Реферат на тему Грошово-кредитние системи - Гроші і кредит - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Грошово-кредитние системи. Функції Банку Японії визначено спеціальним законом у 1942 p.,який у 1979 та 1998 р. модернізовано. Згідно із законом основний капітал банку встановлено у розмірі 100 млн єн (55 % капіталу належить державі, 45 % — приватним акціонерам: приватним особам, фінансовим інститутам, страховим компаніям та ін.). Акціонерам гарантовано дивіденди у розмірі 4 %. Решта прибутку надходить до державного бюджету. Банк Японії, штаб-квартира якого розташована в Токіо, має 45 філій і відділень у Японії, а також представництва у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Франкфурті-на-Майні та в Гонконгу. Банк має необмежену монополію на випуск банкнот. Основне його завдання — підтримувати цінову стабільність, щоб сприяти збалансованому розвитку національної економіки. Цього досягають завдяки розробці та проведенню відповідної грошово-кредитної політики, випуску готівки. Банк Японії також забезпечує ефективне функціонування системи розрахунків між кредитними організаціями (інститутами). Міністр фінансів затверджує бюджет банку. Двічі на рік банк через міністра фінансів звітує перед парламентом про грошово кредитполітику, однак розробляє і проводить її як незалежна інституція, що передбачено законодавством. Виокремлюють такі основні напрямки діяльності Банку Японії: • облік комерційних та інших векселів і боргових зобов’язань; • надання позик під забезпечення векселів, боргових зобов’язань, державних облігацій та цінних паперів; • купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобо- в’язань, державних облігацій та цінних паперів, а також інших облігацій; • виписування векселів на отримання; • приймання вкладів; • операції у національній валюті; • приймання на зберігання цінностей, купівля-продаж золота та срібла у зливках. Банк за згодою міністра фінансів може здійснювати купівлю-продаж валюти, надавати кредити або виконувати операції від імені іноземних центральних банків та інших організацій з метою розвитку співробітництва з ними, приймати від цих організацій вклади і здійснювати виправдані єнові інвестиції. Банк Японії здійснює контроль за кредитною сферою і забезпечує стабільне функціонування системи платежів і розрахунків, надаючи кредитним організаціям кредити на обмежений строк. 1.Категорії банків Японії:Банк Японії (1) - Міські банки (10) - Місцеві (регіональні) банки (64) – Комерційні банки - Банки-члени 2-ї Асоціації регіональних банків (65) - Іноземні банки (93) Міські банки — це 10 найбільших банків Японії. Вони зосередили понад 1/4 загального обсягу залучених депозитів. Ці банки надають близько 30 % позик. Міські банки мають розгалужену мережу філій у Японії та за кордоном. Кожен з них тісно пов’язаний з промисловими і торговельними компаніями. Вони є основними учасниками валютного ринку, постачальниками коштів у галузі економіки, що розвиваються швидкими темпами. Під їх контролем перебуває діяльність інших ФКІ. Для міських банків характерні високий рівень перекредитування і залежність від Банку Японії, який здійснює урядову грошово-кредит- ну політику. Місцеві (регіональні) банки — це здебільшого малі та середні за масштабом здійснюваних операцій банки, які можуть відкривати відділення та філії тільки в тій префектурі, де розміщується їх головна контора. Інвестиційні компанії (траст-банки) поряд з інвестиційними здійснюють довірчі операції, а також дедалі більше втручаються у сферу банківської діяльності. Вони контролюють виконання брокерськими компаніями операцій з цінними паперами. Більшість із них тісно пов’язані з великими комерційними банками країни внаслідок взаємного володіння акціями. інвестиційні компанії через філії, створені за кордоном разом з комерційними банками країни чи самостійно, поширюють свою діяльність в інших країнах. Характерно, що створені ними закордонні філії функціонують як банківські установи і виконують різноманітні операції, властиві банкам та інвестиційним компаніям, тоді як у самій Японії їх банківська діяльність обмежена. Приватні банки довгострокового кредиту створені після Другої світової війни на основі реорганізації напівдержавних банків довгострокового кредиту. Основними джерелами кредитних ресурсів цих банків є облігаційні позики. Банки розміщують на ринку процентні папери (на термін п’ять років з виплатою процентів двічі на рік) і дисконтні папери (з річним строком; продаються за ціною, зменшеною на суму дисконту). 46. Вже до Першої світової війни відбулося зосередження основної маси позикових капіталів у руках невеликої кількості банків. Після Першої світової війни процес концентрації банків посилився, особливо у зв’язку з банківською кризою у 1927 р. У результаті банкрутств і поглинання великими банками малих кількість банків у 1928 р. порівняно з 1918 р. зменшилася удвічі. Кредитна система Японії складається з приватних, державних і кооперативних інститутів. За характером виконуваних функцій вони поділяються на емісійний (Банк Японії), комерційні банки і спеціальні ФКІ.Страхові компанії за сумою активів посідають третє місце серед приватних ФКІ і перше — серед спеціальних. Основна частка активів страхових компаній належить компаніям із страхування життя. Брокерські фірми учасники децентралізованого ринку цінних паперів, що активно розвивається поряд із фондовими біржами країни. Лізингові компанії почали створюватися з 1963 р. Державні спеціальні ФКІ займають важливе місце в кредитній системі країни. До них належать ощадні каси, Бюро довірчих фондів міністерства фінансів, Японський банк розвитку, Експортно-імпортний банк і фінансово-кредитні корпорації: Народна фінансова корпорація, Фінансова корпорація малого бізнесу, Фінансова корпорація санітарної екології, Фінансова корпорація сільського, лісового та рибного. Державні ФКІ фінансують лише ті сфери економіки, де з певних причин не працюють комерційні банки. Кредит цих установ традиційно найбільш пільговий завдяки тому, що вони отримують кошти від Бюро довірчих фондів під офіційно встановлений низький процент і працюють як органи фінансування. Ощадні каси функціонують при поштових відділеннях і тому називаються поштово-ощадними. Залучені кошти ощадні каси переказують у розпорядження Бюро довірчих фондів міністерства фінансів. Бюро довірчих фондів міністерства фінансів —ресурси складаються з вкладів населення у державних поштово-ощадних касах і державних пенсійних фондах і використовуються як джерело кредитування державних підприємств і кредитних інститутів. Японський банк розвитку здійснює довгострокове кредитування промисловості. Банк кредитує здебільшого такі галузі, кредитування яких є ризикованим. Фінансово-кредитні корпорації спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей господарства (сільського господарства, лісової промисловості та рибальства, житлового будівництва та ін.), регіонів, що відстають в економічному розвитку, а також підприємств і місцевих органів влади. Кредити цих корпорацій порівняно з кредитами приватних банків надаються на більш пільгових умовах Кредитні кооперативи спеціалізуються на такій самій діяльності, що й фінансово-кредитні корпорації. Поряд з національними кредитними інститутами в Японії функціонує велика кількість іноземних банків. 26. У XVIII ст. грошовий обіг на американському континенті регламентувався англійським законодавством і обслуговувався переважно іноземними грошима. У 1785 р. Конгрес США оголосив національною грошовою одиницею долар (перебуває в обігу з 1786 р.). Гроші у США випускають у формі монет і паперових купюр. Згідно з федеральним законом тільки Міністерство фінансів США та ФРС можуть виготовляти валюту США. Міністерство фінансів карбує монети, а Федеральна резервна система разом з Міністерством фінансів випускають кожний окремий тип паперових грошей відповідно до купюри США та Наприкінці XIX — на початку XX ст. валюта США грунтувалася на зол Федеральна резервна система контролює процес створення грошей за допомогою резервних вимог, тобто правил, згідно з якими комерційні банки повинні зберігати частину грошей у власних сховищах або в депозитах федеральних резервних банків у певній мінімальній пропорції відповідно до своїх депозитних пасивів. Контролюючи резервну масу доларів, ФРС контролює у такий спосіб доларовий обсяг банківських позик.отому стандарті, тобто США давали гарантію, що викуплять свою валюту за обумовлену кількість золота. 34. Федеральна резервна система США (Federal Reserve System) —центральна установа у банківській системі, що відповідає за монетарну політику США, центральний банк (“банк банків”, агент уряду при обслуговуванні державного бюджету). У 1913 р. згідно із законом про Федеральну резервну систему створюється ФРС з 12 федеральними резервними банками (вся територія США була розділена на 12 округів , в кожному з яких було засновано федеральний резервний банк з капіталом не менше 4 млн. дол.). мета її діяльності полягала в допомозі банкам в період банківських криз і біржевих лихоманок. ФРС складається з трьох рівнів: Рада керуючих, 12 федеральних резервних банків (ФРБ), банки-члени (приблизно 40 % комерційних банків США і національні банки). Крім цього, ФРС включає два комітета : Федеральний комітет відкритого ринку, Федеральна консультативна рада. Федеральна резервна система функціонує як об’єднаний центральний банк, що контролюється Радою керуючих. ФРС як державна установа більш незалежна, ніж інші установи уряду США. В наш час ФРС виконує такі функції: - управління монетарною політикою шляхом впливу на грошовий і кредитний обіг з метою досягнення повної зайнятості і стабільних цін - контроль за банками та регулювання їх діяльності для забезпечення безпеки й стабільності банківської та фінансової систем - підтримка стабільності фінансової системи і зменшення ризику на фінансових ринках - надання фінансових послуг уряду, громадськості, відіграючи важливу роль в управлінні національною системою розрахунківДля контролю за загальною масою грошей в обігу і кредитів у національній економіці ФРС використовує регулювання облікової ставки, або ставки процентів, які сплачують комерційні банки за позичені у резервних банків гроші. Підвищуючи (знижуючи) облікову ставку, ФРС може заохочувати (або навпаки) комерційні банки до купівлі позик, впливаючи на розмір одержуваного банками прибутку за надані позики. 49. Банки — члени ФРС — це всі національні банки (зареєстровані службою контролера грошового обігу США) і близько 40 % комерційних банків США у 90-х роках. Для вступу в ФРС кожний банк зобовязан придбати в федеральному резервному банку свого округу певну кількість акцій на суму 3% його власного акціонерного капіталу й нерозподіленого прибутку.Ситуація змінилась після прийняття Закону про дерегулювання депозитних інститутів і контроль за грошовим обігом (1980 р.), який поставив в однакове становище банки (члени і не члени ФРС) щодо резервних вимог. Закон сприяв суттєвому підвищенню впливу ФРС в кредитній системі США. Сучасна стан банківської системи США характеризується поглибленням прцесів глобалізації та та інтернаціоналізації, ростом транснаціональних корпорацій. По кількості банків лідирують Каліфорнія, Нью-Йорк, Техас, Флорида( вигідне географічне розташування, розвинена промисловість і велика кількість ТНК. Всі кб по юридичному статусу поділяються на національні та банки штатів.Перші ліцензуються й контролюються федеральним урядом, інші – владою штатів.Значну роль в банківській системі відіграють іноземні банки. Особливу роль в банківській системі відіграють інвестиційні банки. Вони здійснюють два основні види операцій з ЦП: емісію й розміщення ЦП компанії 62.Рада керуючих в Вашингтоні, округ Колумбія. Основна функція Ради – формування монетарної політики. Складається із семи членів(включаючи голову), призначених президентом США за згодою Сената терміном на 14 років. Члени делегуються від 12 федеральних резервних округів. Рада має виключне право на встановлення рівня обов’язкових резервів, а також поділяє відповідальність зі федеральними резервними банками щодо прведення операцій на відкритому ринку й визначенню найбільш прийнятних банківських облікових ставок. Федеральні резервні банки — це 12 окружних банків, що утворюють ФРС. ФРБ є провідником директив Ради керуючихі відіграють аважливу роль в реалізації монетарної політики США. Федеральні резервні банки отримують прибуток у вигляді процентів по вкладам ФРС в ЦП, по позикам депозитним установам, від валютного контролю. Федеральні резервні банки приймають вклади банків і ощадних установ і надають їм позики, виконуючи тим самим функції кредитора останьої інстанції. Крім того ФРБ здійснюють випуск готівкових коштів, які утворюють пропозицію паперових грошей в економіці країни.. Банки — члени ФРС — це всі національні банки (зареєстровані службою контролера грошового обігу США) і близько 40 % комерційних банків США у 90-х роках. Для вступу в ФРС кожний банк зобовязан придбати в федеральному резервному банку свого округу певну кількість акцій на суму 3% його власного акціонерного капіталу й нерозподіленого прибутку.Ситуація змінилась після прийняття Закону про дерегулювання депозитних інститутів і контроль за грошовим обігом (1980 р.), який поставив в однакове становище банки (члени і не члени ФРС) щодо резервних вимог. Закон сприяв суттєвому підвищенню впливу ФРС в кредитній системі США. Федеральний комітет відкритого ринку ухвалює рішення стосовно здійснення операцій на відкритому ринку. Цей комітет складається з семи членів Ради керуючих ФРС, президента ФРБ Нью-Йорка та президентів чотирьох інших ФРБ. Очолює голова Ради керуючих ФРС. В обговоренні питань беруть участь інші сім президентів окружних банків. Федеральний комітет фактично не купує і не продає цінних паперів, а надсилає директиву до торгового бюро ФРБ Нью-Йорка, де керуючий внутрішніми операціями на відкритому ринку здійснює нагляд за купівлею-продажем державних цінних паперів. Федеральна консультативна рада не впливає істотно на політику ФРС і виконує здебільшого церемоніальні функції. 57. Сучасна стан банківської системи США характеризується поглибленням прцесів глобалізації та та інтернаціоналізації, ростом транснаціональних корпорацій. По кількості банків лідирують Каліфорнія, Нью-Йорк, Техас, Флорида( вигідне географічне розташування, розвинена промисловість і велика кількість ТНК. Всі кб по юридичному статусу поділяються на національні та банки штатів.Перші ліцензуються й контролюються федеральним урядом, інші – владою штатів.Значну роль в банківській системі відіграють іноземні банки. Особливу роль в банківській системі відіграють інвестиційні банки. Вони здійснюють два основні види операцій з ЦП: емісію й розміщення ЦП компанії58.Федеральні резервні банки — це 12 окружних банків, що утворюють ФРС. ФРБ є провідником директив Ради керуючихі відіграють аважливу роль в реалізації монетарної політики США. Федеральні резервні банки отримують прибуток у вигляді процентів по вкладам ФРС в ЦП, по позикам депозитним установам, від валютного контролю. Федеральні резервні банки приймають вклади банків і ощадних установ і надають їм позики, виконуючи тим самим функції кредитора останьої інстанції. Крім того ФРБ здійснюють випуск готівкових коштів, які утворюють пропозицію паперових грошей в економіці країни.. Федеральні резервні банки виконують такі функції: • здійснюють кліринг чеків; • емітують нові гроші; • вилучають зношені гроші з обігу; • оцінюють окремі заявки на злиття банків; • керують і надають дисконтні позички банкам у своїх округах; • досліджують стан банків-членів; • залучаються до здійснення монетарної політики (встановлюють облікову ставку, вирішують, які банки можуть отримувати дисконтні позички від ФРБ, вибирають одного банкіра для служби у Федеральній консультативній раді, мають голос у FOMC). 50. Страхові компанії використовують страхові внески, щоб інвестувати в облігації, акції, заставні та надання позик. Страхові компанії існують у вигляді акціонерних або взаємних компаній. Власниками акціонерних компаній є акціонери, а взаємних — власники страхових полісів. Пенсійні фонди отримують прибутки за рахунок внесків і доходів від інвестування у довгострокові цінні папери .Найважливішою системою пенсійного забезпечення є соціальне забезпечення держави. У 1974 р. Конгрес прийняв закон про гарантію доходів працівників, які вийшли на пенсію. Згідно з цим законом створено Корпорацію з гарантування пенсійних виплат (“Penny Benny”). Корпорація “Penny Benny” страхує пенсійні виплати до 2250 дол.на місяць кожній особі, якщо система пенсійного забезпечення компанії збанкрутує внаслідок нестачі коштів або коли вона буде неспроможна виконувати власні пенсійні зобов’язання. Фінансові компанії мобілізують кошти за допомогою випуску комерційних паперів або акцій та облігацій і використовують кошти від їх продажу для надання позик (беруть у позику великі суми, а надають позики у малих сумах). Розрізняють такі види фінансових компаній: що надають позики споживачам для купівлі товарів у дрібних торговців чи виробників; що надають позики для купівлі окремих товарів (меблів, побутової техніки, ремонт житла, фінансування окремих боргів); що здійснюють факторингові операції (купують дебіторську заборгованість зі знижкою). Взаємні фонди є фінансовими посередниками. Взаємні фонди у США поділяють на два типи: • фонди відкритого типу — акції можна погашати у будь-який час за ціну, що відповідає вартості активів фонду; • фонди закритого типу — фіксована кількість невикуплених акцій продається за початковою пропозицією, а потім ними торгують у позабіржовому обороті як звичайними акціями. Ціна акцій фонду може не відповідати вартості активів фонду. Федеральні кредитні установи у США: • забезпечують коштами ринок заставних через продаж облігацій з використанням коштів на купівлю заставних: Федеральну національну іпотечну асоціацію (Fannie Mac), Урядову національну асоціацію іпотечного кредиту (Ginnie Mac), Федеральну компанію іпотечного кредиту житлового будівництва (Freddie Mac); • кредитування сільського господарства, що складається з банків для кооперативів, федеральних посередницьких кредитних банків і федеральних земельних банків, випускає цінні папери, а потім використовує кошти для надання фермерам позик; • студентська асоціація ринкових позик (Sallie Mac ) забезпечує коштами для здобуття вищої освіти через студентські позики, надані приватними фінансовими інститутами під гарантовану програму студентських позик. Фінансово-кредитні інститути відіграють важливу роль в економіці США. 47. До Першої світової війни у Франції існував золотий монометалізм. На початку війни золотий монометалізм зазнав краху. 5 серпня 1914 р. було прийнято закон про припинення Банком Франції обміну банкнот на золото. Країна перейшла від металевої до паперово-грошової системи і тим самим було створено умови для використання банкнотної емісії як джерела покриття дефіциту державного бюджету, викликаного збільшенням воєнних витрат. Надмірне зростання грошової маси викликало знецінення франка і підвищення оптових і роздрібних цін. Інфляція була пов’язана з великими витратами на відновлення зруйнованого під час війни господарства північних та північно-східних районів країни. Ці витрати спричинили хронічний дефіцит державного бюджету. Тільки у 1926 р. державний бюджет було збалансовано. Для покриття державного дефіциту використовувалися позики.Збалансувавши державний бюджет за рахунок різкого підвищення податків (здебільшого непрямих), уряд почав здійснювати дефляційну політику. Припинення емісії банкнот і зростання виробництва супроводжувалися підвищенням купівельної спроможності франка. У результаті грошової реформи у червні 1928 р. методом прихованої девальвації Франція повернулася до золотого стандарту. При цьому Франція, як і Великобританія, відновила золотий стандарт не в попередній золотомонетній формі, а в золотозливковій. Згідно з умовами реформи 1928 р. у Франції було здійснено банкнотну емісію, внаслідок якої 35 % банкнот і вкладів Банку Франції було забезпечено золотом. Франція належить до країн яким удалося зберегти золотий стандарт у період світової економічної кризи 1929–1933 рр. Пояснюється це тим, що криза пізніше і слабше вразила Францію. Значне збільшення золотих запасів у Франції відбувалося за рахунок повернення з-за кордону вітчизняних і припливу іноземних капіталів, що почалося ще в період підготовки і здійснення грошової реформи у 1928 р. Однак, повернувшись до золотого стандарту, Франція поставила себе в нерівні умови боротьби за зовнішні ринки з країнами, які припинили обмін банкнот на золото. У роки кризи, а потім депресії, ці країни стали на шлях зниження курсу своїх валют з метою стимулювання експорту і обмеження імпорту, чого не могла робити Франція з її золотим франком. Знецінення валют країн, які відмовилися від золотого стандарту, сприяло припиненню падіння цін і певному їх підвищенню. Натомість ціни внутрішнього ринку Франції постійно знижувалися. Роки Великої депресії характеризувалися занепадом виробництва, що почався ще в 1932 р., і збільшенням бюджетного дефіциту. 26 вересня 1936 р. уряд Франції ухвалив рішення про скорочення обміну банкнот на золото і 1 жовтня того ж року здійснив девальвацію франка, знизивши його золотий вміст більш ніж на 25 %. У 1937 і 1938 р. було здійснено ще дві девальвації франка. Мета цих дій — сприяти збільшенню внутрішніх цін і зниженню курсу франка для підвищення конкурентоспроможності французьких товарів на зовнішньому ринку. Після припинення обміну банкнот на золото для регулювання курсу франка методом валютної інтервенції був створений Валютний стабілізаційний фонд. У роки Другої світової війни франк знецінився набагато більше, ніж валюта інших розвинених капіталістичних країн — США, Великобританії та Німеччини. Досягнувши рівноваги платіжного балансу посіла третє місце після США і ФРН. Спираючись на великі золотовалютні резерви, уряд Франції в 1967 р. повністю скасував валютні обмеження щодо поточних операцій і дозволив вільне ввезення і вивезення золота. Сьогодні у Франції рівень інфляції вищий, ніж в основних її торгових партнерів. Матеріальною основою перетворення франка на вільно конвертовану валюту та уповільнення темпів його інфляції у 90-х роках стало зростання частки країни у світовому експорті. Цьому також сприяв міжнародний рух прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в економіку країни. 15(59). основними ланками кредитної системи Франції є Банк Франції, комерційні банки і спеціальні ФКІ. До спеціальних ФКІ належать державна Національна ощадна каса, Депозитно-ощадна каса, Креді Національ (Національний кредит), Банк зовнішньої торгівлі, Креді Фонсьє, кооперативні кредитні установи, каси муніципального кредиту, фінансові та страхові ком- панії, пенсійні фонди та деякі інші вузькоспеціалізовані кредитні установи. Депозитно-ощадна каса створена для управління коштами державної Національної каси, а також коштами приватних ощадних кас. Ощадні каси власні ресурси, якщо вони перевищують необхідний резерв, передають Депозитно-ощадній касі, джерелом ресурсів якої є також кошти страхових компаній. Національна ощадна каса об’єднує каси при поштових відділеннях. кредити сільському господарству надають спеціальні кредитні установи — кредитні кооперативи, або каси сільськогосподарського кредиту. Національна каса сільськогосподарського кредиту є фінансово-адміністративною державною організацією. Її кошти складаються з капіталу, який мобілізується через випуск облігацій, вільних коштів регіональних кас, кредитів держави і позик Банку Франції, одержаних за рахунок переобліку коротко- і середньострокових зобов’язань членів кредитних кооперативів. До активних операцій цієї каси належать операції з надання позик регіональним касам. Кредитні кооперативи, що об’єднують дрібних промисловців і торговців, називають народними (популярними) банками. Центральна каса народних банків управляє вільними коштами народних банків, надає їм позики, є розрахунковим центром і виконує інші операції. Після Другої світової війни набули розвитку фінансові компанії, які спеціалізуються на фінансуванні окремих галузей (електроенер- гетичної та інших енергетичних галузей, автошляхового будівництвата ін.) і регіонів країни, лізингові компанії, а також компанії, які фінансують продаж споживчих товарів у кредит.провідна роль належить установам, що спеціалізуються на вкладанні коштів у цінні папери. У Франції ці установи поділяються на дві категорії — інвестиційні товариства зі змінним капіталом (СІКАВ) і фонди спільного розміщення (ФСП). Їх призначення — дати можливість широкому загалу вкладати кошти у цінні папери. Для того щоб полегшити вкладникам вибір, французькі законодавці поділили СІКАВ і ФСП на такі категорії: • установи, діяльність яких спрямована на роботу з акціями; • заклади, орієнтовані на роботу з облігаціями та подібними борговими зобов’язаннями; • установи, що спеціалізуються на короткострокових вкладах; • багатопрофільні установи; • гарантовані (власники таких установ гарантують вкладникам обумовлений в угоді результат). 13.Банк Франції, заснований у 1800 р. як приватна акціонерна компанія, є центром кредитної системи країни. У 1803 р. він дістав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. — в усій Франції. У 1945 р. Банк Франції був націоналізований — його акції викуплені в обмін на державні облігації. До 1945 р. діяльність Банку Франції характеризувалася певними особливостями. По-перше, як центральний банк країни він виконував функції комерційних банків. По-друге, Банк Франції здійснював банкнотну емісію, безпосередньо кредитуючи торговельно-промислові операції, а не через комерційні банки. Тому комерційні банки рідко зверталися за позиками до Банку Франції. По-третє, його втручання в регулювання кредиту було менш активним порівняно з центральними банками інших країн. Як знаряддя кредитного регулювання він використовував здебільшого обліковий відсоток. Після Другої світової війни обсяги операцій Банку Франції як комерційного банку значно скоротилися, а роль у кредитному регулюванні зросла. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання через операції на відкритому ринку. Законом 1967 р. запроваджено практику обов’язкових резервів депозитних банків у Банку Франції. З 1971 р. норми обов’язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими товариствами. Банк Франції є також банкіром уряду. Він веде поточний рахунок скарбниці, виконує операції, пов’язані з обслуговуванням державного боргу, надає кредити уряду. До 1992 р. Банк Франції підпорядковувався міністерству фінансів та економіки. Після прийняття 4 серпня 1993 р. Закону Франції “Про статут Банку Франції” центральна банківська установа країни одержала повну незалежність, зокрема у здійсненні монетарної політики для підтримання стабільності цін. Банк Франції (як і центральні банки інших країн з розвиненою ринковою економікою) посідає головне місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, забезпечуючи стабільність цін, грошей і надійність банківського сектору 55. За законом ФРН у 1957 р. центральні банки злилися в єдиний Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк). Кожна земля мала головне управління — Центральний банк землі. Бундесбанк є державною юридичною особою, що безпосередньо залежить від федерації. Проте Бундесбанк не належить до органу влади федерації. Він не підпорядковується ні уряду, ні парламенту, а тільки закону про Бундесбанк. Повноваження Бундесбанку та уряду чітко розмежовані: Бундесбанк відповідає за монетарну політику, а уряд — за фіскальну. Річний звіт Бундесбанку публікується, але не подається ні уряду, ні парламенту. В його управлінні беруть участь 9 земельних банків , представники земельних банків однозначно й монопольно керують функціями Бундесбанку. Бундесбанк має дворівневу систему управління. Членами правління є президент, віце-президент та вісім членів правління, яких призначає на цю посаду президент ФРН терміном на вісім років за поданням федерального уряду. Німецька модель центрального банку є базовою у країнах Центральної Європи. Найважливіші функції Бундесбанку: • емісія банкнот; • операції із золотом та девізами; • касове виконання бюджету; • кредитування держави та міжнародних організацій; • облікова політика; • регулювання банківських резервів і грошової маси тощо. Закони ФРН визначають таку грошову систему, яка рішуче обмежує доступ держави до кредитів емісійного банку. В умовах поступової відмови від обов’язкового резервування основною проблемою для Бундесбанку є управління за допомогою операцій на відкритому ринку величиною процентних ставок. 14 До 70-х років ХІХ ст. Німеччина не мала єдиної грошової системи. На її території налічувалося понад 20 держав і князівств, які користувалися сімома різними монетними системами (шість грунтувалися на срібному й одна на золотому стандарті). В обігу були паперові гроші німецької держави і банкноти емісійних банків. Внаслідок об’єднання Німеччини на початку 70-х років ХІХ ст. склалася єдина грошова система. Німеччина у 1871–1873 рр. перейшла до золотого монометалізму.На початку Першої світової війни було скасовано золотий стандарт. У Німеччині було запроваджено золотодевізний стандарт. Центральний банк забезпечував банківську емісію золотом і валютами на 40 %. Для стабілізації валюти у 20–30-ті роки використовувались іноземні позики. Світова економічна криза 1929–1933 рр. зумовила крах золотодевізного стандарту в Німеччині і встановлення системи нерозмінних грошей. У період підготовки та під час Другої світової війни безперервне збільшення воєнних витрат викликало зростання емісії грошей. Поразка у Другій світовій війні призвела до повного розпаду економіки та грошово-кредитної системи Німеччини. Грошовий обіг перебував у стані хаосу, процвітав “чорний” ринок. У 1948 р. у Німеччині здійснено грошову реформу. фактично переоцінку було проведено у співвідношенні 6,5 нових марок за 100 старих. Внаслідок грошової реформи громадяни втратили 95 % своїх заощаджень. Одночасно з випуском нової грошової одиниці було знято обмеження на підвищення цін на більшість товарів споживання, що посилило інфляцію марки. У 1953 р. ФРН вступила до МВФ. Було зафіксовано золотий вміст марки (до 1976 р.). У ФРН з 1955 р. спостерігався вільний перехід грошової маси з одного агрегату в інший. Показники грошової маси збільшилися удвічі за рахунок безготівкових грошей (депозити громадян і підприємств). Отже, грошова маса містила інфляційний потенціал. Інфляція проявлялася в загальному, тривалому і нерівномірному підвищенні цін. У 50-ті роки ціни на продукцію промислових підприємств і показник вартості життя підвищувалися приблизно на 2 % за рік. У 70-х роках інфляція з помірної перейшла в галопуючу і становила 5 % на рік. Причини інфляції — збільшення цін, дефіцит державного бюджету збільшення депозитно-чекової емісії. Послаблення інфляції відбувалося під час економічного зростання в 1984–1996 рр. У 90-х роках підвищення цін на більшість товарів споживання становило 1,5 % на рік (1996 р.), а інфляція була помірною. Тому марка 90-х років — це друга за значенням валюта світу після долара США, її частка (вага) у кошику валют, які визначають вартість СПЗ, становить 21 % (долар США — 40 %). Грошова одиниця ФРН — німецька марка — перебуває в обігу з 1948 р. Виняткове право емісії банкнот ФРН належить Бундесбанку. Німецька марка друкуються на замовлення Бундесбанку в державних друкарнях, розташованих у Берліні і Ной-Узербурзі, та в спеціалізованій фірмі Гізекс і Дервієнт (Мюнхен). Активність платіжного балансу та великі золотовалютні резерви визначили міцні позиції марки на міжнародній арені. ФРН перша із західноєвропейських країн запровадила цілковиту оборотність своєї валюти 29 грудня 1958 р. З 1949 р. неодноразово здійснювалася ревальвація марки. У Європейській валютній системі марка має провідні позиції. Зміцнення позицій Німеччини у світовому господарстві у 90-х роках супроводжувалося збільшенням золотовалютних резервів. Проте серйозні економічні проблеми як у самій Німеччині, так і в Європейському Союзі у 1998–1999 рр. послабили позицію марки щодо долара. Це позитивно вплинуло на експортний потенціал Німечини і сприяло експорту товарів німецької промисловості. 54. Однією з ланок у кредитній системі ФРН є комерційні банки. Найбільші з них — Deutshe Bank (Дойче банк) AG, Commerz bank (Комерцбанк) AG, Dresdner bank (Дрезднер банк) AG (гроссбанки), філії іноземних банків, приватні банкіри, регіональні банки. До 70-х років ХІХ ст. у кредитній системі Німеччини панівне становище посідали приватні банки. З другої половини ХІХ ст. інтенсифікувався процес створення акціонерних банків, у тому числі найбільших комерційних банків. У 1870 р. в Берліні був заснований Дойче банк, у Гамбурзі — Комерцбанк, у 1872 р. у Дрездені — Дрезднер банк. Згодом ці банки перевели свої правління до Берліна, створивши філії по всій країні. Розширення філій відбувалося здебільшого через поглинання самостійних банків. Після Другої світової війни гроссбанки було реорганізовано у три банки-наступники. У 1956 р. їх відновлено. В 1987 р. три гроссбанки (менш ніж 1 % загальної кількості банків) сконцентрували близько 40 % активів комерційних банків. У 90-ті роки гроссбанки досить зміцніли. У 1997 р. Дойче банк за розміром капіталу 17371 млн дол. посідав шосте місце у світі. Іноземні комерційні банки розташовані здебільшого у Франкфурті-на-Майні. У 1987 р. налічувалося 58 відділень цих банків. У 1998 р. серед 397 банків міста більшість становили іноземні банки. До комерційних банків Бундесбанк зараховує також приватних банкірів. Це приватні комерційні банки, які не мають правового статусу акціонерного товариства, але є впливовими. Регіональні банки — це переважно середні за масштабами операцій банки, діяльність яких перебуває під контролем гроссбанків. 36.Кредитна система ФРН складається з ФКІ, які мають чітку спеціалізацію. Це ощадні каси, іпотечні банки, державні кредитні установи, банки споживчого кредиту, кредитні товариства, страхові товариства, інвестиційні компанії. Ощадні каси. Майже всі ощадні каси у ФРН є державними. За їх зобов’язання відповідає влада общин та міста. За кількістю і величиною активів вони набагато перевищують комерційні банки. Їх пасиви становлять заощадження населення. Основні активні операції ощадних кас зводяться до довгострокових іпотечних та житлових кредитів. Надлишки прибутку ощадних кас надходять у бюджети общин та міста. Вони поступово розвиваються в малі універсальні банки. Центральним органом муніципальних ощадних кас є 12 жиро-центрів. Вони створюють корпорацію, яка, перебуваючи під контролем держави, опосередковує рух грошей між ощадними касами, що належать до неї, і підтримує платіжний оборот за допомогою взаємозаліку. Очолює систему ощадних кас та жироцентрів Німецький комунальний банк. Будівельні ощадні каси пов’язані з фінансуванням будівництва. Акумулюючи надходження вкладників до загального фонду, вони надають вкладникам за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових об’єктів і квартир. Вкладник повинен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тільки після цього він отримує право на позику. В цих інститутах беруть участь і гроссбанки. Кредитні товариства виникли у ХІХ ст. Процес індустріалізації країни викликав великий попит на кредити. Їх гостро потребували малі та середні підприємства через обмежений доступ до ринку позичкових капіталів. Тому в містах і на селі створювалися кредитні товариства. Основний вид їх операцій — короткострокове кредитування торговців, дрібних промисловців, ремісників. Центральним закладом є Німецький банк кредитних товариств. Страхові товариства. Страхові компанії ФРН мають великі активи, значну частину яких надають у кредит. У ФРН діє близько 10 тис. страхових закладів, з них понад 9 тис. невеликі. Крім того, діють пенсійних каси, товариства зі страхування на випадок захворювання. Інвестиційні компанії. Початок діяльності інвестиційних компаній у ФРН припадає на середину 50-х років. Специфіка операцій інвестиційних товариств полягає в тому, що вони реалізують свої сертифікати (або акції) і на залучений капітал купують акції промислових та інших підприємств. 43. Іпотечні банки. Німеччина — батьківщина іпотечного кредиту. Після Другої світової війни у Західній Німеччині діяли 33 іпотечні банки. Нині налічується 26 приватних і 12 державних банків. Контрольний пакет акцій більшості приватних іпотечних банків належить гроссбанкам. Основною активною операцією іпотечних банків є надання довгострокових позик під нерухомість переважно на промислове та житлове будівництво. Кошти для позик вони залучають через продаж цінних паперів. Державні кредитні установи. До таких установ належить насамперед створений у 1949 р. Банк відновлення, який спочатку видавав кредити для відновлення підприємств. Починаючи з 60-х років банк видає також кредити підприємствам провідних галузей промисловості та експортує капітал у країни, що розвиваються. Середньострокове кредитування експорту здійснює Експортний банк, створений у 1952 р. 32 банками. У 1949 р. відновив діяльність Сільськогосподарський рентний банк для довгострокового кредитування сільського господарства. У 1967 р. створено спеціальний інститут для фінансування операцій з торгівлі між ФРН та НДР. До групи спеціальних кредитних установ входять Промисловий кредитний банк, Німецький комунальний банк та ін. Вони надають допомогу приватному сектору, посилюючи вплив держави на процес відтворення. Кошти до спеціальних банків надходять здебільшого з держбюджету відповідно до цільових призначень. У 1992 р. створено Саксонський будівельний банк для забезпечення доступу підприємств до дешевих кредитів та створення опікунського підприємства “ATLAS” землі Саксонія, призначеного для здійснення санацій (у 1994 р. було врятовано 145 підприємств і збережено 40 тис. робочих місць у галузях, що постраждали від структурної кризи). Банки споживчого кредиту. Перший банк споживчого кредиту з’явився у Німеччині в 1926 р. Зараз їх налічується 72. До збіль- шення їх кількості призвели труднощі з реалізацією продукції, зміни структури споживання та недостатній платоспроможний попит населення. З 1987 р. банки споживчого кредиту в самостійну групу не виокремлюються: 42 з них віднесено до регіональних банків, 22 —до приватних банкірських домів і 8 — до кредитних товариств. 29. Безпосереднім провідником грошово-кредитної політики є Німецький ф е д е р а л ь н и й банк. Він здійснює її за такими напрямками: • облікова політика; • операції на відкритому ринку; • регулювання норм обов’язкових резервів кредитних закладів; • регулювання величини грошової маси.Закон про кредитну систему у 1962 р. посилив дію облікової політики за допомогою прив’язування рівня процентних ставок комерційних банків до процента центрального банку. Операції на відкритому ринку пов’язані з короткостроковими казначейськими векселями, імпортно-складськими свідоцтвами, а з травня 1979 р. — також з іншими цінними паперами. Німецький федеральний банк, купуючи чи продаючи державні боргові зобов’язання, впливає на ліквідність кредитних інститутів відповідно до напрямку грошово-кредитної політики. Регулювання норм обов’язкових резервів для кредитних закладів впливає безпосередньо на кредитну діяльність комерційних банків, погіршуючи чи поліпшуючи їх ліквідність. Основні форми грошово-кредитної політики Німецького федерального банку, як правило, застосовуються одночасно і в одному напрямку. 40. Війна викликала розлад грошового обігу держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914 р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. У зв’язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920 р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику “дорогих” грошей. Це відповідало інтересам фінансової олігархії, яка, отримуючи великі прибутки від капіталовкладень за кордоном, була зацікавлена у збереженні високої купівельної спроможності фунта стерлінгів. Дефляційна політика сприяла, з одного боку, зниженню цін, у той час як у Німеччині і Франції вирувала інфляція, а з другого — загостренню економічної кризи 1920–1921 рр., посиленню безробіття, зниженню заробітної плати. Грошова реформа у 1925–1928 рр. мала на меті стабілізувати грошову систему. Курс фунта стерлінгів Банк Англії підтримував за допомогою високої облікової ставки, що суперечило інтересам промислових кіл, яким бракувало “дешевих” грошей. У 1928 р. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емісію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму. 20. Світова економічна криза у 1929–1933 рр. послабила позиції Великобританії на зовнішніх ринках і викликала масовий відплив капіталів з країни. 21 вересня 1931 р. розмін фунтів стерлінгів на золоті зливки було зупинено і здійснено девальвацію. Золотий запас Банку Англії був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду, створеного при скарбниці в 1923 р. для регулювання курсу фунта стерлінгів. Великобританія активно включилась у валютну війну із США і Японією. Як метод боротьби за зовнішні ринки вона використовувала зниження курсу фунта стерлінгів. Війна спричинила дезорганізацію економіки, грошового обігу держави. З 1939 по 1945 р. грошова маса збільшилась у 2,5 раза, ціни підвищилися на 75 %. Проте розміри інфляції у Великобританії були менші, ніж в інших країнах, що воювали, включаючи США. Цьому сприяли висока вага податків у фінансуванні військових витрат Великобританії (понад 40 %), істотна роль нагромадження стерлінгової заборгованості колоній та домініонів, державний контроль за цінами, раціонування сировини, палива, продуктів харчування. Після Другої світової війни Великобританія переживає періодичні валютні кризи повторювалась у 1951, 1955, 1958, 1960, 1961,1964, 1965 р., які супроводжуються падінням курсу фунта стерлінгів. Проводилась девальвація. Вплив цих заходів на платіжний баланс позначився через півтора року — у 1969–1971 рр. Великобританія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Проте стабілізація фунта стерлінгів виявилася нетривкою Короткочасний економічний підйом у 1972 р. призвів до великого дефіциту в зовнішній торгівлі, відпливу з держави зарубіжних капіталів і вилився у найгострішу кризу фунта стерлінгів. Витративши упродовж двох тижнів понад 5 млрд дол. на підтримання його курсу, англійський уряд 23 червня 1972 р. запровадив режим плаваючого курсу. Із середини 1977 р. позиції фунта стерлінгів порівняно зміцніли почасти у зв’язку з припливом капіталу в державу. Видобуток нафти Великобританією у Північному морі в умовах високих цін на нафту надав фунту стерлінгів тимчасово статусу “нафтовалюти”, привабливої для міжнародних інвесторів. Прихід до влади в 1979 р. консервативного уряду М. Тетчер, який вибрав монетаристські рецепти (в тому числі високі процентні ставки) для здійснення економічної політики, посилив цю тенденцію. 22. Фунт стерлінгів використовувався на Британських островах задовго до виникнення там централізованої держави (ІХ–Х ст.). Із середини XIV ст. в обігу з’явилися золоті монети і протягом кількох століть у державі панував біметалізм. Англія перейшла до золотого монометалізму наприкінці XVIII ст. До Першої світової війни емісія банкнот Банком Англії регулювалась актом Р. Піля (з 1844 р.). Згідно з актом банкноти повинні були 100-відсотково забезпечуватися золотом.Війна викликала розлад грошового обігу держави. Після припинення розміну банкнот на золото (серпень 1914 р.) держава почала використовувати емісію грошей для покриття своїх воєнних витрат. У зв’язку з економічними труднощами, викликаними війною, це призвело до інфляції: товарні ціни за сім років збільшилися майже втричі. З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд у 1920 р. узяв курс на дефляцію, проводячи політику “дорогих” грошей. Дефляційна політика сприяла, з одного боку, зниженню цін, а з другого — загостренню економічної кризи 1920–1921 рр., посиленню безробіття, зниженню заробітної плати. У 1928 р. грошова реформа завершилася прийняттям закону про надання Банку Англії прав на фідуціарну емісію банкнот у розмірі 260 млн ф. ст., а за погодженням зі скарбницею — і понад зазначену суму. 21 вересня 1931 р. розмін фунтів стерлінгів на золоті зливки було зупинено і здійснено девальвацію. Золотий запас Банку Англії був переданий у розпорядження валютного стабілізаційного фонду для регулювання курсу фунта стерлінгів. Великобританія активно включилась у валютну війну із США і Японією. Як метод боротьби за зовнішні ринки вона використовувала зниження курсу фунта стерлінгів. З 1939 по 1945 р. грошова маса збільшилась у 2,5 раза, ціни підвищилися на 75 %. Проте розміри інфляції у Великобританії були менші, ніж в інших країнах, що воювали, включаючи США. Цьому сприяли висока вага податків у фінансуванні військових витрат Великобританії (понад 40 %), істотна роль нагромадження стерлінгової заборгованості колоній та домініонів, державний контроль за цінами, раціонування сировини, палива, продуктів харчування. Після Другої світової війни Великобританія переживає періодичні валютні кризи повторювалась у 1951, 1955, 1958, 1960, 1961, 1964, 1965 р., які супроводжуються падінням курсу фунта стерлінгів. Проводилась девальвація. Короткочасний економічний підйом у 1972 р. призвів до великого дефіциту в зовнішній торгівлі, відпливу з держави зарубіжних капіталів і вилився у найгострішу кризу фунта стерлінгів. Витративши упродовж двох тижнів понад 5 млрд дол. на підтримання його курсу, англійський уряд 23 червня 1972 р. запровадив режим плаваючого курсу. Із середини 1977 р. позиції фунта стерлінгів порівняно зміцніли почасти у зв’язку з припливом капіталу в державу. Видобуток нафти Великобританією у Північному морі в умовах високих цін на нафту надав фунту стерлінгів тимчасово статусу “нафтовалюти”, привабливої для міжнародних інвесторів. Прихід до влади в 1979 р. консервативного уряду М. Тетчер, який вибрав монетаристські рецепти (в тому числі високі процентні ставки) для здійснення економічної політики, посилив цю тенденцію. Проте поліпшення позицій фунта стерлінгів не було тривалим. Відставання Великобританії за темпами економічного розвитку, підвищенням продуктивності праці, структурними перетвореннями в ці роки посилилося. Тенденція до зниження курсу англійської валюти досягла кульмінації на початку 1985 р.(1 ф. ст. = 1,09 дол.). Згодом фунт стерлінгів дещо закріпив свої позиції стосовно долара (1,50–1,60 дол.), проте його позиції щодо інших провідних валют слабшали. Середньозважений курс фунта стерлінгів у 1981–1986 рр. знизився більш як на 30 %. Нині валютний курс регулюють за рахунок політики процентних ставок (через операції Банку Англії на грошовому ринку) і валютної інтервенції (в обмежених масштабах) з метою зменшення коливань курсу. Важливу роль в інфляційному процесі відіграють державні витрати, які фінансуються за рахунок позик. Розміщення державних цінних паперів у банках сприяє збільшенню грошової маси. Тому у 80–90-ті роки у Великобританії темпи інфляції були вищі, ніж у деяких інших промислово розвинених країнах. У 90-х роках Банк Англії справляє вирішальний вплив на стабілізацію національної валюти, він відмовляється прямо кредитувати уряд. Емісія грошей здійснюється суворо у межах загального спрямування на збільшення грошової маси в економіці. У 90-х роках Великобританія досить швидко відновила економічний потенціал. Нині англійський фунт стерлінгів є однією з п’яти найважливіших валют, які вільно конвертуються у міжнародних фінансових операціях. 32. Банк Англії заснований у 1694 р. як приватна акціонерна компанія. Із середини XVIII ст. почав виконувати функції центрального банку, м о н о п о л і з у в а в емісію банкнот і виступав як банкір уряду. В наш час діяльність Банку Англії регулюється прийнятим в 1946 році законом про Банк Англії. У 1946 р. його націоналізували лейбористи, які заплатили щедрий викуп його власникам: в обмін на акції їм було надано державні облігації на суму, що перевищувала номінальну вартість акціонерного капіталу в 4 рази. 4 квітня 1979 року перший англійський всеохоплюючий банківський закон отримав королівську підтримку і вступив в силу з 1 жовтня 1979 р. Цим законом за Банком Англії були закріплені права й обов’язки щодо нагляду за банківською системою. Банк Англії здійснює свою діяльність на основі трьох пріоритетних цілей:Підтримка вартості національної валюти Забезпечення стабільності фінансової системи Забезпечення й підвищення ефективності й конкурентоспроможності фінансової системи Банк Англії виконує всі функції центрального банку: -є банком для комерційних банків; • є банком уряду, через нього проходять усі державні доходи і витрати; • здійснює емісію банкнот; • обслуговує позикові операції держави; • здійснює валютні операції та контролює їх, від імені скарбниці керує офіційними золотовалютними резервами країни; • здійснює нагляд за кредитними установами, валютними і кредитними ринками; • консультує уряд з питань грошово-кредитної політики та її здійснення (переважно за допомогою купівлі-продажу комерційних векселів, цінних паперів; в окремих випадках виступає у ролі “кредитора останньої інстанції” банківської системи). Банк Анлії обслуговує три великі групи клієнтів: 1.Комерційні банки – всі клірингові банки мають рахунки в Банку Англії. Вони зобов’язані тримати визначену суму на рахунку й не можуть перевищувати її. Всі банки тримають 0,35% суми всіх своїх депозитів на рахунку Банку Англії. Ця норма резервів є головним джерелом доходу Банку. 2. Центральні банки інших країн- ЦБ інших країн мають рахунки й тримають золото в Банку й здійснювати операції в Лондоні через Банк Англії. 3. Уряд. Банк Англії не залежить від уряду. В умовах ринкової економіки важливою формою контролю за діяльністю центрального банку є зовнішній і внутрішній аудит. Банк Англії має вирішальний вплив на стабільність національної валюти, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, що загалом визначає ефективність функціонування економіки країни. 63. Банківська система — це сукупність банків і банківських інститутів, що існують у тій чи іншій країні у певний історичний період і є складовою кредитної системи, у їх взаємозв’язку. Залежно від впорядкованості банків розрізняють такі типи побудови банківської системи: одно-, дво- та трирівнева системи. Однорівнева б.с. передбачає горизонтальні зв’язки між банками. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції. Такий принцип побудови характерний для слаборозвинених країн, а також з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління. Дворівнева б.с. – країни з ринковою економікою. Перший рівень банківської системи становить центральний (Національний) банк, який відповідає за підтримання стабільності національних грошей і функціонування банківської системи На другому рівні перебувають комерційні банки, які виконують активні (надання позичок, інвестування) й пасивні (залучення вкладів) операції та надають банківські послуги. Банки є основою кредитної системи країн 27. Основу англійської банківської системи становлять клірингові банки (clearing banks) — провідні депозитні банки, які входять до складу найбільших банків світу. Вони є членами Лондонської клірингової палати. Виокремлюють шість основних клірингових банків: Barclays, National Westminster, Midland, Loyds, Williams & Glynes, Coutts. Перші чотири створюють велику четвірку, яка сформувалась в результаті злиття крупних банків й здійснює близько 70% операцій. Найкрупнішиш банком Великобританії є Barclays. Merchant banks — торгові банки (кілька десятків установ Сіті), основна сфера діяльності яких пов’язана із зовнішньою торгівлею і міжнародними кредитно-фінансовими операціями. Сила цих банків полягає у позиції, яку вони традиційно займають на ринку позикових капіталів, зокрема цінних паперів. Торгові банки поєднують депозитно-позикові операції для обмеженої кількості клієнтів з емісійно-засновницькою діяльністю, а також з консультаційними послугами. Вони організовують консорціуми, керують портфелями цінних паперів, виступають посередниками в операціях злиття і поглинання компаній, відіграють важливу роль на валютному ринку і ринку золота. Деякі з найкрупніших клірингових банків або мають свої торгові банки(Barclays) або є членами традиційних торгових банків. British overseas banks (Банки Співдружності) — офіційна назва колишніх британських колоніальних банків. Зараз не виокремлюються, оскільки більшість з них увійшли до складу великих банківських груп. Відмінність таких установ — переважна діяльність у країнах клишньої колоніальної імперії. Типовий представник цієї групи — Стендард-Чартед бенк — має за кордоном понад 1300 відділень і входить до перших десяти банків Великобританії. У складі провідних клірингових банків колишні колонільні банки звичайно виконують функції спеціальних міжнародних підрозділів. Foreign banks (іноземні банки) — найчисленніша і найрізнорідніша група банківських установ Великобританії. Загальний обсяг активів перевищує 60 % активів всієї банківської системи, депозитів близько 80% усіх депозитів в іноземній валюті.В Великобританії найбільша кількість банків з США, Японії, Франції, Німеччини (американських банківських представництв більше, ніж банків у самому Нью-Йорку, а концентрація японських банків більша, ніж у Токіо). Облікові доми (Discount Houses) — установи, що функціонують на грошовому ринку. Вони традиційно залучають ресурси до запитання і вкладають їх у комерційні казначейські векселі, державні облігації, зобов’язання муніципалітетів, строкові депозити і депозитні сертифікати. 39. Кредитна система Великобританії внаслідок особливостей економічної та історичної еволюції країни є однією з найрозвиненіших у світі. Вона вирізняється високою спеціалізацією кредитних інститутів. Фінансові доми спеціалізуються на кредитуванні продажу з розстрочкою платежу, споживчих товарів і деяких видів промислового обладнання. Основне джерело ресурсів цих установ — короткострокові депозити (строком від 3 до 6 міс.) промислових торгових фірм, банків і населення. Останнім часом фінансові доми активно займаються лізинговими операціями і кредитними картками.
1 2 3 4 5 Категория: Гроші і кредит \| Добавил: Aspirant (03.08.2013)
Просмотров: 389 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: