Реферат на тему Банківські послуги - Гроші і кредит - Реферати - Каталог статей

Реферат на тему: Банківські послуги. Банківські послуги Крім традиційних, притаманних суто банкам операцій, вони виконують на замовлення своїх клієнтів нетрадиційні операції і послуги. Це їх змушує робити конкуренція, яка існує на грошовому ринку, а також всередині банківської системи. Банківські послуги — це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов’язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги. Їх об’єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо. До ліцензованих банківських послуг належать такі, надання яких потребує ліцензії Національного банку України. Це, зокрема: касове обслуговування клієнтів; інкасація та перевезення гро-шових цінностей; ведення рахунків клієнтів у національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо. Чистими називаються послуги, що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику операційних помилок. Наприклад, здійснення розрахунків за власні кошти клієнтів, інкасові послуги, інкасація готівки, касове обслуговування та ін. Сурогатними називаються послуги, кінцевий результат від здійснення яких може вплинути на активи банку, хоч на момент надання послуги такого впливу не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті чеки, аваль і акцепт векселів тощо. До комісійних належать послуги, за надання яких банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії, а сам не сплачує ніяких комісій при їх наданні. Це збереження цінностей у власному депозитарії, ведення реєстрів власників цінних паперів, розміщення цінних паперів, емітованих клієнтами за їх дорученням тощо. Гонорарними називаються послуги, за надання яких банк отримує від клієнтів обумовлену наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші послуги. До спредових відносять послуги, чисті доходи від яких формуються як різниця між комісією, отриманою від клієнта, та комісією, сплаченою при організації даної послуги. Прикладом такої послуги є видача клієнтам готівки за рахунок купленої в інших банків або в установі НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам. До балансових належать послуги, що обліковуються на балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги, у свою чергу, можуть бути активними та пасивними. Послуги, що не обліковуються на балансових рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації). Їх надання не супроводжується вкладенням або залученням коштів. Ринок банківських послуг в Україні перебуває на стадії формування. Найбільшим попитом користуються послуги розрахунково-касового характеру. Проте з розвитком ринкових відносин з’являється попит і на такі послуги, як лізинг, факторинг, гарантії, трастові послуги. Швидко розвивається попит на послуги банків у сфері обігу цінних паперів: купівля—продаж цінних паперів за заявками клієнтів, розміщення емісії цінних паперів тощо. Лізингові послуги полягають у здаванні в оренду на тривалий строк предметів довгострокового користування. Як правило, протягом строку дії договору про лізинг орендар сплачує орендодавцю повну вартість взятого в оренду майна. Отже, лізинг можна розглядати як різновид довгострокового кредиту, що надається в майновій формі і погашається у розстрочку. Він виник у 50-ті роки ХХ ст. паралельно з розвитком системи прискорення амортизаційних списувань. Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує нове майно (устаткування, транспортні засоби, сільськогосподарську, обчислювальну техніку тощо) і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення строкових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплено майно, укладає з банком строковий договір оренди, в якому визначається розмір орендної плати і періодичність її внеску та інші умови. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює проценту за кредит. Дохід банку від лізингових послуг включає: лізинговий процент, залишкову вартість майна до моменту закінчення строку оренди, податкові пільги, пов’язані з інвестуванням в обладнання. Плата за лізингову послугу нижча від позичкового процента, тому клієнту вигідніше користуватися лізингом, ніж брати грошову позичку для оренди дорогого обладнання. Банк має можливість установлювати оплату за лізингову послугу нижче за позичковий процент за рахунок того, що оренда надає йому право користування інвестиційними пільгами при оплаті податків, тобто він ділиться з клієнтами одержаною вигодою у формі зниження процента. У міжнародній банківській практиці досить поширений лізинг із залученням коштів (оренда інвестиційного типу). При здійсненні такої лізингової операції банк організовує одержання довгострокової позички в одного або кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички він одержує від орендаря додаткову винагороду. Крім того, ця операція дає можливість банку скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення процента за взятий кредит на витрати своєї діяльності. Факторинг — банківська послуга, яка виникла в банківській практиці в 50-ті роки ХХ ст. Він являє собою купівлю банком у клієнта права на вимогу боргу (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або наданням послуг. Факторингова послуга оформляється укладенням між банком і клієнтом спеціального договору. При цьому функціями банку є не тільки стягнення боргів, а й обслуговування боргу: аналіз платоспроможності боржників, інкасування, залікові операції, прийняття на себе ризику неоплати тощо. Клієнт, що продав дебіторські рахунки, одержує від банку гроші (готівка, переказ, оплата чека тощо) у розмірі 80—90% суми рахунків. Залишені 10—20% суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення всієї купленої дебіторської заборгованості. Після повернення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторні послуги банк стягує з клієнта плату, яка включає комісію за послуги з обслуговування боргу і позичковий процент. Комісія нараховується від усієї суми куплених у клієнта дебіторських рахунків, а позичковий процент — від суми наданого клієнту авансу. У зв’язку зі швидким обігом дебіторських рахунків і викликаною цим нетривалістю строку користування авансом (позичкою) дохід банку від позичкового процента менший, ніж комісійні платежі. Гарантія — це зобов’язання гаранта, що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредитору принципала відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму. Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачене договором гарантії з принципалом. Видаючи гарантію, банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта, оскільки видача гарантії, по суті, має кредитний характер. Банки беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок власних ресурсів. Банківська гарантія може надаватися і під відповідне забезпечення, тобто супроводжуватися відповідною заставою майна. Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гарантія платежу; акцептування та авалювання векселів тощо. Трастові послуги засновані на довірчих правовідносинах, коли одна особа — засновник — передає своє майно у розпорядження іншої особи — довірительному власнику, для управління в інтересах третьої особи — бенефіціара. Отже, у зазначених правовідносинах беруть участь три сторони: довіритель майна (засновник); довірительний власник (траст); бенефіціар — особа, на користь та в інтересах якої надаються довірчі послуги. Ним може бути сам довіритель майна або третя особа. Банки, виконуючи функції трасту, можуть: обслуговувати облігаційні послуги; здійснювати тимчасове управління справами компаній на випадок їх реорганізації чи ліквідації; надавати послуги депозитарію (зберігання акцій, за якими акціонери передали право голосу уповноваженим представникам); здійснювати розпорядження активами; інвестувати кошти клієнта у визначені ним види активів; управляти коштами благодійних фондів; зберігати цінності. За надання довірчих послуг банк стягує плату, розмір якої установлюється в договорі між банком та клієнтом. Література Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 5 квітня 2001 р. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» // Вісник НБУ. — 1996. — № . Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи. — 2001. Долан Э. Дж., Кэмпбэлл К. Л., Кэмпбэлл Г. Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. — М.; Л., 1991. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. — К., 1999. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — К., 1998. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. — М., 1993. Фридмен М. Количественная теория денег. — М., 1996. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К., 1999. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. — К., 1997. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. — 1997. — № 2. Савлук М. І., Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. — 1997. — № 4. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. — 1999. — № 1.
1 2 3 4 5 Категория: Гроші і кредит \| Добавил: Aspirant (03.08.2013)
Просмотров: 865 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: