РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Ґрунти Гірського Криму їх поширення та характеристика - Геологія - Реферати - Каталог статей

Умови гірського грунтогенезу кардинально відрізняється від умов грунтогенезу на рівнинних територіях. Головною причиною такої специфічності є висотна поясність, під якою розуміють закономірну зміну клімату і рослинності, а разом з ними і грунтів у міру збільшення висоти місцевості. Найважливіше значення в гірському грунтогенезі відіграє рельєф. Головним фактором формування ландшафтів, а отже, й грунтів, у горах є вертикальна зональність, відкрита В.В. Докучаєвим («К учению о зонах природы», 1899): грунти змінюються з підняттям від підніжжя гори до вершини, що зумовлено зміною факторів та умов ґрунтоутворення. Кримські гори розташовані на півдні Кримського півоострова. Вони простягаються уздовж Чорного моря на відстань 150 км від мису Херсонес до мису Ілля в м. Феодосія. Грунтогенез у горах відбувається в основному на щільних породах, призводячи до формування неглибоких, проти рівнинних, щебенистих ґрунтових профілів з майже позбавленими сортування літогенними субстратами переважно елювіального або транзитного типів. Роль рельєфу в гірському ґрунтоутворенні важко переоцінити. Загалом рельєф дуже складний, сильно розчленований, характеризується великими перепадами висот, різноманітністю форм, хоча переважають схили різної крутизни, форми, експозиції. У зв’язку з цим у горах при відсутності захисту грунту рослинами сильно розвивається водна ерозія, інтенсивний боковий внутрішньогрунтовий стік. Це одна з причин незначної потужності профілю, відносної молодості грунтів, постійного вивітрювання при одночасній їх втраті в результаті геохімічного стоку. У формуванні сучасного рельєфу велике значення мали ерозійн, зсувні й абразивні процеси. Наявність карбонатних тріщинуватих порід, розчленованіст рельєфу, значна кількість атмосферних опадів сприяли розвиткові і поширенню різноманітних форм карсту: каррових полів, каррів, понорів, колодзів, шахт, гротів, печер та ін. Кліматичні умови гірського Криму дуже різноманітні. Вони пов’язані з висотою місцевості, експозицією схилів, сезонною температурою води Чорного моря, з температурою повітря степових районів півострова. Взаємо поєднання цих факторів в різних співвідношеннях зумовило добре виражену вертикальну ландшафтну зональність. Розташування Кримських гір на півдні висунутого майже на 200 км у Чорне море Кримського півострова, на північній околиці субтропічного поясу, порівняна близькість їх до Середземного моря зумовлюють м’якість клімату. Характерною рисою рослинності Гірського Криму є те, що вона поєднує багато видів флори Середземномор’я та західного Закавказзя. В передгірській лісостеповій зоні поширені дерново-карбонатні гірсько-лісостепові, сірі гірсько-степові і коричневі грунти, на південних схилах в приморській частині головної гряди – коричневі грунти, в гірсько-лісовій – буроземи і в гірсько-лучній (на плоскогір’ях, яйлах) – гірсько-лучні чорноземовидні грунти. Формування вказаних грунтів проходило на елювії вапняків, конгломератів і піщаників, елювії і делювії глинистих сланців. На північних схилах головної гряди і частково на північних схилах третьої гряди в західній частині другої гряди і частково на північних схилах третьої гряди гір поширена лісова рослинна формація, представлена дубовими, буковими, сосновими, грабовими і змішаними лісами. Під впливом цих рослинних формацій при сумі річних опадів – 550-900 мм сформувались буроземи. Вони утворилися як на елювії-делювії твердих карбонатних порід, так і на без карбонатних породах – глинистих сланцях, піщаниках, конгломератах твердих порід. В останньому випадку вони мають більш виражені ознаки буроземного процесу ґрунтоутворення. Потужність профілю буроземів – 65-90 см, відсутнє закипання дрібозему, реакція ґрунтового середовища слабо кисла, вміст гумусу – 3,5-6%, сума обмінних катіонів складає 30-35 м.екв на 100 г грунту. Будова профілю: Но – лісова підстилка(0-3 см). Н – гумусовий (4-25 см) горизонт, бурий, глинистий, грудкуватий, слабо скелетний; Нр – верхній перехідний горизонт (26-56 см), сірувато-бурий, глинистий, щебенистий, ущільнений, грудкувато-горіхуватий, перехід помітний; Рh – 56-85 см – буруватий, сильно щебенистий, глинистий, щільний, горохуватий, перехід помітний; Р – 86-100 см – слабозвітрені глинисті сланці. Зональними грунтами південних схилів Головної (першої) гряди є коричневі грунти. Вони сформувались під сухими лісами і чагарниками та степовою рослинністю в кліматичних умовах, характерних для сухого середземноморського клімату. В Криму займають смугу Південного берега, розміщуючись окремими плямами від західної його границі до східної. Кліматичні умови в зоні поширення коричневих грунтів мають ознаки сухого Середземномор’я і характеризуються позитивними середніми температурами зимових місяців, рівномірним розподілом опадів протягом року. Середньорічна кількість опадів відносно невелика – 320-430 мм. Посушливий клімат даної зони сприяє розвитку зріджених лісів і чагарників. Вперше коричневі грунти були описані С.А, Захаровим у 1924 р на Кавказі. Умови ґрунтоутворення типові для зони напіваридних субтропіків. Генезис коричневих грунтів досить складний, оскільки їх формували кільк елементарних ґрунтових процесів: оглинення (інтенсивне вивітрювання первинних мінералів з утворенням вторинних глинистих гідрослюдно-монтморилонітового складу, причиною чого є сприятливі умови зволоження та температура взимку, весною та восени); гумусоакумуляція (розклад і гуміфікація рослинних залишків іде в умова нейтральної або слабо лужної реакції середовища, багатого основами); міграція карбонатів і солей (у вологі періоди продукти вивітрювання продукти вивітрювання вимиваються з верхніх горизонті).; рубефікація (оксиди заліза, що вивільняються при вивітрюванні, в сухий період дегідратуються, утворюючи плівки на поверхні гуртових частинок. Вони надають грунту специфічного коричневого кольору). Будова профілю типового коричневого грунту: Но – лісова і трав’яна підстилка потужністю до 2 см, часто взагалі відсутня; Н – гумусовий, задернований, сіро-коричневий, грудкувато-зернистий; Нpm – гумусований, оглинений, перехідний, коричневий, ущільнений, зернисто-великогрудкуватий; Рhmk – нижній перехідний, слабкогумусований, оглинений, коричнево-бурий, горіхувато-великогрудкуватий, щільний; Р(к) – елювій-делювій вапняків або сланців. Потужність профілю на рівнинах досягає 2м, у горах – значно менша. Забарвлення грунтів залежить від особливостей ґрунтоутворюючих порід. При загальному для них коричневому кольорі на продуктах вивітрювання вапняків вони мають червоно-бурий відтінок, а на сланцях – сіруватий. За гранулометричним складом переважають важко суглинкові та глинисті відміни. Характерною їх особливістю є наявність скелетних включень у вигляді щебеню і каміння. Це грунти не диференційовані а елювіально-ілювіальним типом, сильно поглинені в середній, рідше в верхній частині профілю, насичені основами, з нейтральною реакцією середовища, часто карбонатні. Гумусу містять4-7%, його кількість різко зменшується з глибиною. Фізико-хімічні властивості добрі. рН ~7, висока СНО (~100%). Непогана оструктуреність, добрі водно-фізичні властивості, грунти практично незасолені. Коричневі грунти достатньо родючі, використовуються для вирощування багатьох цінних субтропічних сільськогосподарських культур, зокрема тютюну й ефіроолійних, а також як сади і виноградники. Але в літній період вони недостатньо забезпечені вологою, тому потребують зрошення, що в умовах складного рельєфу є досить проблематично. Обов’язкове внесення органічних та мінеральних добрив, бажано проводити глибоке розпушування з метою руйнування оглиненого горизонту. Важливо здійснювати захист від водної ерозії. Найбільш ефективний захід – терасування схилів виїмково-насипним методом зі збереженням гумусового горизонту на полотні терас. Цей захід разом із протиерозійною організацією території, будівництвом водовідвідних і водорегулюючих валів, каналів цілком виключає змив грунту. Контроль і регулювання гумусового стану грунту за рахунок внесення добрив, торфу чи сівби сидератів у осінньо-зимовий період – важливий та необхідний засіб підвищення родючості коричневих грунтів терасованих схилів. На крутих безлісих схилах доцільно здійснювати заходи із заліснення.
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: Aspirant (15.04.2015)
Просмотров: 568 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: