РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції органів - Інше - Реферати - Каталог статей

План Джгутикові. Основні представники. Особливості будови і функції орг. Споровики. Кокциді. Гемоспоридії та їх представники. Риси організації Споровиків. Малярійний плазмодій. Висновки. Література. 1. До класу Джгутикові належать 6-8 тис. видів, поширених у морях, прісних водоймах (здебільшого входячи до складу планктону). Серед джгутикових чимало паразитів людини, тварин. Характерна ознака цих тварин – переміщення за допомогою джгутиків. Яких буває від одного до кількох десятків і навіть сотень. Клітина вкрита щільною пелікулою, тому джгутикові мають більш-менш сталу форму тіла. Розмножуються здебільшого поздовжнім поділом, зрідка трапляється копуляція. У джгутикових спостерігаються всі переходи від рослинного до тваринного способу живлення, що свідчить про єдність між рослинним і тваринним світом. У стоячих водоймах зустрічається евглена зелена – типовий представник класу. При наявності великої кількості евглен вода набуває зеленого кольору. Форма тіла євглени зеленої веретеноподібна, розміри близько 50 мкм. Переміщення за допомогою джгутика, який постійно перебуває в русі і робить щохвилини 2000-2400 обертів. У цитоплазмі розташовані хроматофори з хлорофіловими зернами, у яких на світлі при наявності в навколишньому середовищі мінеральних солей відбувається процес фотосинтезу (автотрофний спосіб живлення) з утворенням вуглеводу парамілу, що відкладається у цитоплазмі у вигляді включень. У темряві евглена зелена живиться сапрофітним способом, всмоктуючи готові органічні речовини всією поверхнею тіла. Розвиваючись у забруднених водоймах з великою кількістю розчинених органічних речовин, евглени часто поєднують обидва типи живлення – аутотрифний і сапрофітний. Деякі морські джгутикові, переважно з роду ночесвіток, мають здатність світитися у темряві. Поширені вони у теплих морях, у тому числі в Чорному й Азовському. При подразненні ці тваринки яскраво спалахують фосфорним світлом. Світіння настає внаслідок окислення жирових включень, які у великій кількості містяться в цитоплазмі. Раніше у марновірних людей це явище викликало страх, оскільки невідомою була його природа. Понад 700 видів джгутикових ведуть паразитичний спосіб життя. У тонких кишках людини (здебільшого дітей) паразитують лямблії. Вони можуть проникнути з дванадцятипалої кишки у жовчний міхур, спричинюючи захворювання печінки типу холіцеститу. Цести лямблій виділяються у навколишнє середовище разом із випорожненнями і потрапляють на землю. У воду. На харчові продукти їх заносять мухи. Людина заражається проковтуючи цисти. Тому для профілактики захворювання важливе значення має дотримання санітарно-гігієнічних правил, захист харчових продуктів від забруднення, знищення мух. Небезпечного для людини є трипаносома, поширена у тропічній Африці. Вона спричиняє захворювання нервової системи – сохну хворобу. Природним резервуаром паразита є антилопи, а переносником муха цеце. Від інших одноклітинних відрізняються тим, що органоїдами руху у них є один або кілька джгутиків. Еластична оболонка - пелікула надає їм постійної форми. Панцерні джгутикові мають зовнішній скелет із клітковини. В основі джгутика знаходиться базальне зерно, що дає енергію для руху джгутика. Джгутикові живляться аутотрофно, як рослини, гетеротрофно, як тварини, або змішано – міксотрофно, що свідчить про єдність і спільність їх походження. Джгутикові поділяються на два підкласи: Рослинні джгутикові. Тваринні джгутикові. Підклас Рослинні джгутикові. Поодинокі й колоніальні форми. У представників рослинних джгутикових наявний хлорофіл, що міститься в спеціальних органоїдах – хлоропластах. На передньому кінці розміщена скоротлива вакуоля, яка відкривається в резервуар біля основи джгутика. Поряд з нею лежить світлочутливе очко – стигма. За допомогою очка ці джгутикові відчувають освітлені місця. Де відбувається фотосинтез. Синтезований вуглевод – парамін – відкладається в ендоплазмі у вигляді зерен. Розмножуються рослинні джгутикові поділом. У евглени зеленої він поздовжній. У колоніальних джгутикових. Наприклад, у вольвокса, дочірні особини після поділу не розходяться. У них спостерігається чергув. стат. і нестатевого р-ння. До рослинних джгутикових відносяться евгленові, представник евглена зелена, фітомонадні – колоніальна форма вальвокс і панцерні зустрічаються у великій кількості в калюжах, ставках. Панцирні населяють солоні й прісні водойми. Коли джгутикові світяться, то при цьому випромінюється слабке голубувате тіло. Підклас тваринні джгутикові. У представниців цього підкласу відсутні хлоропласти. Живляться гетерофорно захоплюючи органічні речовини в розчиненому або твердому стані. Це переважно паразитичні форми, які викликають небезпечні форми у домашніх тварин і людей. Так, з ряду кінетопластових трипаносоми – паразити плазми крові майже всіх хребетних тварин, а також людини. Тіло трипаносоми видовжене ( до 30 мк), уздовж якого розміщена хвиляста перетика. Джгутик починається на задньому кінці тіла від базального тільця, з’єднаного кінетопластом, тягнеться по краю ундулюючої мембрани і вільно виступаючи на передньому кінці тіла. У центрі тіла міститься ядро. Розмножується повздовжнім поділом, живляться осмотично. Спричиняють захворювання – трипаносомози. У коней парувальну хворобу викликає трипаносома кінська. Паразит уражає нервову систему, передається при паруванні. Відома “сонна хвороба” людини і великої рогатої худоби в Африці, збудниками якої є trypanosoma gambiense i rhodesiense. Переноситься хвороба від антилоп кровоносними мухами цеце. Антилопи самі не хворіють, а є резервуараними живителями паразита. Лейшманії паразитують у клітинах шкіри та внутрішніх органів людини, отримуючи шкірний та внутрішній (чорна хвороба) лейшманіоз перенощиком лейшман. є москіти, а резервуарним живите лем – різні гризуни (ховрахи), а також хвора людина. Поширені в південній Європі, Середній Азії та на Завкадзі. 2. Тип споровики об’єднує понад 1700 виключно паразитичних одноклітинних. Форма тіла різноманітна, часто амебоподібна. Органоїдів руху немає, і лише у статевих клітинах іноді є джгутики. Правних і скоротливих вакуолей не мають, живляться осмотично. У їхньому життєвому циклі спостерігаються керування шизогонії, статевого розмноження і спорогонії. Спорогонія – процес утворення зародкових клітин – спор, вкритих щільною захисною оболонкою. Їх утворення сприяє поширенню паразитів і завершує життєвий цикл споровиків. До цього типу належить клас Кокцидієвидних, більшість представників якого внутрішньоклітинні паразити людини і тварини. У життєвому циклі Кокцидієвидних спостерігається чергування статевого і безстатевого розмноження. Кокцидії паразитують у клітинах епітелію кишок і протоків печінки кроликів, великої рогатої худоби, домашніх птахів та ін., спричиняючи захворювання – Кокцидіоз. Інколи трапляються групові захворювання дітей на цю хворобу. У печінці чи нирках тварини відбувається нестатеве розмноження паразитів – шизогонія, швидко наростає їхня чисельність. Паразити проникають у здорові клітини і руйнують їх. Після ряду циклів нестатевого розмноження відбувається утворення, а далі й копуляція гамет, які разом з каловими масами виходять назовні. У навколишньому середовищі в ооцистах розвиваються спорозоїди. Коли ооциста із забрудненим кормом або водою потрапляє в кишки нового хазяїна, спорозоїди звільняються від оболонки і проникають у клітини тварин. Засоби боротьби з кокцидіозами в основному профілактичні, спрямовані на першкодження занесення ооцист із кормом та водою. Крім того, для лікування хворих тварин використовуються лікарські препарати. Крольчатам, щоб уберегти їх від захворювання кокцидіозом, з 20 – денного віку з кормом дають антибіотики. Ряд кров’яні споровики, або Гемоспоридії. Паразитують у клітинах крові різних тварин і людини. Налічується кілька десятків видів. Серед них 4 види збудників малярії людини – малярійні плазмодії. На відміну від кокцидій, для них характерна зміна живителів. У клітинах печінки, еритроцитах крові відбувається шизогонія, а потім, а потім статевий процес і спорогонія – у тілі малярійних комарів, які є основними живителями паразитів. Проміжним живите лем цих споровиків є людина, мавпи, кози, антилопи, білки, собаки, птахи. В зовнішнє середовище ці паразити ніколи не виходять. Людина заражається малярією при укусі самкою малярійного комара, яка перед тим смоктала кров хворого на малярію. Разом з слиною вона пускає в кров людини спорозоїти малярійного плазмодія, які попадають спочатку в клітини ендотелію кровоносних судин , печінки, селезінки. Мерозоїти розмножуються нестатевим способом за типом шизогонії. Після кількох циклів шизогонії настає підготовка до статевого розмноження з утворенням гаметоцитів – попередників гаметоцитів. Гаметоцити разом з кров’ю повинні потрапити у шлунок комара при укусі ним хворої на малярію людини. Із макрогаметоцитів у шлунку комара формуються великі круглі макрогамети. Цей стан розвитку називають гаметогонією. Після копуляції макрогамет з мікро утворюється довгасті зиготи – оокінети. Вони заглиблюються у стінку шлунка та кишечника комара, покриваються оболонкою і перетворюються у ооцисту. Шляхом багаторазового поділу ооциста розподається на кілька тисяч спорозоїдів, які з порожнини тіла проникають у слинні залози комара. Цей процес розвитку називають спорогонією. Ряд піроплазміди - дрібні паразити червоних кров’яних тілець. Електронно мікроскопічні дослідження останніх років показали велику подібність у будові кров’яних стадій піроплазмід і споровиків, хоч розмножуються вони дещо інакше: статеве розмноження невідоме. Ознакою захворювання тварин на піроплазмдоз є поява гемоглобіну в сечі (кров’яна сеча). Зараження відбувається через укус тварин кровосисними кліщами. Піроплазміди спричиняють тяжке захворювання у північних оленів, коней, великої рогатої худоби, собак та ін. Інколи загибель тварин від піроплазм досягає 60%. 3. Дуже небезпечними паразитами є кровяні споровики, серед яких маларійний плазмодій. Вони спричиняють тяжке захворювання людини-малярію. Життєвий цикл плазмодію відбувається у двох стадіях із зміною хазяїв. В організмі людини (проміжний хазяїн) відбувається базстатеве розмноження, а в самки комара з роду анофелес (основний х-їн) – становлять статеві процеси. При укусі людини комаром, зараженим паразитом, разом із слиною потрапляють спорозоїти плазмодію. Вони проник. в еретроцити, де живляться, ростуть, розмножуються способом шизогонії, внаслідок чого утвор. еритроцитні мерозоїти. Уражені еритроцити руйнуються, спричинюючи вихід мерозоїтів у кров’яне русло. При цьому до плазми крові потрапляє чорна речовина – меланін та отруйні продукти обміну речовин паразита, що й спричиняє приступ малярії. Із плазми мерозоїти знову проникають в еритроцити, і процес шизогонії циклічно повторюється. На певному етапі розвитку мерозоїти перетворюються на мікро- і макрогаметоцити, з яких у кишках комара, що насмоктався крові хворої людини, розвивається статеві клітини – макро- і мікро гамети. Вони копулюють і дають початок рухливій зиготі, що перетворюється на зовнішній поверхні шлунка комара в ооцисту. У ній розвивається кілька тисяч спорозоїтів, що проникають до слинних залоз комара і під час укусу передаються людині. На спорогонію вирішальний вплив має температура – навколишнього середовища. При температурі нижчій від 160С спорогонія не відбувається, при 17-180С – цикл розвитку в тілі комара триває три тижні, при 25-27 0С – тиждень. Висока температура значно прискорює спорогонію. До кінця ХІХ ст. причини малярії були невідомі. Виникнення захворювання пояснювали впливом поганого повітря (“малярія” в перекладі з італ. – “погане повітря”). Збудників малярії вперше виявили у 1878 р. Російський лікар В.І.Афанасьєв і у 1880 р. Французький вчений А.Лаверан. Отже, лише зусиллями вчених ряду країн було встановлено цикл розвитку малярійного плазмодію і розроблено наукову основу для боротьби з паразитом. У царській Росії на кожні 10 тис. населення припадало від 215 до 474 хворих на малярію. Найбільше поширеною вона була в Закавказзі, серед Азії та на Україні. За роки радянської влади малярію як масове захворювання було ліквідовано на всій території Радянського Союзу. Найбільше малярія поширена в тропічному та субтропічному поясах. Хворіють люди і в помірному кліматі. Де є умови для розвитку комарів роду Anofeles. В Україні трапляються випадки завезення малярії з африканських країн. Однак завдяки настирливій боротьбі з комахами та їх личинками малярія в Україні ліквідована. Найголовнішим профілактичним засобом проти малярії є осушення водойм, де розвиваються комарі. Висновки 1. Бачимо, що х-ною ознакою джгутикових тварин є переміщення за допомогою джгутиків, яких є дуже багато. Розмноження їх – це переважно поздовжній поділ. І зрідка трапляється популяція. Представниками джгутикових є евглена зелена. Коли у воді є багато евглен, вода набуває зеленого кольору. Також типов. предст. є ночесвітки, які світяться в темряві. Колись це явище викликало страх у малярійних людей. Також бачимо, що понад 700 видів джгутикових ведуть людину паразит. спосіб життя. Паразитують вони у кишках людини – це лямблії, вони спричинюють різні захворювання. Отже, для того щоб захиститися від цих паразит. форм потрібно дотрим. санітар.-гіг. правил, захищати харчові продукти від забруд. і знищувати мухи. Джгутикові поділяються на два підкласи: Рослинні і Тваринні джгутикові. Тваринні джгутикові також небезп. Особливо небезп. відома “сон. хвор.”, яка перенос. від антилоп кровонос. мухами цеце. З цього видно, що джгутикові це паразит. форми і потрібно остерігатися, щоб не захворіти на них. 2. Споров. – це також паразит. о-зми. Споров органоїд. руху намають травн. і скорот. вакуолей не мають. У стат. циклі спостеріг. чергув. шизогонії, стат. розмн. і спорогон. До цього класу належ. Колоніальні кокцеєвидні кокцидії паразит. в кліт. епітелію кишок і прот. печінки кроликів, вел. рог. худ. і дом. птахів та ін. спричинюючи захворювання – кокундіоз. Типов. предст. є Ряд Кров’яні споров. Паразитує у клітинах людини і тварин. Спричинюючи захворювання людини малярією. Людина заражується малярією при укусі самкою малярійного комара, яка перед тим смоктала кров хворого на малярією. Ряд Піроплазми – дрібні паразити червоних кров’яних тілець. Ознакою захворювання на піроплазмідоз є поява гемоглобіну в сечі. Вони спричиняють таке ж захворювання у північних оленів, коней, великої рогатої худоби. Отже, бачимо, що споровики спричиняють також тяжкі захворювання у людей і тварин. 3. З попереднього питання ми знаємо , що споровики – це паразитичні форми. Дуже небезпечними є паразити є кров. спор., серед яких малярійн. плазм. життєвий цикл плазмод. відбувається в двох стадіях зі зміною хазяїв. В організмі людини відбувається статеве розмноження а в самки комара з роду анофелес – статеві процеси. Вони спричиняють захворювання люд. маляр. Найбільш малярія поширена в тропічному субтропічних поясах. Хворіють люди і в помірному кліматі, де є умови для розвитку комарів. В нас трапляються випадки завезення малярії з африканських країн, однак завдяки настирливі у боротьбі з комарами та їх личинками малярія в Україні ліквідована. Список літератури: Зедлаг І. Животій мир Земли. –М.: Мир, 1975р. Астанин Л. П., Охрана природи. – М.: Колос, 1984р. Г.В. Ковальчук зоологія з основами екології. – К.: Вища школа, 1980р. Червона Н.М. Екологія. – К.: Вища школа. Головне в – цтво, 1986р. Благосклонов К. Н. Зоология. – М.: Высшая школа, - 1977р. Сокур Ы. Т. Звірі нашої країни. – К.: Радянська шк., 1971р. Тирбенген Н. Поведение животных. –М.: Мир, - 1975р.
1 2 3 4 5 Категория: Інше \| Добавил: DoceNt (06.06.2016)
Просмотров: 682 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: