РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Дослідник Волині і Галичини Готфрид Оссовський - Геологія - Реферати - Каталог статей

Дослідник Волині і Галичини Готфрид Оссовський Сьогодні ім’я визначного організатора краєзнавчого руху на Волині, археолога, геолога і палеонтолога, який працював у другій половині XIX ст. – Готфрида Оссовського практично невідоме широкому загалові. Перші науково-краєзнавчі розвідки, присвячені вченому, з’явилися лише в останні роки. Серед них стаття житомирського краєзнавця Р.Кондратюка, в якій автор торкається житомирсько-волинського періоду життя та діяльності дослідника в царині вивчення геології краю [1]. Творчому доробку Г.Оссовського, як археолога, присвячено розвідки М.Сохацького та Л.Крушельницької і М. Бандрівського [2]. Про роль Г.Оссовського, як організатора краєзнавчого дослідження Волині, розповідається в монографії М.Ю.Костриці "Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті"[3]. Завдяки залученню польських архівних джерел та допомозі колег-краєзнавців з Томська вдалося докладніше простежити подвижницьке життя і творчий шлях Г. Оссовського – непересічної постаті польської та української науки. Готфрид Йосипович Оссовський народився 8 (20) листопада 1833 року в с. Козарівка Канівського повіту на Київщині (тепер – Канівського району Черкаської області). Невдовзі батьки переїхали до Житомира, де придбали помешкання на розі Подільської вулиці та Басейного провулку [4]. У 1853 році юнак отримав атестат про середню освіту у 1-ій Житомирській гімназії і цього ж року став студентом Київського університету св. Володимира. Але навчання завершити не вдалося. У 1855 р. Г.Оссовського, як військовозобов’язаного, було мобілізовано до армії і відправлено на російсько-турецьку війну. У 1855-56 роках брав участь в обороні Севастополя. Лише у 1862 році Г.Оссовському вдалося у чині підпоручика вийти у відставку і влаштуватися службовцем у Волинський губернський статистичний комітет. Розпочинається житомирський, надзвичайно плідний період науково-краєзнавчої діяльності Г.Оссовського, під час якого відбувається становлення його як геолога та краєзнавця. Свою службу у Волинському губернському статистичному комітеті він зумів максимально поєднати з особистими краєзнавчими інтересами. Спільно з Іваном Біликом, О.Б.Братчиковим, П.А.Косачем, Л.В.Крушинським та іншими однодумцями, Г.Й.Оссовський організував краєзнавчий осередок при Волинському губернському статистичному комітеті. Саме завдяки цілеспрямованій діяльності Г. Оссовського і його колег у 70-х роках XIX ст. на Волині було організаційно закладено підвалини наукового вивчення краю. Науково-краєзнавча діяльність Г.Оссовського охоплювала широке коло інтересів. Про це свідчить перелік його публікацій у місцевій пресі [5]. Найширше вони були представлені на шпальтах ”Волынских губернских ведомостей”, які в цей час редагував відомий краєзнавець Волині, активний член гуртка при Волинському губернському статистичному комітеті О.Б.Братчиков. Підсумком багатогранної діяльності Г.Оссовського на ниві дослідження Волині став вихід у 1867 році його монографії ”Геолого-геогностический очерк Волынской губернии” [6]. У цій праці дослідник вперше, ґрунтовно опрацювавши матеріали попередників, сучасників і свої власні, зробив комплексний опис геологічної будови краю, проаналізував стан справ з розвіданими корисними копалинами, дав практичні поради щодо використання кам’яно-будівельних матеріалів, бурого залізняку, напівкоштовного каміння, каоліну. У підсумковій частині праці він закликав вчених до подальших досліджень краю, накресливши основні їх напрямки. Цього ж року він опублікував першу складену ним геологічну карту Волинської губернії, яку у 1880 році було перевидано польською і французькою мовами у Парижі. У 1869 році в Житомирі побачила світ праця Г.Оссовського ”Из путевых заметок по Волынской губернии” [7]. Про неї згодом схвально відгукнувся видатний історик та археолог В.Б.Антонович у своїй класичній праці ”Археологическая карта Волынской губернии”, відмітивши, що автор ”Путевых заметок” наводить цікаві відомості з геології, етнографії, економіки та археології краю. Готфриду Оссовському належить заслуга у створенні цінної колекції мінералів і гірських порід Волині, зробленої на замовлення Губернського статистичного комітету. На базі цієї колекції планувалося відкрити власний мінералогічний музей. Але у зв’язку з тим, що для музею не знайшлося окремого приміщення, за ініціативою голови розпорядчого комітету Російської публічної бібліотеки в Житомирі генерал-майора В.Максимовича геологічне зібрання Г.Оссовського об’єднали з геологічною колекцією М.І.Черткова і розмістили в бібліотеці [8]. У 1877 році В.М.Максимович разом з місцевими природознавцями А.С.Стасенком і К.А.Ромазановичем провели систематизацію, наукову атрибутацію і каталогізацію наявних експонатів. З цього часу, за словами Івана Білика (І.Я.Рудченка), ”бездушне каміння і ґрунти Волині, поєднані разом у геологічній шафі, набувають назви музею”. Під час чисельних польових геологічних досліджень Г.Оссовського надзвичайно зацікавили археологічні пам’ятки, які він ретельно наносив на геологічну карту. Це захоплення невдовзі переросло в наукові інтереси. У 1871 році Г.Оссовський на з’їзді природознавців у Києві оприлюднив доповідь ”О каменном веке в уездах Овруцком и Дубенском”. Ще через три роки на ІІІ-му Археологічному з’їзді в Києві він виступив з доповідями про вік матеріалів, з яких споруджено найдавніші пам’ятки Києва та про результати досліджень курганів в селі Залужжя Острозького повіту. Саме участь у цьому з’їзді виявилася визначальною у подальшій долі Г.Оссовського. Тут він познайомився з польським вченим-археологом З. Дзяловським, який запросив дослідника на роботу до Наукового товариства в м.Торунь, що на півночі Польщі. Врешті цю цікаву пропозицію було прийнято. Відтак, з 1874 року розпочинається т. зв. польсько-галицький період життя і діяльності Г.Й.Оссовського як археолога, який тривав майже два десятиріччя. Протягом перших чотирьох років дослідник досконально вивчав археологічні пам'ятки краю, організувавши за результатами цих досліджень у Торуні музей, а узагальнені матеріали оприлюднив у ряді публікацій [9]. У 1878 році Академія Наук у Кракові обрала Г.Оссовського дійсним членом Антропологічної комісії, а ще через рік, як досвідченого фахівця в галузі археології і геології, його запрошують до Кракова з пропозицією зайнятися систематичним вивченням печер Галичини. Розпочавши з околиць Кракова (тут Г.Оссовський виявив залишки матеріальної культури доби палеоліту і неоліту), дослідник поступово розширює територію досліджень, охопивши район Татр та Східної Галичини [10]. Він розробляє власну методику археологічних досліджень печерних порожнин, вводить у науковий обіг нову термінологію. Через недостатнє фінансування, дослідження Г.Оссовського здійснювалися переважно за власні кошти. А ще треба було відшукувати час на опрацювання матеріалів проведених розкопок, роботу в архівах, брати участь у наукових форумах. Про результати обстеження більш ніж 80-ти печер Г.Оссовський з великим успіхом доповідав на IV-му Археологічному з’їзді в Одесі (1884 р.) та на з’їзді археологів у Львові (1885 p.). Він першим серед вчених зробив спробу хронологічного поділу печерних стоянок. Його ім.’я стало авторитетним у науковому світі. Тому не випадково, що саме Г.Оссовському, за рекомендацією Краківської Академії наук, було доручено проводити відповідальні розкопки у Звенигородському та Уманському повітах на Київщині. Вибір кандидатури виявився вдалим не тільки з огляду компетентності дослідника, але і тому, що він сам походив з Київщини і добре знав місцеві звичаї і порядки. Розкопки 1887 року відомого кургану в Ружанівці під Звенигородкою, якому загрожувало пограбування зайдами, відбулися з великим успіхом. Про їх результати вчений розповів у монографії "Wielki Kurhan Ruzanowski", що побачила світ у 1888 році у Кракові. Та головним об’єктом досліджень Г.Оссовського у ці роки було Галицьке Поділля. Протягом 1889-92 років він здійснив дослідження у ряді сіл Борщівського, Гусятинського та Заліщицького повітів (тепер – Тернопільська область). "Ціль, – писав Г.Оссовський, досліджуючи Гусятинський повіт, – територія міжріччя Збруча і Серету... від сходу замкнута руслом Збруча, а від заходу – улоговиною Серету; на півночі сперта на вершини вододілу до Вісли, Дністра і Дніпра, а на півдні - відтята водами Дністра. Пас той вже по самій своїй природі обмежений з трьох сторін, являє собою під фізіографічним поглядом певну окрему цілість. Ґрунтовне дослідження такої, природними границями зазначеної територіальної цілості, могло б з’ясувати, як її палеоетнологічний характер був залежний від місцевих фізіографічних властивостей, в якому з ним був зв’язку і яке його відношення до сусідніх територій" [11]. Така постановка питання Г.Оссовського свідчить про всебічність і багатогранність наукових підходів вченого щодо досліджуваної території: тут він виступає і як фізико-географ, і як палеограф, і як ландшафтознавець. Але ж, насамперед, його цікавили археологічні пам'ятки краю. Діапазон наукових інтересів вченого був надзвичайно широким. Так, у с.Васильківцях Гусятинського повіту він розкопав трипільське поселення, у Мишкові на Заліщинщині – старожитності черняхівської культури, на лівому березі р.Серет в урочищі Могила на околиці с.Більче-Золоте – давньоруський могильник. Та найбільше уваги та часу Г.Оссовський приділяв дослідженню печери Вертеба. Він першим провів у печері археологічні розкопки, склав досить точний її план, а також карту археологічних пам’яток с. Більче-Золоте. У 1892 р. ці картографічні матеріали були видані Краківською Академією Наук. Як з’ясувалося згодом, це була одна з перших топографічних карт печер України. Цікаво, що система умовних позначень, розроблена Г.Оссовським для печери Вертеба, використовується спеціалістами-спелеологами і в наш час. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з австрійською владою (його навіть звинувачували у шпигунстві на користь Росії) вимусили Г.Оссовського залишити Галичину і на схилі років виїхати в пошуках роботи до далекого Сибіру. За рекомендацією свого давнього знайомого, антрополога Ю.Талько-Грунцевіча, який мав добрі стосунки з томським губернатором, Г.Оссовський у 1893 році виїхав до Томська, де отримав посаду дорожнього майстра. Розпочався сибірський - останній період у житті і діяльності Г. Й.Оссовського. Він, на жаль, виявився нетривалим. Як і на попередніх місцях служби, Г.Оссовський відразу активно зайнявся науковою діяльністю, зокрема зайнявся пошуками питної води для Томська та для інших нових поселень, що зводилися вздовж Сибірської магістралі [12]. При нагоді він здійснював археологічне обстеження прилеглої до залізниці території, зокрема печерних порожнин на Алтаї. З цією метою проїхав кіньми півтори тисячі верств сибірськими манівцями. У вільний від служби час опрацював матеріали археологічних розкопок у Східній Галичині, опублікував у збірнику праць Томського товариства природодослідників і лікарів узагальнюючу статтю [13]. Однак солідний вік, сибірські суворі умови, особиста невлаштованість далися взнаки. Він захворів на тиф. Помер Г.Й.Оссовський у Томську 16 квітня (за старим стилем) 1897 p., залишивши по собі велику наукову спадщину. Постать Г.Й.Оссовського, організатора краєзнавчого руху на Волині, талановитого геолога, археолога, палеонтолога, заслуговує всілякої уваги істориків науки і краєзнавців, його ім'я чекає належної оцінки і визнання. Література 1. Кондратюк Р. Ю. Готфрид Оссовський: сторінки біографії // Житомирщина на зламі тисячоліть: Наук. зб. ”Велика Волинь”. – Т. 21. – Житомир: М. А. К., 2000. – С. 330-331. 2. Сохацький Михайло. З життя й творчого доробку археолога Готфрида Оссовського // Постаті української археології: Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – Вип. 7. – Львів, 1998. – С. 75-78; Крушельницька Лариса, Бандрівський Микола. Археологічні розкопки А. Кіркора і Г. Оссовського на Тернопільщині 70-90 pp. XIX ст. // Там само. – С. 73-75. 3. Костриця М. Ю. Товариство дослідників Волині: історія, діяльність, постаті. – Житомира: М. А. К., 2001. – С. 32-33. 4. Кондратюк Р. Ю. Вказана праця. – С. 330. 5. Оссовский Г. Норинская каменоломня Овручского уезда // ВГВ. – 1856. – № 32; Його ж. О гиперитах на Волыни и в особенности о гиперите Горошковском // ВГВ. – 1856. – № 39-40; Його ж. Важность геогнозии в практическом её применении и в особенности на Волыни // ВГВ. – 1865. – № 44; Його ж. Горный хрусталь на Волыни // ВГВ. – 1866. – № 2. Його ж. Из путевых заметок по Житомирскому и Овручскому уезду // ВГВ. – 1868. – № 21-24; Його ж. Из путевых заметок по Волыни // ВГВ. – 1868. – № 76-78, 94-96, 101-104, 107-111. 6. Оссовский Г. Геолого-геогностический очерк Волынской губернии // Труды Волынского губернского статистического комитета. – Житомир, 1867. – Вып. 1. – С. 152-352. 7. Оссовский Г. Из путевых заметок по Волынской губернии (Наблюдения о состоянии землевладений ... фабричной промышленности, археологические, этнографические заметки, местные предания и легенды). – Житомир, 1869. – 33 с.
1 2 3 4 5 Категория: Геологія \| Добавил: DoceNt (03.03.2015)
Просмотров: 355 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: