Реферат на тему Кредитно-банківська система - Гроші і кредит - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Кредитно-банківська система. План 1. Кредит, його сутність та функції 2. Банківська система. Функції Національного банку України 3. Банківські операції та послуги Кредит, його сутність та функції Необхідність кредиту зумовлена нерівномірністю господарського життя учасників виробництва. Характерною рисою кожного господарсько-виробничого процесу є різна тривалість виробничо-технологічного циклу. У зв'язку з цим виникає тимчасовий розрив між вкладанням грошей і моментом їх повернення. Нерівномірність господарського життя призводить до того, що в економіці завжди є господарюючі суб'єкти з тимчасово вільними грошовими коштами, які можна використати через певний термін. Водночас багатьом суб'єктам потрібні великі суми грошей (для придбання дорогого устаткування, закупівлі сировини, матеріалів, будівництва та ін.), яких вони не мають тепер, але які вони можуть заробити лише через певний строк. Тимчасово вільні грошові кошти надходять на ринок позичкового капіталу, акумулюються у кредитних установах і розміщуються у галузях економіки, що мають у них потребу. Кредит являє собою рух грошових коштів у формі позичкового капіталу на принципах терміновості, поворотності, платності. Кредит виконує важливі для економіки і суспільства функції. По-перше, він знімає суперечність між необхідністю постійного вільного переливу капіталу в міжгалузевому просторі та закріпленням грошей за відокремленою господарською ланкою. Це забезпечує мобільність руху грошового капіталу і безперервність індивідуального відтворення. По-друге, з допомогою кредиту забезпечується акумуляція та перерозподіл грошей у потрібних для суспільства напрямах. По-третє, кредит прискорює процеси концентрації і централізації виробництва та капіталу, забезпечуючи процеси з'єднання, поглинання, переплетіння господарського життя різних суб'єктів. По-четверте, кредит поліпшує товарно-грошовий обіг та скорочує витрати обігу внаслідок заміщення готівки іншими видами грошей. За сучасних умов кредитні відносини мають нові риси;* кредитні кошти базуються на ресурсах кредитної установи як самостійного комерційного підприємства;* кредитний механізм повністю має комерційний характер, тобто розрахований на отримання прибутку;* всі відносини з кредитування мають договірний характер. Згідно з договором здійснюється трансакція повноважень, яка забезпечує певні права та обов'язки сторін. Оформлення кредитної трансакції потребує певних трансакційних витрат (пошук кредитної установи, збір необхідної інформації, консультації з фахівцями, запобігання опортуністичній поведінці контрагентів та ін.);* в сучасних кредитних відносинах основна увага приділяється запобіганню повернення боргу. Для цього поширюється такий світовий принцип кредитування, як заставне право (іпотека, заклад, застава та ін.);* істотною ознакою кредитних відносин є перехід від кредитування об'єкта до кредитування суб'єкта, тобто більше уваги приділяється кредитоспроможності суб'єкта, його можливості повернути кошти, ступеню ліквідності майна позичальника. Рух кредитних грошей здійснюється у сфері кредитно-банківської системи, що являє собою сукупність і взаємозв'язок кредитних установ, які забезпечують рух майна або грошового капіталу, що надаються у позичку. Банківська система. Функції Національного банку України Формування нової банківської системи України розпочалося з 1992 року. До того часу банківська система України була частиною суворо централізованої загальносоюзної структури, яку представляли Державний центральний банк та п'ять державних спеціалізованих банків: Промбудбанк, що обслуговував промислово-будівельний комплекс; Агропромбанк, створений для АПК; Житлсоцбанк, який обслуговував житлово-комунальне господарство та соціальний розвиток; Ощадбанк, де концентрувалися трудові заощадження населення; Зовнішторгбанк, який здійснював зовнішньоторговельні зв'язки. Банки, по суті, були лише розрахунково-касовими установами і не впливали на економіку країни. Нині в Україні створено дворівневу банківську систему, що складається з Національного банку України і близько 200 комерційних банків. У загальній кількості банків (за станом на 2000 рік їх було 195) два є державними, 167 — акціонерними, 26 — товариства із обмеженою відповідальністю, 31 банк має іноземний капітал, з них у 7 він становить 100%. Дворівнева банківська система найпоширеніша в цивілізованих країнах. У класичному варіанті вона представлена Федеральною резервною системою (ФРС) США, яка складається з дванадцяти регіональних резервних банків, що виконують функції центральних банків. Інші, комерційні банки, являють собою приватні банки штатів (дві третини від загальної кількості) і національні банки (одна третина), безпосередньо пов'язані з федеральним урядом. Принципи організації банківської справи в Україні визначені спеціальним законодавством. Перший закон, що регулював банківську діяльність, прийнято у 1991 році на етапі становлення банківської системи України. Він відображав закономірності перехідного періоду від планової до ринкової економіки, від банківської монополії до становлення конкурентного середовища, де банки функціонують на комерційних засадах. Значною мірою закон вичерпав себе і стримував подальший розвиток банківської системи України. Тому 7 грудня 2000 року Верховна Рада прийняла новий Закон України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон має на меті забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища, захист інтересів вкладників і кредиторів банків, запобігання підвищенню комерційних ризиків у банківській діяльності, поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Закон значно розширює можливості ведення банківського бізнесу і водночас сприяє підвищенню прозорості та надійності у діяльності банків. Відповідно до Закону банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати банківські операції з залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків. Банки розглядаються як економічні самостійні та повністю незалежні від виконавчих і розпорядчих державних органів. Банки мають кредитувати суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів та здійснювати касове і розрахункове обслуговування всього народного господарства та зовнішньоекономічних зв'язків. Центром банківської системи України є Національний банк — самостійна юридична особа, підзвітний Верховній Раді України. Центральне місце НБУ визначається його особливими функціями. Передусім НБУ — єдиний емісійний центр країни. Лише йому належить право випускати в обіг грошові знаки. Ця функція — один з потужніших інструментів монетарної політики держави. Друга функція НБУ полягає у регулюванні макроекономічних пропорцій через управління рухом кредитних ресурсів. Цю функцію НБУ виконує за рахунок облікової політики, за допомогою визначення рівня банківського процента відповідно до змін облікової ставки НБУ. Остання є процентною ставкою, що встановлюється для придбання платіжних зобов'язань комерційними банками. З допомогою розміру облікової ставки ускладнюються або полегшуються умови надання кредитів. Управління кредитними ресурсами НБУ може також за свій рахунок купувати або продавати державні цінні папери. Третя функція НБУ — координація діяльності комерційних банків і контроль за рухом їх кредитних ресурсів. Цю політику НБУ проводить за рахунок обов'язкового резервування частини кредитних ресурсів комерційних банків, а також встановлюючи економічні нормативи господарської діяльності комерційних банків з метою захисту інтересів їх клієнтів (мінімальний розмір статутного фонду, показники ліквідності, граничне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку і сумою його активів та ряд інших). Цей контроль здійснюють операційні та регіональні управління НБУ. Основні функції Національний банк здійснює у формі адміністративного (реєстрація і ліцензування, встановлення вимог та обмежень, застосування санкцій) та індикативного (встановлення обов'язкових економічних нормативів, визначення норм обов'язкових резервів, рефінансування, визначення процентної політики, імпорт та експорт капіталу та ін.) регулювання. Четверта функція — це управління грошовим обігом через встановлення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших держав. НБУ нагромаджує золотовалютні резерви і після цього розміщує їх на міжбанківській валютній біржі. Якщо необхідно знизити курс національної валюти, Нацбанк збільшує її продаж, таким чином проводить валютну інтервенцію. На другому рівні банківської системи розміщені комерційні банки. Згідно з Законом в Україні банки можуть створюватися у формах акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та кооперативного банку. Таке розмежування банків за видами дає можливість знизити ризики для банківської системи в цілому, оскільки, наприклад, у кооперативному банку, який може обслуговувати групу компаній, клієнти банку водночас є і його власниками. У Законі наведено чіткі визначення універсальних і спеціалізованих, системоутворюючих банків і банків з іноземним капіталом, державних банків. Ці визначення статусу банку дадуть змогу Національному банку диференційовано підходити до встановлення нормативів залежно від ризику, який такий банк бере на себе або який несе банківська система. За спеціалізацією банки бувають ощадними, інвестиційними, іпотечними (видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна) та розрахунковими (кліринговими). Така спеціалізація визначається у разі, якщо понад 50% банківських активів є активами одного типу. Для спеціалізованого ощадного банку 50% його пасивів мають бути вкладами фізичних осіб. Усі комерційні банки, що відкривають рахунки й надають кредити, мають обов'язкові резерви в НБУ, що визначаються нормою резервування (И). Вона обчислюється за формулою: Норма резервування визначається відповідною постановою НБУ. Розмір фактичного резервування (у середньому за рік) представлений у таблиці 10. Таблиця 10. № п/п \| Роки \| Розмір фактичного резервування, % 1. \| 1992 \| 56 2. \| 1993 \| 52 3. \| 1994 \| 49 4. \| 1995 \| 17 5. \| 1996 \| 13 6. \| 1997 \| 17 7. \| 1998 \| 16,5 8. \| 1999 \| 17 9. \| 2000 \| 15 Банки можуть давати кредити лише за рахунок суми, що перевищує обов'язкові резерви. Це банківські надлишкові ресурси. Банківські операції та послуги Головною метою функціонування комерційних банків є проведення банківських операцій. Останні являють собою діяльність із залучення та розміщення грошових коштів. З їх допомогою здійснюється взаємозв'язок між двома основними фігурами кредитного ринку — позичальником та кредитором. Згідно з Законом банки мають право здійснювати такі операції:* приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;* відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;* розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;* емісію власних цінних паперів;* організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;* здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);* надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;* придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);* лізинг;* послуги з відповідального зберігання на надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;* випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;* випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;* надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. При отриманні спеціального дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати такі операції, як внесення інвестицій до статутних фондів та в акції інших юридичних осіб, випуск, обіг, погашення державної та іншої грошової лотереї, операції за дорученням клієнтів або від свого імені з інструментами грошового ринку, ф'ючерсами та опціонами, довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з іншими особами, депозитарну діяльність. Усі банківські операції поділяються на пасивні, активні та банківські послуги. Пасивні операції — це дії банку, спрямовані на акумуляцію (нагромадження) грошових коштів на рахунках банку. Вони здійснюються внаслідок залучення вкладів клієнтів, отримання кредитів від інших банків (у тому числі НБУ), випуску власних цінних паперів. Грошові кошти, одержані у результаті пасивних операцій, створюють банківські резерви, за рахунок яких банк виконує свої активні операції. Залучені засоби розміщують на депозитах, під якими розуміють термінові і безстрокові вклади клієнтів банку. Джерелами депозитів можуть бути кошти на рахунках підприємств, кошти фізичних осіб. Депозити поділяються на вклади до запитання та термінові рахунки. Перший вид вкладів повертається клієнтові у будь-який час. Саме тому для них банки встановлюють найнижчі відсотки. Депозити до запитання, як правило, призначені для здійснення поточних розрахунків. При відкритті термінового депозиту вклади повертаються володарю у заздалегідь встановлений день, а до цього часу банк може вільно розпоряджатися вкладеними грошима. Залежно від строку банк встановлює свій процент. Процент за депозитними рахунками залежить від облікової ставки НБУ, темпу інфляції та величини внесеної суми. За терміновими депозитами підприємства не можуть здійснювати свої поточні розрахунки. На них, як правило, підприємці розміщують кошти для майбутніх покупок або просто для заощадження грошей. Процентні ставки за депозитами комерційних банків публікуються в газетах, що дає змогу кожному приймати раціональне та зважене рішення. За допомогою цієї інформації можна знайти банк, де вигідніші умови розміщення депозиту. Депозитні рахунки можна відкривати в іноземній валюті. Ставки за ними будуть нижчі, що відображає менший ступінь знецінення іноземної валюти. В 2000 році середня депозитна ставка в українських банках становила від 6 до 9% річних за валютними депозитами. В умовах нестабільності фінансово-грошових процесів найбільш привабливим засобом вкладення стають валютні депозитні сертифікати. Вони продаються резидентам (громадянам України) і нерезидентам (іноземним громадянам), фізичним та юридичним особам за готівку і за безготівковим розрахунком. Сертифікати випускаються на пред'явника, що потребує при їх випуску підвищених засобів захисту. Назва "пасивні операції" є чисто умовною, бо банкам потрібно виявляти неабияку активність, щоб залучити до себе клієнтів, які вкладуть свої гроші, та акціонерів, які куплять цінні папери банку, що збільшать його статутний фонд. Гостріша конкурентна боротьба на ринку позичкових капіталів змушує банки розширювати і вдосконалювати операції, які вони проводять, надавати своїм клієнтам дедалі більше різноманітних банківських послуг. Взявши гроші у клієнта, банк бере на себе зобов'язання: повернути ці гроші у заздалегідь обумовлений термін і сплатити за користування цими грошами процент. Але для того, щоб виконати свої зобов'язання, банк повинен уміти заробити додаткові гроші. Операції банку, пов'язані з розміщенням коштів з метою отримання прибутку, називаютьсяактивними операціями. Вони представлені різного роду кредитами. Кредит — це позичка банку, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання. Згідно з Положенням Національного банку України "Про кредитування" (вересень 1995 року) суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний. Фізичні особи можуть одержувати лише споживчий кредит у національній грошовій одиниці. Банківський кредит — це грошова сума, яку банк надає позичальникові в тимчасове користування за умов забезпеченості, поворотності, терміновості, платності та цільової направленості. Всі взаємовідносини між кредитором і позичальником встановлюються умовами кредитного договору. Умови надання різних видів кредитів мають бути чітко визначені у кредитному договорі. Банки можуть надавати кредити різних видів залежно від терміну користування; засобів забезпечення; міри ризику; терміну погашення. Всю різноманітність банківських кредитів можна показати на схемі (рис. 34). Комерційний кредит — це товарна форма кредиту між двома суб'єктами господарської діяльності, що характеризує можливість відстрочення платежу. Кредитні відносини у даному разі застерігаються векселем — зобов'язанням боржника сплатити кредиторові належну суму в обумовлений термін. Об'єктом кредиту можуть бути товари, що реалізувалися, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавці надають відстрочення платежу. Лізинговий кредит — форма майнового кредиту, об'єктами якого можуть бути рухоме (устаткування, транспорт та ін.) і нерухоме (будівлі, споруди та ін.) майно. Цей кредит надається в разі оренди майна на основі укладення лізингової угоди. Іпотечний кредит — кредит, що надається під заставу нерухомого майна. Об'єктами іпотеки можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі будівлі, споруди, торговельні приміщення, земельні ділянки. Бланковий кредит — грошовий кредит банку (без застави та інших видів забезпечення) у межах існуючих власних коштів банку з використанням підвищеної процентної ставки найбільш надійним позичальником, який має стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківському середовищі. Консорціумний кредит — грошова позика, що надається з використанням: акумулювання кредитних ресурсів у певному банку; гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків; зміни банками-учасниками кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній операції. Споживчий кредит — позичка, що надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування з розстроченням. Щоб надавати гроші в позику, банки повинні мати джерела формування кредитних ресурсів. Ними можуть бути власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитних рахунках, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Ми вже знаємо, що кредитні операції можуть проводитися лише у межах наявних кредитних ресурсів з урахуванням ставки резервування в НБУ. Комерційні банки як економічні самостійні господарюючі суб'єкти мають право самостійно встановлювати процентні ставки щодо кредитів залежно від попиту-пропозиції, рівня облікової ставки НБУ та виду кредиту. В результаті проведення активних операцій банки отримують проценти, вищі за ставки, які банки сплачують за пасивними операціями, у 2000 році комерційні банки надавали кредити в середньому під 40,0%, а середній процент за депозитами становив 13,5%. Різниця між ними створює прибуток банку. До нього додаються всі види комісійних зборів, що стягуються за надання банками різноманітних послуг. Якщо з прибутку банку вирахувати всі видатки, пов'язані зі здійсненням його внутрішньої діяльності (амортизація обладнання, заробітна плата працівників та ін.), то отримана сума буде чистим прибутком, який і є головною метою організації банківської справи. Бажання банку збільшити прибуток змушує його розширювати коло послуг, що надаються. Банківські послуги — це посередницькі операції, що безпосередньо не пов'язані з притяганням та розміщенням коштів. Але з їхньою допомогою банки формують для себе постійних клієнтів і розширюють їх коло. Найпоширенішими і традиційними послугами банків є: інкасові, акредитивні та переказні операції. За допомогою цих операцій банки за дорученням своїх клієнтів одержують гроші за відповідними документами і зараховують їх на розрахункові рахунки (інкасові операції); виплачують певну суму особі при виконанні нею заздалегідь певних умов (акредитивна форма розрахунків); перераховують внесені до банку гроші одержувачеві шляхом надсилання йому банківського чека або переказування банку-кореспонденту (переказні операції). Останнім часом посилюється роль нових банківських послуг. Посередницькі послуги застосовуються при посередництві в одержанні кредитів, у проведенні операцій з цінними паперами, валютою чи іншими цінностями. Якщо банк бере на себе посередництво в отриманні кредитів для клієнта (коли сам банк не може забезпечити необхідну суму кредиту), в цьому разі він бере позику в іншому банку на прохання клієнта. Клієнт погоджується на таку операцію, оскільки брати кредит в іншого банку самостійно значно дорожче. Банк отримає прибуток (маржу) за рахунок різниш' між процентами за депозитами та процентами за позиками. Велику групу банківських послуг становлять довірчі (трастові) операції. До них належить управління майном, переданим клієнтом за дорученням. Довіреними особами можуть виступати приватні особи (вдови, військовослужбовці, неповнолітні та ін.), благодійні, громадські організації, різні фонди. Довірчими операціями є: управління майном осіб, тимчасово позбавлених права здійснювати цю функцію самостійно; управління грошима з метою отримання прибутку (наприклад, купівля цінних паперів); управління майном у формі прийняття рішення щодо розміщення наявних ресурсів, проведення депозитних операцій, одержання прибутку, оформлення страхування і внесення страхових платежів, проведення облікових операцій та фінансового аналізу. Особливості агентських операцій полягають у тому, що клієнт не передає банкові своїх повноважень як власник, а лише уповноважує банк виконувати ті чи інші операції від імені власника: сплатити податки, виконати операції з купівлі-продажу цінних паперів, оформити страховий поліс на отриманий кредит, у разі визнання підприємства банкрутом банк за дорученням керівництва може здійснювати операції з ліквідації підприємства: облік активів, реалізацію майна, розрахунки з кредиторами, розподіл одержаних коштів між акціонерами. На фінансових ринках банки виступають депозитаріями (хранителями та реєстратора ми) держателів цінних паперів. За виконання довірчих і агентських операцій банк стягує певну комісійну винагороду. Серед нових послуг банку важливе місце посідають такі, як факторинг та лізинг. Факторингова послуга — це купівля банком у клієнта права вимагати повернення боргу. Як правило, банк скуповує дебіторські розрахунки. Факторингова послуга оформляється відповідним договором. Клієнт, який продав дебіторську заборгованість, одержує від банку гроші (в розмірі 80—90%), частину їх, що залишилася, банк повертає клієнтові при належному виконанні зобов'язань з поставки продукції або виконання робіт. Утримання банком частини боргу є, з одного боку, компенсацією за ризик його погашення, а з другого — інструментом стимулювання клієнта до виконання своїх зобов'язань. За факторингові операції банк стягує певну плату. Вона складається з комісійної винагороди за обслуговування заборгованості (1 — 2% від загальної суми купленого банком боргу), процента за виданий клієнтові аванс. Оскільки дебіторський рахунок мас вишу швидкість обороту, ніж позичкові кошти, взяті у банку для покриття заборгованості, факторингові операції вигідні як банку, так і клієнту. Лізингова послуга надасться тоді, коли за проханням клієнта банк набуває будь-якого майна (устаткування, транспортних засобів, обчислювальної техніки та ін.) і бере на себе практично всі повноваження власника (сплату майнового податку, страхування, заощадження). Клієнт, за заявою якого було куплено це майно, укладає з банком договір оренди, в якому фіксуються всі умови користування цим майном, розмір І терміни внесення орендної плати. Орендна плата складається з двох частин: амортизаційних відрахувань та комісійної винагороди за лізингові поснути. Плата за лізингову послугу нижча за позичковий процент, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж самому купувати майно або брати кредит для його придбання. Список використаної літератури 1. Конституція України. — К., 1996. 2. Закон України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" // Закони України. - К.: АТ "Книга", 1996. - Т. 1. 3. Закон України від 26 лютого 1991 р. "Про підприємництво" // Там само. 4. Закон України від 1 березня 1991 р. "Про зайнятість населення" / / Там само. 5. Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" // Там само. 6. Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства" // Там само. 7. Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу" / / Там само.
1 2 3 4 5 Категория: Гроші і кредит \| Добавил: Aspirant (23.07.2013)
Просмотров: 443 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: