Реферат на тему НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА УКРАЇНИ - Гроші і кредит - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: НАЦІОНАЛЬНА ВАЛЮТА УКРАЇНИ. ВСТУП Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави. Враховуючи незгасаючу актуальність валютних проблем, питання національної валюти і вибране для написання дипломної роботи. Дана дипломна робота написана в результаті опрацювання літературних джерел, низки законодавчих та урядових матеріалів, даних, отриманих з міжнародної інформаційної системи INTERNET. Об'єктом дослідження дипломної роботи є національна валюта, предметом – економічні і фінансові аспекти стабілізації національної валюти України. Мета даної дипломної роботи – визначення ролі національної валюти України у розвитку національного господарського комплексу та дослідження шляхів її стабілізації в період реформування економіки. Для досягнення поставленої мети при виконанні дипломної роботи необхідно було розв'язати низку завдань: - підібрати методи дослідження національної валюти; - визначити фактори введення національної валюти; - виявити сучасні особливості функціонування національної валюти; - проаналізувати сучасні валютні відносини; - дослідити антиінфляційну політика уряду України на етапі становлення національної валюти; - виявити шляхи та методи подальшого зміцнення національної валюти. Дипломна робота має обсяг 111 сторінок комп'ютерного набору. Вона містить 8 таблиць і 6 рисунків. 1.ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ 1.1. Загальні відомості про валюту, національну валюту і валютні курси У кожному науковому дослідженні, у тому числі в дипломній роботі оперують низкою ключових слів, без розуміння яких неможливо уяснити суть дослідження. В даній дипломній роботі такими ключовими словами є валюта, національна валюта, національна грошова система, валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс, валютні зони, валютна політика та інші. Нижче розкриємо зміст найважливіших з них. Валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи в вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнародних розрахунках. У широкому розумінні, валюта – це кошти що належать центральному банку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і на початку його розвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких країнах лише срібна валюта. З розвитком капіталізму все більшого значення набувають банкноти – кредитні знаки грошей, що їх випускають емісійні банки для заміни металевих грошей, як засіб обігу і платежів. З кінця 18 ст. у Великобританії, а з останньої третини 19 ст. і в ін. каїнах в обігу в основному залишається золото, а також розміняні на золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, яка охопила і валютну систему, характерним є паперова валюта – нерозмінні на золото банкноти, які постійно знецінюються. Національна валюта – це грошова одиниця країни. Без національної валюти неможливе існування національної грошової системи. Національна грошова система – це способи і форми випуску грошей, які історично склалися та закріплені правовими нормами, а також організація грошового обігу в країні. Валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Основою валютного курсу є співвідношення грошових одиниць щодо їхнього золотого вмісту в різних країнах. Розрізняють офіційний і вільний курс іноземної валюти. В умовах загострення запальної кризи економіки держав, яка характеризується в сфері грошового обміну валютними кризами (характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістю курсів національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацією валют ), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валют остаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завжди відображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів. Більшість країн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курс “плаваючих валют, який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до економічної кон’юнктури, що швидко змінюється.Валютні зони - валютні угрупування держав, створенні під час та після другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення узгодженої політики в галузі міжнародних валютних відносин. Як правило валютні зони охоплюють країни, які перебувають у фінансово – економічній і політичній залежності від більш могутньої держави, що очолює зону. Ці країни підтримують курс своїх валют щодо валюти країни гегемона і можуть змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни; повинні тримати свої основні золото та валютні резерви в банках країни, що очолює зону; купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країн учасниць зони; здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки країни гегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш пільгові умови обміну (оборотності валют ) валют порівняно з валютами, що належать країнам, які не входять до валютної зони, запроваджується єдина система валютного контролю, який насамперед поширюється на валютний обіг країн учасниць з іншими країнами світу. Для учасників валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельний режим, що забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби за ринки, сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею. Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка. Стерлінгова зона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн різних континентів, головним чином країн співдружності. Основна валютна зона – англійський фунт стерлінгів. Доларову зону очолює США, вона охоплює переважно країни Північної, Центральної, та Південної Америки. Основна валюта – долар. Зона франка охоплює понад 30 країн ( створена на базі колишніх колоніальних володінь та історичних усталених торгівельно - валютних зв’язків); очолює зону Франція. Основна валюта французький франк. Валютна політика - це сукупність заходів, які приводять держави та центральні банки в сфері громового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну силу грошей, валютні курси і на економіку країни в цілому. Валютна політика зумовлюється суспільним ладом і безпосередньо пов’язана із зовнішньою торгівлею, зовнішньоторговельною політикою та грошовим обігом у країні. В капіталістичних країнах внутрішня політика спрямована на підтримання купівельної сили грошей і зміщення курсу національної валюти кризами та інфляцією. Самостійність у проведенні валютної політики в більшості держав обмежена участю їх в міжнародному валютному фонді. Валютна політика здійснюється головним чином у формі девізної політики купівлі та продажу валют інших країн або дисконтної політики. Зміст інших понять і термінів буде розкритий в наступних розділах по ходу дослідження. Як бачимо, в наш час наука має достатньо розвинений понятійно-термінологічний аппарат для висвітлення проблем становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу. 1.2 Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу Під методом розуміють спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності називають методикою. У даній дипломній роботі застосована спеціально сформована методика, тобто сукупність спеціально підібраних методів з метою теоретичного пізнання національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу України. Перед тим, як дати коротку характеристику методам, застосованим в даному дослідженні, зазначимо, що їх використання стало можливим лише при умові застосування загальних принципів наукового мислення: індукції (умозаключення від фактів до деякої гіпотези), дедукції (висновок за правилами логіки; ланцюжок умозаключень, ланки якого зв'язані логічною послідовністю), аналізу (розчленування об'єкту явища на елементи), синтезу (поєднання, з'єднання різних елементів об'єкту, явища в єдине ціле), аналогії (відповідність, подібність об’єктів, явищ в яких-небудь властивостях; умозаключення про менш знаний об'єкт, явище по більш знаному, якщо вони входять в однорідну групу). У загальній сукупності відібраних для виконання дипломної роботи методів, найважливішими є літературний, описовий, спостереження, порівняння, економічного аналізу, фінансового аналізу, фінансово-статистичного аналізу та інші. Розкриємо їх особливості. Літературний метод, суть якого полягає у відборі і аналізі літературних джерел, що в тій чи іншій мірі стосуються об'єкту, явища вивчення, використовується в роботі як один з базових. При написанні даної дипломної роботи було опрацьовано 44 літературних джерела. Спостереження - ціленаправлене вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею; систематичний збір даних по об'єкту, явищу. У роботі використовується низка даних, які є систематичними: щорічними, щомісячними.Порівняння – співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дозволяє виявити загальне і особливе. Описовий метод як один із найдревніших при вивченні будь-яких економічних чи фінансових явищ. Використана також і описова статистика як набір числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію. В даній дипломні роботі застосовані економетричні методи – статистичний аналіз економічних даних. Розгорнутий економічний і статистичний аналіз неможливий без використання історичного і логічного методів, які також застосовані в дипломній роботі. Важливим засобом вивчення економічних явищ я процесів є моделювання. Модель – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків. В роботі використані словесні моделі (описання суті системи взаємозв'язаними словами, тобто поняттями, категоріями, гіпотезами) та табличні і графічні моделі. Саме графічні моделі економічних явищ дозволяють наочно показати, що відбувається у “чорному ящику” математичних моделей [18]. В роботі використаний і такий метод, як прогнозування – наукове передбачення зміни економічних явищ у найближчій і більш віддаленій перспективі. Таким чином, в дипломній роботі застосований достатньо обширний арсенал методів, який дозволив пізнати особливості становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу. 1.3. Роль грошово-валютного регулювання у становленні та стабілізації національної валюти у період незалежності Незабаром Україна відсвяткує 10-у річницю своєї незалежності. За цей період вона зуміла ввести національну валюту і добитися її стабілізації. Проаналізуємо, яку роль відіграли грошово-кредитна та грошово-емісійна політика і політика валютного регулювання у становленні і стабілізації національної валюти у період незалежності. Грошово-кредитна політика. Грошово-кредитна політика, починаючи з жовтня 1994 р., була спрямована на створення умов для фінансової стабілізації в Україні, впровадження і закріплення національної грошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниження інфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізації виробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення. Позитивними зрушеннями були такі: Забезпечення стабільності національної валюти: — проведення цілеспрямованої монетарної політики, зорієнтованої на макроекономічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції; — досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іноземних валют; — збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют; — зупинення, починаючи з 1994 р., емісії платіжних засобів комер-ційними банками. Регулювання грошового обігу: — зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації еконо-міки; — повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою; — впровадження автоматизованих систем обробки готівки; — —-введення в дію в 1994 р. виробничих потужностей Банкнотно-монетного двору. Кредитна діяльність: — відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії; — удосконалення структури кредитної емісії; — зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збіль-шенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб'єктів господарювання і населення України. Процентна політика: — зниження рівня облікової ставки НБУ, її зміна залежно від економіч-ної ситуації при дотриманні позитивного рівня; — зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків. Сфера валютного регулювання: — подальша лібералізація та збільшення обсягів валютного ринку; — зміцнення зовнішньої та внутрішньої стабільності національної валюти; — вдосконалення системи валютних операцій з впровадженням системи валютних деривативів; — поширення впровадження пластикових карток міжнародних пла-тіжних систем. Здійснення банківського нагляду: — подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків; — вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур; — реформування банківського нагляду; — створення сприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідності банківської системи. Обслуговування Державного бюджету України: — удосконалення механізму касового виконання Державного бюджету України; — удосконалення механізму обслуговування дефіциту Державного бюджету України через подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів. У 1998 р. грошово-кредитна політика була направлена на подальше закріплення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти.Регулювання грошово-кредитного ринку здійснювалося за допомогою інструментів, які забезпечували фінансову стабілізацію та сприяли досягненню відповідного рівня економічного та соціального розвитку, а саме: — здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, вста-новлення її приросту в межах, що відповідають прогнозованим обсягам ВВП та інфляції; — забезпечення купівельної спроможності національної валюти до рівня, що дає змогу збалансувати інтереси як державні, так і суб'єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність; — стимулювання процесу залучення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через введення механізму страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення процентних ставок за депозитами на реальному позитивному рівні; — підвищення кредитної активності комерційних банків з метою стиму-лювання вітчизняного виробництва та підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків через систему рефінансування; — стимулювання інвестицій у діяльність банків, збільшення обсягів до-вгострокового кредитування на основі росту депозитів, залучених на довгостроковій основі; — захист економічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку [39]. Грошово-емісійна політика та валютне регулювання. У період різкого падіння вартості національних грошей України — з кінця 1991 р. до першої половини 1994 р., коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991 р. до 2100% в 1992 р. і переросла в 1993 р. у гіперінфляцію — 10 256Ж на рік, ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались відповідно до постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, рішеннь Кабінету Міністрів України. Так, в 1992 р. кредитна емісія (за оборотами) складала нечуваний за тих часів обсяг — 1 трлн крб., який було спрямовано на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та за іншими напрямами. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшились у 30 разів і становили 30 трлн крб., 70% якої через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. В цей же період стрімко зростали прямі кредити Уряду, частка яких була переважною в загальній сумі платіжних засобів: на 01.01.93 — 73%, на 01.01.94 — 52%, на 01.01.95 - 86%, на 01.01.96 — 77%. Меншими були частки коштів, спрямовані на рефінансування комерційних банків та на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ. Саме ця величезна за обсягами кредитна емісія була головною причиною гіперінфляції 1993 р. та поглиблення фінансової кризи. У період гіперінфляції інструменти проведення грошової політики не працювали, оскільки Національний банк України не міг впливати на стан грошового ринку через відсутність умов використання класичних інструментів регулювання грошового ринку. Додатковим фактором тиску на вартість національної валюти було надання емісійних кредитів за пільговими процентними ставками, які були значно нижче рівня інфляції. І тільки після трагічного досвіду 1992—1993 рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями державних органів почали зменшуватись. Це дозволило Національному банку України з 1994—1995 рр. розпочати запровадження нормальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, що відповідає міжнародній практиці, і, таким чином, стримати інфляцію, стабілізувати грошово-кредитний ринок та вартість національних грошей. Виважена монетарна політика протягом 1996—1997 рр., спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи, сприяла поступовому зниженню темпів інфляції. Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 р. і надалі набуло стабільного характеру. У 1997 р. інфляція споживчого ринку становила 10,1% — це найнижчий рівень за весь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяла створенню належних умов для можливого економічного зростання в наступні роки, створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів [39]. Протягом 1996—1998 рр. при зростанні випуску в обіг платіжних засобів НБУ значно змінилась їх структура. Якщо у 1996 р. при збільшенні обсягу платіжних засобів на 37% на пряме кредитування Державного бюджету України було спрямовано 64% від загальної суми емісії, то у 1997 р. пряме кредитування і фінансування дефіциту бюджету було припинено. Обсяг платіжних засобів збільшився на 44% і був спрямований на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ (25% загальної суми платіжних засобів), придбання ОВДП (20%), обсяг яких збільшився майже в чотири рази проти 1996 року. Частка коштів, наданих на рефінансування комерційних банків через різні механізми, становила 10% загального обсягу платіжних засобів.У 1998 р. сума випущених в обіг платіжних засобів зросла на 35,6%. Більша її частка була спрямована на фондовий ринок, або більше половини (58%). Непродуктивний характер спрямованості кредитної емісії Національного банку України різко зменшив можливості щодо направлення коштів через комерційні банки для потреб реальної економіки. За 1998 р. сума рефінансування Національним банком України комерційних банків зменшилась на 320 млн грн, а частка коштів, направлених на ці цілі, в загальній сумі пла-тіжних засобів, становила 4,6%. Враховуючи, що рефінансування комерційних банків здійснювалось, як правило, під забезпечення застави державних цінних паперів, особливо конверсованих, фактично 76% всієї кредитної емісії спрямовувалося для вирішення питань фінансування дефіциту державного бюджету. Зменшився на 73,3% обсяг коштів, направлених на купівлю іноземної валюти в валютні резерви, що становило 5,5% загального обсягу випущених платіжних засобів. За три попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише два рази — у 1992 р. у період високої інфляції та гіперінфляції адміністративне підвищена з 80% до 100% та у 1993 р. до 240% і була на від'ємному рівні щодо інфляції. Тобто, в період гіперінфляції реальний рівень встановленої облікової ставки стосовно інфляції був значно нижчим, через що вартість національної валюти планомірно підривалась. Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика Національного банку України, яка забезпечує реальну вартість національної валюти, почала проводитись з 1994 р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції п'ять разів — від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції. У 1995 р. такі відхилення процентної ставки від попереднього її рівня знизилися і спостерігались лише у квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. У 1996 р. рівень процентної ставки НБУ змінювався в середньому до плюс трьох процентних пунктів. Усе це свідчить про забезпечення Національним банком України нормальної ринкової вартості національної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загальноекономічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних банків та господарської діяльності. Зупинення підвищення рівня інфляції в 1997 р. вплинуло на зниження процентних ставок у банківській системі. Протягом десяти місяців 1997 р. облікова ставка знижувалась — з 40% на 01.01.97 до 16% за станом на 05.08.97, а починаючи з листопада знову підвищувалась і на кінець року становила 35% річних. Протягом 1998 р. ситуація на грошово-кредитному ринку формувалась під тиском значних виплат з обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів в умовах обмеженості зовнішнього фінансування. Крім того, в певній мірі на стан грошово-кредитного ринку впливала фінансова криза у Росії. З метою мінімізації впливу цих подій на розвиток внутрішнього грошового ринку Національний банк України підвищував облікову ставку п'ять разів з 35% у січні до 82% річних з 07.07.98 р., а з 21 грудня 1998 р. — понизив до 60% річних. Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану щодо ліквідності комерційних банків та поступове зниження її надлишковості. В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування незалежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах обов'язкове резервування коштів комерційних банків як інструмент регулювання фактично не могло працювати. Тільки в 1994 р. вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15% та запроваджено новий порядок формування обов'язкових резервів — на корес-пондентських рахунках комерційних банків та їх філій у Національному банку України. З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку України, в 1995 р. була запроваджена 100-процентна норма резервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з подальшим фінансуванням пріоритетних народногосподарських об'єктів. З кінця 1995 р. започаткована практика обов'язкового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку. У 1997 р. здійсненна уніфікація порядку формування комерційними банками обов'язкових резервів, яка полягала у вирівнюванні рівня резервних вимог до залучених коштів як в національній, так і в іноземній валюті, резервування коштів лише в національній валюті через кореспондентський рахунок банку — юридичної особи. При цьому з 01.04.97 до 01.12.97 обов'язкове резервування становило 11% від залучених банком коштів.Враховуючи ситуацію на грошово-кредитному ринку України, що виникла у зв'язку із світовою фінансовою кризою, Національним банком України для підтримки ліквідності та платоспроможності банківської системи України в цілому збільшено норму обов'язкового резервування з 01.12.97 до 01.09.98 до 15%, а з 01.09.98 - до 16,5%. Загальна сума обов'язкових резервів по банківській системі на кінець 1998 р. становила 1690 млн грн. [39]. До 1994 р. - кредити комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності надавались переважно за рішеннями законодавчих та виконавчих органів про виділення централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в більшості випадків не поверталися. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів. Надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було припинено в 1994 р. із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою у 1995 р. від кредитування Національним банком України суб'єктів господарювання. Також було припинено виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процентної ставки. За таких умов кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки. З 1996 р. суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО, можливість запровадження яких виникла після створення ринку державних цінних паперів. У 1995 р. Урядом розпочато створення фондового ринку державних цінних паперів. Запровадження механізму використання державних цінних паперів дозволило залучати для фінансування дефіциту Державного бюджету України неемісійні кошти, значно знижуючи тим самим інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку. Державні цінні папери поступово зайняли одне з провідних місць у регулюванні грошово-кредитного ринку, завдяки чому фінансування дефіциту Державного бюджету України в 1997 р. вперше за роки існування держави здійснювалось на безінфляційній основі — за рахунок подальшого розвитку ринку державних цінних паперів та залучення зовнішніх фінансових джерел, що суттєво впливало на зниження рівня інфляції. За обсягами цінних паперів, що знаходяться в обігу, державні боргові зобов'язання на ринку України займали два останніх роки домінуюче положення і були найпривабливішим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструменту стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації стали використовуватися як застава для вчасного повернення коштів. Дохідність за державними облігаціями в більшості випадків була на рівні облікової ставки Національного банку України. Протягом 1997—1998 рр. доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як у біржовій, так і позабіржовій формах. У 1997 р. зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів формування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційними банками. Але через продовження у виробництві стагнації і високу доходність ОВДП в державі створилась небезпечна ситуація — короткострокові державні цінні папери сформували фінансову піраміду, яка в умовах недостатнього наповнення бюджету призвела в 1998 р. до інфляційного вибуху. Розвиток грошової маси у 1992—1993 рр. проходив на фоні кризових явищ в економіці України, що поступово перетворювалися на економічну та фінансову кризу. Тому особливості грошової політики в цей період були зв'язані у значній мірі з ціновими, фінансовими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, яка вимагала відповідного нарощування грошової маси в обігу та призвела до погіршення стану грошово-кредитної сфери. У 1992 р. середньомісячне збільшення грошової маси становило 22% проти зростання цін в середньому за місяць на 27%. У 1993 р. середні значення цих показників уже становили відповідно 27% та 42%. Лише у 1997 р., вперше за весь період розбудови незалежної держави відбулось випереджаюче зростання грошової маси на 34% щодо рівня інфляції за рік 10,1%. Це свідчить про поліпшення забезпеченості народного господарства платіжними засобами та підвищення рівня монетизації економіки.Динаміка та структура грошового обігу в 1995—1996 рр. свідчать про уповільнення темпів зростання обсягів грошової маси та рівня інфляції, яке сприяло значному підвищенню довіри населення та суб'єктів господарювання до національної грошової одиниці, кошти яких через банківську систему спрямовувались для кредитування економіки без створення емісійного тиску. За 1998 р. грошова маса збільшилась на 25,3%, а ціни зросли на 20%, тобто підтримувалась рівновага у зростанні цих показників. Аналіз грошової маси за агрегатами протягом 1998 р. свідчить про зупинення тенденції збільшення готівки в обігу: за станом на 01.01.99 частка готівки в обігу дорівнювала 45,5% від загальної грошової маси проти 48,9% на початок року, або знизилася на 3,4 процентного пункту. У період з 1991—1998 рр. індекс монетизації, який визначається відношенням кількості грошей в обігу до валового внутрішнього продукту, характеризувався змінами у різних напрямах і становив у 1992 р. — 27,2%, у 1995 р. - 9,3%, 1996 р. - 10%, 1997 р. - 11,8% і у 1998 р. за станом на 01.12.98 — 13,4%. Зменшення індексу монетизації з 27,2 у 1992 р. до 9,3% у 1995 р. було обумовлено випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси. Після 1995 р. з початком процесу фінансової стабілізації і введенням національної валюти України — гривні — тенденція змінилася на протилежну — рівень монетизації почав підвищуватися, що свідчить про поліпшення забезпечення економіки грошима. За період з 1992 до 1994 р. спостерігалося підвищення рівня доларизації, що відображує долю іноземної валюти в грошовій масі, який у 1992 р. становив 8,8% і у 1994 р. підвищився до 31,7%. Таке підвищення пояснювалось посиленням економічної кризи та втратою довіри до національної валюти. Зменшення індексу доларизації у 1995—1997 рр. з 22,7% до 13,3% відповідало періоду відносної рівноваги на грошово-кредитному ринку. Відхилення цієї тенденції в останні місяці 1998 р. і його зростання до 21,3% за станом на 01.01.99 пояснюється впливом світової фінансової кризи та деякою девальвацією гривні відносно іноземних валют [39]. Аналізуючи стан грошово-кредитного ринку за останні чотири роки, можна зробити висновок: монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції, що досягалося шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса). На жаль, валютна політика виявилася найвразливішою в перші три роки незалежності України. Валютний ринок сконцентрував багато проблем. На практиці це призвело до постійної нерівноваги на валютному ринку (брак пропозиції), постійної депреціації (зниження курсу) національної валюти, доларизації внутрішнього обігу і бартеризації зовнішньоторговельного обігу. Для організації валютного ринку України було створено Валютну біржу як підрозділ НБУ. Саме через Валютну біржу комерційні банки здійснювали операції з купівлі-продажу іноземної валюти. Протягом 1992 р, загальний обсяг операцій, проведених комерційними банками становив 3 млрд дол. США. Розвиток валютного ринку стримувався відсутністю необхідної законодавчої бази у сфері валютного регулювання. На початку 1993 р. Уряд прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому визначив Національний банк України, як головний валютний орган держави. Головною метою формування валютного ринку України стало ефективне обслуговування діючих зовнішньоекономічних зв'язків і стимулювання їх розвитку з метою подолання замкненості економіки України, поступової її інтеграції в світовий ринок, створення конкурентоспроможного виробництва. Завдяки валютній політиці, яку Національний банк України проводив протягом 1994—1997 рр., валютний ринок України пройшов кілька етапів розвитку, що супроводжувалося значним зростанням його обсягу. Загальні обсяги валютного ринку зросли у 1997 р. у порівнянні з 1995 р. у 4 рази, в тому числі міжбанківського ринку — у 10 раз, готівкових операцій — в 2,7 раза [39]. Таблиця 1 Обсяги валютного ринку України в 1996—1998 рр. / (обсяги продажу дол. США, німецьких марок та російських рублів), млн. дол. США УМБВ УМВР МВР Готівка Всього 1996 р. 2374 10515 3183 4810 20822 1997 р. 3168 22463 5513 6293 37437 Зростання 1997/1996 рр. 794 11948 2330 1483 16555 у% 33,4 113,6 73,2 30,8 79,3 1998 р. 4138 16535 3127 5308 29108 Зростання (+), зменшення +970 -5928 2386 -985 -8329 (-) 1998/1997рр. у% 14 -24 -46.4 -219 -23,8 / Взято за: Україна за роки незалежності. – К.: Нора-прінт, 1999. – С.85. Враховуючи значне зростання обсягів міжбанківського валютного ринку операцій, питома вага операцій на Українській Міжбанківській валютній біржі в загальному його обсязі за цей період зменшилася з 34,3% до 8,4%. Подальший розвиток валютного ринку характеризується зростанням загального обсягу операцій на всіх його сегментах.У 1998 р. у зв'язку з виникненням з середини серпня кризи на фінансовому ринку Російської Федерації ситуація на валютному ринку України дещо похитнулася. Запровадження комплексу скоординованих з урядовою програмою цілеспрямованих антикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливу зазначеної кризи, передбачали повну заборону операцій комерційних банків, не пов'язаних з обслуговуванням реального сектору економіки, що призвело до суттєвого скорочення обсягів валютного ринку. Так, середньомісячний обсяг валютного ринку на чотирьох секторах (продаж и50, ПЕМ, КЦК у доларовому еквіваленті) за 1998 р. ско-ротився проти січня—липня у 2,5 раза. Змінилася структура валютного ринку. У разі відміни торгівлі з вільно конвертованою валютою на міжбан-ківському ринку обсяги біржових операцій у зазначений період зросли в середньому з 255 млн дол. США до 457 млн дол. США. Становлення і розвиток ґрошово-кредитної системи неможливо розглядати без аналізу валютної політики. Формування будь-якої системи валютних обмежень та регламентацій віддзеркалює певний стан державної валютної політики. Основним законодавчим актом у сфері валютного регулювання став Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Згідно з цим Декретом було передбачено встановлення Національним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на між-банківському валютному ринку України. Даний валютний режим діяв з квітня до липня 1993 р. і спрямовувався на подальшу лібералізацію валютного ринку. Жорстка адміністративна фіксація валютного курсу, що була введена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України з метою отримання девальвації національної валюти і яка тривала з серпня 1993 р. до жовтня 1994 р., призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах, відтоку іноземної валюти за кордон. У цей період пропозиція конвертованих валют різко скоротилась, що тільки збільшило розрив між офіційним курсом і курсом на УМВБ. Відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» з 31 жовтня 1994 р. було відмінено фіксований валютний курс. Офіційний курс українського карбованця почав визначатись на підставі відновлених торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Це позитивно вплинуло як на економічне становище в Україні, так і на її відносини з іншими державами. Обсяги торгів на валютній біржі почали постійно зростати. Було організовано торги на Кримській міжбанківській валютній біржі, а також відкрито філії УМВБ у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Львові. Протягом 1995—1998 рр. Національним банком України було здійснено цілий ряд заходів по забезпеченню поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, що сприяло, насамперед, уникненню різких коливань курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, забезпеченню стабільних умов функціонування валютного ринку України. У 1996 р.щодо подальшої стабілізації валютного ринку України проводилася така робота : — для поглиблення інтеграції в світову економічну систему та з метою поліпшення умов діяльності іноземних інвесторів Національним банком З метою стабілізації ситуації Національний банк України разом з Урядом запровадили ряд антикризових заходів, спрямованих на нейтралізацію можливого негативного впливу кризи на валютному і фондовому ринках Росії та щодо запобігання відтоку іноземної валюти та безпідставного підвищення попиту на неї. Вжиті заходи спрямовані на впорядкування дій клієнтів з купівлі-продажу іноземної валюти і посилення функцій уповноважених банків як агентів валютного контролю. Комплекс заходів, які Уряд та НБУ запроваджують у цій ситуації, знайшов розуміння та підтримку з боку міжнародних фінансових організацій. Так, зокрема, Радою директорів МВФ було прийнято рішення про надання Україні кредиту ЕРР на загальну суму 2,2 млрд дол. США, що сприятиме стабілізації валютного ринку. Курс України на реформування економіки підтримано позикою Світового банку на загальну суму 900 млн дол. США. У результаті запровадження цих заходів НБУ та підтримки з боку міжнародних фінансових організацій ситуацію вдалось стабілізувати. Темпи девальвації гривні поступово скорочувалися, а з 6 листопада 1998 р. до кінця року обмінний курс тримався на рівні 3,427 гри за 1 дол. США. 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА МЕХАНІЗМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ 2.1. Чинники введення національної валюти в Україні після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржаВведення національної валюти в Україні відбулося в результаті дії низки факторів. Зазначимо, що фактор – це рушійна сила будь-якого процесу. Отже, якщо ми говоримо про фактори введення національної валюти в Україні, то маємо на увазі ті рушійні сили, які зумовили це введення. Серед таких рушійних сил чи не найважливіше місце займають історичні фактори. Чи не найбільшу увагу дослідженню історичних факторів введення і функціонування валюти на різних історичних етапах розвитку України приділив відомий львівський учений О.М.Ковалюк. Його дослідження – це глибокий екскурс в історію, який дозволяє зрозуміти глибинні основи сучасних проблем становлення і функціонування національної валюти [17]. О.М.Ковалюк зазначає, що у Київській Русі в період раннього феодалізму (IX—XII ст.) основним джерелом доходів казни була данина від населення. Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою, а пізніше — грошима. Основою монетарної системи в Україні була гривня, тобто фунт срібла. Спочатку це була нашийна прикраса, яка "висіла коло гриви"'. Гривню як грошову одиницю запровадив український князь Володимир Великий (980—1015 рр.). Меншими грошовими одиницями в Київській Русі були: ногата, куна, вивериця, різана. Гривня виготовлялася спочатку в Києві, а потім у Новгороді. У Києві гривня дорівнювала 72 золотникам, а в Новгороді — 96. Після князя Володимира гривню виготовляли (били) його сини Святослав та Ярослав, а також внук Ізяслав Ярославович. Гривня була грошовою одиницею України-Руси до XIII ст., тобто до нашестя татар. Перша поява гривні в Україні — це не тільки свідчення історичних даних про нашу предковічну грошову одиницю, а й одне з перших свідчень про наш споконвічний державний герб — тризуб. Бо, як відомо, перші срібні українські гроші мали такий вигляд: на одному боці монети — зображення князя Володимира на престолі, а на другому — державний герб тризуб'. Якщо одна гривня дорівнювала півфунту срібла, то ногата — 1/20 гривні, куна — 1/25 гривні, вивериця — від 1/5 до 1/20 куни, а різана — 1/4 вивериці". Причинами "розпаду Київської Русі були міжусобні війни. Крім того, до занепаду Києва доклав зусиль правнук Ярослава Мудрого і син Володимира Мономаха Юрій Долгорукий, який заснував на півночі Московську державу. Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський у 1169 р. напав на Київ, зруйнував його, повбивав усіх чоловіків, жінок забрав у неволю, пограбував церкви. Велику руїну Україні заподіяла татаро-монгольська навала. Проте Українська держава не занепала, хоч Київ був знищений. Вона проіснувала ще 200 років, тільки ядро її перемістилося на захід, де нині є Східна Галичина, Волинь і Холмщина. Ці землі раніше належали Українській державі, але потім відійшли до Польщі. Володимир Великий відібрав ці землі у західних сусідів, вони були удільним побічним князівством і підкорялися Києву. Коли Київ підупав, ці землі стали осередком Української держави. Пізніше га-лицькі князі мали і Київ під своєю рукою. У період найбільшого розквіту Галицько-волинської держави їй належали ще й нинішня Буковина, Румунія до гирла Дунаю та Закарпатська Україна. Галицько-волинська держава по-справжньому розквітла, коли ці землі дістав у 1050 р. князь Ростислав, син Володимира Ярославовича, а внук Ярослава Мудрого, правнук Володимира Великого. Фінанси України часів Галицько-волинської держави суттєво не відрізнялися від фінансів України Київської доби, бо це була також княжа держава. Основним доходом держави була данина натурою — хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобою тощо, а також грошима. Як і київські князі, князі галицькі накладали на населення різні податки. Якщо населення чимось провинилося, податки збільшувалися. Так само, як і Ольга — велика княгиня київська — збільшила данину древлянам за вбивство її мужа Ігоря, призначала завойованим племенам різні "уроки", так і Мстислав Данилович покарав новим податком міщан Берестя за бунт, встановлював ловче тощо. За виконання повинностей тут також відповідали різні княжі агенти: городники, мостові, митники, вирники, метальники. Податки і повинності встановлювалися окремими розпорядниками князя. Державними доходами в Галицько-волинській Українській державі розпоряджався князь. Тоді ще не було поділу скарбу на державний і приватний (княжий). Основними видатками у князівстві були видатки на утримання дружини князя, на будівництво культових споруд, мостів, доріг, а також замків, на ведення війн тощо. Занепад державних фінансів України княжої доби почався з 1349 р., тобто з часу, коли польський король Казимир Великий завоював Галичину, частину Волині і Україна почала втрачати свою самостійність, а разом з нею і свої державні фінанси. В пізніші історичні періоди були злети і падіння в історії розвитку України як держави, що підготувало своєрідний плацдарм для найголовніших історичних подій нашого часу – виборення незалежності України в 1991 році.Виборення незалежності стало могутнім політичним фактором введення і становлення національної валюти. Крім низки позитивних факторів (історичні, суспільно-політичні фактори, реформування української економіки та інші), на становлення національної валюти впливали негативні фактори, а саме: фінансова нестабільність в країні, слабкість фінансової системи, банківської системи, складність здійснення бюджетної політики. В наш час потрібно здійснити низку заходів, щоб перетворити негативні фактори на позитивні. Тоді не буде ні загрози функціонуванню національної валюти, ні загрози національній економічній безпеці. Якими мають бути ці заходи стане ясно з подальшого викладу тексту. На становлення національної валюти великий вплив має діяльність української міжбанківської валютної біржі. Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) була створена 8 липня 1993 p. відповідно до постанови Правління Національного банку України "Про Українську міжбанківську валютну біржу". Головною метою діяльності Біржі було визначено необхідність упорядкування операцій з купівлі-продажу іноземної валюти уповноваженими банками та подання пропозицій щодо політики курсоутворення. Спочатку Біржа функціонувала при НБУ, а потім була зареєстрована як закрите акціонерне товариство, засновниками якого стали 40 комерційних банків України з часткою кожного 2,5%. У такому статусі Біржа здійснює свою діяльність і донині. В робочих органах Біржі задіяно 31 банк. Членами Біржі є 106 комерційних банків та інвестиційних компаній. На Біржі діють З секції: валютна, фондова та термінових контрактів. З листопада 1993 p. після запровадження фіксованого курсу гривні торги валютою на УМВБ було припинено. Її продаж за офіційним курсом залежно від першочергових потреб держави проводив тимчасово створений Тендерний комітет. Однак політика фіксованого курсу призвела лише до загострення валютних проблем. Зі скасуванням фіксованого курсу гривні і переходом до політики регульованого курсу УМВБ частково поновила роботу. З 11 березня 1994 p. було започатковано аукціони з продажу американського долара, а з квітня — німецької марки і російського рубля. Аукціони проводилися до кінця вересня 1994 p. УМВБ разом з Кримською міжбанківською валютною біржою утворює біржовий валютний ринок України. Однак аукціонна форма торгів виявилася неефективною, оскільки не відповідала існуючим умовам валютного регулювання. Тому з жовтня 1994 p. УМВБ цілковито поновила свою діяльність і стала працювати у режимі, що діяв до припинення торгів. Угоди з купівлі-продажу іноземної валюти в безготівковій формі на внутрішньому ринку України спочатку укладалися тільки на біржовому ринку. Проте з розвитком банківської системи і лібералізацією валютної торгівлі з початку 1995 p. з'явився ще один сегмент валютного ринку — міжбанківський ринок, де угоди укладаються безпосередньо між банками, уповноваженими здійснювати валютні операції. За останні роки співвідношення між біржовим та позабіржовим оборотом суттєво змінилося на користь останнього. Якщо в 1993—1994 роках торгівля безготівковою валютою здійснювалася тільки на УМВБ, то в 1995 p. частка біржового ринку становила лише 38,9%, в 1997 p. — 8,3, а в 1998 p. — 14,1%. Відповідно частка міжбанківського ринку зросла з 24,1% в 1995 p. до 57% у 1998 p. При цьому частка торгівлі готівковою валютою в 1998 p. становила 18,2%. Проте з огляду на світову практику така ситуація є цілком закономірною, і біржовий ринок залишається в майбутньому головним елементом валютного ринку. До 1993 p. торгівля здійснювалася тільки двома валютами — доларами США та білоруськими рублями. З 1993 p. розпочалися торги російськими рублями та німецькою маркою, а з 1995 p. — французькими франками, англійськими фунтами стерлінгів та італійськими лірами. Динаміку і структуру обороту на валютному ринку України наведено в табл. 20, 21. Таблиця 2 Обсяги операцій на валютному ринку України з доларами США, німецькими марками та російськими рублями у 1996—1998 роках/ Сегменти валютного ринку 1996 p. 1997 p. 1998 p. Сума Частка в загальному обсязі, % Сума Частка в загальному обсязі, % Сума Частка в загальному обсязі, % Українська міжбанківська валютна біржа 5,3 10,8 3,1 8,3 4,1 14,1 Міжбанківський валютний ринок 10,5 50,5 22,6 60,8 16,6 57,0 Міжнародний валютний ринок 3,2 13,9 5,4 14,5 3,1 10,7 Операції з готівкою 4,8 24,8 6,1 16,4 5,3 18,2 Разом 20,9 100,0 37,2 100,0 29,1 100,0 / Галь В. Через падіння до стабілізації. Особливості розвитку валютного ринку України в 1998 році // Вісник Національного банку України. — 1999. — №3. — С. 15. Переважна орієнтація на долар США в торгівлі на УМВБ відбиває його домінуючі позиції в світовому валютному обороті: частка американської валюти в загальному обсязі офіційних валютних резервів країн світу становила в середині 80-х років більш як 56%. У доларах США фінансується близько 70% світового торговельного обороту та міжнародних фінансових позик.Сьогодні Українська міжбанківська валютна біржа має чотири філії, поява яких зумовлена розвитком регіональних валютних ринків. Перша філія з'явилася в 1994 p. в Дніпропетровську, а в 1995 p. було відкрито філії в Харкові, Львові та Донецьку. Найбільший обсяг торгів — близько 6 — 11% — здійснюється на Дніпропетровській філії. Друге місце посідає Львівська, а третє — Харківська філія (табл. 3). Таблиця 3 Обсяги і структура біржового обороту УМВБ та її філій / Філія 1994 p. 1995р. 1996 p. 1997 p. 1998 p. (I KB.) дол. США % Дол. США % ДОЛ. США % Дол. США % ДОЛ. США % Київ (центр) 18,6 99,7 3427,4 89,2 2103,7 87,1 2909,6 91,8 763,7 89,7 Львів — 0,0 56,0 1,5 26,0 1,1 25,2 0,8 2,3 0,3 Харків — 0,0 42,5 1,1 20,8 0,9 43,9 1,4 25,4 3,0 Дніпро-петровськ — 0,3 315,4 8,2 264,8 11,0 191,9 6,1 59,8 7,0 Донецьк — 0,0 1,9 0,1 1,2 0,0 0,0 0,0 Всього 18,6 100,0 3843,1 100,0 2416,5 100,0 3170,7 100,0 851,1 100,0 /Взято за: Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – С.171. Торгівля доларами США розпочалася на УМВБ (на той час — валютна біржа НБУ) з 17 листопада 1992 p., німецькими марками — з 13 квітня 1993 p., фунтами стерлінгів — із 26 жовтня 1995 p., французькими франками — з 22 серпня 1995 p., італійськими лірами — з 27 вересня 1995p. Торги російськими рублями розпочалися 21 квітня 1993 p. (з вересня по листопад 1998 p. торги було тимчасово припинено), білоруськими рублями — з 8 грудня 1992 p. Із червня 1995 p. торги доларами США та російськими рублями проводяться щодня, а з листопада 1995 p. розпочалися щоденні торги німецькими марками. Торги білоруськими рублями відбуваються двічі на тиждень — у понеділок і середу (з 18 березня 1998 p. їх тимчасово припинено), французькими франками, італійськими лірами і фунтами стерлінгів — раз на тиждень: відповідно у вівторок, середу і четвер. З вересня 1998 p. було припинено торги російськими рублями, а з січня 1999 p. роз-почато торги по євро. До середини 1997 p. одним із джерел надходження валютних ресурсів на Біржу був обов'язковий продаж суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності 50% валютної виручки. З 1997 p. завдяки стабільній валютній політиці та валютному курсу Біржі вдалося забезпечити добровільне надходження валютних коштів для продажу навіть після відміни обов'язкового продажу валюти. Проте з вересня 1998 p. у зв'язку з фінансовою кризою 50-відсотковий обо-в'язковий продаж валютних надходжень суб'єктами зовніш-ньоекономічної діяльності було відновлено. Основна частка торгівлі іноземною валютою нині зосереджена в 10—15 найбільших банках України, між якими та УМВБ склалися стабільні фінансові відносини. В 1993 p. в торгах на УМВБ регулярно брали участь 19 банків, у 1994 p. — 37, в 1995 p. — 39, в 1996 p. — 19, в 1997 p. — 17, а в 1998р. — близько 25. Діяльність Української міжбанківської валютної біржі свідчить, що валютний ринок України сформовано на стійкій базі, і він має перспективи подальшого стабільного розвитку. Згідно з "Правилами прийому в члени Української міжбанківської валютної біржі" здійснювати операції на УМВБ мають право тільки члени Біржі, якими можуть бути банки, фінансові установи та спеціалізовані брокерські контори, що мають відповідні ліцензії НБУ. Національний банк України та засновники Біржі є членами УМВБ за статусом. Банки, фінансові установи та спеціалізовані брокерські контори, які бажають стати членами УМВБ, направляють на ім'я голови Біржового комітету заяву, акредитаційну картку, письмові рекомендації двох засновників Біржі, завірений аудитором річний звіт за останній рік роботи, а також нотаріально завірені копії статуту та ліцензії на право здійснення валютних операцій. Умовою членства на Біржі комерційних банків є наявність у них на валютному обслуговуванні не менше ніж 50 клієнтів, а сума залишків на їх валютних рахунках має перевищувати 500 тис. дол. США. Сума залишків на кореспондентських рахунках банку має перевищувати 1 млн. дол. США (або відповідний еквівалент вільно конвертованої валюти в перерахунку на долари США). Крім того, банк, який хоче стати членом Біржі, повинен мати кореспондентські відносини мінімум з п'ятьма першокласними банками (банки входять до списку 500 найбільших банків світу) і відкрити кореспондентські рахунки не менше ніж в трьох із них. Кліринговими банками Біржі є АБ "Кліринговий дім", а за окремими валютами — провідні банки світу. Наприклад, для долара США — це Bankers Trust Company та The Bank of New York; для євро — Deutsche Bank AG та Commerzbank AG.Прийом у члени УМВБ відбувається за рішенням Біржового комітету, який на своєму черговому засіданні розглядає заяви претендентів, здійснює реєстрацію членів, публікує списки та видає свідоцтва про прийом до членів УМВБ. Питання про прийом у члени Біржі розглядається Біржовим комітетом у присутності представників претендентів і представників засновників, які видали рекомендації. Рішення про прийом приймається 2/3 від загальної кількості голосів членів Біржового комітету. За рішенням Біржового комітету претендент може бути тимчасово допущеним до участі в торгах або прийнятий у члени Біржі з випробувальним строком на 1—3 місяці. Члени Біржі можуть здійснювати торгівлю іноземною валютою від свого імені за дорученням клієнтів та за свій рахунок. Біржові торги здійснюються щодня протягом п'яти робочих днів. Безпосередньо за проведення торгів і визначення поточного курсу гривні до іноземних валют відповідає спеціально уповноважений співробітник Біржі — курсовий маклер. До зали, де проводяться торги, допускаються тільки дилери та співробітники Біржі, які безпосередньо беруть участь у торгах. За день до початку торгів дилери подають курсовому маклеру Біржі реєстр покупців, в якому зазначено наймену-вання покупця, номер контракту, мета використання валюти, сума та максимальний курс купівлі іноземної валюти. Не пізніше ніж за годину до початку торгів дилери подають курсовому маклеру попередні заявки на купівлю чи продаж іноземної валюти. Сума купівлі або продажу наводиться в тій валюті, за якою здійснюється операція. Розмір одного лоту (мінімальної суми купівлі чи продажу) визначається рішенням Біржового комітету. Заявки, складені з порушенням вимог Біржі, до участі в торгах не приймаються. Курсом відкриття торгів є валютний курс, зафіксований на попередніх торгах. Курсовий маклер оголошує валютний курс і суми заявок. Якщо пропозиція валюти перевищує попит, курсовий маклер може знизити курс валюти, а в противному випадку підвищити. У разі, якщо валютний курс різко змінюється в будь-який бік на величину, що перевищує встановлену рішенням Біржового комітету, курсовий маклер зобов'язаний оголосити перерву в торгах для консультацій з членами Біржового комітету та представниками Національного банку України з метою розробки заходів щодо стабілізації валютних курсів. Після завершення біржових торгів укладені угоди на купівлю-продаж валюти оформляються біржовими свідоцтвами та операційними листами, а контроль за виконанням угод здійснює Біржовий комітет. За здійснення операцій учасники торгів сплачують на користь Біржі комісійні, сума яких наводиться в біржовому свідоцтві. Продавці іноземної валюти сплачують комісійні в гривнях, а покупці — у відповідній іноземній валюті. За результатами біржових торгів продавці валютних ресурсів подають банкам-кореспондентам Біржі телексне доручення про перерахування коштів на кореспондентський рахунок Біржі відповідно до біржового свідоцтва не пізніше ніж о 17 годині наступного дня. Термін конвертації — другий робочий день після проведення торгів. У разі порушення продавцями іноземної валюти терміну розрахунків Біржа має право використовувати кошти страхового фонду для донарахування відповідних сум на кореспондентські рахунки покупців.
1 2 3 4 5 Категория: Гроші і кредит \| Добавил: Aspirant (23.07.2013)
Просмотров: 537 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: