Реферат на тему Капіталотворча теорія кредиту - Гроші і кредит - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Капіталотворча теорія кредиту. Зміст: 1. Необхідність та сутність кредиту 2. Теоретичні концепції кредиту 3. Література 1. Необхідність та сутність кредиту Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит – за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функцій міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва, споживання. Історична наука стверджує, що кредит був відомий не менш, ніж3000 років тому в Ассирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з XII ст.. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. З одного боку, купці продавали свої товари в кредит, а з іншого – надавали аванси товаровиробникам під майбутню поставку товарів. Активне застосування кредиту було власне і середньовічній торгівлі на території сучасної України. Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382 – 1389 рр., у Львові ( напевне, й в інших руських містах ) були досить розвинуті кредитні відносини. Гроші позичалися під заставу зі сплатою відсотків. Окрім цього, надання кредиту було пов’язане й з торгівлею, зокрема з так званим складським правом, коли непроданий протягом відведеного купцеві часу товар залишався в кредит (при абсолютному складському праві купець не мав права їхати зі своїм товаром далі). За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. 2. Теоретичні концепції кредиту У міру розвитку кредитних відносин та підвищення їх ролі в житті суспільства кредит все більше привертав до себе увагу науковців. Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому понятті кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з XVIII ст.. розпочалися дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом, відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: 1) натуралістичну; 2) капіталотворчу. Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень : - об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі; - кредит – це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві; - позичковий капітал є реальним капіталом у речовій формі; - банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позику; - пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економіки А.Сміт, Д.Рікардо, А.Тюрбо, Дж.Міль. А.Сміт і Д.Рікардо вважали, що об’єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований. На думку А.Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не було б за відсутності банків. Погляди на кредит класиків політекономії розвивали і такі відомі економісти, як К.Маркс, Ж.Сей, А.Вагнер, А.Маршалл та інші.Натуралістичний підхід до трактування сутності й ролі кредиту мав не тільки теоретичне значення, а й помітно впливав на банківську і грошову політику тієї доби. Це стосується, зокрема, так званої грошової школи, представники якої об’єдналися навколо акта Р. Піля ( 1844 р. ), котрий обмежував випуск банкнот в Англії вузькими рамками золотого забезпечення. Якщо позичковий капітал – це лише дзеркальне відображення реального капіталу, то випуск банкнот має обмежуватися їх повним забезпеченням. Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв’язок кредиту з процесом виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку. Усе це було кроком уперед у вивчені кредиту, сприяло розкриттю утопічності концепцій щодо його „ чудодійної ” сили у створенні капіталу, у розвитку суспільного виробництва. Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з’ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу. Визначаючи похідний характер кредиту від виробництва, А.Сміт і Д.Рікардо не побачили його зворотного впливу на сферу виробництва, на оборот реального капіталу. Роль банків вони зводили до простих посередників у кредиті, не визначаючи їх активного впливу на процес відтворення. Така однобічність позначилася і на трактуванні сутності позичкового процента. Вони не розгледіли залежності процента від зміни попиту на позичковий капітал і його пропозиції, відносної самостійності руху процента і його впливу на зміну ринкової кон’юнктури. У міру зростання ролі кредиту й банків у розвитку виробництва, заміни справжніх грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту й банків у державному регулюванні економіки послаблювалися передумови для дальшого розвитку натуралістичної теорії кредиту. Обмежуючи кредитні можливості банків масштабами їхніх пасивних операцій, ці концепції дедалі частіше вступали в суперечність із реальною дійсністю в грошово-кредитній сфері. Тому вони замінювалися іншими теоріями – експансіоністською, відтворювальною, фондовою, які формувалися в складі так званої капіталотворчої теорії кредиту. Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями : - кредит, як і гроші є пес посередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу; - банки – це не посередники в кредиті, а „фабрики кредиту”, творці капіталу; - активні операції банків є первинними відносно пасивних. Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж.Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки. Поняття кредиту пов’язувалося з грошима й багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал. Банки він розглядав як посередників, а як творців капіталу. Для цього, на його думку, достатньо лише активно розширювати кредит за рахунок випуску грошей. Щоб розірвати вузькі межі обігу повністю забезпечених грошей, Дж. Ло пропонував випускати нерозмінні грошові знаки. Шляхом розширення кредитування за рахунок емісії незабезпечених банкнот він обіцяв у короткий строк збагатити країну. Однак ці ідеї на практиці провалились. Як тільки створений Дж. Ло банк розпочав випуск незабезпечених банкнот, вони катастрофічно знецінились, і банк збанкрутував. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії і зміцнило позиції прихильників теорії натуралістичної. Проте в міру розвитку кредитної системи, акціонерних банків і чекового обігу капіталотворча теорія знову відродилася. Особливо сприяв цьому у другій половині XIX ст.. англійський економіст Г.Маклеод. На відміну від Дж.Ло він стверджував, що кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; банки – „фабрики кредиту”, вони створюють кредит, а значить і капітал. Розглядаючи банки як „ фабрики кредиту”, Г.Маклеод цілком логічно доводив, що вирішальна роль у їхній діяльності належить активним операціям. На його думку, банки через депозитну чи готівкову емісію можуть здійснювати кредитні операції, унаслідок яких потім формуються депозити.Г.Маклеод, на відміну від Дж.Ло і завдяки його невдалим експериментам з емісійним банком, уже розумів, що капіталотворення з допомогою кредиту не може бути безмежним. Він попереджував, що у здатності банків помножувати капітали криється велика загроза. Тому Г.Маклеод навіть ставив завдання знайти межі „розумного” збільшення обсягів кредиту. Усе це стало помітним внеском у розвиток капіталотворчої теорії кредиту, а водночас і кроком до зближення з натуралістичною теорією. Кредитна політика, що базувалася на капіталотворчій теорії, дедалі більше набирала експансіоністського характеру, у зв”язку з чим сама теорія стала називатися експансіоністською. Першими зробили спробу пристосувати постулати капіталотворчої теорії до потреб державно-монополістичного регулювання економіки австралійський економіст Й.Шумпетер і німецький економіст А.Ган. Й.Шумпетер у своїй книжці „Теорія господарського розвитку” дійшов висновку, що основним рушієм економічного розвитку є кредит. Це зумовлено тим, що банки, надаючи кредит, випускають в обіг нові платіжні засоби, які є капіталом, оскільки використовуються підприємцями для розширення виробництва. Ототожнивши кредит із капіталом, Й.Шумпетер оголосив кредит і банки вирішальними чинниками розвитку виробництва, здатними запобігти економічним кризам, інфляції, забезпечити процвітання суспільства. Він впритул підійшов до розроблення кредитних методів економічного регулювання. Ще далі в розроблення кредитної політики згідно з ідеями капіталотворчої теорії кредиту просунувся А.Ган. На відміну від своїх попередників, А.Ган зробив спробу пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту. Найповніше вона може розкритися під час кредитування за контокорентом. У такій формі банки задовольняють потреби підприємств не тільки в короткострокових, а й у довгострокових кредитах, а отже і в капіталах. За контокорентом банк може будь-коли збільшити „купівельну силу” підприємства, необхідну для залучення в його оборот робочої сили і матеріальних цінностей. Збільшення виробництва і зростання цін зумовлюють додатковий попит на кредит. Такий механізм забезпечує зрощування банків з підприємствами, їх постійний контроль над економікою. Виходячи з цього А.Ган розробив рекомендації щодо широкого використання кредитної політики для підтримування високої економічної кон’юнктури. Змінюючи умови кредитування, постійно форсуючи надання позик, банки можуть створити стільки „купівельної сили”, скільки необхідно, щоб збільшити попит, запобігти кризі надвиробництва, згладити коливання економічного циклу. Рекомендації А.Гана користувалися великою популярністю в 20-ті роки, коли глибокі економічні кризи регулярно уражали Капіталістичний світ. Проте тривала гіперінфляція в самій Німеччині сприяла падінню авторитету капіталотворчих рекомендацій. Під тиском цих обставин він дещо переглянув свої позиції. Замість політики постійної кредитної експансії А.Ган почав радити періодично проводити кредитну рестрикцію. Проте це не означало принципової відмови А.Гана від капіталотворчої теорії кредиту. Уже в 1960 р. він стверджував, що значна частина висунутих ним у 20-ті роки положень, які гостро критикувалися тоді його опонентами, в кінцевому підсумку набули загального визнання. І це справді так. Усі сучасні теорії грошово-кредитного регулювання, передусім кейнсіанського напрямку, базуються на основних постулатах капіталотворчої теорії кредиту. Дж.М.Кейнс повністю сприйняв основні положення капіталотворчої теорії і запропоновану А.Ганом ідею використання її в інтересах державного регулювання економіки. Слідом за А.Ганом Кейнс вважав, що кризи й безробіття можуть бути послаблені втручанням емісійного банку й уряду в економічні процеси, М.Кейнс уважав за можливе посиленням кредитної експансії збільшити масу грошей в обороті і пропозицію позичкового капіталу. Проте вплив цього чинника на збільшення попиту, а отже на послаблення кризового спаду і зростання зайнятості, він бачив не прямим, а опосередкованим – через ставку процента. Якщо внаслідок кредитної експансії ставка процента знижується, то послаблюється перевага ліквідності і зростають інвестиції, які дають таку саму або більшу норму прибутку. Це сприяє швидкому виходу з кризового стану. У тому самому напрямі діє розширення платоспроможного попиту з боку населення, що стимулюється зростанням платоспроможного попиту з боку населення, що стимулюється зростанням схильності до споживання через зростання доходів і зменшення процента за умов кредитної експансії.Установлена Кейнсом залежність зростання економічної активності й зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку - від кредитної експансії, базувалася на кількісній теорії грошей і капіталотворчій теорії кредиту. Проте Дж.Кейнс розумів „вузькі місця” обох теорій і у своїх побудовах механізму грошово-кредитного регулювання намагався їх обійти. Він теж відмовився від ідей своїх попередників щодо безмежних капіталотворчих можливостей кредиту та банків і радив поряд з кредитними інструментами широко використовувати інші заходи для регулювання економіки. Більш детально погляди Кейнса щодо регулятивної ролі грошей та кредиту розглянуті в розділі 7. Деякі положення капіталотворчої теорії кредиту широко застосовують у своїх теоретичних побудовах представники неокейнсіанства та кейнсіансько-монетаристського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії, міцно ввійшли в сучасну світову практику грошово-кредитного регулювання ринкової економіки. Разом з тим накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та практичного його використання в політиці макроекономічного регулювання свідчить про те, що в тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорії жодна зі сторін не перемогла. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Банки виявилися і посередниками і „фабриками” грошового капіталу. Їх активні операції хоч і є первинними відносно пасивних, але держави чітко обмежують обсяги цих операцій. Позичковий капітал хоч і здійснює самостійний рух, проте він не може зовсім відірватися від реального капіталу і самостійність його має відносний характер. Тому сучасна наукова думка з теорії кредиту розвивається теж по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорій. Список використаної літератури 1. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навч. посіб. - К.: Основа, 1996. -412с. 2. Івасів Б.С. “Гроші та кредит” Підручник – Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с. 3. Лагутін В.Д „Гроші та грошовий обіг”: Навчальний посібник, 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. — 181 с. 4. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. та ін. “Гроші та кредит” Підручник – К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.
1 2 3 4 5 Категория: Гроші і кредит \| Добавил: Aspirant (23.07.2013)
Просмотров: 273 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: