РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Полiхроннicть зеленокам’яних поясiв українського щита - Геологія - Реферати - Каталог статей

Полiхроннicть зеленокам’яних поясiв українського щита Уявлення про поліхронність зеленокам’яних поясів світу, зокрема, Українського щита, останнім часом поділяє переважна більшість дослідників докембрію. Підставою для цього слугують узагальнення цифр віку зеленокам’яних комплексів давніх щитів практично усіх докембрійських кратонів [2-4, 10, 11]. У цьому разі до уваги не беруть беззаперечні факти некоректності подібних узагальнень, оскільки у більшості випадків наявні цифри радіогенного віку об'єктів датування на різних щитах отримані за допомогою різних методів, з різним ступенем точності, та, що найбільше вражає, – без необхідного геологічного вивчення об’єкта датування. Це змушує на слово вірити авторам про те, що датованим є саме той, а не інший геологічний об’єкт і в історії геологічного розвитку регіону він має саме таку, а не іншу позицію. Тобто в цій ситуації читач практично позбавлений змоги оцінити коректність не стільки самих цифр, скільки інтерпретації можливостей їхнього застосування. Отже, незважаючи на певну проблематичність аргументаційної бази різних поглядів (які ґрунтуються на далеко не досконалому геохронологічному матеріалі), тезу про поліхронність зеленокам’яних комплексів уважають такою, яка не потребує додаткового доведення. Ми, однак, не поділяємо цього оптимізму щодо зазначеної проблеми і вважаємо за доцільне проаналізувати наявний матеріал з цієї проблеми, оскільки, на нашу думку, він свідчить про можливість інших варіантів інтерпретації. Донедавна гасла про поліхронність формування зеленокам'яних поясів не мали (якщо не брати до уваги названі вище апріорі-чинні уявлення) серйозного фактологічного підґрунтя. Однак поява у 1990 р. нових ізотопних дат віку добропільських гранітоїдів стала підставою для виділення авторами [12] на Українському щиті (УЩ) двох різновікових генерацій зеленокам'яних поясів: ранньої (ранньоархейської) у Західному Приазов’ї віком 3.32-3.2 млрд.р. [8] та молодої (пізньоархейської) у Середньому Придніпров’ї з віком 3.05-3.115 млрд. р. [8], де вони здавна відомі як класичні структури зеленокам’яного типу [5-11]. Отже, уявлення про поліхронність зеленокам'яних комплексів у межах давніх щитів світу [10, 11] набули підтвердження у цифрах абсолютного віку. Логічним продовженням отриманого фактичного матеріалу стало виділення на пропозицію М.П.Щербака й Г.В.Артеменка розрізу Косивцівської зеленокам'яної структури (ЗС) у самостійний стратиграфічний підрозділ (косивцівську товщу), який є давнішим, ніж розріз конкської серії Придніпров’я. Подібні уявлення не викликали б зауважень, якби не суперечили отриманому нами фактичному матеріалу геолого-формаційного спрямування, який, на нашу думку, суттєво впливає на можливість принципово іншої інтерпретації усіх наявних фактичних даних (у тому числі – радіологічних). Завдяки застосуванню формаційного аналізу на парагенетичних засадах 1995 р. в Західному Приазов’ї О.Б.Бобров та А.О.Сіворонов не тільки вперше виявили і закартували нову зеленокам'яну (Новогорівську) структуру, а й, використавши структурно-речовинні критерії, довели належність низки раніше невідомих (Косивцівської, Павлівської) до цієї категорії геотектонічних структур. Після детального вивчення Сорокинської ЗС [7, 8] стало очевидно, що принаймні зі структурно-речовинного погляду усі зазначені структури дуже подібні. У всіх цих структурах розріз стратифікованої частини тоналіт-зеленокам’яного структурно-формаційного комплексу (СФК) представлений трьома нижніми (КТ-1; КТ-2 і КТ-3) парагенераціями метакоматіїт-толеїтової формації, сланцево-джеспіліт-толеїтовою і (у деяких структурах) метаріодацитовою формаціями. Кореляція розрізів зеленокам’яних структур Середньопридніпровської граніт- і Приазовської грануліт-зеленокам’'яної областей свідчить (рис.1, 2), що їхні розрізи відрізняються лише повнотою формаційного ряду і потужностями окремих формацій (а також парагенерацій у їхньому складі). Окрім того, деякі відміни стосуються характеру метаморфічних перетворень у структурах обох регіонів. Однак не треба забувати, що зіставлення не генералізованих, а локальних розрізів конкретних хвостоподібних відгалужень придніпровських і приазовських структур засвідчує практично повну їхню ідентичність. Коливання потужності й особливостей літофаційних переходів у розрізах структур, які зіставляють, є повністю адекватними діапазонам варіації цих чинників у межах кожної окремо взятої структури. Дані про склад та структуру формацій, а також конструкцію формаційних рядів зеленокам'яних структур Середньопридніпровської граніт-зеленокам'яної області містяться у працях [5, 11]. Згідно з ними у структурі генералізованого формаційного ряду тоналіт-зеленокам'яного структурно-формаційного комплексу виділяють таку послідовність стратифікованих формацій (знизу догори): нижня метаандезит-дацит-толеїтова; метакоматіїт-толеїтова; верхня метадацит-андезит-толеїтова; нижня метакоматіїтова та метаріодацитова. Відповідно у структурі гранітоїдно-метаосадового СФК виділяють [5, 11] у тій же послідовності такі формації: метаконгломерат-пісковиково-сланцева; джеспіліт-кременисто-сланцева; верхня метакоматіїтова та вуглецево-алевро-псамітова. Рис. 1. Кореляція розрізів зеленокам’яних структур Приазовської грануліт-зеленокам’яної області Метакоматіїт-толеїтова формація: 1 – парагенерація КТ-1; 2 – парагенерація КТ-2; 3 – па-ра-генерація КТ-3; 4 – парагенерація КТ-4; 5 – метадацит-андезит-толеїтова формація; 6 – метакоматіїтова формація; 7 – метаріодацитова формація; 8 – метаконгломерат пісковиково-глиноземисто-сланцева формація; 9 – мета-конг-ломерат-пісковиково-сланцева формація; 10 – джеспіліт-кременисто-сланцева (а) та сланцево-джеспіліт-толеїтова (б) формації; 11 – вуглецево- алевро-псамітова формація; 12 – карбонат-сланцева формація. Ділянки Сорокинської структури: I - генералізований розріз структури; II - Анд-ріївська; III - Хутір Сороки; IV - Малинівська; V - Ольгінська; VI - Сурозька. Виконані нами дослідження свідчать про те, що в розрізах таких зелено-кам'яних структур, як Сорокинська, Новогорівська, Косивцівська наявний нижній (вулканогенний) структурно-формаційний комплекс, який, однак, представ-лений значно меншою кількістю формацій, ніж у Середньому Придніпров’ї. Наприклад, у нижньому (тоналіт-зеленокам'яному СФК) формаційному ряду Сорокинської ЗС виділяють три (КТ-1; КТ-2 та КТ-3) парагенерації метакоматіїт-толеїтової формації, метаконгломерат-пісковиково-глиноземисто-сланцеву та метаріодацитову формації. Верхнього (гранітоїдно-метаосадового)СФК у розрізі дослідженої структури, згідно з отриманими нами даними, нема. Рис. 2. Кореляція розрізів зеленокам’яних структур Середньопридніпровської граніт-зеленокам’яної та Приазовської грануліт-зеленокам’яної областей. Ділянки зеленокам’яних структур: I – Саксаганська; II – Високопільська; III – Жов-товодненська; IV – Алферівська; V – Базавлуцька; VI – Червонобалкинська; VIа – Північна; VII – Південна; VIII – Бекентівська; IX – Карнаухівська; X – Правдинська; XI – Широківська; XII – Північна; XIII – Південна. Інші умовні позначення ті ж, що й на рис. 1. Виконане зіставлення розрізів зеленокам'яних структур Придніпров’я (див. рис. 2) та Приазов’я (див. рис. 1) засвідчило, з одного боку, повну ідентичність формаційної належності наявних формацій та, з іншого боку, значну редукованість повноти розрізу формацій Сорокинської структури порівняно зі структурами Придніпров’я. Це стає особливо очевидним у разі зіставлення генералізованих розрізів структур. Наприклад, практично в усіх них у тоналіт-зеленокам’яному СФК простежується випадіння (або редукція) лише нижньої метадацит-андезит-толеїтової та нижньої метакоматіїтової формацій. Деякою специфічною рисою розрізу Сорокинської ЗС є наявність між метакоматіїт-толеїтовою та метаріодацитовою формаціями однорідної метаосадової товщі (метаконгломерат-пісковиково-глиноземисто-сланцевої формації). Подібні метаосадові товщі у розрізі вулканогенних комплексів зеленокам’яних поясів світу досить характерні для грануліт-зеленокам’яних областей [5, 10, 11]. Якщо ж порівняти розрізи вузьких хвостоподібних відгалужень зеленокам’яних структур Середнього Придніпров’я між собою та з розрізами структур Приазов’я, то можна виявити цілком протилежну картину (рис. 2). Всі вони практично однотипні, однаково редуковані, мають подібні структурно-речовинні особливості порід, що беруть участь у їхній будові. Наприклад, це простежується у разі зіставлення з розрізами Високопільського та Бекентівського відгалужень Чортомлицької ЗС; Жовтоводненського та Базавлуцького відгалужень Верхівцевської ЗС; Кар-наухівського, Грушівського та Широківського відгалужень Сурської ЗС; Криничоватської ЗС; Новогорівської; Косивцівської та Павлівської ЗС Приазовської грануліт-зеленокам'яної області. Практично в усіх цих структурах розріз стратифікованої частини тоналіт-зеленокам’яного СФК представлено трьома нижніми (КТ-1; КТ-2 та КТ-3) парагенераціями метакоматіїт-толеїтової формації, сланцево-джеспіліт-толеїтовою та метаріодацитовою формаціями. Як бачимо, якщо розрізи усіх названих структур порівнювати з косивцівськими та сорокинськими, то можна виявити, що вони відрізняються лише повнотою формаційного ряду і потужностями окремих формацій (парагенерацій), а також характером метаморфічних перетворень порід у більшості структур Приазовської грануліт-зеленокам’яної області [6-9]. Водночас у межах хвостоподібних відгалужень цих структур зафіксовано повністю подібний до сорокинського характер розрізу. Крім того, коливання потужності та літофаційних співвідношень породних типів у парагенезисах розрізів структур, які зіставляють, цілком адекватне діапазонам варіацій цих чинників у межах самої Сорокинської структури. З огляду на це різниця речовинного складу, варіацій потужності, гіпсометричної позиції у розрізі та радіогенного віку формаційних рядів придніпровських зеленокам'яних структур і Сорокинської ЗС не дає підстав для їхнього категоричного протиставлення. За багатьма чинниками вони досить подібні, мають багато спільних рис. Наявні ж риси відмін (редукція розрізу та потужностей окремих формацій і парагенерацій, поява специфічної метаосадової товщі, особливості метаморфічних перетворень) надають певної специфіки розрізам приазовських зеленокам’яних структур. Отже, про структурно-речовинну спільність усіх ЗС свідчить не тільки характерний формаційний набір та стабільна стратиграфічна позиція формацій у розрізі, а й наявність таких раніше не відомих широкому колу дослідників реперних петротипів, як, наприклад, метакоматіїти, метатолеїти, літо- і кристалокластичні туфолави основного складу, кислі метавулканіти тощо. Водночас неможливо не погодитися з А.М.Лисаком, В.П.Кирилюком та багатьма іншими дослідниками, що завдяки специфіці фундаменту [11] зеленокам'яні пояси Приазов'я набувають певних рис, які притаманні лише їм, зокрема, особливу структурно-тектонічну інфраструктуру фундаменту, переважно лінійний характер зеленокам’яних структур та ін. Стосовно ж речовинного наповнення зеленокам'яних структур Приазов'я, то вони не мають суттєвих відмінностей від своїх класичних аналогів у Придніпров’ї. Те ж, що є, на нашу думку, несуттєве і не може слугувати свідченням розбіжностей між ними у разі протиставлення. Ситуація з геохронологічним підґрунтям виділення декількох вікових генерацій зеленокам’яних поясів у Приазов'ї така. Як відомо, підставою для виділення стало отримання колективом дослідників ІГМР НАН України цифр віку добропільських гранітоїдів [12]. З огляду на характер розгортання подій це слугувало в подальшому серйозним аргументом для перегляду уявлень про синхронність віку товщ зеленокам’яного типу у Приазов’ї. Дослідження проблеми датування віку гранітоїдів Добропільського масиву впирається в аналіз його складу та внутрішньої структури. Ці аспекти його будови досі не висвітлені в літературі, хоча саме вони суттєво впливають на вибір геологічних версій, яких потрібно притримуватися. Розглянемо Добропільский масив детальніше, як об’єкт датування. \| Рис. 3. Схема геологічної будови Добропільського гранітоїдного масиву. Чарнокіт-гранулітовий комплекс: 1 – граніто-гнейси фундаменту зеленокам'яних структур (плутоно-метаморфічні утворення); 2 – реліктові суперкрустальні утворення (гнейси, кристалосланці, амфіболіти); Тоналіт-зеленокам'яний комплекс: 3 – нижня метадацит-андезит-толеїтова формація; 4 – метакоматіїтова формація; 5 – метаконгломерат-пісковиково-глиноземисто-сланцева формація; 6 – кварцові діорити, тоналіти; 7 - плагіограніти; 8 – граніти; 9 – розривні порушення; 10 – вісь Косивцівської синкліналі; 11 – номер свердловини; Добропільський масив (рис. 3) розташований на півдні Косивцівської зеленокам’яної структури, де інтрудує одне з її лінійних прирозломних відгалужень. Він має складну зональну будову, зумовлену послідовним формуванням у просторі гранітоїдів трьох фаз (а не двох, як стверджують у [1]). Перша фаза представлена лейкократовими біотитовими і біотит-амфіболовими плямоподібно калішпатизованими кварцовими діоритами, гранодіоритами, які містять дрібні (від 0,25-0,35 до 1,0-2,2 см) ксеноліти (до 30-35% об’єму) амфіболітів і амфібололітів (по горнблендитах та піроксенітах). Гранітоїди першої фази локалізовані у центрі Добропільського масиву. Друга фаза утворена аналогічними гранодіоритами, у яких зменшена кількість ксенолітів (у межах 5-15%). Третя — представлена лейкократовими біотитовими плагіогранітами, які не містять будь-яких включень і поширені на периферії масиву, а також у вигляді самостійних однорідних тіл. Як можна зрозуміти з [12], об’єктом датування були кварцові діорити першої фази Добропільського масиву. Однак за даними хімічного аналізу, який наведено самими авторами, подібна петрохімічна ідентифікація є неадекватною результатам аналізів. Отже, вік кварцових діоритів, згідно з [1] становить 3,32 млрд. р. Більш пізнє датування гранітоїдів третьої фази — 3,140 млрд. р. [1]. Тому маємо досить тривалий діапазон (близько 180 млн. р.) віку формування гранітоїдів одного масиву, що, (зважаючи на аналітичну похибку ( 90 млн. р. [1]), є незвичним навіть для до-кемб-рію. На нашу думку, оцінка коректності наявних цифр безпосередньо пов’язана з речовинними особливостями гранітоїдів, які були об’єктом визначення радіогенного віку. Вони ж, як зазначено, включають велику кількість ксенолітів принаймні двох типів порід (мафітів та ультрамафітів) нижньокорового (амфіболіти) та, можливо, мантійного (метапіроксеніти) походження, геохімічна міграція елементів яких у системі ксеноліт-розплав не могла не вплинути на ізотопні співвідношення у цирконах, які датували. Автори праці [12] не згадують також про походження цирконів і про те, звідки вони відібрані (з ксенолітів?, з самих гранітоїдів?, чи з тих і з тих?). Очевидно те, що датували породу (тобто і гранітоїди, і їхні ксеноліти) загалом, а це відповідно ставить під сумнів об'єктивність отриманих результатів. Отже, наведені цифри радіогенного віку цирконів можуть взагалі не стосуватися віку гранітоїдів, тобто не мати ніякого геологічного сенсу, оскільки, спотворені внаслідок порушення ізотоп-ної системи (асиміляції гранітоїдами речовини ксенолітів). Деякі відповіді на низку подібних питань можна було б отримати шляхом детального вивчення кристало-морфології та зональності цирконів, проте ці дані у публікаціях відсутні, що ставить під сумнів коректність будь-яких висновків, зроблених на підставі таких даних. Отже, зіставлення розрізів зеленокам’яних структур Придніпров’я і Приазов’я свідчить про їхню подібність зі структурно-речовинного погляду й однотипність конструкції формаційних рядів, які вони утворюють. Окремі формаційні підрозділи зеленокам’яних структур зазначених регіонів скла-дені абсолютно ідентичними петротипами як у речовинному, так і в петро-хімічному відношенні. Навіть якби наявні “давні” цифри віку добропільських гранітоїдів мали відпо-відне геоісторичне навантаження, це було б свідченням лише одного – вік зеленокам'яних комплексів обох (!!!) регіонів був би давнішим ніж 3,32 млрд. р. Уся сукупність фактичних даних дає змогу стверджувати лише те, що вік нижньої базит-ультрабазитової частини розрізу зеленокам’яних поясів геохронологічно не вивчений. Стратегія ж датування віку за “геохронологічно сприятливими” кислими магматитами в цьому випадку є хибною за сутністю, оскільки для уніфікації і зіставності результатів таке датування повинно вестись за формаційно ідентичними об’єктами. І ось саме це, стосовно ріодацит-плагіогранітної вулканоплутонічної асо-ціації Придніпров’я та гранітоїдів Добропільського, Осипенківського й інших масивів у Приазов’ї, ніхто не довів. 1. Артеменко Г.В. Геохронологія Середньопридніпровської, Приазовської та Курської граніт-зеленокам'яних областей: Автореф. дис. … д-ра геол.наук. К., 1998. 2. Артеменко Г.В., Бартницький Є.М., Жуков Г.В. та ін. Вік осипенківської світи (Приазовський масив) // Доп. АН УРСР. Сер. Б. 1985. № 5. С. 3-6. 3. Артеменко Г.В., Бартницький Е.М., Мартинюк А.В. та ін. Вiк конкської вулкано-плутонiчної асоцiацiї пiвнiчно-захiдної частини Верхтвцівського району // Доп. АН УРСР. Сер. Б. 1988. № 10. С. 3-7. 4. Артеменко Г.В., Жуков Г.В., Кльоц В.А. Ізотопний вік гранодіоритів району с. Осипенко (Західне Приазов'я) // Доп. АН УРСР. Сер. Б. 1985. № 3. С. 5-7. 5. Бобров А.Б. Вулкано-плутонические ассоциации зеленокаменных поясов Украинского щита (формации, палеовулканические реконструкции, металлогения): Автореф. дис. ... д-ра геол.-мин.наук. Львов, 1994. 6. Бобров А.Б., Малюк Б.И., Шпыльчак В.А. Метаморфизованные коматииты Приазовского геоблока Украинского щита // Геол. журн. 1991. № 1. С. 92-100. 7. Бобров А.Б., Сиворонов А.А., Маслянка Т.Б. Стратиграфия Сорокинской зеленокаменной структуры (по данным геологического картирования) // Тез. доп. Всеукр. міжвід.наради “Геологія і стратиграфія докембрію Українського щита”. К., 1998. С. 81-84. 8. Бобров О.Б., Сиворонов А.О., Маслянка Т.Б., Станкін А.В. Перша знахідка метакоматіїтів в Сорокінській тектонічній зоні (Приазов’я) // Відомості Академії гірничих наук України. 1997. № 4. С. 46-47. 9. Глевасский Е.Б. Палеогеодинамические реконструкции в раннем докембрии юго-восточной части Украинского щита // Тектоносфера Украины. К.: Наук. думка, 1989. С. 68-75. 10. Конди К. Архейские зеленокаменные пояса. М.: Мир, 1983. 11. Сиворонов А.А. Формации и происхождение нижнедокембрийских зеленокаменных комплексов Восточно-Европейской платформы: Автореф. дис. ... д-ра геол.-мин.наук. М., 1987. 12. Щербак М.П., Артеменко Г.В., Бартницький Є.М. та ін. Косивцівська товща – фрагмент ранньоархейських зеленокам’яних поясів Українського щита (Західне Приазов'я) // Доп. АН УРСР. Сер. Б. 1990. № 10. С. 34-38.
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: DoceNt (18.03.2015)
Просмотров: 305 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: