РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Проблеми палеогеодинаміки заходу України - Геологія - Реферати - Каталог статей

Проблеми палеогеодинаміки заходу України Минуло понад тридцять років з часу відродження ідей мобілізму, які одразу ж запанували в думках переважної більшості геологів світу. Вчені почали широко використовувати старий термін геодинаміка, який трактували часто як процес розвитку земної кори з позицій винятково концепції тектоніки літосферних плит. Зону, де був ультраосновний магматизм, почали апріорно вважати океанською корою, а обвально-зсувні утворення – олістостроми – обов’язково тектонічним меланжем, що сформований уздовж фронту шар’яжних пластин. Глибинні розломи і деякі розривні дислокації, що не є ними, були зачислені в багатьох регіонах до зон субдукції або обдукції. З’явились дослідження, які доводили принципові петрологічні і петрохімічні відмінності між близькими за складом і типом магматичними утвореннями, розвиненими на континентах і виявленими на океанському дні. Відомості ж про наявність в океанах кислого (континентального) магматизму почали викликати сумніви, або їхню природу намагалися пояснювати різними хитромудрими здогадами. І навіть незважаючи на висловлювання деяких найавторитетніших мобілістів (наприклад А.Л. Кніппера) про те, що прояви ультраосновного магматизму самі по собі аж ніяк не свідчать про тип земної кори (океанської чи континентальної), не припинили небувалого потоку публікацій, у яких геодинаміку земної кори потрактовано безальтернативно. Крім того, у деяких публікаціях нема чітко сформульованих уявлень про те, що розвиток океанської кори зовсім не означає минулого розвитку на ній океанських басейнів. Водночас виділення окремих блоків континентальної кори в їхньому ізольованому від інших континентальних літосферних плит вигляді привело до появи терміна мікроконтинент, що логічно повинно було б зумовити виникнення поняття “мікроокеан” для позначення водних ванн, які розділяли такі неповноцінні плити. Однак цього не трапилося, хоча друге поняття логічно випливає з першого. Цей термін з’явився зовсім недавно в літературі [15, с.79] і належить, мабуть, авторам, бо в разі згадки про нього будь-яких посилань на першоджерело немає . Зазначимо, що західні області України є прекрасним об'єктом для палеогеодинамічного аналізу не тільки альпійської, а й усієї фанерозойської геологічної історії. Альпійський меганапнорій Карпат тут по крутій дузі далеко наповзає на гетерогенні епіорогенні зони, які оконтурюють давню Східноєвропейську платформу. Завдяки все ще загадковій за природою Панонській і Трансільванській западинам йому протистоїть Динарський меганапнорій, що має вергентність, протилежну до Карпат. Ці дві гірські системи, змикаючись на північному заході з меганапнорієм Східних Альп, облямовують по кільцю найбільшу в Європі міоцен-пліоценову депресію Великої Угорської рівнини, яку часто трактують як серединний масив, хоча вона таким і не є. Отже, найголовніша особливість Карпатсько-Динарського регіону полягає в загальній кільцевій його будові з практично одночасним формуванням грандіозних ранньоміоценових шар’яжів та розгортанням по цьому кільцю. Цілком зрозуміло прагнення наших попередників інтерпретувати цей феномен з позицій тепер відкинутої концепції контракції Землі або формування тут мантійного діапіра чи, нарешті, навіть з позицій ударно-вибухового механізму (Панонія – центр велетенської гіаблеми з нагнітанням по кільцю покривних мас неконсолідованої земної кори). Про малу імовірність подібних геодинамічних побудов ми уже зазначали раніше [4, 5 ,9, 10, 17]. І вже зовсім важко зрозуміти мотиви тих сучасних дослідників, які намагаються пояснити виникнення цього регіону з позицій гіпотези літосферних плит, для якої будь-яка крута дуга (не кажучи вже про замкнуті кільцеві структури) сама по собі є цілковитою перешкодою задовільного пояснення механізму їхнього утворення. Будь-які спроби палінспастичних реконструкцій Карпатсько-Динарської гірської системи не можна виконати на підставі концепції літосферних плит, яка ґрунтується практично на незмінності в часі об’єму нашої планети. Заради справедливості треба сказати про деякий прогрес, що простежується останніми роками в разі застосування гіпотези літосферних плит до Карпат. Наприклад, у працях О.С. Варичева, З.М. Ляшкевич і А.П. Медведєва [3, 11, 12, 18] вже проаналізовано тріщинний міоцен-пліоценовий вулканізм Вигорлат-Гутинської смуги не як наслідок генерації магми у випадку субдукції океанської кори під континентальну (прибічників такого механізму є багато) чи колізії [1, 2], а як наслідок нового етапу розширення [9]. Цілком обгрунтовані уявлення у цих авторів і про характер земної кори, яка була до закладення флішових трогів. Вивчення мезозойського магматизму засвідчило, що жодні океани йому не передували, а область виявлення була складною герцинською мозаїчною структурою. Розвиток пелагічних фацій в абісалі [13, 14] у названих учених викликає серйозні сумніви. Магматичні комплекси, на їхню думку, не є утворенням мезозойських серединно-океанічних хребтів. Структура ж Пракарпат уявляється у вигляді чергування протяжних блоків океанської і континентальної кори (структура крашінга); були там і блоки, які займали за типом кори проміжне положення. Досить обґрунтовано учені заперечили субдукцію в її класичному уявленні. “Нагнітання” матеріалу в нижній корі пояснено механізмом плинності. Визнано фазові переходи речовини. Відроджено важливу роль кордільєр у флішовому басейні. Процес занурювання флішових трогів пояснено опусканням важчої нижньої частини кори, а не під вагою осадів (як у О.І. Марушкіна) чи алохтонних магматичних порід (на прикладі Уралу, за Т.Т. Казанцевою). Перелічені положення, гадаємо, більше відповідають фактичному матеріалу, ніж аргументи прибічників тектоніки літосферних плит у загальноприйнятому первісному її варіанті. Проте ніяк не можна визнати вдалим вибір глобального механізму, що найуспішніше пояснює всі названі геодинамічні особливості формування Карпатської дуги, зроблений О.С. Варичевим та його співавторами. Критикуючи всі інші альтернативні концепції, вони висувають гіпотезу пасивного рифтингу як наслідок взаємодії світового ансамблю літосферних плит, що, на їхню думку, є цілком придатним для пояснення як деструктивного, так і конструктивного етапів альпійської геодинаміки. На жаль, зазначимо, що тверезий аналіз природних речей у Карпатському регіоні та його оконтуреннях не привів авторів до предметних висновків, які з нього випливають. Послатися на гру світових ансамблів літосферних плит – означає взагалі нічого не запропонувати за наслідками їхніх неординарних досліджень. І якщо деструктивний етап сам по собі не потребує для пояснення якогось оригінального механізму, і пасивний рифтинг, або ж який-небудь інший близький до нього процес це цілком пояснює, то питання про першопричину такого локального розтягнення земної кори і, головне, зміна в мезозої розширення різким стисненням та формування кільцевого шар’яжу в міоцені зовсім не з’ясовані. Запропонований нами варіант карпатської палеогеодинаміки [4, 5, 9, 10] як чергування епох з переважанням розтягнення (юра – рання крейда) та стиснення (пізня крейда – міоцен) з декількома революційними фазами підсилення такого стиснення на межі олігоцен – міоцен та в міоцені всерйоз навіть не розглядають. За такого механізму припускають періодичне (циклічне) чергування епох ущільнення і розущільнення маси Землі зі зміною її радіуса внаслідок обертання нашої планети по еліпсоїдній орбіті навколо Сонця і разом з ним навколо центра нашої Галактики (давно відома гіпотеза Землі, що пульсує). Аргументом проти такої пропозиції у згаданій монографії (автори розділу В.Р. Тимощук, А.П. Медведєв, О.С. Варичев і О.О.Ступка) є посилання на статтю О.Г. Сорохтіна [6], де нібито автор виклав думки, які розвінчують гіпотезу Землі, що пульсує. Насправді ж О.Г. Сорохтін у дуже змістовній публікації наводить досить слушні, на нашу думку, аргументи, що заперечують зовсім іншу геодинамічну концепцію, а саме ... гіпотезу Землі, що розширюється. Можна було б сприйняти таке перекручене тлумачення за звичайну неуважність авторів згаданої монографії, які просто переплутали кардинальні відміни цих альтернативних гіпотез. Та це не так. Зіставлення тексту монографії зі статтею О.Г.Сорохтіна засвідчує, що тут нема будь-якої помилки. Перелік аргументів цього автора в монографії вдумливо відредагований. Наприклад, слушне зауваження О.Г.Сорохтіна про те, що гіпотеза Землі, яка розширюється, не може задовільно пояснити походження складчастих поясів, тут досить виправдано пропущене. Це аж ніяк не свідчить проти концепції про Землю, що пульсує, бо початкове розтягнення області нагромадження осадів, а потім зміна розтягнення стисненням з утворенням гірсько-складчастих поясів є головним стрижнем саме цієї гіпотези. Щоправда, у статті О.Г.Сорохтіна наведено деякі аргументи і думки проти значної зміни в геологічному часі радіуса нашої планети та її пульсацій. Однак більшість цих зауважень і застережень стосуються астрофізичних аспектів, що перебувають поза прямою компетенцією геологів. Мабуть, саме з цієї причини вони підмінені в монографії більш геологічними аргументами, хоча і спрямованими проти зовсім іншої геодинамічної гіпотези. З таким оригінальним методом ведення наукової дискусії ми зіткнулися вперше за всю досить тривалу наукову кар’єру. Публікації останніх 10 років з палеогеодинаміки заходу України, які трактують її з позиції концепції літосферних плит, у більшості не вносять конструктивних ідей у механізм формування кільцевих структур і майже кільцевих гірських покривних систем, багато з них швидше компрометують, без сумніву, дуже важливі її положення, що отримали світове визнання. Відшукання ж великих алохтонних структур з виявленням нафтогазоносних піднасувних утворень пояснюють цілою низкою альтернативних концепцій, і гіпотеза нової глобальної тектоніки в цьому розумінні не є монополістом. Як відомо, перші мобілістські уявлення Лімановського, Люжона та інших ґрунтувалися на інших геотектонічних гіпотезах. Одним з найважливіших недоліків популярної в наш час гіпотези – нової глобальної тектоніки – полягає в стверджуванні нею практичної незмінності розміру нашої планети в часі під впливом космічних чинників. Настав час проаналізувати накопичений регіональний матеріал з погляду відповідності його концепції землі, що пульсує, з урахуванням того, що їй властива зміна швидкості обертання навколо своєї осі і Сонця та разом з Сонячною системою навколо центра Галактики (Молочного шляху), що призводить до зміни її радіуса. Збільшення його зумовлює переважання розтягу, зменшення – процесів стиснення. Добру основу для таких розрахунків заклали праці В.П. Казарінова, П.М. Кропоткіна, А.Є. Кулінковича, Л.В. Ларіонова, Є.Є.Мілановського, С.М. Єсіповича, Р. Вейермарса. Для вирішення цього завдання на прикладі Карпат та їхнього оконтурення треба задовільно пояснити ще дуже багато геологічних проблем, що прямо стосуються палеогеодинаміки. Наведемо тут лише найважливіші і очевидні. Вирішення їх у майбутньому зусиллями геологів, геофізиків, геохіміків, петрологів і геодезистів різних карпатських країн зможе суттево сприяти прогресу в створенні нової глобальної концепції розвитку всієї земної кори нашої планети. Це дасть змогу завчасу прогнозувати землетруси, розшукувати корисні копалини та охороняти довкілля. Просторово-часова кореляція геодинамічних подій потребує створення сучасної транскарпатської міжнародної стратиграфічної схеми усього фанерозою, до складання якої карпатські геологи все ще не приступили, хоча міжнародну тектонічну карту складено чверть віку тому. Особливої важливості тут набуває кореляція метаморфічних комплексів, яка ґрунтується на даних абсолютної геохронології, що потребують серйозного методико-інтерпретаційного перегляду. У галузі літофаціальних досліджень до цього часу не виконані належно роботи (особливо в Українських Карпатах) з відновлення геодинамічних умов формування флішових товщ на підставі вивчення текстур А. Боума і Д.Р. Лау. Піонерські роботи О.М. Гнилка [6–8], на жаль, грунтуються на дуже невеликому фактичному матеріалі. Важливою геолого-геофізичною проблемою і надалі є вивчення справжньої дійсної внутрішньої структури дислокованих відкладів крейда – палеогенового флішу на глибині і глибина залягання його консолідованої паравтохтонної основи. Поки що дані буріння і сейсмічних досліджень важко порівнювані. Остаточно не з’ясовано питання будови піднасувного ложа Флішових Карпат. Чи відбувається його повсюдне занурення в бік Внутрішніх Карпат, чи, навпаки, підняття в цьому напрямі? Як поводяться блоки піднасувної основи Карпат? Чи нахиляються поверхні розломів, що їх розділяють, у бік давньої платформи (як це показують на схемах В.Б. Сологуб, А.В. Чекунов та інші геофізики) чи під Карпати (на думку В.В. Глушка і нашу, вірогідніше)? Наявні фактичні дані про структуру зовнішніх блоків піднасуву свідчать про формування їх за умов розтягнення, а покривів, що їх перекривають, – за умов стиснення. Такі парадоксальні геодинамічні умови формування насувів і структур піднасуву реальні і потребують теоретичного обґрунтування. Зовсім неясними є альпійські геодинамічні умови (не кажучи вже про весь фанерозой) щодо зовнішнього облямування Карпат. На якій основі закладена моласова Самбірсько-Стебницька фаціальна зона? Яку роль ця основа відігравала протягом мезозою і кайнозою? Чи була вона повсюди і в усі часи бар’єром, який гасив усі конструктивні і деструктивні тектонічні напруження? Визначення факту накопичення флішових товщ не на океанській, а на континентальній корі потребує пояснення механізму занурення легкої енсіалічної кори. Можливо, під час вивантажування і поглинання в ній відбувалися поліморфні фазові перетворення, які приводили до загального ущільнення й обважнювання. Нарешті, не можна оминути проблему механізму, відповідального за формування кільцевих або близьких до них структур різного порядку. З позицій гіпотези літосферних плит дуже важко пояснити походження моновергентної складчасто-покривної структури майже кільцевої Карпато-Балкано-Динарської гірської системи. Одним з головних (з багатьох) ускладнень тут є неможливість виконання палеотектонічних реконструкцій на палінспастичній географічній основі. У разі повернення кільцевих покривів до місць можливих їхніх коренів не можна вирішити проблеми співвідношення площі осадонакопичення до і після покривоутворення. Без уявлення про зменшення радіуса Землі від моменту накопичення осадів до перетворення їх у кільцеві покривні зони тут, здається, не обійтися. Література 1. Астахов К.П. Альпийская геодинамика Украинских Карпат: Автореф. дисс. … канд. геол.-мин. наук. М., 1989. 2. Астахов К.П., Багинян М.К. Основные аспекты геодинамического развития Карпатского региона в мезокайнозое // Тез. докл. ХІV конгресса КБГА. София, 1989. С. 338-340. 3. Варичев А.С. Петрология мезозойских вулканитов Украинских Карпат: Автореф. дисс. … канд.геол.-мин. наук. К., 1994. 4. Геодинамика Карпат / Под ред. В.В. Глушко и С.С. Круглова. К.: Наук. думка, 1985. 5. Глушко В.В., Круглов С.С. Главнейшие особенности тектоники и развития Украинских Карпат. М.: ВИЭМС, 1979. 6. Гнилко О.М. Про умови нагромадження нижньокрейдових відкладів Українських Карпат // Геологія і геохімія горючих копалин. 1995. № 2-3 (90-91). С. 27-33. 7. Гнилко О.М. Про геодинамічні умови формування барем-альбських відкладів Українських Карпат // Геологія і геохімія горючих копалин. 1996. № 3-4 (96-97). С. 46-54. 8. Гнилко О.М. Геологічні умови формування барем-альбських відкладів Українських Карпат: Автореф. дис. ... канд.геол.-мін. наук. Львів, 1998. 9. Круглов С.С. Основные черты строения и альпийского развития Украинских Карпат: Автореф. дисс. … д-ра геол.-мин. наук. М., 1987. 10. Круглов С.С. Альпийская геодинамика Украинских Карпат // Міжнар. симпоз. “Геодинаміка гірських систем Європи”. Львів, 1994. С.3. 11. Ляшкевич З.М., Малюк Б.И., Медведев А.П. Эволюция магматизма и геодинамика ранних этапов развития нефтегазоносных провинций Украины // Геол. журн., 1993. №6. С. 36-41. 12. Ляшкевич З.М., Медведев А.П., Крупский Ю.З. и др. Тектоно-магматическая эволюция Карпат. К.: Наук. думка, 1995. 13. Марушкин А.И. Пелагические фации Мезотетиса в разрезе Восточных Карпат. К.: Наук. думка, 1992. 14. Марушкин А.И. Пелагический седиментогенез в современных и древних океанических бассейнах: Автореф. дисс. … д-ра геол.-мин. наук. К., 1992. 15. Паталаха Е.И., Лукиенко А.И., Гончар В.В. Тектонические потоки как основа понимания геологических структур. К., 1995. 16. Сорохтин О.Г. Океанский рифтогенез и гипотеза расширяющейся Земли // Континентальный и океанский рифтогенез. М.: Наука, 1985. С. 121-136. 17. Kruglov S.S. Main features of geological structure // Geodynamics of Northern Carpathians. Reports on Geodesy. 1988. N 6(36), Р. 9-53. 18. Lyashkevitch Z.M., Medvedev A.P., Varitchev A.S. Magmatism and structure of the lithosphere beneath the Ukrainian Carpathians // Геологія і геохімія горючих копалин. 1998. N 3 (104). С. 54-68.
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: DoceNt (25.02.2015)
Просмотров: 513 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: