Реферат на тему Основні принципи діяльності комерційних банків - Гроші і кредит - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему:Основні принципи діяльності комерційних банків. Основні принципи діяльності комерційних банків Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою від-повідальністю відповідно до Законів України «Про банки і бан-ківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво», інших законо-давчих актів України. Банк вважається створеним і набуває ста-тусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національно-му банку України. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (10% і більше статутного капіталу), об'єд-нання громадян, релігійні та благодійні організації. Статутний фонд новостворюваного комерційного банку фор-мується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошо-вій формі, що виключає можливість використовувати розподіль-ний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається за-сновниками банку, але не може бути меншим за нормативні ви-моги НБУ. Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за свої-ми зобов'язаннями. Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:* для місцевих кооперативних банків — 1 млн. євро;* для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн. євро; * для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5 млн. євро. Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснює-ться за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установле-ним НБУ на день укладення установчого договору. Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до регіонального управління (РУ) НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. Ця сума випливає з установчого договору, але не може бути меншою від мінімальних вимог НБУ. РУ НБУ розглядає пакет реєстраційних документів про створен-ня комерційного банку і з відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне рішення про можливість створення комерційного банку з національним капіталом при-ймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку з участю іноземного капіталу — Правління НБУ. Організація комерційного банку, крім реєстрації, передбачає лі-цензування банківської діяльності. Воно полягає в наданні офіцій-ного дозволу на здійснення певних банківських операцій. Цей до-звіл видає НБУ. Ліцензування здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків, умови дія-льності яких відповідають установленим НБУ обов'язковим вимо-гам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів. При ліцензуванні вра-ховується обсяг капіталу банку, його фінансовий стан, дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності, про-фесійна придатність керівників, висновки незалежного аудиту, тер-мін діяльності банку на фінансовому ринку. НБУ видає банкам лі-цензії на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та ін. Організаційна структура та управління комерційним банком ви-значається функціональними підрозділами і службами та керівними органами. Вищим органом управління банку є загальні збори акціо-нерів (учасників), які вирішують стратегічні завдання в його діяль-ності. Вищий орган банку реалізує свої завдання та функції безпо-середньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні. Виконавчим органом акціонерного банку є правління, а пайового — дирекція. Роботою правління керує голова, а дирек-ції— генеральний директор, які обираються чи призначаються згі-дно зі статутом банку. Контроль за діяльністю правління (дирекції) банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загаль-ними зборами акціонерів (учасників). За рішенням зборів акціонерів (учасників) створюється спостережний орган з метою загального керівництва роботою банку і контролю за роботою правління та ре-візійної комісії. Таким органом є спостережна рада, яка захищає ін-тереси акціонерів у перерві між проведенням загальних зборів. Рада вирішує стратегічні завдання управління та розвитку банку. Організаційна структура комерційного банку включає функціо-нальні служби та підрозділи, кожен з яких виконує певні операції і має свої права та обов'язки. Основним критерієм організаційної по-будови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він вико-нує. Департаменти, управління, відділи формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій або їхніх груп за функ-ціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у рі-зних комерційних банків можуть бути неоднаковими. Великі банки мають певну мережу філій і відділень і територіальні органи управ-ління ними (дирекції). В Україні до таких банків, які в центрально-му апараті мають відповідні функціональні департаменти, широку мережу відділень і територіальні дирекції, належать Промінвестбанк, банк «Аваль», Ощадбанк, Укрсоцбанк та деякі інші. Як уже йшлося у підрозділі 12.1, комерційні банки бувають універсальними і спеціалізованими. Найбільш поширеними спе-ціалізованими банками є ощадні, інвестиційні й іпотечні. Ощадні банки у країнах з розвинутою ринковою економікою — це, як правило, невеликі кредитні установи, які функціонують у регіональному просторі (у межах міста, землі, штату тощо). Діяль-ність ощадних банків, як правило, контролюється державою, яка в особі місцевої влади є гарантом за їх операціями. Головним клієн-том цих банків є населення. Вклади населення залучаються на по-точні, інвестиційні та інші рахунки. Розміщення коштів здійснює-ться у формі надання споживчих, іпотечних, бланкових (незабезпечених) кредитів, купівлі акцій та облігацій. Ощадні банки широ-ко кредитують населення за допомогою кредитних карток. В Україні функціонує спеціалізований банк для обслуговування населення — Ощадбанк. Він має державну форму власності і цим гарантує громадянам їх вклади. Але з різних причин, головною з яких є низька платоспроможність населення, активні операції Ощадбанку ще недостатньо спрямовуються на кредитування лю-дей. Споживчі кредити розвинуті слабо, перелік об'єктів спожив-чого кредитування, порівняно з банками інших країн, обмежений. Інвестиційні банки здійснюють мобілізацію довгострокового по-зичкового капіталу і надають його підприємницьким структурам і державі. Механізмом залучення коштів клієнтів є емісія і розміщен-ня облігацій та інших видів зобов'язань (сертифікатів, векселів). Інвестиційні банки вивчають фінансові потреби клієнтів, узгоджують умови позичок, визначають строки випуску і види цінних паперів з урахуванням стану ринку, їх емісію і наступне розміщення серед ін-весторів. Інвестиційні банки виконують не тільки посередницьку функцію між позичальниками та інвесторами, а й продають великі пакети акцій та облігацій за власний рахунок, надають кредит поку-пцям цінних паперів. Законодавство багатьох країн відносить такі банки до небанківських фінансово-кредитних установ. Іпотечні банки спеціалізуються на видачі довгострокових по-зичок під заставу нерухомості — землі і міських будівель. Ресур-сами іпотечних банків є власні накопичення та іпотечні облігації. В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки що немає. Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухо-мості і землі, а також обмеженість довгострокових капіталів, од-нією з причин якої є нестабільність національної валюти. ЛІТЕРАТУРА Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9. Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7. Жан — Поль Бландіьєр. Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці.// Фінанси України, 2000, - №8. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. — Розд. 1. Деньги / Сост. А. А. Чухно. — К., 1997. ВСТУП до банківської справи / Відп. ред. М. І. Савлук. — К.: Лібра, 1998.—Розд. 2. Жуков Е. Ф. Обшая теория денег и кредита. — М.: Банки и биржи. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск: Меркаванне,1994. Кейнс Дж. Общая теория занятости, процента и денег. — М.: Прогресе, 1978. Косолапов А. Г. Грошово-кредитна політика — гарант стабілізації економіки України // Фінанси України. — 1997. — № 7.
1 2 3 4 5 Категория: Гроші і кредит \| Добавил: Aspirant (23.07.2013)
Просмотров: 251 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: