыбаков Б.А. ст.118-139]. Вчителями ювелірної справи на Русі були переважно греки. Але руські майстри швидко й досконало оволоділи складною технікою обробки благородних металів і робили речі, що не поступалися імпортним. Поєднання всіх перелічених прийомів дало змогу місцевим ремісникам створити велику кількість видів і форм прикрас. Терміни ХІ-ХІІІст., які дійшли до нас, свідчать про різноманітність давньоруського “узороччя”: вінець, очолля, чоло, ожерели, гривня, намисто, лучниця, цата (опріччя), запона, сусту????, усеряг, перстень, тразни?? (підвіски) та ін. [Арциховсь- кий А.В. ст.262]. Прикраси декорувалися реалістичним орнаментом у вигляді голови коня, птахів, змій чи геометричним малюнком. У давньоруському орнаменті присутня різноманітна язичницька символіка: сонце, засіяне або зоране поле, хміль, “дерево життя”, турячі роги, зображення Дажбога, Богині Весни, Медузи Горгони, гри толів???. Пізніше язичницькі елементи поєднувались з християнськими – хрестом, мотивами вознесіння тощо.[Рыбаков. Язич Д.Р. ст.570-656]. Чоловічий одяг селянства Київської Русі складався з сорочки довжиною до колін, одягненої навипуск і підперезаної шкіряним або в’язаним поясом, а також кеширових????? штанів (гачів, портів). На поясі кріпили різні необхідні предмети (кресало, гребінь, невеликий ніж). На голову одягали велику шапку (клобук), на ноги – плетені з лика або стягнуті зі шкіри личниці, постоли та онучі. В холодну пору напинали суконну свиту, а взимку – хутряний кожух. Давньоруський костюм представників різних станів був близьким за кроєм, але відрізнявся числом предметів, а також якістю використаних тканин та інших матеріалів. Костюм давньоруських жінок був самобутнім і різнобарвним – справжнім витвором мистецтва. Виготовлення одягу, прядіння і ткацтво, шиття та вишивка були повсякденним заняттям усіх жінок – багатих і бідних. Одяг заміжньої сільської жінки, а також дівчини складався з довгої вишитої сорочки (сороциці), поясного одягу у вигляді одного або двох незшитих, а пізніше частково зшитих шматків орнаментованої або клітчастої вовняної тканини (дві запаски, плахта, паньова). На голові у дівчини був вінець (корун????, вінок), а у заміжньої жінки – рушникоподібний убір, який накидався на багато прикрашений твердий, виконаний з дорогої тканини корун (уирку????), що міцно тримав волосся. Прикраси (зйомці та нашивні), елементи орнаменту, колір в одязі спершу виконували не стільки естетичну, скільки магічну роль. Відповідно до цього пояснюється їхнє розміщення. Так, є гіпотеза, що орнамент наші предки розташовували на одязі так, де відкривається доступ до тіла, - на горловий, по низу рукава, на подолі на ??????. Розташування вишивки на плечовій вставці та передпліччі української сорочки дослідники іноді пов’язують з еволюцією цього типу одягу, а саме з тим періодом, коли на нижню сорочку з довгим рукавом надягалася друга – без рукавів – або накидався плащ з орнаментованими краями [Николаєва ст. 33]. Уже в Х-ХІ ст. в жіночому одязі існував поділ на нижній (натільний) і верхній. Нижньою була довга полотняна сорочка з рукавами. Які набагато перебільшували довжину руки. На зап’ястях вони підтримувалися браслетами – наругами. На таку сорочку вдягали або коротку за неї одежу – ризу, або ж декілька суконь, прямого чи розширеного крою. Кількістю залежала від сезону і заможності людини. Особливо виразними були жіночі та дівочі головні убори – обов’язкова складова костюма. Різноманітної форми, прикрамлені дорогоцінним камінням, вишивкою підвісками, повиті довгим шматком білої тканини (убрусом, наміткою), ці високохудожні вироби не тільки композиційно довершували костюм, а й виступали показником соціального стану жінки, виконували захисну, обрядову функції, відповідали існуючим морально-етичним нормам. Одяг знатних городян – князів, бояр, феодалів, багатих купців тощо – складався з великої кількості предметів і виконувався з дорогих тканин як місцевого виробництва, так і привезених із країн Західної Європи та Сходу. Сорочку й гачі із лляного полотна носили як натільну білизну. Убрання вельможних городянок, яке надягалося на сорочку, шилося зі східних ????тих шовків (паволок) або цупкої ворсистої тканини з золою або срібною ниткою, схожої на оксамит. [там же ст.35]. Верхнім одягом служила свита прямо???? крою, з клинами по боках, з довгими вузькими рукавами, опоясана широким поясом, зимою підбита хутром. Іноземні впливи мало позначалися на розвитку народного одягу, одяг українських феодалів хоча й складався з окремих елементів народного вбрання, але зазнав іноземних впливів. Так, він став більш складним і різнорідним, збільшилась кількість його частин. В цей час з’являються розстібні форми одягу, з розрізом у талії. Хоча найбільш поширеними залишались довгі прямот??? форми [Матейко ст. 32]. Різноманітними були зйомні прикраси – підвіски, сережки, ??????, браслети, але з плином часу і розвитком ремесел їхні локальні особливості поступово стираються [Ніколаєва ст.34]. Характерна прикраса – перстені впліталися в волосся, звисали спереду і позаду вух до самих плечей (зау?????). Жіночі та особливо чоловічі пояси робили також із шовку, затканого золотом і сріблом, із оксамиту або шкіри з кованими металевими бляшками. Прикрашені перлами, сердоліком пояси, як і опріччя та головні убори, залишали у спадщину дітям. Одяг знатних східнослов’янських жінок був багатокольоровим, у ньому поєднувались яскраві, свіжі, соковиті барви. Зелений, блакитний, червоний, синій, коричневий кольори ?????валися золотим і срібним шитвом. Найулюбленішим кольором був червоний (“червлены и багряны одеяния”). Його перевага пояснюється тим, що, по-перше, це був колір-оберіг, а по-друге, використовувалися численні натуральні барвники. Парадний костюм феодала складався з довгої сорочки, свитки-каптана (жупана), корзна, чобіт, напівсферичної шапки, обшитої хутром. Корзно і свиту шили з привізних візантійських тканин. Під ?????цем носили довгий одяг, що застібався вище пояса петлями, мав круглий або квадратний виріз біля шиї, обшитий золотом і дорогоцінним камінням у вигляді кайми. На виготовлення вбрання заможного купця або феодала часто-густо йшла майже третина усього майна. В зимовий час населення Київської Русі носило хутряний одяг: більш заможні – з дорогого хутра (горностая, соболя, лисиці, бобра тощо), бідніші – дешевого. Жінки середнього достатку носили шуби з білки. Шуби були прийнято носити хутром усередниу, спочатку не покриваючи їх тканиною з часом такий одяг став вважатися грубим і зберігся тільки і побуті селян. Шуби ж знатних дам почали покривати оксамитом із золотим шиттям Венеціанською каймою (шовком). Шуби носили бережно і передавали в спадщину. В погану погоду накидали на плечі суконний старовинний плащ без рукавів – опанчу????. На відміну від селянок городянки і представниці панівних станів були “усі в чоботях”, із різнокольорової м’якої шкіри. Шкіряне взуття вигнали із шкур коней, великої та малої рогатої худоби. Черевики, сап’янці, на півчобітки, чоботи в Х-ХІІІ ст. кроїли на невисокому підборі та нежорсткій підошві. Чоботи в різних регіонах були тупоносими або гостроносими. Показником добробуту було вишивання чобіт кольоровими нитками, річковими перлами. Ареал етнічної основи українського костюма в цілому збігається з ядром Київщиною, Сіверщиною, полісся, поділлям і Галичиною; національні ж його риси стали складатися в XIV-XVст. головним чином у селянському козацькому середовищі. [Николаєва ст.37-38]. Святковий одяг багатих козаків за кроєм мало чим відрізнявся від одягу феодалів, буденний був близький до селянського. Бідне козацтво і в будень, і в свято носило звичайне селянське вбрання. Буденний одяг рядових козаків виготовлявся з грубих тканин і складався із сорочки, шаровар, каптана, жупана, черкески, шапки. Сорочки шилися з доморобного полотна, шаровари – з китайчаної тканини. Каптани – з відрізною спинкою із зборками – підпоясувались широким поясом. З ремінцями для пістонів і люльки. Поверх каптана одягався жупан, під жупан – черкаска. Жупани були суконні, переважно малинового кольору, широкі в плечах, приталені, з вузькими рукавами з розрізом. Зимою рядові козаки одягали довгі кожухи з великим смужковим ????? коміром, смужкові????? шапки із суконним верхом, сап’янці????? чоботи. Козацька старшина мала, в основному, такі ж самі складові частини одягу, але із значно дорожчих і яскравіших тканин, з більшою кількістю прикрас. Особлива увага приділялась каптанам, які поділялися на “холодні” і “теплі”. Останні під????? або обкладали різними тканинами інших кольорів. Прості козаки виготовляли каптани з сукна, козацька старшина – з шовку, найчастіше з ???????, обяру?????, атласу, алтабасу, оксамиту, ізорбафу. Щодо кольорів, то найпоширенішими були відтінки червоного, зелений, жовтий. [Д. Єварницький ст.249-276]. Каптани старшини багато прикрашали кольоровими шнурами або позументами????, спереду нашивали гаплики і ґудзики (мідні, дерев’яні, срібні, золоті та з самоцвітів) різних розмірів і в різній кількості, але лише до пояса. Заможна старшина мала на зиму шуби із лиса, вовка, рисі тощо. Дорогі хутра покривали коштовними тканинами – оксамитом, обяром, тафтою??? й сукном, дешевші – бавовняними. Шуби, як і каптани, прикрашали срібним і шовковим шнурком, хвостами із соболів, куниць та іншим хутром. На взуття ішов червоний та жовтий сап’ян, на головні убори – хутра й тканини. Доповненням до одягу були рукавиці із шкіри або тканини, гаптовані злотом і сріблом. Жіночий одяг дружин рядових козаків був подібний до селянського, складався із сорочки, спідниці (саяна?????), нагрудника (шнуровки), каптана, шуби, головного убору, прикрас, взуття. Натомість жіноцтво старшини носили шовкові, гаптовані сріблом та золотом сорочки. Спідниці виготовляли з коштовних тканин (штофу, парчі, ???????, обяру, гродатру тощо), залежно від достатку підкладали полотном, кіндяком або сукном, оздоблювали ?????зунентом та мереживом. З тих самих тканин, з яких виготовляли поясний одяг, шили й верхній – кунтуші, що відрізнялися від чоловічих переважно багатими та численними прикрасами. Старші жінки носили шапочки темних кольорів, іноді з хутром, молоді – кораблики-шапочки з чорного оксамиту з напусками та двома ріжками, спереду і ззаду [Матейка ст.38]. Особлива цінність чоловічого вбрання полягала у нашивках, зап’ястях, мереживі, ґудзиках. Нашивки робили завжди з матерії, різко відмінної від лицьового боку всього одягу: наприклад, на зеленому сукні нашивки були червоні. Під колір нашивок підбирали зав’язки й китиці (варворки). Нашивки та зап’ясті у багатих зани??????? перлами, коштовним камінням, покривалися золотими ґудзиками, у бідних ґудзики були з шовку або по????. Мереживо залежно від своєї форми мало різні назви: кільчасте, колінчасте, решітчасте, плетене, петель часте тощо. Ґудзики іноді робили з перлин. Золоті та срібні ґудзики мали свої назви або за способом виконання (канфе?????, сканні???, франовиті??) або за формою (грушоподібні, гостроконечні, прорізні, клинчасті, половинчасті, жолобчасті). Траплялося, замість металевих ґудзиків пришивали плетені з ????? або кришталеві. Бідняки носили олов’яні ґудзики таких самих форм, що й багаті; часом вони ма???? розміру яйця. Число їх було найчастіше одинадцять чи дванадцять, іноді чотирнадцять-п’ятнадцять. [Ніколаєва ст.46]. Пояси носили обов’язково: ходити без пояса вважалося за непристойне. Окрім опояски на сорочці, носили широкі пояси (кушака) з верхнім одягом і хизувалися ними не менше, ніж нашивками і ґудзиками. У небагатих людей пояси були дорогильні??? і тафтяні; у багатіїв вони робилися з дорогих матерій та прикрашалися коштовностями. Чоловічі сорочки робилися широкі й короткі (ледве сягали ????). Вони заправлялися або опускалися зверху спіднього плаття і підперізувалися вузьким паском – опояскою. По подолі та по краях рукавів сорочки вишивали, обле???? тасьмою, розшитою золотом та шовком. Відомі у комплексах жіночого одягу саяни й бестроги. Саяни – спідниці, виготовлені з такої ж тканини, що й кунтуші - ?????? із золотими і срібними квітками або з кольорової камки. Внизу саяни ?????? мереживом, підбивалися кумачем. Приналежністю саяна був бестрог – кірсат без рукавів. Інколи його пришивали до саяна. Бестрог виготовляли з цінних і блискучих тканин – обяру, канки, оксамиту, звичайно без підкладки, прикрашали мереживом і галуном. Дуже різноманітним був верхній одяг заможних жінок – кунтуші, жупами, свитки, каптани тощо. Як головні убори жінок відомі вовняні або оксамитові хустки. Якщо раніші історичні періоди пов’язані з закладенням основ етнічного костюма українців, то в добу гетьманщини формується костюм національний, тобто такий, що виступав символом спочатку козацтва, а потім і всього українства. Найбільш повні дані про костюм запорізьких козаків міститься у працях відомих українських істориків Д. Яворницького, В. Голобуцького, О. Апанович та ін. Ґрунтуючись на них, можна скласти ясне уявлення не лише про вбрання козаків рівних соціальних прошарків, а й про джерела та причини його формування. За свідченням сучасників, одяг запорожців не був одноманітним. Повсякденний, похідний одяг вирізнявся простотою, що проявилось у самій його назві - ?????? одяг. Парадне вбрання було дуже розкішне і ошатне, нерідко складалося з трофеїв, добутих під час походів. У дорожніх нотатках німецького поета Еріха Лисоти, знаходимо згадку про такі елементи одежі запорожців, як татарський Кобеняк і мантій. Інший перелічує, зокрема сорочки, шаровари, шапки й каптани з товстого сукна, що складало повсякденний козацький одяг. Трохи пізніші свідки писали про запорожців: “Жупани у них були сині і робили із дорогого сукна, які ніколи не линяли; вилоги на рукавах “заковра???” – іншого кольору: червоні або зелені, пояс червоний, а шаровари сині китайчаті на очкурі. Жупан застібався до самого верху на густо розташовані гаплики; комір був тоненький, в два пальці, а на комірі два крючки і дві бабки. Пояс теж міг бути різних кольорів, але перевагу віддавали червоному. [Ніколаєва ст. 47-49]. Крім того, документи, що збереглися, згадують серед запорізького одягу ще й широкі суконні киреї та короткі юбки на зразок турецьких курток. На старовинних малюнках казки зображені також у коротких куртках із шкіри – шкірянках. Одяг, очевидно, був однією з найважливіших складових частин майна кожного міщанина. Якщо міщанський одяг не відрізнявся великою різновидністю крою, то в колориті він був досить різноманітний. Багата і середньо заможне міщанство наслідувала в усьому шляхту. Водночас одяг заможної частини українського міщанства був дуже подібний до одягу міщан Польщі, а подекуди й інших країн Середньої Європи – Чехії, Угорщини, Німеччини. [Матейко ст. 43]. 2.3. Вишивка та оздоблення в різних регіонах. Вишивка – один з найбільш поширених видів народного мистецтва Гуцульщини. Численні історичні літературні, фольклорні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення. Гуцульська вишивка розвивалась у загальному руслі розвитку вишивального мистецтва українського народу на базі давньоруського мистецтва. Конкретні соціально-економічні умови сприяли формуванню народної вишивки Гуцульщини як специфічного локальноохудожнього явища в загальній мистецькій культурі українського народу. Впродовж віків народними майстрами викристалізувалась частка художня система, в якій гармонійну єдність творять такі взаємнообумовлені фактори, як матеріал, техніка, орнамент композиція, колорит. На Гуцульщині вишивкою прикрашали одяг, стало визначені частини його компонентів. Це жіночі, чоловічі, дитячі сорочки: головні убори – перемітки???? – хустини; нагрудний одяг – кептарі, сердаки, байбараки, манти, гуглі, кожухи; поясний – пасини, гачі; капчурі, капці, онучі та ін. Властивості тканин, льняних, вовняних, сукна, шкіри, використаних для пошиття одягу, зумовлювали характер, структуру матеріалів, якими виконувались вишивка. Основні матеріали вишивання – ручно прядені льняні, вовняні нитки, заполоч, вовняні зсукані нитки – “кц???и”, зсукані сплетені шнури, шовкові металеві, срібні, золоті нитки, муліне, бісер, лелітки, сап’янові стрічки, ґудзики, корали, головки металевих цвяхів – “бобрики”. Поступово відбувалась еволюція вишивальних матеріалів. На зміну ручно пряденим приходили фабричні нитки. Гуцульська вишивка виділяється багатством технічного виконання. В. Шухевич дослідив 12 технік гуцульської вишивки [Шухевич ст. 158-159]. Відповідно до призначення одягові вироби вишивали низинкою двох видів, стенівкою, плетенкою, обміткою, кіскою, швом “поперед голки” – “ключки”, штапівкою – “решіткою” насилуванням – “соснівкою”, хрестиком, двосторонньою стебнівкою – “шнурок плетений, лефенкою – “циркою”. Крім описаних, були поширені таі техніки, як гладь коса, точна, поверхневий кучерявий шов – поверхневий верхоплут, бігунець, зерновий вивід, виколювання, мережка, змережування, ретязь тощо. Найпоширеніша техніка вишивання – низинка. Саме в Гуцульщині вона зазнали найбільшого розвитку і досягла високого рівня художньо-технічної майстерності. Вишивка низинкою виходить густою, тугою, закриваючи щільно біля стібка все поле полотна. Контури мотивів виконуються чорною ниткою, а сам узор і фон – кольоровими. Гуцульське вишивання становить локальне художнє явище. [Гоберман с.38]. Вишивка низзю на Гуцульщині домінуюча масово поширена. Нею виконуються складні орнаментальні композиції на частинах одягу. Для їх обрання застосовують інші техніки вишивання – стебень, кіска, кладення, обмітка тощо. Комбіноване поєднання різних технік вишивання характерне для всіх районів Гуцульщини. Різним копонентом одягу відповідала своя специфіка технічного виконання. Так, низзю, хрестиком, циркою вишивали уставки жіночих, чоловічих сорочок, перемітки, хустини – стебнівкою, сердаки, кожухи, онучі – кіскою. Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент, який включає прості мотиви і складні фігурні елементи, мотиви, комплекси. В основі найбільш складних геометричних фігур – ромб, півромб, по-різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках. Основні з них – ромби з прямими виступаючими сторонами, ромби з виступаючими сторонами назовні, загнуті під прямим кутом; ромби – з рядами виступаючих зубчиків; ромби з перехресними сторонами; ромби з виступаючими сторонами всередину, до їх центру; поширені й ромби з усіченими сторонами. Ромбічний орнамент – домінуючий в гуцульській вишивці. На зразках вишивок збережених у музейних збірках вишиті ромбові сітки, ромби, розміщені в ряд або з’єднані ромби, так звані “ромбові віночки”. Крім ромба поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, осьовидна фігура, хрести, зубці, кучері, меандр, плетінка та ін. Ці основні геометричні фігури створюють у різних поєднаннях переважно стрічкові композиції. В розробці орнаменту майстрині досягли великої віртуозності, створивши численні узори, прийоми і побудови. У гуцульській вишивці збереглися гранично геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Часто на спинах кептарів при бокових швах сердарів, на рукавах кожухів у складному обрамленні зображено одну людську постать [Матейко ст. 65] або вишиті в ряд антропоморфні мотиви [Гургула ст. 29-30]. В с. Розтоки на спинках кептарів, на рукавах кожухів поширене зображення двоярусної композиції мотивів дерева життя. Виділяються динамічністю зображення багатоногі птахи з піднятими розпушеними крилами, яких вишивали майстрині рядами на всій площині рукавів нижче уставок у селах Верб овець, Старий Косів. Прямий крій, прямокутні площини окремих компонентів одягу спричинили до поширення стрічкових, сітчастих і розеткових композицій. Горизонтальними стрічками – смугами розміщена вишивка по краях пере міток – “переміточні забори”; верхніх частинах рукавів – уставках, на манжетах – “дадах”, комірі, пазусі: по краях онучів, капчурів тощо. ???? сердаків вишивались в нагрудній частині вертикальними стрічками, а в кутку нижньої ????? сердака, кожуха, гулі вишивалась розеткова центрально-промениста композиції, часто складних форм, в яких окреслені дерево життя або антропоморфні фігури. Масово поширеною була стрічкова композиція. В різних за шириною стрічкових смагах рапорт складається з одного, двох або кількох мотивів. Вони розміщені строго симетрично згідно орнаментальної сітки, створеної з комплексу горизонтальних, вертикальних, скісних, прямих і кривих ліній, які обґрунтовують відповідні орнаментальні ритми. Різний темп орнаментального ритму створює ширина стрічки, провідні мотиви, характер їх вертикального чи горизонтального розміщення, густота введення інших орнаментальних елементів. Наступні легші стрічкові композиції вишивок розміщені на місцях зшивання окремих частин одягу: рукавах сердаків, кожухів, мант, низу холош????, по краях онуч, капчурів [Захарчук Чугай ст. 127]. Монументальністю звучання виділяються стрічкові дво-, трирядні композиції в переміточних узорах і рукавах жіночих та чоловічих сорочок. Суцільний сітчастий узор рідше зустрічається у вишивці. В ньому орнаментальні мотиви вписуються в прямокутнику або діагональну сітку. Напрям сітки і відстань між мотивами створюють різновидність сітчастих композицій. Вихідним мотивом (найбільш поширеним) сітчастого рапорту є квадрат з численними варіантами контурного обрамлення. Розетковий рапорт також поширений у вишивці хустин. Сердаків, мант, кожухів. У них від вертикальної і горизонтальної осей симетрії іде побудова окремих елементів, форм, подібних до геометризованих вазонних мотивів. Всі розглянуті види композицій розкривають складну систему гуцульської орнаментики, властивої тій чи іншій техніці виконання. Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки Гуцульщини. Поява рослинних мотивів довільної трактовки – рідкісне явище. Це вплив вишивки сусідніх народів. Загалом у гуцульській вишивці збереглася і постійно зазнавала розвитку давня геометрична основа [Захарчук Чужай ст.127]. Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної поезії геометрично-графічної лінії, гармоній форми і ритму. Хар???тран риса гуцульської вишивки ХІХ-ХХст. – поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання. У ній знайшли відображення всі кольори спектральної гами. Домінуючий червоний кольорі у різних нюансах звучання – від найбільш темних до інтенсивних оранжево-золотистих відтінків. У співвідношенні до його звучання введені жовтий, зелений, синій, чорний кольори. Кожний кольоровий стібок, елемент, мотив, їх ритм введені і так щоб отримати ефективний колористичний акцент композиції. В селах і присілках, які межують з Поділлям, Покуттям, Бойківщиною, зустрічаються одноколірні вишивки, чорні, червоні, білі. Вишивка ж центральної Гуцульщини – поліхромна, з певними акцентами. Так, у вишивці Верховинського району переважають лілово-фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Річки, Брус тур домує голубий і зелений кольори. Полікро???? відіграє провідну роль у декоративному звучанні гуцульської вишивки. Поряд із загальними, чітко викристалізованими принципами вишивка названих районів має свої провідні осередки з яскраво вираженими локальними особливостями. Вони виявлялися в матеріалі, техніці виконання, орнаментально-композиційному та колористичному рішенні. Виділяється вишивка найбільш відомих цент???? виду мистецтва особливо Верховини, Криворівні, Рахова, Косова, Брус турів, Космача, Яворова, Красної лі, Ясеня, Ворохти, Яремча. Поряд з домінуючою технікою вишивання низинки тут були поширені також хрестик, насилування, штапівка, шнурок, кучерявий шов. На початку ХХ ст. у вишивках Косівщини визначились два напрями вишивка тут відзначалась багатоколірністю, густотою заповнення площин. Ця особливість виразно виступає в декоруванні жіночих сорочок, особливо їх рукавів. Згідно розміщення вишивок на рукавах жіночі сорочки можна поділити на такі групи: сорочка, в яких вишити уставки, манжети і вся площина рукавів між ними. Вишивка уставок жіночих сорочок – важлива ділянка народної художньої творчості. Їм приділялась особлива увага. Вишивальниці Гуцульщини розробили чітку систему перетворення маленької частини рукавів у високого рівня мистецький твір. Уставки сорочок – це своєрідний символ краси гуцульської народної вишивки. Гідні подиву варіанти їх художньо-технічного трактування. Логічно продумане розміщення прямокутної площини уставки, переважно висотою до 15см., шириною до 35см., на самій видній верхній частині рукава. Уставки барвистими стрічками горизонтально перетинають вертикальну площину рукавів нижче плечей, виразно виділяючись в конструкції усієї площини сорочки. Найбільш поширений принцип побудови уставок по плану: центральна частина уставки, обрамляючи її стрічки – “червачки”, над якими вишиті орнаментальні зубчасті смуги – поверхниця. Узор центральної частини складається з рядів різноманітно окреслених і з’єднаних в ряд ромбів, трикутників, розет. Незважаючи на суцільне заповнення фону тканини вишивкою, уставки завжди мають виразну симетрично-геометричну композицію. Центральна частина обрамляється “поверхницею” з нижньої і верхньої сторони або тільки з верхньої. В поверхницях переважно вишиті півмотиви або зменшені мотиви. Поетичною мовою художнього рішення наділені трирядові або однорядкові стрічки – «снурки», «червачки», які відділяють центральні частини уставок від обрамляючи поверхниць. У них також переважно витриманий тридільний принцип. Посередині вишита домінуючим кольором уставки кіска, а обабіч скісною гладдю – стрічки. Ці стрічки називають «перекладені», бо в них перекладаються кольори ниток, використаних для вишивання центральної частини уставок. [Боднар ст. 55-57]. Крім описаних найтиповіших п’ятирядових уставок, вишивали уставки трирядові. Центральний ряд ширший, крайні – вужчі. Їх широкі смуги орнаментовані дрібними мотивами, співзвучними мотивам центральної смуги. Часто вишивали суцільну центральну смугу уставки з вертикально розміщеними мотивами і зверху – ряд зубців, пів ромбів тощо. Внизу уставка обрамлялась вузенькою графічно окресленою лінією, вишитою одно-, дво-, трирядовими скісними стібками. В уставках, такого типу характеру трактовки мотивів, переливом кольорів створено враження динамічності, вертикально спрямованого ритму, своєрідного росту вверх. Невипадково такі уставки називають «соснові», «головкаті». В символічних знаках цих вишивок проглядаються геометрично стилізовані антропоморфні мотиви і дерево життя. Названі принципи вишивання уставок поширені на всій території Гуцульщини. В окремих селах Косівщини поширений тип сорочок в яких вишита суцільно вся площина рукавів і ставки, центральна частина рукавів і манжети. Варіантність цих сорочок в основному творить характер системи композиційного розміщення мотивів: прямі вертикальні, скісні смуги або шаховий порядок вишивання кружків у прямій або скісній сітці на всій площині рукавів. Сорочки «рукавці» часто вишиті в одно-, двомірній гамі, переважно червоно-оранжевій. Монументальність звучання вишивки «рукавців» обґрунтована рельєфно виступаючими укрупненими мотивами на білому фоні тканині. [ ] Сорочки, в яких вишивка розміщена на дудах і комірі виступали переважно як буденне вбрання. В них продумана чітка система вишивання манжетів, що має декілька варіантів. Згідно характеру композиційного рішення вишивок манжетів виділяються чотири основні групи сорочок. До першої відносяться сорочки, в яких манжети вишиті вузенькою горизонтальною смугою, обмеженою при краях петельчатим швом. Тут багато білого поля, вишивка розміщена по краю, біля обмітки. До другого типу відносяться сорочки в яких край манжет обметений петельчатим швом, центральна смуга вишита хрестиком або низинкою, а вище неї ідуть ряди «стебнівки», збирання складки – «морщенс???». [Шухевич Т.2.ст.161]. своєрідність третьої групи створює те, що вся площина манжетів густо зашита або низинкою, або хрестиком а краї густо обметані. Сорочки з такими манжетами по цільності вишивки гармонують з структурою обгорток, запасок, творять цілісні акценти в єдиному ансамблі одягу. Поширена четверта група сорочок з манжетами, вишитими стебнівкою, плетінкою, кіскою, штапівкою. Краї в них обметані. Центральна частина вишита рядами ламаних зубчастих ліній, скісних хрестиків [Шухевич Т.2ст.161]. На білому фоні з графічною чіткістю виділяються лінійні окреслення орнаментальних мотивів. Часта центральна смуга на дудах вишита ромбовим розводом – плетінкою вона аналогічна до технік подільської вишивки, київського «зернового виводу». В колориті вишивок Косівщини характерним є як багатоколірність з провідними темними вишнево-чорними кольорами, так і одноколірність, переважно червоно-оранжева. Збережені в музейних збірках твори свідчать про високий художній рівень вишивок ХІХ – початку ХХ ст. Геометричний орнамент вишивки вовняними нитками був домінуючим до середини ХІХ ст. Поширеною була вишивка тільки білими або чорними нитками. На початку ХХ ст. вишивка Косівщини стає багатоколірною, посилюються процеси взаємовпливів із вишивкою сусідніх районів. Високим художньо-технічним рівнем виконання виділяються низинкові вишивки с. Яворів та його присілків. У ХІХ ст. тут вишивали вовняними нитками низинкою, хрестиком, позаголковим швом. Характерно, що розвід-схема у вишивках виконані чорними, а інколи червоними, а орнаментальні мотиви – білими, жовтими, зеленими нитками. Червоний колір у всіх вишивках домінуючий. На початку ХХ ст. почали частіше вишивати бавовняними шовковими нитками, в колориті зазнав переваги голубий, синій, зелений кольори. Поступово у 20-х роках на відміну від інших районів тут у вишивку вводяться лілові та фіолотеові кольори. Вони логічно підпорядковуються чорному, вишневому, жовтому, оранжевому. В коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини зберігається близько 20 зразків Яворівських вишивок уставок, виконаних у 1890-х роках вовняними нитками, низинкою та хрестиком. Орнамент – геометричний. Основні мотиви – ромб, квадрат, прямокутний, трикутник. Багатогранне їх графічно-живописне трактування символічне за значенням. Вони лежать в основі визначення народних назв узорів: «ріжкаті», «головкаті», «скриньові», «в очка», «????????», «биті», «безконечні», «підківки», «кручені», підківкові», «порошникові», «в звізди», «сливові», «черешневі», «намальовані», «??????», та ін. [Сахро. ст.90-101]. Космацькі уставки – суцільно зашите площини полотна переважно довжиною до 25см. висотою від 7 до 15см. Техніка вишивання – бірний хрестик, низинка, поверх ниця. З початку ХХст. уставки вишивали переважно хрестиком і поверхневими скісними стібками, кіскою, шнуром. Основний принцип космацьких уставок – стрічкове розміщення орнаментальних смуг, розділених і обрамлених трирядовими вузькими – до 0,5см пасочками – «шнурками». Нижній і верхній «снурок» вишиті темно-червоною або ясно-червоною нитками, а середній пасочок називають «перекладенка», бо в ньому позмінно поторені всі кольори вишивки уставки. У строгій геометричній будові орнаменту уставок виразно виділяється чітка графічна лінія, яка ідучи в різних напрямках і нахилах – горизонтальному, вертикальному, діагональному, створює своєрідну схему узору. Складна орнаментальна мова космацьких уставок. Основу композиційних схем творить ромб або квадрат. Це провідні мотиви. Їм підпорядковані трикутники, зубчики, зигзаги, рисочки тощо. В с. Космач зібрано понад 32 узори уставок [Захарчук Чугай ст. 135]. Складна образна картина навколишнього життя, філософське його осмислення, розко????? і сприйняття лежать в основі визначення народних назв геометричного орнаменту кожної космацької уставки. Найпоширеніші – «скринь часті», «кнєгинькові», «лумерові», «безконечник», «ключкові», «скосики», «качурові», «павукові», «смерічки», «на добовий лист», «черешневі», «сливові», «ріцька», «микуличинська» та ін. Із назв бачимо, що в космацьких уставках знайшли відображення навколишня природа, побутово-обрядові атрибути. Назва «скринчатий» узор пішла від того, що в його основу покладено мотив прямокутника – «скриньку». Цей мотив має різне обрамлення, він часто вписаний в ромб. Основу узору «кнєгиньковий» творить рапорт – ромб із вписаним маленьким ромбом, з чотирьох стороні якого виступають дугоподібні форми. Ця назва пішла від того, що даний узор вишивали на уставках шлюбної сорочки молодої – «княгині». Надзвичайною поетичністю наділений узор уставки – «лекичі», «летуни», «летячі». В ньому вертикально в ряд розміщено по три фігури, подібні до птахів з розпущеними крилами. Враження руху їх крил посилюють хвилясті багатоколірні смуги. Динамічність композиції підкреслена мовою графічних чорних ліній. Основні геометричні мотиви обґрунтували назви уставок «лумерові», «безконечник», «ключкові», «скосики». Вражають багатством композиційного рішення уставки «лумерові». Вісімки обрамляють ромби, окреслюючи складну ромбовидну фігуру, розміщену в горизонтальні або вертикальній ряди. У цих вісімках з допомогою кольору виділяються есовидні мотиви. Ромби або квадрати з прямим окресленням, похідні від них проглядаються в складних узорах, назви яких походять від назв з рослинного або тваринного світу, наприклад: «качурові», «павукові» тощо. У композиції уставки «смерічки» прямокутні площини заповнені в діагональному напрямку мотивами дещо подібними до смерекових галузок. Скісні, вертикальні і горизонтальні, чорні лінії рисочки окреслюють своєрідні геометризовані галузки смерічок. Інше трактування орнаменту уставки під назвою «дубовий лист». Вертикально вишиті ряди ромбових розводів, заповнених ромбовидними розетками, дрібними ромбами, трикутниками. У складній системі вписування ромбів у ромбовидні фігури немає подібності до реалістичного зображення дубових листків. Геометризоване узагальнення реалістичної природи передано в уставках з назвами «черешневі», «сливові» тощо. Основний акцент геометричного орнаменту космацьких вишивок – барвиста соковита багатоколірна гама. Для вишивання використовують в одному узорі, крім зелених червоних, чорних та інших кольорів, по чотири відтінки жовтих і оранжевих. Жовто-оранжеві тони надають вишивці золотистого, сонячного характеру, посилюють її мажорність, святковість, життєрадісну живописність. Сучасна гуцульська вишивка – складне багатогранне художнє явище. Вона розвивається в трьох основних напрямах як традиційне, професійне і самодіяльне мистецтво. В кожному з них напрямів є свої специфічні методи і відповідні межі взаємодії. В традиційному мистецтві вишивання вагоме місце займають народні художні промисли. Організована форма промислів дала можливість ефективного керівництва ними, спрямування організаційно-творчого процесу, в якому вирішальна роль відводиться творчій співпраці професіоналів-художників майстрів, виконавців, мистецтвознавців, керівників підприємств. Художники, провідні майстри на основі поглибленого вивчення локальних художніх особливостей вишивки окремих осередків працюють над створенням вишивок нового, полегшеного звучання, співзвучних сучасним актуальними проблемам декоративно-прикладного мистецтва, в тому числі моделювання. У 50-ті роки цікаві композиції вишивок розробляли на Коломийській фабриці ім.17-го Вересня. Особливих успіхів в останнє десятиріччя досягли творчі колективи виробничо-художнього об’єднання «Гуцульщина», художньо-виробничих майстерень Косова, Коломиї, Івано-Франківська, Чернівців, Івано-Франківської фабрики художніх виробів. Визначився напрям розробки нових орнаментальних композицій для вишивання різних фабричних вовняних, лавсанових, льняних тканин, батисту, маркізету, розріджено-марлевої тканини, ручнотканого в домашніх умовах «гуцульського» полотна з фабричних ниток. Художниця Д. Петкевич розробила багато варіантів композицій вишивок жіночих маркізетових сорочок. Часто для вишивання однієї сорочки вона поєднує різні техніки: низь, стебнівку, хрестик, грамотно компонує основні орнаментальні мотиви – ромби на уставках рукавів. С. Селякіна успішно працює над декоруванням комплектів дитячого одягу продумано вводить вишивку для декорування виділених площин на уграх кептарів, рукавах сорочок, кишенях. Техніка – гладь. Стилізовані ягідки з галузками вільно розміщені в стрічковій композиції. Кольори – оранжевий, жовтий, зелений. У справі розвитку художньої вишивки Гуцульщини велике значення відіграла творча діяльність вишивальниць, Заслуженого майстра народної творчості УРСР Г. Герасимович, [Соломченко ст.64-65], викладача художньої вишивки Косіської середньої школи О. Шведок. [Кива ст.110]. Г. Киви заслуженого майстра народної творчості П. Клим, викладача Вижницького училища прикладного мистецтва О. Гасюк, М. Геник, заслуженого майстра народної творчості М. Федорчак-Ткачевої. Вишивка на Гуцульщині сьогодні – масове художнє явище. Вишивають жінки в кожному селі. Значним в внеском у розвиток художніх традицій яворівської вишивки є творчість відомої вишивальниці Катерини Юріївни Корпанюк, дочки класика гуцульського різьблення Юрія Шкрібляка. Це талановита майстриня, яка вишивала жіночі, чоловічі сорочки, намітки тощо. її вишивки зберігаються в Коломийському музеї народного мистецтва «Гуцульщина», в Косовському відділенні музею «Гуцульщина» та в приватних збірках. Вишивки К. Корпанюк – це мистецькі твори високого художнього рівня. Майстриня досконало знала художні засади таких технік вишивання, як низинка, позаголковий шов, штапівка, мережка. В колективній творчості виділяються майстрині із своєю індивідуальною манерою вишивання. Це перш за все вишивки лауреата Шевченківської премії УРСР М. Василащук із с. Шешора, Г. Клапцуняк, Г. Палійчук із с. Космач (Косівський район Івано-Франківської області). В косівських виробничих майстернях працює понад 30 вишивальниць – надомниць з с.Космач та його присілків. Значного розвитку зазнала традиційна вишивка с.Видинів (Снятинський район Івано-Франківської області). [Бабій ст.101]. Успішно продовжує славні традиції вишивки с.Яворів (Косовський район) одна з майстрівень славної династії Шкрібляків – П. Шкрібляк-Хім’як. Майстриня добре знає і відчуває матеріал. Найулюбленіші орнаментальні мотиви – ружі, кривульки, кучері. В багатоколірній гамі домінує червоний і жовтий кольори. Дочка Ганни Шкрібляк – П. Хім’як [ ] засвоїла від матері художню мову відомих гуцульських переміток, її локальні особливості. В справі успішного розвитку традиційних принципів гуцульських одягових вишивок в моделях сучасного одягу успішно працює Г.Вінтоняк, на рушниках образно виділяються вишивки низинкою М.Сабадане. Вишивка Гуцульщини – яскраве багатогранне художнє явище на барвистій ниві українського декоративного мистецтва. Високий художній рівень народної гуцульської вишивки одягового призначення користується заслуженим визнанням в нашій країні і за рубежем.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (21.05.2016)
Просмотров: 543 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: