РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сучасна політика ресурсозбереження та ефективність її здійснення - Геологія - Реферати - Каталог статей

"Сучасна політика ресурсозбереження та ефективність її здійснення" ПЛАН ВСТУП 3 1. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ 5 2.СУЧАСНА ПОЛіТИКА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ 6 3. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, РЕСУРСОЗБЕРІГАННЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ВИРІШЕННЯ 9 4. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ХАРАКТЕР ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ 11 5.ВИЗНАЧЕННЯ ПІДХОДІВ ТА МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯМ НА ПІДПРИЄМСТВІ 13 ВИСНОВОК 15 ЛІТЕРАТУРА 16 ВСТУП Загальною тенденцією світового соціально-економічного розвитку є підвищення ролі ресурсозбереження та виділення його в окрему систему, що знаходиться в основі формування конкурентоспроможного, ефективного та ощадливого господарювання. Важливість розвитку і формування системи ресурсозбереження підкреслюється в основних положеннях декларації Ріо-де-Жанейро «Порядок денний на ХХІ століття».Для України проблема раціонального використання ресурсів та ресурсозбереження є особливо актуальною і потребує вирішення. Це пов’язано з надзвичайно високим рівнем матеріало- та енергоємності вітчизняної економіки, істотною амортизацією основних виробничих засобів та застарілими технологіями, нераціональним використанням природних ресурсів, високим ступенем залежності від імпорту паливно-енергетичних ресурсів, значними обсягами утворення відходів та шкідливих викидів виробництва. Без переходу до більш ефективної моделі суспільного виробництва та споживання, раціоналізації використання ресурсів неможливий подальший економічний та соціальний розвиток країни, вирішення екологічних проблем. Розширення та поглиблення процесу ресурсозбереження сприяє переходу України до моделі збалансованого розвитку, побудові основ постіндустріального суспільства, прискоренню інтеграції України до глобалізованого світового господарства.Під поняттям «ресурси» в роботі обрано природні ресурси як компоненти природних географічних систем, якості яких використовуються та можуть бути використані людиною для отримання суспільно-значущих продуктів, послуг, енергії на даному рівні розвитку техніки, технології, науки. Таким чином у дослідженні розглянуто традиційний напрям ресурсозбереження, який полягає в раціональному та ощадливому використанні природних ресурсів та похідних від них матеріальних ресурсів та ґрунтується на ДСТУ 3051-95 «Ресурсозбереження». На важливості розвитку системи ресурсозбереження, підвищення ефективності використання ресурсів наголошується у низці законодавчих документів державного рівня: Законі України «Про енергозбереження» (від 1 липня 1994 р. №74/94-ВР, зі змінами), Комплексній державній програмі енергозбереження України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України «Про Комплексну державну програму енергозбереження України» (від 5 лютого 1997 р №148), «Законі про відходи» (Постанова Верховної Ради України від 05 березня 1998 р. № 187/98-ВР).Найбільша ефективність заходів ресурсозбереження досягається на регіональному рівні, тому перспективним є розроблення засад та програм реалізації ресурсозбереження на регіональному рівні. Здійснення просторового аналізу використання ресурсів, виявлення причин, що перешкоджають їх ефективному освоєнню, розроблення рекомендацій щодо забезпечення комплексного використання ресурсів в межах окремих регіонів та в країні є особливо актуальною проблемою для суспільної географії. У зарубіжній літературі напрям ресурсозбереження розглядався в працях Д. Медоуза, К. Боулдінга, Р. Солоу, Т. Тітенберга, Г. Тейлора, У. Ростоу, Г. Одума, Дж. Форрестера, Л. Лаара, Р. Дженкінса, Р. Хелмера та ін.Дослідження проблем ресурсозбереження набули розвитку в Україні в складі еколого-економічних розробок та економіки природокористування. Серед вітчизняних вчених-економістів можна назвати А. М. Близнюк, Б. М. Данилишина, М. І. Долішнього, С. І. Дорогунцова, М. І. Іванова, Я. В. Коваля, Л. Г. Мельника, С. Ю. Половникова, Н. М. Потапова, С. О. Скокова, В. М. Трегобчука, Ю. Ю. Туницю, А. К. Шидловського; вчених екологічного напряму - А. Г. Шапаря, І. Н. Сотника, Ю. П. Лебединського, В. С. Люкшина, О. О. Рибалова, П. М. Семенченка. Більшість суспільно-географічних досліджень ресурсозбереження зосереджувались на вивченні питань ресурсоефективності господарського комплексу країни в цілому, тому територіальне вивчення процесу ресурсозбереження на рівні окремого регіону є актуальним завданням суспільної географії і потребує розробки власного методологічного та методичного апарату. 1. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ Чим повніше використовуються природні ресурси, тим ощадливіше і по-господарськи слід ставитися до їх експлуатації, особливо якщо йдеться про невідновлювані енергетичні ресурси. Незважаючи на те що кількість розвіданих копалин збільшується як загалом, так і в розрахунку на душу населення, існує загроза їх виснаження ще перед тим, як буде здійснений перехід на використання нових джерел енергії. Тим більше, що суспільство відчуває все більший дефіцит відновлюваних природних ресурсів. В зв'язку з цим раціональне використання і відтворення .природних ресурсів стає однією з найбільш актуальних проблем людства. Поряд з глобальним, проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів має яскраво виражений регіональний характер і відіграє особливу роль в інтенсифікації виробництва на основі прискорення науково-технічного прогресу. Така постановка проблем вимагає поліпшення розробки питань управління, пов'язаних насамперед з діалектикою взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Стосовно природокористування це означає послідовний розвиток наукових засад охорони навколишнього середовища і раціонального використання його ресурсів на основі таких принципів, як планомірність, пропорційність, оптимальність. Планомірність стосовно використання природних ресурсів економічна функція держави по управлінню і регулюванню екологічних та економічних відносин і пропорцій. Така функція передбачає як розробку і виконання планової системи взаємопов'язаних показників, так і дійовий контроль за їх реалізацією. Перспективне і поточне планування раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища в кінцевому підсумку виходить з накреслених темпів зростання сукупного суспільного продукту, національного доходу і підйому життєвого рівня трудящих.[1 с238] Пропорційність означає погодженість у використанні природних ресурсів як за територією, так і за галузями народного господарства, виключення порушень природних взаємозв'язків у навколишньому природному середовищі. Оптимальність у використанні природних ресурсів — це досягнення найкращого варіанта взаємовідносин суспільства з навколишнім середовищем. Управління охороною навколишнього природного середовища, як говориться в Законі про охорону навколишнього середовища, полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Метою управління в галузі раціонального природокористування є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення погодженості дій державних і громадських органів у галузі навколишнього природного середовища. Визначальними у виробничих відносинах, що складаються між людьми і природою, є їх суспільний характер. Тому функції по управлінню і плануванню раціонального природокористування є однозначно прерогативою держави. Різні міністерства, комісії, відомства, комітети тощо в міру своєї компетенції здійснюють і підтримують єдину державну політику в області охорони навколишнього природного середовища. Одне з центральних місць у регулюванні відносин з приводу охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться науково обґрунтованому поєднанню територіального і галузевого управління природоохоронною роботою. Підприємства, що залучають у господарський оборот природні ресурси, належать, з одного боку, до тієї чи іншої галузі народного господарства, а з другого — е ланками територіально-виробничих комплексів.[2.с528] Тому виникає необхідність правильного поєднання інтересів багатьох міністерств, відомств і місцевих територіальних органів, які повинні доповнювати одне одного, утворюючи єдину систему управління. Наприклад, при відведенні земель під промислове, транспортне чи житлове будівництво слід виходити не лише з локальних інтересів відомчого характеру, а й враховувати, що відчуження земель, особливо орних, призводить до скорочення площі сільськогосподарських угідь, знижує родючість ґрунту, зменшує валову продукцію сільського господарства та ін. У системі управління природоохоронною діяльністю підприємства можна виділити планування, експлуатацію очисних споруд (включаючи технологічний процес) і контроль за викидами в навколишнє середовище. Проектування і планування дають змогу розробити комплекс необхідних заходів по охороні навколишнього середовища, їх виконання, серед яких нові удосконалені технологічні процеси, роботи, очисні споруди, що знижують або виключають шкідливий вплив на навколишнє середовище. Управлінські функції в області природоохоронної діяльності підприємства повинні сприяти вдосконаленню технології виробництва, ремонтно-експлуатаційних робіт, безаварійної роботи устаткування, виконання планово-попереджувального і поточного ремонту. Контроль включає в себе аналіз технології, лабораторний аналіз, контрольні пости, визначення концентрації шкідливих виділень, інформування керівництва про стан навколишнього середовища на підприємстві, дотримання законодавства в цій області. 2.СУЧАСНА ПОЛіТИКА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ Ресурсозбереження - це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо-зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів. Необхідне використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії, що дозволяє заощадити звичні види енергії і позетивно відображаєтся на довкільному середовищі. Загальноприйнятими є наступні шість типів: біомаса, вітер, сонце, геотермальне середовище, океан, малі гідроелектростанції.Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600 - 700 млн. тон відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значнного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у зв'язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливноенергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.Ресурсозбереження як фактор підвищення ефективності виробництва повинен функціювати в рамках справедливого законодавства, закони повинні чітко формулювати співвідносини між природними ресурсами і фізичними та юридичними особами. Особи задіяні в виробництві з використанням ресурсів запаси яких, на межі або скоро будуть на межі, повинні стимулюватись з боку держави за новітні пропозиціі, щодо економіі ресурсів, за рахунок нових технологій, заміни одних ресурсів другими в нормах балансу реального співвідношення одних ресурсів до других. Треба наголосити що, такі міжнародні іноземні фонди як Європейський Банк Реконструкціі та Розвитку, зацікавлені в проектах наших підприємців, спрямованних на підвищення виробництва завдяки новим технологіям які також відповідають міжнародним екологічним стандартам, і під перспективні бізнес - проекти на тендерній основі пропонують довгострокові кредити під невисокі відсотки.Індустріальна діяльність людини в багатьох аспектах веде до небажаних явищ і так званої ланцюгової реакції процесів шкідливих для органічного і неорганічного світу і, насамперед, для людей тому ресурсозбереження не можливе без вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України, у першу чергу слід починати з впровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави. Такими регіонами уряд визнав: Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський, Азово-Чорноморський.Охорона природних ресурсів - це в першу чергу, турбота не тілки за них, а і про людей, їхній добробут і здоров'я. І потрібно все зробити для того, щоб кожен, хто активно взаємодіє з природно-ресурсним потенціалом, був його другом. Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національіному багатстві. Природні ресурси, залучені у виробництво, є носіями виробничих відносин і втілюють у собі єдність споживної вартості та вартості.Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі.[3.с480] Отже, ресурсосбереженння - це не лише елемент виробництва, воно також важливе для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка ресурсів повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства.Останнім часом досить широкої популярності набула енергетична оцінка природних продуктивних сил. Вона грунтується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від їх внутрішнього потенціалу і попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різнорідні явища підводиться єдина основа, що дає змогу їх порівнювати.Різниця або відношення між витратами і виходом eнepгії досить об'єктивно характеризує продуктивність праці.Техніка розрахунку оцінки природного ресурсу за енергетичною методикою зводиться до дії згідно з формулою (2.1). ОПРе =Ее/Ве (2.1) де ОПРе - оцінка природних ресурсів епергетична; Ев - енергетичні витрати на утворення певного виду природних ресурсів; Be - вихід енергії, який може бути одержаний з цього виду природного ресурсу при його використанні.Але оцінка природних умов і ресурсів історично відносна і залежить від цілої низки умов - соціальних, економічних, природних, науковотехнічних, від етапу і ступеня використання самих природних ресурсів і ступеня рівноваги природного середовища. Підвищена увага в наш час приділяється економічним оцінкам природних ресурсів, хоча вони дотепер залишаються ще недостатньо обгрунтованими. 3. ПРОБЛЕМИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, РЕСУРСОЗБЕРІГАННЯ ТА ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування: · Соціально-еколого-економічні принципи природокористування. · Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування. · Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств. 1. Соціально-еколого-економічні принципи природокористування Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання - тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень. На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень - економіка навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріоритетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність - це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку. Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей суспільного розвитку: 1. Технологія з економічними, але без екологічних обмежень. 2. Технологія і економіка з екологічними обмеженнями. 3. Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями. 4. Охорона середовища “екологія” без обмежень. Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально- еколого-економічну систему. До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої нової технології розв’язували, встановлюючи, наскільки зведені затрати на додатково вироблювану продукцію ( Зн ) менші від затрат на таку саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій ( Зі). Чим більша була різниця (Зі - Зн ) > 0, тим ефективнішою вважалася запропонована технологія. При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої забрудненням навколишнього середовища, це : W = е Ві + е Yі . Тому нерівність набирає такого вигляду : ( Зі + W - Зн ) > 0 . У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня працівників виробництва і як наслідок - зниження ефективності виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв. Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці - тобто “якість населення” буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції кращих і захворювання тих, що залишилися). Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її збереження. Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою, скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись найвищого економічного результату природо захисних заходів від забруднення: 1) природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання, збирання, вивезення й захоронення відходів, зменшення акустичного впливу); 2) затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування, додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі радіоактивного ураження і т п.) [4.с 298] Економічним оптимумом якості природного середовища вважається рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними затратами. Відвернутий екологічний збиток В дорівнює різниці між розрахунковими величинами збитку до здійснення природоохоронних заходів і залишкового збитку після здійснення цих заходів В = W-Wзал. . 4. МІЖГАЛУЗЕВИЙ ХАРАКТЕР ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ В розробці інтенсивного і одночасно зберігаючого підходу до природокористування найважливішим фактором є орієнтація на кінцеві результати. Для “екстенсивного” напрямку обсяги використання природних ресурсів є найважливішим показником. А між іншим ці ресурси є лиш проміжною ланкою в довгому ланцюзі, що поєднує природу і продукцію, яка надходить до споживача. А споживачу однаково, скільки використовується природних ресурсів, для нього головне, скільки і якої якості надійшло до нього продукції. В цих умовах треба планувати суспільне виробництво не від природних ресурсів та від того, скільки їх можна використати, а навпаки - від споживача до ресурсів. Цей підхід є суттєвою ознакою “інтенсивного типу мислення”. При такому розгляді питання природокористування виникає необхідність проаналізувати взаємозамінність і доповнюваність факторів виробництва в народному господарстві з позицій кінцевих результатів, можливості економії природних ресурсів при збереженні кінцевого виходу продукту. Природний фактор, жива конкретна праця і виробничі фонди - це фактори виробництва, що склалися історично і доповнюють один одного. Випуск продукції потребує участі всіх цих факторів, але разом з тим в тій чи іншій мірі можливе використання одного фактора замість іншого, тобто діє принцип взаємозамінності факторів виробництва. Наприклад, можна скорочувати сільськогосподарські угіддя, але за рахунок концентрації засобів виробництва і праці на одиниці площі підтримувати на тому ж рівні випуск продукції шляхом підвищення врожайності. Ріст витрат праці і засобів виробництва в “позаприродній” переробній, обробній та інфраструктурній галузях теж має певну еластичність по відношенню до обсягів використання природних ресурсів. Розвиток цих галузей дозволяє більш повно використовувати конкретний природний ресурс чи продукцію, одержану на його основі, комплексно їх обробляти, ліквідувати втрати з причин, викликаних недостатнім розвитком інфраструктури і переробки, що в цілому покращує кінцеві результати. Тож на основі обліку взаємозамінності факторів виробництва і необхідно визначати реальні потреби в природних ресурсах. Якщо оцінювати природні ресурси і одержувану на їх основі виробничу продукцію як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему, то виявиться, що з позицій кінцевих результатів функціонування цієї системи навантаження на природний фундамент народного господарства можна значно зменшити без зменшення величини споживання кінцевої продукції. Реалізація такого комплексного підходу до використання природних ресурсів вимагає побудови для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів природно-продуктової вертикалі (ланцюжка), що з’єднує первинні природні фактори виробництва з кінцевою продукцією. Дуже часто буває так, що розвиток галузей, які знаходяться далеко від природної сфери, дозволяє суттєво підвищити ефективність природокористування. Отже, удосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою, вирішення якої повинно базуватися на урахуванні потенціальних кінцевих результатів альтернативних варіантів, що плануються і передбачають всю сукупність питань - від початкового використання природних ресурсів до споживання кінцевої продукції, одержаної на їх основі. Стабільний розвиток народного господарства передбачає досягнення ефекту протягом довготривалого періоду. Тому з довготривалих позицій треба аналізувати можливі шляхи економічного росту. З минулої лекції ми знаємо, що прискорення темпів соціального і економічного росту досягається трьома шляхами: екстенсивним, перехідним та інтенсивним. 5.ВИЗНАЧЕННЯ ПІДХОДІВ ТА МЕТОДІВ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯМ НА ПІДПРИЄМСТВІ Управлінню ресурсозбереженням приділена увага в роботах багатьох авторів, таких як Іванов М.І., Хижняк Л.Т., Липницкий Д.В., Коніщева Н.Й., Балашова Р.І. [6.с400], проте, разом з тим, незважаючи на існуючі дослідження як у теоретичному, так і практичному аспектах, питання, що стосуються визначення підходів до управління ресурсозбереженням залишаються недостатньо розробленими. Тому для підвищення ефективності діяльності підприємства необхідно визначати підходи до управління ресурсозбереженням, що забезпечують підвищення кінцевих результатів. Метою дослідження є визначення підходів до управління ресурсозбереженням на підприємстві за допомогою методів логічного узагальнення, а також методів управління ресурсозбереженням в залежності від підходів до управління ресурсозбереженням. Автор пропонує виділити наступні підходи до управління ресурсозбереженням на підприємстві: системний, функціональний, параметричний, процесний, цільовий.Сутність управління ресурсозбереженням, з позиції системного підходу, полягає насамперед у науковому обґрунтуванні цілей, стратегій, заходів і ресурсів, які при обмежуючих умовах зовнішнього та внутрішнього середовища, мають забезпечити підприємству досягнення результатів, що сприятимуть його безперервному функціонуванню та подальшому розвитку, а також раціональне використання наявних ресурсів підприємства. Забезпечення збалансованості складної за змістом діяльності підприємства з управління ресурсозбереженням зумовлює необхідність створення відповідної системи. Під системою управління ресурсозбереженням підприємства слід розуміти сукупність дій щодо здійснення впливу управлінських органів на процес ресурсоз-береження за допомогою реалізації функцій (загальних, конкретних і забезпечуючих). Управлінню ресурсозбереженням підприємства, як і будь-якому об’єкту, властиві функції управління. Функціональний підхід базується на визначенні функції управління ресурсозбереженням, які дозволяють здійснювати перехід об’єкта управління із одного стану в інший та реалізують виконання цих функцій на будь–якому рівні управління. Функції управління ресурсозбереженням реалізуються через елементи управлінського циклу: визначення мети управління ресурсозбереженням підприємства, планування рівня ресурсозбере-ження, організація управління ресурсозбереженням, мотивація, коорди-нація, оцінка та аналіз та моніторинг ресурсозбереження. Сутність параметричного підходу до управління ресурсозбе-реженням полягає у визначені системи параметрів, що оцінюють стан системи управління ресурсозбереженням на підприємстві. Послідовність управління за зазначеним підходом полягає у визначені набору параметрів, нормування значень параметрів, визначення фактичних їх значень, порівняння фактичних значень параметрів з нормативними, розрахунок інтегральних (узагальнених) показників стану управління ресурсозбереженням, вибір та прийняття рішень з управління. Процесний підхід до управління ресурсозбереженням передбачає його розгляд як процесу, що складається із таких взаємозалежних фаз: виявлення проблеми щодо ресурсозбереження на підприємстві; розробка варіантів вирішення проблеми; ухвалення рішення як визначення мети й програми дій щодо ресурсозбереження; організація виконання цього рішення; збір й обробка інформації щодо виконання рішення з управління ресурсозбереженням (у тому числі контроль й облік) для наступного ухвалення рішення. Цільовий підхід до управління ресурсозбереженням заснований на визначенні та структуризації бажаного результату управління та на побудові програми досягнення цілей. В межах цього підходу виконується: формулювання головної мети управління ресурсозбереженням, побудова дерева цілей, розробка програми досягнення цих цілей, контроль та аналіз реалізації програми досягнення мети управління ресурсозбереженням.Для управління ресурсозбереженням на підприємстві не існує єдиного методу управління цим процесом, тому кожен із визначених підходів потребує застосування певного методу або декількох методів чи їх комбінацію. Ефективність управління ресурсозбереженням значною мірою залежить від правильності застосування та співвідношення цих методів управління, а також від ситуації, яка складається на конкретний момент часу та від урахування специфіки процесу ресурсозбереження на підприємстві Через методи управління ресурсозбереженням реалізується основний зміст управлінської діяльності щодо ресурсозбереження. Правильно підібрані методи управління ресурсозбереженням в залежності від підходу до управління забезпечують скорочення часу на обґрунтування, вибір та реалізацію управлінських рішень та, як наслідок, підвищують ефективність ресурсозбереження. Наукова новизна наведених результатів полягає у визначені методичних підходів до управління ресурсозбереженням, а саме системного, функціонального, параметричного, процесного, цільового, що дозволяють підприємству розробити ефективну ресурсозберігаючу стратегію його функціонування та розвитку. Крім того, автором були визначені методи управління ресурсозбереженням в залежності від обраного підходу до управління. Практичне значення визначених підходів полягає у використанні результатів дослідження для розробки ефективної стратегії ресурсозбереження. ВИСНОВОК Проблема виснаження ресурсів і забруднення навколишнього середовища має системний характер. Рішення цієї проблеми особливо актуальне для України. Це визначається тим, що в даний час і на найближчу перспективу провідною галуззю національної економіки є чорна металургія, і саме ця галузь відіграє дуже істотну роль у виснаженні природних ресурсів за рахунок споживання значної кількості мінерально-сировинних ресурсів – залізної руди, коксу, вапняку, природного газу й ін. З одного боку недостатність усіх видів ресурсів стримує нарощування обсягів виробництва і технічне переозброєння за сприятливої ситуації на світовому ринку сталі. З іншого - дефіцит на технічне переозброєння призводить до перевитрати матеріально-енергетичних ресурсів, і тому існує не менш актуальна для металургійної промисловості проблема економії сировинних і матеріально-енергетичних ресурсів, що стає ще більш актуальною на тлі зростаючих цін на сировину і матеріальні ресурси. Рішення цієї проблеми сприяє зменшенню обсягу видобутку мінерально-сировинних ресурсів, навантаження на навколишнє середовище і зниженню собівартості продукції.Істотний внесок у розвиток теорії і практики ресурсозбережувального способу розвитку економіки зробили українські і закордонні вчені. Важливі принципові проблеми ресурсозабезпечення і ресурсозбереження розглянуті в роботах Беренса В., Медоуза Д.Х., Медоуза Д.Л., Міллера Т., Рендерса Й. та інші. З вітчизняних учених, що вирішували питання ресурсозбереження на техніко-економічному рівні, необхідно виділити роботи Аптекаря С.С, Беня Т.Г., Бреславцева О.В., Долгорукова Ю.О., Захожай В.У, Іванова М.І., Полякова В.В., Садєкова А.А.,Стрільця А.І., Товаровського І.Г., Чернати Т.М., Хижняк Л.Т. та інші. Вагомий внесок у рішення проблеми Ресурсозбереження зробили такі російські вчені як Лісін В.С., Лякішев Н.П., Шалімов А.Г., Юсфін Ю.С. та інші. Разом з тим, в існуючих роботах недостатньо системно розглядаються питання управління есурсозбереженням з урахуванням інноваційних процесів, діючої системи оподатковування. Ці обставини і сприяли вибору теми цієї наукової праці й обумовили її актуальність. ЛІТЕРАТУРА 1. Ареф'єва О. В., Сахаєв В. Г., Ареф'єв О. В., Махсма М. Б., Попрозман О. І. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Європейський ун-т. – К. : Видавництво Європейського університету, 2004. – 238 с. 2. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – Вид. 2-е, доп., перероб. – К. : Атіка, 2007. – 528 c. 3. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К. : Атіка, 2004. – 480 с 4. Бойчик І. М., Харів П. С., Хопчан М. І., Піча Ю. В. Економіка підприємства: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. І- ІV рівнів акредитації. – 2.вид., виправ. і доп. – К. : Каравела, 2001. – 298 с. 5. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. – К. : Атіка, 2002. – 480с 6. Бондар Н. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2004. – 400 с. 7. Грещак М. Г., Колот В. М., Наливайко А. П., Покропивний С. Ф., Сай В. М. Економіка підприємства: Підручник / Київський національний економічний ун- т / С.Ф. Покропивний (ред.). – 2.вид., перероб. та доп. – К. : КНЕУ, 2001. – 526 с. 8. Покропивний С. Ф., Швиданенко Г. О., Федонін О. С., Колот В. М., Павленко І. А. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і ситуацій: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т / А.П. Наливайко (голова редкол.). – 2. вид., перероб. та доп. – К. : КНЕУ, 2005. – 323 с. 9. Шаповал О. Ф. Економіка підприємства: навч. посіб. для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". – К.: Університет "Україна", 2008. – 213 с. 10. Шваб Л. І. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. – К. : Каравела, 2004. – 568 с. 11. Руденко В. П. Природно-ресурсний потенціал України. — К.: Либідь, 1994. — 150 с. 12. Шегда А. В., Нахаба М. П., Баюра Д. О., Голованенко М. В., Горянський В. Ф. Економіка підприємства: Підручник / А. В. Шегда (ред.). – К. : Знання, 2006. – 615 с. О Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об’єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи — прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення (на підставі попередніх даних) як на своєму підприємстві, так і в партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку.Бухгалтерський облік як самостійна галузь знань формувався протягом тисячоліть (близько 8 — 9 тис. років).Розвиток класичних ринкових відносин змусив бухгалтерський облік сформуватися науково та юридично (приблизно в ХII — ХIX ст.) як засіб управління (керування) діяльністю торговельних компаній і банків. Власників уже не задовольняв примітивний облік у прибутково-видаткових книгах, які були поширені протягом тривалого часу. Для управління торговельними компаніями та банками потрібний був суцільний і безперервний облік, який давав би необхідну інформацію і забезпечував повсякденний контроль за наявністю і рухом вкладеного капіталу та визначення стосунків з партнерами.Відтак постійно поглиблювалися й удосконалювалися управлінські функції бухгалтерського обліку. Він став засобом розумового узагальнення сучасного способу виробництва, перетворився на об’єктивну необхідність.Сфера застосування бухгалтерського обліку — підприємства, організації, установи виробничої, комерційної, кредитно-банківської та інших видів діяльності, а через узагальнення даних бухгалтерського обліку та звітності — ті чи інші галузі, економіка окремих країн, світова економіка в цілому. снови бухгалтерського обліку · · · Основи бухобліку - назва предмета говорить сама за себе. Немає необхідності доводити його важливість в розумінні всього бухгалтерського обліку. Значення основ і вцілому теорії бухгалтерського обліку дозволяє легко й просто розв’язувати будь-які практичні задачі, які щоденно постають перед бухгалтерами. У новому році ми продовжимо публикації з даної теми і спробуємо розкрити її у повному обсязі та доступно для розуміння. Господарський облік: суть і характеристика Господарська діяльність складається з господарських операцій, таких, наприклад, як придбання матеріалів, виробництво продукції, виплата заробітної плати, сплата податків, отримання кредиту, виконання робіт, надання послуг, реалізація товару тощо. На кожному підприємстві ведення господарської діяльності забезпечується засобами господарювання, такими як грошові кошти, матеріали, товари, нематеріальні активи, автомобілі, обладнання, будівлі і т. п. Господарські засоби входять до складу активів підприємства, бо активи - це ресурси (контрольовані підприємством), використання яких, як очікується, приведе в майбутньому до отримання економічних вигід - тобто надходження грошових коштів. Ще однією особливістю ведення господарської діяльності є те, що підприємство в процесі такої діяльності обов’язково буде мати певні зобов’язання перед іншими підприємствами, своїми працівниками, державою тощо. Господарський облік - це облік господарської діяльності підприємства, а також його активів, зобов’язань та власного капіталу, який полягає у спостереженні, вимірюванні та реєстрації. Спостереження полягає у визначенні змістовної характеристики об’єкту обліку, вимірювання - у вираженні об’єкту обліку у визначених одиницях (натуральних, трудових, вартісних), реєстрація - у фіксації змістовної характеристики об’єкту обліку та одиниць його виміру. Об’єктами господарського обліку можуть виступати господарські операції, активи, зобов’язання та власний капітал. За видами господарський облік поділяється на оперативний, статистичний та бухгалтерський, а за характером - на управлінський та фінансовий. За допомогою оперативного обліку одержують дані про щоденні, щозмінні або щогодинні господарські процеси на підприємстві (наприклад, про випуск продукції, її реалізацію, витрати матеріальних цінностей, додержання договірних умов тощо). За допомогою статистичного обліку отримують інформацію про показники, які характеризують закономірності та тенденції розвитку підприємства. Бухгалтерський облік - це процес безперервного виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації у вартісному вигляді про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Іншими словами - це процес безперервного відображення інформації у вартісному вигляді про зміни в стані активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства з метою оцінки його майнового та фінансового стану, а також результатів діяльності. В даному випадку використовується термін "вартісний вигляд", бо у бухгалтерському обліку операції, активи, капітал та зобов’язання вимірюються в єдиному грошовому вираженні для узагальнення їх в цілому по підприємству. Грошове вираження є універсальним, і за його допомогою узагальнюються всі господарські операції і активи, що були раніше вказані в натуральних або трудових одиницях. Основні принципи бухгалтерського обліку полягають у наступному: обачність, послідовність, повне висвітлення, автономність, безперервність, нарахування та відповідність доходів та витрат, превалювання сутності над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошове вираження, періодичність. В Україні порядок ведення бухгалтерського обліку регламентується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-XIV та положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Управлінський облік - це облік, який формує інформацію у вартісному, натуральному та трудовому вигляді для внутрішнього використання на підприємстві. Ця інформація використовується для калькуляції собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, планування діяльності підприємства та прийняття інших управлінських рішень. Фінансовий облік - це облік, який безперервно здійснюється з метою отримання інформації про майновий та фінансовий стан підприємства у вартісному вигляді, а також про результати його діяльності, за допомогою подвійних бухгалтерських записів, включаючи ті з них, які здійснюються за даними, що отримані за допомогою управлінського обліку. Дана інформація призначена здебільшого для зовнішніх користувачів. Таким чином управлінський облік тісно пов’язаний з фінансовим, бо фінансовий оперує даними, отриманими за допомогою управлінського, і навпаки. Оперативний, статистичний та бухгалтерський облік також тісно пов’язані між собою і доповнюють один одного. 2Предмет та метод бухгалтерського обліку Предметом бухгалтерського обліку є вся господарська діяльність підприємства. Метод бухгалтерського обліку - це сукупність способів, за допомогою яких відображається предмет бухгалтерського обліку. Найголовніші елементи методу бухгалтерського обліку наступні: документування, інвентаризація, система рахунків, подвійний запис, оцінка, калькуляція, баланс, звітність. Бухгалтерський баланс Як було сказано вище, бухгалтерський облік це - процес безперервного вартісного відображення інформації про зміни в стані активів, власного капіталу та зобов’язань підприємства. Одразу відмітимо, що у бухгалтерському обліку зобов’язання ототожнюється із кредиторською заборгованістю підприємства. Кредиторська заборгованість виникає після подій, внаслідок яких підприємство стає чиїмось боржником. Дана заборгованість - результат отримання підприємством у кредит грошових коштів або товарів, авансів від інших підприємств. Заборгованість також виникає при настанні терміну сплати податків, нарахуванні заробітної плати працівникам та в інших ситуаціях, в яких підприємство буде змушене виконувати певні зобов’язання. Облік активів, зобов’язань і власного капіталу та змін їхнього стану необхідний, в першу чергу, власникам та керівництву підприємства для здійснення контролю за ефективним веденням господарської діяльності. Крім того, відповідно до законодавства майже всіх країн світу, в тому числі й України, підприємства зобов’язані надавати відповідним державним органам інформацію про склад та вартість своїх активів, зобов’язань та власного капіталу на початок та кінець звітного періоду. Звітним періодом, як правило, є рік. Україна тут не становить винятокм, але вітчизняні підприємства повинні надавати згадану вище звітність наростаючим підсумком протягом року щоквартально. Далі виникає питання: в якому вигляді інформація про склад та вартість активів, зобов’язань та власного капіталу підприємства має надаватись відповідним користувачам? Відповідь: у вигляді балансу підприємства на певну звітну дату. В Україні форма та зміст статей балансу регламентується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженим наказом Мінфіна України № 87 від 31.03.1999 р. Спрощена структура балансу підприємства показана у таблиці 1. Баланс ТОВ "Мир" на 30.06.02 р. АКТИВ \| На початок звітного періоду \| На кінець звітного періоду 1 \| 2 \| 3 І. Необоротні активи Нематеріальні активи \| 2000.00 \| 3000.00 Основні засоби \| 28000.00 \| 42000.00 Довгострокові фінансові інвестиції \| 20000.00 \| 20000.00 Довгострокова дебіторська заборгованість \| 5000.00 \| - Усього за розділом І \| 55000.00 \| 65000.00 ІІ. Оборотні активи Виробничі запаси \| 15000.00 \| 10000.00 Незавершене виробництво \| 30000.00 \| 35000.00 Готова продукція \| 10000.00 \| 13000.00 Товари \| 12000.00 \| 15000.00 Дебіторська заборгованість \| 8000.00 \| 12000.00 Грошові кошти \| 20000.00 \| 30000.00 Усього за розділом ІІ \| 95000.00 \| 115000.00 БАЛАНС \| 150000.00 \| 180000.00 ПАСИВ \| На початок звітного періоду \| На кінець звітного періоду 1 \| 2 \| 3 І. Власний капітал Статутний капітал \| 12000.00 \| 12000.00 Нерозподілений прибуток \| 58000.00 \| 95000.00 Усього за розділом І \| 70000.00 \| 107000.00 ІІ. Довгострокові зобов’язання Довгострокові кредити банків \| 50000.00 \| 30000.00 Усього за розділом ІІ \| 50000.00 \| 30000.00 ІІІ. Поточні зобов’язання Короткострокові кредити банків \| 10000.00 \| 10000.00 Векселі видані \| 5000.00 \| 8000.00 Кредиторська заборгованість \| 15000.00 \| 25000.00 Усього за розділом ІІІ \| 30000.00 \| 43000.00 БАЛАНС \| 150000.00 \| 180000.00 В реальному балансі дані указуються в тис. грн., у нашому в грн. З таблиці 1 бачимо, що баланс складається із двох частин: активу і пасиву. У першій частині показуються всі активи, які знаходяться у розпорядженні підприємства, за своєю вартістю. У розділі І пасиву показується вартість власного капіталу підприємства, а в розділах ІІ та ІІІ - сума кредиторської заборгованості. Крім того, що пасив складається із власного капіталу та кредиторської заборгованості, можна сказати, що він показує, яка частина активів підприємства перебуває в його власності, а яка запозичена та має бути повернена. При цьому кредиторська заборгованість не обов’язково має пов’язуватись із виникненням у підприємства зобов’язань тільки за отриманими активами. Так, якщо кредиторська заборгованість виникла за отримані роботи або надані послуги, то це можна розцінювати як необхідність повернення частини його активів у вигляді грошових коштів або інших активів кредитору (тобто дані активи після виникнення заборгованості можна вважати запозиченими). Можна також сказати, що суть І-го розділу пасиву полягає в тому, що він виражає ту частину активів, яка - незалежно від того чи це основні засоби, грошові кошти, товари чи дебіторська заборгованість - залишиться у власності підприємства після того, як воно погасить іншими активами кредиторську заборгованість. Звичайно, за умови, що таке погашення відбудеться в момент складання балансу або за умови, що підприємство після складання балансу не буде проводити ніякої діяльності. Звісно, це не означає, що при дійсному продажу майна підприємства з метою проведення розрахунків з кредиторами в нього залишиться саме ця частина активів (мається на увазі вартість цих активів). Це пов’язано з тим, що ринкова вартість активів, які реалізовуються, може відрізнятись від вартості, за якою вони відображені в балансі, тому може виникнути необхідність у продажу їхньої більшої або меншої частини. Але суть І-го розділу пасиву балансу від цього не змінюється, бо відповідно до принципу історичної (фактичної) собівартості всі активи повинні відображатися в обліку та балансі за виробничою собівартістю або вартістю придбання. Це означає, що при придбанні товарів у кредит або при отриманні передоплати, підприємство збільшить суму активів, які знаходяться в його розпорядженні, та одночасно збільшить суму кредиторської заборгованості на ту ж суму. Тим самим у балансі будуть показані збільшені активи, а збільшена кредиторська заборгованість буде вказувати, що вони підприємству не належать. Сума власних активів (капіталу) при цьому залишиться такою ж. У даному випадку власні активи і власний капітал є синонімами, бо капітал не обов’язково означає наявну суму власних грошових коштів. Він може також існувати у вигляді інших власних активів, але указуватися при цьому в грошовому вираженні. Таким чином ми підійшли до головного принципу побудови балансу, який можна виразити наступною формулою: К=А-З ), де К - сума власних активів (капіталу) підприємства у грошовому виразі; А - сума всіх наявних на підприємстві активів у грошовому виразі; З - сума кредиторських зобов’язань підприємства (запозичених активів) у грошовому виразі. Оскільки формулу (1) можна представити і в іншому вигляді: А=К+З, та враховуючи те, що К+З=П, де П - пасив, то в кінцевому вигляді формула (1) буде мати такий игляд: А=П Цей головний принцип побудови балансу називається принципом двоїстості або принципом подвійного відображення. Він полягає в тому, що в балансі одночасно повинна наводитись інформація про вартість майна (активів) підприємства, яке знаходиться в його розпорядженні, та інформація про вартість власного та запозиченого майна. Таким чином, у будь-якому балансі, якщо він складений правильно, актив завжди повинен дорівнювати пасиву. В балансі активи поділяються на необоротні та оборотні, а кредиторська та дебіторська заборгованості, а також фінансові інвестиції на довгострокові та поточні. До необоротних належать активи із терміном експлуатації більше одного року. Такі активи називаються основними засобами. Мінімальна вартісна межа активів із терміном експлуатації більше одного року з метою віднесення їх до необоротних може регулюватися законодавчо, але в Україні підприємствам дозволено обирати дану межу самостійно. До основних засобів, як правило, належать різні будівлі, споруди, автомобілі, виробничі засоби, комп’ютери, нематеріальні активи тощо. Активи, термін експлуатації яких менше одного року, належать до оборотних активів. Як правило, це товари, матеріали, продукція власного виробництва та продукція, виробництво якої ще не закінчено, грошові кошти тощо. Дебіторська та кредиторська заборгованості, а також фінансові інвестиції, в залежності від того термін їх погашення більше одного року чи менше, бувають довгостроковими або поточними. Нагадаємо, що дебіторська заборгованість у підприємства виникає тоді, коли юридична чи фізична особа стає його боржником, а фінансові інвестиції - при купівлі підприємством акцій або паю у статутному капіталі інших підприємств, облігацій тощо. Баланс - це спосіб групування та відображення активів за складом та характеристикою їх власності в грошовому виразі на певний момент. Звернемо увагу на те, що в балансі активами визнаються також фінансові інвестиції та дебіторська заборгованість. Це відбувається тому, що вони відповідають визначенню актива в тому розумінні, що актив контролюється підприємством і може бути обміняний на інший актив, у т.ч. на грошові кошти, в майбутньому. Придбавши акції (пай в статутному фонді іншого підприємства), підприємство може в майбутньому їх реалізувати та забезпечити собі надходження грошових коштів або інших активів. Те саме стосується і дебіторської заборгованості. У зв’язку з тим, що погашення дебіторської заборгованості означає, що підприємство отримало певні активи від дебітора, то можна сказати, що в балансі відбувається обмін заборгованості на ці активи. Також підприємство може поступитися правом вимоги боргу з цієї заборгованості іншому підприємству і також отримати щось узамін.
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: DoceNt (13.03.2015)
Просмотров: 1105 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: