Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 4
Гостей: 4
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Інше |
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Чинники РПС
|
План Вступ. 1. Формування поняття „чинники РПС”. 2. Систематизація чинників РПС. 3. Оцінка впливу основних чинників на розміщення сучасного виробництва. Висновок. Використана література. Вступ Сім років Україна виступає на світовій арені, як незалежна європейська країна. Молода держава отримала у спадок громіздку і неефективну постачальну структуру основних виробничих фондів, вичерпання і збідненість доступних родовищ корисних копалин, деградацію трудового і творчого потенціалу кадрів та депресійну корозію в суспільстві. РПС України. Навчальний посібник для самостійного вивчення за ред. С.І.Дорогунцова Народне господарство переживає затяжну економічну кризу, що викликана не тільки труднощами постколоніального розвитку і втратою переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової, а й наслідком некомпетентності керівництва та відсутністю цілісної програми стабілізації виробництва яка б відзначалася комплексністю заходів на мікро і макроекономічних рівнях. Щоб стати рівноправним і рівно спроможним учасником загальноєвропейського процесу інтеграції та раціоналізації України необхідно: - докорінно перетворити або створити нову економічну систему перейшовши перехідний стабілізаційний період, подолавши спочатку кризу економіки; - відкритись зовнішньому світові, усунувши бар’єри, що, гальмують торгівельних, науково-технічних і культурних зв’язків з іншими країнами; - налагодити і зробити активними взаємовигідні економічні зв’язки, насамперед з країнами-партнерами. Інакше кажучи в Україні має бути створена економічна структура, сумісна з західноєвропейською, здатна функціонувати в одній системі координат. Розміщення продуктивних сил (РПС) – галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили. Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засобів виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління. Розглядаючи РПС України, то, з одного боку, Україна – одна з найбільших держав світу за економічним потенціалом. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією й шосте за чисельністю населення. За обсягом промислового й сільськогосподарського виробництва всередині 80-х років її можна було порівнювати з Францією, Великобританією, Італією. За такими видами сировини й виробництва, як залізна й марганцева руди, чорні метали, вугілля, електроенергія, металургійне та енергетичне устаткування, цукор, соняшникова олія тощо Україна посідала одне з перших місць у Європі. У нас є висококваліфіковані наукові й виробничі кадри. З іншого боку, продукування національного продукту на душу населення істотно відстає від багатьох розвинутих країн, падає природній приріст населення. Причини такого стану мають соціально-економічний характер, що, загалом беручи, виходить за межі курсу РПС. 1. Формування поняття „чинники РПС” За умов становлення і розвитку ринкових відносин проступають певні закономірності у розміщенні продуктивних сил, які формуються в результаті взаємодії законів суспільного розвитку в просторово-часовому зрізі: РПС. Навчальний посібник. За ред. В.В.Ковалевського – К.: Знання, 1998 - доцільне, найефективніше розміщення виробництва; комплексний розвиток господарства регіонів; раціональний територіальний розподіл праці між регіонами і в межах їх територій; - вирівнювання рівнів економічного та соціального розвитку регіонів. Під раціональним, ефективним розміщенням виробництва розуміється всебічна економія витрат на виробництво продукції. Насамперед мається на увазі врахування всіх складових виробництва та споживання продукції, мінімізація витрат, пов'язаних із видобуванням, переробкою та використанням сировинної бази, з використанням трудового потенціалу регіону, енергетичними та транспортними витратами, наближенням до максимально об'ємних ринків збуту продукції. Особливо важливим тут постає питання комплексного і повного циклу виробництва. Комплексний розвиток господарства регіонів ґрунтується на поєднанні існуючої бази галузей ринкової спеціалізації та новітніх потреб провідних галузей виробництва та інфраструктури, в основі яких враховується природно-ресурсний та демографічний потенціал регіону. Необхідною умовою ефективного розміщення виробництва в умовах ринкової економіки є раціональний територіальний поділ праці між регіонами і в межах їх територій. Маючи різні за обсягом та рівнем розвитку економічні, природно-ресурсні та історичні умов й особливості, кожен регіон може формувати свою ринкову спеціалізацію економіки завдяки економічним зв'язкам завойовувати ринки збуту. Територіальний розподіл праці та раціональна ринкова спеціалізація регіонів за організації ефективних економічних зв’язків між регіонами сприятимуть підвищенню рівня економічного розвитку, необхідному розширенню виробництва, підвищенню його ефективності. За умови забезпечення ефективного розвитку економіки в обстановці формування ринкових відносин обов'язково знаходить своє втілення одна з найважливіших закономірностей - вирівнювання ступенів економічного і соціального розвитку регіонів, яка є важливим чинником прискорення темпів розвитку не тільки відсталих територій, але й країни загалом. Концепція чинників розміщення продуктивних сил належить до фундаментальних у системі наук про територіальну їх організацію. Отже, не випадково, що література з цієї проблеми тією чи іншою мірою присвячена дослідженню чинників розміщення. Між конкретним економічним об'єктом і місцем його розташування існують певна взаємозалежність та взаємозв'язок. Тому на вибір місця, району, майданчика розміщення впливають, з одного боку, особливості самого об'єкта, а з іншого — специфічні умови території, де він розміщений або може розміщуватися і розвиватися. Однак чіткості у визначенні поняття «чинники розміщення» ще не досягнуто. На нашу думку, найповніше сутність цієї складної економічної категорії можна подати так. Чинники розміщення продуктивних сил — це сукупність численних різноякісних умов, ресурсів, передумов, потрібних для вибору місця розміщення або подальшого розвитку будь-якого соціально-економічного об'єкта з урахуванням його особливостей, виробничих критеріїв і поставленої мети. Сукупність чинників утворює своєрідний механізм, необхідний для «запуску» процесу розміщення. Чинники регулюють кількісні та якісні характеристики розміщення усіх конкретних видів людської діяльності та мають вирішальний вплив на цей процес. Якщо територіальний поділ праці пояснює загальний механізм розміщення продуктивних сил у межах певної соціально-економічної системи, то сукупність чинників розміщення конкретних економічних, соціальних та інших об'єктів є важливим інструментом вирішення конкретної проблеми локалізації об'єктів. їхній облік дає можливість уникнути помилок у розміщенні окремих підприємств, галузей і виробничих комплексів, підвищити економічну ефективність їхнього функціонування. Майже всі чинники розміщення піддаються формалізації. Цим зумовлені можливості широкого використання науково-методичних підходів до обгрунтування комплексності розвитку продуктивних сил. Посилення вимог до якості цього процесу, особливості регіональної соціально-економічної політики змушують виробляти нові підходи до оцінювання чинників розміщення продуктивних сил. 2. Систематизація чинників РПС Чинники розміщення можна згрупувати за п'ятьма напрямами: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, соціально-економічні та геополітичні. Докладне врахування, аналіз і оцінка їх є найважливішою частиною економічного обґрунтування розміщення підприємств. Соціально-економічна географія України. За ред. О.І.Шаблія. Львів „Світ”, 2000 Природно-географічні чинники охоплюють якісну та кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природнокліматичні та природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку і рівень техніко-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фондо і капіталомісткість, рентабельність тощо). Демографічні чинники: чисельність населення та його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва - у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів. Техніко-економічні чинники: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій, знижує і трудо-, матеріало-, фондо- і капіталомісткість, а це створює відносно однакові умови для прискореного розвитку продуктивних сил економічних районів, сприяє їхньому рівномірному розміщенню. Особливо велика роль у розташуванні виробництва належить хімізації, яка значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та основних матеріалах, дає можливість економити натуральні види сировини, утилізувати відходи, а отже, й поліпшити охорону навколишнього середовища. Соціально-економічні чинники мають винятково велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю і сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці і життя людей, розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг. Істотний вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми його суспільної організації - концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування. Вдосконалення цих форм зумовлює зростання потужності підприємств, розмірів сировинних і паливно-енергетичних баз в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховується і транспортний фактор: розвинена транспортна мережа в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки. Натепер на розвиток і розміщення продуктивних сил України великий вплив матиме геополітичиий чинник. Україна має дуже зручне географічне положення: приморське розташування; близькість до країн Центральної та Західної Європи і Близького Сходу; наявність розвиненої транспортної мережі міжнародного значення; сусідство з Росією, Польщею, Туреччиною, Білоруссю, Румунією, Молдовою, Словаччиною, Угорщиною. З-поміж геополітичних ознак є наявність великої кількості росіян, більшість з яких розселена на відносно компактній території східних областей. Не можна не враховувати існування на півдні України Автономної Республіки Крим, а також великої кількості російськомовного населення в містах України й особливо в Причорноморському, Донецькому та Придніпровському економічних районах. Геополітичний фактор відіграє важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Європи, Азії, країнами - членами СНД. Територія України використовується для транзитних перевезень, що забезпечує певні валютні надходження. Із розвитком науки і техніки дія окремих чинників послаблюється дія інших аспектів тобто їх актуальність зростає. Так впровадження трудозберігаючих технологій може послаблювати залежність окремих галузей промисловості від наявності деяких видів сировини. За сучасних умов зростає роль чинника часу, оскільки суспільству не байдуже, протягом якого періоду буде споруджений певний виробничий об'єкт. З одного боку, зволікання з будівництвом може дезорганізувати виробництво в інших галузях, які орієнтуються на його продукцію. Звідси, суспільство має збитки матеріальні і моральні. З іншого боку, збільшення термінів будівництва означає омертвіння вкладених коштів, що зумовлює зростання вартості витрат на завершення спорудження об'єкта. Позитивний вплив на поведінку іноземних інвесторів капіталу має політика уряду України в галузі міжнаціональних відносин, забезпечення рівних прав і обов'язків усіх громадян. Усе ж, економічна політика Росії щодо України потребує відповідних кроків до утвердження економічного суверенітету нашої держави. Це насамперед подальший розвиток власного паливно-енергетичного комплексу, розширення економічних відносин з іншими країнами з метою зведення до мінімуму сировинної залежності від Росії, створення нових галузей виробництва для забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку тощо. Для нормального функціонування багатьох підприємств важкої промисловості і, особливо, машинобудування в Україні вирішується складне завдання - створення багатьох виробництв, які б виготовляли комплектні деталі. Виконання цього завдання потребує відповідного обґрунтування розміщення нових виробництв, що може істотно змінити сучасний характер розміщення продуктивних сил в Україні. 3. Оцінка впливу основних чинників на розміщення сучасного виробництва Зміни, що відбуваються в техніці та технології, господарській діяльності в цілому, неминуче позначаються на зміні співвідношення чинників розміщення продуктивних сил. Серед економічних чинників провідна роль у формуванні господарського середовища даної території належить інфраструктурі. У найбільш широкому розумінні інфраструктура є елементом продуктивних сил, що містить галузі, види діяльності з надання послуг виробництву або населенню (виробнича інфраструктура), а також забезпечення умов для нормальної життєдіяльності населення (соціальна інфраструктура). Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (Теорія, методи, практика). – К.: Європейський університет, 2002 Виробнича (економічна) інфраструктура — це комплекс науково-технічних споруд, систем і служб (наземні споруди, водні шляхи, канали, порти, трубопроводи, аеропорти, лінії електропередач, склади, бази матеріально-технічного постачання, інженерні мережі, теплотраси), які необхідні для функціонування матеріального виробництва і забезпечують на окремій території безперервний рух вантажів, енергії, інформації тощо. Просторова розгалуженість, територіальна орієнтація функціонування, задоволення потреб виробничого процесу в певних послугах — це головні ознаки виробничої інфраструктури. Елементи її виконують важливу функцію ланки, що забезпечує належний взаємозв'язок між засобами виробництва — знаряддями і предметами праці. Забезпечення безперервності процесу виробництва і споживання в умовах поглиблення галузевого і територіального поділу праці є першочерговим завданням виробничої інфраструктури. Розвиток її сприяє зниженню витрат виробництва, дає можливість більш раціонально розмістити кожну галузь суспільного господарства. Водночас вона не тільки створює передумови для функціонування матеріального виробництва, а й зумовлює зростання вартості сукупного суспільного продукту. 1 Інфраструктура (від лат. infra — під, нижче і structura — будова, розташування) дослівно означає частину будь-якого об'єкта, його основу, свого роду базу. В економічній літературі термін «інфраструктура» вперше з'явився 1955 р. в роботах американського економіста П. Розенштейна-Родана. Він запозичив цей термін з військового лексикону. Він же запровадив поділ інфраструктури на виробничу і соціальну. Незважаючи на значне поширення терміна, однозначного визначення інфраструктури в сучасній літературі немає. Складовою виробничої інфраструктури є транспорт, який може розглядатися як самостійний чинник. У результаті розвитку суспільного поділу праці він став необхідною ланкою суспільного виробництва, що забезпечує безперервність процесу виробництва і споживання в просторі, здійснення виробничо-територіальних зв'язків. Особливо важливе значення транспорт має для підприємств, функціонування яких пов'язано з перевезенням масових вантажів (вугілля, будівельних матеріалів, окремих видів сільськогосподарської сировини). Водночас наближення промисловості до джерел сировини, палива, районів зосередження робочої сили і місць споживання готової продукції посилює тенденції зменшення транспортних витрат відтворення. Цьому сприяють також технічний прогрес на самому транспорті, здешевлення перевезень. У зв'язку з цим транспорт втрачає своє виняткове значення, робить розміщення виробництва відносно альтернативнішим. Сукупність соціальних (демосоціальних) чинників розміщення і регіонального розвитку продуктивних сил лише порівняно недавно стала об'єктом чільної уваги вчених, проектантів, менеджерів. Одна з головних причин посилення наукового інтересу до цих чинників — виникнення істотних диспропорцій у господарстві країни, зумовлених недостатнім урахуванням в управлінні соціальних умов, зростанням ролі людського чинника в економіці. Вирішення соціальних завдань — це і мета, і водночас найважливіший чинник розміщення виробництва. Вплив соціальних умов на процес територіальної організації суспільного виробництва суттєво відрізняється від впливу економічних чинників. Дія перших виходить за межі чисто економічних проблем. Вони покликані не тільки регулювати виробничий процес, в тому числі у територіальному аспекті, а й створювати сприятливі умови для життєдіяльності населення та кожної особистості. Постійно зростаючий вплив на всі суспільні процеси, в тому числі на територіальну організацію виробництва, чинить соціальна інфраструктура. Під соціальною інфраструктурою розуміють сукупність галузей, функціонування яких спрямоване на задоволення матеріальних, духовних, фізичних і культурно-побутових потреб населення. Зокрема, це такі матеріальні складові суспільного розвитку, як житлові будинки, підприємства торгівлі та громадського харчування, пасажирський транспорт, системи водопостачання і каналізації, медичні, освітні, культурно-розважальні, спортивні заклади, система побутового обслуговування населення. Без всебічного сприяння розвитку соціальної інфраструктури подолати кризову ситуацію в економіці неможливо. Регіони, території, що мають відносно високорозвинену соціальну інфраструктуру, сьогодні є більш інвестиційно привабливими і мають додаткові можливості для регіонального розвитку і розміщення продуктивних сил, для зростання всієї економіки. Водночас при всій відносній самостійності формування, функціонування, розміщення соціальної інфраструктури безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Через це ефективне розміщення продуктивних сил потребує цілеспрямованого регулювання процесу створення територіальної організації соціальної інфраструктури. Раціональне розміщення продуктивних сил має забезпечувати також подолання або нівелювання істотних територіальних відмінностей у соціальному аспекті, особливо в умовах життєдіяльності населення. Соціальна інфраструктура певною мірою впливає на процес територіальної організації виробництва через відтворення, використання і розміщення трудових ресурсів. Віднедавна у розміщенні продуктивних сил почали використовуватися такі чинники, як сукупність взаємовідносин між природою і населенням, природою і господарством, природою і людиною, що характеризують середовище життєдіяльності людини. Суспільство в процесі своєї господарської діяльності змінює природне середовище, впливає прямо або побічно на всі його компоненти. Цей вплив особливо посилився в епоху сучасної науково-технічної революції, коли масштаби діяльності людини порівнюють з впливом глобальних природних процесів. Зміна природних компонентів має зворотний вплив на саму людину і на її діяльність. Зміна природи сприймається нами як погіршення якості природного середовища, а також кількості та якості природних ресурсів. Водночас негаразди в екології мають характер «ланцюжкових реакцій». Вони спричиняють погіршення здоров'я населення та умов праці, функціонування техніки, погіршення якості та кількості продукції галузей природокористування тощо. Гармонізація відносин між природою і суспільством вимагає прийняття і реалізації цілої системи заходів. Серед них важливе значення належить раціональній територіальній організації продуктивних сил. Це також створення і застосування принципово нових (замкнених, екологічно чистих та ресурсозберігаючих) технологій. Повинен ефективно діяти державний екологічний контроль за розвитком та розміщенням виробництва. Екологічній міжвідомчій експертизі мають підлягати всі великомасштабні господарські проекти. Саме з екологічною експертизою пов'язується вирішення проблеми надійності та комплексності прийнятих рішень щодо розміщення продуктивних сил. У ролі особливого специфічного чинника розміщення продуктивних сил виступає нині людський чинник. Це єдиний «одушевлений» компонент у сукупності чинників, що розглядалися. Найважливішою ознакою суспільного життя має стати націленість дії всіх чинників, які визначають розміщення продуктивних сил, на забезпечення інтересів людини. Це поняття містить концентровану, комплексну характеристику сучасної людини — головної продуктивної сили (працівника), споживача, рушійної сили не тільки в економіці, а й у соціальній, політичній, духовній сферах суспільства, і нарешті, особистості. Людина та її інтереси мають бути головним чинником розміщення виробництва. Адже людський чинник поновлюваний і, що є найголовнішим, удосконалюваний ресурс. А такі категорії, як компетентність, відповідальність, кваліфікація, утворюють так звані безкапітальні чинники економічного розвитку і розміщення продуктивних сил. Науково-технічний прогрес. Всебічне використання його досягнень, розвиток на їх основі нових галузей і вдосконалення наявних традиційних зумовлює зміни у структурі суспільного господарства, зрушення у розміщенні окремих виробництв. Розвиток науково-технічного прогресу характеризується повсюдністю поширення, тобто за своєю сутністю розвиток науки та техніки екстериторіальний, всеохоплюючий і має всебічний вплив на життєдіяльність людей. Важливою особливістю науково-технічного прогресу є й те, що він впливає на процес розміщення продуктивних сил не безпосередньо, а опосередковано, через інші чинники, видозмінюючи, трансформуючи їх. Саме під його дією відбувається переоцінка значимості традиційних чинників, що визначають розміщення виробництва. Наприклад, послаблюється вплив природних ресурсів і умов, транспорту тощо. Водночас посилюється значення такого чинника, як захист природного середовища. Науково-технічний прогрес є однією з головних причин зростання потреби у висококваліфікованій робочій силі. Висновок Правила розміщення продуктивних сил знаходить своє відображення і втілення на базі вивчення і використання досвіду і моделей розвитку ринкової економіки в окремих країнах. Нинішній рівень переходу до ринкових відносин дозволяє виділити в сучасному розміщенні продуктивних сил такі принципи: Чернюк Л.Г., Кленовий Д.В.. РПС України. – К.: „Знання”, 2003 - наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, районів споживання; - першочергове освоєння і комплексне використання найефективніших видів природних ресурсів; оздоровлення екологічної ситуації, вжиття ефективних заходів для охорони природи і раціонального природокористування; - використання економічних переваг міжнародного поділу праці, поновлення і розвиток економічних зв'язків із країнами близького й далекого зарубіжжя. Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії до районів споживання дозволяє розв'язати такі проблеми, як скорочення і ліквідація далеких, нераціональних перевезень, зниження витрат на всіх стадіях виробництва, підвищення економічної ефективності. Особливо важливе наближення енергомістких виробництв до джерел палива й енергії, наприклад, кольорової металургії (виробництва алюмінію, магнію) або галузей хімічної промисловості. До осередків сировини тяжіють матеріаломісткі виробництва - чорна металургія, важке машинобудування. Виробництво продукції галузей легкої та харчової промисловості приурочується до районів споживання, а наукомісткі галузі зосереджуються в районах, забезпечених трудовими ресурсами. Для успішного і, головне, швидкого просування країни шляхом ринкових реформ особливо важливе значення має принцип першочергового освоєння і комплексного використання найефективніших видів природних ресурсів. Отже, раціональна й ефективна територіальна організація продуктивних сил країни має базуватися на науково обгрунтованому врахуванні не окремих умов і чинників, а всієї їх сукупності. Важливого значення у зв'язку з цим набуває організація служби відстеження (моніторингу) за різними чинниками, що впливають на розміщення виробництва. Розміщення продуктивних сил має постійно коригуватися відповідно до зміни умов і нових вимог практики. Використана література 1. РПС України. Навчальний посібник для самостійного вивчення за ред. С.І.Дорогунцова. 2. РПС України. За ред. Є.П.Качана. –К. „Вища школа”, 1997р. 3. РПС. Навчальний посібник. За ред. В.В.Ковалевського – К.: Знання, 1998. 4. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (Теорія, методи, практика). – К.: Європейський університет, 2002. 5. Соціально-економічна географія України. За ред. О.І.Шаблія. Львів „Світ”, 2000. 6. Стеченко Д.М. РПС та регіоналістика. – К.: Знання, 2002. 7. Чернюк Л.Г., Кленовий Д.В.. РПС України. – К.: „Знання”, 2003. 8. Чернюк Л.Г., Кленовий Д.В. Продуктивні сили економічних регіонів України. – К.: „Либідь”, 2003. | |
| Просмотров: 671 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |