РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Імідж в діяльності державного службовця - Інше - Реферати - Каталог статей

Зміст Вступ 3 Розділ І. Імідж державного службовця і його значення для успішної діяльності 4 Розділ ІІ. Методи формування позитивного іміджу Розділ ІІІ. Імідж керівницької ланки Висновки Список використаної літератури Вступ Імідж керівника лише в останній час став об’єктом наукових досліджень. Проте він дуже силоьно впливає на життя керівника з часів винекнення феномену управління. Імідж керівника пов’язаний з образом. Образ – це малюнок, який виникає в юяві людини в результаті відображення дійсності. Імідж – це складова частина образу, візуальна привабливість людини. Окремі люди володіють ним від Бога, інші створюють його завдяки кропіткій коботі над собою. Важливість впливу іміджу на життя ділової людини, держслужбовця можна побачити на прикладі політиків, імідж яких „створюють” спеціалісти-імідмейкери. Імідж є своєрідним щитом, за допомогою якого ми стримуємо вторгнення не дуже делікатного світу в нашу делікатну душу. З почутя самозбереження виставляємо перед собою „картинку”, „образ” – уявлення, яке, на нашу думку, повинно мати про нас оточення, і яке ми хотіли б написати про себе. Адже, як слушно зауважив А.Моруа: „Майже кожна людина – особистість, але важко зберегти свою індивідуальність, не ставши ні ??? , ні легковажним”. Без іміджу ми „голі й босі”, що, в принципі, не так уже й небезпечно для простих смертних, але для лідерів (державних службовців) це надзвичайно важливо. Тож цілком природно, що в політичній, громадській чи суспільній діяльності іміджу немає авторитету, що виступає основою основ діяльності керівника. В умовах глобалізації і інтенсифікації суспільного життя імідж лежить в основі стратегії діяльності керівника будь-якої ланки. Тому у своєму дослідженні ми особливу увагу звернемо на питання службового іміджу керівника, методи формування позитивного іміджу в сучасних умовах на бажаний набір якостей, вмінь і навичок керівників вищої ланки у контексті соціокультурних і політичних умов сьогодення. Розділ І. Імідж державного службовця і його значення для успішної діяльності. Імідж в перекладі з англійської – „образ”. Це візуальна привабливість особи. Деякі люди володіють ним „від Бога”. Але, як правило, багато хто завдяки мистецтву самопрезентації, чи самопредставленню. Образ – це уявна картинка, що виникає у свідомості людини в результаті безпосередного чи опосередкованоо відображення дійсності. В образі відбито не тільки зовнішні, але й внутрішні характеристики відображених об’єктів, предметів, явищ. При цьому внутрішні характеристики, що безпосередньо не спостерігаються, приписуються об’єктам, виходячи з потреб самої людини і зі сформованих стереотипів зв’язків між зовнішнім і внтурішнім. Надалі образ виступає як регулятор поводження людини. Вдалий імідж – це здатність вселяти навколишнім уявлення, що носій цього іміджу є втіленням у собі тих ідеальних якостей, що вони хотіли б мати, якби були на місці цієї людини. Поняття іміджу містить у собі тільки природні властивості особистості , але й спеціально попрацьовані: вони пов’язані як із зовнішнім виглядом, так із внутрішнім змістом людини, його психологічним типом, риси якого відповідають запитам часу і суспільства. Адже імідж керівника радянського часу не може бути взятий на озброєння керівниками періоду докорінних суспільних змін, які переживає Українська держава. Хоча, на жаль, амбівалентні структури свідомості радянського чиновника ретранслюються у свідомості теперішнього українського чиновника. Імідж містить у собі як мінімум три складові: зовнішній вигляд, психологічні властивості, соціальні задатки як відповідність часу і суспільства. Але представлені ці компоненти в зовнішніх характеристиках людини: у її поводжені, манері говорити, ???, оформленні інтер’єрів будинку й офісу. Можна виділити три групи якостей, володіння якими дає шанси вирішити проблему іміджу. У першу групу входять такі природні якості, як: комунікабельність, ???, рефлексивність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом). Ці якості можна позначити узагальненим понятям „уміння і бажання подобатись”. У другу групу входять характеристики особистості як наслідки її утворення і виховання. До них відносяться психічне здоров’я, володіння набором людських технологій (міжособистісне спілкування, уміння паереборювати складні конфліктні ситуації). До третьої групи можна віднести те, що пов’язано з життєвим, професійним досвідом особистості. Особливо варто виділити інтуіці??? Ситуації спілкування. Самовпевненість і стандартність поводження найчастіше сприймають негативно. Імідж – результат вмілої орієнтації в конкретній ситуації, правильний вибір моделі своєї поведінки. Особистий імідж – це середовищне явище. Він виступає як людське визнання, як оцінюване відношення якоїсь групи людей. Не виключно, що те чи інше людське середовище може мати не найкращий смак, вихованість, ерудиційний професіоналізм. Звичайно, треба зважити на думку оточення, але не обманюватися нею, а тому треба постійно ставити перед собою високу планку в культурі, ерудиції і професіоналізмі. Прояв цих якостей завжди вражаюче діє на людину. Люди схильні скорятися найсильнішим. Взагалі в роботі керівника багато привабливих сторін: вона надає великих можливостей для розвитку особистості, надає людині гдність, є захоплюючою (у випадку творчого підходу). Керівник часто має вирішувати важкі задачі в умовах критичних ситуацій і невизначених перспектив. У минулому на посаду керівників намагалися підбирати людей з яскраво вираженими директорськими замашками, оскільки робітники були здебільшого покірною, малоосвіченою масою, і найкращим засобом впливу на них вважався примус. З розумінням того, що робітників потрібно не примушувати, а заохочувати, змінилися й вимоги до керівників. Сучасний керівник виступає в декількох іпостасях. По-перше, це керівник, обраний владою, що управляє великим колективом людей. По-друге, це лідер, спроможний вести за собою підпорядкованих йому людей, використовуючи свій авторитет, високий професіоналізм, позитивні емоції. По-третє, це дипломат, що встановлює контакти з партнерами і владою, що успішно переборює внутрішні і зовнішні конфлікти. По-четверте, це новатор, що розуміє роль науки в сучасних умовах, що вміє оцінити і без зволікання впровадити у виробництво той чи інший винахід або раціоналізаторську пропозицію. По-п’яте, це – просто людина, що володіє високими знаннями і вмінням, рівнем культури, чесністю, рішучістю характеру і у той же час розважливістю, спроможна бути у всіх відношеннях зразком для оточення [3, с.360]. У процесі управління керівник здійснює ряд конкретних функцій, середя яких: організація і планування ??? колективу і своєї власної роботи, розподіл завдань і інструктаж підлеглих, контроль за ними; підготовка і читання звітів; перевірка й оцінка результатів роботи; ознайомлення з усіма навиками у світі бізнесу, техніки і технології, викування і розглях нових ідей і пропозицій; вирішення питань, що виходять за межі компетенції підлеглих; знайомство з поточною кореспонденцією; відповіді на дзвінки і прийом відвідувачів; проведення зборів і представництво; заповнення форм звітностей; ведення переговорів; підвищення кваліфікації. Всі ці роботи характеризуються: високою різноманітністю (до 200 видів дій у день), різноманітністю форм цих дій і місце їх здійснення, широкими контактами і комунікаціями усередині і поза фірмою, швидкою зміною подій, людей і дій. Виконуючи свї повсякденні обов’язки, керівник спілкується з різними категоріями людей. Насамперед, це – партнери. Іноді вони можуть бути доволі неприємними, висувають безглузді вимоги і навіть погрожують, але в будь-якому випадку з ними потрібно поводитися чемно і коректно, ввічливо. Інша категорія людей, з якими доводиться спілкуватися, – керівники різного рангу. У розмовах з ними висловлюватись потрібно чітко і ???, дотримуватися тільки фактів, коротко викладати думки. Висувати якусь проблему, найкраще відразу ж запропонувати варіант її вирішення. З підлеглими спілкування повинно бути доброзичливим – від них, як відомо, залежить доля керівника. І нарешті, керівник постійно спілкується з колегами-керівниками інших підрозділів. Прямого валиву на них він чинити не може і тут значною мірою потрібно вміти вести переговори, торгуватися і переконувати. У процесі спілкування керівнику необхідно виконувати з основні ролі. По-перше, це роль координатора, що пов’язує одну групу людей з іншою і спрощує діалог між ними. Цю роль відіграє імідж і представництво у зовнішньому світі. По-друге, це роль інформатора, що забезпечує прийом, передачу й опрацювання різних видів інформації. Цю роль може відігравати контролер, що стежить за роботою підлеглих і порівнює її з поставленими цілями. Її може взяти на себе розповсюджувач ідей, що в курсі усіх змін, які впливають на роботу співробітників, і інформує їх про це та роз’яснює політику форми, установи. Це й представник, що роз’яснює значення і характер проблем іншим підрозділам або партнерам. По-третє, це роль, пов’язана з прийняттям рішень. Її відіграє службовець, який шукає нові шляхи досягення цілей і бере на себе всю відповідальність за ризик, пов’язаний з ними. Важливе значення має вміння керівника, службовця виступити з промовою. Американський іміджеолог Ліліан Браун з цього приводу дає наступні поради: Ви повинні знати наперед де Ви будете виступати; Ви повинні звернути увагу на особливості приміщення, висоту трибун і регулювання висоти мікрофона, освітлення; Ви повинні знати, хто буде Вас слухати і який ступінь їх підготовки і компетентності; Ваша інформація має бути точною, логічною і послідовною; Строго дотримуйтесь теми виступу; Звертайте особливу увагу на правильність граматики і вимову імен, іноземних і інших важких слів; Завжди майте на увазі інтереси ваших слухачів; Дивіться людям в очі, старайтесь зрозуміти їх сприйняття [1, с.121-134]. Під час виступу чи спілкування з відвідувачами, колегами, начальством не рекомендується: бути насупленим, згорбленим, непривітним; нервово терти руки; дивитися на стіни чи стелю; малювати різні фігурки, щось ламати чи м’яти; ритмічно постукувати чи качати ногою; поправляти зачіску, робити манікюр чи педикюр; позіхати, жувати резинку чи власну нижню губу; гризти нігті; чіхатися, дряпати себе за руку; дивитися спідлоба; ігнорувати присутність осіб [1, с.159]. Доволі часто держслужбовцям доводиться брати участь у прес-конференціях, ???, дебатах, телеконференціях, дискусіях, давати інтерв’ю для газети, журнала, телебачення чи радіо. Тому дуже важливо йому: вміти спілкуватися з журналістами; бути в курсі подій економічного, політичного, культурного, духовнгго і спортивного життя; вміти працювати з прес-релізами; мати хороші комунікативні навички; завжди мати власну позицію і власну точку зору на ті чи інші явища, подій, процеси; навчитися добре виглядати і говорити в камеру. На нашу думку, в основі іміджу державного службовця має бути висока самооцінка і впевненість у собі, високі морально-етичні і поліфтичні якості, почуття міри та здатність до змін, саморозвитку і самовдосконалення. При цьому кожен держслужбовець не повинен забувати про мудрі слова А.Маслоу: „Людина повинна бути тим, ким вона може бути і вона повинна відповідати своїй внутрішній природі”. Розділ ІІ. Методи формування позитивного іміджу. Зрозуміла і досить поширена ідея пор те, що талановитий кожний, тільки не всім вдається зросуміти і використовувати належним чином свій головний талант. Для цього потрібно мати позитивний імідж. Позитивний імідж можна формувати і навіть розвивати. Особливо гостра необхідність формування іміджу у студентів останніх курсів і випускників вузів. Їм життєво потрібна фахова орієнтація, що по-новому, на сучасному рівні допомогла б молодій людині, у виборі або корекції його професійного шляху. Змінюється життя, змінюється ситуація на ринку праці, розвивається сама людина. Це й потребує від молоді нових, осмислених підходів до визначеня кар’єрних планів. Не менш гостро ця проблема стоїть і перед держслужбовцями. Адже їм потрібно навчитися розставатися з своїм, ??? непотрібним багажем трудового досвіду, набувати нові уміння і навички. Існують сторіччями відпрацьвані технології: як досягти успіху; як набути впевненості в собі; як продуктивно мислити; як розвивати свої кращі якості; як стати адекватним реальному життю. Можна в це не вірити, але воно – працює. Подібними технологіями давно користуються, наприклад, у транснаціональних компаніях (ТНК). Саме там не шкодують грошей на проведення семінарів по особистому росту і фаховому розвитку співробітників. Саме там розвивається новий напрям –коучинг. „Каучер” – інструктор, тренер. Каучер працює з динамічними цілеспрямованими людьми і допомагає їм зрозуміти і досягти того, чого вони дійсно хочуть. Персональне тренування (каучинг) допомагає співробітнику з’ясувати, що він хоче змінити, встановити ясні, конкретні вимірні цілі для створення цих змін. Коуч як тепер пропонує „потрібні” ??? і конструктивний зворотний зв’язок. Це дозволяє: проектувати пріоритети, вигоди і робити вибір; визначати наявні й необхідні ресурси, а також шляхи їх одержання; досягти результату, приймаючи найбільш зважені і конструктивні рішення. Каучинг спрямований на удосконалення вмінь політичного діяча чи державного службовця, випробувати свій імідж, формувати команду, приймати нетривальні рішення, пребудовувати емоційну спрямованість в залежності від ситуації ділового спілкування. Коучинг служить для розкриття потенціалу особистості з метою максимізації продуктивності й ефективності власної діяльності [3, с.88-90]. Є декілька причин, які вказують на те, що особистий імідж є важливою складовою для кар’єри: - імідж впливає на тих, хто приймає рішення в питаннях професійног росту; - ми віримо в те, що бачимо; - ми всі зайняті люди і часто приймаємо рішення на основі першого враження; - ми діємо, усвідомлюючи це чи ні, як посли своєї організації чи професії; - добре виглядати і впевнено почуватися – це добре для нас самих. Насправді з усієї величезної кількості матеріалу по створенню іміджу люди беруть те, що використовувати легше усього: посміхатися усім і скрізь, демонструвати щирість і увагу, стежити за взуттям і зачіскою, одягом. Проте люди н подив швидко розкушують усі наші „хитрощі”. Можнаудавати щирість, скільки завгодно, але рано чи пізно буде виявлена. Отже, імідж – це завжди єдність внутрішнього і зовнішнього єства керівника. Імідж, що постійно не підкріплюється реальними вагомими справами, зокрема, таке з часом, як сніг на весняному сонечку. Для професіонала дуже важливий ефективний взаємовигідний контакт з навколишнім світом, тому визначною частиною його іміджу є: висока самооцінка, впевненість в собі; віра в доброзичливість Всесвіту і віра в добру людину; соціальна і особиста відповідальність; бажання змінюватися й уміння ризикувати при здоровому почутті самозбереження. Державний службовець більшу частину свого життя проводить у контактах з людьми. Надзвичайно важливо, щоб ці стосунки були якнайкращі, адже від них , як правило, залежить настрій, а часом і щастялюдини. А тому дуже важливо державним службовцям піклуватися за свій зовнішній вигляд. Турбота про добрий зовнішній вигляд виявляється передусім в систематичному додержанні гігієни всього тіла, догляді за шкірою, за власним, за руками й нігтями, правильному харчуванні, нормальному сні [13, с.124]. Одяг має бути зручний і давати відчуття комфорту. Костюм має бути підібраний правильно, так, щоб службовець виглядає респектабельно, впевнено і авторитетною людиною. Сорочки повинні бути темних кольорів, без манжет. Бажано носити довгі темні шкарпетки. Взуття повинно бути добре почищене і блистіти. Бажано уникати галстуків в кліточку, полоску, в горошок, дуже яскравих кольорів і блискучих матеріалів. Галстук підбирають відповідно кольору очей. Годинник і персні не повинні блистіти і не повинні бути прикрашені алмазами, рубінами чи смарагдами. Треба також вміти користуватися кремами, пудрою і дезодорантом. З прикрас рекомендується тільки обручальне кільце. При цьому держслужбовець повинен бути сучасною людиною і відповідно одягатися. Важливу роль також відіграє вартість ручки, ділового блокнота, наявність автовідповідача, зручного мобільного телефону [15, с.60-65]. Під час спілкування важливе значення має вміння долати бар’єри спілкування: бар’єр негативних емоцій; бар’єр сприйняття; бар’єр мови; бар’єр установки; бар’єр першого враження; бар’єр непорозуміння [6, с.132-138]. Отже велике значення має вміння долати бар’єри спілкування. В книзі „Робота над сосбой” К.С.Станіславський писав, що при спілкуванні потрібно шуукти в людині її душу, пізнавати її внурішній світ [16, с.184]. А тому керівнику бажано володіти трьома „Д”: доступність, доброзичливість, доброборятність. Щоб володіти такими трьома „Д” необхідно щиро поважати людей, бути принципово вимогливим до себе і, що особливо важливо, „відкритим” до суспільної думки й критичних зауважень. Керівник, який володіє трьома „Д”, не розцінює критику як замах на престиж своєї посади на особистий авторитет. Мистецтво керівництва дається не кожному, але навіть коли такий талант у людини є, цього ще не досить. Мистецтво керівництва має бути підтримане такими рисами, як ввічливість, коректність у спілкуванні, пунктуальність, дотримання даного слова чи обіцянки. ???, що працювати під керівництвом людини доброзичливої і людини, яка поважає своїх підлелих, проявляє високу культуру й тактовність у спілкуванні з ними, буває і цікаво, і плідно, і розважливо. Яким в очах підлеглих має бути їхній керівник? А ось яким: він знає, як звуть його працівників на ім’я та по-батькові; він завжди вітається з усіма; він не зганяє злість на інших, коли винен сам; він не підвищує голос при розмові; він не нагадує підлеглому безліч разів про зролену ним помилку; він уміє оцінити добрий жат і посміхається разом з усіма; він довіряє своїм працівникам; він цінує їх час і не відволікає їх від занять якимось дрібницями; він дає завдання у ввічливій формі; він знає всі дрібні вади своїх підлеглих (і свої власні) і враховує їх у повсякденній роботі [10, с.167]. На думку Дейла карнегі, існують наступні прийоми ??? людини: Не критикуйте і не звинувачуйте людей; Чесно хваліть людей; Старайтесь викликати в людини бажання зробити те, що вам потрібно; Проявляйте щирий інтерес до проблем і занять інших людей; Дайте відчути співбесіднику свою значимість; Відносьтеся до думки співбесідника з повагою; Розмовляйте з людьми дружелюбно; Робіть так, щоб співбесідник вважав, що ідея належить йому; Звертайтеся до кращих якостей людини [4, с.73-232]. Важливе значення також має вміння уникати основних помилок керівника: перенесення рішень на завтра; виконання роботи наполовину; прагнення зробити все зразу; прагнення зробити все самому; переконання, що ви все знаєте краще за інших; невміння розмежувати функції; прагнення перекласти вину і відповідальність на інших. Таким чином, головне завдання державного службовця (керівника) навчитися розуміти своїх підлеглих, партнерів, колег, начальство. У цьому йому мають допомогти знання філософії, соціології, психології, літератури, валеології та результати численних психологічних і соціологічних досліджень, які в останній час досить часто проводяться. Розділ ІІІ. Імідж керівника вищої ланки „Великий успіх досягається в результаті великої кількості продуманих і передбачених дрібниць” В.Ключевський Керівники вищої ланки визначають цілі і основні принципи діяльності пдприємства, організації, установи. Саме від них у значній мірі залежить ефективність і продуктивність роботи працівників, вміння спрямовувати їх енергію у потрібне русло. У політичній психології і практичному менеджменті виділяють наступні осоливості мислення успішних керівників вищої ланки. І. Спроможність доекстраполяції. Сильні лідери не потребують багато даних. Володіючи глибокими і широкими знаннями, вони інтуїтивно розуміють, як далеко можуть зайти у своїй екстраполяції ситуації. Екстраполяція – це застосування минулого досвіду до аналогічних ситуацій. ІІ. Вміння вирішувати декілька проблем одночасно, гнучкість. ІІІ. Витримка в ситуації невизначеності. Це одна з головних якостей керівника-лідера: його не лякає невідомсість або відсутність зворотнього зв’язку. Білі плями не заважають його діяльності. Він справляється зі своєю справою і без негайного зворотнього зв’язку і вирішує проблеми, непосильні для інших, неспроможних до дій в умовах невизначеності. ІV. Розуміння. Успішно діючі керівники вищого рівня мають високу сприйнятливість, відрізняються розвинутою інтуіцією. Вони схоплюють суть ??? інструктивно і швидко, виявляючи надзвичайне вміння відрізняти суттєві сторони ситуації від несуттєвих. V. Вміння справлятись з депресією. VІ. Здатність брати керування на себе. Лідер легко входить у роль керівника з моменту свого призначення, не вибачаючись за нього і не звертаючи уваги на притензії тих, хто вважав себе кандидатом на дану посаду. VІІ. Наполегливість. Успішні керівники за відсутності ригідності і догматизму завзято виконують задумане, навіть якщо їхня точка зору виявляється непопулярною. Їм властиве інтуїтивне розуміння, за які ідеї варто триматися, при цьому вони активно цікавляться усіма доступними даними. VІІІ. Вміння співробітничати. Успішному керівнику властиве вміння розмовляти з людьми, такт, можливість спілкування на будь-якому рівні. Завдяки чорному вмінню вести міжособистісно контакти він домагається обгрунтованої підримки в організації для себе і своїх ідей. ІХ. Ініціативність. Успішний лідер активний. Він веде в атаку. Йому зрозумілі можливості, що проходять поза увагою інших. Він знає коли почати – це частина його інтуїтивного знання. Х. Енергійність. Керівнику важко домогтися успіху, неволодіючи властивістю, без фізичних і інтелектуальних можливостей. Запас фізичних і інтелектуальних сил поповнюється за рахунок величезної енергії справжнього лідера. ХІ Вміння робити справу на інших. Успішно діючий керівник охоче передає знання і дає поради, допомагає росту інших, не жаліючи на це час. Він завжди готовий допомогти фаховому росту і розвитку. ХІІ. Сензитивність. Керівники вищого рівня мають бути чутливими до почуттів інших. Їх властиве емпатія. Вони спроможні поставити себе на місце іншого. ХІІІ. Ідентифікація себе зі справою. Найбільш успішні керівники спроможні переносити невдачі без почуття поразки або приниження. Їх цікавить сам процес досягнення результату. Лідери високого рівня вміють доручати роботу іншим. ХІV. Зацікавленість у рості організації, а не у власній кар’єрі. ХV Незалежність. Такого лідера не можна примусити погодитися на рішення, з яким він не згодний: він швидше подасть у відставку, ніж стане робити те, що йде всупереч його поглядам і переконанням. ХVІ. Стійкість до стресу. ХVІІ. Почуття гумору. ХVІІІ. Цілісність особистого ідеалу. Лідер добре уявляє собі, який він, дечого прагне, як живе. Він послідовний і постійно робить певні зусилля для того, щоб його слово не розходилося з ділом, щоб відповідати своєму особистому ідеалу (Ю.Тимошенко, В.Ющенко, Б.Олійник) [3, с.365-369]. Неодмінною ознакою керівника вищої ланки є вміння юбити, це означає переусім піднятись над своїм „я” і бачити в інших людях їх неповторність, самобутність, вміння віддавати, а не отримувати. Для людей з установкою на плідну діяльність доводити це не що інше як вияв їх найвищої могутності. Коли віддаєш, відчуваєш свою владу, свою силу, своє багатство. І це не переживання надає такій людині величезної життєвої сили та надає їй могутності, поповнюючи її радістю. Таку людину переповнює відчуття життя, відчуття сили, що переливається через край, і від цього ій радісно. Віддавати наагато радісніше, ніж отримувати, - не тому, що це позбавлення, а тому, що, віддаючи, людина відчуває, що живе, що творить життя [11, с.126-127]. Керівник вищої ланки повинен добре усвідомлювати ті зміни в суспільному житті, що відбулися за останні десятиріччя. Як слушно зауважує відомий економіст А.Чухно, „коли в індустріальному суспільстві провідна роль належала матеріальним речовим елементам виробництва, а людина була частковим працівником, живим придатком (людини) машини, то в постіндустріальному суспільстві провідна роль повною мірою переходить до людини, бо саме вона є безпосереднім носієм інформаційно-інтелектуальних технологій, її знання і вміння стають ланкою виробничої системи, головним виробничим ресурсом” [14, с.45]. Отож, в сучасних умовах керівник вищої ланки повинен вміти відповідати на такі запитання: 1. Якими специфічними знаннями, здібностями, навичками володіють працівники в даний час? 2. Скільки нинішніх працівників продовжують працювати в організації у майбутньому? 3. Які їх соціальні і демографічні характеристики? 4. Які види робіт і посад існують в установі і чи є вони доцільні? 5. Які технологічні зміни очікуються в майбутньому? 6. Яким є рівень потенціалу персоналу, перспектива підвищення його кваліфікації? 7. Які нові знання, уміння, й навички повинні засвоїти працівники в майбутньому? 8. Скільки і яких (за професійними й освітніми характеристиками) працівників потребуватиме організація в майбутньому? 9. Які нові напрями діяльності і посади можуть утворитися в установі у майбутньому? 10. Наскільки програмні цілі і напрями діяльності організації збігаються з напрямами розвитку людських ресурсів? 11. Яким чином організація планує отримати необхідні ресурси? [7, с.128-129]. Вміння пыдбирати кадри – одна з найважливіших характеристик керівника вищої ланки. Від неї в значній мірі залежить ефективність і результативність його роботи. Керівник вищої ланки повинен допомогти працівникам зрозуміти призначення виконуваних ними функцій, організаційні цілі установи, спрямовувати в потрібному напрямку діяльність і виконавчу дисципліну службовців, допомогти їм розвивати потенційні можливості, отримувати об’єктивну інформацію, яка б допомагала приймати ефективні управлінські рішення. Керівник вищої ланки вміє користуватися і довіряти інтуїції. Інтуіція дозволяє покликати на допомогу величезний запас неусвідомленого знання, яке включає не лише те, що людина знає з досвіду чи вивчила усвідомлене або не зовсім усвідомлене, але й безкінченний резервуар колективної чи вселенської свідомості, де індивідуальна відокремленість на межі не трансцендентні [2, с.178]. Згідно з Роджером Давоном, який займається проблемами менеджменту, є 9 ознак великих менеджерів, які приймають рішення: терпиме ставлення до невизначеності; наявність добревпорядкованого ряду авторитетів; вміння бути добрим слухачем; здатність досягти консенсусу в рішенні; уникання стереотипів; постійне зберігання гучності; вміння застосовувати як „Логічні”, так і „нелогічні” методи; вміння реалістично оцінювати витрати на складність завдань; здатність вчасно зупинитись у пошуку правильного рішення [2, с.191]. На нашу думку, всі перераховані ознаки повинні бути властиві і українським управлінцям, які займають високі державні посади. Крім того, керівник вищої ланки повинен ??? чіткий зразок етичних стосунків, дотримання стосунків, дотримання вимог Загальних правил поведінки державного службовця, контролювати та обговорювати етичні пролеми, підримувати належний етичний клімат в установі чи організації. В цьому плані на увагу заслуговують слова президента компанії „Bethlehem Street” Річарда Шуберта: „Головна наша відповідальність полягає в тому, щоб мотивувати та заохочувати співробітників поводити себе сумлінно та чесно. Вище керівництво має служити прикладом моральної поведінки” [2, с.200]. До цих слів, на наше глибоке переконання, важко щось додати. Висновки Складні ??? сучасного державно-політичного ??? у світі та Україні ставлять перед державними службовцями вимоги перебудови „радянського” світогляду, зміни ціннісних установок, що, в свою чергу, зумовлює нові вимоги до іміджу менеджерів. Виникає необхідність врахування порад досвідчених політичних консультантів, психологів, соціологів у повсякденній праці державного службовця. Імідж створює сприятливий образ („картинку”) про того чи іншого лідера, дозволяє останньому будувати стратегію і тактику своєї діяльності. Імідж тісно пов’язаний з кар’єрою державного службовця. Складовими іміджу керівника виступають професіоналізм, компетентність, динамізм, гнучкість, оперативність, моральна надійність, емоційна лабільність. Для керівника вищої ланки важливе значення мають такі навички і вміння і якості, як незалежність, відповідальність, витримка, екстраполяція, почуття гумору, комунікабельність. Мистецтво спілкування являється однією з найважливіших сторін іміджу державного службовця, адже керівництво – це персоніфіковане управління, що здійснюється в процесі безпосередніх відносин керівників та підлеглих. Тому сучасна ділова людина повинна вміти знаходити спільну мову з будь-якими людьми, не кажучи вже про підлеглих. Адже без взаеєморозуміння в колективі неможлива плідна робота, не кажучи вже про досягнення поставлених цілей, якщо підлеглі нерозуміють керівника. Важливе значення для позитивного іміджу державного службовця має також високий рівень загальної культури, широта погялдів, вміння регулювати і дозувати потік інформації, системний погляд на ситуацію, вміння заручатися підтримкою колег і партнерів та запобігати конфліктам. Крім того, на нашу думку, для сучасних державних службовців в Україні вміння робити висновки з наступних висловів і керуватися ними у повсякденній діяльності є надзвичайно важливим: „Кожна людина, яку я зустрічаю, мене в чомусь перевершує і я не можу цього в неї навчитися” (Р. Емерсон). „Хочеш підпорядковувати собі інших – починай з себе” (Вовенарг). Список використаних джерел і літератури Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СпБ.:Питер, 1996, - 288 с. Дерлоу Д. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень. Пер. з англ. – К.:Наукова думка, 2001. – 242 с. Довгань Л.Є. Праця керівника, ао Практичний менеджмент. – К.:ЕкСоб, 2002. – 384 с. Карнеги Д. Язык успеха. – М.:Эксмо-Пресс, 2001. – 256 с. Кредісов А., Панченко Є., Кредісов В. Менеджмент для керівників. – К.: Знання, 1999. – 556 с. Курбатов В. Стратегия делового успеха. – Ростов-на-Дону, Феникс, 1995. – 416 с. Малиновський В. Державна служба: теорія і практика. Навчальний посібник. – К.:Атіка, 2003. – 160 с. Наука управління: з історії менеджаенту. Хрестоматія. – К.:Либідь, 1993. – 304 с. Паламарчук С., Францов М., Цвілий С. Шляхи вдосконалення підготовки керівників вищого рівня // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - №6. – с.187-191. Психологія управління бізнесі. Навчальний посібник. – Харків-Київ, НМЦВО, 2003. – 320 с. Сало І. Розум переможе. – Суми.: ВАТ „СОД”, 2002. – 238 с. Скивак В. Этика делового общения. 0 Спб., 1996. – 102 с. Таман І. Як удосконалювати самого себе. – К.:Політвидав, - 1988. – 318 с. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія і практика та її значення для України // Економіка України. – 2001. - №9. –с.40-45. Шейнов В.Психология и этика делового контакта – Минск, Аналфея, 1996. – 384 с. Шепель В. Управленческая психология. 0 М.:Экономика, 1984. – 248 с.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (19.03.2016)
Просмотров: 1344 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: