РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Ерозія ґрунтів - Геологія - Реферати - Каталог статей

Визначення поняття ерозія ґрунтів, види ерозії, умови прояву ерозії. Ерозія грунтів – найбільш розповсюджений процес руйнування ґрунтового покриву, який складається з виносу, переносу і перевідкладення ґрунтової маси. Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників (механічне руйнування його кінетичною дією води (удари краплин и потоки) або вітрових потоків). Виділяють 2 основні типи ерозії: Природна - менш шкідлива,як правило компексується ґрунтоутворенням; Антропогенний – ерозія яка виникла в результаті впливу людини на грунт; Виділяють наступні види ерозії взалежності від чинника: Водна ерозія проявляється у змиванні верхнього шару ґрунту або розмиванні його в глибину під впливом талих, дощових і поливних (іригаційних) вод. За руйнівною дією води на грунт розрізняють ерозію від стікання весняних талих вод, краплин дощу, стікання зливових вод та поливної води. За характером руйнування ґрунту водна ерозія поділяється на: -краплинну - роздроблення агрегатів ґрунту ударами дощових крапель; -площинну, або поверхневу, коли ґрунт рівномірно змивається невеликими струменями талих і дощових вод по всій поверхні площі; -лінійну, або глибинну, коли ґрунт розмивається лінійно у вигляді ярів, промоїн. Вітрова (дефляція) це руйнування грунту внаслідок перенесення дрібнозему вітром. Тут виділяють:повсякденна вітрова ерозія, дефляція - спричинюють вітри навіть малих швидкостей, пилові (чорні) бурі - найактивніший і найшкідливіший вид дефляції. Суфозія – це руйнування ґрунтового покриву в наслідок осідання, в наслідок виносу з грунту підстильної породи і гі пербоксикарбонатів. Карст - це руйнування ґрунтового покриву в наслідок осідання, яке зумовлене вилуговуванням вапняків та підстильних порід та утворення карстових плит. Абстракція – це руйнування берегів енергією хвиль. Окремо виділяють: дорожню ерозію; техногенну деструкцію. Виділяють також іригаційну ерозію, яка виникає в умовах неправильно організованого зрошення на схилових землях, коли по лінії течії поливної води є схили, здатні до розмивання. Крім водної та вітрової ерозії, виділяють ще так звані пасовищну, агротехнічну та технічну. Пасовищна ерозія полягає в механічному руйнуванні та переміщенні ґрунту копитами тварин на схилах балок внаслідок збільшення навантаження на обмежену площу пасовища. Агротехнічна ерозія зводиться до переміщення ґрунту під час його обробітку. Технічна, або технологічна, ерозія відбувається під час добування відкритим і підземним способами різних корисних копалин, засипання ґрунту шаром будівного сміття під час будівництва житлових та промислових об'єктів, використання ґрунту для прокладання транспортних шляхів тощо. Вплив природних та антропогенних факторів на розвиток ерозійних процесів. Ерозія ґрунтів — наслідок складної взаємодії багатьох природних факторів і господарської діяльності людини. Серед природних факторів важливими є грунтово-геоморфологічні (рельєф місцевості, геологічна побудова, особливості ґрунтового покриву) і біокліматичні (рослинність, кліматичні та гідрометеорологічні умови), які визначають, з одного боку, характер і розвиток рослинності, а з другого — характер опадів, силу й напрямок вітрів, промерзання ґрунту та розміри поверхневого стоку талих і зливових вод та руйнівність дії вітрових потоків. Природні фактори впливають на процеси ерозії в одному або у різних напрямках. Так, якщо ступінь вираженості рельєфу й підвищення інтенсивності опадів та швидкості вітру завжди сприяють посиленню ерозійних процесів, то рослинний покрив може гальмувати їхній розвиток. Клімат. Від клімату залежать температурні умови місцевості, кількість та інтенсивність опадів, зволоженість і стан поверхневого шару грунту, конвекційні атмосферні процеси (вітер). Рельєф.Інтенсивність ерозійних процесів у великій мірі зумовлюють: глибина місцевих базисів ерозії, роз-членованість території яружно-балковою сіткою, величи-на балкових водозборів, довжина і крутизна схилів. Ви-сочини і гірські схили звичайно еродовані значно сильніше, ніж рівнинні території. Найбільш ерозійно небезпеч-ний рельєф Донецького кряжа, Приазовської і Придніп-ровської височин, Подільського плато та передгірних і гірських районів Криму і Карпат. Чим крутіший і дов-ший схил, тим сильніше змивається грунт. Рельєф можна змінювати. Наприклад, терасування розчленовує схил на менш круті або навіть рівні смуги (полотно терас) і більш круті (відкоси терас) ділянки. Водовідвідні нагірні канави зменшують довжину схилів і площі водозборів, з яких стікає вода. Створення ставків і водойм підвищує місцевий ба-зис ерозії, зменшуючи тим самим енергію рельєфу. Грунти. Протиерозійна стійкість грунту зумовлюється насамперед його фізичними властивостями: гранулометричним складом, структурним станом (наявністю і водостійкістю структурних агрегатів), щільністю. Від них залежать водопровідність та вологоємність, стійкість проти дефляції. У свою чергу, на фізичні властивості грунту впливає його гумусованість, насиченість вбирного комплексу різними катіонами, зокрема основами. Кислі (насичені Н+) і засолені (Nа+) до того ж слабогумусовані гранти здатні сильно запливати, замулюватися, ущільнюватися, утворювати на поверхні кірку. При цьому різко знижується їх водопроникність і стійкість проти ерозії, зокрема водної. Загалом протиерозійна стійкість основних типів грунтів України знижується в такому порядку: чорноземи, сірі опідзолені, дерново-підзолисті, каштанові гранти, солонці. Ступінь дії вітрової ерозії на грунт значною мірою залежить від його гранулометричного складу. Рослинність. Це чи не найважливіший фактор, що сприяє зменшенню ерозійного руйнування грунту або навіть зовсім запобігає розвитку прискореної ерозії. Із сільськогосподарських культур найкраще захищають від ерозії багаторічні трави. Господарська діяльність. Інтенсифікація землеробства, яка базується лише на збільшенні антропогенного навантаження на грунт (посилений обробіток з використанням важкої техніки, недостатньо обґрунтоване інтенсивне використання засобів меліорації та хімізації) без адекватного застосування ґрунтозахисних заходів призводить до прискореної ерозії грунту. Останніми десятиріччями ерозія набула загрозливих розмірів у землеробстві. Комплекс протиерозійних заходів (організаційно-господарських, агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних споруд). Щоб запобігти водній ерозії грунту та для боротьби з нею за-стосовують організаційно-господарські, агротехнічні, лісомеліора-тивні і гідротехнічні заходи. Найбільш ефективне в боротьбі з вод-ною ерозією комплексне впровадження названих заходів. До організаційно-господарських заходів належать: правильна організація та використання земельної території, впровадження ра-ціональної структури посівних площ, спеціалізація господарства залежно від еродованості грунту, планування і проектування проти-ерозійних заходів, застосування спеціальних машин і знарядь. Для правильної протиерозійної організації території крім ґрун-тових карт і картограм кожне господарство повинно мати карту еродованості грунтів, на якій мають бути визначені категорії зе-мель за ступенем еродованості та інтенсивністю ерозійних процесів. Агротехнічні заходи боротьби з водною ерозією. Одним з основ-них агротехнічних заходів є впровадження спеціальних ґрунтоза-хисних сівозмін, насичених культурами з густою кореневою систе-мою (багаторічними травами та зерновими культурами суцільного посіву). У таких сівозмінах немає парів та просапних культур. Ґрунтозахисні сівозміни високоефективні в боротьбі з розмиван-ням грунту на схилах крутизною від 4—5 до 12° і більше. У боротьбі з водною ерозією всі види обробітку грунту (оранку, культивацію, боронування та міжрядний обробіток) потрібно про-водити впоперек схилів. Лісомеліоративні заходи боротьби з водною ерозією грунтів належать вирощування полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг, залісення ярів, балок, берегів річок тощо. Основними лісомеліоративними протиерозійними заходами є: Ш створення водорегулювальних лісосмуг у малолісних районах; Ш створення водоохоронних лісових насаджень навколо ставків і водойм; Ш створення суцільних протиерозійних лісопосадок на сильно еродованих крутосхилах і непридатних землях, непридатних для використання в сільському господарстві. Лісомеліоративні проти яружні заходи. Лісомеліоративні проти яружні заходи проводяться для призупинення росту і закріплення діючих ярів з метою перекладу поверхневого стоку у усередині ґрунтовий, збільшення протиерозійної стійкості ґрунту, розпилення поверхневого стоку й скріплення ґрунтового ґрунту. Лісомеліоративні насадження, що захищають ґрунт сприяють підвищенню ефективності всіх заходів єдиного протиерозійного комплексу. Гідротехнічні заходи боротьби з водною ерозією впроваджують там, де здійснення агротехнічних і лісомеліоративних заходів не запобігає процесам ерозії. Основними протиерозійними гідротехічними спорудами є протиерозійні вали (тераси з широкою основою), водозатримуючі лимани, водовідвідні і водорозпилюючі вали а канави, водоскидні споруди (лотоки, перепади, консолі). Розрізняють два види вітрової ерозії: пилові, або чорні, бурі та місцева вітрова ерозія. Найбільш надійним засобом захисту грунту від вітрової ерозії є зберігання на поверхні грунту живої рослинності або післяжнивних решток (стерні) в період, коли в даній місцевості починаються сильні вітри. Важливим у боротьбі з вітровою ерозією грунту є поліпшення його структури та нагромадження вологи в ньому. Велике значення в боротьбі з вітровою ерозією грунтів має по-лезахисне лісонасадження, закріплення рухомих пісків і піщаних грунтів. Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують мульчування грунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо. Для охорони грунтів від вітрової ерозії останнім часом застосовують і хімічні методи, які полягають у захисті поверхневого шару спеціальними хімічними речовинами. У гірських районах протиерозійні заходи полягають у терасуванні схилів, їх залуженні (в посушливих районах), будівництві протисельових споруд, регулюванні випасання худоби. Особливе значення має збереження лісових фітоценозів, вирощування мішаних насаджень, практикування вибіркових і насіннєво-лісосічних рубок лісу. Консервація еродованих земель. Консервації підлягають деградовані та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, а також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я. Консервація земель здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок.Підставою для прийняття рішень про консервацію земель є подання органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Порядок консервації земель встановлюється законодавством України. Консервація земель являє собою припинення господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення деградованих і малопродуктивних земель. Державний контроль за дотриманням законодавства щодо консервації деградованих та малопродуктивних земель здійснюють спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Визначення земель, які підлягають консервації є дуже важливим при визначенні площі земель, яка підлягає розподілу. Наприклад, якщо особа, яка виділила у натурі земельну ділянку у розмірі земельної частки(паю), виявить, що ця ділянка знаходиться на землях, які, відповідно до ст.. 7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості)земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), "підлягають обов'язковому виключенню з паювання, то така особа, має право вимагати надання їй іншої запроектованої земельної ділянки, а якщо це неможливо, то визнання недійсним розподілу земельних ділянок, виготовлення нового проекту організації території земельних часток (паїв) та проведення повторного розподілу земельних ділянок. Обов'язок щодо виключення деградованих малопродуктивних, заболочених земель, а також техногенно забруднених сільськогосподарських угідь, які підлягають консервації, з площ сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв) лежить на органах виконавчої влади, які видають технічне завдання на виконання землевпорядних робіт, уточнюють місце розташування, межі й площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паш). Не всі землі, які на перший погляд є непридатними для використання підлягають консервації. Так, наприклад, у селі Хлівчани Сокальського району під паювання попали землі колишнього поля, які у зв'язку з тим, що довго не використовувалися заросли молодим лісом. Загальна площа таких земель становить приблизно 0,20 га землі. Люди, які отримали земельні паї на такій землі запитували, чи мають вони право вимагати отримання земельних паїв в іншому місці на підставі того, що вони отримали земельні ділянки на землях, які підлягають консервації. Такі землі не попадуть у категорію земель, які підлягають обов'язковому виключенню та консервації. Вони можуть бути виключені з розподілу як такі, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб за рішенням органів місцевого самоврядування та за погодженням з власниками земельних часток (паїв).
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: DoceNt (15.03.2015)
Просмотров: 1024 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: